menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.01.2022 в 22:33
Фанф прочитано: 813 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Draco Ignis (2 та 3 частини)


13.01.2022, 22:33

//перед початком прочитання хотіла зазначити, що шеф звати Юна Мінг, а назву банди я перейменувала з "Вогняний дракон" (погодьтесь, це не дуже звучить), на "Цисинь" (а це вже канонно). Якщо побачите якісь помилки, то прошу мене повідомити в коментарях! А тепер...

Приємного читання:)

 

"Ти..."


На диво, ця ніч видалась занадто неспокійною. Хлопець прокидався, буквально, кожні дві години, тому після того як в черговий раз очі юнака відкрились, він вже не хотів засинати знову. Годинник показував 06:28, а на роботу брюнет зазвичай виходив в 09:00, тому вільного часу було багато. Першою справою, з якої хлопець вирішив почати день, так це з приготування кави. 
 
Встати з ліжка - справа легка, а тому той, мов пір’їнка, піднявся зі свого улюбленого в квартирі місця і покрокував до кухні. Кажуть, що перші хвилини після сну найпрекрасніші, бо мозок чистий і готовий сприймати нову інформацію. З цим фактом і не посперечаєшся, але не в тому випадку коли людина кудись спішить. 

І так, Чжуну було абсолютно наплювати на те, що він зараз знаходився в одних тільки трусах і на те, що до нього в будь-яку хвилину може хтось завітати. Цими гостями можуть бути як і просто сусіди, яким, до прикладу, не вистачає солі, так і члени ворожої банди, що жадали гарячої крові на своїх кинжалах, а також помсти ворогу, який колись забрав від них пару тонн зброї, що надійно ховалась під тисячами бутилок з маотаєм*.  
Занурений в свої думки Лі робив все по інерції. Забрав портофільтр кавової машини, після чого висипав в смітник стару, використану каву, яка знаходилась там, добре помив під холодною водою деталь після чого насипав нову порцію чорного порошку. Налив води всередину машини, щільно закрутивши кришкою, натиснув на червону кнопку, що знаходилась на лицевій стороні і де чітко було написано “Еспрессо”. Їсти поки що не хотілось, так як організм звик снідати в 8 годин, тому голод великою проблемою на даний момент не був.
 
Сівши в коричневе, середнього розміру і перетягнуте цупкою тканиною з візерунками, крісло парубок вирішив подивитись, чи написав йому Тарталья ще щось, але крім вчорашнього: «Добраніч.», - з точкою в кінці нічого більше не було. Це, якщо чесно, трохи засмутило, але великої уваги він приділяти цьому аж ніяк не жадав. Тим більше, провівши останні 4 роки досить незвично, якщо можна так сказати, було б просто тупо хотіти чогось більшого. Серед бандитів не існує ніжності, серед них існує лише жорстокість, грубість і яка-ніяка дружність, організованість. Відданість також була особливою рисою їх характеру.
 
До речі, вчився чорнобровий на адвоката, але в останні 2 роки свого навчання зв’язався з мафією. Продовжувати своє навчання і водночас з цим продавати наркоту було важко, без сумніву. 
Але Чжун впорався із цим завданням. І, потрібно відзначити, що тату на правій руці з назвою цього угрупування додавало бадьорості і сил, адже зводити його – прирівнювалось до самогубства, бо тебе обов’язково знайшли б інші члени банди і вбили прямо на місці. Тому що подібне прирівнювалось до зради…
 
Кавоварка вже давно закипіла, але прийшов брюнет в себе тільки через декілька хвилин.  
Дійсно, в останній час він занадто багато думає. 
Наливши кави в чашку той сів на стілець, паралельно з цим вмикаючи телевізор. Неочікувано на телефон прийшло сповіщення. Бог бачив, як кароокий не хотів знову дивитись на екран, але все ж таки наважився це зробити. Відкривши месенджер, Лі побачив одне нове повідомлення від шеф, зміст якого був такий: «В 2 години дня чекаю тебе в своєму кабінеті і не смій запізнюватись». На такий наказ Чжун відповів простим: «Ок», - і вимкнув смартфон.
  
Жити в Китаї дійсно було важко, плюс до всього потрібно ще слідкувати за власним телефоном, бо кожна стіна мала свої вуха. Телефони, звісно що, прослуховувались. Хоча доказів у Лі для цього не було, але чомусь він був впевнений на всі 200. Та й це було б дивно, якби в досить закритій країні ніхто не стежив за життям простих людей. 
А тому юнак майже завжди залишав мобільник вдома, чудово обходячись і без нього.  
Влада слідкує за кожним твоїм кроком, подихом і, здається, що вона навіть читає твої думки.
Такий контроль виводив із себе. Звісно, кароокий міг в будь-яку хвилину зібрати свої речі і вилетіти в США, наприклад, або в Німеччину. 
Але щось його тут стримувало. Щось не давало йому це зробити, і брюнет прекрасно знав, що це було.

А саме: не спроможність залишити своїх людей гнити і далі в цьому гівні, любов до рідної країни, а не до її влади та людей, а також щось ще. Щось таке було в нього на серці… 
 Хлопець не розумів що саме, проте це й не було так важливо. 
 
На подив, свою чашку кави він випив за хвилин 20, а не за звичні 3. Можливо через те, що розумів –  спішити нікуди, а тому можна робити все повільно. А можливо через те, що знову поринув у світ фантазій і думок, зовсім не осмислюючи текст і перечитуючи один абзац по 10 разів. До речі, стаття, на яку чорнобровий звернув свою увагу, носила назву: "Проблема екології в Китаї. Боротьба молоді з цим". 

Це було звісно круто, але зараз, коли годинник показував 07.34, читати було ніколи, а про щось задумовуватись і шукати відповіді на власні запитання тим паче. 
Ні, звісно юнак міг ще посидіти, подумати, але бажання потім робити все якнайшвидше, щоб встигнути, абсолютно відбивало непотрібні думки. Тому Чжун Лі вирішив зайти в ванну і почати хоча б вмиватись. 
Холодна вода приємно освіжала. Крапельки стікали з витонченого і красивого лиця парубка лишаючи за собою мокрі стежки, після чого падали вниз і розбивались об раковину, що була виготовлена, до речі, з мармуру і пофарбована в білий колір. 
Якщо так подумати, то кароокий вже точно не повинен спати, адже випив велику чашку кави, помив лице холодною, в кращому випадку, насправді ж льодяною водою і зараз старанно чистив зуби пастою, що містила в собі фтор і мала запах м'яти, а смак ментолу. Але все рівно хотілось спати. В чому полягає причина він і сам би знати хотів, але поки ця таємниця не розкрилась, залишалось тільки надіятись на те, що робота точно відволіче. 
 
