menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.11.2021 в 22:03
Фанф прочитано: 317 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 15 (частина 1).


13.11.2021, 22:03
Глава п'ятнадцята (частина І)

Характерниця поставила коробку на ґанок та присіла поруч, вдихнувши на повні груди прохолодне, зимове, вечірнє повітря, чий запах просто обожнювала. До завершення йшла її улюблена пора року й хоч вже майже скінчився грудень, але Тейваз і його приписувала до осені. Жовтень, листопада, грудень - ось для неї була справжня осіння пора і саме ці місяці пахли найкраще: спочатку димом, що не соромився лоскотати пазухи, потім оманливим сонцем, і, на завершення, морозом, що милосердно попереджав про прихід білої королеви.
 

- Що, - Шикаку теж вийшов та сів біля Тейваз, - точно не передумала?

- Ні. - всміхаючись, із вдячністю в очах, прошепотіла дівчина.

- Не сумуватимеш?

- Дуже, але я і так майже цілий рік зловживала вашою гостинністю та і час починати самостійне життя в Листі, бо я все ж планую пройти цей ваш з Цунаде тест, - Шикаку скрипнув зубами, - і залишитися тут.

- Назавжди?

- Хотіла б я так відповісти.

- Ти постійно уникала питань про сім'ю, точніше, про тебе і сім'ю. Ти не переживаєш за них, поки тут?

- Кажіть чесно, ви думаєте, я їх кинула, так? Викреслила зі свого життя? Зрадила?

- Це не я сказав. Це ти так думаєш про себе.
 

Тейваз зціпила зуби, аби не заплакати.
 

- Так. Я люблю їх, жити без них не зможу, але мені тут краще набагато, хоч і там ми рідко бачилися, а коли бачилися, то сварилися. Без них я ніщо. Я дуже боюся, коли настане той день, що втрачу їх, бо я геть до цього не готова. Я хочу жити з ними на відстані, але знати, що вони живі та здорові, і поки я тут, сенсею, з ними там буде все добре. Я це знаю. Але, коли я повернуся, на мене чекатиме будь-що. Тому, я б дуже хотіла прожити в Листі до самої своєї смерті, але це буде неправильно, якщо я тут зможу стати щасливою, а вони там залишаться в цілковитій самотності, хворі, старі та беззахисні. Проте, можна подумати, наче, коли я знаходилася вдома, від мене їм хоча б якась користь була, крім постійних проблем з переживаннями.
 

Чоловік мав, що відповісти, але добре розумів, що все почуте ним, було сказано не заради того, аби він виразив підтримку чи щось заперечив. Ні. Шикаку усвідомлював, що Тейваз просто треба було нарешті це проговорити в голос. Те, за що вона так ненавиділа себе і те, що її так розвивало навпіл із середини. Тому він промовив лише декілька слів:
 

- Просто пам'ятай, що ти прийшла на цей світ, аби пройти власним шляхом, а не жити на узбіччі батьківської дороги.
 

Дівчина поглянула на людину, яку вона дійсно сприймала за свого вчителя, геть розбитим поглядом, але в якому зблиснула тьмяна надія.
 

- То точно вже не передумуєш, - Шикаку повернув голосу привітну інтонацію, - з'їжджати в ту халупку на околиці Листя?

- Хей! Нормальна, маленька квартирка. Не ображайте моє житло, сенсею.

- Ну, тоді, - Шикаку нахилився до відкритих дверей та витягнув з-за них коробку, ще більшу, ніж та, що стояла на ґанку, - це також з собою не забудь.

- Сподіваюся, тут їжа?

- Е, ні. Якщо вже вирішила сепаруватися, то не забувай, що і готувати самій доведеться.

- Дідько! Шикаку, чому Ви раніше мовчали?! А я вже і гроші внесла!
 

Вони розсміялися, а чоловік поставив свою коробку зверху на ту, що упаковувала Тейваз.
 

- Не думала ж ти, що переїхавши, втечеш від уроків? - навіть в сутінках було помітно, як лиховісно заблищали очі Шикаку, Тейваз же, натомість, свої відвела.

