menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 29.05.2022 в 17:55
Фанф прочитано: 349 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 7


29.05.2022, 17:55

Розділ 7 - Цей Вельмишановний обожнює вонтони[1]

 

[1] Хвень твень (抄手 chāo shǒu) - вонтони/пельмені з вушками, що варять або готують на парі та подають у дуже гострому бульйоні з кунжутною олією, соєвим соусом, петрушкою та іншою ароматною зеленню.

 

Яскраве сонце нещадно палило у ніжно-блакитному небі.

Пік Сишен простягався на сотні миль навкруги.

Як новенький серед Духовних шкіл, він сильно вирізнявся серед інших знаних орденів Вищого світу заклиначів.

Візьмемо, наприклад, Духовну школу Жуфен з Ліньї. 

Її головна зала мала назву "Зала Шести Чеснот", яка надихала учнів бути мудрими, доброчесними, вірними, старанними, смиренними та праведними.

Адепти жили в місці, що носило назву "Брама Шести Якостей". Вона ж нагадувала про шість головних людських рис характеру: привітність, сердечність, доброзичливість, відповідальність, мужність та чуйність. 

Майданчик для занять іменувався "Платформою Шести Мистецтв". Це означало, що вихованці мали у досконалості опанувати стрільбу з лука, гру на музичних інструментах, виконання ритуалів, верхову їзду, грамоту та арифметику.

Інакше кажучи, безмежна витонченість.

З іншого боку, Вершина Життя та Смерті походила з бідноти та її назви… м'яко кажучи, було важко пояснити. "Зала Безмежної вірності" й "Платформа Гріха та Чесноти" були ще цілком прийнятними. Можливо, річ у тім, що батько та дядько Мо Жаня ніколи не були ерудованими людьми й тому не були здатні вигадати більш доречних назв, проте пізніше в їх головах почали зароджуватись нісенітниці на кшталт такого як "Сюе Я".

Отже, більшість назв піка Сишен були запозичені з підземного царства. Взяти до прикладу, хоча б кімнату для покаянь, яка була названа Залою Янлова.

Нефритовий міст, що з'єднував місця відпочинку й навчання, іменували мостом Найхе[2]. Їдальня називалася Залою Менпо[3]. Поле для тренувань - Горою Кинджалів та Морем Полум'я. Заборонене місце за горою мало назву Пристань привидів і таке інше.

 

[2] Най хе цяо (奈何桥 nài hé qiáo) - міст Забуття, що лежить між світами живих та мертвих та який має пройти кожен аби відродитися.

[3] Мен по тан (孟婆堂 mèng pó táng) - зала Старої Пані Мен/Менпо.

Менпо("Мрія") - буддистська богиня, що подає гірко-солодкий бульйон забуття на мості Найхе. Варто тільки випити його як усі спогади про минуле життя й муки в пеклі щезають у небутті, а душа людини стає бездоганно-білим аркушем паперу, готовим до реінкарнації.

 

Принаймні, це були відносно пристойні назви. Лідери піка особливо не переймалися найменуваннями околиць й просто нарікали їх "Це Гора", "Це Озеро", "Це Вирва", а також відомі на весь світ гартування скелі "Аааай" та "Оооой".

Було б злочином оминути покої старійшин, тому й в них з'явилися "вельми цікаві" прізвиська. 

І Чу Ваньнін, звісно, теж не був винятком. Він знаходив втіху у тиші й спокої та не бажав жити поряд з іншими. Його оселя знаходилась на південній вершини піка Сишен, схованої у глибинах бамбукових хащів немов нефритовий острів. До головної зали припадав кришталево чистий ставок, заквітчаний пломенистими лотосами. Духовна енергія в цьому місці била ключем так, що цілорічно водойма була оповита багряним сяйвом.

Учні потай іменували це вишукане й мальовниче місце…

Пеклом Багряних Лотосів.

Подумавши про це, Мо Жань не міг не усміхнутися.

З обличчя Вчителя повсякчас не сходила сувора та кисла міна. Звісно для учнів його поява здавалася появою самого диявола, а як назвати його домівку, якщо не Пеклом?

Сюе Мен несподівано обірвав його думки.

- Якого біса зубоскалиш! Хутчіше, завершуй снідати, я поведу тебе на Платформу Гріха та Чесноти. Телепень, ти забув, що Вчитель привселюдно покарає тебе?!