 
В 08:27 хлопець вже був готовий і дзвонив власному водієві. По його словам, через 10 хвилин автомобіль вже буде на місці, після чого Лі зможе потрапити до свого офісу.  
Одягнений брюнет, в принципі, як завжди. Біла, чиста і погладжена сорочка, стягуюча шию чорна краватка, що так не подобалась йому, але задля “іміджу” доводилось терпіти, чорний смокінг і такі ж самі за кольором строгі брюки з темно-коричневими смугами. Вони вільно сиділи на об’ємних, через м’язи, ногах. Також на ньому були чорні дизерти, куплені в найближчому секонд-хенді. Але те, що вони були красивими і майже ідеально підходили Лі – було і залишалось фактом. 

Телефон хлопець, як завжди, залишив вдома, бо забути про те що за тобою постійно стежать ніяк не вдавалось. Звісно що до його дому не один раз приходили поліцейські, які тупо не знали як сказати хоча б щось і різними варіантами “натякали” на те, що смартфон з собою потрібно носити. Але юнак завжди відповідав їм доволі культурно, виховано і просто закривав двері перед тими особами, адже прекрасно знав що вони не спроможні змусити його носити з собою мобільник. 
За те, якби вони постарались, то давно вже б посадили Чжуна за грати.
 
Але цьому не судилось статись, адже хлопець дуже добре навчився розпізнавати людей за допомогою своєї, доволі специфічної, роботи. 
І він прекрасно знав, що Кея з Джинн місця собі не знаходили, адже руки так і чесались їм визначити хто ж насправді є Лі і чим він займається. 
Вся справа в тому, що юнак дуже добре знав їх в минулому, адже ті постійно потряпляли в різні перепалки через свою неакуратність, а тому на другий день про них говорив вже весь університет. Ні, вони не були поганими людьми, просто… 
Відрізнялись від Чжун Лі, адже хотіли щоб справедливість перемогла. 
В той час, як сам хлопець шукав собі будь-який підробіток, адже грошей зовсім не вистачало, ні на навчання, ні на їжу.


Раптово перед носом Чжун Лі з’явився чорний Bentley Continental GTC із заздалегідь висунутим дахом, від чого той зразу ж “вийшов з трансу” і навіть трішки здригнув, адже було це занадто різко. 
Хлопець не принц – сам сяде, та й не будуть його тут чекати довго, тому не марнуючи часу, якого і так було мало, він зразу ж заліз в машину на заднє місце, після чого вони рушились і не перевищуючи 80 кілометрів за годину їхали по головній дорозі. 
 
Сьогодні було доволі пасмурно, а на дорозі мокро. Будинки набули темнуватого кольору через дощ, що намочив їх. Дув холодний вітер, а сірі хмари повільно пливли в небі створюючи атмосферу таємничості. Вони ж в свою чергу закривали собою блакитне небо, яке розділяло космос і нашу Землю за допомогою озонового шару, що знаходився на відстані тисячі метрів.  
Більшість людей сьогодні сиділо вдома, але справжні прихильники прогулянок і спорту знаходились, як не дивно, на дворі. Хоча годинник і показував всього 9 ранку, нікого ніщо не зупиняло.
 
Та й сам парубок був би не проти тепер побігати і хоча б на секунду відволіктись від усієї цієї маячні, буденності і настриливих думок, що продовжували лізти в його голову і не давали спокою. 
Перекинувшись з водієм декількома фразами, хлопець знову поринув у власні роздуми. Всі вони були зайняті Чайльдом. І чомусь, саме тепер Лі почав замислюватись над тим, як саме його взяли на роботу. Не могли ж вони просто так взяти якогось новачка, що нічого не розуміє і не шарить (скажемо так) в незаконному бізнесі, це по-перше, а по-друге, як людина, яка тільки тиждень тому почала в них, як той сам сказав, “стажуватись” зразу ж зайняла таку, доволі високу, посаду? 
Того, хто працював би на ворожі банди також взяти не могли, адже навіщо тримати мишу в себе, яка буде про все дізнаватись і доповідати своїм. 
Чомусь вчора це його не хвилювало. Проте брюнет скидував все на безсоння, адже з недавнього часу йому дійсно не вистачало здорового сну. 

- Ми на місці, - відрапортував водій і після короткого:  «Вільний», - юнак вийшов з машини і впевнено покрокував до будівлі, вітаючись по дорозі з працівниками, що зустрічали того із звичною на лиці байдужістю.  

Мала вона тільки 3 поверхи в висоту з не дуже великою кількістю кімнат, позаду містився доволі великий склад, де знаходився основний товар. Нелегальний же ж, а саме зброя, наркотики і все інше внизу, під першим поверхом. Доступ туди мали невелика кількість людей, проте Чжун Лі входив до їх рахунку. 
Звісно що протизаконну продукцію вони зберігали не лише в одному місці. Було багато точок, де це все знаходилось і не тільки в Лі Юе.
  
«Цисинь» мала свій вплив на всю західну частину Китаю, а також зв’язок з іншими бандами, а тому перевозити наркотики, зброю і тому подібне було легше легшого, а прикриватись - тим більше. 
Все ж таки, наскільки б сурові в Китаї не були закони, коли біля голови дорогої тобі людини знаходиться дуло пістолета, то ти починаєш думати зовсім інакше, бо бачити те, як помирають рідні завжди важко, яка б та персона не була гнила всередині, черства і жорстока. 

Чжун Лі також мав батьків. Мав, допоки «Фатуї» не прийшли і не вбили їх через те що Лі перегородив тим шлях до Індії. 
Якщо бути чесним, то про них кароокий думав в останню чергу, адже молодий, двадцяти двох річний парубок був настільки захоплений своєю роллю серед мафії, що  забув про їх безпеку. 
І ось чим все закінчилось. 
Згадувати це завжди боляче, але мозок старанно пробує зробити видимість того, що всі живі і здорові, а тому брюнет майже завжди бачить такі сни, як вчора. Де всі щасливі, де він немає важливої посади в мафіозній банді і не займається незаконною діяльністю. Де має друзів і не бачить смерть незнайомих йому людей, не вбиває їх. 
Де він не призвичаївся до цієї жорстокої буденності. 
Але, все ж таки, зараз Лі на роботі, а тому не час для подібних думок.