- Там що, підручники? А я вже була пораділа, який легкий в мене переїзд, як добре мати мало речей.

- Ага, попросив Шикамару збігатися до Академії і взяти у свого колишнього вчителя всю програму, яку вони проходили. Якщо ти вже бажаєш тут пустити коріння, ставши шинобі Вогню, то я змушу вивчити тебе все необхідне і трішки більше.

- Викурити мене із селища вирішили, якщо вбити не вдалося?

- Ну, хто ж знав, що ти така живуча?

- Але таке собі, бо починали ми, враховуючи мої вхідні дані, а тепер привіт школо? Не весело. Деградація якась.

- Ну, якщо ти думаєш, що це для дітлахів, отже тобі то буде, як два пальця об асфальт? От, прийдеш незабаром на вечерю, як обживешся на новому місці, першу частину мені швиденько за раз і здаси.

- Тобто, варіант з тим, що це я вас із сім'єю запрошу, ви навіть не розглядаєте?

- Ні, дякую. В Йошини досі око сіпається, як згадає, що було з її кухнею.

- Так завжди, коли я готую для когось. Боюся експериментувати, нервую і відбувається щось жахливе.

- От і вирішили. До речі, ти ж чула про фестиваль, що вже на порозі практично?

- Фестиваль?

- Зимовий щорічний фестиваль феєрверків. Свято для всього Листя. Як в тебе з місіями найближчими днями?

- Якщо нічого не станеться, то до кінця року я можу спокійно бити байдики.

- Тоді бий їх скоріше в новому домі, бо сніг починається і Йошина, якщо помітить, то нікуди тебе сьогодні вже не пустить.

- Будь ти хоч характерницею, хоч шинобі, а шапку вдягти змусить. Ще довго не зможу те забути.

- І сперечатися з нею собі дорожче.

- Треба було пані Йошино проти нападу демона-лиса ставити. Все б швидко вирішила і новий улюбленець був би вдома.
 

Тейваз замовкла, побачивши скам'яніле в мить обличчя Шикаку перед собою.
 

- Вибачте... Я, так.

- Ні. Я не про це. Я досі не знаю скільки інформації тобі відомо, а скільки ні.

- Я також. Пробачте.
 

Шикаку втомлено видихнув, а дівчина встала, взяла коробки, так, що лише голова і стирчала над ними, та зібралася йти, але спершу, ледь не перечепилася об власні ноги на сходах.
 

- Ти, як завжди і стоп, книжки несу я.
 

По дорозі вони розговорилися на абсолютно різні теми, не встигаючи повноцінно перескакувати з однієї на іншу, як завжди це робили за вечерею, коли Шикаку не затримувався на роботі і поки Йошино їх не розганяла спати, аж поки, вже перед самим будинком, який мав стати новим домом Тейваз, їхню увагу не привернув крик та гуркіт.
 

- Та знову!!! - голос повний розпачу пролунав із квартири на першому поверсі, де були дещо відкриті двері. - Скільки разів це має повторитися, щоб я нарешті второпав, що не варто братися за те, чого не вмієш!?

- Вчителю Ірука? - Шикаку постукав та увійшов. - Диви, Тейваз, а здавати книжки в бібліотеку тобі буде простіше.

- Га? - дівчина заглянула за спину Шикаку.

- Пане Нара? І.. Е? Доброго вечора, пані.
 

Ірука стояв навпроти вхідних дверей на порозі власної кухні весь в борошні та зі шкарлупою від яєць на водолазці, а позаду нього виднілася перекинута на підлогу миска з тістом.
 

- Вибачте за такий гармидер. Хотів було підекономити, повечерявши вдома, та насмажити млинців, але олія і вона, ну, та... Не стійте на порозі, заходьте. Ви хотіли щось запитати?
 

Молодий вчитель геть почервонів від сорому.
 

- То це він, - дівчина нарешті теж увійшла до оселі, закривши за собою двері, - той вчитель із Академії про якого ви казали?

