menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 21.02.2022 в 02:14
Фанф прочитано: 805 раз
Час прочитання:
Категорія: Аніме
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 23 (частина 5).


21.02.2022, 02:14

Жадан і Собаки - Листопад (feat. Юрій Гуржи)

Глава двадцять третя (частина V)
 


***

- Ти це теж бачиш? – запитав Ізумо друга.

- Краще б не бачив – відповів Котецу, закриваючи нарешті рота, після позіхання, яке завмерло на його обличчі від здивування.

- Привіт хлопці! – помахала їм Тейваз, сидячи на спині у Какаші.

- За скільки коня купила? – поцікавився Котецу, поки Какаші розписувався в журналі на пропускному пункті.

- Та підібрала кволого на дорозі. Вороння вже довкола кружляло.
 

Какаші зупинився писати, закотивши очі, а тоді одним ривком скинув із себе Тейваз, яка впала на землю разом з їхніми наплічниками.
 

- Ну, - розвернувся шинобі в масці до характерниці, обпершись ліктями на стіл товаришів, - тепер і ти на дорозі поваляйся.

- Ви, - характерниця, яка навіть і не збиралася ще підводитися, лише трішки підвелася, вказала по черзі пальцем на Ізумо з Котецу, - занотуйте десь, як Хатаке Какаші поводиться зі своїми підлеглими. Занотуйте, давайте, я розпишусь.

- Розпишешся мені. - Какаші замріяно посміхнувся, подаючи руку Тейваз. – З цим я вже точно постараюся.
 

Тейваз сама не зрозуміла від чого почервоніла, а потім струснула головою, одягла рюкзаки по різні поки та схопилася за руку Какаші. Він ривком підняв її до себе, зупинивши за стан, та промовив, дивлячись в очі:
 

- Ну, що, ти зі мною?

- Беззаперечно.
 

Ще якусь мить вони споглядали один одного, а тоді Какаші забрав свого наплічника і вони пішли в глиб селища.
 

- ТАК, СТОП! – вигукнув Ізумо, вдаряючи долонями по столу.

- Новий тоталізатор?

- Новий тоталізатор.

- З ВЕЛИЧЕЗНИМИ СТАВКАМИ. – вже в один голос закінчили хлопці та почали викидувати на «Камінь-Ножиці-Папір», хто відправиться за Ґенмою.
 

Тейваз раптово зупинилася посеред дороги.
 

- Зажди, - задумливо мовила характерниця, - а куди ми йдемо?

- Добрий вечір. – всміхнувся Какаші та затягнув Тейваз в тихий провулок. – Ти дала мені згоду, а сама не знала на що?

- Ну, я ж тобі дала і тому... - Тейваз звузила очі. – От, скажи, і якого ти зараз стоїш червоний, мов буряк?

- Та так, - знітився Какаші, почухавши потилицю, - нічого.

- Прокажений. – посміхаючись, захитала вона головою із сторони в сторону. – То куди?

- Так до Хокаґе!

- Ніііі. – заскавчала Тейваз. – Давай сам зі своїми звітами, сувій мій в тебе, а я до душу і, можливо, потім зайдемо до Ічіраку? – вона ледь договорила це запрошення. – А?
 

Какаші підійшов ще ближче до характерниці, торкаючись її плеча.
 

- Взагалі-то, я хотів, щоб ти теж поговорила з П'ятою.

- Я? Стосовно?

- Ох...
 

Какаші так і не придумав як краще і коли краще почати цю розмову, тому кожне слово йому давалося з неймовірними зусиллями. Він запрокинув голову, а тоді впав спиною на паркан з боку від Тейваз та заговорив, дивлячись перед собою в порожнечу, а не їй в очі.
 

- Я знаю, що не маю ніякого права тебе просити про це, але я вмію слухати і я зробив деякі висновки з розмови між Куренай та Асумою, тому я це таки скажу.

- Що скажеш?
 

«Ні! – лише одна єдина здогадка вдарила Тейваз під дих. – Не може бути! Ні-ні, тільки не це! Він же не збирається запропонувати жити разом?! – повітря зникло з її легень, а жах так і жадав проступити на обличчі. – Та, о, боги, звісно, що ні, що це я таке собі придумала! Я навіть не знаю статус наших стосунків, але сподіваюся, що ми досі друзі. Ми ж друзі, Какаші?» - з повними очима страху та надії Тейваз поглянула на свого командира.
 

- Я не хочу аби ти більше ходила на ті місії. І справа не в ревнощах, мені легко розділити роботу та тебе, - злукавив сам до себе Какаші, - але я бачив, яка ти після них. Вони завдаючи тобі чогось поганого, чогось, чого мені ніколи не зрозуміти, але того, що я бачив, досить, аби зрозуміти, що так не має бути.
 