Пройшовши через великий зал, в якому підлогу покривала біла плитка, стіни були пофарбовані в чорно-білий, кольори яких чергувались між собою, квіти і статуетки знаходились на поличках, що не виділялись із загального стилю і також були чорно-білі, той почав підніматись на третій поверх до власного кабінету. Сходи, до речі, також були білі і викладені плиткою. Їх колір поступово змінювався, коли хтось піднімався вище. 
 
Якщо перший поверх виконаний в такому-собі «модерн» стилі, то другий і третій в «класицизмі» де переважали коричневі кольори, що змінювались між собою хіба що тональністю. Десь він досягав майже чорного, а подекуди був настільки світлий, що складалось враження, немов на стіну вилили каву з молоком і розмазюкали для більшої краси.  
Також там присутні колони, на яких красувались вирізьблені тварини, починаючи з пташок і закінчуючи левами та тиграми.  

Коридори вузькі, але кабінети розмежовувались такою-собі кімнатою з великими і просторими вікнами. Ті хоч і були пластикові, але майже ідеально вписувались сюди.
Скільки парубок себе пам’ятає, дизайн тут завжди був одним і тим самим. Стильно, але в той же час строго, нічого лишнього. 
Піднявшись до себе в кабінет брюнет відкрив його за допомогою ключа і увійшов всередину. Нічого за одну ніч не змінилось, але все ж таки щось тут не так… 
І тільки через деякий час Чжун нарешті зрозумів в чому справа. Запах. В повітрі чітко відчувався парфюм Тартальї, який вчора сюди приходив. Хоча хлопець і “гостював” тут досить короткий проміжок часу, але, на диво, запах залишився майже таким же ж відчутним як і вчораі. 
Це був аромат якоїсь хвої з нотками цитрусових, або ж щось схоже на те. Точно розібрати не можна, адже все доволі змішано. 
Чорнобровий вирішив поки що не відкривати вікна і насолодитись цим, адже, якщо бути відвертим, то власний одеколон знатно йому набрид. 
Звісно, Лі міг в будь-яку хвилину піти в найближчий косметичний магазин і купити собі парфюм, але бажаний ніяк не вдавалось знайти.  
Однак цей чимось все ж таки його зацепив… 

«Треба буде запитати, яким саме одеколоном користується Чайльд», - подумки відмітив про себе він і сів за стіл, розгрібаючи велику купу паперів, яку, очевидно, зранку йому занесла шеф. А та, до речі, працює тут аж з шести годин, тому дати парубку додаткову роботу для неї не було важко. 
Безвільно згадалось ранішнє повідомлення, що прийшло від жінки. В дві години після обіду потрібно бути в її кабінеті, але навіщо - лишилось лише здогадуватись.  
І кароокий хотів подивитись чи написала вона щось ще, але згадав про мобільник, який спокійно лежав собі вдома, а тому різко забув про задумане і взявся за роботу.  
Якщо чесно це приносило багато клопоту, адже він наркобарон, представник однієї з найвпливовіших банд Китаю, а не якийсь офісний робітник! Але що не зробиш для того, аби залишитись ”звичайною людиною” і не викликати в інших ніяких підозр… 
 
 
Попрацювавши так години три Чжун Лі мигцем поглянув на годинник, що висів на стіні і був, звісно, раритетним. Той в свою чергу показував 13:40, а йому в 14:00 треба бути на місці. 
« - Точно встигну» - подумав кароокий і продовжив свою роботу, а тому двадцять хвилин пройшли для нього ніби п’ять… 

                                                                                                       ***  

- Привіт, Чжун, рада бачити тебе. – стримано привіталась шеф, оглянувши тільки що зайшовшого до кабінету Лі з голови до ніг. Складалось враження, ніби вона оцінює того, хоча насправді це просто стара звичка, терпіти яку хлопець вже звик. Все ж таки, не дуже то й приємно бачити, як тебе оцінюють немов якийсь товар. 

- Кава? Чай? – спитала жінка, нарешті подивившись тому прямо в очі.

- Дякую, але я відмовлюсь. – ввічливо відповів кароокий. 

- Що ж, моя справа запропонувати, твоя – відмовитись, - проговорила Юна і хитро посміхнулась, проте вирішила різко змінити тему,- В нас новий робітник, а якщо бути точніше, то прибиральник, - сказала шеф, відкинувшись на спинку дорогого крісла, оббитого не менш дорогою шкірою.
 
- Ви мене тільки через це і покликали? – здивовано, з деякою легкою агресією в голосі спитав хлопець. Вираз його обличчя враз змінився. 

- Хотіла спитати, як пройшло ваше знайомство. – сказала та, схиливши голову набік.
 
- Я не розумію, про кого ви говорите... – чесно відповів парубок.
  
Він щиро не розумів, про кого саме йде річ, тому що ніяких прибиральників вчора не було...
 
- А як же Аякс? – в голосі - сталь. Зараз жінка занадто серйозна, але очі, в яких ніби палали маленькі вогники, все видавали. Їй це подобалось.

- Аякс... – задумався Лі, в надії згадати подібне ім’я, проте в цій справі пам’ять його підводила. 

- Ну, Тарталья...
 
- Згадав, - перебив Чжун шеф. Так, це не культурно, але він надіявся, що блондинка не зверне на це великої уваги, - чекайте, яким чином він прибиральник? – все не міг допетрати брюнет.  

- Таким. Невже ти не підписав ті папери? – посмішка сама з’явилась на лиці. Ця ситуація була досить смішною. 

Тим часом в голові юнака потихеньку почав складуватись пазл. І через декілька секунд він зрозумів, що той синьоокий прибиральник міг би стати хорошим коміком. 
 
Чи то Чжун Лі просто настільки довірливий... 
 
Посмішка тепер з’явилась і в нього, але розум спрацював швидше, тому кароокий враз став серйозним і твердо відповів. 

- Так, я їх підписав і тепер Аякс, наскільки зрозуміло, став нашим новим працівником, так? – запитав чорнобровий для власної достовірності. Все ж таки, в того «Чайльда», - як він сам просив себе називати, могло бути ще купа інших папер, яких треба підписати іншим особам. 

- Так, ти правильно зрозумів, - погодилась Юна, - проте, я хочу, щоб ти за ним прослідкував. Все ж таки, новачок залишається новачком. Він, скоріш за все, звичайна людина і не є представником інших банд, але я все рівно попрошу тебе стежити за ним. Ми не знаємо, що може статись, - сказала шеф, після чого встала і підійшовши до вікна стала розглядати картину, що розкинулась перед нею. 
Парковка, де знаходились машини, як дорогі, так і дешевші, сірі багатоповерхівки, що красувались на задньому фоні. Людей практично не було, але їх замінила одна-єдина кішка, яка вирішила трохи поспати біля якогось автомобіля. 
 
