menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.09.2021 в 21:37
Фанф прочитано: 665 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 2 (частина 1).


11.09.2021, 21:37
Глава друга (частина І)

Чоловіки вели нову знайому торговими вулицями ринку і Какаші помітив, поки слухав тезисний звіт Нару про місію минулого, що дівчині незручно через кількість зацікавлених поглядів, які були направлені в її бік через одяг. Хоч Тейваз і намагалася це не показувати, але тіло все одно її видавало.

- Що ж, - завершивши з Какаші, Шикаку нарешті звернувся до дівчини, - бачу, твоя мати так і не послухалася вчителя Сакуму, що до того, аби триматися від Чооші подалі.

Тейваз покосилася на вовка, той знову вкусив її за долоню. Какаші зауважив, що свіжих ран не було видно, але на обох руках виднілися ледь помітні шрами від зубів.

- Як і Чооші свого КОМАНДИРА.
- Слушно. – Шикаку всміхнувся, визнаючи поразку та продовжив. - В твоїй країні існувала лише одна Брама, як мені відомо. Ти потрапила через пороги?
- Так. Я довго шукала хоча б щось про ваш світ і мій перший вчитель змилостивився наді мною, хоча напевно, я просто його дістала. І відправив мене до Південного Бугу. Але був нюанс, а мала сподобатися одному старому характернику, що вартовий тієї місцини і якби він погодився мене навчати, якби побачив щось, що змусило б його мені допомогти, я б не лише збільшила свої сили, а й дізналася те, чого потребувала.
То бачу, - приєднався до розмови Какаші, всміхаючись, - тобі вдалося справити на нього хороше враження?
Ну, якщо те, що він мені не дав навіть договорити при першій зустрічі і натравив на мене свого вовка, чим змусив стрибати зі скелі в урочище, то так, мені вдалося.
Хіба Мамай досі живий? – здивувався Шикаку, що аж зупинився. – Інші слова влучніше його й не опишуть!
Більше ні. – тінь миттєво пробігла обличчям дівчини. – Мамай пережив стільки воєн, щоб знову зустрітися на полі з, - Тейваз не знала, яке слово підібрати, братом вона ту країну давно не хотіла називати, але це єдине, що найкраще передавало цю одвічну боротьбу за волю, - тим, хто мав би бути другом.
Війни, - Шикаку жестом запропонував продовжити прогулянку далі, - це, видно завжди, що є спільне між будь-якими світами. Він встиг таки знайти нового Вартового? Мамай казав, що таких дітей майже не народжується вже.
Це була моя остання йому обіцянка. Я не мала покидати країну, поки не знайду його, точніше її – вартову, лише після він таки пішов на лінію фронту. Хоча, я не могла навіть подумати, що такий, як він загине там. Розумієте, важко пояснити, але наша війна не має статусу війни, її масштабів і… Я не знаю чи я маю права вдаватися в деталі.
                                                            

Какаші ніяк словесно не відреагував на почуте, просто відвернувся, він мав, що сказати, але вирішив промовчати, а от Шикаку розуміюче кивнув.
Отже, це і пояснює, чому ти лише зараз прийшла шукати батька?

Тейваз закотила очі.

Чхала я на такого батька. Мені треба лише мій спадок та, можливо, в мене тут хтось є: сестра, брат, … дідусь. – дівчина потупилася в землю, накривши долонею годинника на лівій руці, а чоловіки переглянулися, вирішивши мовчати без Тсуме. – Але так, Ви праві, я витратила десять років, з моменту виявлення сили, на навчання, виконання обіцянок та дорогу сюди.  
Слухай, - озвався Какаші, - може зайдемо перекусимо, погодуємо твого вовка, поки він всю кров з тебе не випив?

Шикаку вдарив себе по лобі, а дівчина засміялася і нарешті без краплі якогось ніяковіння.
 
Він не п’є мою кров, він навпаки, типу, дає мені свою слину чи щось таке. Вона, до речі, - Тейваз підняла руку та провела по тильному боці долоні, - і заживляє прекрасно.
Як мило. – не знаючи, як реагувати, пробурмотів Какаші, а потім до нього нарешті дійшло.
По обличчю бачу, що ти теж нарешті зрозумів.
Так, але і ні.
 
