menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 21.02.2022 в 01:31
Фанф прочитано: 737 раз
Час прочитання:
Категорія: Аніме
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 23 (частина 2).


21.02.2022, 01:31

Жадан і Собаки - Листопад (feat. Юрій Гуржи)
 

Глава двадцять третя (частина ІІ)

 

Тейваз цієї ж миті виконала стару обіцянку і зірвала з нього маску, а потім за шию прихилила його до себе та жадібно вп'ялася в такі бажані вуста, а він відповідав і їй більше нічого не було потрібно в цьому житті.
 

Раптом Какаші, не відриваючись від її губ, поміняв їх місцями, сівши спиною до каменю та всадивши Тейваз собі на коліна. Він нарешті обіймав її, гладив, стискав, він нарешті цілував її і до останнього не міг себе змусити зупинитися, аби вдихнути.
 

В один із таких моментів, Тейваз вирівнялася, зняла з Какаші бандану, прибрала волосся з обличчя і просто, завмерши, тримаючи його обличчя в своїх прохолодних долонях, просто поглянула в ці очі, що в цю ж саму мить споглядали на неї.
 

Дивне тепло розтікалося їхніми тілами, моментами перетворюючись на справжнісінький жар та боляче кусаючи, але це був неймовірно приємний біль. Вони все так і продовжували дивитися один на одного, поки не усвідомили, що їхнє дихання злилося воєдино і серця почали тріпотіти в унісон.
 

Тейваз не могла зрозуміти, чому ж ці слова так важко даються, чому вона все ніяк не може їх промовити, а в цей же час Какаші картав себе за скоєне, картав за те, що насправді, взагалі-то, аніскілечки не картає себе за це, а лиш за те, що не здатен зараз поворухнутися, як і не здатен прибрати своїх рук з її стану.
 

Тейваз так і не наважившись сказати те, що з усіх сил вже так довго тримала за зціпленими зубами, сховала погляд, а тоді заговорила геть про інше:
 

- Вибач. За все, що я щойно наплела. Я так геть не вважаю, я не знаю, що за демон в мене вселився. Чесно. Ти не немічний, ти ней...
 

Какаші, навіть під сяйвом зірок, помітив наскільки почервоніла Тейваз, тому не дав їй договорити, йому це і не було потрібно. Він просто взяв її за підборіддя і ніжно змусив знову поглянути на нього.
 

- Не припиняй на мене дивитися, благаю.
 

Це не допомогло, а лише більше змусило Тейваз зашарітися, це змусило зашарітися їх обох.
 

- Тоді, - майже не в змозі дихати, все ж промовила характерниця, - не зупиняйся.

- Ти впевнена?
 

Тейваз лише скинула з себе жилетку, а тоді нахилилася до нього і поцілувала легенько самісінький кутик його губ, але цього було досить, аби Какаші просто розчинився в цьому моменті. Він перехопив її вуста та паралельно запустив свої великі, колючі долоні під її футболку, знімаючи її.
 

Тейваз постала перед ним напівоголеною, знову намагаючись не дивитися йому в очі.
 

- Ну, все одно замість форми завтра була б сукня, тому який сенс в...
 

Тейваз намагалася всміхнутися, але Какаші помітив настільки їй зараз ніяково і це просто вразило його. Чому дівчина, яка жодного разу не відмовилася від тих паскудних місій, завжди виконуючи їх на відмінно, зараз веде себе, як незаймані дівчата з його книжок.
 

Какаші в одну мить, набравшись невідомої йому сміливості, оголив свій торс, обперся спиною на камінь та притягнув Тейваз до себе, обійнявши її за спину та сховавшись обличчям в її волоссі, яке набуло ніжно-рожевого кольору із поодинокими, помітними лише під нічним сяйвом, срібними пасмами.
 

Йому подобалося відчувати її на своєму тілі, а вона теж не могла цьому заперечувати.
 

Тейваз зараз розривало від бажання так і заснути в його обіймах та не спати всю ніч, але характерниця таки обрала друге, коли знову спромоглася дістатися до його губ, чому Какаші геть не збув проти.
 

