menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 28.04.2022 в 11:22
Фанф прочитано: 433 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 2


28.04.2022, 11:22

Розділ 2  Цей Вельмишановний повернувся до життя 18+
 

- Моє серце більше не калатало, думки ж перетворилися на попіл, але несподівано промінь весни осяяв холодну осінню ніч. Може небеса змилуються над поодинокою травинкою у лісовому чагарнику? Однак, боюсь, що світ виявиться неосяжним та сповненим труднощів.[1]

 

[1] Коротко про те як перекладачка знаходила інфу по цитаті:

Мо Чоу - китайська співачка та танцюристка імперії Чу => написала дуже відому у Китаї мелодію з назвою "Білий сніг ранньою весною"(Янчвень Байсюе) => виявилося, що це китайська ідіома: мелодія настільки вишукана, що підспівують небагато, тобто важка до розуміння => я не стверджую, але можливо Мітбан натякає, що її новела не настільки проста, як здається на перший погляд, а можливо, це просто поетичні рядки й фантазія перекладачки;)

 

Ясний жіночий голос пройшов повз вуха Мо Жаня, поетичні рядки дзвеніли немов перли та нефрит, й змушували голову пульсувати, а вену поміж брів шалено здригатися.

- ЩО ЗА ЖАХЛИВИЙ ГОМІН?! ЗВІДКІЛЯ ВЗЯЛАСЯ ЦЯ ВИЮЧА ПРИМАРА?! ТРЯСЦЯ ЇЇ МАТЕРІ, ПОБИЙТЕ ЦЮ СУКУ ПАЛИЦЕЮ ТА СКИНЬТЕ З ГОРИ!!!

Тільки прокричавши це, Мо Жань усвідомив, що коїться щось дивне.

... Хіба він не помер?

Ненависть і холод, біль та самотність пронизали немов отруйні списи незахищене серце, а очі юнака раптово відкрилися.

Все, що сталося у минулому, розвіялось немов попіл по світу. Колишній імператор помітив, що лежить у ліжку, але не на тому, яке стояло на піку Сішен. На цьому ліжку були вирізьблені декілька драконів та змальовані прекрасні фенікси, від дерева смерділо пудрою. Стара постільна білизна була рожево-фіолетового кольору з вишитими качками-мандаринками[2], що брьохкали у воді - такий візерунок можна зустріти тільки у будинках розпусти.

 

[2] Юань ян (鸳鸯 yuān yāng) - качки-мандаринки, закохана пара, закохані пташки. 

Ідіома Джи сянь юань ян бу сянь сянь 只羡鸳鸯不羡仙 zhǐ xiàn yuān yāng bú xiàn xiān - пара качок-мандаринок викликає заздрість більше, ніж вічне життя: нема нічого кращого за життя разом з коханою людиною.

 

- ......

Мо Жань закляк на місці.

Він знав, де це знаходиться...

Це був район розваг біля піка Сішен. Так званим "районом розваг" іменували бордель, в який легко прийти і який так само легко можна залишити. У роки свого юнацтва, парубок часто віддавався своїм бажанням та розпутству й проводив у цьому закладі два тижні на місяць. Але понад двадцять років тому бордель продали й облаштували там винову крамницю, тоді як він опинився тут після смерті?

Невже він вчинив стільки жахливих злочинів і скривдив так багато людей, що сам Янлов - правитель Підземного Царства покарав його та перетворив на жигало, що змушений кожен день приймати клієнтів у публічному домі?

Мо Жань подумав, що вже вижив з розуму, якщо такі нісенітниці з’являються у його голові та просто перекинувся на спину.

Однак несподівано зустрівся з заспаним лицем.

ДІДЬКА ЛИСОГО!!! ЧОМУ ПОРЯД З НИМ ЛЕЖИТЬ ЧОЛОВІК?!

ТА Й ОГОЛЕНИЙ ДО ТОГО Ж БЛЯХА?!

