menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 09.10.2021 в 01:27
Фанф прочитано: 547 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 12 (частина 1).


09.10.2021, 01:27
Глава дванадцята (частина І)

Тейваз сиділа на кухні в домі Інузука, допивала чергове горнятко кави зі спеціями та молоком і споглядала, як Хана готує їм омлет на сніданок.
 
Знаєш, - мовила кузина, подаючи страву на стіл, - ти мабуть випиваєш вдень більше кави, ніж вся країна Вогню за рік.
Я здивована, що вона у вас в принципі є.
Так, - Хана нарешті сіла поруч, - я збрехала, мама теж без неї жити не може. Якщо тільки знаходить зерна на місії, обов’язком скупить все.
Ну, це і є тією причиною, чому я у вас постійно зависаю.

Тейваз поцілувала обережно Хану, а та, в свою чергу, відповіла:

Чесно кажучи, я думала, що це через мене.
Ну, може на другому місці, після кави.
Ах, ти!

Хана схопила кузину за талію, нахилила та дещо навалилася на неї, крадучи пристрасний поцілунок і однією рукою притримувала Тейваз, а іншою, самими кінчиками пальців, пестила її тіло, що поступово починало вкриватися мурашками.

Ти не запізнишся? – прошепотіла характерниця, коли Хана почала цілувати її шию.
Намагаєшся здихатися мене?
Ні, просто…
Просто, що?
В мене ніколи не було щось більше за поцілунки з дівчатами.
Я так і думала, і знову ж таки, якщо ти ще не готова, я чекатиму стільки тобі знадобиться.
Я просто не знаю, що треба робити і боюся тебе розчарувати.

Хана вирівнялася та сіла нормально, Тейваз послідувала її прикладу.

Це всі причини?
Тааак… - ніяково відповіла кузина.
Тоді дозволь мені стати для тебе першою. – Хана обережно провела рукою по її стегну, зупиняючись на сідниці дівчини та запустивши трішки пальці під білизну.

Тейваз здивувалася сама собі, коли відчула незначний страх, але пов'язаний він був саме із страхом розчарувати цю прекрасну дівчину, яка була неймовірною, як ззовні, так і зсередини, яка стільки всього зробила для неї і саме Хана допомогла Тейваз пережити ті перші дні після смерті Самуїакі, але крім страху, в дівчині заграло і бажання. В принципі, не бажати Хану, особливо знаходячись поруч, особливо, коли вона так дивиться на тебе, було неможливо.

Я не хочу, щоб все робила лише ти. – нарешті відповіла Тейваз. – Я хочу теж зробити тобі приємно.
Хана хтиво посміхнулася, взяла обидві ноги кузини і підняла їх на канапу, змушуючи Тейваз лягти спиною на бильце.
Ти вже робиш мені приємно тим, що відповідаєш мені. Тим, що зараз поруч зі мною. Тим, що дозволяєш мені торкатися до себе.
Але…
Але, - перебила її Хана, - просто дозволь мені дещо зробити і викинь з голови те, що ти мусиш обов'язково теж віддячити. Ні, ні і ще раз ні. Просто розслабся і якщо після всього чи в процесі відчуєш бажання, дивний порив до чогось, просто піддайся йому, але спершу викинь всі дурниці зі своєї голови і довірся мені.

«Довіритися, розслабитися, викинути… Господи, немов це так просто зробити, не…» - думки Тейваз обірвалися миттєво, коли вона відчула, як кінчик Ханиного язика доторкнувся до її лона, як вона ніжно та обережно ним рухала. Вона точно знала що потрібно робити, де і як саме. Хана не поспішала, вона сама вже давно згорала від бажання подарувати Тейваз абсолютно всі свої цілунки, як тільки побачила її, бажала, щоб Тейваз теж торкалася її, але найбільше вона хотіла саме, щоб ця чужинка закричала через неї, а її тіло тремтіло, як нарешті розпочинало робити це зараз.

