menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.05.2022 в 09:57
Фанф прочитано: 226 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 4


11.05.2022, 09:57

Розділ 4 - Двоюрідний брат цього Вельмишановного
 

Ши Мей(ім'я) не та шимей(молодша сестричка).

Ши Мей був справжнім чоловіком і, зважаючи на те, коли він приєднався до школи, він був старшим братом Мо Жаня. 

Причина, з якої він мав таке нещасливе ім'я полягала у недостатній обізнаності глави піка Сішен.

Юнак був сиротою, якого лідер знайшов у дикому чагарнику. Дитя було недолугим та кволим, тому володар вершини Життя та Смерті вирішив дати хлопцю непоказне ім'я, адже з таким йому буде легше жити.

В дитинстві він був неймовірно гарним: червоні вуста та бездоганно-білі зуби, немов у юної панночки - такий милий й чарівний. Тому добре все обміркувавши, він дав йому ім'я Сюе Я[1].

 

[1] Сюе Я (薛丫 xuē yā) - тобто Сюе - це китайське прізвище, а відноситься до 丫头 yā tou й означає ласкаве звертання до дівчинки (“маленька дівчинка”).

 

З плином часу Сюе Я ставав дедалі гарнішим й гарнішим. Він мав струнку постать, кінчики брів та очей були правильної форми, що надавали погляду витонченості. Загалом юнак відрізнявся приголомшливою й неперевершеною природною красою.

Для незграбних і неотесаних сільських мешканців мати таке ім'я було звичайною річчю. Але чи чув хтось коли-небудь про легендарного красеня з ім'ям "Собачі кульки" чи можливо "Сталеві яйця"?

Учні школи вважали це ім'я недоречним, тому поступово перестали називати юнака Сюе Я. Але оскільки ім'я було дарунком від лідера піка Сішен, вони не насмілювалися змінювати його, а стали жартівливо звати хлопця шимеєм.

Через деякий час глава з властивою йому добротою, махнув довгими рукавами свого вбрання та люб'язно запропонував:

- Сюе Я, чому б тобі не змінити ім'я на Ши Мей раз і назавжди? Візьмемо зі слова 蒙昧 méng mèi ієрогліф 昧 "мей", який означає непримітний, що скажеш?

У молодика не вистачило нахабства запитати:

Яка нормальна людина не зненавидить таке паскудне ім'я?

Проте Ши Мей мав м'яке серце, і коли побачив, як очі лідера зажевріли від запалу, думаючи, що він здійснив дивовижний вчинок - у юнака просто не вистачило духу відмовити. Навіть якщо йому було прикро, хлопець не міг знеславити главу піка Сішен, тому схилив коліна й з гідністю прийняв нове ім'я. Відтоді іменували його Ши Меєм.

- Кха-кха.

Юнак у чорному декілька разів кашлянув, перш ніж перевести подих і підняти очі на Мо Жаня:

- Га? А-Жаню? Що ти тут робиш?

Охоплені тоненьким шаром органзи, ніжні, немов джерельна вода, та яскраві, немов пломенисті зорі у темному небі, очі припали до серця Мо Жаня.

Вистачило лише одного погляду, щоб зірвати печатку з далеко похованих у серці Тасянь-дзюня почуттів, і звільнити всю ту ніжність, турботу та любов…

Це був Ши Мей. Сумнівів не лишилося.

Мо Вейю був мерзотником. У минулому він постійно грався почуттями своїх коханців. Навіть для нього стало несподіванкою те, що він не скопитився на своєму ліжку від любовних втіх. 

Проте до єдиної людини, якій Мо Жань віддав своє серце, він так і не наважився по-справжньому доторкнутися.

Вони з Ши Меєм були близькими людьми; їх стосунки мали неоднозначний романтичний характер, однак до самої смерті Ши Мея юнак лише тримав його за руку, а єдиний раз, коли їх вуста злилися в поцілунку був випадковим.

Мо Вейю відчував себе брудним та заплямованим, а Ши Мей був таким чистим та ніжним. Він не гідний бути з ним.

Ця людина була надзвичайно важливою для Мо Жаня ще за життя, а після смерті й поготів. Ши Мей став місячним сяйвом у серці Тасянь-дзюня. І скільки б він не намагався відродити дорогоцінні спогади - все було марно. Померлий назавжди залишився у минулому, перетворившись лише на грудку землі. У глибинах підземного світу слід його нетлінного духу вже давно загубився.

Але зараз перед ним стояв живий Ши Мей… Завдяки своїй силі волі Мо Жаню вдалося вгамувати почуття, що розривали душу.