Лише через декілька хвилин, коли місяць повністю вийшов з-за хмар, він зупинив їх, аби ще раз поглянути на Тейваз, на її шрам, що спереду більше нагадував не коріння дерев, а сліди від блискавки, його блискавки. Він не міг відвести погляду від променів шраму ще декілька секунд, а потім прийнявся цілувати кожен з них, поступово вкладаючи Тейваз на спину.
 

Ось тепер він знову нависає над нею та просто дивиться. Ні, то таки була не лють. То було те почуття, про яке вони донині ніколи не знали, ніколи не відчували. Здавалося, зараз вони немов намагаються насититися один одним самим лише поглядом.
 

Тейваз помітила свою руну, яка звисала між ними, і тільки-но Какаші збирався її перекрутити, щоб закинути на спину, аби не заважала, характерниця переходила її на якусь секунду, перші ніж відпустити, а тоді запитала.
 

- Чи хочеш ти ще знати, яке її ім'я?
 

Какаші лише повільно кліпнув, а Тейваз прошепотіла йому відповідь на вухо. Какаші розплився в посмішці та тихенько засміявся.
 

- Краще і не могло бути.

- Хто знає.
 

Відповіла Тейваз, чий голос більше не тремтів і погляд вона більше не ховала, натомість характерниця полізла знімати одяг, який залишився на Какаші, і тут затремтіли руки вже його. Але він не зупинив характерницю, навпаки, перенісши опору на одру руку, іншою він їй допоміг закінчити бажане, а потім повторив те саме з її одягом, залишивши їх геть оголеними посеред лісу, де свідками були лише небесні світила.
 

Сотні сторінок замиготіли перед очима Какаші, але він все так і продовжував нависати над тією, котра безсоромно увірвалася в його кордони, в його селище, в його життя, в його серце та душу, чорт забирай, і все ніяк не міг змусити себе зробити те, що уявляв вже дуже давно.
 

- Якщо продовжиш в такому дусі, я замерзну.

- Не правда. Ми біля Країни Вітру. – винувато засміявся Какаші, а потім таки поцілував Тейваз, повністю вкривши її тіло своїм.
 

Характерниця, відчувши його руку, що сповзала донизу, слухняно розсунула ноги, а тоді ледь стримала стогін. Через хвилину, їй це вже не вдалося, коли Какаші повністю, повільно та легко увійшов в неї, змусивши відчути маленькі розряди по тілу, розряди, подібним яким вона ніколи не відчувала. Він же, в свою чергу, аби не видавати себе повністю, окутаний, немов з ніг до голови невідомим, але таким блаженним теплом, зубами вп'явся в її плече та почав поступово нарощувати темп.
 

Тепер вже Какаші був не здатен дивитися в очі Тейваз. Вона обплела його своїми ногами та руками не в змозі перестати однією рукою стискати його шкіру на спині, а іншою відпустити волосся і лише коли рухи Какаші стали приємно-нестерпними, Тейваз зробила так, що тепер він лежав на спині, а вона зверху сиділа на ньому, перехопивши контроль в свої руки, хоч повністю його Какаші і не віддавав.
 

Він знову змусив її прилинути до нього та цілувати, а Тейваз не могла вирішити, що вона хоче більше: його вуста чи шию. Але його руки в неї то на спині, то на стегнах, то на горлі, то на грудях, відчуття його всім своїм тілом, абсолютно всім своїм тілом – це те, що вона точно не хотіла, аби припинялося. Ще і ці дивні невідомі відчуття, що робити чи то приємно, чи то боляче, чи то просто несамовито. Ні, вона точно не хотіла аби це припинялося і боялася засинати, бо що якщо зранку це все виявиться сном?
 

- Дивись на мене, благаю.
 