Він нарешті подивився на неї і побачив перед собою лише кам'яний, занадто серйозний вираз обличчя та розлючені очі, які все норовився прикрити вітер рожевими пасмами.
 

- Хатаке, я правильно тебе зрозуміла? – просичала Тейваз, що в Какаші, аж спина вкрилася кригою. - Ти пропонуєш, аби ІНШІ це переживали зайвий раз, бо я відмовилася? Наші товариші? Аби вони це переживали ще більше, бо я така прийду і заявлю, що більше не хочу? Що мені набридло? Так? Хочеш, аби я переклала все на інших? Такою ти мене...

- Та я взагалі проти цих йобаних, спеціалізованих місій!!! – перебив він своїм ревом незупинний потік слів Тейваз, що котилися, мов лавина з гір.
 

Вона ніколи його таким не бачила, навіть Какаші здивувався сам собі, а коли усвідомив, що лють в очах Тейваз змінилась переляком, а губи затремтіли, то просто сповз до землі, сівши навпочіпки та закривши голову долонями, намагаючись стримати їх тремтіння.
 

- Вибач. – потонувши в почутті провини та соромі, прошепотів Какаші. - Так, це лише твоя справа, але будь ласка, не ходи більше.

- Какаші... – Тейваз було хотіла кинутися до нього, але чомусь злість знову заволоділа нею швидше, ніж вона припала до землі. - Ну, то відміни їх для всіх.

- Як??? Якби я був Хокаґе, то відмінив і чхав би я на те, скільки коштів ці місії приносять. Але... Я не Хокаґе, не вчитель, я ніхто, я навіть на тебе ніякого впливу не маю і навіть права впливати.

- Так, я погарячкувала. Ти дійсно не маєш ніякого права відбирати право вибору у жінок та хлопців, як їм заробляти гроші. Я думала, що ми про це вже поговорили. – пирхнула Тейваз, склала руки на грудях та відвернулася від Какаші.

- То ти, - Какаші, відчувши, як знову втрачає контроль над чимось, що йому важливе, а від того і над собою, підвівся, дихаючи прямо в потилицю характерниці та продовжив, - це робиш заради себе чи щоб не відчувати провини?

- Знаєш, а ризик своїм життям - це так само ж добровільно. То що, просто знищимо інститут шинобі, прирікши Листя на загибель?

- Чому ж це так складно?

- Я не знаю, Какаші, я не знаю... – Тейваз здавалося, що хтось знову в неї забирає право обирати, право самій вирішувати за себе, а це невимовно злило, лякало та зневірювало.
 

«Якщо скажу їй напряму, що боюся за неї, що вона не витримає і теж вб'є себе, то вона подумає, що я називаю її слабачкою, сприйме за образу і продовжить чисто на зло мені, аби довести власну силу. Вона геть не вірить, що я і так бачу її силу, що я і без того вірю в неї. Вона взагалі не здатна повірити, що хтось справді може вірити в неї».
 

- Тейваз... - він поклав долоні на її плечі з бажанням розвернути до себе, але вона не піддалася.

- Замовкни.

- Будь ласка, хоча б спробуй подумати над цим.

- Пам'ятаєш, я казала тобі, аби не ліз до мене зі своєю позицією?? Так, от, привіт!

- Серйозно? От, саме зараз вирішила пригадати мені це?

- Так. А що?

- Та я ж просто не хочу, аби ти й надалі переживала подібне.

- Я ж сказала, тебе це не стосується, ти сторонній, ти навіть не знаєш, що відбувається на цих місіях.

- Мені і не треба. Мені досить наслідків. Я не хочу, аби ти пе...

- То хай інші переживають всі ці місії? – Тейваз струснула плечима, скидаючи з себе його руки.
 

Какаші ледь стримався, аби не заволати на все селище.
 

- Та не всіх же в дитинстві ґвалтували. – процідив він, крізь зціплені до болю зуби, характерниці на вухо.

- Що? – він очікував злості, а почув лише загублений голос. - Мене не ґвалтували. Я б такого не полишила. Я б або вбила і сиділа за це, або лежала б в могилі, а він би сидів. Мене не ґвалтували. – голос лише ледве затремтів на останніх літерах, але Какаші зумів і це вловити.

- То ти хотіла цього? Те, що він з тобою робив?

- Ні. Звісно, що ні.

- То чим це не зґвалтування?

- Замовкни!

- То...

- ЗАМОВКНИ Я СКАЗАЛА!
 

