menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.06.2022 в 19:16
Фанф прочитано: 666 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 10


22.06.2022, 19:16

Розділ 10 - Цей Вельмишановний - курча жовтороте[1]

 

[1] Ідіома Чу чу мао лу (初出茅庐 chū chū máo lú) - "Джуге Лян покинув гори та виграв битву", тільки-но вийти з тростинної хижки, означає "зовсім недосвідчена людина", "людина, що тільки ступила на свій життєвий шлях".

 

На щастя Мо Жаня, Чу Ваньнін не розчув його спектаклю "дзвейсін" і юнаку пощастило відбутися якоюсь вигаданою маячнею, не більш.

Коли молодик повернувся до кімнати, на вулиці вже давним-давно стояла ніч. Він трохи здрімнув і наступного дня, як зазвичай, пішов на ранкові тренування. Після них наставав його улюблений час для забав: сніданок.

Тільки-но вранішні заняття добігли кінця, зала Менпо сповнилась людьми. Мо Вейю присів навпроти Ши Мея. Сюе Мен дещо запізнився. Місце біля Ши Мея вже хтось зайняв, тож він знехотя сів біля Мо Жаня, не забувши скорчити кислу міну. 

Якби Мо Вейю запитали, що для нього є найкращим моментом у навчанні піка Сишен, він би точно відповів: "У нашому ордені для вдосконалення дотримання посту не потрібне".

На відміну від піднесених, витончених кланів Верхнього Царства світу вдосконалення, спосіб гартування вершини Життя та Смерті не потребував утримання від м'яса та будь-якої іншої їжі, тому їхні страви завжди вирізнялися особливою розкішшю.

Мо Жань попивав із піали гострий до замлілості, ароматний маслянистий суп, заїдаючи подрібненим арахісом і хрусткими соєвими бобами. Перед ним стояла таріль зарум'янених хрумких смажених булочок, яку він узяв для Ши Мея.

Сюе Мен кинув погляд на Мо Вейю та іронічно промовив:

- Мо Жаню, а ти неабиякий щасливець. Треба ж, увійшов до Пекла Багряного Цвіту й зміг вийти на своїх двох. Воістину заслуговуєш на захоплення!

Молодик відповів, навіть не потурбувавшись голови підняти:

- Звісно, за кого ти мене маєш.

- За кого я тебе маю? - Сюе Мен єхидно посміхнувсь.

- Шановний Вчитель взяв і чомусь ноги тобі не переламав, але не забувайся, нікчемна зелена цибулько[2]!

 

[2] цибуля-татарка, цибуля-батун - схожа на цибулю порей.

 

- Ой, ну звісно, я зелена цибулька, тоді хто ж ти в біса такий?

Сюе Мен розміявся.

- Я найкращий учень Вчителя.

- Звідки таку маячню узяв? Либонь із повітря? Гей, чом би тобі не попрохати у Наставника печатку схвалення? У рамку її поставиш та на стінку повісиш, чим не краса? Без цього ти не можеш обіймати титул кращого учня.

Палички Сюе Мена з тріском зламалися.

Ши Мей поспішив примирити їх:

- Будь ласка, досить сперечатися, хутчіше снідайте.

Сюе Мен:

- Гмф.

Мо Жань глузливо посміхнувсь, наслідуючи юнака:

- Гмф.

Сюе Мен розсердився ще дужче та щосили вдарив по столу:

- Та як ти смієш!

Глянувши, що ситуація стає тільки гіршою, Ши Мей поквапився втримати роз'юшеного фенікса:

- Молодий пане, всі тільки на вас і дивляться, давайте поїмо, не сперечайтеся.

Хоч Мо Жань та Сюе Мен були двоюрідними братами, але терпіти одне одного було вищим за їх сили. Кожна їх зустріч завершувалась лишень затятою суперечкою. Без успіху намагаючись вмовити Сюе Мена, Ши Мею довелося вклинитись поміж двох вогнів, аби розрядити напружену атмосферу.

Через мить він запитав Сюе Мена:

- Молодий пане, а вам відомо, коли у кішки пані Ван з'являться кошенятка?

Молодий фенікс відповів:

- А, ти маєш на увазі А-Лі? Матінка помилилася, кішка не чекає на дітей, просто живота від'їла та й все.

