menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 01.01.2022 в 20:06
Фанф прочитано: 479 раз
Час прочитання:
Категорія: Аніме, Дружба
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 22 (частина 4).


01.01.2022, 20:06

Глава двадцять друга (частина ІV)

***

 

- Отже на чорний хід та заднє подвір'я через пару хвилин?

 

Тейваз сиділа на дивані та не знаходила собі місця, постійно згинаючи то цілком долоні, то пальці окремо.

 

- А що, якщо? – Тейваз подивилася довкола себе. – Ні. Не можна. ЛАЙНО!

 

Характерниця скочила на ноги та захопила із собою важкий канделябр, викинувши свічки, перш ніж вийти до коридору.

«Чорт! Тут же безліч дверей! А коридору кінця краю не видно – суцільна пітьма» - все що подумала Тейваз, перед тим, як дати їй себе поглинути.

Вона йшла майже навпомацки, припадаючи вухом до кожних дверей, але за ними не було нічого чутно. Геть нічого. Тому Тейваз почала привідкривати їх, зазираючи до середи, не боячись накликати на себе неприємності, адже там будуть або порожня кімната, або люди, яким геть не до неї. За передостанніми дверима вона побачила не чергового, огидного чоловіка, що пітнів над молодим тілом, а те, що вона б воліла не бачити, хоч і шукала саме це.

Здавалося, чоловікові, який сидів навпроти і весь час щось підказував, було абсолютно начхати на незнайомку, яка увійшла до середини і закрила за собою двері. На замок закрила. Чоловік лише лиховісно посміхнувся їй та продовжив на чому зупинився.

На бильці дивана животом донизу напівлежала, напівстояла маленька, оголена дівчинка. Тейваз не могла точно визначити її вік, але за виглядом більше шести не даси. Горло стисло, спиною пронісся і залишився там холод, а руки не слухалися. Канделябр впав на підлогу із гуркотом. Дівчинка, що щільно прикривала собі рот маленькими долоньками розвернулася до Тейваз своїми великими, повними сліз, очима, але жодного звуку від неї не було чутно, крім тихенького скиглення та шмигання носом. Вона дійсно міцно-міцно затуляла свого рота. Плакала, терпіла та затуляла.

Тейваз лише думала, скільки часу це тривало? Невже весь той період, що вона собі дозволила нічого не робити? А дівчинка, маленька, гола дівчинка, в якій і тридцяти кілограм, напевно, не було, впродовж всього цього часу просто плакала, терпіла та затуляла.

Дівчинка, сповненими безнадії очима, відвернулася назад, втупившись донизу.

Хлопчик, голий хлопчик, що був однозначно на декілька років старшим, просто тримав дівчинку за дитячі сідниці та не перестаючи продовжував робити однакові рухи. Його обличчя нічого не виражало. Абсолютно нічого, але очі він мав такі самі лихі, як і в чоловіка навпроти дітей, який лише підказував та нахвалював дітей. То нахиляючи вперед, то відкидуючись на спинку дивана. Він був дуже задоволений побаченим, його руки, ноги, аж тремтіли від збудження.

Тейваз не здатна була поворухнутися. Скупа сльоза покотилася її щокою. Вона прийшла врятувати дітей, а натомість зараз тонула у власних спогадах. Вона не могла відвести погляду від оголених, маленьких тіл, хоча перед собою бачила інше. Вперше зі сторони. Вона бачила як її, таку саму маленьку дівчинку трахають, але вона не мовчала, вона плакала та просила зупинитися, хоч і знала, що все одно буде змушена прийти знов і нікому вона про те не може сказати. Вона назавжди один на однин з ним. В чотирьох стінах чи в пам'яті.

Тейваз вважала, що легко пережила ті роки свого життя, що їй пощастило, що вона робила все правильно, тому це ніяк її не травмувало. Так, породило вічно недовіру до чоловіків та людей в цілому, але ж ніяк не травмувало, правда? Вона ж навіть завжди могла жартувати на подібні теми і щиро сміятися. Не травмувало ж, правда? Породило лише ненависть та огиду до себе, через власну неспроможність думати, захищати себе, але ж не травмувало, правда, ж? Затаїло образу на весь світ і на тих, хто пускав цю людину в дім, залишав її з нею на одинці чи відправляв до неї, але ж не травмувало ж, правда?

