menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 05.09.2021 в 22:11
Фанф прочитано: 805 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 1.


05.09.2021, 22:11
Глава перша

               

Спочатку Какаші дещо відчував себе некомфортно, що залишився без своїх учнів, але швидко забув про це за сотнями цікавих, нажаль, вже знайомих, сторінок. Кількість місій звісно не зменшилася, але нікого не потрібно було тренувати, тому він спокійно собі йшов на виклик до Цунаде в очікуванні, коли вже отримає, виконає нове завдання та повернеться до читання улюблених любовних романів.

«Що ж, сподіваюся, Джирая буде не лише знущатися над Наруто та сидіти в спільних гарячих джерелах».

Зайшовши до П’ятої, яка саме сиділа за столом, він побачив там Тсуме, але чомусь без Куромару, та незнайому дівчину у дивному одязі, яка навіть не обернулася в його бік, а біля неї вовка (?) з світло-рудою шерстю. Дівчина точно була не тутешньою: чорна сорочка з широкими вишитими рукавами в тон тканини, яка була підперезана широким шкіряним поясом, більш схожим на корсет, судячи із шнурівки; широкі бедра, що занадто вирізнялися від верху, злегка приховувала якась накидка з цупкої тканини з невідомим орнаментом, що ледь доходила до колін, але по-бокам відкривала шкіряні штани, які ховалися в високих чоботах на широкій підошві, на одному боці висіла зброя, схожа на більш закруглену катану, але з коротшою цукою. Та найбільше Какаші здивувала зачіска дівчини, він ніколи не бачив такого чудернацького плетіння з купою дрібних кіс, яке переходило в розпущенні, кольорові локони. Третина волосся від коренів мала шоколадний відтінок, плавно перетікаючи у яскраво фіолетовий, а скроні та потилиця були ледь вибриті. Какаші також помітив, що хоч стійка в дівчини була впевнена, але вона сильно впивалася нігтями собі в праву руку, стискаючи кулак, в який весь час носом ткнувся вовк.

- Какаші, - звернулася до нього Цунаде, - я рада, що ти таки не забарився на виклик.
- Певно в бабусь тиха година. – відпустила чортенят глава клану Інузука.
- Цікава компанія тут зібралася, яка її ціль?

Какаші порівнявся з жінками, що стояли навпроти Цунаде і незнайомка злегка поглянула на нього. Дивними, чорними візерунками було також прикрашене і її обличчя, хоча очі аж занадто, на думку шинобі, але це не могло не підкреслити зеленого кольору, трішки сумних, через опущенні кутики, очей незнайомки. Як тільки вона помітила, що він її розглядав, то одразу відвернулася і поглянула назад на Цунаде, стиснувши губи, що верхня стала ще тоншою, але нижня так і залишилася пухкою. Какаші, ледь помітно, мотнув головою та теж продовжив слухати П’яту.

- Ну, майже всі. Знайомся, це Тейваз.
- Просто Тейваз?
- На даний момент. – шкірячись відповіла Какаші Тсуме.

Дівчина поглянула на свого вовка і він в цю ж мить вкусив її за долоню, по якій потекла незначна цівка крові.

- Моє прізвище вам нічого не скаже, тому так, прошу просто Тейваз. Хоч в моїй країні, - Тейваз запнулася і вовк знову, вже сильніше вп’явся в її долонь, - прийнято звертатися інакше, але в нинішній ситуації вистачить в простого імені.
Какаші нарешті зрозумів, чому весь цей час не міг відвести погляду від дівчини – у неї не було бандани!

- П’ята, дозвольте запитати, про яку країну мова?
- Ти ж чув, - Цунаде встала за столу, говорячи, та перейшла ближче до всіх, обпершись об стіл, - про Хребет Мороку, який знаходиться за країною Піску та малими країнами, що межують із Землею?

- В легендах. – він навіть не думав, що колись ще почує цю назву. – Кажуть, що за пустелею Смерті є гірський хребет, а за ним кінець світу, в якихось піснях оспівувалося, що там світ богів чи просто потойбіччя, інший світ. Та це все казочки, а перевірити неможливо, адже пустеля настільки безкрая, що навіть жодний шинобі не здатен її подолати.
- Хм, непогано. – зауважила Тсуме, крадькома поглянувши на дівчину.
- Це не зовсім так. Інформація, яку ви зараз почуєте, не має вийти за межі цієї кімнати. Насправді, за тими горами є безліч інших країн та народів.

Тсуме з Какаші переглянулися, але для Тейваз це було, немов їх погляди – лезо і вони подивились крізь неї.

