menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 03.04.2022 в 17:17
Фанф прочитано: 491 раз
Час прочитання:
Категорія: Hurt/comfort
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Неспокійно


03.04.2022, 17:17

 Стук. Один, ледве чутний.

 Накахара без вагань відкидає книгу на постіль, збагнувши, що з Дазаєм щось не те, і варто якнайшвидше відчинити йому. Такі особливі вечірні візити не були частими, але передбачити, що цей дурень прийшов не познущатись, було легко.

— Мені неспокійно, — несміливо відповідає він на німе питання у очах напарника.

— ... — Чуя не знаходить влучних слів одразу, бо, якщо чесно, зовсім не був готовий до важкої розмови. — Звісно, ми вже говорили, але, Дазаю, пройшло не більше тижня, дай собі час, — його й без того понурий погляд темніє, коли він помічає свіжі бинти на чужих руках. Чуя бере їх та обережно стискає. — І не звинувачуй себе. Він помер не через тебе.

— Це не... Тобто, окрім того—

— Значить, згадай, що ти живий не лише через мене, — він перебиває Дазая, бо знає: у таких випадках необхідно діяти передчасно, тоді наслідкам можна буде запобігти. — Я не вірю, що в тебе абсолютно нема бажання дихати. Й ти не віриш, що би не казав, я знаю. Я навряд чи помиляюсь, — чіткий тон, який утримував в реальності та не давав Осаму розгубитись остаточно, переходить у відчайдушний шепіт. — Не хочу помилятись.

— Чуя... — хлопець утикається лобом у стик його шиї, будучи неймовірно втомленим та водночас вдячним за турботу, що поширювала тілом тепло.

— Сонце?—

 Це прізвисько стало останньою краплею. У будівлі мафії вони безсумнівно одні, бо так довго затримуються лише ті, кому нікуди більше йти. Отже, Дазай дозволяє собі на хвилину втратити контроль та міцно поцілувати як завжди м'які й теплі губи. Спротиву не було. Низка наступних легких цілунків у підборіддя ніби замінювала слова про любов. Він продовжив:

— Я теж не хочу щоби ти помилявся, чесно, тому... — Осаму не залишає рідної шкіри, спускаючись до лінії круглого коміру футболки, та нарешті підіймає очі. — Мені треба піти з мафії.

 Чуя не може збагнути причини тривоги того, однак задля заспокоєння запускає пальці у каштанове волосся:

— Оу, ну... Добре?

 Дазай знову ховає погляд, чепляючись за цю руку, та судорожно гладить. Його голос звучить неможливо рівно:

— Я маю залягти на дно мінімум на два роки, щоби мене взяли до агентства.

 Хвилинку... Два роки?

 На нього дивляться широко розплющеними очима, які потім відсторонено упираються у якусь точку на підлозі. Його повільно огортають ніжними обіймами.

 Два роки.

 Чуя мружиться, намагаючись тримати голос:

— Я не можу не бачити тебе, я...

Я знаю. Я теж так не можу. Тому мені неспокійно. Але, можливо, там...

 Накахара раптово сильніше стискає пальці на чужій сорочці, що Осаму аж забуває, що щось казав.

— ...Тобі буде краще, так. Окей, все одно тобі не завадить певний час побути на самоті, — хлопець гірко, але щиро посміхається. Взявши у долоні бліде похмуре обличчя, він обертає на себе точно усю увагу. — Я радий, чуєш? Авжеж, було б гарно, якби я міг мати бодай якийсь зв'язок із тобою, але, як я розумію, ліпшого варіянту ти не знайшов... — переривається, забачивши недобрий блиск біля зіниць Осаму. Він швидко вловив його першопричину. — Ти можеш помилятися, Дазаю, це притаманно людині, проте ти більше не витримаєш, я бачу. Так вже склалося, — він бачить зачатки посмішки, тому не може не добити. — Все буде добре.

 Й це працює. З вуст зривається тихе-тихе:

— Дякую.

— Ходи до мене, — глибоко зітхнувши, Чуя запрошує у ще інтимніші обійми, буквально вішаючись на напарника через бісів зріст.

— Як романти-ично, — чужа посмішка стає ширшою, а посмуговані пов'язками кінцівки цупко обіймають у відповідь по-гарному напружену спину.

— Ти можеш хоча б один раз обійтись без тупих коментарів?— 

— Можу. Настільки ж, наскільки ти – відпустити зараз свою най-най-найбільш кохану людину.

— Яка ти сволота, но! — несильний удар по грудях.

— Ай! У будь-якому разі я правий, — Дазай, здається, зовсім забув, з ким має справу, настільки нахабно всміхаючись. — А ще я тебе хочу.