Тейваз нарешті розвернулася та хотіла з усієї сили зарядити Какаші ляпаса, але не змогла. Її рука зупинилася у самої його щоки, коли він вже навіть і очі закрив, покірно очікуючи покарання за все те, що насмілився наговорити їй тут, зруйнувавши всю ту довіру, яка була між ними. Вона відкрилася йому, а він все це використав проти неї. Але далі нікуди було відступати...
 

Какаші, коли зрозумів, що ніякого удару не буде, схопив Тейваз за зап'ясток та грубо притяг до себе, за що потім себе зненавидить також, бо чим він тоді кращий за тих виродків? Але він вже прийняв рішення, що хай він буде ненавидіти себе, хай вона буде ненавидіти його, аби тільки докричатися до неї, аби тільки вона жила та більше не знала страждання.
 

- Я просто не хочу якось ввечері попрощатися, а зранку знайти тебе із проколотим серцем! Чому ти цього ніяк не може зрозуміти, а? Тейваз?

- Не переймайся, - з прохолодою відповіла характерниця, абсолютно не зважаючи на біль в руці, - я надаю перевагу перерізаному горлу.
 

Останні слова характерниця промовила з ніжною посмішкою на вустах, а потім з легкістю звільнилася з ослабленої хватки Какаші, показово вклонилася та пішла геть, залишивши шинобі в масці абсолютно самого в цьому провулку біля перехрестя, який навіть не здатен був, ще якусь мить, поворухнутися, а тоді з усієї сили прийнявся збивати руки в кров об бетонний стовп.
 

- О, Ґенмо, он ти де! – окликав товариша Котецу, що саме шукав його. – Ти не повіриш, що я тобі розповім!

- Га? – перепитав Ґенма, розуміючи, що щойно майже все пропустив повз вуха.

- Ти почув мене? Ти можеш в це повірити?

- Давай так, - Генма клацнув пальцями перед обличчям у Котецо, а тоді вказав на нього вказівним та продовжив, - я прийду до вас через півгодини-годинку і ти все повториш, а зараз мені таки варто декуди навідатися.

- Куди? – максимально не розуміючи, що відбувається, запитав Котецу. – Що може бути важливішим за ЦЕ?
 

Ґенма поглянув кудись в бік.
 

- До Хокаґе. Мені треба поговорити з Хокаґе.

- Ти ж наче і так щойно від неї. – вже повністю розгубився товариш та, навіть, трішки образився.

- Ну, люблю я П'яту, - фірмово всміхнувся Ґенма до Котецу, виставивши долоні перед собою, - і її п'ятий.
 

***
 

- Ідіотка, ідіотка, ідіотка. – безупинно, вже невідому кількість часу повторювала собі під носа Тейваз, не в змозі все ніяк зашнурувати тремтячими, від злості на саму себе та переживань, руками чоботи. – Йобнута ідіотка.
 

Тейваз нарешті здалася та просто сіла на підлогу, похиливши голову.
 

- Шмат лайна...
 

Вона просто сиділа на холодній підлозі, намагаючись повернути дихання в норму, аж поки в квартирі геть не стемніло, коли останній промінчик осіннього, майже зимового вже, сонця не полишив її вікна, аж поки голоси на вулиці не стихли, а дощ не почав бити по шибкам.
 

Їй завтра на місію. Практично на світанку, без Какаші, бо йому Цунаде наказала щонайменше тиждень відпочивати, через зламані ребра, про які він мовчав щодня в печері, щодня, поки вони поверталися додому, навіть не даючи і шансу здогадатися про стан своїх ушкоджень. Навіть, коли вона безсоромно висіла на ньому, а потім вона взяла і наговорила йому поганих речей, а тепер вони не побачаться декілька місяців, а вона навіть не здатна зашнурувати чоботи.
 

«Та він просто зненавидить та викреслить мене зі свого життя за цей час. Я знову все зруйнувала. Коли я повернуся, то вже буду йому ніким».
 

В двері постукали.
 

- Га?
 

Характерниця немов зі сну випірнула, моментально піднявши очі на звук, а потім подивилася навколо.
 

«Ірука чи що? Може ми про щось домовлялися і я знову забула? Лише він так пізно може».
 

Вона підвелася та рушила до дверей, ледь не впавши, заплутавшись в шнурках, а потім відкрила і побачила там босоногого Какаші в самих лише штанях та водолазці.
 

- Ти? – не вірячи власним очам, зірвалося з вуст Тейваз, а потім жах скував її тіло. – Какаші...
 

Він стояв без маски, блідий, як смерть із синіми-синіми вустами та геть червоними очима, весь час смикаючи себе за рукава, немов намагаючись їх натягнути на самі кінчики пальців. Тейваз одразу помітила, що дощ вже потроху перетворювався в зливу, але волосся та одяг Какаші були повністю сухими.
 