Після короткого: «Я вас зрозумів», - парубок почув: «Вільний», - і поспішив вийти, щоб не відволікати жінку від її власних думок... 
 
Опинившись нарешті в коридорі, де, на щастя, нікого не було, брюнет глибоко вдихнув повітря і сперся на стіну по правий бік від дверей. Його зараз абсолютно не хвилювало те, що з кабінету може хтось вийти і його, ніби комара, приб’є до стіни. 
В тій кімнаті було занадто душно і атмосфера така.... Напружена. Все це давило на голову. Але хто він такий, аби показувати свої почуття оточуючим? 
Можливо через це його зараз страшенно боліла голова. 
Простоявши так ще хвилини зо дві кароокий вирішив все ж таки піти до власного кабінету, де і зможе розслабитись.  
Відштохнувшись від стіни, пофарбованої в темно-коричневий колір, парубок покрокував до власного приміщення. 
 
Може він захворів? Або ж піднявся тиск? 
Тому що настільки погано чорнобровий не відчував себе навіть тоді, коли в гарячка була під 39. 
Наступні пів години в голові літав туман, а перед очима ніби знаходилась тонна води...

 

"...Кажеш..."


- Вільний, - пролунав жіночий голос за дверима, після чого Чайльд якнайшвидше сховався за найближчим кутом, продовживши свою роботу, ніби нічого і не сталось. 

Хлопець ясно чув, як Чжун сперся на стіну і важко дихав. В голові вже виникли різні припущення, щодо такої поведінки, проте Аякс вирішив стриматись, так і не випустивши швабру з рук. Здавалось, що він перемиває цю кляту підлогу вже сотий раз за останні дві години, проте це не зупиняло блакитноокого. Головне – бодай чимось зайнятись. По крайній мірі зробити видимість роботи. 
Маленька частинка темно-коричневої підлоги ще не встигла добре висохнути, але Тарталья знову намочив її, розтираючи воду на більшу площу тієї ж самої поверхні. Скрип дерева, шуршання тканини, яка розтирала воду внизу, важкі кроки, відкривання і закривання дверей з характерним звуком. Це все оточувало парубка і не давало поринути у важкі роздуми…


***

 

- Доброго дня, сер Аякс.. – пролунав грубий чоловічий голос на тому боці, варто було підняти йому слухавку.
Тиша. Аякс не знає, що відповісти. І взагалі, звідки ця людина знає його ім’я, та ще й так добре володіє англійською?

- Сер, ми розуміємо, що ви, можливо, зараз досить збентежені і не розумієте хто ми такі, і звідки вас знаємо, але просимо нам довіритись, - продовжив чоловік. Не дивлячись на те, що з боку американця була абсолютна тиша.

- Пане, я вас не знаю, ви мене, я думаю, також. Так що ж вам від мене потрібно? Невже я зробив щось не так?– нарешті відповів Чайльд. Голос в нього залишався такий самий, як і до цього, проте серце билось занадто сильно, а в очах, здавалось, почало темніти. 
Тарталья, здається, вперше за довгий період часу аж настільки розхвилювався. Досить дивно, як для такої, як він, особистості. Проте всі ми люди і всім нам властиво переживати, боятись, сердитись. Хлопець це прекрасно розумів, але все рівно картав себе за те, що дав страху, паніці взяти верх над здоровим глуздом. 

- Просимо вас в середу, близько дванадцятої години ночі підійти до бару «Gold Spike», що знаходиться на вулиці "E Ogden Ave". - після чого розмова відразу завершилась.
Парубок не мав навіть найменшої думки про те, що він може комусь знадобитись, крім тієї роботи, де працює, звісно….
В ту ж саму мить за вікном можна було побачити, як почав падати сильний дощ, звук якого зміг би розслабити, подарувати відчуття затишку і комфорту. Проте не Аяксу і точно не тепер…


                                                                                                  ***


Здавалось, ця підлога не закінчиться ніколи. Все ж таки, як би парубок давно не займався своєю справою, а подібну роботу йому давали не кожен день. 
Тепер, він аж занадто сильно розумів прибиральниць і те, яку вони мають несправедливо малу платню за свою працю. Здавалось би, нічого тут важкого немає і думати не потрібно, проте допоки вимиєш всю цю площу то і вечір настане, а ще коли по помитому хтось піде своїм, зовсім не чистим взуттям, то взагалі – хоч лягай і вмирай.
Врешті-решт після досить довгої роботи Аякс вирішив трохи відпочити. Третій поверх повністю домитий, сходи – також. Другим поверхом займається інший прибиральник, першим – також.
Проте мало тільки помити підлогу. Потрібно ще дочекатись допоки вона висохне, потім полити всі квіти, повитирати пилюку і, можливо, йому ще довірять якийсь кабінет, хоча навряд чи. Все ж таки, хлопець тут працює тільки день. І це, якщо говорити узагальнено. 

- Чому сидимо? – пролунав голос десь над головою парубка. Хлопець в ту ж саму мить повернувся і подивившись вгору побачив шеф.
 
- Сів трохи, ось. Відпочити. – почав виправдовуватись він, одразу встаючи.

- Давай-давай, арбайтен. – підганяла іззаду його жінка. Усмішка в неї з’явилась на лиці сама по собі. Ох, любила ж та дразнити інших.
Проклинаючи її в голові різними, що він тільки знав, лайками Тарталья обережно спускався по сходах, які ще не повністю висохли і досі були мокрими, а відповідно з цим і слизькими. Проте, як тільки опинився на другому поверсі там все вже було сухе. Жінка не відставала і ступивши декілька кроків також опинилась на підлозі другого поверху, проте стрімко пішла (якщо не побіга) вперед, до якогось там кабінету. Через декілька секунд її вже не було видно, а двері закрились з характерним звуком.

Ох, який жах. Аякс тут всього день, а йому вже все набридло. Проте місія, з якою той прийшов сюди, навпаки – тільки підбадьорювала його, мотивувала рухатись далі. Різко в очах парубка загорівся вогонь. Слова іншого, знайомого юнака зразу з’явились в голові. Тембр його голосу, хитрість в очах і те з якою посмішкою той про все говорив. О так, це був просто ідеальний план, який не виконати блакитноокий просто не міг. Бо ж цікаво подивитись буде на реакцію інших. На їх лиця, в якому читався б подив, можливо осудження, а можливо і захоплення.