- Так. Вчителю Іруко, це Тейваз, дочка шинобі із клану Інузука, про яку я тобі розповідав і якраз для неї сина брав ці, - чоловік припідняв коробку, - підручники. І Тейваз, це вчитель Шикамару і саме він проведе потім тобі письмові іспити.

- Які іспити?

- Так, добре, мені вже час. - Шикаку поставив коробку біля ніг Тейваз та поспішив на вихід.

- Які ще, з біса, письмові іспити, а, пане Нару?

- Дитячий лепет. Ти ж це, ти ж казала, що Хана до тебе сьогодні зайде допомогти обжитися?

- Так, - збрехала характерниця, бо насправді кузина останнім часом брала багато додаткових місій, - але які іспити? Коли? Що? Не змінюйте теми!
 

Двері грюкнули перед самим її носом.
 

- Ох... - Тейваз ніяково посміхнулася Іруці.

- Я б Вас запросив на вечерю, але, по ходу, я сьогодні і сам без неї. - хлопець, так само ніяково, поглянув на неочікувану гостю. - Так, а що ви хотіли із паном Нарою?

- Е? А! Ой... Він мені просто допомагав із речами. Я Ваша нова сусідка, зверху.

- Вдале знайомство.

- Та, ні, серйозно! Прикольне ж? О! Хочете... Ні, не так. Ви не будете проти, якщо я допоможу Вам із вечерею і, можливо, якщо Ви погодитися з цим також, то ми і на «ти» перейдемо? Все ж, проклинати на «ти» когось буде легше, коли я читатиму ось це жахіття. - Тейваз вдарила ногою ящик із підручниками.

- Це якось не зручно та не правильно. Ну, тобто, це я мав би нових сусідів пригостити вечерею.

- З мене готування, з вас...

- З тебе.

- З тебе продукти?

- Добре, залишилося знайти того, хто помиє посуд.

- І підлогу. Як думаєш, твої учні вже сплять?
 

Вони розсміялися, а Ірука підійшов, щоб забрати коробку з речами та запросив пройти на кухню.
 

- А ти добре готуєш?

- А ти вже перебираєш? Ну, на хмільну голову шансів більше, що вийде щось їстівне.

- В мене було пиво! Ми врятовані.
 

Вони пішли на кухню. Дівчина відчувала, що Ірука, так само, як і вона, ховає своє ніяковіння за безглуздим жартами.
 

- Обережно!
 

Тейваз послизнулася на розлитому тісті і впала спиною в нього ж.
 

- Ех, - видихнула дівчина, коли Ірука допоміг їй підвестися, що вийшло далеко не з першої спроби і закінчилося також падінням й самого хлопця пару разів, - тепер ми виглядаємо, як команда. А що готуватимемо?

- Може... - в цей момент очі хлопця округлилися, а палець вказав на щось позаду Тейваз. - Звідки це в мене?! Такого точно не водилося! Я не настільки вже і рідко прибираю!

- Ха?
 

Дівчина розвернулася та побачила велетенського таргана, що одразу змусив її викрикнути та стрибнути в бік Іруки.
 

- Якого чорта! Вбий його!

- Я не хочу його вбивати!
 

Вони тулилися один до одного та одночасно відходили в протилежний від таргана бік.
 

- Ми що в Мадагаскарі?! З якого хріна він такий велетенський!?

- Де?! Та і це ще звичайного розміру.

- ТУТ МОЖУТЬ БУТИ І БІЛЬШІ?! – Тейваз схопила Іруку за комір, злісно засичавши. – І взагалі, хіба ти не шинобі? Якого чорта жучка боїшся?

- А ти?

- А я таких ще не бачила! Я не хочу до того монстра і на метр наближатися!

- То кинь в нього якимось нінджутсу! В мене нічого підходящого.

- Яким? Думаєш в мене є? Чи ти хочеш, - дівчина підтягнула молодого вчителя ближче до себе, - щоб я тобі, разом із тарганом, пів хати рознесла?

- Дай час зважити всі "за" та "проти" твоєї пропозиції!!
 