Риси його обличчя були ніжними та вишуканими, він виглядав немов прекрасний нефрит, одягнений у срібло, і було в ньому щось як від жінки, так й від чоловіка.

Обличчя Мо Вейю залишалося безпристрасним, але в серці панував повний безлад. Деякий час він спостерігав за спокійним сном юнака, а потім умить згадав:

Чи не той це хлопчик-коханець, з яким я дуже полюбляв розважатися в юнацтві, здається, його звали Жон Сан? Чи можливо Жон Дзьоу?

Неважливо, був це Сан чи Дзьоу, головне, що ця шльондра страждала від венеричної хвороби і померла багато років тому, та так, що навіть кістки мали б давно згнити.

І все-таки живий та здоровий юнак був поряд і згорнувшись калачиком лежав під боком Мо Жаня. Його шия, плечі, ключиця - все було всіяно синіми та фіолетовими укусами пристрасті.

Обличчя Мо Вейю напружилось, він підняв ковдру та перевів свій погляд униз.

- ......

Ніжне тіло вкривали сліди від батога; бліді стегна майстерно охоплювала червона мотузка, стягуючись на них усе сильніше й сильніше від одного тільки руху.

Мо Вейю задумливо провів рукою по підборіддю й з посміхом промовив:

- Яка цікавинка.

Погляньте на це витончене мотузкове мистецтво, яка майстерна техніка, а картина наче знайома.

Гм, невже цей витвір мистецтва моїх рук справа?

Коли Мо Жань навчався заклинацтва, він читав про можливості відродження. Чоловік почав здогадуватися, що він якось зміг повернутися у минуле.

Щоб підтвердити свої здогадки, Мо Вейю знайшов мідне дзеркало. Воно було потертим, але у тьмяному світлі кімнати все ще було можливо розгледіти його обличчя.

Коли Мо Жань помер, йому було тридцять два роки, проте обличчя у люстерці виглядало зовсім молодим: чарівне лице випромінювало юнацьку гордовитість, а на вигляд йому було не більше п'ятнадцяти-шістнадцяти років.

У цій спочивальні більше нікого не було.

Тому, колись жорсткий правитель світу гартування тіла й духу, Злісний Деспот Сичуаню, Імператор Смертного Царства, Вельмишановний Владика Піку Сішен та "Володар, що принижує безсмертних", після довгих роздумів вирішив щиро виплеснути свої емоції.

- Їбать...

Жон Дзьоу мирно сопів уві сні, коли його збудило оце "їбать".

Сонний красень мляво присів; тонка парчева ковдра сповзла з його плеча, оголивши бездоганно-білу шкіру. Він зібрав у зачіску свої довгі м'які пасма волосся, підійняв заспані персикові очі з розмазаною червоною тушшю й голосно позіхнув.

- О... Пане Мо, ви сьогодні так рано прокинулись.

Мо Жань нічого не відповів. В ті часи йому дійсно дуже подобався такий тип як Жон Дзьоу: чуттєвий, ніжний та жіночний, але нині, тридцятидворічний Тасянь-дзюнь не міг второпати, про що, дідька лисого, він думав, коли вважав це стерво привабливим?!

- Ви погано спали минулої ночі? Вам наснилося якесь жахіття?

ЦЕЙ ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ПОМЕР, ЇДРІ ТВОЮ МАТЬ, ЯК ТОБІ ТАКИЙ КОШМАР, ЙОБАНА КУРВА?

Вродливець вирішив, що пан Мо мовчить, бо він у поганому настрої, тому юнак м'яко зісковзнув з ліжка, підійшов до різьбленого вікна й обійняв Мо Жаня зі спини.

- Пане Мо, зверніть свою увагу на мене, чому ж ви цураєтесь мене?

Обличчя Мо Вейю посиніло від гніву: йому дуже захотілося відірвати од своєї спини цю паскудну лярву і вдарити по його лицемірно-тендітній пиці разів зо двадцять. Утім, йому все ж вдалося втамувати свою жагу.