Замріявшись хлопець і не помітив, як опинився на першому поверсі, де, на диво, майже нікого не було. Он, тільки якісь працівники стояли (видно також робили «перекур») і щось активно обговорювали, навіть не поглянувши в його бік. Зрадівши, що ніякої уваги він не отримує, Чайльд посміхнувся і впевнено покрокував до виходу.
Добре, що сама будівля знаходилась майже в кінці міста, а тому тут було тихо, спокійно. А також більшість мешканців жили не в квартирах, а в приватних будинках.

Вийшовши на вулицю рудий вдихнув повні легені повітря, після чого видихнув. І тільки тепер на нього надійшла слабкість. Він втомився. Але робочий день ще не закінчився, тому, зібравши всі свої сили в кулак, юнак повільно йшов по доріжці, розглядаючи все навкруги. Прийшовши сюди зранку він зовсім не звертав уваги на якісь деталі і взагалі – на весь пейзаж, якщо можна так висловитись, а тому зараз вирішив саме цим і зайнятись. 
Доріжка викладена з сірої бруківки, великий паркан, обкладений плиткою і шикарні чорні великі ворота. Травички поміж самими блоками ніде і видно не було. Оку приємно.

Якщо так подумати, то в «Піднебесній» Аяксу більше подобається, ніж вдома. Саме в плані краси і навколишнього інтер’єру. А так, Сполучені Штати в багато разів кращі від Китаю. Починаючи з прав громадянина і закінчуючи відношенням до іноземців. 
Хоча, це і не дивно. Ця країна тривалий час була закритою (і такою залишається). Тому, звісно, що менталітет буде, ну, дуууже відрізнятись.


І так, Чайльд в курсі, що тут треба бути занадто обережним і пильно слідкувати за власним язиком. Кажеш щось проти влади? В’язниця. Хвалиш захід? В’язниця. 

Багатоповерхівки так і залишались темно-сірого кольору. Ще не встигли висохнути від нічного дощу. Як тільки Аякс обійшов паркан, там вже доріжка закінчувалась і починалась звичайна, грунтова. Люди тут також ходили, так як вона була майже ідеально протоптана. З одного боку знаходилась велика бетонна стіна, з іншого – огорожа якоїсь ще будівлі і вдалині тільки одинока ріка, на другому березі котрої місто продовжувалось. 

Вирішивши далеко не йти Тарталья, попередньо обернувшиcь і пересвідчившись в тому, що за ним ніхто не підглядає, вилив воду на землю. Та миттєво вбралась землею, яка в свою чергу стала мокра. Ну, добре, що болота не зробив, а то точно б влетіло. 
Повертаючись назад хлопець взагалі ні про що більше не думав, тільки місто розглядав. Ну, багатоповерхівки, як багатоповерхівки. Будинки, як будинки, тільки, щось на вулиці майже нікого не було. Або ж це просто він звик до великих мегаполісів, де людей у всі дні так багато, як бджіл на квітах.
Трохи не дійшовши до основної доріжки, хлопець вирішив спертись на стіну і подивитись на екран телефону. 17.00 показував айфон 8, білий оригінальний. На сім-карті було тільки декілька номерів, а сама карта – зашифрована, тому Чайльд зовсім не переймався тим, що його хтось може прослуховувати. Все ж таки, непокояться його безпекою як-ніяк. 
І юнак не проти б ще подивитись на небо, оцінити вигляд міста, проте робота не чекає, а тому він вирішив якнайшвидше покрокувати до будівлі. 

Зайшовши у просторий зал через великі залізні двері, на яких знаходилось одне віконце середнього розміру(якщо порівнювати з іншими, такими ж самими дверима), юнак не побачив тих людей, які стояли в куті приміщення до цього. Відверто кажучи, він взагалі нікого тут не побачив, а тому змирився зі своєю долею одинокого «альфа-самця» і видихнувши гаряче повітря пішов у підсобку, яку йому показували ще вчора. 
Біла чиста плитка стала трохи брудною, через грязні кросівки юнака. Чесно кажучи, йому навіть шкода стало тих прибиральників, що старанно тут все вимивали, проте точно знав – вони будуть тут ще раз перемивати. Або ж просто, як і більшість, розмастять те болото по підлозі максимально непомітно і підуть собі з чистою і спокійною душею додому. І нічого їм не буде, ну, бо вони ж «свої». А Чайльд сюди прийшов, бачте, новенький, ще й іноземець, з жахливим англійським акцентом, ще й роботу свою не виконує. Це йому не Нью-Йорк, або Лас Вегас, де можна все, що хочеш робити. Це «Піднебесна», бачте, тут такого не дозволяють.
Ох, Аякс собі в голові вже придумав мільйон сюжетів, як його будуть відчитувати, через брудну підлогу і через те, що не дивиться він за своїм взуттям і за його чистотою. А це він тільки пройшов від центральних дверей до маленького приміщення, що взагалі знаходилось збоку і, можна сказати, в тіні завжди було.
 
Як тільки рудий відкрив дерев’яні сірі двері його зустріла максимально маленька кімнатка, якщо це можна так назвати, де знаходилось, щось зо п’ять швабр, мітл, два відра, а також чотири тази і безліч миючих засобів з різними ганчірками, щоб пил витирати. І одинокий технічний умивальник, для набору води і миття всього іншого. Ну, Тарталья не з вати м’якої зроблений і не вперше в своїх руках швабру тримає з відром, а тому він не розгубився і увімкнув воду (яка текла тут виключно холодна). Швидко сполоснувши відро і більш акуратно помивши швабру юнак поклав все на місце і дістав пустий (на диво чистий) таз, який наповнив водою, додав трохи мила і взявши якусь ганчірку, кинув в ємкість. 
Взявши його обома руками хлопець попрямував на вихід, закривши за собою двері ногою, адже руки були зайняті. 

« - Так, я мушу пройти на 3 поверх… Ну, вдачі мені » - подумав хлопець і впевнено пішов вперед. Не дуже він спішив, щоб вода не розлилась, але і не йшов так, ніби слимак якийсь повзе. Звичайним ходом, просто більш акуратно.

Коли дійшла черга йти по сходах, це викликало певні труднощі, адже треба було якось і вперед дивитись і тазик не випускати. Тому дійшов таким чином блакитноокий аж на той самий третій поверх через хвилин так десять. І як тільки той ступив на чисту підлогу, яка, до речі, вже встигла висохнути, то відчув полегшення. 