Цієї миті тарган, сам вже перелякавшись галасу, вирішив сховатися десь під столом, і тому швидко побіг в бік сміливих шинобі Листя, чим змусив, й без того знервовану, парочку підскочити в паніці та чкурнути на вулицю, де вони моментально збили з ніг Хатаке Какаші, що саме повертався із магазину додому, який був в декількох кварталах звідси.
 

- Знаєте, - озвався ошелешений чоловік, - хоч снігу і небагато, але я надаю перевагу лежанню в теплому ліжку чи гарячих джерелах, а не на холодній землі.
 

Першим всю ситуацію збагнув Ірука, коли побачив перед очима обличчя Какаші на максимально короткій відстані від свого, тому моментально підлетів на ноги і, геть вкрившись рум'янцем, почав вибачитися перед чоловіком. Тейваз же, яка впала перпендикулярно на ноги своєму командиру і ледь встигла виставити руку, щоб не поцілуватися із землею, не поспішала підводитися.
 

- Неможливо... - прошепотіла дівчина.

- Тейваз, це що тісто в тебе на спині?

- Ага, для млинців. То це, не посмажиш їх нам з Ірукою?

- Зішкрібати прямо з тебе?

- Ну, ... - Тейваз перевернулася, не встаючи, на бік, обпершись на руку, зігнуту в лікті.

- Вона жартує! Какаші-сан, вибачте. Все добре?
 

Ірука схопив дівчину попід руки та почав стягувати з чоловіка. Какаші ж, коли теж підвівся, з, на диво, абсолютно не постраждалими пакетами продуктів, заглянув до квартири, потім ще раз поглянув на вигляд цих двох та нарешті посміхнувся.
 

- Може запросите на вечерю та розкажете, що тут відбувається, а то я геть не хочу сьогодні їсти наодинці?

- Іруко, - Тейваз поклала лікоть йому на плече та нахилилася до вуха, хоч шепотіти навіть й не збиралася, - у нас проблеми. Схоже продукти та готування з нього, я візьму посуд на себе, так і бути, а що залишимо тобі?

- Виконання смертельного вироку. - із впевненістю в очах відповів хлопець.

- Га? - нічого не розуміючи, Какаші переводив погляд то з одного, то на другого.
 

Тільки-но шинобі в масці зайшов на кухню і подолав в собі емоції від побаченого гармидеру та від кумедних спроб, під багаторазове повторення "вибачте", Іруки то все прибрати, так одразу немов став одним цілим із нею. Він неначе все життя був не шинобі, а шеф-кухарем, що міг філігранно нарізати овочі хоч із закритими очима, чого звісно, його силою поросили не робити.
 

- Какаші-сан, - підійшов до чоловіка Ірука, - все ж, давайте вже наказуйте, що і як нам робити, а то не гоже.

- Нам? - награно обурилася Тейваз. - Я нічого не знаю, мені тут за обіднім столом з пляшечкою пива дуже добре, допомагає не думати про посуд, який на мене чекає.

- Ти, як завжди.

- Ти, як завжди. – перекривила командира дівчина і випадково зачепила ліктем порожню пляшку, що погрожувала впасти і розбитися, але була вчасно впіймана винуватицею. – Упс.

- Ну, я ж кажу, незграбо.
 

Какаші, не розвертаючись від кухонного столу, закотив очі, а тоді мовив до Іруки:
 

- Взагалі, я ненавиджу, коли заважають під час приготування їжі та й прибирання, до слова, теж мені важко комусь довірити, але у вас на обличчях написано, - чоловік по черзі вказав на товаришів ножем та повернувся до нарізання лосося, - що ви зараз з голоду помрете, тому натри, будь ласка, імбир та начисти горошку. А щодо тебе, Тейваз, - Какаші повторно розвернувся до подруги з ножем, ніби попереджаючи, що відмов не прийме, - займись поки цибулею та часником.
 

Дівчина, присмоктавшись до пляшки, здивовано поглянула на командира:
 

- Цибуля та часник? Сприймаю це як натяк чи твої приховані бажання щодо моїх сліз.