Сміливість знову з'явилася, як в голосі, так і в рухах Какаші, і не встигла Тейваз його послухатися, як вже лежала під силою його ваги і вони більше не могли стримувати власні голоси. Більше взагалі не могли стримувати себе. Ні власну ніжність, ні власну грубість. Какаші, сам не розуміючи, коли встиг, поклав праву ногу Тейваз собі на плече, обдарувавши її безліччю поцілунків, а потім, хоч і сповільнив темп, але почав рухатися більш інтенсивно, вимушений ховати власні емоції, що зараз пазурами роздирали кожну його клітину, за покусуванням її гомілки, коли сама характерниця, вигинаючись, мов тятива, мабуть вирвала вже всю траву, яка росла під імпровізованим ліжком, аби лише не закричати на весь ліс.
 

- Не зупиняйся. Щоб я далі не робила та не казала, про що б не просила, тільки не зупиняйся, благаю.
 

Ледь простогнала характерниця, опускаючи ногу, аби одразу ж охопити його торс своїми стегнами, і Какаші цілком їй підкорився, аж поки повністю не вкрив її своїм, таким теплим, бажаним для неї та вже повністю розслабленим, тілом, а тоді не ліг поруч на бік та не згріб до себе в оберемок не бажаючи відпускати ані на мить та не перестаючи покривати цілунками її спину, коли вона так само все що вже могла – це важко дихати та посміхатися. Відкривши очі, Тейваз вхопилася в руку Какаші, підклавши її під своє обличчя, охопила ногами його ногу і більше не уявляла, як далі буде лежати, спати без нього. Ні, як далі вона житиме без нього. Какаші, в цю мить, навіть думати про подібне собі не дозволяв. Такого спокою, такого тепла він не відчував, здавалося, ніколи. Здавалося, востаннє то було уві сні. У дуже старому, забутому вже сні, за існування якого він навіть не міг бути переконаним та чи це взагалі його був сон чи він просто там виявився гостем, але зараз його це не хвилювало. Зараз його нічого вже не хвилювало, лише ця рідна чужинка поруч, яку він нарешті мав право обіймати. Нарешті знав, що має право обіймати.
 

«Так затишно. – подумалося Тейваз. Вона ніколи не любила затишок та комфорт в стосунках, як тільки ці епітети вона могла приписати до чергових відносин, то одразу тікала від них якомога далі, але зараз все було інакше. Їй було затишно і це прирівнювалося не до нудьги, а до «добре». – Але ж чому так страшно? Так страшно, що це всього лише сон або ти зранку прокинешся і скажеш, що це все було просто черговою твоєю розвагою? А якщо я прокинусь і більше нічого не відчую до тебе? Ні, будь ласка, тільки не з тобою так, будь ласка, не з тобою. Краще ти розіб'єш на світанку цю ніч, аніж світ відбере в мене і ці почуття чи все виявиться лише моїм маренням під час хвороби».
 

Він перестав цілувати її спину, дихання стало рівним, спокійним, більше перетворившись на сопіння, яке Тейваз відчувала кожною клітиночкою свого тіла.
 

- Спиш? – наважилася запитати характерниця, переживаючи, що цим зруйнувала ілюзію того всього, що було перед цим.

- У-у. – заперечно замугикав Какаші та міцніше притис до себе Тейваз.

- Рука мабуть затерпла?

- Яка, до чорта, різниця? – всміхаючись, запитав Какаші.
 

Характерниця поцілувала його руку, а тоді дотяглася ногою до простирадла та пальцями підтягнула його до себе. Їй досі здавалося дивним наявність такої постільної білизни на місіях, замість наметів та спальних мішків (крім її, який вона брала лише в холодні краї), але вона вже не задавалася запитаннями чому так. Тейваз вкрила їх частково простирадлом, а тоді перевернулася на інший бік, легенько штовхнула Какаші, змушуючи його лягти на спину та пригорнулася до його грудей, частково обійнявши його, як змогла, ногою та рукою, але ніяково уникаючи його погляду. Так і не помітивши, що Какаші теж повністю вкрився рум'янцем.
 

- Мені є різниця. – прошепотіла Тейваз та поцілувала його в груди, а він обійняв її сильніше та поцілував в тім'ячко. Насправді, вони обидва хотіли переплестися в поцілунку, але обидва струсили, як підлітки, немов нічого між ними так досі й не було.
 