Ну, що ж, тепер залишалось, походу, найважче – витирати пил. Хоча, дивлячись на те, скільки всього рудобровий вже встиг зробити і як боровся з тими нещасними сходами – це було найлегше завдання, але і потребувало багато часу. 
Постоявши трохи він витер піт рукавом своєї спортивної блузки і важко видихнувши знову підняв таз, тільки в цей раз несучи його в бік вікна. Тут було не так багато речей, які потрібно протерти. Всього-навсього підвіконники, глечики від квітів (їх потрібно протирати знизу), стелаж… А, точно, стелаж, який примостився в кутку. Не те що б він був дуже великий, але комірок було досить таки багато.

Зібравшись з духом Чайльд взяв шматок тканини, що плавав в мильній воді і викрутив його над тією ж самою посудиною. Хлопець почав протирати підвіконники, попередньо забравши звідти квіти. Тут, взагалі, хтось, хоча б колись прибирав? Тому що складається враження, що всім абсолютно байдуже на пил і кожен займався тим, чим хотів. А точніше – маячнею, або ж як кажуть «гав ловили».
І так Тарталья потихеньку приводив це все в порядок. Сварячись на цих прибиральників всередині себе, проте не видавши ні єдиного звуку з вуст і не показавши жодної емоції. 
Хоча стримувати себе було досить важко, а також терпіти це все, проте він старався зо всіх сил, сам пан Бог бачив, от чесне слово.
 
А тим часом надворі Сонце вже сідало за горизонт і поступово надходила темна і холодна ніч. Ох, так, саме ніч парубок і любив. Обожнював всім серцем. Мільйони зірок можна було тоді побачити, а якщо знати де яка планета розташовується, то і через телескоп на неї глянути (щоправда, далеко не у всіх він був). Багато хто, напевне, любить ніч просто через те, що вона сама по собі досить атмосферна. Коли все затихає і можна почути тільки одиноку машину, яка кудись їде далеко від тебе, поодиноких коників-цвіркунів, а також світлячків, хоча і трапляються вони дуже рідко.

Проте, це якщо говорити про село, або ж містечко, де не так багато людей і де природа недалеко. А якщо ж брати до уваги великі міста, то там все навпаки – вночі занадто багато народу і хто де тусується. Чи то клуб, чи казино, бар, чи просто прогулянка під нічним небом, чи цілодобовий магазин, чи концерт улюбленого виконавця і так далі. Цей список можна продовжувати до нескінченності. Проте і в цьому є дещо особливе… Дуже цікаво дивитись на те, як люди живуть своїм життям, збоку. Сидіти на балконі, або ж стояти, наприклад, затягуватись сигаретою і просто споглядати на інших. 

А небо так і мерехтить, палає від зірок. Якщо так подумати, то дивлячись на небо ми бачимо минуле. Адже світло має швидкість лише триста тисяч кілометрів за секунду, а ті самі зірки, чи то планети, а може і цілі галактики знаходяться за мільярди кілометрів від нашої рідної землі. Цікаво, чи не так?

Задумавшись про це хлопець не помітив, як вже майже все і прибрав. Ця новина підбадьорила його, а тому, подумки похваливши себе, він продовжив роботу.

- Аякс, - і знову цей голос. Такий милозвучний, але разом з цим серйозний і строгий. Безперечно, він належав Юні. Тій самій, яка його сьогодні на обід «мотивувала» нарешті встати і робити хоча б щось. Ох, добре ж юнак її вже знав…

- Так? – нарешті відповів хлопець, все ж таки піднявши голову догори після нетривалих роздумів і вагань

- Твій робочий день закінчено. Витри пил до кінця і можеш йти додому. – коротко і ясно. Одразу ж після цих слів вона поспішила піти геть, навіть не дочекавшись відповіді. Скоріш за все, знову в свій кабінет.
Але ні, він помилився. Все ж таки, вона пішла до кабінету Чжуна, який, до слова, не виходив звідти цілий день. Чи це парубок просто не помічав?

Хм… Доволі цікаво, все ж таки, цікаво… Хоча, з одного боку, яка йому різниця, чи той Чжун Лі хворий, чи не хворий? А з іншого боку, велика різниця, бо від цього багато чого залежить. Хоча навряд чи за один раз, коли той все ж таки і хворий вдасться щось зробити, проте…
Подібні думки знову ж таки заполонили голову і, якщо все починалось з космосу, то зараз закінчується трохи не тим, чим мало б бути…. Це, як: «Почали за здоров’я, а закінчили за упокій», - такий же ж самий принцип.

Коли хлопець, нарешті, прибрав все, що тільки міг (і те, що йому було доступно) він встав і кинувши ганчірку в таз повільно потягнувся. Звісно, що м’язи його боліли після такого довгого перебування в одній і тій же ж самій позі. А тому юнак, після такої розтяжки, розслабився і знову відчув, наскільки сильно  змучився за сьогодні. В принципі, це було очікувано, адже від такої роботи кожен би захотів потім спокійно собі лежати в ліжку, до прикладу, цілий день. І бажано, аби його ніхто не чіпав і взагалі, ніхто навіть слова не вимовив в бік цієї персони. Але, на жаль, таке буває далеко не завжди, а тому потрібно змиритись із суровою реальністю і просто рухатись далі, відкладаючи відпочинок на вихідні.

Парубок взяв таз з водою і поніс його на нижній поверх, в те саме приміщення. Зайняло це часу не так багато, як підйом сюди, адже зараз Аякс просто хотів скоріше піти додому і забути про цю всю роботу, тому нехтував своєю безпекою і цілісністю того самого таза (за який, в разі чого, звісно що потрібно буде розплачуватись). Однак це вартувало того, адже через декілька хвилин він вже ступив на ту саму білу плитку, акуратно викладену на підлозі, і пройшовши декілька метрів вже знаходився біля тієї самої комори. О, Боги, як Чайльд був радий, коли відкрив двері, коли…
Згадав, що то ж ще треба вилити воду на вулицю. Трясця….

                                                                                                ***

О так, зараз він був абсолютно готовий йти додому, а тому впевнено…
Так і не набрав номер таксі, бо банально його не мав. Трясця йому, щоб того синьобрового азія побила, щоб…

- Аякс, ти додому зібрався? – почувся голос жінки десь за спиною.

« - О Боже, цей світ проти мене налаштувався, чи що. Ну чому саме зараз?» - не розумів рудоволосий і подумки картав себе за все на світі, лаяв інших і просто молив, аби від нього зараз всі відчепились.