Але чому тоді вона зараз не може навіть рота відкрити? Чому? Чому?! ЧОМУ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ?!!

Скавчання дівчинки ставало сильнішим, рухи хлопчика інтенсивнішими і поки на його обличчі розквітала гнила, батькова посмішка, з її очей текло все більше, та більше сліз, з очей, які тепер стали ще більшими, виряченими, але вона плакала, терпіла та затуляла. Набагато сильніше затуляла.

 

- Стій. – наказав чоловік, але хлопчик не послухався. – Я сказав, стій!

 

Чоловік скочившись на ноги, пронісся повз характерниці, та відтягнув хлопчика за вухо, що той аж викрикнув. Дівчинка не рухалася. Дівчинка звикла вже до подібно. Вона добре знала, що це ще не кінець, що кінця ніколи не буде, а поки просто є час, миттєвість аби вдихнути трішки в'язкого, занадто солодкого повітря.

 

- На спину.

 

Дівчинка, дивлячись донизу, встала та лягла на спину.

 

- Розсунь їй ноги.

 

Хлопчик виконав завдання. Лише зараз Тейваз помітила на підлозі маленьку білу сукенку із застарілими плямами крові. Їх було забагато, на думку Тейваз, їх взагалі не мало б бути і нащо вони змушують продовжувати її носити цю прокляту одежину?

Тейваз згадала, як злякалася, думала, що забилася і не помітила, тому сховала трусики подалі від батьківських очей, боячись, що хтось дізнається і відмовиться від неї, адже вона завжди була в усьому винною, в кожній подряпині, в кожному синці, нежиті, зламаній руці, навіть, коли він привів її всю порізану, то мати роздягла її при ньому, аби змити холодною водою кров і сварила, сварила, сварила, поки він стояв поруч та просто слухав, споглядав. Він був старшим і їй так і не вдалося його перемогти. Ні в чому.

Чоловік наказав хлопчику засунути свої пальці між її ногами,перед цим показавши як, а потім одну свою руку поклав на голову сина, а іншою витяг члена та почав себе задовольняти не відводячи очей від спотвореного гримасою жаху обличчя дівчинки, яка все ще плакала, терпіла та затуляла.

Він кінчив та витер сукенкою своє сім'я із члена та з тіла дівчинки, а потім повернувся на своє місце. Раптом дівчинка закричала від болю, бо її брат занадто захопився процесом, перетворивши його на катування. Дівчинка більше не могла терпіти, вона кричала, плакала, просила зупинитися, але продовжувала покірно лежати.

В Тейваз запаморочилася голова, вона впала на коліна та хотіла виблювати, але їй не вдавалося це зробити, лише болючий спазм змушував її раз за разом скручуватися, в перервах намагаючись запастися повітрям. Та це допомогло їй прийти до тями.

 

- Припини. – її голос був немов і не її зовсім, а кожна літера давалася із величезними муками. – ПРИПИНИ Я СКАЗАЛА!

 

Тейваз, похитуючись, підвелася на ноги та рушила до дивану, зірвавши хлопчика із сестри, кинувши того на підлогу. Дівчинка скрутилася на боку, обличчям до спинки дивану, підібгавши коліна під підборіддя та міцно їх обійнявши. Характерниця здивувалася, наскільки в неї випирав хребет, наскільки багато довкола нього різного кольору синців.

 

- Як ти можеш? – тепер вона зверталася до чоловіка, а руки її палали чакрою.

- Шинобі? – здавалося він геть не здивований, не наляканий, а немов просто констатував факт. – Цікаво звідки. Хоча, яка різниця, у вас все одно будуть проблеми.

- Лише, якщо я вб'ю демона цього притону, а не якогось звичайного виродка.

 

Тейваз кинулася на нього, але чоловік спантеличив її питанням, змусивши зупинитися на півдорозі.

 

- За що?

- За що? – пауза, нерозуміння. - Ти розбестив її!

- Я? Ні. Він теж дитина.