- Вперед. Це ще не все, а часу у вас, поки рис не стане наполовину готовим.
 

Тейваз відкоркувала другу пляшку, зробила пару ковтків і підійшла до хлопців, аби забрати овочі та вільні дощечку з ножем.
 

- Стоп! Це ж лосось! Копчений лосось?

- Ну, вже з гостринкою.

- Іруко!?

- Е? - хлопець від несподіванки, ледь не стер собі палець.

- Вибач за нахабство, але в тебе є шоколад?
 

Какаші нервово ковтнув.
 

- Притримай свої пориви при собі, в мене ніж.

- В мене також. - не розвертаючись від Іруки, відповіла характерниця командиру.

- Так. Повно. Інколи, з цими дітьми більше нічого не працює. В шафці над тобою. Бери, не переймайся.

- Дякую.
 

Тейваз, не зважаючи на свій зріст, все ж таки довелося стати навшпиньки, аби дотягнутися до потрібної полиці і в момент, коли вона саме схопила плитку шоколаду, Какаші знову, як і тоді, провернув трюк із пальцями та ребрами, змусивши дівчину закричати та відскочити.
 

- Марно, я встигла! - Тейваз помахала молочним шоколадом із вибуховим мармеладом в нього перед очима. - Але тепер тобі точно пощади не буде. І взагалі! В мене був ніж! Я могла тебе поранити.

- Вчителю Іруко, - з відчаєм звернувся Какаші, - пропозиція з пивом ще актуальна?

- Зараз дістану, але що відбувається?

- Іруко, - всміхаючись, почала відповідати Тейваз, коли той вже подав відкриту пляшку Какаші, - а як ви відноситеся до різних збочень?

- В сексі? Вважаю, що там не може бути ніяких збочень, лише не ті люди.
 

Какаші аж пивом подавився та одразу розвернувся від товаришів, а Тейваз не змогла стримати схвальною посмішки.
 

- Вчителю Іруко, а чим ви нас ще здивуєте, а? Але я про гастрономічні.

- А. - тепер хлопець злегка зашарівся. - Вибачте. Ну, завжди відкритий. Теж.
 

Какаші знову поперхнувся, а тим часом, дівчина дуже задоволено посміхнулася, відкрила шоколадку та поєднала шматочок її зі шматочком червоної риби.
 

- Іруко? - Тейваз протягнула йому спробувати, але раптом між Ірукою та Тейваз виник Какаші, який перехопив рибу із шоколадом з рук дівчини та мовив:

- Е, ні. Хай спершу вона спробує. - тикнув він в дівчину шоколадом, а потім відвів цю ж руку, зігнуту в лікті, назад. - Покаже нам. А то, це точно неїстівне. Переконаний, вона щось заду...
 

Ірука відкусив прямо з рук Какаші, трішки задівши вустами його пальці. В чоловіка немов стержень вставили, так він моментально вирівнявся, не в змозі одразу розвернутися від Тейваз до хлопця, тому робив це максимально повільно. Дівчина помітила наскільки збентежився та почервонів її командир.
 

- Доволі смачно та цікаво, - спокійно сказав Ірука, коли Какаші вже подивився на нього, зробивши перед цим декілька великих ковтків алкоголю, - навіть, чомусь, гармонійно. Як ти до цього додумалася, Тейваз? - хлопець з легкістю забрав залишки шоколаду і риби з рук Какаші, і той одразу, щоб відволіктися від думок, зробив ще ковток та схопив в іншу руку ножа, збираючись продовжити готувати.

- Ну, тут два варіанти, або я гастрономічна збоченка, - дівчина і сама з'їла, говорячи, подібний смаколик, - яка залежить від нових, незвичних смаків, або просто поглинаю все, що бачу без розбору, через нездатність інакше підтримувати свій внутрішній стан у більш меншій стабільності.

- Какаші-сан, - Ірука склав шоколад з лососем, - та підійшов до Какаші, - залишилися лише Ви.
 