- Так… - холодно відповів він, все ж таки обернувшись до Юни лицем, бо, ну, некрасиво так себе поводити, як бидло якесь. Так, потрібно просто заспокоїтись, посміхатись, ніби нічого і не сталось, не показувати свої емоції, казати, що в тебе все добре, ввічливо поводитись. Ось, саме так і потрібно робити, аби не злетіти з цієї чортової роботи.
Хоча, обдумавши все і оцінивши дану ситуацію, Тарталья вирішив зробити вигляд занепокоєності і зацікавленості водночас, адже таким той голос здався йому сумним.

- Ти живеш на вулиці «Zhaotong» в найпершому будинку справа? – зразу ж почала розпитувати шеф, без краплі сорому. Чайльд в той самий момент був максимально здивований, адже як, а головне – звідки вона це знає? Хоча, з одного боку, не дивно, адже в декларації і в паперах, які він їй давав, все по чорному на білому папері написано, але все рівно, не кожен запам’ятовує точний адрес свого робітника, тим більше прибиральника. Що ж, повага їй, честь і хвала, як то кажуть.

- Т-так, а що? – парубок аж заїкнувся. Занадто-занадто для нього це було неочікувано, от чесне слово. 
Подув легенький вітерець, проте холодний. Він допоміг упорядкувати думки, що так хаотично були розташовані в голові. Все й зразу на нього навалилось в один момент, а тут ще й ця щось хоче від нього…. Ну, нічого, їй ще все повернеться, ще побачить вона…

- Супер. Що ж, не міг би ти разом з Чжун Лі додому довезтись, та й заодно допомогти йому додому дійти? Розумієш, тут така справа… Захворів він трохи. Не геть сильно, але все рівно, прослідкуй, будь ласка, щоб нічого не сталось. А ще… - раптом вона, за одну мить, опинилась занадто близько до рудоволосого і притягнула того до себе за комір блузки. Багато ж сили в неї було, трясця й цій...

- Якщо комусь про це розповіш, я клянусь, будеш летіти з цієї роботи, як мій кіт із стола, зрозумів? Ти так просто не відбудешся, я тобі обіцяю. – Юна говорила через зуби, стискаючи бідний комір в своїх руках. А блакитноокий тим часом просто здивовано кліпав, точно не очікуючи такого. Проте точно збреше, якщо скаже, що не спеціально це робив. Роки роботи і тренувань дали про себе знати, а тому «увімкнути дурника» для нього було як раз плюнути.

- Я вас зрозумів, пані. Такого ніколи не відбудеться, я – могила, - зразу ж почав відмовлюватись Тарт. 

- От і добре. А зараз, сідай в машину разом з Лі. Завтра на роботу в 6 годин, не запізнюватись, - промовила жінка, схвильовано глянувши на ту саму машину, яка вже була напоготові і чекала свого пасажира. Пані кудись пішла, так само різко відпустивши Аякса, як і почала тримати до цього. 

- Вам допомогти? – крикнув в слід він, але, на жаль, чи то на щастя, ніхто парубка не почув і у відповідь він отримав тільки тишу, звук вітру, а також заведеного автомобіля. Збирався дощ. Можна це було зрозуміти по тому, що починало темнішати дуже різко, хоча зазвичай в такий час було все ще відносно світло. І видимість була доволі хорошою.
 
« - Надіюсь, обійдеться без грози » - подумки відмітив рудобровий, поглянувши на небо, яке застелило ковдра з темних, важких, але м’яких (на вигляд) хмар. В ту ж саму секунду на нього щось цяпнуло. Не важко було здогадатись, що саме. 
І ось, нарешті, після довгого очікування, як здавалось хлопцю (а по факту, пройшло не більше десяти хвилин), він побачив того самого Чжун Лі. Того, над ким він пожартував. Ну, звісно що на думку блакитноокого жарт вийшов вдалий, а що собі думала ця персона – парубок поняття не мав, та й думати над цим сильно не хотів. 

Чубчик коричневого волосся спадав на очі, а тому побачити ті самі карі, як пам’ятав Чайльд, сліпи не вдавалось. 
Що ж, зараз, все ретельно обдумавши, рудоволосий був впевнений на сімдесят відсотків, що цей пан – хворий. Адже занадто повільно він йшов, нахилився якось дивно, закутувався в те своє пальто, хоча на вулиці не було аж настільки холодно. Так, подував періодично вітерець холодний, та й по всьому. Та ще й дихав через рот і ніби тяжко якось, незвично так…
Потихеньку пазл в голові почав складатись.

- Містер Лі, вам допомогти сісти? – ввічливо спитав Аякс. В голосі можна було почути занепокоєність і якби не багато років, скільки Чжун робив з подібними людьми, на слово б повірив, що цей хлопчина дійсно ним переймається.

- Я ж не настільки безпомічний і сам зможу, - строго відповів кароокий на таку пропозицію. Ох, яка ж іронія, доглядати за новеньким сказали йому, проте зараз все навпаки. Видно, доля налаштована проти нього.

- Ви також сідайте, Чайльд. – зауважив брюнет, який, видно, не збирався чекати його. 

- Ох, спасибі вам, містер Лі…. – подякував Чайльд, на секунду навіть посміхнувшись, після чого заліз в салон дорогої «Bentley»...

***


Коли двері на автомобілі закрились Аякс тільки встиг побачити, як машина їде кудись, після чого та миттєво зникла за кутом якоїсь будівлі. Що ж, враження від цієї поїздки були досить змішаними. Хоча він раніше і їздив в подібних авто, проте це було досить давно.
Прийшовши через деякий час в себе Тарталья повернувся в той бік де декілька секунд тому стояв Лі, але нікого так і не побачив. Чжун вже знаходився біля самого під’їзду, що було досить швидко, як для хворої (як Чайльд здогадувався) людини. 

Але є одне але. Підійшовши ближче юнак помітив, як брюнет старанно пробує відкрити ті кляті вхідні двері ключем, що був у кожного жителя цього будинку, але завжди промахувався. Це, відверто кажучи, викликало посмішку в рудобрового, втім він швидко взяв себе в руки і зробивши вигляд ніби нічого і не сталось запропонував свою поміч.

- Може, вам допомогти, містер Лі? – акуратно, ніби «між іншим» запитав парубок. Відповіді він так і не отримав, однак зачекавши ще декілька хвилин побачив, як йому простягають той самий ключ тремтячою рукою. Взявши його хлопець без проблем відкрив двері, а тому пропустивши Чжуна вперед зайшов і сам, так само закривши двері, тільки вже зсередини. 