Мо Вейю допоміг Ши Мею піднятись та обережно обтрусив плащ від пилу; серце стислося від нестерпного болю, немов справжній ніж краяв його на шматки.

- Якби мене не було тут, скільки б ще вони знущалися з тебе??? Чому ти не дав здачі? Чому ти не турбуєшся про себе?

- Я хотів спочатку спробувати переконати їх…

- Ти не можеш переконати цих людей!!! Ти поранений? Скажи, де болить?

- Кха-кха, А-Жаню, в… все гаразд, п… правда, кха-кха.

Погляд Мо Жаня метав блискавки. Він повернувся до "заклиначів" і злісно прогарчав:

- ТА ЯК ВИ ПОСМІЛИ, ПАСКУДИ, СВОЇ ЛАПИ НА ЗАКЛИНАЧА ПІКА СІШЕН ПОКЛАСТИ? ВИ ТАМ ЗОВСІМ СТРАХ ЗАГУБИЛИ?

- А-Жаню… забудь про це… прошу…

- ВИ ТАК ХОЧЕТЕ ПОБИТИСЯ, ТАК? НУМО! БИЙТЕСЯ ЗІ МНОЮ, ОБІЦЯЮ, ЛИШУ ЖИВИМИ!

Група недоумків отримала всього один удар від Мо Вейю, але цього удару вистачило, щоб показати, наскільки його навички перевершують їхні. Від страху вони відступили і все ж не стали вступати у бійку.

Ши Мей тяжко зітхнув та попросив:

- А-Жаню, не сварися, давай будемо милосердними до інших.

Мо Жань повернувся до юнака та відчув тугу в серці, а в погляді виднілась теплинка.

Ши Мей завжди був добросердечною людиною. Навіть на смертному ложі у минулому, він не відчував ані ненависті, ані образ. Він намагався переконати Мо Жаня не ненавидіти їх Вчителя, який міг би врятувати його життя, але замість цього просто стояв осторонь, не поворухнувши навіть пальцем.

- Але вони…

- Зі мною все добре, нічого не сталося. Менше проблем - краще, ніж більше, будь ласка, послухай свого старшого брата.

Мо Вейю зітхнув:

- Ну добре, я буду слухати тебе - я буду слухати все, що ти скажеш.

Мо Жань хитнув головою, а потім перевів погляд на заклиначів:

- Ви добре розчули? Мій старший брат просив милосердя від вашого імені. Покваптеся й валіть звідси якнайшвидше. Ви все ще тут? Ви чекаєте, поки я сам вас проводжу, чи як??

- Так-так! Ми йдемо, йдемо!

- Почекайте! - почувся голос Ши Мея.

Вони гадали, що після побоїв Ши Мей не збирається так легко їх відпускати, тому заклиначі опустилися на землю, схилились у поклоні та замолили:

- Безсмертний Добродію, Безсмертний Добродію, це наша провина, ми були сліпі, благаємо, відпустіть нас!

- Коли я намагався переконати вас, ви навіть вухом не повели, - Ши Мей стражденно зітхнув.

- Ви викрали дітей, розбивши серця їх батьків. Як ви можете жити з таким злочином на душі? Ви не люди!

- Ми шкодуємо! Ми дуже сильно шкодуємо! Пане Безсмертний, ми схибили! Ми більше ніколи не вчинимо такі злочини! Ніколи більше! Благаємо, змилуйтеся! 

- Віднині ви повинні жити чесним життям, більше ніяких злодіянь, ви збагнули?

- Звісно! Так! Ми закарбували цей урок в пам'яті! Ми, ми насправді вивчили урок! Дякуємо вам науку!

- Тоді будьте ласкаві, попросіть вибачення у цієї пані та потурбуйтеся про лікування її дитини.

Справа врешті-решт вирішилася. Мо Жань допоміг Ши Мею сісти на коня, а сам взяв напрокат іншого. Пліч-о-пліч вони поскакали назад до школи.

Місяць яснів високо в небі, срібні промені просочувалися крізь листя та розливалися лісними стежками. 

Ідучи дорогою, Мо Жань відчував, що радість охоплює кожну його клітинку. Спочатку він думав, що не зможе побачити Ши Мея, доки не повернеться на пік Сішен. Він навіть не сподівався, що старший брат у справах спуститься до підніжжя гори та випадково зустріне його. Це тільки більше зміцнило віру, що зустріч з Ши Меєм була призначена йому долею. Наперекір тому, що в минулому житті Мо Жань з Ши Меєм не були парою, вони вже цілувались. Здається, й в цьому житті все буде йти як по маслу, питання лиш у часі.