Юнак зітхнув та обережно торкнувся сліду від батога на щоці:

- Тццц… як болить!

- Не скигли, так тобі й треба!

- Гм, цікаво, а Тяньвень вже полагодили? Якщо ні, будь ласка, не допитуйте мене більше, бо хто знає, яке безглуздя вийде з мого рота наступного разу.

Зіткнувшись з щирим хвилюванням Мо Жаня, Сюе Мен не на жарт розлютився і пригрозив:

- Тільки посмій триматися непристойно: я з величезною радістю вирву твого поганого язика! Втелепав?!

Молодик закрив обличчя однією рукою, а іншою несамовито замахав, промовляючи:

- Зрозумів, зрозумів! Не треба, не треба! Якщо Наставник знов зв'яже мене вербовою лозою, я просто накладу на себе руки прямо на місці, аби тільки довести свою невинність.

Рано вранці юнака, як веліли устої, привели на Платформу Гріха та Чесноти. Він кинув погляд донизу: всюди, куди тільки можна було глянути юрмилися люди в темно-синіх одежах. Вихованці піка Сишен були одягнені в однакове вбрання: легкі сріблясті обладунки, пояс з левовою головою, наручі та насичено синій одяг, прикрашений іскристим сріблом.

Полум’яне сонце сходило в небі; унизу сяяло в його променях море обладунків.

Мо Жань стояв на колінах на високому помості й слухав, як старійшина Дзєлу проголошує довжелезне звинувачення.

- Мо Вейю, учень старійшини Юхена, переступив священні заповіді, нехтував вченням, не дотримувався правил ордену й зрікся праведного шляху. Ти порушив четвертий, дев'ятий та п'ятнадцятий із найважливіших заповітів. Як покарання ти отримаєш вісімдесят ударів палицею, сто разів перепишеш правила ордена й будеш розмірковувати в ув'язненні цілий місяць. Мо Вейю, чи бажаєш ти мовити щось у своє виправдання? 

Юнак лишень поглянув на лелійний силует у далечині. 

Вчитель був єдиним старійшиною вершини Життя та Смерті, якому дозволялось не носити синє вбрання ордена зі сріблястим кантом.

Точене тіло охоплював білосніжний атлас із тоненьким коміром, обшитим шовковими нитками з візерунком зі сріблястих хмаринок. Здавалося, вбрання немов припорошили інеєм з самих вершин небес, проте обличчя Чу Ваньніна виглядало крижанішим за всю ту приморозь і сніг. Він непорушно сидів, надто далеко, аби молодик міг вгледіти вираз обличчя, але він і без цього знав, що погляд Вчителя зараз геть безпристрасний.

Глибоко вдихнувши, Мо Жань відповів:

- Мені нема чого сказати у своє виправдання.

Далі, як вимагає звичай, старійшина Дзєлу звернувся до усіх учнів, що зібралися біля помосту:

- Якщо хтось не згоден з вироком, або вам є що сказати у виправдання звинуваченого - ви маєте змогу висловитися. 

Вихованці заметушилися як мухи в окропі, переглядаючись один з одним.

Ніхто навіть припустити не міг, що старійшина Юхен, Чу Ваньнін, справді відправить власного учня на Платформу Гріха та Чесноти задля привселюдного покарання.

М'яко кажучи… це було надто суворо й безпристрасно, а якщо відверто це було більше схоже на вчинок холоднокровного демона.

Нечулий диявол Чу Ваньнін байдуже засідав на своєму почесному місці, підпираючи рукою підборіддя. 

Несподівано з натовпу хтось вигукнув, використовуючи техніку підсилення звуку:

- Шановний старійшино Юхене, цей учень прохає про поблажливість від імені старшого брата Мо.

- … Благати про милість?

Мо Вейю був племінником лідера піка Сишен, а недалекий хлопець вочевидь гадав, що навіть схибивши, він все ще має можливість здобути світле й повне перспектив майбутнє, тому чом би не вхопитися у можливість здобути прихильність Мо Жаня. Й не зволікаючи почав плести нісенітниці:

- Хоча старший брат Мо дав маху, він дуже тепло ставиться до своїх товаришів і співчуває малим та знедоленим, тому смиренно прошу старійшину про милосердя, зважаючи на його чулу душу.

