menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 09.03.2021 в 23:52
Фанф прочитано: 2564 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безславні виродки


09.03.2021, 23:52

Розділ 1

— Ода, зачекай! — Анго наздогнав його в коридорі и тицьнув якісь теки. — Це тобі для звіту . Постарайся закінчити сьогодні, добре? А я поки що підіб'ю статистику з нерозкритих злочинів. Шеф післязавтра звітується в Управлінні, якщо ми не встигнемо привести все більш-менш до ладу, ліпше одразу сепуку зробити. Ода з кислим виразом обличчя поглянув на теки. Щоб розгрібсти це все, йому потрібно днів три, не менше. А ще й сам звіт писати… Кінець року, завжди одне і те ж... Ода дійсно любив свою роботу, але інколи навіть того, що любиш в житті стає занадто багато.

— А, і до речі. — Анго раптом вишкірився майже уїдливо, що було зовсім на нього не схоже. — Це також твоє. Ода прослідкував за його поглядом і виявий в загальній приймальні невисокого світловолосого юнака  одягненого у форму  Поліцейської академії і з ранцем в руках. Хлопчисько ніяково тупцяв на місці і із захопленням витріщався на дошку пошани(Ода та Анго там також були, як і всі "зірки" з відділу вбивств) і крадькома зиркав на Наомі — та, звісно, все бачила, але вирішила не звертати уваги. Як і завжди. — Новенький? — приречено уточнив Ода. — Краще — практикант. Накаджима Ацуші, вже майже випускник Академії, молодий і  поривається у бій. Все як ти любиш — Анго весело блиснув окулярами — Танеда розпорядився його тобі віддати, як і всіх інших. Ти чудово справляєшся з дітьми —І що я буду з ним робити? — Ода красномовно потрусив папками. — У мене звіт.
Ось нехай тобі й допоможе, — викрутився Анго. — Зате, пропустиш обовязкову частину посвяти, в якій ти  зазвичай розповідаєш, що робота в поліції — це не погоня за поганими хлопцями і перестрілки в стилі Джеймса Бонда, а в основному перепис папірців. Він підбадьорююче поплескав Оду по плечу і пішов. Ода безнадійно похитав головою і гукнув парубка: — Агов, Накаджима? — Той стрепенувся, повертів головою, і Ода помахав йому. — Так, так, ти . Ходімо зі мною. Він попрямував до свого кабінету, і Накаджима ледве не помчав слідом  за ним . — Моє ім'я Ода Сакуноске, можеш називати мене Ода-сан, я старший офіцер поліції, і і на даний момент я дуже сильно зайнятий. Тому ти, мяко кажучи невчасно. Але ми порозуміємося, якщо не будеш плутатися під ногами, — заявив Ода, сідаючи за стіл. — Тебе ж Ацуші звуть? 
Ага. — Накаджима зніяковіло топтався на порозі і озирався по боках, скоріше за все у пошуках ще одного стільця. Ода згадав,що його ще вранці  поцупила Олкотт — вона планувала увесь день упорядковувати архівні справи десятирічної давності, кому вони були б зараз потрібні.

— Стривай-но — Ода піднявся і пройшов у кабінет Акутагави — той розміщувався якраз напроти, а його господар третій день вештався по всьому місту і вирішував питання з підвищенням, яке вже рік намагався домогтися і нарешті домігся Танеда.
Між іншим, Акутагава також був учнем Оди, тому Ода відчував, що має повне право виносити з його кабінету все, що завгодно.

—Сідай, — сказав він Накаджимі і з гуркотом поставив стілець поряд з іншим столом, заваленим паперами по саму завязку.

Накаджима боязко покосився на цю імпровізовану Фудзіяму. Ода посміхнувся— хлопець побоювався зовсім не дарма.

— Забудь про все, що тебе вчили в Академії —без зайвого вступу заявив він , знову вмощуючись за своїм столом.

—Чому? — щиро здивувався Накаджима, вішаючи пошарпаний рюкзак на спинку крісла.

Ода подумав і вирішив, що ліпше , ніж у Анго, сформулювати у нього не вийде.

— Тому, що робота в поліції —це не погоня за поганими хлопцями та перестрілки у стилі Джеймса Бонда, а переписування папірців в основному, — процитував він і запрошуючим жестом руки вказав у бік «Фудзіями». —З усім цим кошмаром нам з тобою потрібно розібратися  до полудня.
А що тут? — Накаджима взяв першу ліпшу теку зверху і прочитав: — «Справа номер дві тисячі двісті двадцать».