Він також хотів в дечому переконатися, але боявся спаскудити прямим питанням момент, боявся таки подивитися їй в очі і не розглянути правди, тому просто вирішив піти ва-банк, бо йому це було важливим, а також він, чим більше усвідомлював, що сталося, тим майже вже починав себе ненавидіти, а це геть не ті почуття, які б Какаші зараз хотів відчувати.
 

- Тейваз...
 

«Хіба тепер серце буде так тріпотіти щоразу, коли я чутиму ім'я?»

«Хіба тепер серце буде так тріпотіти щоразу, коли я промовлятиму ім'я?»

Так.
 

Какаші взяв її долоню та притягнув до свого обличчя, поцілувавши та залишивши на своїй щоці.
 

- З тобою все добре?

- Га? – вона настільки здивувалася почутому, що миттєво поглянула на Какаші. – А чому зі мною має бути щось не добре?
 

Тейваз провела великим пальцем по його вустам, а тоді уважно заглянула в очі, які заблищали в цій місячній темряві.
 

- Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні...
 

Вона все зрозуміла і майже починала ненавидіти себе, що вчинила так необачно, що не подумала, що не наважилася з ним поговорити, через страх, що надумала собі, що між ними є симпатія.
 

Тейваз залізла на Какаші, через що простирадло сповзло донизу, лягла на його гаряче тіло, запустивши руки йому під шию та притулилася міцно-міцно до нього. Він боязко, поступово, теж обійняв її у відповідь.
 

- Ти навіть не уявляєш наскільки мені добре. – прошепотіла вона йому на вухо та доторкнулася губами до його щоки. – Навіть не уявляєш. – вона відчула солону вологу. – Перестань, будь ласка. – продовжувала Тейваз шепотіти, поки ніяковіння, як рукою зняло. – Все було чудово, ти був чудовий, ти був максимально правильний, якого можна тільки бажати.
 

- Я боюся чи не завдав тобі болю. Я обіцяв собі, що не завдам тобі болю. Але вчинив, як повний егоїстичний му...
 

Тейваз випірнула від його шиї та прилинула до губ, жадібно, але водночас ніжно цілуючи їх, не давши договорити ті слова, які вона б, якби могла, заборонила б Какаші навіть думати про себе.
 

- Скажи, - тепер вона нависала над ним, - хіба це щойно було схоже на біль?


Какаші уважно подивився в її очі, на її посмішку і зрозумів, що він їй вірить, а більше йому нічого і не треба. Він знову, як тоді вперше, взяв її підборіддя між своїх пальців та змусив знову його поцілувати. Він не хотів її відпускати зі свого полону, але розумів, що варто поспати перед місією, тому з великими зусиллями відсторонився від цих давно жаданих губ та суворо, ледь стримуючи сміх, наказав засинати.
 

- Какаші, - тихенько промовила Тейваз, лежачи під його рукою, поки він грався іншою з її пальцями, - а чому тоді в травні ти не зупинив мене, просто сказавши, що ти теж там і я тебе таким чином вб'ю?

- Бо я не хотів, щоб ти зупинилася заради мене, я хотів, щоб ти це зробила заради себе. Це було важливіше, ніж моє життя.

- Що? – аж трішки підвелася Тейваз.

- Я жартую. Я теж про це не подумав. Там же не лише моє життя на кону стояло.

- Бовдур. – обурилася від жарту Тейваз та вкусила Какаші за груди.

- Так значить? – засміявся шинобі, абсолютно без маски, та знову скрутив характерницю на бік в своїх міцних обіймах, поки вона продовжувала кусати те, до чого дотягувалася.

- Спати. Я сказав спати. – Какаші вирішив, не випускаючи Тейваз зі своїх рук, протягнути поцілунки ззаду її шиї від вуха до хребта, поки Тейваз повністю не перестала пручатися.

- Не роби так. – прошепотіла, немов промурликала характерниця.

- Чому? – запитав і повторив попередні дії Какаші.

- Бо так я точно спати не зможу.

- Добре. – тихенько засміявся Какаші.

- Що знову? – вкусила його за руку Тейваз.

- Поки нічого. Поки будемо спати.