- Ще до часів Першої світової війни шинобі між нашими світами був укладений договір проклятою кров'ю, що наші країни не матимуть ніяких зв’язків: ні політичних, ні економічних, ні культурних. Більше того, правителі мали зробити так, аби ми забули один про одного, простіше кажучи, вони поділили землю на дві частини. На двоє різних світів. Об’єднаними силами було створено Хребет Мороку та Пустелю Смерті і як відомо, особливо селище Прихованого Піску не було дуже цьому раде, адже це втрата великої території. Також було зроблено все, щоб та частина наших земель таїлася за жахливими легендами.
- В чому була причина?
- Я вже П’ята Гокаґе і хоч ця інформація доступна лише Каґе, - Цунаде задумалася, - тому, можливо, я зараз вчиняю якийсь злочин…
- Посадову халатність? – іронічно припустив Какаші.
- Посадову халатність. – підморгнула Цунаде, клацнувши пальцями, та продовжила. - І хоч ця інформація доступна лише Каґе, та вона щось не дуже вже збереглася в повному вигляді до наших днів. Але припускаю, з того, що мені відомо, це просто занадто різні світи, які, кожен окремо, поглинутий своєю пітьмою. Їх не варто об’єднувати, можливо, колись це спробували зробити і переконалися. Можливо, колись хтось хотів укласти воєнний альянс, що принесло не ті результати на які сподівалися, або було більше воїн, ніж нам відомо зараз. Думаю, припущень досить.
- А може наші предки нарізали світ, як пиріг? На шматочків так вісім, а не два?

Цунаде уявила цю картину занадто буквально, що аж задумалася, потім махнула рукою та сіла назад до столу.

- Так, от, - мовила далі П'ята, - щодо пирога, тобто, наших світів. Виходить, Листя трішки облажалося…
- Це ще не точно. – зауважила Інузуку.
- Точно. – гримнула Цунаде. – Як там не було, але перед нами зараз стоїть людина, яка, як мінімум, просто в курсі світу шинобі.
- Ну, це легко виправити.

Тсуме залилася сміхом, на що вовк заричав, але дівчина щось сказала своєму на невідомі мові і вовк заспокоївся, продовжуючи моститися носом в її долоню.

- Тсуме…

Цунаде холодно подивилася в бік куноїчі.

- Вибачте, П'ята.
- Так от, майже тридцять років тому, Листю довелося ризикнути Кровним прокляттям та відправити невеличку команду в одну із країн за хребтом. Один із наближених до Третього вкрав важливий артефакт і ми мали його повернути. – Цунаде під час розповіді постійно поглядувала на шухляду свого столу, де зберігалося таке зараз необхідне заспокійливе. - Листя довго шукало його сліди, аж поки всі крихти не вказали за хребет. У нас не було вибору, застосуй він той артефакт на чужих західних землях, то ніхто б від цього не виграв. Так само ми не могли просити офіційного дозволу, це б лише вказало на значний витік інформації щодо договору, отже лише секретна місія маленькою командою і вона булав успішною, жодних слідів, як ми думали.

Цунаде видавила із себе слабку посмішку, перш ніж, після почутого, до неї звернувся Какаші.

- Але ж як вони і ця дівчина подолали пустелю?
- Лазівки. Вони є завжди, інша справа, звідки ця дівчина про них знає. Ти ж казала, що не належиш до жодного із знатних родів?

- Ні. Під час своїх досліджень, я дізналася, що бабусин рід походить від бічної, але узаконеної вже після, гілки однієї із наших княгинь, великої чаклунки вогню і приборкувачки птахів, але це було занадто давно. Щодо дідуся, то в його роду були могутні характерники, але також і кріпаки, якщо по вашому, то шинобі та семміни. Але я нічого не знала про свого батька. Ця тема була табу в домі, я росла, як байстрючка і мені коштувало великих зусиль змусити маму нарешті відкритися мені. Та і в неї не залишалося вибору, після того, як в мені з’явилася сила, точніше, я і моя сім'я її помітили. Але все, що вона сказала – це його ім'я Інузука Чооша, - Тсуме знову скривилася почувши це ім'я, - згадка про велетенського пса і те, що він прийшов із-за хребта, легенди про який у нас збереглися не краще за інші стародавні спадки культури, винищені нашим вічним ворогом.
- Тоді як? – Тейваз і не помітила, як Какаші опинився так близько біля неї, але вона лише покосилася на нього, не відвертаючи обличчя від Гокаґе. – Мій другий вчитель, що допоміг мені оволодіти водою, землею та шаблею. - дівчина доторкнулася вільною рукою до клинка. – Він був характерником, ще тим, хто застав найбільш славетні часи, ті часи, коли наш світ розділився.
- Отже, ти володієш аж двома стихіями? – нарешті озвалася Тсуме, після довгої, як для неї, мовчанки.
- Що означає аж двома стихіями? – щиро здивувалася Тейваз. – Якщо ти здатен підкорити хоча б одну силу природи, отже зможеш і всі інші. Хіба у вас не так?
- Так, - відповіла Цунаде, - у нас є шинобі, які здатні володіти всіма стихіями, але це більше виключення із правил. Одне з них стоїть біля тебе.