Тейваз відчувала, як внизу її живота збирається до купи клубок тепла та починає розростатися, направляючи в усі боки нитки просочені струмом, які поколювали під час кожного нового доторку язика. Вже було неможливо продовжувати лежати спокійно, дівчина запустила одну руку в Ханине волося, а іншою міцно схопилася за спинку канапи, врізаючись у неї нігтями. Тейваз ніколи до подібного не доходила з іншими. «Невже нарешті? – вона всміхнулася, погладжуючи ніжні пасма кузини між своїх пальців, але потім все стало, як завжди. - Ні, ні, ні, тільки не зараз. – паніка підступала в думках характерниці, як завжди в подібні моменти. – Ні, будь ласка, тільки не з Ханою, тільки не тут так само. Як таке можливо?! Все вказувало, що цього вже не буде!».

Будь ласка, стій!

Хана зупинилася, поцілувала внутрішню частину стегна дівчини та поглянула на неї.

Що таке, люба?

«Ні, з нею я точно не можу так вчинити. Хоч я і обіцяла собі більше не робити подібного в такому стані, але з нею я не можу інакше!».

Ти занадто неперевершена, аби я могла тримати себе в руках.

Тейваз в одну мить всадила Хану на стіл, вклавши на спину та пристрасно поцілувавши, а тоді зняла із неї футболку. Одна з тарілок та чашка полетіли на підлогу.

Так не чесно, - всміхнулася, дещо збентежена Хана, - твої груди досі заховані від мене в бинтах.
Нічого, сьогодні знімають і вони всі твої. – промовила Тейваз, продовжуючи нависати над лежачою Ханою, розтуливши їй ноги та ставши між ними.

Тейваз поцілувала груди дівчини, а потім почала повільно підніматися до її шиї, коли нарешті знову повернулася до Ханиних губ, а правою рукою спустилася в її трусики, почавши повільно водити пальцями із боку в бік.

А казала, що не знаєш, що робити… - з важким диханням прошепотіла кузина.
Ну, що робити із собою я завжди знаю, вирішила перевірити це на тобі.

Тут раптовий стогін зірвався із губ Хани, коли Тейваз проникнула одразу двома, трішки зігнутими, пальцями у дуже вологе та тепле лоно дівчини. Тейваз чергувала свої рухи та їх траєкторію і насолоджувалася, навіть збуджувалася ще більше, через дихання Хани на своїй шиї, через її стогін, через те, як напряглося, застигло, а потім розм’якло тіло цієї неперевершеної куноїчі і все завдяки їй. Тейваз просто обожнювала, коли іншим було добре через неї, це була її єдина насолода в сексі. Сама вона ніколи не могла навіть б трішки розслабитися з іншими, а не те, щоб отримати хоч якесь задоволення. Але дівчина була впевнена, що це вже залишилося в минулому, адже ті цілунки Генми, ця ніжність, яку дарувала їй Хана, Тейваз нарешті щось відчувала і дозволила собі повірити, що тепер все буде інакше. Але ні, навіть бачачи, відчуваючи можливість цьому нарешті статися, Тейваз не переставала втікати.

Що ж, - не відкриваючи очей, почала Хана, - думаю, моя черга завершити почате.
Е ні, - цілуючи, відповіла кузина, - хто мені казав про віддячити і все таке, що це не потрібно? А? Тому, комусь час забігти знову до душу і нарешті поспішити до виконання обов’язків. Сподіваюся, я приклала руку до твоєї працездатності.
Так, - Хана схопила дівчину, що та знову впала на неї, - руку ти приклала.

Дівчата розсміялися та знову поцілувалися.

«Що ж, - пролунало в думках характерниці, - ти як була брехухою, так і залишилася».