— На тому столі — всі справи про вбивства за минулий рік, з яких винесено вироки зі справжніми термінами увязнення. Їх потрібно розкласти у хронологічному порядку і віднести  в архів Луїзі Олкотт, вона далі сама розгрібеться.

— А хіба у вас не електронне  діловодство? — з неприхованим жахом запитав Накаджима.

Ода зітхнув і, похитавши головою, взявся за роботу.

І з цим теж було все як завжди.

До речі. переймався він абсолютно дарма: Накаджима виявився кмітливим і досить-таки спритним, тому, під кінець робочого дня , Ода був змушений визнати, що в ряди-годи йому дістався розумний новачок. Його звісно трішки насторожило те, що Накаджима періодично витріщався на нього чи то як на примару чи то як на господа бога. За ці роки спокійної, не ознаменованої гучними розслідуваннями служби Ода від такої уваги відвик. Давно йому не траплялися такі завзяті новачки, які надивилися поросших мохом  новинних випусків в інтернеті.

Зі звітами вони протовклися до самісінького вечора. Ода урочисто доставив Накаджиму до гуртожитку на службовій Тойоті, будучи майже певним, що той вранці, як і більшість його попередників, відбудеться по телефону серйозним приводом не йти на нудну практику і залишиться вдома спати.

Але він знову помилився: вранці Накаджима, сонний, але на диво сповнений ентузіазму, з'явився майже водночас із ним і взявся за роботу з таким завзяттям, що до обіду вони розгрібли усе навіть з кількома перервами на каву.
А втім, навіть пекельне навантаження не завадило Накаджимі так само крадькома коситися  на нього час від часу. Ода, безумовно, про причину такої уваги, але чіпати цю тему не хотів. Коли-небудь все одно доведеться, мабуть, задовольнити цікавість хлопця, але…

Ода дійсно втомився переказувати цю історію усім підряд. Та й він вже давно перестав вважати її унікальною— на його думку, вона такою не була. Для самого Оди ця історія так і залишилася  історією про людей, а не про їхні зухвалі злочини (більша частина яких, як він завжди вважав, так і залишилася поза полем зору поліції)

Його колеги та обивателі, втім, думали інакше — для них були важливішими  факти та події, а ні ж особистості окремих учасників цих подій.

Ну та й біс із ними.

Ода виринув зі своїх думок і  виявив, що його роздивляються з такою цікавістю, ніби у нього раптово виріс хвіст, а то й усі девять. Накаджима, звісно, одразу ж  відвів погляд, а ось Ода зрозумів, що його самого це вже дістало.

Він кинув на стіл останню папку, яка падіння якої утворило гучний глухий звук, подивившись на Накаджиму, не відводячи погляду, запитав:

— Що?

Той висолопив очі.

— Ви про що, Ода-сан?

Прикидається він, відверто кажучи , кепсько.

—Досить уже на мене витріщатися, — роздратовано сказав Ода. — Я від твоїх поглядів скоро спалахну.

— А, ви про це. — Накаджима завагався і затнувся. — Пробачте. Я просто…Хоча ні, нічого.

Він всунув голову у папери з таким виглядом, ніби виявив там щось неймовірно цікаве — як мінімум, настільки ж цікаве, як те, про що він мав запитати.
Ода зітхнув. Ох вже ці майбутні великі детективи.

— Кажи вже, — втомлено наказав він. — Тобто, запитуй що маєш.

Накаджима покосився на нього, закусивши губу. Провів долонею повільній полиці, витираючи пил, почухав потилицю і махнув рукою, ніби все-таки зважившись.

Ода посміхнувся. Цей ще сором'язливий. Всі інші прямо з порогу кидалися до нього з допитами — що  поробиш, в Департаменті саме Ода завжди був головним спеціалістом в адаптації новеньких. І головною «визначною памяткою», раз на те пішло.

Проте він би із задоволенням обміняв би свою посаду, всі ці звання та статус на скромну роботу в архіві —чому звісно ж не бувати.

— Я й справді запитати хотів. — Накаджима сором'язливо посміхнувся. — Це ж ви вели справу  «Подвійної пітьми»?

Незважаючи на те, що саме це запитання  Ода й очікував, він відчув, як в грудях щось болісно стиснулось — так стискається, коли хто-небуть незручним запитанням тривожить стару рану, про яку ти давно забув. Або  лише вважав ,що забув..