- Ти спатимеш зі мною? – саме по собі вирвалося у характерниці, але Какаші зрозумів не правильно до чого було питання.

- Казав же, я довіряю твоєму захисту табора, я собі не довіряв просто. І, як бачимо, не дарма.

- Я казала, що ти дурень?

- І дурень також.

- А коли я прокинусь, ти будеш поруч зі мною?
 

Тейваз вважала, що їй зараз знову стане неймовірно соромно за свої випадкові слова, але не стало, взагалі не стало і це її дуже сильно вразило.
 

- Звичайно.
 

Він би зараз обійняв характерницю ще міцніше, ще сильніше притис би до себе, але це б вже було небезпечно, тому Какаші поцілував її в плече, а потім поклав туди ж своє підборіддя та закрив очі. Зорі на небі були просто неймовірними, але нащо йому зараз ці зорі, коли вона поруч?
 

***
 

Сонячне проміння на кордоні із Країною Вітру, навіть не зважаючи на густі хащі, на кінець листопада, почало безжально бити в очі, намагаючись змусити Какаші, що вже майже прокинувся, нарешті відкрити очі, але він не бажав того робити, він не бажав прощатися із солодким сном, чий присмак все ще відчував на вустах.
 

Та раптом, ще будучи повністю окутаною нічними мареннями, Тейваз перевернулася на інший бік та поцілувала Какаші в плече, що змусило його таки відкрити очі – це був не сон. Тейваз підлізла до нього ближче та, все ще не прокидаючись, закутала його в свої обійми.
 

Вся сміливість, яка була присутня в ньому вночі, зараз просто розтанула. Він ще раз поглянув на Тейваз, яка мирно сопіла біля нього та крізь сон водила пальцями по його грудях, а тоді затримав дихання та схопив її руку в свою, притягнувши її долоню до губ та поцілувавши, змусивши тепер гладити його обличчя.
 

Какаші лежав, примружено дивився на ранкове проміння, яке пробивалося крізь верхівки дерев, та посміхався. Він нарешті знову зрадів ранку, зрадів новому дню, зрадів тому, що прокинувся.
 

Її рука завмерла, а потім опустилася і Какаші повернув голову до Тейваз, яка вже прокинулася і просто, немов дещо злякано, дивилася на нього.
 

- Привіт.
 

Какаші щиро та широко посміхнувся і його посмішка здалася для Тейваз яскравішою за світанок. Він знову взяв її долоню та розцілував, враховуючи все передпліччя, а потім потягнув характерницю до себе, змушуючи повністю лягти на себе та міцно-міцно обійняв.
 

«Добре, хай притискає - подумала Тейваз, ховаючи рум'янець десь на його шиї, зарившись туди носом - так він не відчує, що я тремчу всім тілом».
 

Характерниця одночасно була і здивована, дуже здивована, і неймовірно рада, бо їй почало здаватися, що це для нього не був просто секс на одну ніч, як йому, вона думала, притаманно і є абсолютною нормою. Ні, він її так пригорнув до себе, немов і не бажав відпускати.
 

- Ти ж казала, що тут неподалік є річка?

- Угу.

- Пройдемося перед сніданком? В нас ще купа часу.

- Угу.
 

Тейваз чомусь було лячно говорити. Їй здавалося, що необережним словом вона розвіє все, що відбувається. Тейваз ще в травні вже повністю зрозуміла, що її почуття до Какаші більші, ніж дружні. Хоч вона і не любила цей вираз, бо для Тейваз дружба - це основа всіх хороших відносин, а також їх вершина. Та дружба, якою вона її бачила, і Какаші справді для неї став кращим другом, і таким самим залишався й зараз. Але тоді в травні, Тейваз зрозуміла, що давно хоче не просто тримати за руку, а володіти хоча б його вустами, але один необережний крок і характерниця розуміла, що втратить кращого друга, так і не отримавши чогось ще. Або отримавши, але на одну ніч, а на тому дійсно прийде кінець.
 