Колишній володар все ще відчував легке запаморочення та непевність у тому, що відбувається.

Звичайно, якщо він дійсно переродився, тоді не міг же він без причини відгамлесити Жон Дзьоу після пристрасної ночі з ним, бо це виглядало б, наче він несповна розуму - а такого не можна було допустити.

Мо Жань зібрався з емоціями та вдав із себе роззяву:

- Котрий сьогодні день?

"Хвойда" на секунду заціпенів, а потім натягнув свою брехливу посмішку:

- Четвертий день п'ятого місяця.

- Тридцять третій рік?[3]

- Це було минулого року - зараз вже тридцять четвертий[4]. Кажуть, що величні люди, такі як ви, Пане Мо, схильні до безпам'ятства.

 

[3] Бін Шень (丙申 bǐng shēn) - тридцять третій рік шістдесятирічного циклу ґань-джи.

[4] Дін Ю (丁酉 dīng yǒu) - тридцять четвертий рік.

 

Тридцять четвертий рік...

Очі Мо Вейю почорніли, а шестерні у голові почали швидко обертатися.

У цей рік йому виповнилося п'ятнадцять років і його визнали давно втраченим племінником глави піку Сішен; так з жалюгідного, зацькованого пса Мо Жань перетворився на прекрасного фенікса, що велично засідав на гілці.

Отже, він насправді переродився?

Чи це лише беззмістовний сон наяву...

- Майстер Мо так зголоднів, що навіть забув дату. Почекайте хвильку, я сходжу на кухню і принесу вам поїсти. Ви не проти кошиків юсюань?[5]

 

[5] Юсюань (油旋 yóu xuán) - традиційні ласощі у Дзінані. Шкірка тістечка хрустка, а серединка - ніжна, зі смаком зеленої цибулі. Саме через форму спіралі та золотисту шкірочку вона й отримала таку назву.

 

Мо Вейю тільки-но повернувся до життя, тому не знав, як до цього ставитись. Все буде гаразд, якщо й надалі дотримуватися того ж підходу, що й раніше.

Він згадав свою неповторну харизму, і, здужавши огиду, грайливо посміхнувся та вщипнув юнака за стегно.

- Мммм, звучить смачно! Ще не забудь про чашу супу, й повертайся, щоб нагодувати цього Вельмишановного.

Жон Дзьоу натягнув одяг й вийшов; незабаром він повернувся з тацею у руках: на ньому стояли миска гарбузового супу, два кунжутних тістечка юсюань та тарілка з гарніром.

Мо Жань був смертельно голодним, і вже простягнув руку до випічки, коли ця хльорка перехопила його пальці й чарівно посміхнулася:

- Дозвольте цьому нікчемному услужити господареві?

- ......

Жон Дзьоу узяв тістечко й присів на коліна Мо Жаня. Тонкий халат обіймав оголене тіло, тендітні ноги були широко розведені й притиснуті до шкіри Мо Жаня; цей безсоромник навіть дозволив собі потиратися об нього.

ЩОООООО?! ЩО ЦЯ КУРВА СОБІ ДОЗВОЛЯЄ?!

Мо Вейю пильно вдивлявся у точене обличчя. Жон Дзьоу подумав, що він знов збуджений та прошепотів:

- Чому ви так витріщились на мене? Їжа ж невдовзі охолоне.

Мо Жань на мить замовчав; згадуючи усі "добрі" справи, які цей паплюга провертав за його спиною у минулому житті, куточки губ вигнулись у солодкій посмішці.

Йому, величному Тасянь-дзюню, не були чужими бридкі вчинки: якщо він чогось жадав, він просто робив це й нічого огидного в цьому не вбачав.

Це лише вистава й на цей раз володар має розважитись як слід.

Мо Жань байдуже відкинувся на спинку стільця й спокусливо посміхнувся:

- Сідай.

- Я... я вже сиджу.

- Ти розумієш, куди я кажу тобі сісти.

Жон Дзьоу почервонів немов рак.