«Як довго ти тут стоїш? Як давно почався дощ? А чому...?» - характерниця ще раз поглянула на руки Какаші і зрозуміла, що рукава по лікоть мокрі.
 

- Какаші... - на видиху повторила Тейваз.

- Можна мені увійти? – він нарешті поглянув в її очі, не уникаючи прямого контакту.

- Звичайно. – Тейваз відійшла в бік, пропустивши Какаші, який все ще не давав спокою мокрим рукавам. – Не тобі про таке питати.

- Вибач, я, - і знову уникає зляканого погляду Тейваз, - не мав ось так приходити, ще і серед ночі. Давно такого зі мною не було. – він посміхнувся та трішки, дещо істерично, засміявся.
 

«Давно такого не було? Такого... було... Що він має на увазі?» - ще не до кінця усвідомить Тейваз.
 

- Може чогось хочеш? Води чи чаю? Можу збігати до Іруки, в нього має бути щось міцніше.

- Хочу, але не пити.
 

Какаші геть беззахисними очима поглянув на Тейваз, досі тримаючись за рукав, але вже не смикаючи його.
 

- Обійми мене, будь ласка.
 

Такого вона справді не очікувала почути, але навіть зрозуміти не встигла, як вже міцно-міцно обіймала Какаші та гладила його по білосніжному волоссю, щось тихо примовляючи на вухо, а він вхопився в неї, мов за останню, найтоншу соломинку і не міг навіть на секунду послабити пальці, які вже почали біліти.
 

Він навіть ніколи і не міг подумати, що з кимось розділить, а тим паче захоче розділити, свої нічні кошмари, що потребуватиме чиїхось обіймів, і тим паче, що це справді допоможе йому, що це змусить його почуватися в безпеці, почуватися потрібним та невинним.
 

І він розплакався. Не відпускаючи Тейваз, він просто розридався в її обіймах, не в змозі зупинитися, немов в одну секунду відпустив все, що поневолив в собі, а воно всі ці роки поневолювало його. Він плакав, горнувся, не бажаючи зупинятися, поки Тейваз до крові кусала губи, аби теж не піддатися болю. Болю за нього та від його обіймів.
 

- Гайда. – прошепотіла вона і повела Какаші за собою до дивану, а він покірно послухався.
 

Місця було замало, аби лежати зручно вдвох, але обом було байдуже, а до ліжка здавалася якась нездоланна відстань. Тейваз вклала Какаші під спинку, а сама лягла поруч обійнявши його, немов заколисуючи та продовжила ніжно гладити його обличчя, руки, спину. Гладити його волосся, поки він лежав, скрутившись, біля неї, ховаючи мокрі очі на її грудях.
 

Він досі міцно тримався за неї, але Тейваз більше не відчувала через це біль, лише тепло його пальців, його дихання, навіть, його сліз.
 

- Я просто не переживу ще й твоє смерті, Тейваз. Пробач мене за все, що наговорив тобі. – не піднімаючи голови, прошепотів Какаші. – Я не хочу, щоб ти померла, будь ласка.

- Шшшш, - вона поцілувала його в тім'ячко, - тихенько, засинай.
 

Вона б хотіла йому сказати, що з чого він взагалі таке взяв і вона точно ніколи такого з собою не зробить, але хіба не від цих думок та не від неспроможності нарешті з цим всім покінчити вона і не втекла сюди?
 

І раптом Тейваз зрозуміла, що заради свого командира, свого кращого друга, заради Какаші вона готова відмовитися не лише від свого минулого життя чи дому, не лише від бажань звільнитися, а від багатьох речей і це геть не буде їй на шкоду чи через власні мрії, ні. Абсолютно ні. З ним вона просто готова йти далі будь-якою стежкою і навіть не підглядаючи, аби просто тримати його за руку та зробити щасливим. Пізнати щастя. Разом.
 

- Я подумаю, Какаші.

- Що? – поглянув він на неї.

- Я подумаю над тим твоїм проханням в провулку.
 

Тепер очима потекли незвідані донедавна сльози щастя і Какаші з надією посміхнувся.


 

--- Кінець Книги Першої: Міжсезоння ---

{Авторка не вміє малювати і бачить косяк з підборіддям/носом, соррі.}

 

 
Категорія: Аніме Аніме | Додав: KunoichiHatake | Теги: Цунаде, Хаяте, Карательниця, Генма, Ізумо, Хатаке, Кісакі, Ірука, Шикамару, Котецу, Томіоко, Ґай, якудза, Оябун, Тейваз, Віґілантка, шикаку, Юґао, характерники, Нара, Акімічі, Кканґпе, мей, ТенТен, какаші
Переглядів: 805 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 23 (частина 5).
Завантаження...