menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 03.05.2022 в 14:44
Фанф прочитано: 404 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 3


03.05.2022, 14:44

Розділ 3 – Старший брат[1] цього Вельмишановного
 

[1] Шисьон (师兄 shī xiōng) - старший брат, брат-наставник.

 

Гм... якщо душа змогла повернутися у минуле, можливо, і його рівень заклинацтва перенісся за нею?

Мо Жань промовив заклинання і відчув, як духовна енергія наповнює кожну клітинку його тіла: вона була рясною, але не надто сильною. Отже, рівень його вдосконалення не успадкувався…

Несуттєво.

Мо Вейю був кмітливим юнаком з проникливим розумом та наділеним вродженим талантом до цього; він може просто почати навчання спочатку й немає в цьому нічого жахливого. Навпроти, відродження - це благословенна подія небачених масштабів, й навіть невеличкі труднощі не зможуть затьмарити її. Подумавши про це, Мо Жань хутко сховав свої білі ікла та запхав темні думки якомога далі, змінив вираз обличчя на більш пригоже до п'ятнадцятирічного хлопця й бадьоро почимчикував до свого ордену.

Літнє сонце зачарувало землю своїм п'янким теплом; над головою розкинулося ясне синє небо, а дерева вбрали своє листя у смарагдові одежі. Повз проїжджали кінні візки, що гучно грюкали колесами на вибоїстому шляху; й нікому не було діла до п'ятнадцятирічного парубка. 

Лише інколи сільські жінки після тяжкої праці в полі, підіймати голови, щоб витерти піт з чола, й, помітивши неймовірної краси юнака, мимоволі затримували свій погляд на ньому. 

Мо Жань відповідав на ці подиви чарівною усмішкою, і заглядався на них доти, доки заміжні жінки не червоніли й не відвертались від сорому.

Увечері молодик прибув у місто Вучан. Містечко розташувалося поблизу піку Сішен, а оку відкривався неймовірної краси краєвид: вдалині височіли піки, вкриті палаючими хмарами крізь які просочувалися криваво-червоні промені сонця. Від голоду живіт жалібно забурчав і Мо Вейю вирушив поїсти до знайомого трактиру. Проглянувши вивіску з назвами страв й постукавши по стійці, він хутко зробив замовлення:

- Господарю, мені запеченого курчати, тарілку бичачих тельбухів у соусі чілі, літр[2] горілки та нарізку з яловичини.

 

[2] Дзінь(斤 jīn) - пів кіло, півлітра, тобто два дзіня - це літр горілки.

 

В невеличкому закладі завжди не було куди яблуку впасти - люди дуже полюбляли відпочивати тут після тяжкої праці. На сцені виступав казкар, розмахуючи віялом. Він так жваво розповідав історію про пік Сішен, що від того ентузіазму з рота на глядачів бризкала слина. 

Мо Жань обрав окрему нішу біля вікна та уважно слухав розповідь, смакуючи ще гарячі страви.

- Гадаю всім відомо, що світ гартування поділяють на Вище та Нижнє Царства. Сьогодні я розповім вам про найвеличнішу з Духовних шкіл у Нижньому Царстві світу заклиначів, вершину Життя та Смерті - пік Сішен. Чи знали ви, що століття тому місто Вучан було злиденним та пустинним місцем, бо знаходилося поблизу входу до царства демонів? Ніхто не наважувався виходити на вулицю поночі. Якщо людям все ж доводилося мандрувати нічними вуличками, то їм треба було калатати у дзвіночок для вигнання демонів, посипати його ладаном і паперовими грошима, а також вигукувати: "Люди не пройдуть через гори, привиди - через папір", та йти якомога швидше. Нині містечко вирує та процвітає, нічим не відрізняючись від інших - все це завдяки турботі піку Сішен. Ця праведна школа височить просто біля Примарних Воріт, де сходяться енергії Інь та Ян. І хоча Духовна школа заснована не так давно…

Мо Вейю стільки разів чув цю історію, що вже вуха в'янули, тому він узявся розглядати краєвиди у вікні. З його місця було видно, як до таверни під'їхав візок, з якого вийшли незнайомці, одягнені як заклиначі. Вони винесли клітку, вкриту чорною тканиною, й схоже збиралися давати вуличні вистави.

Це було набагато захопливішим за оповідь казкаря. Увага Мо Жаня була прикута до них.