- До чого такий поспіх, можливо, Пане Мо бажає закінчити тра... Ах!

Не встиг він і домовити, як Мо Вейю з силою потягнув його вперед та знов притиснув до себе. Рука красеня здригнулася й миска з гуркотом перекинулася додолу.

Поміж стогонами він встиг сказати:

- Майстре Мо, миска...

- Залиш це.

- А... але ви маєте спочатку по... ммм.... ах...

- Хіба я не їм прямо зараз?

Мо Жань тримав красеня за талію; вид витягнутої шиї й ніжного обличчя Жон Дзьоу полум'янів у його вугільно-чорних бездонних очах.

У минулому Мо Вейю дуже любив цілувати ці п'янкі яскраво-червоні вуста під час любовних втіх. Врешті-решт, Жон Дзьоу був неймовірно гарним та вмів підбирати слова, що змушували його серце тріпотіти. Він би збрехав, сказавши, що в ті часи відчував до нього лише байдужість.

Утім, знаючи, до чого ці прекрасні вуста вдавалися за його спиною, Мо Жань відчував лише надзвичайну огиду та цілувати їх зовсім не хотілося.

Тридцятидворічний Тасянь-дзюнь достобіса відрізнявся від п'ятнадцятирічного Мо Жаня.

Зокрема п'ятнадцятирічний все ще знав ніжність у коханні та близькості. Проте у тридцять два, поняття ніжності просто щезло, адже серце Тасянь-дзюня давно поглинула жорстокість.

Після цього, Мо Жань поглянув на Жон Дзьоу, що втратив свідомість від шалених любовних втіх. Палкі очі колишнього володаря злегка звузились та зажевріли лагідною посмішкою. Коли його вуст торкається усмішка, обличчя стає надзвичайно привабливим, а очі набувають кольору гіркого шоколаду з відблисками фіолетового всередині. Саме тоді він відтягнув за волосся безтямного юнака до ліжка, підібрав з підлоги шматок розбитої фарфорової миски та підніс до обличчя Жон Дзьоу. 

Він завжди мстився за образи, та й зараз не було нічого особливого.

Згадавши, як у минулому він піклувався про справи цієї повії, як думав про викуп з борделю, і як цей паплюга віддячив йому тим, що разом з іншими плів інтриги - він злісно посміхнувся й притиснув уламок до щічки юнака.

Жон Дзьоу продавав своє тіло, а без гарного личка він - ніщо.

Цей підлабузник плентався б вулицями немов кинута напризволяще шавка; він би повзав по сирій землі, його ноги були б давно стерті у кров, він би благав про їжу і порятунок, а у відповідь отримував би лише плювки, цькування та кривду. Серце вистрибувало з грудей від однієї думки про це; навіть відраза від ночі з Жон Дзьоу щезла у небутті.

Усмішка Мо Жаня ставала дедалі чарівнішою.

Невеличке зусилля й пломениста кров просочилась назовні.

Непритомний молодик, здається, відчув гострий біль і тихенько заскиглив хрипким голосом. Вигляд він мав доволі жалюгідний, а сльози застигли на довгих віях.

Рука Мо Жаня раптом зупинилася.

Він пригадав старого друга...

- ............

Потім Мо Вейю усвідомив, що він коїть. Він закам’янів на декілька секунд, перш ніж повільно відвів руку від точеного обличчя.

У своєму житті колишній імператор вчинив стільки жахливих злодіянь, що це стало звичкою. Він начисто забув, що переродився.

Ще нічого не сталося, непоправні помилки ще не скоєнні, а ця людина... досі жива. Нащо йти шляхом насилля та жорстокості, якщо йому випав шанс почати життя з чистого аркуша?

Мо Жань присів на краєчок ліжка, закинув ногу на ногу і розсіяно розглядав у руках уламок побитого фарфору. Несподівано він помітив кунжутне тістечко на столі, юнак схопив його, розлючено зірвав вощаний папір і вп'явся зубами. Мо Вейю кусав випічку доти, доки крихти не розлетілися навкруги, а губи не заблищали від жиру.