Він був не єдиним, хто сподівався заручитись прихильністю Мо Вейю. 

Все більше та більше учнів стали виступати на захист Мо Жаня, наводячи фантастичні й різноманітні аргументи. Навіть сам юнак мимоволі засоромився від тих слів.

Коли це я був чистим та невинним парубком з відкритою душею? А це точно зібрання для покарання чи все ж для лестощів?

- Старійшино Юхене, шисьон Мо одного разу допоміг мені здолати демонів і знищити злісних чудовиськ. Я хотів би попросити про визнання його заслуг, які б могли затьмарити минулі гріхи та вимагаю послаблення покарання.

- Старійшино Юхене, коли я зазнав викривлення ці, саме старший брат Мо допоміг розсіяти моїх внутрішніх демонів. На мій погляд, помилка Мо Вейю була лишень миттю втрати здорового глузду, тому прошу Шановного Вчителя Чу виявити милосердя до брата Мо.

- Старійшино Юхене, шисьон Мо одного разу дав мені чарівну пігулку, аби тільки порятувати мою матір. За своєю сутністю він доброчесна та сердечна людина, тому благаю, старійшино, будьте милостивим. 

Останній аргумент підхопив розгублений юнак, що стояв попереду.

Зустрівшись із крижаним поглядом ясних очей Чу Ваньніна, молодик у паніці пробубонів:

- Старійшино Юхене, брат Мо якось допоміг мені з парним вдосконаленням…

- Пффф. Хтось не зміг стримати сміх, що так рвався назовні.

Вихованець миттю почервонів з голови до п'ят та сором'язливо відступив.

- Юхене, тримай себе в руках, заспокойся, благаю!

Старійшина Дзєлу бачив, що ситуація вимальовується не з кращих, тому поквапився заспокоїти Безсмертного Бейдоу.

Чу Ваньнін холодно промовив:

- Я ніколи в житті не зустрічав настільки безсоромної та нахабної людини. Як його звуть? Чий він вихованець?

Бідний старійшина Дзєлу злегка забарився, а опісля змусив себе спокійно відповісти:

- Це мій учень, Яо Лянь.

Чу Ваньнін здивовано підняв брови:

- Твій учень? Не втрать гідності?[4]

 

[4] Яо Лянь (要脸 yào liǎn) - зберегти обличчя, не втратити гідності. Чу Ваньнін обурюється, що ім'я юнака зовсім протилежне до його вчинків.

 

Старий наставник Дзєлу замаковів від сорому та відступив:

- Він все ж талановитий співак, який точно стане в пригоді для здійснення підношень.

Вчитель Чу гмикнув та відвернувся, не бажаючи більше витрачати час на цього безсоромного старійшину.

На піку Сишен мешкали більше тисячі людей, то й не дивно, що серед них знаходилось з десяток підлабузників.

Дивлячись на таку затяту впевненість товаришів, навіть сам Мо Жань мимоволі повірив у їхню брехню.

Навдивовижу, навдивовижу. Виявляється, я не єдиний в ордені, хто може плести нісенітниці посеред дня. Скільки талановитих брехунів, аж очі розбігаються.

Після численних прохань "Старійшино Юхене, благаємо, будьте милосердним", Чу Ваньнін нарешті заговорив:

- Ви прохаєте від імені Мо Вейю?

Він зробив павзу, перш ніж продовжити:

- Прекрасно. Підіймайтеся.

Не розуміючи, на що очікувати, вихованці з острахом та хвилюванням піднялися.

Рука Вчителя Чу запалала золотим сяйвом і, як за покликом, прошила повітря Тяньвень, міцно зв'язавши з десяток людей.

Тільки не це!!! За що?!!!

Мо Вейю вже вив вовком від безнадії. Тільки поглянувши на золотаву лозу, він відчув як ноги миттю підігнулися.

Звідкіля у Чу Ваньніна взялася настільки підступна зброя?! Як добре, що в нього ніколи не було дружини в минулому. Оце жінку зірка щаслива омине, як вона заміж за цей безсердечний айсберг вийде, як не до смерті її він тим батогом заб'є, так допитає до загину.

Погляд Вчителя сочився зневагою; він запитав одного з тої купи учнів:

- Мо Жань допоміг тобі подолати демонів?