- Яка до чорта різниця?! Ти розбещуєш їх обох!! Ти зґвалтував її!

- Вона сама погодилася.

- Що?...

 

Світло в очах характерниці на мить зникло, а коли повернулося, вона знову перед собою побачила ту саму, самовдоволену, гнилу, лиху посмішку. Так люди не посміхаються. Тейваз повільно підійшла до дівчинки, ставши перед нею на коліна і геть не зважаючи на хлопчика, що сидів поруч, знову із абсолютно порожнім виразом обличчя та скляними очима. Вона навіть не хотіла думати, що з ним батько робив до того, як народилася сестра.

 

- Чому ти погодилася?

- Я хотіла захистити себе та друзів. – прошепотіла тоненьким голосочком дівчинка.

 

ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК.

Кожен кадр, немов блискавкою бив у свідомості та перед очима характерниці. Вона схопилася за голову, яку почала стискала з неймовірною силою долонями, та закричала, не в силах замовкнути. Не в силах стерпіти. Не в силах заплакати. Її серце давно висохло, а вона навіть і не помітила цього. Її серце висохло ще в шість років і продовжувало вигорати, мов серпневі поля біля її дому, впродовж всіх тих років, аж поки геть не вичорніло, ставши непридатним для життя, а вона навіть і не помітила цього. Вона ще багато років сміялася, жартувала, заряджала всіх довкола себе, забороняючи собі навіть подумки сумувати, не те, що плакати, забороняючи собі втрачати надію, зупинятися та переставати мріяти, аж поки вона не втратила того, заради кого і рятувала себе. Думала, що рятувала. Одразу зрозуміла, що помилилася, що зробила не правильний вибір, не тією дорогою пішла, але було вже запізно, слизькі, сірі руки з пазурами схопили її і більше не збиралися відпускати. Навіть, коли Мара визволила її, ці руки і досі обіймали Тейваз, хоч вона продовжувала вірити, що це не так. Що на неї це геть не вплинуло.

Важкі підбори по обличчю змусили її повернутися до реальності, а смак власної крові озвірити. Тейваз схопила канделябр та просто налетіла верхи на чоловіка. І почала його бити, не зупиняючись. Раз за разом. Раз за разом. Раз за разом, аж поки не почула шалений дитячий крик, який почав віддалятися і не зник за дверима. Зір відновився і характерниця побачила під собою тіло практично без голови. Череп було знесено наполовину, мізки та кров витікли на килим, змішавшись в одне єдине місиво. Нижня частина щелепи звисала донизу, коли верхня була розбита на друзки.

Та характерниці було мало. Її голод, її жагу до помсти було їй самій вже не побороти. Вона, з блакитним, пекельним полум'ям в очах розвернулася, не встаючи із трупа, в бік хлопчика. Його обличчя не змінилося.

«Цим дітям більше не жити нормальними. Їхнє життя назавжди втрачено. Якщо я вб'ю їх – я їх врятую. І врятую безлічі інших життів, яких скоро почне забирати цей малий. Вбити їх – це проявити милосердя. Вбити себе – це врятувати себе, це очистити себе. Я очищу тих, хоча б на кого в мене вистачає духу. Я врятую цих дітей».

Тейваз підвелася, викинула канделябр, її права рука запалала чакрою. Характерниця стала над хлопчиком, а він просто байдуже підняв на неї очі. Їй здалося, що хлопчик хотів, аби вона його позбавила від всього, що в нього було, і від того, що буде. Або йому просто було байдуже. Байдуже, що з ним буде завтра.

Лише кутик губ, лише на долю секунди, але Тейваз вистачило цього, аби помітити ту гнилу посмішку.

«Сука. Та він давно не жертва. Йому байдуже, це правда, але аби лише в моменті було добре. Він навіть не заслуговує безболісної смерті».

Раптом характерниця схопила себе за ліве передпліччя та втримала крик між зубами.

 

- Я геть здуріла чи що? – Тейваз відпустила руку, як тільки чакра зникла. – Що з цим димом в кімнаті?

- Він викликає потаємні бажання. Звірине нутро, точніше сказати.