—Ну я, — кивнув він. — А що?

—Та ні, нічого, просто… — Накаджима ніяково знизив плечима, — дуже цікаво. Про них стільки писали і розповідали, вся країна гула. У мене всі газетні вирізки є з цієї справи, я через неї загорівся ідеєю працювати в поліції. Ода журливо посміхнувся. Ось так завжди. — Також захотів ловити поганців? — Он піднявся і, підійшовши до вікна , відчинив його, впустивши в повне пилу приміщення, свіже повітря. — Ну… Так, мабуть. — Накаджима присів на стілець. — І пригод також. Мені завжди хотілося ловити та саджати за грати злочинців . Загострене почуття справедливості, як мені сказали. Особливо таких, як ці Дазай і Накахара, просто-таки зразки з підручника.

  Ода сперся руками в підвіконня, дивлячись на залиту зимовим сонцем вулицю. Вранці неждано-негадано випав сніг і весела дітвора, верещала і гиготіла, закидуючи одне одного сніжками, поки все не розтануло. У повітрі відчувалася атмосфера свята — як і завжди в переддень Нового року і кількох безтурботних днів у сімейному колі. У Оди Сакуноске не було сім’ї . У нього завжди була лише робота. Раніше Ода, мабуть, сказав би, що так неправильно. Але з якогось часу він зарікся розмірковувати над тим, що є правильним, а що хибним. Життя, як він переконався , оперує зовсім іншими категоріями та має інші критерії .

  Ода заарештував Дазая Осаму посеред весни, в розпал свята Ханамі. Діти тільки-тільки пішли до школи, навкруги цвіла сакура, якраз пора для того, щоб радіти та святкувати з приводу підвищення. Проте святкувати Оді так і не захотілося—ні того року, ні будь-якого іншого наступного. З тих пам’ятних днів майже шість років тому, коли найскладніша і неоднозначна справа в його кар’єрі , нарешті, була закрита, він перестав любити період середини весни .Не на такі асоціації, мабуть, Накаджима розраховує від роботи в поліції. Ода криво посміхнувся і запалив цигарку. — Зразкові, задумливо повторив він, задивившись на хмари, що повільно пливли по небу. Вони зливалися в дивакуватих чи то драконів, чи то котів, і, не дозволяючи себе розгледіти, знову втрачали зрозумілі риси. Останні кілька років, Ода часто ловив себе на думці , що відчуває, ніби час йде все швидше.

 

 —Правда ж чи не так? —вперто насупився Накаджима.

 

— Професійні кіллери, один ліпший іншого, не залишають слідів, ніхто не знає їх в обличчя, і спіймали їх врешті-решт завдяки щасливому випадку. Ми багато таких задач розв’язували в Академії , що базуються на реальних справах . І лише в кількох випадках з десяти , слідчі, як ви , виходили на них в результаті складного ланцюжка правильно прийнятих рішень. Ода насупився аж до зморшок на обличчі. Ось що означає— грамотна піар-кампанія. Однак, нарікати на прес-службу поліції Департаменту не було причин—вони прекрасно знали свою справу і знали, де необхідно прикрасити факти, а де й зовсім перевернути їх з ніг на голову, щоб в очах суспільства все мало пристойний вигляд.

 

—Єдине, що залишається для мене незрозумілим, —продовжував розмірковувати Накаджима, —то це те, чому вони взагалі почали співпрацю. Зазвичай професіонали такого класу не люблять командну роботу. Нам про це також в Академії говорили, під час спецкурсу з організованої злочинності.

 

— «Подвійна Пітьма» завжди був виключенням з правил, — пробурмотів Ода, але затнувся, похопившись —він же взагалі не збирався про це розмовляти.

 

— Ода-сан! — Накаджима аж підскочив на стільці. — Розкажіть! Ну будь ласка! Ода потер чоло рукою. Молодь...

 

— Не мордуй хлопця , розкажи ти йому вже, —на ходу мовив Анго, залітаючи в кабінет. Згріб звіти зі столу і помчав геть. Ода поглянув на годинник. До кінця робочого дня ще море часу, а проводити пропагандистську роботу серед молоді, в кінці кінців, також його, нехай неофіційний, але обов’язок... Він скоса подивився на Накаджиму — той нетерпляче совався на стільці і, здається, мав серйозний намір протерти діру якщо не в ньому, то в себе на штанях точно.