Молодий вчитель простягнув чоловікові, у якого на цей момент були зайняті обидві руки, до рота їжу і Тейваз здивувалася, наскільки покірно, хоч із зволікання, той її відкусив, але обережно, маленький шматочок, не відриваючи свого погляду від Іруки. Щоки Какаші досі мали на собі сліди від зніяковіння. Хлопець, в свою ж чергу, закинув собі до рота, що залишилося, облизав пальці та посміхнувся до Какаші, той же йому відповів взаємністю.
 

- Тейваз, - промовив чоловік, продовжуючи дивитися прямо перед собою, - ти була права, це, уявлення не маю чому, але дуже смачно.
 

Ніхто не відповів. Хлопці розвернулися і зрозуміли, що на кухні більше нікого немає, крім них, як і пляшок пива, що дівчина була поставила собі на стіл, а вхідні двері погано закриті.
 

***

Селищем запанували святкова какофонія безлічі звуків і аромати різноманітних страв, які перемішувалися один з одним та зваблювали собою жителів Листя ще більше. Дехто збирався на головній площі, готуючись до запуску феєрверків, дехто абсолютно не поспішав і продовжував насолоджуватися розвагами чи спеціальними товарами в ятках, але були і ті, котрі не сильно полюбляли святкову мішуру, хоч і бажали побачити, як розквітне небо, тому позабиралися на дахи власних будинків у зручному, домашньому одязі. До останніх і належав Хатаке Какаші зі своїм нерозлучним другом Майто Ґаєм та його учнем Лі.

- В мене, - задумливо, почав було Ґай, - якесь сильне відчуття дежавю!

- В мене, - задумливо, почав було Ґай, - якесь сильне відчуття дежавю!

- Хмм, тільки не говори, що тобі здається, що ми вже колись сиділи на цьому ж даху, так само зваблюючи перехожих своїми оголеними ніжками з-під халатиків, в очікувані феєрверків?

- Так, Какаші! В тебе теж?!

- Так. – продовжував злегка знущатися над другом шинобі в масці. – Немов, десь рік тому чи трішки більше.

- Тааак, - Ґай потер підборіддя, - думаю, це не спроста. А ти, що скажеш, Лі? – чоловік, запитуючи, поклав руку на плече учня.

- О! – вигукнув хлопчина, навіть не звернувши уваги на вчителя. – Це ж Сакура! Там унизу! Можна, ми її запросимо до нас, а вчителю Ґаю? Вчителю Какаші?
 

Сакура вперше за рік почувалася по-справжньому самотньою. Минулого разу вона насолоджувалася небесними, вогняними квітами зі своїми найближчими друзями, а тепер блукала вуличками, не знаючи до кого пристати, аби не відчувати себе абсолютно непотрібною на цьому зимовому святі, але все частіше, з кожним кроком, ловила себе на думці, що можливо буде краще, взагалі піти додому та замкнутися у власній кімнаті, намагаючись ігнорувати батьківські допити, чому вона так рано повернулася.
 

Не зупиняючи ходи, Сакура озирнулася назад, через що, цієї ж миті, врізалася в колишню однокласницю, що немов застигла попереду неї.
 

- Дивись, куди преш, Іно-свинино! – одразу ставши в оборону, огризнулася дівчинка.

- Вибач.
 

Іно теж роздивлялася довкола, тому навіть не одразу усвідомила, що стоїть посеред жвавої юрби.
 

- Що? – геть здивувавшись, перепитала Сакура. – Вибач?
 

Дівчинка ніжно схопила Іно за щоку і розвернула її обличчям до себе.
 

- Іно, з тобою все добре?
 

Білявка ще якісь пару секунд розгублено дивилася на Сакуру, немов і не бачачи її перед собою, а тоді вмить прийшла до тями, грубо скинувши руку подруги.
 

- Перед собою краще дивись, товстолоба!

- А сама ти куди дивилася?! Встала, мов той стовп посеред дороги!

- З нас двох, на стовп точно вже ти схож... - раптом Іно запнулася на пів слові та знову, немов втратила концентрацію зору. – Мені треба знайти батька!

- Іно?
 