Кошик юсюань був фірмовою стравою цього борделю. Насправді у ньому не було нічого особливого. У порівнянні з ласощами, які Мо Жань куштував у своєму імператорському палаці, він був немов жувальний віск. Відтоді як цей заклад збанкрутів, Мо Вейю так і не зміг скуштувати цю випічку знов. І зараз, крізь стільки бурхливих років минулого, знайомий смак юсюань м'яко огорнув кінчик язика.

Немислиме відчуття воскресіння притуплялося з кожним шматочком.

Коли Мо Жань доїв кунжутне тістечко, тоді й остаточно оговтався від заціпеніння, в якому знаходився увесь цей час.

Він насправді переродився.

Все ненависне, що було в його житті, все, що він ніколи б не зміг повернути назад - ще нічого не відбулося.

Він ще не вбив дядька та тітку, не стер з лиця землі сімдесят два міста, не зрадив власного Вчителя й старійшин, не одружився, ще не...

Ніхто з них ще не помер.

Мо Жань насолоджувався смаком у роті, облизуючи білосніжні зуби, він відчув, як крихітний вогник радості у грудях стрімко розпалюється у несамовите багаття. В минулому житті він повстав проти Неба та Землі, занурившись у вивчення трьох заборонених технік людського світу. Мо Вейю повністю осягнув дві з них, тільки остання - "відродження" не поступалася йому, всупереч його видатному таланту.

Несподівано те, чого він не зміг досягнути за життя, без зусиль припало до його ніг у смерті.

Ворожість, обрида, спустошення, самотність, п'ять смаків[6] життя - усі почуття з минулого були замкнені у грудях.

 

[6] П’ять смаків – це солоний, гіркий, солодкий, кислий та умамі(смак м’яса).

 

Армія, що наступала на пік Сішен, полум'я від факелів, що підіймалось на десять тисяч сажнів угору - все це ще залишалося у пам'яті.

Тоді Мо Жань дійсно не бажав жити. Люди казали, що одне його існування проклинає всіх, хто наближається до нього та що помре він на самоті.

Усі відвернулися від володаря. Наостанку навіть він сам відчув себе живим мерцем: таким самотнім та байдужим.

Мо Вейю й гадки не мав, що і де пішло не так, щоб такій невимовно злій людині після смерті випав шанс виправити усі злочини.

Нащо спотворювати прекрасне обличчя Жон Дзьоу через таку нікчемну давню образу?

Жон Дзьоу був охочим до грошей. Цього разу Мо Жань просто не став би платити, а взяв би трішки срібла, щоб ця паскуда закарбувала урок у пам'яті. Щодо його нікчемного життя, він не збирався брати такий тягар на душу.

- Тобі дуже пощастило, Жон Дзьоу. Ти ще дешево відбувся.

З усміхом промовив Мо Вейю та викинув уламок фарфорової чаші у вікно.

Пізніше він витрусив усі коштовності й цінності юнака зі схованки у свій мішечок, без поспіху одягнувся, привів себе до ладу й задоволений залишив бордель.

Дядько, тітонько, двоюрідний брате Сюе Мене, Вчителю та...

Від однієї думки про цю людину погляд Мо Жаня пом'якшав та сповнився небувалої ніжності:

- Старший брате[7], я йду до тебе.

 

 [7] Шиґе (师哥 shī gē) - старший брат з навчання; так звали один одного учні одного вчителя.

 

Нотатки Авторки:

 

Головний пейрінг новели: Мо Жань та Вчитель

Коли з'явиться старший братик "Білий лотос" не поспішайте ставати на його сторону ;)

 

 

Категорія: Маньхуа Яой/шьонен-ай, Кохання/ненависть, Історичні епохи, Драма, Ангст, Романтика, Слеш, Екшн (Action), Маньхуа, Ранобе | Додав: haibett
Переглядів: 433 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 2
Завантаження...