Той, не витримавши тортур Тяньвень, жалібно завив:

- НІ! НІ!

Запитав іншого:

- Мо Жань порятував тебе від викривлення ці?

- ААААА!!! НІКОЛИ! НІКОЛИ!!!

- Мо Жань подарував тобі чарівне зілля?

- ААА!!! НІ, НІ, НІ!!! Я ВСЕ ВИГАДАВ!!! ЦЕ ВСЕ БРЕХНЯ!!!

Наставник Чу послабив щільні пути; рука ж його підійнялась у жорстокому замасі. Тяньвень стрімко розсікла повітря та люто хльоснула по спинах лежачих учнів; золотаві іскри розсипалися навколо.

Враз пролунали сповнені страждань крики й полилася гаряча кров.

Чу Ваньнін насупився та спересердя мовив:

- Що ти верещиш? На коліна! Старійшино!

- Старійшина присутній.

- Покарай цих безчесних!

- Звісно, Юхене.

Врешті-решт, ці телепні не тільки не здобули прихильності Мо Жаня, а й отримали з десяток ударів палицею за нахабну брехню, а також побої від Старійшини Юхена у дарунок.

Простягла свої руки темна беззоряна ніч. Серед цієї темряви на ліжку стражденно розкинувся юнак. Нанесена на рани лікувальна мазь не допомагала: спина все ще була вкрита перехресними порізами, які палали вогнем так, що було не поворухнутися. Він декілька разів схлипнув, а в очах застигли сльози.

Всім своїм виглядом він нагадував маленьке ображене кошенятко. На милому личку зображалися лиш образа і біль, проте думки, що вирували у його голові, були надто далекі від дитячих.

Молодик міцно вхопився за ковдру та вгризався у простирадло, уявляючи на них цього виродка Чу Ваньніна. 

Ну нічого, ти від мене ще отримаєш! Я буду так само вгризатися у твоє тіло, повільно розчавлювати твою гідність і рвати тебе на шматки!

Єдиною втіхою було те, що Ши Мей навідався до нього з мискою власноруч приготованих вонтонів. Під ніжним, співчутливим поглядом юнака сльози Мо Жаня полилися ще сильніше. 

Йому було байдуже, що справжні чоловіки не плачуть. Юнаку подобалося вдавати з себе пустуна перед коханою людиною.

- Сильно болить? Ти можеш сидіти?

Ши Мей розмістився на краєчку ліжка та співчутливо зітхнув:

- Наставник… його рука була справді надто важкою. Поглянь на свої рани… з деяких досі сочиться кров…

Коли Мо Жань почув настільки жалісні слова, у грудях піднялося таке рідне тепло. Він підняв очі, повні сліз й закліпав довгими віями.

- Оскільки Ши Мей так піклується про мене, я більш не відчуваю шалених мук.

- Як ти можеш таке казати? Подивись на свої жахливі порізи! Як вони можуть не боліти?! Ти прекрасно знайомий із норовом Вчителя, тоді чому ти припускаєшся таких помилок? Невже ти насмілишся так схибити в майбутньому? Скажи мені…

Ши Мей дивився на нього поглядом, сповненим жалю та безпорадності; проникливі очі яскраво полум'яніли у поодинокому сяйві свічки, немов тепле джерело.

Серце Мо Вейю шалено затьохкало та він слухняно відповів:

- Такого більше ніколи не трапиться. Присягаюся.

- Краще скажи, чи мають твої обітниці хоча б якусь цінність? - вилаявся він, але невдовзі кінчиків вуст торкнулася тепла усмішка.

- Вонтони вже холонуть. Ти можеш піднятись? Як не можеш, краще не вставай, я тебе нагодую.

Юнак вже наполовину піднявся, і тільки зачувши ці слова, миттю плюхнувся назад.

Ши Мей:

- ……

Навіть через стільки часу смаки Мо Жаня не змінилися: його найулюбленішою стравою так і залишилися пельмені-вушка, приготовані Ши Меєм. 

Тонесеньке, немов пір'яна хмаринка, тісто і ніжна як вершковий крем начинка; кожен шматочок такий соковитий, м'який та пряний. Вонтони аж танули у роті й залишали по собі приємний присмак.