Какаші всміхнувся і Тейваз відмітила, як легко читати його емоції навіть під маскою.

- У нас маги, волхви, чаклуни, характерники можуть володіти або силами природи, або черпати з неї силу і створювати щось неприроднє, також є люди, які можуть керувати тваринами та перевертнями, або знахарі, що знають кожну рослину, можуть зцілювати теплом власних рук та багато інших різновидів надприроднього, але вони рідко поєднуються в одній людині. Звичайно, такі трапляються, але для цього необхідна або примха долі, або неймовірна праця та час. Я одна з примх. Сила виявилася в мені, коли я випадково влаштувала бурю, але виключно, як потім ми дізналися, лише вдома. – дівчина вперше за цю розмову всміхнулася, хоч і дещо ніяково. – Також, я завжди ладила з птахами і собачими, я б, навіть, сказала, що з останніми я добре знаходила спільну мову . – Тейваз крадькома поглянула на вовка. - Як бачу, собаки це по вашій темі, пані Інузука, ну, а за птахів я завдячую княгині, походження якої криється у північних землях. Ні, ще північніше, ніж ви могли подумати. Ну, а шабля, лук та бойовий танець – до цього здатні всі, варто лише забажати. А тепер я жадаю отримати свій спадок від батька. Думаю, це буде справедливо, враховуючи, що він і дня не витратив, аби хоча б привітатися.

Тсуме різко підійшла до дівчини, схопивши так її за щелепу, що та аж відкрилася.

- Не поспішай із висновками.

Фіолетове волосся дівчини в мить набуло багряного відтінку, але вона все так і залишалася спокійною, тому вовк теж не проявляв агресії, а волосся поступово повернуло попередній колір. Тсуме відпустила Тейваз і стала на місце.

- Клики слабовиражені, інших ознак я взагалі не бачу, як я вже і казала, але вона цим дещо схожа на мою доньку, тому мені треба час на прийняття рішення і придумати, як перевірити її слова на правду. Бо якщо вона не бреше, це кидає тінь не лише на саме Листя, а і на Інузука конкретно.

Какаші уважно ловив кожне слово та все ще чекав, в чому полягає його завдання, як нарешті Цунаде вирішила пояснити.

- А поки це рішення приймається в середині клану, мені треба джонін, який приглядить за нашою гостею, бо ми не знаємо, які насправді в неї сили, а наразі в селищі вільним є лише ти. Шикаку теж в Листі, але в нього вже є доручення. До того ж, я наголошую на тому, що дівчина саме гостя, ми не будемо її кидати під варту.

"Хто знає, які дипломатичні конфлікти може принести нам ця зозуля, врешті-решт, в майбутньому. " - подумки припустила Цунаде.

Почулися кроки з коридору.

- А ось, певно, і він.

До кімнати увійшов глава клану Нара і всі погляди одночасно були направленні до нього.

- Викликали, пані…

Шикаку на якусь мить завмер, зіткнувшись поглядами із іноземкою, а тоді запитав, дещо збентеженим тоном:

- Ста... Станіслава?
- Ні. Це ім'я належить моїй ненці.
- Отже, - Цунаде відкинулася на спинку крісла, - дівчина може й не бреше. Ти ж теж був на тій самій таємній місії, Шикаку?
- Нііііі, - лиховісно всміхнулася Тсуме, не давши відповісти. – Отже, декому пощастило загинути під час нападу тієї гадюки. – жінка стисла кулаки та продовжила. – Я скажу своє рішення ввечері, але мені треба провідати Іноїчі, а спершу його дочекатися.
- Шикаку розкажи Какаші, що знаєш і можеш повертатися до справ. Какаші, почитаєш у ввечері, а зараз, - Цунаде пильно поглянула у вічі свого шинобі, - дівчина під цілковитою твоєю відповідальністю.
- Слухаюся, пані, але дозвольте запитати. – Цунаде кивнула. – Шикаку тоді було років тринадцять, не більше, Чооша не був джоніном, то хто ж тоді очолював настільки серйозну місію?
- Біле Ікло Листя.
                                          
Категорія: Флафф Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Романтика, Гет, Фемслеш | Додав: KunoichiHatake | Теги: Наруто, какаші
Переглядів: 805 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.0/2
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 1.
Завантаження...