Та було вже пізно, дівча моментально побігло повз Сакуру й зникло в юрбі.
 

- Так дивно... - дівчинка поглянула в нічне небо, а коли опустила очі, то встигла помітити, як за рогу вийшла Тейваз, ховаючи обличчя під капюшон. – Пані Тейваз!

- Га? – Какаші несвідомо поглянув туди, куди саме вказував Рок Лі.

- О, Сакура, - Ґай так протягнув ім'я, що немов проспівав його, - чудова, майбутня куноїчі. Одного разу бачив, як її тренувала П'ята. Це було гарно. Немов уособлення самої сили весни в людській подобі. О, Какаші, а ти був на їх тренуваннях? Сакура ж твоя учениця?

- Насправді, - Какаші відвернувся від друга, опустивши погляд, - ні. Жодного разу.

- Ну, знай, що ти гарно навчив її тайджутсу. Молодець!

- Моєї заслуги там немає.
 

Какаші, все ще уникаючи погляду Ґая, подивився вниз на Сакуру, що саме підбігла ближче до будинку, на якому і сиділи чоловіки, чим зникла з їхнього поля зору.
 

- Пані Тейваз!

- Привіт, Сакуро. – дівчина мило посміхнулася у відповідь, хоч Сакура, навіть в темряві, змогла розгледіти, недобрий блиск в її очах. – Давно не бачилися.

- Так. – обурено відрізала дівчинка. – Ви ж більше не заходите до пані Цунаде, коли вона мене вчить медичним технікам.

- Та нащо вам заважати? Та і місій в мене, нарешті, побільшало.

- Угу. – Сакура склала руки в боки. – Немов не очевидна Ваша зверхність до медиків.

- Сакуро! Це не так.

- То чого ж Ви відмовилися хоча б спробувати вчитися разом зі мною? Тут або зверхнє ставлення до таких технік, або до віку.

- Справа в іншому, я вже пояснювала П'ятій і не збираюся звітувати ще і перед якимось дівчиськом. Сьогодні що, всі медики показилися і вимагають від мене доповідей?!
 

Сакура хотіло було образитися, але побачила, настільки сильніше заблистіли очі дівчини, що саме відвернулася до стіни, тому нічого не сказала, крім єдиного:
 

- Вибачте.
 

Дівчина витерла рукавом очі і знову поглянула, всміхаючись, на Сакуру.
 

- І ти мене вибач.

- І мене пробачте, що між вами встрягаю, - догори дриґом показалася спущена з даху голова з білим волоссям, - але чи не бажаєте приєднатися до нас, поки все не розпочалося?
 

Дівчата зробили пару кроків назад та поглянули наверх, де побачили ще і Ґая з Лі, що саме їм махали, закликаючи застрибувати на дах. Тейваз з Сакурою переглянулися скривившись, засміялися, бо виявили, що дехто таки справді не прихильник спідньої білизни, а потім одночасно кивнули на знак взаємної, телепатичної згоди та стрибнули до хлопців. За цей час, Какаші встиг прослідкувати за поглядами своєї підопічної та учениці, вдарити себе по лобі і попросити друга прийняти більш цивільну позу.
 

Селище освітило першими вибухами, а холодне повітря просочилося різким запахом пороху. Ґай розкрив рота, як мале дитя, радіючи небу, що замайоріло фарбами, а Какаші та Лі, що стояли по обидва боки від нього, простягнули, в якості ввічливої допомоги, свої руки дівчатам.
 

Тейваз здивувалася, наскільки теплою була долоня командира і як впевнено він стиснув її власну. Дівчина зустрілася з Какаші поглядом, а в цей момент час почав бігти немов загуста рідина в пісочному годиннику, що ніяк не могла пробитися, крізь отвір.
 

Тільки поглянувши на неї, чоловік зрозумів, що геть нещодавно Тейваз точно плакала, а помітивши це, дівчина одразу відвела очі від Какаші та подивилася позаду нього на феєрверки. Хоча, їх не можливо було не помітити всім, хто зараз був під відкритим небом.
 