Люба? – запитала Хана, коли вже підвелася, одягла футболку та почала виколупувати омлет із власного волосся.
Що?
Може досить вже бігати щоранку між домами? Може нарешті переїдеш до нас чи хоча б залишиш деякі свої речі, а то тільки забудеш зубну щітку, так одразу відмовляєшся ночувати.
Ам… - дівчина боялася почути це від кузини. – Просто, у вас же більше немає вільних кімнат.
В мене є вільною ціла половина ліжка, тобі ж наче там подобається?
Так, просто мені потрібне моє місце. Я не здатна з кимось довго жити під одним дахом, а тим паче без власної кімнати. – Тейваз зараз відчувала страшну провину перед сестрою. – Я навпаки хотіла розпитати про вільні квартири чи будиночок, щоб нарешті позбавити сім'ю Нара від своєї присутності. Все ж, я трішки тут призвичаїлася.

Було помітно, що Хана засмутилася, хоч і намагалася приховати це та всміхатися.

Отже, мені варто більше заощаджувати, щоб якнайшвидше купити власний будинок.

Тейваз всміхнулася, а сама, насправді, злякалася почутого. До дівчини тільки зараз дійшло, що в них з Ханою, здається, назрівають серйозні стосунки або, як мінімум, кузина їх такими вже точно сприймає, а Тейваз ніколи довго не затримувалася з кимось. Ніколи. Не те, щоб навмисно тікала чи планувала це, але просто так ставалося, почуття переростали в інші і вона вважала не справедливим брехати про них партнерові, і з кожним разом їй набридало все лише швидше та швидше. «Але тільки не з Ханою, будь ласка, тільки не з Ханою. Вона ж така хороша і заслуговує лише на щастя. Я хочу зробити її щасливою». 

***

Тейваз вийшла з лікарні, де їй нарешті зняли всі шви та бинти, залишивши незначну пов’язку, але дозволу на місії дівчина так і не отримала. Лікарка сказала, що варто дочекатися повного загоєння рани і що доволі значний шрам, все ж таки, залишиться, але Тейваз було байдуже, вона завжди обожнювала шрами, ще в дитинстві ледве відстояла, щоб мама не прибирала їй декілька на спині. А от інформація щодо місій її дійсно засмутила.    

Цікаво, - дівчина поглянула на небо, де пролітало пару ворон, - а скільки б це поранення заживало, не зміни в мені Цунаде тоді чакру?

Тейваз досі ходили в тій самій кофті Кіби, яку була принесла їй на перший час Хана. Чомусь, дівчині в ній було спокійно та затишно. Вона засунула руку до кишені та повторно поглянула на схему кладовища, яку їй намалювала кузина. Взагалі, Тейваз ще весною запитала про місце поховання батька, але все ніяк не могла змусити себе піти туди. Сьогодні це бажання нарешті взяло гору.

Дівчина повільно йшла повз незліченні могили, уважно, невідомо нащо, читаючи кожен ієрогліф на них. В себе в країні Тейваз обожнювала розглядати фотокартки померлих, вираховувати їх вік, але тут надгробки були більш лаконічними, аскетичнішими, навіть. В Листі кладовище не схоже на місто мертвих, воно складалося із однаковісіньких могил і тільки, без дерев, живих квітів, стежинок, огорож, а краще це чи гірше, дівчина не бралася судити. Вона просто продовжувала йти, дивлячись лише собі під ноги, читати та уявляти, ким наступний похований приходився комусь із селища і уявляти його життя та місію на якій він загинув.

Хатаке? – Тейваз зупинилася біля чергового надгробку. – Хатаке Сакумо? Це ж батько Какаші, якщо я не помиляюся…

Дівчина не бачилася з командиром вже більше місяця, з того самого дня, коли втекла, мов якесь малолітнє дівчисько, за що відчувала страшенний сором. Не знала вона також чи він досі є її командиром і взагалі не бачила Какаші жодного разу за цей час в селищі, лише чула, що чоловік практично перестав вилазити з місій, та й просто намагалася, в цілому, не думати про нього. Тейваз заборонила собі навіть згадувати хоч що-небудь про Хатаке Какаші, як тільки відповіла взаємністю на почуття Хани.

