menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 28.03.2022 в 00:25
Фанф прочитано: 243 рази
Час прочитання:
Категорія: Curtain story
До фанфіку залишено: 1 відгук
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Коли закінчиться весна частина 2


28.03.2022, 00:25
Частина 2,там де поселилося сонце

Була, майже, восьма година вечора. Зоя закінчувала чаклувати на моїм виглядом. Задоволена своєю роботою подруга відійшла, даючи змогу мені подивитися у дзеркало.

Моє волосся зібране у низький хвіст. Очі були підведені синім олівцем, від цього вони здавалися синіми, хоч насправді вони сірі. Саме по собі лице не здавалося дуже блідим завдяки рум'янам і червоним губам.

Сама ж Зоя світилася, як яскрава зірочка. Її волосся, яке ми фарбували, здавалося майже червоним як вогонь. Пухлі губки та ніс з горбинкою робили її на декілька років молодшою. Її гордість веснянки, які, навіть, у зимовий період не пропадали додавали ще більшої миловидності, цій лисиці.

— Ну, як?- заговорила подруга чекаючи на мою реакцію.

— Мені все подобається, хочу сказати що ти не дарма ходила на ті курси, - відповіла я подрузі дістала зі шафи білу сорочку, яку кинула поверх чорної майки.

— Ти впевнена, що так ідеш? Давай ти одягнеш нове білу сукню... Я знаю, що воно не на таку погоду, але ну може одягнеш?

— Зоя, воно літнє, а сьогодні зранку сніг падав, давай краще бери пальто і виходи.

— Добре, виходжу вже. Слухай, а що ти думаєш про Давида? - виходячи спитала Зоя.

В цей момент в мене випали ключі, а в уяві проскочив його образ і лукава посмішка.

— Нічого, я про нього не думаю. Можливо, дивний... А взагалі ти мені не розповідала, що у тебе є брат.

— У нас велика у віці, а ще він вчився за кордоном. Ну, і в мене не було потреби розповідати по нього. Але ти теж не краще, я лише на другому курсі дізналася, що у тебе теж є брат.

— Зоя, ми на першому курсі не дружили й, майже, не розмовляли.

— Тут і не посперечаєшся, але все-таки мені цікаво хоча б трошки дістатися, що ти про нього думаєш, – Зоя відчинила двері під'їзду і холодний вітер вдарив, просто, у лице.

— Він, чесно кажучи, здається дивним, а ще мені не подобаються руді, – в цей момент подруга зупинилася, а я швидко продовжила говорити, – хлопці, руді хлопці.

— От і добре, а то я почала хвилюватися, – подруга по-доброму посміхнулася і потягнула мене за руку.

До місця призначення ми дійшли за хвилин 15. Я дізналася декілька цікавих компроматів про Давида і про дитинство цих рудих лисиць.

На вході у бар був Макс, який чекав на мене із Зоєю. Привітавшись ми зайшли у середину і зразу звернули на другий поверх. Там зібралися, ще декілька людей і вже почали замовляти алкоголь. За годину дійшли всі, й ми обговорювати все на світі.

— Макс, а ти вже думав на рахунок дипломної практики?- запитала дівчина з великими синіми очима, які були схожі на дві волошки.

— Думав, швидше за все я піду у свою школу, а потім, якщо пощастить залишуся там працювати.- відповів парубок відпиваючи зі склянки.

Хлопець, був одягнений у червону сорочку з гавайськими мотивами з-під якої виднівся чорний гольф. Сам по собі, Макс, міцної статури та, майже, на цілу голову вище від мене. Темне волосся коротко підстрижене, а карі очі були, майже, чорними. Якщо порівнювати очі рудої та юнака, то у Зої вічі відтінку коньяку.

— Ти не будеш нікуди поступати?- з величезним здивуванням промовила синьоока просуваючись до друга.

— В мене, просто, один план на життя – жити щасливо.- всміхнувся Макс, а потім повернувся до мене і продовжив – Лада, а у тебе які плани?

Я підсіла ближче, щоб мене було краще видно і чути.

— Ну, я б хотіла поступити в архітектурний, або в нашу академію, це якщо не пощастить.

— А я, буду поступати в Одесу! – сказала Зоя розбиваючи вміст пляшки.

— Всі, ми це знаємо, Зоїчко, і нам не цікаво... А, ще, всім привіт!- у дверях з'явилася Тіна. Збоку тихе буркотіння Зої, до якої вже підскочив Максим, щоб заспокоїти.

— Любі, дорогі, чому ви тут сумуєте, краще спускайтеся вниз, там така крута музика,- продовжувала говорити Тіна.

Мабуть, це була єдина її розумна ідея, яку всі підтримали. Тож, я взяла за руки друзів, і потягнула на танцмайданчик. Музика, справді, була чудовою. Вона проникала в тіло, текла по венах і приємно пронизувала. Пройшов не один десяток пісень, як ми знову зібралися всі разом за столом.

Може, ще потанцюємо?- говорив хтось з дівчат

Вже всі натерли мозолі, тож це погана ідея. – я почула веселий голос подруги. — я хочу запропонували зіграти ’’правда або випий''. Правила, всі пам'ятають, але я нагадаю. Гравець номер 1 питає у будь-якого з компанії питання. Цей хтось має відповісти правду, якщо хоче, а якщо не хоче, то випиває вміст цього бокалу. Потім той у кого питали, питає наступним. Так, як я запропонувала цю гру то питатиму перша. Марта, а для тебе Яр більше ніж друг, я права? – подруга лукаво всміхнулася.