Єдине, про що дійсно треба хвилюватися, так це про захист Ши Мея. Хоч би він не помер у нього на руках, як тоді…

Молодик ніяк не міг знати, що Мо Жань повернувся до життя, тому балакав з ним як зазвичай, поки вони йшли назад. Незабаром перед ними відкрилося підніжжя піка Сішен.

Хто б міг подумати, що вночі перед воротами школи буде стояти юнак та свердлити їх лютим поглядом.

- Мо Жаню! Ти нарешті згадав, що треба повернутися?!

- Га?

Молодий заклинач підняв очі.

Ах! Йой, що за маленький Улюбленець небес у гніві!

Це був ніхто інший, як юний Сюе Мен.

Порівняно з тим, яким він бачив молодика перед смертю, цей п'ятнадцятирічний парубок був ще більш зухвалим та доладним немов неприборканий кінь. На ньому були легкі сріблясті обладунки поверх вугільно-чорного вбрання з блакитною каймою. Волосся, зібране у високий хвіст та приколоте витонченою срібною шпилькою. Пасок, прикрашений левовою головою, підперізував його тонку зміїну талію. Руки охоплювали сталеві наручі; з плеча визирала і виблискувала холодним сяйвом вузька шабля, на лівій руці, залитий місячним світлом, був закріплений самостріл. 

Мо Жань зітхнув й з усміхом подумав:

Який пиндюк!

Сюе Мен, чи то підліток, чи дорослий залишався таким же зухвалим індиком.

Тільки погляньте на цього хизуна: замість того, щоб міцно спати у ліжку, він виходить на вулицю у повному параді. Що він робить? Невже прийшов виконати шлюбний танець фазану? Чи немов павич, похизуватися розкішним смарагдовим пір'ям?

Мо Вейю до душі не лежав Сюе Мен та й сам молодик не був у захваті від Мо Жаня.

Мо Жань був позашлюбною дитиною, просто босяком. Маленький навіть не знав, хто його батько. Щоб заробити на життя, йому доводилося працювати в будинку розваг[2] у Сянтані. У чотирнадцять, світ змилостивився над дитиною; його знайшли родичі та повернули на пік Сішен.

 

[2] Юе фан (乐坊 yuē fáng) - заклад, де жінки співають, танцюють, грають на різних інструментах, розважаючи відвідувачів, а іноді й продають своє тіло. За приклад можна взяти фільм "Щоденник гейші"(обожнюю його).

 

Сюе Мен був молодим паном вершини Життя та Смерті й до того ж двоюрідним братом Мо Жаня. Хлопець був справжнісіньким генієм; люди величали його "Улюбленцем небес" або "Дитям фенікса". Здебільшого перші три роки самовдосконалення йшли на вивчення основ, а щоб сформувати ядро було потрібно не менш як десять років. З вродженим талантом парубок зміг досягти успіху всього за п'ять років. 

В очах Мо Вейю, будь він феніксом чи куркою, а може павичем або качкою - всі вони були птахами. Різниця лише у довжині пір'я.

Мо Жань упився поглядом у Сюе Мена:

Птаха-задавака.

Сюе Мен розлючено поглянув на Мо Жаня:

Собака-гуляка.

Можливо це дісталося йому у спадок, проте Мо Жань був неймовірно обдарованим, навіть більше за Сюе Мена.

Коли юнак тільки-но прибув до школи, Сюе Мен вважав себе вищим за майстерністю. Адже він був більш вправним, освіченим, стійким та гарним. Як можна було уподібнювати його до безграмотного, нечепурного, розбишакуватого кузена?

Тоді пихатий фенікс почав козиряти перед слугами:

- Уважно мене слухайте, цей Мо Жань - невиправний ледар, цілковита вулична мерзота без усякої вихованості. Вам не дозволено приділяти йому увагу. Просто вдайте, що він бридка шавка коло ваших ніг.

Служки почали розхвалювати панича:

- Молодий пане, ви як ніхто правий. Цьому собаці вже чотирнадцять, а щоб почати займатися заклинацтвом зараз, йому б довелося не менше десяти років вивчати основи, а потім і ще двадцять, щоб сформувати духовне ядро. До того часу Молодий майстер вже піднесеться на небеса, а він зможе спостерігати за вами лиш з землі. 

Сюе Мен глузливо посміхнувся:

- ДВАДЦЯТЬ РОКІВ?! Не сміши мене, подивись на цю смердючу груду сміття. Я сумніваюсь, що він взагалі зможе утворити духовне ядро.