Тейваз чомусь досі було з цього смішно, але вона вирішила змилостивитись та пояснити, присівши біля вовка й чухаючи його за вухами.

Це Самуїакі.
- А більше схожий на Акібаре. – спробував пожартувати Какаші, беручи до уваги окрас звіра.

Вовк заричав, але дівчина у відповідь знову лише засміялася та заспокоїла свого пухнастого друга.

- Лише, - Тейваз поглянула на ніндзя в масці, - якщо ви йому сподобаєтеся.

Самуїакі заскавчав, погоджуючись та ліг на землю, а дівчина продовжила, погладжуючи вовка, думаючи, що ж він таке задумав.

- Я вашої мови і близько не знаю, а він мій перекладач. Точніше, ми спростили процес. До речі, він походить від виводка, що зробив пес Чооші. Тобто, обидва погуляли на славу. Звідти і походить його ім'я.
- Тобто, він знає мову нашого світа, бо однієї крові з псами клану Інузука?

Тейваз дещо забарилася із відповіддю, поглянувши спочатку по-черзі на чоловік.

- Так, ваша мова передалася йому з молоком матері… чи бабусі, якщо точніше.

Какаші зупинився біля лавки з раменом:

- Що ж, прошу, але платиш за всіх ти Шикаку, ну, за провалену місію.
Приймаю.
 
Тейваз хотіла було щось заперечити, але потім згадала, що місцевої валюти в неї взагалі-то немає, тому все що їй залишалося – це або мовчки погодитися, або ще трішки походити голодною.

«Ну, - підсумувала дівчина, - голодною мене мало хто витримає, а справити враження ще доведеться. І якось пройти той тест…»

- Дя…кую. – дещо невпевнено проказала дівчина, привіталася із кухарем та сіла між чоловіками.

Вовк ліг під їхніми ногами.

- Ну, - озвався Какаші, - схоже за пухнастого таки заплачу я.
- Ну, слава всім богам!
 
Доволі занизьким голосом вигукнув вовк, сідаючи на задні лапи біля Какаші, поки той, як і Шикаку, ледь втрималися на своїх стільцях.

А я думав, що я знову, через її дурні, скромні принципи залишуся голодним.
Я б поділилася. – Тейваз, аж посиніла від сорому, туплячись в стіл. – Ти ж знаєш.
Що мені ота твоя половина?! Я взагалі попереджав тебе, щоб по дорозі сюди допомагала людям не за дякую та їжу, а за гроші. Жінко, скільки ото тебе ще вчити?
- Самуїакі, замовкни… Якого ти саме зараз так розпатякався?
- Нііі. – самовдоволено протягнув вовк. – Через хвилинку ти замовкнеш, якщо я знову не вкушу тебе.
- А тобі то це чим допоможе, в нас рідна мова то спільна.
- Гав, блядь.
То він в тебе теж розмовляє?
- На жаль.
- Раз, два, три… - поскалився Самуїакі.
- Він просто мовчав весь цей час, ну, я і вирішив, що він позбавлений цього вміння. Тому трішки це було неочікувано.
- Ага. – погодився Шикаку.
- Козаки, насолоджуйтеся вашими макаронами в тиші. Вона вас вже не розуміє.
- Коза-хто? – перепитав Какаші.
- МАКАРОНАМИ?! – обурився Теучі.
- Самуїакі… - просичала Тейваз і протягнула до нього руку, але не обертаюсь.
- Давай, вовче, - Шикаку підморгнув Самуїакі, - прояви милосердя.

Вовк добряче вп’явся в долоню Тейваз, що та ледь стрималася, щоб не зойкнути і в цей момент якраз подали рамен.

- Смачного. – всміхнувся кухар. – А, до речі, хто наша гостя?

Шикаку з Какаші переглянулися та поглянули на Тейваз.

