menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.10.2021 в 01:10
Фанф прочитано: 429 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 13 (частина 1).


13.10.2021, 01:10
Глава тринадцята (частина І)


 
Тейваз впала на землю в позу лотоса та злісно схрестила руки на грудях. Вона п'ять годин провела на цій галявині за селищем, але в неї досі жодного разу не вийшло перетворити чакру на воду чи вогонь.

- Ще хоч раз і я точно виблюю свій сніданок. Ну, чому не можна пропускати вогонь, крізь долоні, як і блискавку, чому саме через шлунок? Чим керувався той, хто це вигадав? Підглядав за драконами у шлюбний період чи що?

Дівчина заричала та влупила кулаком по землі, але замість того, щоб сповна насолодитися болем, до неї дійшло, що якщо не виходить викликати стихії, які потребують створення їх за допомогою внутрішніх органів та дихання, то можна перейти до інших.

- Але я не хочу гратися в болоті, я хочу нормальну техніку. – Тейваз видихнула і приготувалася сконцентруватися, намагаючись задіяти саме свою чакру, а не сили природи. – Добре, спробуй розколоти її, але без чітерства.

Дівчина знову вдарила кулаком по землі, але крім того, що втоптала трішки ґрунт та забила руку, нічого не досягла.

- Невдахааааа. – почувся насмішкуватий тон із сусіднього дерева.
- І давно ти тут, збоченцю?

Тейваз підірвалася на ноги та почала виглядати Какаші поміж гілок.

- Могла б вже, - чоловік зістрибнув з дерева та сховав книжку до сумки, - і навчитися відчувати чужу чакру впритул до себе.

Какаші підійшов до дівчини та не переставав насміхатися, це було прекрасно видно навіть завдяки тій незначній відкритій ділянці обличчя шинобі.

- От останнє, що я хочу робити під час тренувань, так це зайвий раз напрягатися.
- Невдахаааа.
- Дістань назад книжку, а тебе нею стукну.
- А як це так, - не припиняв Какаші дражнити подругу, - така дурна болотяна техніка, нічого нормально, а наша Тейваз нездатна навіть грудочку утворити.

Дівчина аж закипіла і спочатку спопеляла Какаші поглядом, а потім до неї нарешті дійшло і вона відскочила, прикриваючи рот, через здивування.

- Дідько! Бляха, я не це мала на увазі! – Тейваз розсміялася, хоч їй і було соромно. – Так ти чув?
- Ага. Ну, добре, хоч нормальні техніки я теж знаю. Ну, подумаєш, якесь болото основне. Переживу. – скорчив із себе ображеного чоловік.
- Я не це мала на увазі, стихія землі теж нормальна. Ну, типу. – тепер дівчина по-знущальному всміхнулася.
- Звісно нормальна, якщо руки з правильного місця ростуть.
- Знаєш що, Хатаке, - дівчина в один ривок опинилася біля Какаші, погрожуючи йому пальцем, - міг би не насміхатися, а повчити, раз це твоя стихія!
- Е, ні. – чоловік закинув руки за голову. – Я сказав, що тебе не вчитиму, отже не вчитиму.
- Какаші, я думала ми з усім вже розібралися!
- Так, але за болото я і далі триматимуся своєї позиції. – шинобі в масці усміхнувся і в цю ж секунду отримав штурхана в груди.
- Бовдур.
- Будеш отруту пускати, застосую на тобі, заодно і навчу, техніку Тисячоліття Болю.

Тейваз вже була відкрила рота із захопленням, щоб погодитися, але вчасно запідозрила щось недобре, через хитрий вираз обличчя Какаші.

- Підступом тхне.

Дівчина, склавши руки на грудях, пильно поглянула на друга, чоловік же, в свою чергу, легенько посміхнувся правим кутиком вуст, але за маскою того було неможливо помітити.

- ТА ТИ ЗАЇБАВ!! ТА ЧОМУ НЕ МОЖНА НОРМАЛЬНО ПОЯСНИТИ! ТА НАХУЙ МЕНІ ТРЕБА ТВОЇ ЦІ ПРОПОРЦІЇ!