Дійсно особливий вершковий суп, посипаний нарізаною зеленою цибулею й шматочками ніжних яєць, і в ньому ложка перцю чілі, обсмаженого у часниковій пасті, що зігрівала душу зсередини.

Ши Мей обережно годував його, ложечка за ложечкою, промовляючи:

- Сьогодні я не додав масла чилі, адже твої рани надто тяжкі, а настільки гостра їжа не допоможе тобі швидше видужати. Краще поїж кісткового бульйону, гаразд?

Прекрасна усмішка застигла на вустах Мо Жаня; він був просто неспроможним відірвати погляду від юнака.

- Пікантне чи ні - все, що ти готуєш має неперевершений смак.

- Підлесник!

Ши Мей усміхнувся у відповідь й виловив яйце-пашот із супу.

- Ось твоя нагорода! Ти ж так полюбляєш зарум'янені яйця, давай, скуштуй.

Кімнату наповнив дзвінкий парубочий сміх, а пасмо його волосся безладно вибилося із зачіски, немов квітка, що тільки-но розквітла[5].

 

[5] Мітбан знов натякає, що Мо Жань безтурботний дурник)))))

 

- Ши Мею.

- Що сталося?

- Нічого, просто звертаюся до тебе.

- ……

Завиток колихався туди-сюди:

- Ши Мееею.

- Знов кличеш?

- Від самого лише звуку твого імені я стаю щасливішим.

Юнак на мить знітився, а опісля обережно торкнувся лоба Мо Вейю:

- От дурник, невже у тебе жар?

Мо Жань засміявся та перевернувся на інший бік, щоб краще бачити Ши Мея. Очі його яскраво жевріли немов тисячі зірок у темряві.

Як було б прекрасно смакувати вонтони Ши Мея кожного дня… Невже… я так багато прошу? - щиро подумав він.

Після смерті Ши Мея, Мо Жань так жадав знов скуштувати його власноруч зроблених пельменів-вушок, однак цей смак давно щез у небутті.

У ті часи Чу Ваньнін ще не повністю розірвав їх відносини вчителя та учня. Може це совість прокинулася, хто знає, але побачивши юнака, що застиг на колінах біля труни Ши Мея, Наставник тихесенько пішов до кухні, замісив тісто, нарізав начинку й охайно зліпив декілька вонтонів. Не встиг він і завершити, як побачив перед собою Мо Вейю. Молодик, назавжди втративши своє справжнє кохання, не міг примиритися з таким. Здавалося, це лиш жорстоке глузування з його почуттів, незграбна пародія, підступний удар у саме серце… 

Ши Мей залишив цей світ. Чу Ваньнін мав змогу врятувати його, але відмовився протягнути руку допомоги, а тепер він посмів спробувати приготувати Мо Жаню вонтонів замість Ши Мея. Невже він справді думав, що це зробить Мо Вейю щасливим?

Юнак увірвався на кухню й перекинув все додолу. Пухкі білосніжні пельмені-вушка розсипалися по кімнаті. 

Злісні слова полилися з його рота:

- КИМ ТИ СЕБЕ УЯВИВ?! ХІБА ТИ МАЄШ ПРАВО КОРИСТУВАТИСЯ ЙОГО РЕЧАМИ?! ГОТУВАТИ ЇЖУ, ЯКУ ГОТУВАВ ВІН?! ШИ МЕЯ БІЛЬШЕ НЕМАЄ, ТИ ЗАДОВОЛЕНИЙ? ЗАДОВОЛЕНИЙ, ГА?! ЧИ ТИ МАЄШ ДОВЕСТИ КОЖНОГО СВОГО УЧНЯ ДО БОЖЕВІЛЛЯ АБО ЗАГИБЕЛІ?! САМЕ ЦЕ ПРИНОСИТЬ ТОБІ РАДІСТЬ, ЧУ ВАНЬНІНЕ?! В ЦЬОМУ СВІТІ БІЛЬШЕ НЕМАЄ ЙОГО!!! НЕМАЄ ЛЮДИНИ, ЩО МОГЛА ПРИГОТУВАТИ ЦІ ВОНТОНИ, І СКІЛЬКИ Б ТИ НЕ НАМАГАВСЯ КОПІЮВАТИ ЙОГО, ТОБІ НІКОЛИ В ЖИТТІ НЕ ЗАМІНИТИ ШИ МЕЯ!!! ЧУЄШ, НІКОЛИ!!!!