- Мандрівна письменниця. – поспішивши, відповіла дівчина. – Ходжу від селища до селища в пошуку натхнення.
- І що, теж пишеш збоченні романи для пенсіонерок?  - запитав Теучі.
- Га? Чому одразу збочені? Я…
- Пенсіонерок? – перебив Какаші. – Що означає для пенсіонерок, пане Теучі?

- Ну, хоч те, що вони збоченні ти визнаєш. – Шикаку всміхався тільки так.
- Це важко заперечити. Але там не лише це, там пригоди, подвиги, щире, чисте кохання, а також ще раз подвиги. Вікове обмеження там взагалі може через жорстокість.
- Може, але всі ми їх читали. – Теучі з Шикаку дали один одному п'ять. – Особливо про нове чисте кохання героя в кожній наступній книжці.

         
- Клуб пенсіонерів якийсь… - пробурмотів Какаші собі під носа та прийнявся за лапшу. 

Тейваз розгублено поглянула на вовка, який вже давно осушив тарілку.

- Що? Тут я тобі, жінко, не помічник. Сходи до бібліотеки. Але спершу поїж, а то ти станеш ще більш бісячою.

Тейваз аж розпирало від бажання поглянути про які книжки мова, але вона так і не наважившись запитати, теж розпочала трапезу.

- Як ви сказали, рамен? – закінчивши, ледь не із швидкістю вовка, звернулася дівчина до кухаря. – Він просто неймовірний, пане Теучі. Я навіть уявити собі не могла…

- Ех, - чоловік обперся ліктями об стіл та наклонився до гості, - хотів би я, щоб такими закоханими очима дивилася через почуття до мене, а не до моєї стряпанини.
Ну, не знаю, – одізвався Самуїакі, який знову лежав поміж ніг, - молоденьке, свіженьке ягнятко краще все ж буде.
- Це те, - Тейваз з повними очима обурення поглянула на спокійну морду свого друга, - ягнятко, через крадіжку якого мене ледь заміж не видали. Казала тобі, ніяких вибриків в горах!
Ну, не видали ж.
- Лише тому, що я перемогла сина власника в поєдинку, але ой, ну, і в копійку це нам влетіло, твоє молоденьке, свіженьке, а головне ЧУЖЕ ягнятко.
- Козаки, моліться, щоб вона провалила тест на батьківство, а то цю зануду вам доведеться довго терпіти.
- Та хто такі, ці ваші козаки? – запитав вдруге Какаші.
- Ну, якщо характерники – це щось схоже з вашими шинобі, то козаки будуть, як самураї.
- Т
оді, - втрутився Шикаку, - логічніше буде звертатися до нас «характерники»?
- Бачу, - Самуїакі переліг з-під стільців ближче до дороги, спиною до лавки, - ви знайдете з нею спільну мову.
- Я колись таки пущу тебе на хутро та м'ясо.
- Ага, - байдуже озвався вовк, - спершу доведеться вивчити тисячі ієрогліфів. Хай щастить.

Тейваз випадково на видиху зламала палички для їжі.

- Що ж, - покінчивши з раменом, почав було Шикаку, - я розповів все, що було необхідним, тому прошу мене вибачити, мені вже час. Ще раз дякую, пані Теучі, як завжди смачно.

Чоловік розплатився та пішов геть.

- То, куди мене ще дозволено водити?

Какаші задумався, адже до вечора було багато часу, а він абсолютно не підходив для подібних ролей і Тейваз помітила його занепокоєння.

- Можливо, - вирішила вона допомогти, - тут десь є неподалік річка? Мене розважати не потрібно, не напрягайся. Я годинами можу просидіти споглядаючи хвилі, тим часом, ти собі захватиш оті ваші збочені романи і розслабишся. Ну, а об’єкт, тобто я, буду під твоїм наглядом.
- Ти не об’єкт, не під вартою, ти гостя.
- Ну, типу.
 
Дівчина всміхнулася, встаючи, а Какаші подякував кухарю та повів Тейваз з Самуїакі до водойми.
Категорія: Флафф Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Романтика, Гет, Фемслеш | Додав: KunoichiHatake | Теги: яманака, Наруто, шикаку, какаші, інузука, козаки, ічіраку
Переглядів: 665 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.5/2
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 2 (частина 1).
Завантаження...