Ши Мей:

- …………

Опісля він спитав Мо Вейю:

- А-Жаню, сьогодні ти ще повинен прибирати в оселі Вчителя?

- Ні, вже не треба, я прибрав все, що мав. Сьогодні допоможу тобі з переписуванням правил ордену.

Ши Мей залився сміхом.

- Ти час взагалі вільний маєш? Хіба тобі самому не треба переписати їх сотні разів?

Сюе Мен підняв брови, здивовано дивлячись на Ши Мея, який зазвичай ніколи не переступав межі дозволеного:

- Як так сталося, що ти теж маєш переписувати правила? 

Ши Мей зашарівся. Перш ніж парубок встиг щось сказати, розмови у їдальні разом стихли. Трійко хлопців одразу обернулися та побачили, як до зали Менпо увійшов Чу Ваньнін у білосніжних одежах, що стелилися за ним. Вчитель мовчки підійшов до стійок з їжею і почав обирати тістечка.

У їдальні снідало близько тисячі людей, однак варто лишень одному Чу Ваньніну з'явитись і залу огортала гробова тиша, наче на кладовищі. Вихованці, опустивши голову, приймали їжу, а якщо хтось і перекидався слівцем, робили це якомога тихіше.

Спостерігаючи за тим, як Наставник несе свою тацю до кутка, сідає там і безмовно їсть кашу на самоті, Ши Мей тихо зітхнув та мимоволі промовив:

- Насправді, іноді мені стає жаль Вчителя.

Колишній імператор підняв очі:

- Чому ж це?

- Просто поглянь, ніхто не наважується наблизитись до місця, де він сидить, навіть гучно розмовляти не сміють, якщо він поруч. Коли Володар піка Сишен був тут, Вчителеві хоча було з ким розмову вести, а зараз? Скажи, невже це не самотньо?

- Він сам у цьому винен.

Сюе Мен знов озлився:

- Ти смієш глузувати з Наставника?

- Де це я глузував? Я просто кажу правду і нічого крім правди.

Мо Жань поклав до тарілки Ши Мея ще одну рум'яну булочку.

- З таким паскудним характером, хто взагалі стане з ним розмовляти?

- Ах ти!..

На обличчі Мо Вейю заграла єхидна посмішка, він глянув на Сюе Мена та мляво промовив:

- Щось не влаштовує? Тоді не соромся, сідай до столу Вчителя, а не з нами снідай.

Одне речення і юнак немов води в рота набрав.

Хоч він і дуже шанував Чу Ваньніна, однак страх перед ним був не меншим, ніж в інших. Розлючений та принижений молодик, не знайшовши що сказати у відповідь, зміг тільки двічі яро штовхнути ніжку столу й надутися.

Обличчя Мо Жаня було втіленням млосного самовдоволення. Він глумливо позирав на маленького фенікса; його погляд ковзнув натовпом, зупинившись на Чу Ваньніні.

Парубок не знав чому, проте, варто було тільки глянути на таку самотню білу постать серед океану темно-синіх одеж і сріблястих обладунків як миттю в уяві поставала людина, що минулої ночі, звившись у клубок, спала серед купи холодного металу.

Ши Мей не помилявся: Чу Ваньнін дійсно був злиденним.

І що з того? Чим більш нікчемним стає Вчитель, тим щасливішим стаю я.[3]

 

[3] побачимо як ти далі заспіваєш ᕙ( ͡◉ ͜ ʖ ͡◉)ᕗ 

*потирає рученята*

 

Подумавши про це, він не зміг утриматися від усмішки.

Дні летіли, немов наполохані коні.

Чу Ваньнін більше не кликав його до Павільйону Червоних Лотосів, а щоденні обов'язки Мо Жаня перетворилися на нудну роботу: миття посуду, годування курей і качок, яких тримала пані Ван та прополювання саду з лікувальними травами.

Не встиг він оком змигнути, як місяць ув'язнення минув.

Сьогодні господиня піка Сишен покликала молодика до зали Дансінь. Погладивши його по голові, вона запитала:

- А-Жаню, як твої рани?

Мо Жань відповів з усмішкою:

- Дякую за вашу щиру турботу, тітонько, мої рани вже загоїлись.