«В нього, мабуть, вже абсолютно нова команда, точніше, мені там вже немає місця, а отже, це і на добре. - але чомусь добре від цих думок дівчині не було. Не усвідомлюючи, коли вона встигла, Тейваз присіла біля могили Білого Ікла та провела рукою по надгробку. – Дивно. Кам’яна плита дещо вогка, хоч дощу і не було».

Хатаке Сакумо. – вже в голос, пошепки, зачитала дівчина. – Як і на зворотному боці тієї самої фотографії. Я в цьому впевнена. 

Раптом Тейваз почулися чиїсь кроки неподалік, що змусило її відволіктися від спогадів та побачити Какаші, який з відром та ганчіркою в одній руці і квітами в іншій якраз йшов від однієї могили до іншої далі вглиб кладовища. Дівчина придивилася на надгробок його батька і зрозуміла, що він не так давно протертий, саме тому і був вогким, а квіти абсолютно свіжі.

Тейваз насунула капюшон собі більше на лоба та так і залишилися сидіти на колінах, сподіваючись, що він сюди не подивиться і не помітить її. Дівчина вирішилася спершу дочекатися, поки Какаші піде, благаючи ще й щоб іншою дорогою, бо не готова була з ним пересікатися, через досі живий сором, а потім хотіла піддатися цікавості та прочитати імена на тих могилах, які чоловік сьогодні прийшов провідати.

«Хм, Сакумо народився третього, але вже п’ятнадцяте вересня. Можливо Какаші того дня був на місії і в них прибирають не завчасно, а після? Чи яка ще може бути причина йому прийти сюди саме сьогодні? Хоча, можливо, її і зовсім немає.» - Тейваз підняла голову, щоб знову поглянути на Какаші, але його вже ніде не було видно.

«Що ж, пройти повз мене непоміченим він не міг, тому явно вже вийшов через інший вхід. Цікаво, наскільки по дурному буде шукати могили за свіжими квітами? І головне, нащо це тобі, Тейваз, чорт забирай?».

Дівчина пройшлася туди, звідки йшов Какаші, поки не зупинилася біля ще вологого кам’яного надгробку: Нохара Рін.

«Чому мені це ім'я здається знайомим? Можливо воно було в спогадах Шикаку? Та наче ні… - тут дівчину немов хтось в живіт вдарив чимось тупим та важким, коли до неї прийшло усвідомлення власних думок. - Стоп! Тейваз, ти чого?! Прийди до тями! Невже це через смерть Самуїакі? Що ж буде далі з твоєю пам’яттю?».

Дівчина знову натягла сильніше  капюшон, намагаючись сховатися від навколишнього світу та власних думок, але нічого не виходило, а рана на грудях занила вперше за довгий час.

«Цікаво, - спробувала відволіктися Тейваз, повернувшись до попередніх роздумів, - вона була його дівчиною? Чи? Ні, вік замалий, але вони могли бути закоханими…». Величезний, білий спалах виник перед очима дівчини, навіть змусивши їх сильно запекти, а тоді в її голові пролунали останні слова вовка: «Дівчинко, мене тепер з тобою не буде, тому головне не забувай хто ти є і звідки прийшла, не загубись у власній же пам'яті». Тейваз ледве дихала, у вухах все гуділо і це було востаннє, більше вона ніколи не чутиме його голос.

Тейваз зробила глибокий вдих, мріючи зараз про цілу кружку води, а потім видихнула та пішла далі, поки не знайшла останню могилу зі свіжими квітами. Дівчина озирнулася і, на її щастя, Какаші дійсно ніде не було вже видно.

- Учиха Обіто.

«Та дівчинка, Обіто і Какаші десь однолітки. Це його перша команда».       

Знаєш, - він виник немов нізвідки, його справді не було і ось через секунду Какаші стоїть, нахилившись біля дівчини, та шепоче їй на вухо, - по-перше, не дуже виховано слідкувати за людьми, а по-друге, слідкувати за шинобі ще й безнадійно.
Серце дівчини почало витанцьовувати в грудях, а дихання навпаки сповільнилося, вона зараз відчувала себе найогиднішою лиходійкою з усіх відомих світові романів. Тейваз нарешті змусила себе поглянути на чоловіка, він виявився так близько біля її обличчя і стояв посміхаючись, немов нічого між ними не трапилося.