- ХОДІТЬ СЮДИ, СКОРІШЕ, ДАВАЙТЕ-ДАВАЙТЕ, ВСІ ДО НАС!!! ПОДИВІТЬСЯ НА ЦИХ ДИТИНЧАТ ПІСЬОУ[3], ЛЮТИХ МІФІЧНИХ ІСТОТ, ЯКИХ МИ ПРИРУЧИЛИ! ВОНИ ТАКІ СЛУХНЯНІ, ЩО ВМІЮТЬ ЖОНГЛЮВАТИ ТА НАВІТЬ ЗАЙМАТИСЯ АРИФМЕТИКОЮ!!! НЕЛЕГКО МАНДРУВАТИ, ЗДІЙСНЮЮЧИ ГЕРОЇЧНІ ПОДВИГИ, ТОМУ ВСІ БАЖАЮЧІ МОЖУТЬ ЗАЛИШИТИ НАМ ТРІШКИ ГРОШЕЙ Й ЗОСТАТИСЯ ТУТ. ПРИХОДЬТЕ ДИВИТИСЯ НАШУ ПЕРШУ ВИСТАВУ - "ПІСЬОУ РАХУЮТЬ"!!!

 

[3] Пісьоу (貔貅 pí xiū) - люта міфічна істота, що здатна боротися з демонами та злими духами, й перетворювати їх на золото. Вважається, що вона приносить вдачу та багатство.

 

"Заклиначі" прожогом зірвали чорну тканину й перед галасливим натовпом постали людиноподібні істоти з ведмежими тілами.

Мо Жань витріщив очі: 

- ............

ЦЕ Ж ЛИШЕ БЕЗЗЛОБНІ ПУХНАСТІ ВЕДМЕЖАТКА!!! ЯК ВИ СМІЄТЕ СТВЕРДЖУВАТИ, ЩО ЦЕ ОЗЛОБЛЕНІ ПІСЬОУ??????

У таку ахінею можуть повірити лише ті, в кого розуму на макове зерня нема, тьху!

Мо Вейю вирячив очі: двадцять чи тридцять ослячих мізків зібралися подивитись виставу; вони так бадьоро аплодували та улюлюкали, що навіть захожі до таверни люди мимоволі звертали свою увагу на це видовище, змушуючи бідного оповідача ніяковіти.

- У наш час високопорядний глава піку Сішен широко відомий своєю силою та величчю…

-Тааак! Давай знову!

Надихнувшись реплікою, оповідач перевів погляд на власника голосу, але з сумом помітив, що погляд розчервонілого від збудження відвідувача, прикутий зовсім не до нього, а до вуличних артистів.

- Яка дивина! Невже пісьоу займається арифметикою на рахівниці?!

- Яке захопливе видовище!

- Приголомшлива вистава! Змусьте цю істоту знов жбурляти яблука у ціль!

Увесь трактир помирав з реготу; люди юрмилися біля вікон, щоб тільки подивитися на захопливу виставу. Казкар жалюгідно силкувався продовжувати:

- Перед усім Майстер відомий завдяки своєму шанувальнику, він…

- Тримайте мене, я зараз лусну од реготу; тільки подивіться як той світленький пісьоу зі шкіри пнеться аби тільки вгризтися в яблучко! Як же кумедно він по землі катається! Ахахахах!

Оповідач витер піт серветкою, саме тоді губи його затремтіли від всепоглинаючого гніву.

Мо Жань надув вуста та глузливо посміхнувся, а потім мляво гукнув казкаря через завісу з бусин:

- Забудь про пік Сішен, краще розповіси шматочок з "Вісімнадцяти дотиків"[4], запевняю, це захопить їх увагу.

 

[4] Вісімнадцять дотиків (十八摸 shí bā mō) - традиційна китайська народна пісня з великою кількістю варіацій. Пісня несе кокетливий, непристойний та еротичний характер; довго вважалася вульгарною та огидною через що неодноразово заборонялась.

 

Оповідач гадки не мав, що за завісою укривався Мо Жань, молодий заклинач піку Сішен, тому зібравши власну гідність, пролопотів заїкаючись:

- В-вульгарні історії не п-підходять до такого в-вишуканого закладу.

Мо Вейю пирснув зі сміху:

- Ти називаєш це місце вишуканим? Як тобі не соромно?

Знизу почувся гомін.

- Йой! Який жвавий скакун!

- Припускаю, що це заклинач з піку Сішен.

Посеред тієї метушні, зі сторони вершини Життя та Смерті, немов блискавка, вскач промчав вороний кінь та збив з ніг жонглерське коло.

На жеребці сиділи дві людини: одна у чорному бамбуковому капелюсі й вкутана у чорний плащ, закритий настільки щільно, що неможливо було визначити вік чи стать. Другою була жінка років зо тридцять-сорок, незграбна, з кострубатими руками та обвітреним обличчям.

Побачивши цих ведмежат, жінка залилася гіркими сльозами. Вона хутко зістрибнула з коня й метнулася до них; потім приречено впала на коліна, обійняла одного ведмедика й завила вовком:

- МІЙ СИНУУУУУ!!! МІЙ БІДНЕНЬКИЙ СИНУ, МОЄ ЛЮБЕ ДИТЯТКООО…

Відвідувачі зціпеніли від несподіванки. Почісуючи потилицю, хтось прогуркотів:

- Га? Хіба це не дитинча лютого божественного створіння - пісьоу? Тоді чому жінка називає його своїм сином?...