- Хінато, - Хіаші покликав доньку, що саме поспішала вибігти із резиденції клану, - що тобі заважає насолодитися феєрверками поруч зі своєю родиною? Ми чимось тобі не вгодили?
 

Дівчинка повільно розвернулася обличчям від відкритої брами до батька.
 

- Вибачте, батьку, - Хіната трішки похилила голову, - я просто хотіла зустрітися з друзями.

- Ти не тренуєшся вдома, не проводиш свій вільний час вдома і навіть на фестиваль тікаєш з дому.

- Вибачте, батьку, але це не так. Я просто...

- Просто вирішила ще комусь позаважати? – перебив доньку Хіаші.
 

Хіната подивилася повними розпачу очима на батька, всіма силами намагаючись стримати сльози.
 

- Замість того, аби тренуватися в себе, ти вирішила не лише забирати тренувальний майданчик у тих, кому він необхідніший, а ще й сісти на шию власному братові, змушуючи його гратися з тобою. Якщо ти хотіла, аби Неджі продовжував тебе тренувати, як і в дитинстві, мала б не відставати давно, хоча б від власної молодшої сестри.

- Тату... - леза пронизали горло дівчинки не даючи більше вимовити ні слова.

- Та замовкніть Ви!
 

На дорозі показався Кіба, очі якого палали люттю.
 

- Що? – підвів брови чоловік. – Щеня клану Інузука? Не доріс ще так із дорослими розмовляти.

- А Ви хіба маєте право так з власною донькою розмовляти?!
 

Хіаші нахилив голову на бік, не відводячи погляду від хлопчини.
 

- Кібо, будь ласка... - прошепотіла Хіната.

- Ні. – суворо відказав її батько. – Хай лає, а ти продовжуй собі під носа бурмотіти.
 

В хлопця від почутого, аж зірвався рик, але який одразу ж загубився в шипінні перших феєрверків, що з'явилися над головами трійці.
 

- Б'якуґан!

- Тату? - ошелешено скрикнула Хіната, а в цей момент Кіба схопив її за руку та притягнув до себе, закриваючи власним тілом зі спини, розвернувши її обличчям до батька, таким чином, щоб вона опинилася між ними.

- Хіба теж помітив? – дещо зверхньо, але одночасно і похвально, запитав Хіаші.

- Ні, але нутро іншого пояснення не має, та і порох пахне інакше.

- Правильно воно тобі підказує, але це не допоможе.
 

Хіната перевела погляд з батька на друга, не в змозі повірити власним припущенням, а тоді також застосувала б'якуґан і ще раз поглянула на них.
 

- Як так? Коли?! – дівчинка міцно стисла руку друга та повторно звернулася до батька. – Де Ханабі?! Де Неджі?

- Неджі не з вами? – Кібі явно не сподобалося почуте.
 

Хіаші тільки-но хотів схопити дітлахів та затягти до маєтку, як небо знову освітилося десятками феєрверків, а тоді немов погас весь світ.

 

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Hurt/comfort, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Ірука, Данзо, Хатаке, Тейваз, Узумакі, Кіба, Іноічі, Шикамару, Аска, какаші, Іно, Майто Ґай, Хіната, хана, Наруто, Нара, інузука, Х’юґа, Неджі, шикаку, Куренай, Хіаші, Незука, Рок Лі, Йошино
Переглядів: 317 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 1
Про КакаІру: ви скажете фансервіс, а я скажу, який фансервіс, я просто, через цих клятих едіторів в тік-тоці, полюбила цей пейрінг і він майже єдиний, який не викликає заперечних емоцій, навіть, якщо стане каноном для Какаші.
Точніше, лише він і не викликає нічого, крім: ну, ок, з ним Какаші можна .
Ще частково з Сакурою, але там же є канонічні нюанси, але на тому крапка. Ірука, Сакура і його книжковий гарем, більше не треба в Боруто його комусь віддавати. А все ж з Ірукою вони котики.
Хоча, може я не об'єктивна, адже Іруку теж люблю дуже.

avatar
Безкінечність. Глава 15 (частина 1).
Завантаження...