Дівчина почервоніння і відразу потягнула руку до склянки, але в цей момент Яр притягнув її до себе. Марта дивилася на Ярослава з німим питанням. Сам хлопчина насупив брови, а потім поцілував дівчину. Ніхто не наважувався заговорити першим. Зоя задоволено потерла руки. Гра обіцяє бути веселою. Коло за колом розкривалися вельми цікаві секрети. Кожен хотів дізнатися компромат, один про одного, але так само ніхто не хотів, щоб розповідати про себе, щось таємниче та особисте. Я захопилася роздумами й не вслухувалася в розмову, як почула солодкий голос Тіни.

— Макс, тобі подобається Влада, – дівчина розпливлася в посмішці, граційними рухами підійшла до хлопця. Вона стояла навпроти Макса, але дивилася мені в самі очі. Як же мене бісить, те що вона робить! Тепер головне, щоб Макс не сказав ніякої дурниці.

— Я її люблю, – кароокий вказав пальцем на мене.

За що це мені?

— Влада, якщо я тобі, хоч трошки подобався то, не пий...

Не промовив жодного слова я взяла склянку, і випила її до дна

— Як я розумію, тепер я питаю? Слухай, Тіна, дорогенька, а це правда, що тобі роботи до перегляду намалював, один хлопчина з академії? Як же було його звати...

— Не правда, це не правда!- крикнула дівчина.

— Точно, його звати Юра, це ж брат Ярослава, ну що ти скажеш на це, – я відклала склянку на стіл і дочекавшись моменту, коли Міла почне говорити знову, продовжила перебиваючи її – а знаєш що, я не хочу чути твої історії про те, що це не правда і тому подібне. Зоя ми йдемо.

Подруга відразу піднялася, навіть, не сперечалася, як бувало часто.

— Пальто забула, іду заберу – промовила руда

— Я сама, стій тут. – я увійшла у кімнату, входила пальто і щойно відкриту пляшку шампанського. – Мені це більше потрібно.

Всі дивилися здивовано, але нічого не говорили. Вийшовши на свіже повітря я відпила великий коток напою і протягнула подрузі.

— Приємно здивована тобою, я, навіть, протверезіла. А ти не розповідала мені, що вмієш кусатися. Що на рахунок Макса?

— Нічого не знаю. Не хочу зараз про це говорити…

Тільки від ранок ми дійшли до дому Зої. Декілька хвилин намагань відчинити двері і як це часто буває від маніпуляцій подруги ручка з тріском вдарилася у стіну, а потім ще з більшим шумом зачинилися. Мені, навіть, здалося, що вікна почалися трястися від шуму. Не роззуваючись ми завалилися у вітальню. Зоя відразу впала на диван, а я розповзлася по кріслу. Тільки я відклала сумочку на кавовий столик, як почувся шум на другому поверсі, а поті хтось збіг по сходах.

— Ви, хто такі? Я зараз у поліцію подзвоню, ні Давида покличу!- розлючено кричала не висока дівчина. Вона була закутана в покривало.

— Я дружина Давида, а це його любовниця,- промовила я, вказуючи спочатку на себе, а потім на Зою, яка почала засипати та не зважала на шум. А потім продовжила,- а ти хто?

— Ти мені зуби не заговорюй, я дзвоню у поліцію!

— Ой. Як тебе там? Віка, Віта, а Ніка, ти краще не кричи, бо вже моя дружина прийшла. Я замовив тобі такси, тож збирайся,- пробубнів сонний Давид

— Що за дурдом тут твориться!- кричала дівчина стоячи на місці.

— Не кричи, будь ласка. Збирай речі і йди геть,- пробубніла Зоя і перевернулася на живіт і прикривши голову подушкою.

Дівчина, ще щось кричала і бурчала, але все-таки пішла.

— Зоя, сонечко, а ти знаєш що зараз 5 ранку? Ти не могла прийти ще пізніше?

— Це сарказм? Якщо він, то іди в баню, а якщо не він, то все одно іди в баню.- промовила подруга сідаючи на диван.

— Я теж вже повертаюся додому.- встаючи промовила я і прикрила рукою рот, коли позіхнула.

— Ні, – в один голос відповіли Давид і Зоя.

— Вже пізно, залишайся в нас, а потім Давид нас підвезе, - подруга голосно позіхну, протерши очі, продовжила: Ой, ти мене заразила…

— З чого мені вас підвозити, у мене завтра вихідний. Все я спати!- він повернувся до нас спиною і почав підійматися сходинками.

— Ну, Давид! Не будь кисляком!- говорила подруга

— Добре-добре, лиш не кричи.

А далі почувся звук закритих дверей. Зоя взяла мене за руку і потягнула мене у свою кімнату. Коли моя голова опустилася на м'яку подушку, я відразу занурилася у сон без сновидінь.
Категорія: Curtain story Curtain story | Додав: Босорканя
Переглядів: 243 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 1
Будь ласка залишайте свою критику, щоб я розуміла в якому напрямі мені рухатися
дякую за увагу

avatar
Коли закінчиться весна частина 2
Завантаження...