- Це добре. У майбутньому будь обережнішим, не припускайся таких серйозних помилок та не сердь свого Вчителя, гаразд? 

Мо Вейю прекрасно вмів вдавати з себе слухняного хлопця:

- Тітонько, я все усвідомив.

- Зажди трохи, я маю ще дещо сказати. 

Пані Ван узяла лист із маленького столику з жовтого палісандру.

- Минув рік як ти увійшов до ордену. Настав час, коли ти маєш взяти на себе відповідальність за вигнання демонів. Учора поштовий голуб приніс листа від твого дядька; він наказує тобі спуститися з гори й виконати це завдання, як тільки термін твого ув'язнення добігне кінця.

Згідно з устоями вершини Життя та Смерті, після року перебування у школі, вихованці мали вирушити у подорож світом і набратися справжнього досвіду, знищуючи демонів.

У першій подорожі Наставник обов'язково супроводжує учня та зараджує у разі потреби. Крім цього, вихованець повинен запросити із собою товариша: це повинно сприяти братерству поміж учнями й розуміння сенсу виразу: "Чесність - урок, а смерть і життя - незмінні".

Мо Вейю із сяйливими очима прийняв листа з дорученням, відкрив його, квапливо прочитав і зразу ж радісно усміхнувся.

Пані Ван промовила, не стримавши хвилювань:

- А-Жаню, дядько поклав на твої плечі важливу місію, сподіваючись, що ти зможеш зажити слави. Старійшина Юхен - могутній заклинач, проте мечі у бою не щадять нікого; будь готовим до того, що він не завжди зможе вберегти тебе. Тому не клей дурня та не дивись на противників через верхню губу.

- Не буду, не буду! - замахав руками юнак, усміхаючись.

- Не турбуйтеся, тітонько, я зумію подбати про себе! - сказавши це, він бурею помчав збирати речі.

- Це дитя… 

Господиня піка Сишен вдивлялась у спину молодика, чия постать з кожним кроком танула у далечині. На ніжне витончене обличчя пані Ван впала тінь хвилювання:

- Як він може так сяяти від щастя, лиш отримавши завдання?

Як душа Мо Жаня могла не співати від радості?

Дядько доручив йому розслідувати випадок у місті Цай Ді[4] на прохання якогось місцевого поміщика Ченя.

 

[4] Цай ді чен (彩蝶镇 cǎi dié zhèn) - місто Барвистих Метеликів.

 

Все одно, примара чи чудовисько то було, має цінність лиш одне: в минулому житті саме тут Мо Жань потрапив під дію демонічної отрути та одурманений до безпам'ятства примусом поцілував Ши Мея в царстві ілюзій. Це був один з небагатьох моментів, коли парубок міг бути настільки близько до коханої людини. Що не кажи, а Мо Жань відчував себе на сьомому небі від щастя.

До того ж оскільки Мо Вейю був одурманений демонічною отрутою, Ши Мей не став про це розповідати. 

Поцілунок у дарунок! І ніяких тобі наслідків!

Парубок так тішився, що очі мимоволі стали схожими на два півмісяці. Навіть присутність Вчителя на завданні не могла затьмарити його щастя.

Мо Жань міг просто залишити вигнання духів на Наставника, а сам у той час загравати із Ши Меєм.

Хто ж відмовиться від такого приємного завдання?

Запросивши Ши Мея та відзвітувавшись Вчителю, Мо Вейю та двоє заклиначів верхи вирушили до населеного злісними примарами міста Барвистих Метеликів.

Поля квітів простягалися на десятки миль навкруги. Гуляючи містечком, завжди можна побачити кольористих метеликів, що пурхають угорі. Звідти й пішла така назва.

Коли вони нарешті прибули, надворі стояла ніч. Біля входу до міста гриміли барабани, звідусіль линула музика, а з провулка виїхала низка вбраних у червоне музиченьок, що грали на своні[5].

 

[5] Свона (唢呐 suǒ nà) - це духовий музичний інструмент, схожий на гобой. 

 

Ши Мей задумавсь:

- Це шлюбна процесія? Чому ж вона проходить поночі?

Чу Ваньнін відповів:

- Це шлюб примар.

