menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.11.2021 в 22:14
Фанф прочитано: 323 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 15 (частина 2).


13.11.2021, 22:14
Глава п'ятнадцята (частина ІІ)

***

- Татку! – Іно нарешті знайшла батька, з яким вони ледь не врізалися один в одного на одному із поворотів, і одразу, по виразу його обличчя, зрозуміла, що вона, нажаль, не помилилася.

- Іно? Треба негайно відмінити феєр...
 

Перші кольорові квіти зашипіли і над їхніми головами. Іноічі брудно вилаявся, а потім вибачився перед донечкою за це.
 

- Ти молодець, Іно.
 

Донька запитально поглянула на батька.
 

- Ти ще генін, а вже змогла відчути таку сильну техніку.

- Але запізно. Цього недостатньо.

- Так і я ж.

- Дай вгадаю, ви десь пили з чоловіками в барі, в закритому приміщенні?

- Дивишся на мене, як твоя мати.
 

Іноічі засміявся, але сміх моментально обірвався, бо із другим залпом феєрверків його донька втратила свідомість, впавши йому на руки.
 

- Іно! Донечко!
 

Чоловік роздивився довкола і зрозумів, що більшість жителів Листя провалилися в ґенджутсу, лише де-не-де траплялися розгублені відвідувачі фестивалю, що все ще залишалися на ногах.
 

- Цікаво. – за спиною у Яманака з'явився Шикамару, що саме встиг зловити непритомного шинобі, який падав з даху.

- Що ж, - задоволено усміхнувся Іноічі, - ну, якщо в нас є притомний Нара, то у ворога жодних шансів.
 

Шикамару лише пирхнув у відповідь та обережно поклав односельця на землю.
 

- Хоча, щодо того чи це ворог, - мовив Іноічі, беручи доньку на руки, - я сумніваюся. Стала відчутна неймовірна кількість чакри в повітрі, але вона не чужа.

- Той, хто наклав ґенджутсу, живе у Листі?

- Жодних сумнівів і ми маємо його знайти, як і розібратися в усіх причинах.

- Патороч якась.
 

***

- Це що, - здивувався Кіба, звертаючись до подруги та її батька, - гральний стіл? Нагадує стіл для покеру за яким мама з паном Абураме та дорослими ІноШикаЧо грають в карти у тому шинку. Ну, тільки там хоч із освітленням по краще, бо тут, крім столу і вас я нічогісінько не бачу.

- Привіт, Хіаші. – пролунав голос із темряви, що ставав гучнішим з кожним кроком. – Не впізнаєш мене?

- Я не знаю, хто ти така, - Хіната, використовуючи доуджутсу, підірвалася з-за столу, що аж стілець впав із гуркотом та продовжила кричати в порожнечу поперед себе, намагаючись там когось угледіти, - але негайно зніми ілюзію! Я маю переконатися, що з Ханабі все добре!
 

Не встиг Хіаші здивуватися побаченому, як голос знову прозвучав, але вже так, немов знаходився геть поруч, хоч нікого, крім них тут не було видно.
 

- Я вже зробила виключення із правил, вирішивши, що так буде чесніше, залишивши вас разом, тому на цьому все.

- Я не згодна. – не заспокоювалася Хіната.

- То грай.

- Що?

- Зіграєте чесно в гру – ґенджутсу спаде, а ні чи перервете партію – то помрете всі.
 

Запала тиша. Здавалося, що запечатані в ґенджутсу шинобі зараз здатні почути кожен удар серця один одного, кожен подих, кожну думку.
 

***

- То в що ми гратимемо? – приречено запитала Іно, жбурляючи сувій собі за спину.

- Ні в що! Я не збираюся ні з тобою грати на смерть, ні плясати під дудку цього хворого.

- Ти не втомилася це повторювати?

- Має бути інше рішення.

- Його немає, Сакуро. НЕ-МА-Є. Те, що ти відчуваєш - то дріб'язок, це ґенджутсу неймовірно сильне.
 

Іно взяла колоду карт з центру столу та почала тасувати.
 

- Ні. Я сказала, я не збираюся вбивати тебе чи сама тут помирати!
 

Сакура перевернула стола і цієї миті щось невидиме перерізало Іно горло. Кров пирскнула Сакурі в обличчя.
 

- Ой! – пирхнула дівчинка, протираючи очі від крові. – Це ж всього на всього дурна ілюзія. – Сакура склала руки на грудях та почала нервово тупати ногою об підлогу. – Іно взагалі хоч була тут? Чи це лише її проекція?
 

Тиша, яка з кожною секундою починала все більше і більше давати на мозок, аж поки її не перервав слабкий, скривавлений кашель Іно. Сакура нахилилася до подруги, приклавши до її грудей долоню і зрозуміла, що відчуває її справжню чакру, яка ось-ось зникне.
 

- Ні! – дівчинка кинулася обіймати Іно, що все намагалася зробити останній ковток повітря, лежачи у власній крові та розкиданих картах.
 