Зараз, насолоджуюсь ароматними пельменями, Мо Жань був таким щасливим й одночасно зворушеним. Він все ще усміхався, доки їв, а очі наповнилися вологою. На щастя сяйво свічки було тьмяним, і Ши Мей не міг розгледіти вираз його обличчя.

Мо Вейю знов промовив:

- Ши Мею.

- Гм?

- Дякую.

Хлопець на мить замовк, а потім м'яко усміхнувся.

- Хіба це не просто чаша вонтонів? Не треба бути таким офіційним, якщо тобі так подобається, я робитиму їх для тебе частіше.

Я мав на увазі, що ця вдячність не тільки за тарілку пельменів. Я так вдячний тобі і зараз, і в минулому житті, бо ти дійсно єдина людина, яка не дивилася на мене з презирством. 

Один ти не звертав уваги на моє походження, не турбувався про чотирнадцять років, що я провів, намагаючись вижити будь-якими засобами, гідними чи негідними.

Дякую тобі й за те, що саме твій образ постав у моїй уяві як я тільки-но повернувся до життя. Якби не ти, присягаюся, Жон Дзьоу б вже лежав мертвий, а я б знов омив руки у крові й ступив на слизьку стежку, як і раніше. 

Доля посміхнулася мені, адже я відродився до твоєї смерті. Цього разу, я обов'язково захищу тебе. Якщо з тобою щось станеться, і навіть якщо цей безсердечний демон Чу Ваньнін не врятує тебе - це зроблю я. Ціною власного життя? Мені все одно, я не дам тобі померти на моїх руках ще раз.

Утім, він не міг озвучити подібне…

Зрештою, хлопець доїв суп, не залишивши навіть шматочка зеленої цибулі. Потім облизав губи, ніби ще бажав добавки; він був таким милим, неначе пухнастий котик, а від тих чарівних ямочок було вкрай складно відірвати подив.

- А можна мені завтра ще?

Ши Мей не знав, сміятися йому чи плакати:

- Хіба ти не бажаєш скуштувати щось інше? Не набридне тобі?

- Мені ніколи не набриднуть приготовлені тобою вонтони, аби тільки ти не втомився від мене. 

Молодик залився сміхом, похитуючи головою:

- Я не певен чи достатньо борошна залишилося. Як його не вистачить, ти не проти яєць у солодкому бульйоні? Пам'ятаю, тобі вони теж припали до душі.

- Гаразд-гаразд! Доки ти куховариш, все чудово.

Серце юнака палало від задоволення; він так радів, що міг кататися по ліжку, обіймаючи ковдру.

Тільки глянь, який Ши Мей добросердечний! Чу Ваньніне, нумо, відшмагай мене! Хай там як, а коло мене завжди буде красень, що потурбується, якщо я буду валятися зранений у ліжку, хе-хе!

Одна тільки думка про Вчителя розпалила глибоку ненависть серед ніжних почуттів.

 Мо Вейю обурено колупався у щілині між ліжком та його спинкою, лаючись подумки:

Юхен Зоряного Неба? Безсмертний Бейдоу?? Всі ці титули брехня собача!!!

Чу Ваньніне, ти тільки почекай, я тобі це доведу!!!

 

Нотатки Авторки:

 

Ши Мей робить вонтони:

Чорний корм для рибки: 

*Ом-ном-ном*

 

Вчитель ліпить вонтони:

Чорний корм для рибки:

*Кидь-кидь-кидь*

 

Чорний корм для рибки з піка Сишен витрачає їжу даремно й зневажає тяжку селянську працю. 

Що ж це? Сором природи людської чи моралі утрата? Все це в новому випуску "Правові дискусії" вже сьогодні! Залишайтеся з нами!

 

Реальність: 

Куховарить Наставник настільки погано, що учні давно  втратили надію у його кулінарні витвори.

Категорія: Маньхуа Яой/шьонен-ай, Історичні епохи, Драма, Ангст, Романтика, Даркфік, Слеш, Екшн (Action), Маньхуа, Ранобе | Додав: haibett
Переглядів: 349 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Хаскі та його Вчитель Білий Кіт. Розділ 7
Завантаження...