- На якому поверсі ви живете, містер Лі? – ох, це звернення «Містер Лі» починає вже і блакитноокого бісити. Занадто часто він його вживає, от чесне слово.

- Третій поверх, Аякс, третій.

- «Аякс»? – спитав Тарталья, на мить затримавши дихання і спинившись.
А Чжун Лі тим часом прикусив собі язик. 

- Вибачте, іншої людини назвав ім’я, - почав вибачатись кароокий, картаючи себе за такий проступок. І як же ж він міг настільки тупо себе здати? Настільки…

- Акуратніше. – констатував факт рудобровий опонент, як тільки встиг піймати падаючого брюнета за руки. 

- «Ох, видно сильно я хворий, якщо вже йдучи по сходах ноги заплітаються» - подумав про себе чорнобровий, одразу подякувавши за допомогу Чайльду, який продовжував тримати його залізною хваткою. 
І юнак вже подумав, що йому це тільки здається, але от халепа, як тільки він захотів піти далі ніхто його так і не відпустив, після чого парубок якось презирливо подивився на Аякса, а одна брова піднялась, немов в питальному знаці.
 
- Ах, вибачте, - врешті-решті через деякий час відповів блакитноокий, як тільки вийшов із своєрідного трансу і відпустив свого сусіда. 
Після чого між хлопцями повисла мовчанка, яка давила не тільки на голову, а й на самі мізки. Обоє повільно піднімались вгору, щоправда Чжун тримався за перила, а Чайльд весь час йшов позаду, щоб у випадку чого знову встиг притримати кароокого.

І ось, нарешті, та сама тридцять п’ята квартира і третій поверх. На диво, ключ вставився з першого разу і двері відкрились всього за декілька секунд. 

- Ну, я думаю, що на цьому моя робота закінчилась, тому…
 
Тому зараз Лі майже що не впав і, якщо б не той же ж Аякс, що все ж таки встиг притримати його, брюнет би впав на підлогу, як мішок з картоплею і не знати, чи він би просто виспався там і прокинувся потім, чи вдарився б залізні двері і отримав, в кращому випадку, струс мозку першого ступеня.
 
- « Ну за що мені це » - подумки нив сам собі юнак, і якось ніс цього Чжуна Лі всередину квартири. Правда, тільки потім помітив, що зайшов взутий, проте зараз не до цього. 

- Який же ж ви важкий, містер Лі, - пробубнів собі під ніс рудоволосий і різко повернувшись побачив чорний шкіряний диван, а тому потягнув тіло (поки що живе) туди.

Скоріш за все в брюнета м’язи переважали, бо на вигляд він здавався худим… Можливо через те, що Чайльд його тільки в пальтах довгих і бачив, або ж в якомусь костюмі, більшому за нього в рази. Оверсайз, мабуть, називається таке.

Ледве доповзши до тієї мебелі хлопець якось посадив опонента на маленький килим, де той вже сперся на передню частину дивану. 
В принципі, він не втратив свідомість повністю, бо щось там бубнів, та й хитався постійно. 
Важко видихнувши Тарталья знову вдихнув повітря, на цей раз глибоко і видихнувши через рот почав збиратись з силами і вгамовувати свої емоції. Спокійно, Аякс, в тебе вже таке було і не один раз, просто заспокойся і роби так, як завжди. Вихід із ситуації є завжди, то ж…

Спочатку парубок все ж таки вирішив піти до дверей, витягнути ключ і вже закрити їх з внутрішнього боку, що й зробив, після чого стрімко покрокував до кухні і знайшовши на якійсь поличці чашку (доволі глибоку) вже хотів налити туди води з-під крана, але вчасно згадав, що це не дуже безпечно і зазирнувши в холодильник, на щастя, побачив пляшку з водою, однак ця була чистіша, бо в супермаркеті куплена, скоріш за все.
Як тільки він ступив всього один крок від кухні, то побачив, як містер Лі приходить до тями самотужки. Що ж, треба йому допомогти.
Намочивши пальці в чашці той покропив чорнобрового льодяною водою, однак той, здавалось, був не проти, тому Чайльд повторив цю процедуру три рази, після чого Чжун вже остаточно прийшов до тями.

- Ось, вода. – промовив юнак, сівши навпочіпки прямо перед лицем іншого і простягаючи йому воду. Той з радістю взяв кружку в свої руки і повільно почав пити, але в кінці-кінців поморщився і відклав її в протилежний бік.

- Невже ти дав мені пити воду з холодильника? – пробубнів Лі, але цього було достатньо, аби рудобровий зміг почути сказане і звісно що відповідь брюнет отримав.

- Ну, слухайте, взагалі-то цю воду я взяв, аби вас привести до тями, але потім по інерції вже дав вам пити, - відмовився рудий і відвів свій погляд в протилежний бік. 

- «Хм… Що ж, це чудова ситуація, і нею гріх буде не скористуватись, тому…» - думав про себе Аякс і вже хотів було щось вимовити, але….

- Спасибі за допомогу, Тарталья, але я вже прийшов до тями, тому можеш сміливо йти собі додому, - різко випалив Лі, підвищивши голос для того, аби співбесідник точно це почув.
Суперечити Чайльд не став, хоча це і виглядало так, ніби його розвели, як якогось… Типу, він допомагає, а у відповідь отримав дулю, та ще й без маку!

- Ви впевнені, містер Лі? Може, я вам можу чимось допомогти?

- Не треба, Чайльд, крокуй собі. 

- «Ну, як собі хоче» - відмітив юнак і тихо вставши повільно покрокував на вихід, ще раз обернувшись, проте побачивши злий погляд чорних, як на той момент здавалось, очей різко передумав ще раз пропонувати свою допомогу і пішов.
Біля дверей Чжуна він затримався довше, хоча і старався зробити це максимально непомітно і так, аби його не почули…


Зайшовши в свою рідну квартиру на Аякса зразу ж надійшла слабкість. Дуже і дуже сильно хотілось спати, можна і без самого сну, просто закрити очі і розслабитись, дати тілу відпочити, адже сильно він все ж таки вимучився.
Проте одна річ так і не дала розслабитись і поглянувши на екран телефону, де красувалося великими цифрами "19.00", Чайльд подзвонив одній дуже цікавій особі…

В цю ніч парубок так і не заснув….

Категорія: Curtain story Curtain story, Слеш, Культові відеоігри, Відеогри жанру Action/RPG, Онлайн-гри | Додав: weitydes | Теги: кримінальний світ, дружба, мафія
Переглядів: 813 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Draco Ignis (2 та 3 частини)
Завантаження...