 

До кімнати увійшов Какаші з дівчинкою, що сиділа в нього на руці, загорнута в штору, і уважно подивився довкола.

«Ясно» - все, що подумав у висновку Какаші.

 

- Нам треба йти.

- Я, - Тейваз беземоційно поглянула на друга, - певно, маю вибачитися за зірвану операцію, але не відчуваю своєї провини. - договоривши, вона витерла тильним боком долоні залишки мозку та крові з обличчя.

- Операція не зірвана. - спокійно промовив Какаші, хоча на серці йому було недобре. - Генма з Іно та Сьокі вже чекають на нас. Тебе довго не було і я мусив віднайти тебе.

- Довго? На скільки довго?

- Майже півгодини, Тейваз.

 

Характерниця дійсно здивувалася почутому.

 

- Ходімо. - він кивнув в бік дверей, поправив зручніше дівчинку, що вже задрімала в нього на плечі, смокчачи палець, та ступив до коридору.

 

Вийшовши на заднє подвір'я і побачивши Іно, що стояла, обпершись на дерево, поки Генма намагався розвеселити пасербицю клієнта, Тейваз моментально кинулася до неї та дуже міцно обійняла.

 

- Е? - все, що вдалося промовити Іно, сказати, що вона була ошелешена від такої поведінки характерниці - нічого не сказати. - Тейваз-сан?

- З тобою все добре?

- Ну, саме зараз я на межі до смерті, а так то прекрасно.

- Вибач. - Тейваз перестала обіймати, але не прибирала рук з плечей Іно.

- Вони щось змусили тебе робити? Тобі довелося змінити статус місії? Тебе..?

- Ні я, ні Сьокі, - Іно кивнула в бік дівчинки, - нічого не робили, крім навчання. Хоча, дещо, що я бачила, я б воліла забути. - Іно помітила, що очі Тейваз досі не приховували страх. - Ну, а дещо занотувати.

 

Генма, що весь цей час уважно стежив за їх діалогом, в мить засміявся, женучи від себе погані припущення.

 

- Ох, Іно, всьому селищу від тебе будуть непереливки, як виростиш.

- Непереливки я і зараз вам здатна влаштувати, ви тільки попросіть.

- Непереливки в нас будуть, якщо ми не поспішимо звідси. - втрутився Какаші. - І поки вони не знайдуть труп.

- Який труп? - в унісон запитали Іно з Генмою.

- Як ви посміли?

 

За їх спинами опинилася управителька в супроводі двох охоронців, що більше нагадували величезні валуни.

 

- Я впустила вас в свій дім, дім, сповнений людей за яких я відповідаю, а ви зашкодили їм?! Вас хоча б вчили, як потрібно вести себе в гостях?

- Гостях? - перепитала Іно, викликавши на себе злющий погляд управительки.

- Невдячна сволото! Я стільки в тебе вклала, а ти виявилася паскудним щуреням.

- Про яку відповідальність ви говорите? - Какаші передав дитину Іно та став навпроти управительки. - Ви купуєте та продаєте людей, ДІТЕЙ, чорт забирай, як м'ясо на ярмарку, примушуєте їх до жахливих речей, дозволяєте з ними робити жахливі речі, то де тут ваші славнозвісні піклування з відповідальністю?

- Какаші, назад. - спокійно промовив Генма, закриваючи собою Сьокі.

- Вчителю Какаші! - хвилюватися починала й Іно.

- Що? Що таке? - Тейваз почала крутитися, дивлячись то на одного товариша, то на другого, то на Мей і не розуміти, чому команда почала так переживати, там же дріб'язок для шинобі.

 

Мей знову недобре блиснула очима на Іно, а тоді всміхнулася та переодягла рубіновий браслет з однієї руки на іншу.

 

- Какаші, - вона зміряла його голодним поглядом, - до мене.

- Га? - не повірила власним очам характерниця, коли Какаші підійшов до управительки, поцілував їй руку, став поруч та обійняв за стан. - ТА, БЛЯДЬ, ЗНОВУ?!

- Ну? – Тейваз з виряченими очима поглянула на товаришів. – Саме час щось пояснити.

- Мей здатна впливати на всіх, кого вона не цікавить, як жінка.

