menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.12.2021 в 00:27
Фанф прочитано: 236 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 21 (частина 2).


25.12.2021, 00:27

Глава двадцять перша (частина ІІ)

***

Тейваз сиділа на підлозі кафе, обпершись спиною на перевернутий стіл, і вже декілька хвилин не могла вгамувати власний сміх, поки в край побитий Шикамару, що сидів біля неї та приймав лікування від Сакури, спопеляв Тейваз злющим поглядом.
 

- Все. Все. Мовчу. Так, це не смішно, але, чорт забирай, бачив ти б своє обличчя, коли полетів через весь зал! Я думаю, Темарі не те щоб схибила тоді. Ти так летів! Уууууу! – спародіювала характерниця його волання та повернулася до поїдання цукерок з Піску.
 

- Кібо, - мовив Шикамару, не відвертаючись, - твоя кузина – справжня сука.

- Я знаю, - приречено погодився Кіба, сидячи без сорочки на іншому столі, поки Хіната з Неджі сперечалися, хто йому має вправити плече, - але це ви її рік маринували під своїм дахом, тому претензія не за адресою. АЙ! БОЛЯЧЕ!
 

Плече, без попередження, вправив Шино, що саме повернувся.
 

- Ми ледве приспали того навіженого, Іно пішла одразу додому, а Чоджі проводжати Темарі з Канкуро, вчитель Ґай залишився з Лі, а вчитель Какаші прийде трішки пізніше, сказав.

- Хитрожопі. – зауважив Асума, ховаючи порожній гаманець до кишені. – Добре, давайте вже приберемо тут і відпочивати. Я щойно пообіцяв господарю, що ми все розчистимо, перш ніж піти. Вставай, Тейваз.
 

Асума протягнув характерниці руку.
 

- Вибач, - жуючи відповіла Тейваз, - але я зараз не сильно впевнена в своєму вмінні рівно стояти.

- Та що за лікер виготовляють в тій пустелі?!

- Якщо це той, - Сакура перебинтувала залишки поранень Шикамару та сіла біля ТенТен, що вже встигла задрімати, поклавши голову на стіну, - яким мене обіцяла пригостити бабуся Чійо, то це найміцніший алкоголь на всі П'ять Великих Країн. Даний лікер виготовляють на основі отрути скорпіонів, але він неймовірно смакує із шоколадом. І ми б могли це перевірити, якби Лі з Тейваз не зжерли абсолютно все самі.

- В великій родині...

- ... дзьобом не клюють. – договорив, перебиваючи, Шино та забрав з її рук останню цукерку. – Не сподобалося мені. – проковтнувши, підсумував хлопець.

- Шино! - Тейваз схопила хлопця за рукав та всадила біля себе. – А Шино, я давно дещо хотіла тебе запитати!

- Не подобається мені цей тон. Я його вже знаю. – Шикамару, що сидів біля Тейваз по інший від Шино бік, вдарив себе по лобі. – Готуйтеся червоніти через неї.

- Я чула, що ваш клан один із найшановніших та найсильніших в Листі, але якою ціною!

- Та наче все окей. – знизав плечима Асума, тримаючи за стан Куренай.

- Заждіть, заждіть. – підняв догори долоню Шикамару. – Ви просто слухайте.

- Це правда, що ваших дітей закривають на тривалий час в абсолютній темряві, щоб вони могли звикнути до жуків, а жуки до них, просочуючись в кожну клітину вашого тіла?

- Ну, не клітину, але припустимо.

- І саме тому, після цієї, так званої посвяти, ваші очі стають занадто чутливими до світла, через довге перебування у пітьмі, тому ви всі носите захисні окуляри, а жуки тепер навічно всередині вас? Тисячі жуків, які потім вилізають з кожної щілини?

- Припустимо.

- Чорт! Так, це дає вам нев'їбену силу, без якої Листю прийдеться туго, але я б навряд-чи змогла б приректи на подібне свою дитину. Чи варта ця сила цього?

- Нормальне ж питання, хоч і дещо нетактовне.
 

Шикамару лише жестом попросив зачекати, а сам вже закрив очі.
 

- Не переживайте, Тейваз-сан, але я поки ще не зробив вам пропозиції.

- Хм... - дещо хитро всміхнулася Тейваз.

- Ти диви, - повернувся Какаші, - поки ще значить?