«Хоча, чого це я? Між нами і справді нічого не трапилося. Тільки в моїй уяві. І яка тобі взагалі до цього різниця, Тейваз? Правильно, ніякої. Хана любить тебе і вона прекрасна, і саме вона завжди була поруч з тобою, особливо це літо. І тобі ж приємно, коли вона поруч, так, то чому ж ти зараз знову не можеш нормально дихати? Ще й коли поруч із Ханою завжди все добре? – Тейваз сильно замружила очі на пару секунд. – Так, стоп! До чого тут це взагалі? До чого тут Хана? Ти з Какаші хотіла стати просто друзями, він же абсолютно тебе не приваблював, як чоловік і зараз не приваблює, а от Хана привабила одразу, хіба не так? То чому ти все одно відчуваєш себе поруч із ним так, немов зраджуєш своїй дівчині? Що вічно за дурня твориться в твоїй голові? Поприбирай вже там, нарешті!».

Радий тебе бачити. – Какаші випрямився, але не перестав посміхатися.
Що? – Тейваз закрилася від шинобі в масці, склавши руки на грудях. – Від коли?
Ти дуже давно на лікарняному, що я вже встиг скучити за твоїм буркотінням та своєрідними жартами на місіях, - «Ідіот, ти ж хотів сказати, що скучив за нею, за нею, не за її жартами, а ЗА НЕЮ. Бовдур», - але чув, тобі більше не потрібно з’являтися у лікарні. То ж, коли повернешся доводити мене до сказу на завданнях?
Ти сам часом не захворів?

«Я б сказав, але не посмію…» - подумав Какаші.

Максимально здоровий наскільки це можливо. Не проти прогулятися? До річки, наприклад? Тільки зайдемо до господарського будиночку, я залишу там відро.
Я б була впевнена, що зараз переді мною стоїть твій клон чи точніше підміна, якби ти не бісив мене так само, як під силу лише справжньому Хатаке Какаші.
Сприйму це за комплімент.
Ну, сприйми, сприйми. – не перестаючи свердлити його поглядом, відповіла Тейваз.
- Ну, так як?
Добре, але ти дістанеш мені пляшку води і обіцяєш відповісти на одне запитання, яким би воно тобі не здалося. По рукам? І не образишся за нього.
Мені вже починати хвилюватися?
Я просто не дуже емпатична в деяких моментах і не знаю, що може людину задіти, а що ні, що питати нормально, а що не дуже, але або так, або іди лікуй свої перепади настрою деінде.
Перше. – Какаші дістав пляшку води із сумки та протягнув дівчині. – А другий пункт виконаю на річці.

Тейваз потрусила пляшку, виявивши, що вона повна.

Я осушу її?
Та, будь ласка, - здивувався шинобі, - грошей не візьму, через воду не збіднію.
Точно, треба було просити рамен. Там би і бульйоном напилася.

Какаші засміявся, а Тейваз в пару ковтків прикінчила всю води і нарешті відчула себе людиною.
Ніколи не втомлюся дивуватися з того, який ти ненаситний водохльоб. 

Дівчина штурхнула його пляшкою в груди та промовила:

Веди мене, Хатаке.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Хіната, вовк, Кіба, какаші, Шикамару, хана, сакура, Обіто, Сакумо, Нара, Наруто, Неджі/Хіната, Хатаке, Самуїакі, інузука, Тейваз, Цунаде, Кіба/Неджі, Неджі, Какаші/ОЖП, Хана/ОЖП, Х’юґа, Рін, Генма, ОЖП
Переглядів: 547 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 3.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 1
До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

avatar
Безкінечність. Глава 12 (частина 1).
Завантаження...