menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.02.2022 в 16:17
Фанф прочитано: 726 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

повна маячня


08.02.2022, 16:17
– Я не займатимусь такою маячнею, – твердо відповідає Чуя, нехай за декілька хвилин ці слова стануть брехнею.

А що ж трапилось?

Вечірка. Запрошені всі: найпопулярніші студенти, найтихіші, найдурніші та навіть ті, кого всі ігнорували і ніби не помічали в одному приміщенні. До кого з них міг приєднатись Чуя – геть незрозуміло. Він ніколи не привертав чимало уваги, але і самотнім його важко було назвати. Він не був сірою мишкою, аж ніяк, але найгучнішим також ніхто його не назвав би. Та байдуже, головне лиш те, що Койо таки витягла його і змусила збиратись на те прокляте дійство. Ніяк інакше назвати його не можна було. Можливо, спочатку там і було досить спокійно, але Чуя запізнився і застав уже справжнє пекло. Поправивши комір своєї багряної сорочки, він кивнув Койо, і вони зайшли, оцінюючи стан п’яних підлітків.  

– Який жах, – промовляє дівчина.

– А що, не жах? – відповідає їй Чуя.

– Жах, я ж кажу, який жах.

Після сього короткого діалогу вони підійшли до столу з випивкою. Койо розчаровано зітхнула. Чого ж можна було очікувати від такої вечірки? Накахара з розумінням глянув на неї. Все ж занадто багато холодних вечорів вони провели біля каміну з хорошим вином, щоб зараз опускатися і пити цю бурду. Із сумними мармизами двійко гостей взяли по стаканчику соку і присіли на якийсь диванчик.

– Я вже так чекаю якогось трешу, а вони лиш п’ють та ригають, – скаржиться Накахара, та схоже, у нього була якась магічна здатність притягувати те, чого він бажав, оскільки тут же пролунав чийсь голос, до якого Чуя одразу рушив.

Се був Дазай. Рудий миттю пошкодував, що прийшов сюди. Він не ненавидів Осаму, швидше той неймовірно виводив його із себе своєю поведінкою. Просто пройти повз Накахару? Нізащо в світі! Обов’язково варто поглузувати з капелюхів Чуї чи ще чогось. Обійдемося без цих подробиць, ж-бо кароокий помітив руде волосся серед натовпу.

– Чує, ходи-но, зіграємо дещо на бажання! – весь натовп у ту ж секунду глянув на бідолашного юнака, та він не розгубився, – Хто скоріше вип’є всі десять шотів, той перемагає. Як тобі?

– Я не займатимусь такою маячнею, – насупивши брови, відповідає, та ми знаємо вже, що буде далі.

– Малюк Чуя злякався? – награно всміхається до співрозмовника, останній вже розлютився, блакитні очі аж горять полум’ям.

– Не варто, – Койо кладе долоню на плече друга, та вже було занадто пізно.  

Бомба активована. Зривається зі свого місця і бурею несеться до хлопця, що посмів кинути йому виклик та назвати малюком.

– Нехай же буде по-твоєму, граємо, – з азартом промовляє до Дазая, Койо ж позаду сумно захитала головою, не до добра це дійство. Хтось збоку наказав супротивникам готуватись, а на рахунок три вони схопилися за перший шот і поспішили спустошити всі десять. Гидка рідина обпікала горло, Чуя вже сотню разів пошкодував, що погодився, а ще тисячу разів він це зробив, коли допив усю бридоту і побачив, що Дазай вже давно впорався із завданням.

– Ти… бісовий виродку, ти явно махлював, – огризнувся на переможця, якого це все вельми сильно веселить.

– Спитай кого-небудь із натовпу – всі одноголосно скажуть, що все було чесно та справедливо. Краще прийми свій програш з гідністю. І збирай речі, ти повинен місяць прожити зі мною в моєму домі, – Осаму підійшов до рудого і потріпав його волосся, дурнувато посміхаючись до роздратованого і не надто тверезого Чуї. Його руку враз відштовхнула Койо.

– Він не буде виконувати цих твоїх ідіотських захцянок. Облиш його. Ми йдемо звідси, – вона, як справжня старша сестра, хапнула хлопчину за руку і повела звідти. На безпечній відстані від вечірки Озакі притиснула його до стіни, – Ти хоч розумієш, що він може просто не відчепитись від тебе тепер? Навіщо тобі було влізати у цю гру? Що тепер будеш робити?

А він лиш мовчав. Сказати було нічого у своє виправдання. Він міг випити швидше і змусити Дазая виконувати щось постидне. Врешті-решт, міг просто відмовитись. Так, з нього поглузували б, а Осаму знову назвав би малюком, але чи зрівняється це з місяцем проживанням в одному домі? Чуя опустив голову і, проігнорувавши всі слова подруги, пішов додому. Вона ж все зрозуміла без слів, Накахара поняття зеленого не має, як тепер діяти.
 