Примарне одруження, також відоме як "Їньський шлюб" - було традицією серед простого люду. Відповідно до неї посмертним шлюбом єднали неодружених чоловіків та жінок, що перенеслися у Божу вічність молодими. Такий звичай був рідкістю серед бідноти, проте місто Барвистих Метеликів було настільки заможним, що ця практика була поширеною.

Пишна весільна процесія складалася з двох колон: одна несла справжні атласи та шовки, інша - ритуальні гроші та фальшиві злитки. Хода супроводжувала прикрашений червоними та білими квітами паланкін, який несли на своїх плечах восьмеро людей. Осяяна золотавими ліхтариками процесія випливла із селища.

Троє заклиначів натягнули вуздечка коней та встали в стороні, аби пропустити шлюбну ходу. Тільки коли паланкін під'їхав ближче, стало зрозуміло, що всередині знаходилася не жива людина, а наречена-привид із пап'є-маше. Її губи були шарлахового кольору, а дві червоні лінії на щоках відтіняли смертельну блідість обличчя, посмішка ж пробирала до самих кісток.

Що за паскудні звичаї у цього селища, гроші руку опалюють? - пробубонів під носа Мо Жань.

Вчитель промовив:

- Мешканці містечка Барвистих Метеликів дуже забобонні. Вони свято вірять, що самотні могили манять одинокі душі та заблукалих духів, які приносять нещастя у родину.

- … Але це ж не зовсім так?

- Це буде правдою доти, доки місцеві вірують у це.

Юнак зітхнув.

- Здається так. Селище Цай Ді вже сто років вікує, і якщо їм сказати, що їх забобонів насправді не існує - навряд чи вони зможуть це прийняти.

Ши Мей тихо запитав:

- Куди ж верстає дорогу шлюбна процесія примар?

Наставник відповів:

- Ми тільки-но проїжджали повз старосвітський храм. Він не був присвячений Будді, чи якомусь іншому божеству, а на дверях змальовано ієрогліф "Сі"[6]. На вівтарі лежала купа червоного атласу із написами "Пара, що створена на небесах", "Гармонія у потойбіччі" тощо. Гадаю саме туди вони й прямують.

 

[6] Сі (囍 ) - подвійне щастя, символ вдачі, який часто використовують на весіллях.

 

- Я теж помітив цей храм.

Ши Мей виглядав задумливим.

- Вчителю, невже вони поклоняються примарній хазяйці церемоній?

- Доволі непогано.

Примарна хазяйка церемоній була витвором уяви простих людей. Вони вважали, що шлюб поміж душами померлих має вкладатися за належними звичаями. Також одруження має бути засвідченим церемоніймейстером, який визнає пару покійних чоловіком та дружиною. Оскільки примарне одруження користувалося популярністю у місті Барвистих Метеликів, для примарної церемоніймейстерки із золота було висічено скульптуру, яку встановили на кладовищі за містом. Родини, що уклали шлюб з примарою, приїздили разом із нареченою-привидом до храму, аби віддати дань пошани перед похованням.

Мо Вейю раніше рідко доводилося бачити настільки безглузді події, тому він зацікавлено спостерігав за ними.

Чу Ваньнін лишень окинув процесію коротким, відстороненим поглядом та розвернув коня.

- Їдьмо, ми маємо дізнатися, що за привиди турбують шановну родину.

- Три шановні даоджани[7], моє життя було сповненим одних тільки гірких страждань! Дякувати богові, ви нарешті прибули! Якби хтось не прийшов до нас, аби потурбуватися про це, я… я, певне, не схотів би лишатись у цьому світі.

 

[7] Дао джан (道长 dào zhǎng) - ввічливе звертання до заклиначів.

 

Замовник, що доручив пікові Сишен вигнання демонів, був найбагатшим крамарем у селищі, поміщиком Ченєм.

Родина Чень, що торгувала парфумерною пудрою, мала чотирьох синів та єдину дочку. Коли старший брат оженився, його дружині не сподобався шум у будинку і вирішили молодята покинути той дім та нове діло вести подалі. Сім'я Чень володіла настільки великими статками, що купила величезну ділянку землі у безлюдній місцині коло Північної гори, а до неї й ставок з гарячими джерелами, якими вони особливо насолоджувались.