В Тейваз з Какаші аж очі з орбіти повилазили, коли вони почули ці крики десь за пагорбом.

- Це що, дітки ваші? – дівчина перевела, ще шоковані очі, на друга.
- Дітки… - кивнув головою чоловік. – Наші миленькі дітки.
- ТА НАХУЯ МЕНІ МАЛЮВАТИ ТОЙ ТРИКУТНИК, КОЛИ Я ХОЧУ НАМАЛЮВАТИ ТОРС, ЧОМУ Я ОДРАЗУ НЕ МОЖУ НАМАЛЮВАТИ ТОРС??? – вже лунало геть неподалік.
- Бля! – Тейваз впізнала голос. – Ні! Це моя дитинка! Це Кіба… - за відчуттями, голова та шия дівчини зникла між її плечами. - Ну, воно і дурне.
- Яка кузина, така й дитина. – як би підбадьорюючи, похлопав Какаші Тейваз по спині і отримав копняком по дупі. – Я ж пожартував!

Дівчина знову хотіла вдарити Какаші, але той вже з легкістю ухилявся і лише сміявся з кожної її спроби, за цим їх і застали розлючений Кіба, безтурботний Акамару та Неджі, що з останніх сил намагався зберігати спокій, а губи його вже зникли, перетворившись в одну тоненьку смужку.

- Вчителю Какаші? Тейваз? – скривившись, запитав Кіба, а Неджі в свою чергу просто мовчки вклонився, вітаючись.
- Ти якого кричиш на все селище, як недорізане теля? – зупинившись та відхекаючись, запитала дівчина.
- Я б спитав, що ти робиш, але не хочу.

Вони в один момент звузили очі та пильно подивилися один на одного, дійшовши мовчазної згоди забути про ці інциденти, наостанок показавши жестами, що слідкують один за одним. Какаші ж з Нежді чомусь стало соромно за них, навіть Акамару заскавчав та ткнувся носом в ногу Неджі.

- Ще раз вас вітаю, - заговорив Х’юґа, - вчителю Какаші, Тейваз-сан, але я, певно, вже піду та, з великим задоволенням, якщо ви не проти, залишу на вас цього бовдура. – хлопець вказав на свого друга.
- Ти кого бовдуром назвав?!
- Тебе. Ти мене вже дістав за сьогодні. Домашку я тобі дав, дай і мені трішки відпочити від твоєї експресії.

Закінчив, всміхаючись, Неджі, вклонився та пішов в бік селища.

- Та я зараз, як… - закіпаючи, кричав Кіба та розмахуючи руками, але Тейваз підійшла до нього з-заду та схопила однією рукою, іншою закриваючи йому рота.
- Бувай, Неджі, - намагаючись втримати кузена, промовляла дівчина, - раді були побачитися.

Неджі підняв руку, на знак прощання, не розвертаючись, не зупиняючись та не прибираючи задоволену усмішку з обличчя, навіть, коли почув нові крики Інузука та спроби Какаші їх розняти.

- Ти якого кусаєшся?! Собака ти не добита!
- Сама ти недобита!
- Бля… - «Може поспішити за Неджі?» - подумалося чоловікові.

 
***
- Я чув ти тренуєш Хінату?

Неджі настільки дозволив собі поринути у думки, що навіть і не помітив дядька за колоною.

- Пане Хіаши. – цього разу, хлопець у привітанні вклонився нижче, ніж зазвичай, коли батько Хінати вийшов із закутку. – Так.
- Не варто, через походження, витрачати на неї свій час, краще приділи увагу власному розвитку.

Хлопцю вдалося зберегти безтурботність на обличчі.

- Я тренуюся з пані Хінатою разом.
- Не плутай навчання із тренуванням, а розвиток із стоянням на місці.
- Ваша донька робить значні успіхи. Це вже не та дитина з якою я бився на іспиті на чуніна. Ні, навіть тоді це вже була не та дитина.