Тейваз за ці півтора роки ніколи не бачила Какаші з дівчиною, крім того єдиного разу, тому зрозуміла, що він, кого бажає ледь не кожна, просто не прихильник стосунків і навіть, як Генма, не бажає афішувати свої розваги.
 

Але зараз, зараз він веде себе не як Ґенма, а немов для нього ця ніч означала те саме, що і для Тейваз, більше того, немов і він має до неї якісь подібні почуття, немов теж чекав, коли вона нарешті зірве з нього маску, бо боявся сам розбити їхню дружбу.
 

«А що, якщо ця дружба теж для нього багато важить? А що, якщо він відчуває зараз те саме? А що, якщо для нього це просто гра на місії, де він скористався тим, що ми лише вдвох? Я ж ніколи з ним не ходила наодинці, може для нього це норма? Просто він романтик, а Ґенма ні, тому його поведінка і відрізняється, а коли місія закінчиться, то з нею закінчиться і гра? Та начхати, за дружбу все одно вже пізно переживати, і якщо це навіть гра, я хочу грати в неї до останнього!»
 

Какаші ще раз її міцно притис до себе, а потім вони встали, одягнулися та склали речі. Протягом всього цього часу, Тейваз не переставала крадькома підглядати за Какаші, дивуватися його сонячній посмішці, але намагалася не дозволяти собі, через неї, ще більше вірити в те, чого можливо і немає. Та і в чому причина, що саме вона, що саме вона стала для нього тим, ким не вдавалося всім іншим? Так само безглуздо, як і якщо завтра Ґенма прийде й сповістить товаришів, що одружується.
 

«Хм, я б подивилася на ту жінку, якій би це вдалося! Вона точно має бути неземною та ще з тим норовом, щоб приборкати самого Ширануї Ґенму, викликавши в нього бажання одружитися. А це навіть звучить, як абсурд, тому який шанс, що це не гра? Байдуже, я не хочу зараз взнавати правду, я хочу цієї гри. Але місія... А що, якщо не гра? Що, якщо на результат вплине його ставлення до подібних місій, ще і розбурхане минулою ніччю? Тоді варто поговорити і все вирішити, але я не хочу ні в дурні пошитися, ні розвіювати це все. ДІДЬКО!!!»
 

- Ти де блукаєш?

- Га?
 

Какаші підійшов ззаду, обійняв Тейваз, яка саме тримала розкритий наплічник, прибрав, все таке саме на кінчиках ніжно-рожеве, волосся з домішками срібла, якого майже не було більше помітно, та поцілував в шию. Тейваз немов блискавкою вдарило, а після тілом розлилося тепло, яке приємно обпікало його.
 

«Ніііі, я ніколи нічого подібного не відчувала і близько, тому, навіть, якщо це гра, а це точно гра, я хочу в неї грати до кінця, навіть свого».
 

- Ти безсоромно ігноруєш всі мої питання. - прошепотів він на вухо, не розкриваючи обіймів. - Кажу, може і поснідаємо на березі?
- Угу. - Какаші знову її поцілував і Тейваз не змогла стримати посмішку, навіть очі відкритими. - Ти йди з нашими речами, а я поки зніму всі пастки та сховок.

 

Какаші на мить збентежився, знову це самотнє "угу", яке не притаманне їй, але Тейваз сказала, що все добре і він їй довірятиме.
 

Коли характерниця, повністю знищивши бар'єр, повернулася до річки, то побачила зі спини оголеного Какаші, що саме заходив до води. Якщо цей берег був повністю пологий, то з протилежного його геть і не було, річка знаходилася під крутим обривом, що приховувався рослинністю та її масивним корінням, роблячи також цим всім затінок від пекучого сонця.
 

«Дідько! Який же він гарний... - промайнуло в голові Тейваз, як тільки вона побачила Какаші. - Чому я раніше цього не помічала? І як тепер мені роздягатися при ньому? Ауч...»
 