— Боже, совість май приходити й влаштовувати такі вистави заради сексу! — Чуя на перший погляд жахливо ображається, але обидва вони знають: нічого такого, ні. Він не дарма каже, що розуміє Дазая краще за будь-кого. Не мала вірогідність, він розуміє і те, що прийшли до нього не просто задля таких низьких потреб. Тож, хлопець попри всі слова відступає на крок назад, щоби легше було стягти футболку.

— Я ж сказав, я хочу тебе, а не трахатись.

— Як романтично, — неможливо не помітити захопленого погляду Осаму на напівоголеному тілі, тому Чуя звучить ще нахабніше за нього.

— Навчаюсь в кращих! — жалюгідна спроба приховати схвилювання.

 Більше спроб не здійснюється, адже у наступні кілька хвилин вони зайняті тим, що шалено цілуються та тремтячими руками роздягають один одного; Накахара квапливо розкриває білосніжну сорочку, ледве стягнувши її на передпліччя, знову вертаючи увесь фокус на солодкі губи, а їх власник вправно закінчує розбірки із чужим ременем.

Спасибі, — Чуя врешті перший відліпає, хоча назад його тягне не гірше, ніж раніше. Очі швидко бігають по вкритих шрамами ділянках нездорово-худого тіла, груди здимаються через загнане дихання, а пальці ненав'язливо піддівають бинти, проте без дозволу не переходять межу.

— Ти дійсно сумнівався, що потрібен мені саме ти? — Дазай відверто сміється. Накахара закочує очі:

— Ані краплі, ти ж ніколи не давав мені приводів, та? — він каже ні в якому разі не серйозно, просто насолоджується моментом, поки може, паралельно крізь брюки огладжуючи сідниці, за якими встиг скучити.

— Чуя, — голос хлопця вочевидь нижче звичайного, подих через це перехоплює, якщо чесно. — Ти неповторний, я багато разів говорив про це. Ти потрібен мені. Ти, не можливість забутися, вигода чи щось ще. Я кохаю тебе, — Дазай несподівано ясно та щиро звучить, цілуючи чужі вуста у проміжках між реченнями.

— Чому ти, в біса, такий... — його наповнені захватом очі все ще бігають чужим тілом за кілька секунд до цупкого поцілунку. — Ти справжній диявол, Господи, — ледве чутно промовляє Чуя і знову цілує.

 Раптово чути шипіння. Хлопець швидко пов'язує це із тим, як він щойно стиснув шию Дазая.

 Там теж були свіжі бинти.

 От лихо.

— Осаму—

 Чуя стогне від відчаю. Він нічого не пояснює, бо поперек горла стає щось, що ні словами не опишеш, ні проженеш так легко. Дещо між нестерпним болем та нескінченною розгубленістю. Дещо, що змушує намертво вчепитись у чужі кістки під сорочкою, які були добре відчутні через худорлявість, обхопивши та пригорнувши Дазая якомога ближче до себе. Той знає, що Накахара буде гніватись у першу чергу на себе. Та знає, що нічого не може цьому запобігти, але просто не в змозі не спробувати:

— Ти не винен, не перейм—

— Стулись, — глухо відкликається Чуя, бо наразі серйозно переслідує ціль вкрити цілунками кожен старий шрам на льодяних грудях без винятків. А потім чує шепіт:

— Вибач.

 Здається, чуїв відчай просто не має кінця. Він фиркає, неохоче відсторонюючись, важко складає руки на плечах Осаму, наче фіксуючи його положення, і дивиться абсолютно нищівним поглядом:

— То чим ти кращий від мене, якщо таке кажеш, га? — хлопець глибоко зітхає, відчуваючи, як на його талії обережно розташовують долоні. На чужому обличчі відверто невеселий вираз: йому шкода. Чуя не залишить це просто так. — Те, що ти намагаєся піти — твоя справа. Ти не маєш думати про мене й про мої почуття, коли діло стосується твого вибору.  Навіть при усвідомленні... Усього цього, ну, ти розумієш, — розуміє, бо це очевидно, проте Накахара навіть собі не зізнається, що він не зможе спокійно відпустити цього телепня. — Ні в тому, що я буду проклинати себе, ні в тому, що він вже не з нами, нема твоєї провини. Ти-не-ви-нен, — він усіма силами намагається донести істину, щоби його напарник ніколи не страждав на те, на що страждає сам Чуя. Він кожною клітинкою себе бажає цього, серйозно. Та, забачивши, як чужі очі сильно мружаться, а губи пронизуються зубами ще сильніше, зарано вирішує, що робить тільки гірше. — Я знаю, що це не проходить за хвилину, і не володію магією, щоби словами закарбувати правду у твоїй голові, й ця розмова ледве має бодай якийсь сенс, звісно—

— Ні.