Хто б міг подумати, що "сміття" набуде духовне ядро всього за рік навчання у його Вчителя.

Фенікс відчував ніби кожну клітинку тіла пронизала блискавка. Нещадну правду було складно проковтнути. Гнів затьмарював розум.

Тому він потай кляв юнака, щоб той посковзнувся і впав зі свого меча; він промовляв закляття доти, доки язик не заплітався.

Кожного разу, забачивши Мо Жаня, маленький фенікс Сюе Мен просто не міг не закотити очі й не сказати щось глузливе; ті вислови було чутно аж за три милі.

Промотуючи в голові дитячі спогади, Мо Вейю мимоволі мружив очі від задоволення. Пройшло десять самотніх років, перш ніж він знов відчув настільки прості речі; тепер навіть ненависті минулого стали для нього дуже цінними.

Помітивши Сюе Мена, Ши Мей граціозно зійшов з коня, зняв бамбукового капелюха з вуаллю й відкрив місячному сяйву своє неймовірно гарне, точене обличчя.

Не дивно, що йому доводилося так одягатися, щоб вийти на вулицю одному. Мо Жань лише крадькома поглянув на нього: душу заполонили захоплення та бажання. Він замислився:

Ши Мей настільки прекрасний, що міг би стати викрадачем душ. Може колись він побачить і мою, що лежить коло його ніг?

Ши Мей привітав Сюе Мена:

- Молодий пане.

Юнак кивнув:

- Ти повернувся? Зміг розібратися зі справою про людей-ведмедів?

Обличчя Ши Мея засяяло усмішкою:

- Так, все вирішено завдяки допомозі А-Жаня.

Гордовитий погляд молодого заклинача був гострим, немов лезо. Фенікс огледів Мо Жаня з ніг до голови й одразу відвернувся. Він насупив брови; лице спотворилося од неприязні, здавалося ще один погляд на Мо Жаня і його очі довіку будуть заплямованими.

- Ши Мей, ти краще піди та відпочинь. Не плутайся з цим дрібним злодюжкою. Тільки поганого наберешся, спілкуючись з ним.

Мо Жань не показав свою слабкість і саркастично промовив:

- Якщо Ши Мей не збирається вчитися у мене, можливо він повинен навчатися у тебе? Подивись на себе: увесь при повному параді, розпустив тут хвіст немов павич. Принц Небес…? Розсмішив, ахаха! Скоріш "Принцеса Небес"!

Очі Сюе Мена запалали від гніву:

- МО ЖАААНЮ! СЛІДКУЙ ЗА ЯЗИКОМ! ЦЕ МІЙ ДІМ! МІЙ! ЩО ТОБІ НЕ ЗРОЗУМІЛО?! КИМ ТИ СЕБЕ УЯВИВ?!

Мо Вейю на секунду замислився, перерахував пальці та сказав:

- Я твій старший двоюрідний брат. Гм, якщо трішки поміркувати, тоді я вище тебе за рангом.

Губи Мо Жаня скривилися у єхидній посмішці.

Молодика немов собачим гімном обляпали. Він набурмосився й жовчно процідив:

- Кому потрібен такий двоюрідний брат?! Не бреши собі! В моїх очах ти просто собацюра, яка купається в багні!

Фенікс обожнював називати інших собаками. Собачий виродок, собача тварюка, вихованець суки - такі "епітети" з легкістю злітали з його вуст. Мо Жань байдуже колупався у вусі; він вже давно звик до цих метафор. Почувши це, Ши Мей відчув себе не у своїй тарілці й сказав юнаку декілька заспокійливих слів. Сюе Мен форкнув та закрив свого праведного дзьоба.

Ши Мей усміхнувся та м'яко сказав:

- Молодий пане, вже така пізня година. Ви чекаєте на когось?

- А що мені робити? З місяцем балакати?

Мо Вейю пирснув зо сміху:

- Ой та й не дивно, що ти так вбрався, невже у тебе побачення? І хто ж ця "щасливиця"? Бідненька, мої співчуття. Хахахахахахах.

Обличчя Сюе Мена спохмурніло, і він злісно гаркнув:

- ТИ!

-...МЕНЕ?!

- Я чекаю на тебе, що ти збираєшся робити з цим?

Мо Жань:

-.................................???

 

 

Категорія: Маньхуа Яой/шьонен-ай, Історичні епохи, Драма, Ангст, Романтика, Слеш, Екшн (Action), Маньхуа, Ранобе | Додав: haibett
Переглядів: 226 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 4
Завантаження...