- Покоління наше, має рису відмінну не зволікати від вашого.

- Дечому і нам варто повчитися у наших учнів. – промовила Куренай.

- Так, цей во, Шино, скажи, - Тейваз нахилилася боком до хлопця, все з тією ж хитрою усмішкою, - жуки ж лізуть з кожних щілин?

- Припустимо.

- Навіть, коли ти кінчаєш?

- О, чорт! – вигукнули, відвертаючись Асума та Кіба.

- Я ж вам її тверезою залишав?? – скривився Какаші. – Що тут сталося?

- Хочете якщо, пані Тейваз, перевірити самостійно можете.
 

Залом пронісся гул здивованих вигуків, навіть ТенТен прийшла до тями від почутого, крізь сон.
 

- Якого..?
 

Кіба з Хінатою просто дар мовлення втратили, вони точно не сподівалися таке почути від Шино, а ось Куренай легенько посміхнулася, самим лише кутиком губ.
 

- А який там вік згоди в країні Вогню?

- Так, все! – Какаші, не даючи і шансу Шино відповісти, нагнувся до подруги, поклавши її руку собі на плечі, та підняв її. – Я забираю п'яничку звідси.

- Та перестань! Хатаке, я просто жартую. – характерниця поклала підборіддя на плече другові.

- А хто тебе знає? – подивився Какаші на неї.

- Я і ходити сама можу. – пауза. - Ну, спочатку треба це перевірити.

- Пішли. Зараз на свіжому повітрі і покажеш, що ти там можеш.

- Добре, семпаю.
 

Ніжно всміхнулася Тейваз, вже повністю поклавши голову на Какаші. Вона дійсно не відчувала себе сильно п'яною, але от сон міцно встромив в неї свої пазурі.

- Агов! – скочив на ноги Кіба. – А куди це ви, старий любителю збочених книжок, поволокли мою п'яну сестру?

- Га? – отетерів Какаші.

Хіната з Неджі переглянулися. Лише погляду їм вистачило, аби зрозуміти, що думають вони однаково, тому різко, по обидва боки, всадили Кібу назад, а той навіть не зойкнув, через щойно виправлене плече.
 

- Кібо, я не настільки п'яна, а Какаші не... - Тейваз закотила очі, хоч їй і було приємне це незнайоме відчуття турботи. – Я навіть біля нього через «не» не можу цих епітетів промовити.

- Акамару йде з вами.

- А в Інузука лише Хана при розумі, так? – пробурмотів Шикамару.
 

Пес гавкнув на знак згоди і підійшов до Тейваз.
 

- Ні, ну, проти Акамару, - характерниця злегка нахилилася, щоб почесати йому між вухами, - я ніколи не була.

- Всім бувайте. – попрощався, вкритий рум'янцем, Какаші та вивів за собою Тейваз, що махала рукою товаришам, поки пес хвостом.

- Кажу ж, - почав було Асума, дістаючи цигарку, - хитрожопі.

- Тут не палять! – почувся суворий голос з-за барною стійкою.

- Дідько!

 

***

- Ти така зараз кумедна та мила, а ще ... гарна.
 

Сказав Какаші, поки проводжав Тейваз додому. Вони йшли поруч напівтемними вулицями, обидва засунувши руки до кишень.
 

- Та не п'яна я! Ти ж вже переконався в цьому.

- Я ж не кажу, що ти п'яна, я кажу, що ти гарна.

- На п'яного більше схожий ти, як я чую.

- Можливо, я і п'яний. Цілковито п'яний.

- Отож.

- Ти ніколи не приймаєш похвали чи компліментів.

- Коли?
 

Какаші ступив крок перед характерницею та різко зупинився. Акамару неподалік послідував їх прикладу.
 

- Тейваз, я на днях дещо згадав. Ну, з тієї ночі.

- Якої?

- Травневої.
 

Характерниця відвернулася, роблячи вигляд, що споглядає пірс та річку внизу.
 

- І що ж ти згадав?

- Чому ти тоді відповіла так, немов вважаєш, що нікому не потрібна?
 

Запала незручна тиша.
 

- Не бери в голову, - Тейваз розвернулася і всміхнулася, знизавши плечима, - то був жарт. – і пішла далі в бік дому.