Хіаші лише пирхнув, тамуючи насмішку.

- Дозвольте залишити Вас. – вклоняючись, запитав хлопець.
- Так, я не мав на меті тебе сильно затримувати.
- Дякую. – відповів Неджі, розвертаючись в бік дому.
- Останнім часом, інколи, я ловлю себе на думці, що жалкую, що ти мій племінник.

Неджі моментально зупинився, немов все тіло натягнулося струною.

- Вибачте. – не розвертаючись, відповів хлопець.
- Ні, я радий, що частина мого брата жива, але, якби ти не був би кузеном моїх дочок, я б хотів бачити саме тебе головою нашого клану. Чоловіком Ханабі. Батьком моїх онуків.

Хлопця оглушило почуте. Він просто дивився божевільним очима в землю під ногами і не знав, як змовчати, не знав, що він щойно почув, ні, він ладний би був ніколи не чути таких бажаних для його серця слів, тому просто не зумів себе стримати.

- Якби я не був кузеном Ваших дочок, - все ще не розвертаючись, не піднімаючи голови, почав говорити Неджі, голосом, від якого віяло холодом, - я б сам за декілька років просив би руки Вашої доньки. Пані Хінати. – Неджі змовчав лише на секунду, та обом вона здалася вічністю. – Але не думайте, я її навіть пальцем не торкнуся. Ніколи. Навіть подумки. Я занадто люблю її, як людину та, як сестру і занадто поважаю її, її вибір та її почуття. Єдине, що я можу дати пані Хінаті – це зробити все, аби захисти її. Знаннями, допомогою чи власним життям – значення не має.

Він не наважився поглянути в очі дядькові після сказаного, хоч взагалі не жалкував, через свій необдуманий, неочікуваний, для самого ж себе, вчинок, як і не боявся покарання, яке могло послідувати від голови клану, від батька двох дівчаток, а просто випрямився та пішов геть, залишивши Хіаші наодинці з почутим та своїми почуттями.

- Я впевнений, - тихо промовив пан Х’юґа, коли вже лише силует Неджі виднівся на горизонті, - що ти і справді захистиш мою донечку.

 
***
Кіба з Акамару, Тейваз та Какаші саме заходили до селища, коли їм на зустріч вийшла Хана з трійнятами, рюкзаком через плече та ще декількома шинобі із Анкою на чолі.

- О, люба, я шукала тебе!
- Хано? – дещо спантеличено характерниця поглянула на свою дівчину, поки Какаші підійшов перекинутися парою слів із Анкою. – В тебе ж мало бути ще декілька вихідних?
- Так сталося. Неочікувано викликали та назначили нову місію.
- Але ж ми збир… - важко було не помітити смуток на обличчі Тейваз, та який моментально змінився на штучну, але достовірну, усмішку. - Ой! Чого це я! Робота – є робота. Я просто сама скучила за місіями та трішки голодна.

Тейваз підійшла та міцно обійняла Хану на прощання.

- Вибач, люба, наступного разу подивимося.
- Чудово! – підстрибнув Кіба. – Мами ще немає, тебе вже немає, а отже будинок в цілковито моїй власності!
- Не насвиняч. – розкуйовдивши братові волосся, Хана поцілувала Тейваз та вийшла за браму.

Кіба радісно поспішив додому, а Тейваз, поглянувши довкола, зрозуміла, що, крім постових, тут вже нікого не було, тому, знизавши плечима, пішла з ціллю поглинути пару порцій рамен Ічираку. Чомусь, крім цього всього, на неї ще і накотив сум, через невдалі тренування із перетворенням чакри.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Генма, Х’юґа, Неджі/Хіната, Хатаке, Асума, інузука, Майто Ґай, Хіната, хана, Тейваз, Кіба, Неджі, Шикамару, какаші, Хіаші, Какаші/ОЖП, Нара, Наруто, Хана/ОЖП, Куренай, Ханабі, Кіба/Неджі
Переглядів: 429 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 13 (частина 1).
Завантаження...