- Хм, не знаю, порадіти мені чи вилаятися. – пробурмотіла собі під носа Тейваз.

- Танцівнице, приведи до мене назад дівчаток.

- Га? А масаж ніг не зробити.

- Цікаво. – не приховуючи задоволення, відповіла управителька. – Що ж, стосовно тебе шкода, стосовно того, - кивнула Мей в бік Генми, - абсолютно ні, а от щодо тебе... Хоча, ви з Іно і так залишитеся у мене, я потурбуюся, Шарінґан Какаші потурбується.

- На тебе не діє її техніка? – Тейваз озирнулася на товариша.

- А ти здивована, що я не проти її трахнути? – Іно вдарила його, наказуючи слідкувати за мовою при дітях, що Генмі, при даних обставинах, здалося смішним та абсурдним, але присоромленим себе дещо відчув. – І виходить, ти теж.

- Гей! – гримнула Тейваз. – Ну, в принципі, - знизала вона плечима, як знову розвернулася назад до управительки з охоронцями та Какаші, - що приховувати.

- Що ж, не люблю, коли все так легко. – награно засмутилася Мей. – Какаші, вбий того брехливого барда та навій покірність своїм подружкам, а ви – управителька навіть не поглянула на своїх охоронців, їм і так було все зрозуміло, - відведіть дівчаток до їх кімнат.

 

Але не встигла управителька договорити, як Какаші в один рух обох рук перерізав горлянки її охоронцям, а потім встромив обидва кунаї Мей в спину, практично, насадивши її на них.

 

- Звичайно, - закашляла кров'ю управителька, - повія ж іншого відношення до себе і не заслуговує. Не заслуговує поваги чи любові, тим паче, від таких чоловіків.

- Мені байдуже, - Какаші ще глибше увігнав кунаї та прокрутив, - повія Ви чи ні, але те, що Ви торгуєте дітьми – ні. А ще несете щось про піклування про них.

 

Очі Мей закривалися, тіло обм'якало, а сльози покотилися по обличчю на зустріч сумній, повній розпачу посмішці.

 

- А чому ти вважаєш, що з батьками, які готові продати в бордель власних дітей, їм би було ліпше, а, Хатаке Какаші?

 

Управителька замертво звалилася на холодну землю.

 

- Вчителю Какаші, то Ви не були під її впливом?

- Ні, а мав? – відповів шинобі в масці, переступаючи через покійницю.

- Засранцю, - всміхнувся Генма, - отже ти теж її хотів, а нам попросту збрехав?

- А хіба можливо заперечити її шикарність? Я, в принципі, здивований, де вона брала людей для навіювання.

- В Ґрайндері.

- Де? – в один голос товариші перепитали Тейваз.

- Та, так, не важливо. – в мить характерниця перемінилася в обличчі. – Какаші, в тебе ж будуть неприємності! Ти ж міг просто використати ґенджутсу, щоб ми встигли забратися звідси!

 

Шинобі в масці наблизився до подруги, доторкнувся долонею до її обличчя та прибрав великим пальцем кров з-під її очей.

 

- Мене це не хвилює. Я завжди буду на твоєму боці, Тейваз.

 

Запала незручна тиша, поки її не вирішив порушити Генма, взявши дівчинку за руку.

 

- Добре, давайте передамо Сьокі вітчиму.

- А що робити з нею? – запитала Іно все ще зі сплячою малою на руках.

- Давайте запитаємо у татуся.

 

Всі раптово озирнулися на Сьокі.

- Вона вперше заговорила за весь цей час, що я тут! – радісно вигукнула Іно.

Категорія: Аніме Аніме, Дружба | Додав: KunoichiHatake | Теги: Генма, мей, Ґоджьо Сатору, Куренай, Учень Архітектора, Масамуне Араї, Відьмак, Асума, любисток, Кіба/Неджі, Ґенма, Хана/ОЖП, Ханаре, Цунаде, Іноічі, Фушиґуро Меґумі, Какаші/ОЖП, Мей Хатторі, яманака, какаші, Хатаке, Тейваз, Іно, характерники, Сьокі
Переглядів: 479 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 22 (частина 4).
Завантаження...