- Не можу. – Какаші схопив її за руку, розвертаючи до себе. - Я не знаю, що там за Хребтом, і не маю права тиснути на тебе, щоб ти розповіла, хоч, може, друзі і мають на те право чи навпаки мусять тиснути. Я не знаю. З мене ніколи не виходило хорошого друга, але я впевнений в іншому, що тут ти потрібна. Ти потрібна Листю, своїй новій сім'ї, Хані, Кіба, ти, чорт забирай, потрібна мені. В принципі, хтось же має замість мене постійно лежати в лікарні після місій.
 

Тейваз була ошелешена почутими, приємно ошелешена, але лише на якусь мить.
 

- Так потрібна, що ти жодного разу мене навіть там і не провідав?

- Не зовсім правда. Але ти права. До тебе я не заходив. Але якби ти таки навчилася відчувати чакру, то знала б, де я завжди був. Тебе ж я зміг відчути навіть на сусідньому, від лікарні, даху.

- ТИ ВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС ЗНАВ?!

- Але і ти не заходила. Жодного разу, коли я потрапляв на лікарняне ліжко, також.

- Із принципу. – Тейваз хотіла вирвати свою руку, але не змогла. - Де ти був?

- Завжди на карнизів під твоїм вікном.

- Який жах... – злість поступилася сорому, - Я ж думала, що я на самоті... – Тейваз намагалася згадати, що вона могла робити в палаті, залишаючись там одною, але безуспішно. - Ти безсоромний, Хатаке! Я хоча б на сусідньому даху сиділа!

- Я просто хотів бути ближче до тебе.

- Чому ж ти не заходив тоді? А??

- Не знаю... Чесно.

- Ти дурень.

Ображено пробурмотіла Тейваз, злегка відвернувшись, а він міцніше стис її руку та не міг відвести свого погляду від її вуст, шиї, навіть вух. Його переповнювало бажання пригорнути цю, вже не таку і, чужинку до себе, вкусити за вухо, доторкнутися губами, язиком до її шиї, до її тіла, до її вуст, але щось стримувало його, не даючи навіть поворухнутися.
 

«А якщо я помиляюся? А якщо це все моя фантазія та клятий алкоголь, що видали бажане за дійсне? А якщо я наважуся і втрачу її? Якщо це лише дружба, а так я залишуся без неї? Що мені робити? Чому мені здається, що на кону зараз здоровенний ризик? Будь ласка, Тейваз, дай якийсь чортів знак і я більше ніколи не зволікатиму. Просто дай мені цей знак».
 

«Він торкається лише до мого передпліччя, а мені вже хочеться, аби його долоні торкалися скрізь. Чортів Кіба! Чортів Лі та Гаара зі своїми цукерками! Хоча стоп! А якщо я все зараз придумала? Якщо то просто гра? Він же сказав, що ті слова, що всі слова не були правдою... А навіть, якщо ні, якщо я його поцілую і одразу ж втрачу інтерес? В мене так же завжди, то чому Какаші має стати виключенням, лише тому, що я раніше нічого подібного не відчувала? А що я взагалі відчуваю? Не знаю... Але мені подобається це відчуття. Воно одночасно робить і так боляче, і так приємно, немов масаж, але масаж самої душі, самого серця. Я не хочу втрачати це відчуття. О, боги, та що ж мені робити! Я не можу навіть із власними почуттями розібратися, то що вже про його говорити? Що ти відчуваєш до мене, Какаші? Скажи вже нарешті! Дай хоча б якийсь сраний знак! Молю тебе, Какаші».
 

Акамару голосно загавкав і друзі одночасно розвернулися в його бік, побачивши біля пса Іруку, що теж саме повертався додому, а зараз всміхався та махав їм, паралельно чухаючи Акамару.
 

- Схоже, нам по-дорозі, друзі.

- Схоже. - в один голос, видихнувши та ховаючи руки до кишень, прошепотіли Тейваз з Какаші. 

Категорія: Повсякденність Повсякденність, Флафф, Аніме | Додав: KunoichiHatake | Теги: Хатаке, Хіната, Майто Ґай, інузука, Юхі Куренай, анко, шино, Шикамару, Темарі, хана, сакура, какаші, Чоджі, Неджі, Кіба, Канкуро, Рок Лі, Сарутобі Асума, Х’юґа, Ґенма, Іно, Ірука, Тейваз, Генма, гаара
Переглядів: 236 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 21 (частина 2).
Завантаження...