Вони вже безліч разів бачили один одного напіводягненими на місіях, але для Тейваз то нічого не означало, вона тоді, навіть після травня, не бажала йому сподобатися. Вона нікому не бажала сподобатися, але зараз... Зараз вона усвідомила, що прагне, аби Какаші хотів її тіло. Ні, воно було в нормі, хоч і далеке від місцевих куноїчі, але Тейваз давно з ним змирилася та прийняла його. Вона знала, що з її предками та своєю залежністю від їжі, ніколи не досягне тендітного тіла, як би не знущалася над собою, але воно їй і не було потрібне. Але зараз характерниця відчула себе грубою, навіть огидною, особливо відносно місцевих жінок-шинобі, які одночасно були і дуже стрункими, інколи навіть мініатюрними, але при цьому і неймовірно сильними.
 

«Господи, Тейваз, перестань, не плутай варягів та козачок із гейшами. Видихни. Ну, подумаєш на п'ятнадцять чи десять кіло більша за Куренай, що з того?? Ви просто з інших народів. І чорт же мене дьорнув полізти в ті медичні картки, поки ніхто не бачив! За ними, Какаші і той важить неадекватно мало, беручи до уваги його конституцію тіла. Там всі шинобі якось не правильно записані. Господи, серйозно, ти досі про це думаєш? Ти прекрасна характерниця, тому досить вести себе, як малолітнє дівчисько!!! Знову ти за своє!»
 

- Тепер я замерзну, якщо ти зволікатимеш. - не розвертаючись, промовив Какаші, стоячи майже по пояс у воді.

- Ну, ми ж, де ти там казав, на кордоні із Вітром, тому вода має бути теплою.

- Перевір.
 

Він повернувся до неї та широко посміхнувся і Тейваз, неочікувано для себе, почервоніла з ніг до голови.
 

- Угу. - ледве вичавила із себе Тейваз. - Я зараз.
 

Характерниця озирнулася по сторонам та побачила мило, зубну пасту та щітки на камені. Потім ще раз подивилася на Какаші і зрозуміла, що його волосся вже мокре, і усвідомила, що він жодного разу за ранок навіть не намагався поцілувати її в губи.
 

«Оу, це мило, це я люблю, або... Або він такий же дурник, як і я, або навпаки це ми нормальні. Але якщо я зараз, якогось чорта, про таке думаю, то не сповна розуму тут лише я. - сміючись, подумала характерниця, та прийнялася чистити зуби і змивати із себе залишки гриму. - Цікаво, я була схожа на єнота чи борсука? Краще, мені про то не знати, я думаю».
 

Потім Тейваз дістала баночки із шампунем та гелем, які взяла про всяк випадок, не знаючи чи буде можливість потрапити на гарячі джерела чи хоча б в душ перед самим початком місії, а це ж необхідно, як не як, та поклала їх на камінь біля води. Далі Тейваз скинула із себе весь одяг на ступила до річки. Вода і справді була трішки прохолодною, тому тіло характерниці одразу вкрилося сиротами.
 

Какаші занурився на мить під воду, а тоді розвернувся до неї обличчям, не приховуючи своїх бажань, які тільки так були зрозумілими, коли він уважно дослідив її тіло поглядом, особливо груди вкриті холодом та талію, що добре виділялася на фоні стегон. Він не міг збагнути, чому довго цього не помічав. Тейваз миттєво, несвідомо, закрилася руками, а тоді підсковзнулася на підводному камені та пірнула. Випірнувши, в максимальній близькості від себе, вона побачила Какаші, який сміявся, і знову закрила груди руками.
 

- Не дивись! - рефлекторно вигукнула характерниця і тут же почервоніла, більше від своєї поведінки, ніж від власної оголеності.

- Добре. - Какаші всміхаючись, закрив очі рукою. - Але скажи чому.

- Не скажу.

- Добре. - рум'янець з'явився і на щоках Какаші. - А чіпати тебе можна?
 

Замість відповіді, Тейваз кинулася до Какаші, обійняла за шию та почала жадібно цілувати його, він же, не відкриваючи очей, та так само жадібно насолоджуючись її вустами, поклав одну долоню на спину Тейваз, іншою стис її сідниці і повів їх обох далі на глибину, аж поки тінь не окутала їхні тіла.
 