Але в день, коли почали закладати фундамент, сталося непередбачуване. Всього декілька лопат встигли встромити, як вони уперлись в щось тверде. Невістка підійшла глянути й одразу втратила свідомість з переляку. Перед нею лежала новісінька, пофарбована у червоне труна.

У селищі Цай Ді навіть було передбачено окреме місце для поховання померлих, тому самотня труна, що одного дня невідомим чином опинилася на північній горі, не на жарт налякала людей. На додаток, ні надгробка, ні напису не було, одна лиш домовина кольору свіжої крові.

Не насмілившись рушити далі, вони хутчіше засипали труну землею, але було запізно. З того дня над родиною Чень нависла тінь смерті.

- Спочатку це спіткало мою невістку, - журився пан Чень.

- Від пережитого жаху в неї стався викидень. За ненародженим дитям пішов мій старший син. Він вирушив до гори по лікарські трави, аби допомогти дружині видужати. Підсковзнувсь, втратив опору та звалився до підніжжя гори. Коли ми його знайшли… ми знайшли лиш його охололе тіло. Ох мій синочок… - господар протяжно зітхнув й махнув рукою, неспроможний продовжувати.

Пані Чень витерла сльози носовичком.

- Мій чоловік слушно каже, після цього, за кілька місяців наших синів почали настигати нещастя. Один за одним вони або зникали безвісти, або їх забирала до себе смерть. З чотирьох наших синочків, вже троє відійшли до іншого світу!

Чу Ваньнін насупив брови; погляд ковзнув поміж подружжя Чень та зупинився на білолицему молодшому сині. На вигляд йому було стільки ж, скільки Мо Жаню - років п'ятнадцять - шістнадцять. Тонкі риси обличчя обіймав страх.

Ши Мей поставив запитання пані:

- Не могли б ви нам повідати яка смерть спіткала інших синів?

Господиня Чень важко зітхнула. 

- Наш другий син пішов на пошуки брата та по дорозі його вкусила змія. Це була звичайна трав'яна змійка, зовсім не отруйна, тому ніхто і уваги не звернув на таку дрібницю. Через кілька днів він просто впав під час вечері, а потім…

Жінка схлипнула.

- Ах, мій синочок…

Ши Мей зітхнув. Серце від жалю стискалося, але це було необхідно запитати:

- Тоді, чи були на тілі ознаки отруєння?

- Та яка отрута, нашу родину проклято! Старші сини всі померли, наш молодшенький - наступний! Наступним буде наш молодшенький!

Вчитель набурмосився та погляд немов блискавка перемістився на пані Чень.

- Звідки вам відомо, що молодший син стане наступним, а не ви самі? Невже цей злий дух вбиває лишень чоловіків?

Хлопець забився у куток. Ноги дрижали, а очі припухли немов персики. Навіть голос змінився: він верещав від страху:

- Це я! Це буду я! Я знаю це! Людина з червоної труни прийшла за мною! Вона тут! Даоджане, даоджане, молю вас, порятуйте мене! Даоджане, даоджане, порятуйте мене! Благаю вас!

Втративши контроль над емоціями, юнак спробував обійняти Чу Ваньніна за ноги.

Вчитель завжди не терпів дотиків незнайомців, тому одразу ж ухилився від обіймів. Він підняв очі та вп'явся поглядом в пані та пана Чень:

- Зрештою, скажіть що тут сталося? 

Подружжя обмінялося поглядами та з дрижанням в голосі промовило:

- В будинку є одне місце до якого ми страхаємося наблизитись… Шановний Вчитель зрозуміє, коли побачить його. Справжнє лихо, це дійсно справжнє…

Чу Ваньнін перервав:

- Яке місце?

Пара на мить задумалася, а опісля з тремтінням у руках вказала у бік родинного святилища пращурів.

- Там…

Чу Ваньнін пішов першим, за ним слідом рушили Мо Жань з Ши Меєм. Родина Чень плелась позаду. 

Відкривши двері, вони вгледіли, що зсередини кімната нічим особливим не відрізнялись від родових святилищ інших заможних сімей: одні лиш рядки меморіальних табличок, вздовж яких полум'яніли бліді вогники свічок. 