 Накахара так і застигає із відкритим ротом й не наважується навіть зробити вдих, адже Дазай досі має страждальний вигляд, говорячи не голосніше, ніж у минулі рази:

— Чуя, бляха, ти не уявляєш, наскільки це допомагає. Мені справді краще, — він сміється, бо припускає, що зовнішньо не відповідає своїм словам. На чужому лиці починає виднітись посмішка. — Я навіть вже майже не відчуваю провини стосовно того, що... тимчасово збираюсь залишити тебе, — він точно не хоче звучати так, ніби готовий легко забути Накахару. Знає адже, наскільки важливі такі деталі для нього, тому не шкодує звички говорити без жодних павз та речових недоліків.

— Бог ти мій, — Чуя знову нахиляє Дазая донизу, щоби поцілувати, взявши до рук його щоки. Здається, ніби важкий груз впав з плеч. А ще, мабуть, він ніколи не насолодиться цими вустами сповна. Однак навіть не встигає вступити із собою у дискусію, чи варто вже зараз відсторонитись, чи "ще трошечки", бо дехто не втримується від дурнуватого коментарю:

— Мені, звичайно, дуже приємно, але можна просто "Осаму", — очі лисячі, усмішка до жахливого самовдоволена, а руки тим часом під шумок — щоб не було так помітно — стискають боки Чуї несподівано на знак подяки. Той лише всміхається у відповідь:

— Добренько, Осаму, — він мовчки дивиться на Дазая, вагаючись. — Я хочу, щоб сьогодні ти ночував тут, тому заздалегідь вибачаюсь, що тотальну розпусту влаштовувати вже точно не в настрої, — Дазай театрально гірко зітхає, але Чуя цілком серйозно продовжує. — Проте я можу запропонувати дещо інше...

— Нема необхідності. Я зауважував, я не хочу нічого, окрім тебе. Я хочу провести із тобою останні години мого перебування тут.

— Але в тебе стояк—

— Мине, — Осаму знов сміється. — Чуя, ти ж зараз фактично мене примушуєш! Який жах!

— Відстій, а не жарт, — осуд у погляді Накахари ніколи не приносив стільки задоволення, скільки цієї миті. Як же, в біса, не хочеться із ним розлучатись. Дазай зависає на певний час у думках, тому відповідає тільки зараз:

— Я й не намагався жартувати.

— Та ти шо, — буркоче Чуя, вже риючись у темному волоссі. До нього буквально щойно дійшло усвідомлення, що вони досі стоять біля дверей. — Тоді не намагайся і відмовити: ходімо їсти.

— Романтична вечеря? Знову проблиски сентиментальності? — не дивлячись на власну репліку, Дазай спокійно цілком сентиментально малює незрозумілі узори на спині Чуї.

— А чого тебе так курвить від цього, ну? Приймеш колись, що я, взагалі-то, тебе кохаю?

— Ай, все, гаразд, більше ні слова "проти". Тільки припини—

— Мені завжди було цікаво, до речі, як тобі більше подобається: коли я тебе кличу за ім'ям чи сонцем? Просто на обидва звертання ти реагуєш по-особливому, але збагнути, на що — більше, мало не неможливо, — хлопець так лукаво в житті ніколи не посміхався. А Дазай ніколи так не ніяковів від таких розмов. За істиною неповторний день.

— Ми їсти збиралися, начебто...

Сонце, — Накахара ніби сам відчуває тепло, яке розливається всередині його напарника, бо він схиляє голову набік із хитрим виразом обличчя. — це важливо. Але ти можеш сказати, якщо тобі соромно це обговорювати.

— "Сонце", — Дазай сам дивується тому, як стрімко відповідь зірвалася з його вуст. З іншого боку, стає значно легше, адже Чуя, отримавши своє, тепло-тепло усміхається. Хоча не довго музика грала, як то кажуть:

— А якщо "сонечко"? — чується скиглення, тож він зжалюється над Дазаєм. — Ну все-е, гаразд, — цьомає у спробі компенсувати моральну шкоду. — Підем?

— Підем.

Категорія: Hurt/comfort Hurt/comfort | Додав: Насіяк | Теги: Hurt/comfort, soukoku, Bungou_Stray_Dogs
Переглядів: 491 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне
Всього коментарів: 2
дуже чудова робота, яка передає справжню динаміку соукоку! серйозно, сильно канонічно. цей харт/комфорт - щось сильно прекрасне! буду чекати ще робіт, а ще це звертання "сонце" розтопило моє серденько

1025
мені жах як приємно, що я влучила у канон, бо не була впевнена, навіть ООС поставила у шапці, дякую велике за відгук!!
0
avatar
Неспокійно
Завантаження...