- Привіт. - відкривши очі та всміхаючись прошепотів Какаші, поки Тейваз, знаходячись в його міцних обіймах, ніжно торкалася, погладжуючи, тильним боком долоні його обличчя.
 

На якусь мить, а може вічність, вони завмерли та просто дивилися один одному в очі.
 

«Я уявлення не маю, що сталося, як я дозволив цьому статися, як я СОБІ дозволив аби це сталося, але, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, як же добре! Хоч і відчуття, немов серце зараз палає, немов воно зараз вибухне і, до того ж, пекельним вогнем. ЛАВОЮ. - Какаші ривков закинув Тейваз на себе, змусивши її обплести його стан ногами, обійняти за шию, а сам притримував її за стегна руками. - Ні, як мені раніше вдавалося ТАК ДОВГО себе стримувати?!».
 

Він почав то вкривати цілунками її шию, то ніжно покусувати, не даючи навіть шансу Тейваз, аби перевести дух чи перейняти ініціативу, а коли Какаші відчув, що вона повністю розтанула в його руках, то трішки припідняв, а потім повільно опустив, змушуючи її нігтями врізатися в його шкіру і аж прогнутися назад.
 

- Ти чарівна. - на видиху, важкому видиху, прошепотів Какаші.
 

П'яним, цілковито задурманеним поглядом характерниця поглянула на того, кого вважала своїм другом, своїм кращим друга, більше не знаючи хто він для неї та геть не відчуваючи, немов після анестезії, обличчя та кінцівки, і не розуміючи про що він таке говорить.
 

Тейваз не здатна була збагнути, що відбувається, її тіло немов рухалося за власною волею, геть не піддаючись контролю. Все, що їй залишалося, це просто проживати кожною клітиною ці нові відчуття і намагатися не втратити свідомість, намагатися не забувати відриватися від його губ, від його шиї, аби дихати, бо зараз вона дихала лише ним.
 

Вони обидва дихали лише один одним.
 

Рухи стали спочатку інтенсивнішими, а потім і швидшими, серцебиття, пульс ставали швидшими, хоч здавалося, що більше нікуди. Дихання ще важчим та уривчастим, а їхні обійми жорсткішими, нігті гострішими, але все це не приносило болю, лише дивне, дуже дивне задоволення.
 

- Дивись на мене, благаю. - крізь зціпленні зуби, промовив Какаші і Тейваз послухалася, хоч тримати очі відкритими повністю було практично нереально.
 

Коли все скінчилося і Какаші відчув, як тіло Тейваз геть розслабилося, ноги сповзли та і його власні майже підкошувалися, він знову взяв її на руки та всадив на каміння, сховане від сонячного проміння, корінням глоду та гілками плакучої верби, а сам припав біля характерниці на коліна, поклавши свою голову їй на стегна та обійнявши, куди міг дотягнутися, руками.
 

Тейваз, трішки відкинувшись назад, однією рукою обперлася на камінь, а пальці іншої запустила в його білосніжне волосся, ніжно граючись ним.
 

- Мені вперше в житті хочеться щиро побажати доброго ранку. - промовив Какаші, коли дихання вирівнялося, та торкнувся вустами до стегна характерниці.

- Мені вперше хочеться визнати, що ранки бувають добрими, навіть, якщо ти прокинувся на світанку.
 

Какаші, зручно лежачи та не бажаючи підводиться, лише посміхнувся, нагадуючи задоволеного, з легка хитрого кота, а потім знову поцілував Тейваз.

Категорія: Аніме Аніме | Додав: KunoichiHatake | Теги: Генма, Карательниця, Томіоко, какаші, Кканґпе, Хаяте, Ірука, Оябун, Ізумо, шикаку, Шикамару, Ґай, Юґао, Котецу, характерники, Цунаде, ТенТен, якудза, Хатаке, Тейваз, Нара, мей, Акімічі, Кісакі, Віґілантка
Переглядів: 737 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 1
Так, я руйную фанфіки реальністю і що ви мені зробите? Я в іншому місті. 
Самі спарюйте своїх персонажів брудними)

avatar
Безкінечність. Глава 23 (частина 2).
Завантаження...