- Можливо вона мати пісьоу?

- Гм, тоді це дійсно щось немислиме, якшо ця жінка може приймати людський вигляд.

Місцеві не мали ані знань, ані досвіду й могли тільки верзти нісенітниці, але молодик відразу докумекав що до чого.

Ширились чутки, що деякі заклиначі полюбляють викрадати дітей. Ці виродки виривали їм язика, щоб не могли розмовляти, ошпарювали окропом шкіру й наклеювали на закривавлені тільця хутро звірів. Коли кров запікалась, дитина й хутро ставали одним цілим та скидалися на страхітливих чудовиськ. Бідні діти більше не були здатні розмовляти, а писати й тим паче не вміли, тож єдине, що залишалося - це потерпати від знущань і слухняно виконувати трюки на кшталт "Пісьоу рахують", а за будь-який опір бідолашні діти отримували лише побої.

Й не дивно, що раніше він не відчув демонічної енергії, адже ці "пісьоу" були геть не лютими потворами, а просто живими людьми

Доки Мо Жань вагався, людина у чорному плащі щось прошепотіла до заклиначів; вони ж, почувши ці слова, спалахнули від гніву:

- ВИБАЧИТИСЬ?! ЩО ЦЕ ЗА СЛОВО ТАКЕ "ВИБАЧИТИСЬ" - НЕ ЗНАЮ ТАКОГО!

- ОЙ, НУ Й ЩО, ЯК ТИ З ПІКА СІШЕН, МЕНІ БАЙДУЖЕ! НЕ СУЙ НОСА ДО ЧУЖОГО ПРОСА! ВИБИЙТЕ З НЬОГО ВСЮ ДУРЬ!

І ці недоноски кинулися на людину в чорному.

Йой.

Спостерігаючи за тим, як вилупки молотять товариша, Мо Жань лише тихенько розсміявся:

Як моторошно, боюсь-боюсь, ахахах.

У нього не було навіть найменшого бажання допомогти. У Мо Вейю завжди око сіпалось від тих "праведних" та "непорушних" шляхів, які проповідувала Духовна школа Сішен. Усі, як недоумки, кидалися на кожну несправедливість, що траплялася на шляху. Наприклад, така дріб'язкова незручність як те, що кішка пані Ван застрягла на дереві, була для них непомірно важливою. Уся Духовна школа, починаючи від глави та завершуючи служками, всі до одного - ЧОРТОВІ ТЕЛЕПНІ!

У світі так багато несправедливостей, але… ЯКЕ ВАМ БЛЯХА ДІЛО, ГА?!

Вони мене до сказу доведуть.

- Вони б'ються, б'ються! Ой, леле! Оце потужний удар був!

Відвідувачі трактиру та просто люди на вулиці із захопленням спостерігали за бійкою:

- Стільки людей на одного, який сором!!!

- Обережно, позаду! Йоооой! Було близько! Овва!

- Прекрасний маневр!

Ці люди обожнювали вуличні бійки, а Мо Жань - ні. Він бачив стільки рік крові, що це "видовище" було немов гудіння мухи над вухом. Мо Вейю мляво струсив з одягу крихти арахісу й встав, щоб піти звідси.

Внизу чоловік у чорному та заклиначі знаходилися у глухому кутку, розмахуючи мечами. Мо Жань схрестив руки на грудях і притулився до дверей. Тільки поглянувши на них, він роздратовано клацнув язиком.

Яка ганьба.

Усі з піку Сішен були майстерними бійцями, кожен з них мав силу десятьох, однак цей незграба в чорному був надзвичайно жалюгідним воякою. Навіть коли його стягнули з коня, оточили й почали бити ногами, він все одно стримував себе.

Після знущань він лише чемно промовив:

- Шляхетні люди розмовляють ротом, а не кулаками. Я намагаюся переконати вас, чому ви мене не слухаєте?!

Заклиначі:

- ............

Мо Жань:

- ............

Йолопи замислилися:

- Що за чортівня? Ми так добре його відгамлесили, а цей черв'як все одно проповідує таку ахінею? Напевно в нього не мозок, а маньтоу без начинки, як гадаєте?

Обличчя Мо Жаня застигло від здивування; в голові запаморочилося. Він затамував подих й широко розплющив очі від невіри - цей голос… 

- ШИ МЕЕЕЙ!!! - з усієї сили заволав Мо Жань і метнувся вперед. З долоні вивільнилася неймовірної сили духовна енергія, що одним махом збила з ніг п'ятьох бовдурів-заклиначів. Юнак опустився на землю, обережно пригорнув до себе людину в чорному та допоміг піднятися; плащ був вкритий брудними слідами від чоботів. Мо Вейю не зміг стримати тремтіння в голосі:

- …Ши Мей, скажи, що це ти?

далі буде))))

Категорія: Маньхуа Яой/шьонен-ай, Маньхуа, Ранобе | Додав: haibett
Переглядів: 404 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 3
Завантаження...