 

—Хочеш дізнатися, як все було насправді? — грізно запитав Ода.

 

— Дуже хочу! —вигукнув Накаджима, і його очі засяяли. — Я нікому нічого зайвого не бовкну, клянуся, таємниця слідства, я ж усе розумію!

Ода, не стримавшись, завів очі на лоб. Це вже точно, свята простота. Те, що Ода міг йому розповісти , і так — за виключенням дрібних деталей—яких десять раз перемололи в ЗМІ, зробивши з Дазая і Накахари справжніх бісових пекельників. Хоча, для нормальних людей саме такими вони й були — наймані вбивці, жорстокі, холоднокровні , обділені людськими почуттями.

    І, ніби все так і є —і про найманих убивць, і про відсутність жалю до жертв, і про те, що справедливість все-таки взяла гору... Але було ще дещо— те, до чого Ода дійшов сам, що він побачив і відчув, розгледів на самому дні темних глибоких очей Дазая Осаму, те, що не було описано ні в яких звітах, те, про що він нікому не збирався розповідати—ні тоді, ні зараз, та й взагалі ніколи. Деякі речі повинні залишитися лише у власній пам’яті . А втім , офіційну версію він в принципі міг розповісти—хоча й не дуже хотів. Але судячи з рішучого вигляду Накаджими, можна було зробити висновок, що тепер він точно не відчепиться, особливо після того, як заручився підтримкою Анго.

 

   Ода витягнув з кишені пачку цигарок и перевірив їхню кількість —майже ціла, повинно вистачити. Судячи з усього, він сьогодні багато палитиме.

 

—Гаразд. —Він відчинив вікно ширше і увімкнув кавоварку. —Так тому й бути. Тільки не втручайся і не перебивай, зрозумів? Накаджима жестом зобразив, ніби замикає рот на замок і викидає ключ. Ода похитав головою—дитина та й годі.

  Кавоварка мирно шуміла, за вікном , де на сонці, квітнув усіма барвами зимовий день. Ода, примружившись, глянув на небо, прослідкував за вервечкою хмар що по ньому пливли і труснувши головою, ніби все-ж наважившись. Дістав в шухляди столу дві чашки, налив собі та Накаджимі кави і присів на стілець біля вікна. Помовчав, збираючись із думками. Закурив , знову кинув оком на вікно і заговорив: —Ми досі не знаємо напевне, коли і де вони зустрілися і чому вирішили працювати разом. Це, як ти правильно помітив, зовсім нетипова поведінка для кілерів , тим паче для спеціалістів їхнього рівня. Такі професіонали, як правило, провертають свої справи самотужки, наодинці. — Ода посунув ближче попільничку і пальцем збив стовпчик попелу з цигарки. —Скажу одразу: у цій справі достатньо білих плям і фактів, що не збігаються і суперечать одне одному. Наприклад, однією, до якої вони доклали руку, було масове вбивство в особняку якудзи Уеди Акінари в дві тисячі дванадцятому. «Бійня в Аракаві», як її назвали в ЗМІ. Але те, що до цього інциденту був причетний саме дует «Подвійна пітьма», я виявив уже після того, як розслідування перейшло в фінальну стадію. Ба більше : зіставивши деякі факти, в процесі слідства, я встановив їхній зв'язок з низкою справ, які проходили через наше відомство. Сумніваюся, що Дазай і Накахара були тими, хто вчинив ці злочини, але вони могли стати джерелами необхідної нам інформації. Однак, точну кількість злочинів, які вони вчинили власноруч ,встановити так і не вдалося. — Ода промовчав, похитуючи рукою , з затисненою між пальцями цигаркою . — Я вважаю, що нам навіть половини невідомо. Вони ж працювали по всій країні і, у мене є підозри, за її межами також. —Він задумливо втягнув тютюновий дим з цигарки і випустив його у вікно. — Запам’ятай , Ацуші, і надалі май на увазі: рано чи пізно, ти стикнешся із загадкою, яку, хоч гопки скачи, але до кінця розгадати так і не зможеш.

 

Категорія: Йонкома Ма́нга, Драма, Детектив, Соулмейти, Йонкома, Манхва | Додав: Годинонька | Теги: Bungou Stray Dogs, Дазай Осаму, бродячі пси, soukoku, детектив, BSD, Dazai_Osamu
Переглядів: 2564 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.0/4
Ставлення автора до критики: Негативне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безславні виродки
Завантаження...