 На покритих жовтим лаком дощечках було вигравіювано імена померлих та їх положення у родині.

Всі меморіальні дошки були написані доволі буденно: "Дух великого володаря Тайфу"[8], "Дух імператора Сяньджуя"[9].

 

[8] до діда

[9] до батька

 

Лише одна з табличок у середині вирізнялась серед інших: напис на ній не було ані вигравіювано, ані лаком покрито, замість цього її прикрашали рядки слів написані криваво-червоними чорнилами:

"Душа Чень Яньдзі

За спочинок нащадка роду Чень від вродженої Свень"

Родина Чень, яка ховалась за спинами заклиначів, несміливо зазирнула до святилища через білі шовки. Вони, певно, гадали, що все страшне минуло, однак… ніби змальовані кров'ю, слова на дощечці і не думали зникати. Сім'я затряслась від нестримного жаху.

Пані Чень голосно заридала, а обличчя її останнього сина стало білішим за саму смерть.

Треба сказати, що табличка не відповідала звичаям написання меморіальних дощок. До того ж, букви були одна кривіша за іншу: неначе сонна людина силкувалась щось написати, а виходили одні тільки нерозбірливі каракулі.

Ши Мей повернув голову та запитав:

- Хто ж такий Чень Яньдзі?

У відповідь позаду нього пролунав голос молодшого сина, що дрижав від ридань:

- Ц-це… це я.

Заливаючись сльозами, пан Чень промовив:

- Ш-шановний безсмертний заклиначу, трапилося от щ-що. З того часу як наш другий син покинув нас, ми помітили, що… що у святилищі пращурів з'явилась нова меморіальна табличка. Навдивовижу імена вигравійовані на ній належали живим членам нашої родини. Як тільки на дощечці з'являється ім'я, через сім днів цю людину обов'язково спіткає страшне нещастя! Коли ймення нашого третього сина з'явилося на табличці, я замкнув його у кімнаті, посипав пахощами та попелом поріг, і навіть запрошував чудотворців для проведення обрядів. Я перепробував усе можливе й неможливе, але на сьомий день!.. Він все одно спочив… Без причини, просто взяв і помер!

Чим більше господар Чень казав, тим більш зляканим і схвильованим він ставав, а потім й взагалі впав на коліна.

- В житті своїм я не вершив нічого поганого, за що мені ця кара небесна? Де я завинив?!

Серце Ши Мея стислося від жалю і він поквапився втішити старого, що, надриваючи голос, звертався до неба.

Юнак підняв голову і тихо гукнув:

- Вчителю, погляньте на це…

Чу Ваньнін навіть не обернувся. Він продовжував пильно вивчати дивну меморіальну табличку, ніби на ній ось-ось мають розпуститися квіти.

Несподівано Наставник запитав:

- "За спочинок нащадка роду Чень від вродженої Свень". Ідеться про вас пані Чень, чи не так?

 

Нотатки авторки:

 

Давним-давно жив собі на світі холоднокровний демонів володар, що мав учнів трьох і всі вони обіймали титули Марті Сью. Ім'я їм було Фенікс Сичуаню Сюе Дзимін, Істинний Дракон Мо Вейю, що відродив душу, та Сонний Білий Тигр Ши Міндзін[11].

 

[11] відсилка до чотирьох міфічних звірів з китайської астрології. Виходить Червоний Фенікс у нас Сюе Мен, Лазуровий Дракон - Мо Вейю, Білий Тигр - Ши Мей, а хто Чорна Черепаха історія замовчує)

 

Клац!

Все, що написано вище - брехня чистої води.

Насправді от як їх звуть: красунька-пташунька Сюе(мен-мен~), почорнілий пес, що підгодовує рибку(вейю), молодша сестричка(шимей) Білий Лотос.

*Знизує плечами*

Що вийшло, то вийшло :-D

Категорія: Маньхуа Яой/шьонен-ай, Кохання/ненависть, Історичні епохи, Драма, Романтика, Даркфік, Слеш, Екшн (Action), Маньхуа, Ранобе | Додав: haibett
Переглядів: 666 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне
Всього коментарів: 0
avatar
Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 10
Завантаження...