***

Наступного ранку Чуї здавалося, що всі вчорашні події були просто сном, але погане самопочуття доводило протилежне. Все, що вчора було, було правдою. І про це знали абсолютно всі присутні. Ймовірно, на місці хлопця бажала бути кожнісінька студентка, що слідкувала за суперечкою. Подумки обізвав себе всіма останніми словами за цей вчинок, та вірив, що той дурень відстане від нього зі своїм бажанням. Накахара піднявся з ліжка і переодягнувся в домашні шорти та футболку. Сьогодні він точно нікуди не піде, раптом зустріне того, кого максимально не хочеться сьогодні бачити. Чашка кави. Він ніколи не снідає, завжди зранку нудить від усієї їжі. «бісова хуйня,» – лунає в думках Чуї, як тут його потік думок з неймовірним смисловим навантаженням був перерваний коротким стуком у двері. Накахара ліниво поплентався в коридор, проклинаючи того, хто перервав цю священну мить, коли п’єш каву, а в голові одна лиш лайка. Навіть не дивиться у вічко, одразу відчиняє двері. А дарма.

– З добрим ранком, Чує. Ти вже готовий до переїзду? – швиденько переступає поріг і зачиняє за собою двері.  

– Не поводься так, наче це твій дім. І взагалі, зникни, я не робитиму для тебе нічого, – Чуя схрестив руки на грудях і відвернув погляд від непроханого гостя.

– Я не вийду звідси, доки ти не складеш свої речі і переїдеш до мене на всього лиш місяць, адже не забувай, ти програв мені бажання, коли самовпевнено поліз змагатися зі мною, – Осаму дзвінко засміявся, слідкуючи за емоціями співрозмовника.

– Гаразд. От і стій тут, поки не загниєш, – Чуя повернувся на кухню, щоб допити вже холодну каву.

Але він не міг розслабитись і спокійно насолодитися смаком напою, знаючи, що Дазай стоїть там і, схоже, йти геть він точно не збирається. Злісно шипить, шепоче всі матюки, які тільки зміг згадати. Зрештою, Накахара змирився зі своїм положенням. Він повернувся в коридор і проговорив:

– Добре. Твоя взяла. Дай мені десять хвилин, – гість киває, злегка припіднявши кутики губ. Чуя знову залишив його самого, а сам прийнявся збирати речі. Рюкзак був занадто малий для всього одягу, тож рудий вирішив взяти тільки найнеобхідніше, все ж йому не заборонено сюди заходити. Сам же переодягнувся в худі та чорні штани і вийшов з кімнати. Кинув рюкзак в Дазая, – Неси, тобі мій переїзд якогось хріна важливіший, ніж мені.

– Так говориш, ніби він тобі хоч капку важливий.
 
***

Вони вдвох зайшли у квартиру Дазая. Накахара швиденько оглянув своє тимчасове місце проживання. Чисто, наче б, невже кароокий готував квартиру для нового сусіда? Малоймовірно і це, і те, що Дазай може бути чистюлею.

– Знімай взуття і проходь за мною, я покажу тобі твою кімнату.

– Я здивований, що спатиму не на килимку для собак, – мовив, роззуваючись, після чого попрямував за Осаму. Його кімната виявилась не надто просторою і дуже комфортною. Все, як він любить. Широке ліжко, вкрите подушками та пледом, темні штори, гірлянда на стіні і нереально м’який килим. В куті кімнати був невеличкий стіл і м’яке крісло неподалік. Але найбільш приємно здивувала поличка з книгами, отже, буде чим зайнятися протягом цих тридцяти днів, – Що ж, вельми вдячний, що все таки не на килимку спатиму.

– Дивись, аби я зараз не передумав.

– Дивись, аби я зараз не передумав і не повернувся додому.  

– Ти не повернешся. Домовленість є домовленість.  

– Ага, як знаєш. А зараз вийди, я бажаю освоїтись тут наодинці.  

Залишившись самому, Накахара ближче оглянув всі дрібнички цієї кімнати. Наприклад, кактус на підвіконні та шкарпетку, яка якогось біса повисла на лампі. Здається, вона цілком перейняла настрої свого власника. Чуя відкрив рюкзак і витяг той самий одяг, у якому був зранку. Цю розтягнуту футболку вже скоро варто буде викинути на тряпку, але це подарунок Койо. Нехай йому вже кілька років, і вона дарувала чимало інших цінних для нього речей, та все одно не може позбутися тієї шмоточки. Волосся він зав’язав у неакуратний хвіст і вийшов з кімнати.  

– Поясни, що за хуйня? Чому в мене в кімнаті висить твоя смердюча шкарпетка.  

– Це просто подарунок в честь новосілля, я ж знаю, що зі своїм зростом ти її так легко не забереш звідти.  

– Йди нахуй.
Категорія: Кохання/ненависть Кохання/ненависть, Навчальні заклади, Повсякденність | Додав: nichnavtoma | Теги: романтика
Переглядів: 726 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
повна маячня
Завантаження...