Світло згасло і Сакура відчула, як щось холодне та гостре увійшло в її груди.

 

***

- Що?! – цього разу підірвався вже і Кіба.

- Цей голос... - задумливо прошепотів Хіаші.

- Та перестань. Не будуй власної ілюзії в моїй. Я пожартувала, навряд чи ти б зараз впізнав мене, особливо по голосу, бо не одне ж десятиріччя минуло з нашої останньої зустрічі, мій любий друже.
 

Хіната з Кібою одночасно поглянули на її батька, коли той просто втупився шаленими очима в стіл.
 

- Чому карти, Аско?

- Ти диви... А ти все ще здатен мене здивувати, Хіаші. Хоча, не тоді, коли дозволив власному братові померти. Замість себе. Замість первістка.

- Як ти..?

- Як я що? Дізналася про це? Мені відомо все про кожного жителя цього селища. Я знаю, що ти п'єш, з ким спиш і, головне, про що ти брешеш.

- Чому ти не показуєшся?

- Бо це все, що від мене залишилося – голос. І цей голос стане вашим сумлінням або вироком, все залежить від вас самих.

- Чому карти? – повторила батькове запитання Хіната.

- Єдина гра, яка не займає багато місця, коли ти змушений кочувати із селища до селища, і яку з легкістю можна було сховати, якщо в тебе більше взагалі немає власного куточку.

- То ти хочеш, щоб ми просто в дурня порубилися?? В чому весь прикол? Твої розваги не пройшли акредитацію у Гокаґе?

- Кібо. – Хіаші суворо поглянув на хлопця.

- Можете і в дурня. Це значення не має, але ходити зможе лише той, хто чесний перед собою, інакше його противник помре. Хоча, звісно, він в будь-якому випадку помре, якщо і сам не зможе походити.

- А якщо ми відмовимося тебе розважати, щоб ти не було?

- Отже жителі Листя брудні, брехливі, слабкодухі лицеміри, які не заслуговують на життя.

- Не кажіть такого, пані Аско, про тих, кого не знаєте. – прошепотіла Хіната.

- Пані Аско? А ти, виходить, найбільша брехуха за цим столом.

- Закрий свого рот... - Кіба не зумів договорити, як щось його схопило за горло, стискаючи все сильніше та змушуючи хрипіти, замість дихання.
 

***

Минула майже година. Какаші перепробував вже все, але жодних результатів так і не зміг добитися, тому, піднявши руки догори, просто впав на стілець і подивився на такий самий, але порожній по той бік грального столику.
 

- То може вже поясниш?! – закричав він до порожнечі, опускаючи руки на стіл, склавши їх у замок. – Що з біса відбувається?
 

Знову ніякої відповіді чи відчуття чужої присутності.
 

- Може хоч брошурку якусь скинеш? Ні? Книжку з правилами? Просто книжку? – чоловік закотив очі. – Та кинь в мене вже хоч вибуховою печаткою! – Какаші опустив голову на стіл, накривши її долонями та прошепотів останні слова. – Там теж кандзі є, почитаю.
 

***

- Кібо?!
 

Хіната хотіла кинутися до друга, але її відкинуло назад, через що дівчинка сильно вдарилася головою, немов об стіну, якої ніде не мало бути і не було, лише пітьма.
 

- Маленьке, брехливе, курча. Я можу вбити на твоїх очах двох людей, які тебе безмежно люблять, а то і більше, а ти до мене на Ви. Скажи, а коли тебе били, а потім і хлопчика, який за тебе заступався, от як зараз цей, ти теж тих покидьків панами називала? А може ще і вибачення просила у них? – Хіната не мала чого сказати. – А коли твій батько знущався над твоїм братом, що ти робила? А коли назвав тебе порожнім місцем клану Х'юґа?
- Він такого не казав.
 

Аска лише самовдоволено пирхнула сміхом.
 

- Відпусти хлопчика.

- Та будь ласка, - Кіба впав на стілець, - з такою подругою він все одно приречений померти.

- Якщо ми зіграємо партію, то всі виживемо?

- Лише той, хто виграє.

- Що?! – крізь кашель вигукнув Кіба. – Ти хочеш, щоб один з нас просто вбив інших?! Який сенс нам тоді грати?!

- Він хоч колись слухає? В селищі, в кожному селищі цього гнилого світу, виживуть лише люди з чистим сумлінням або ніхто. Вибір за вами. Чи що, вбивати своєю брехнею, брудними словами близьких легше, ніж дивлячись у вічі? І звісно, смерть не буде дверима назовні.

- Про що ти, Аско?
 

***

Характерниці здавалося, кузині абсолютно начхати на те, що сталося.
 

- Коли я казала, щоб ти за мною не ходила, - промовила Хана, встаючи з підлоги, як тільки прийшла до тями, - таке я теж мала на увазі.
 

Тейваз не змогла втримати кутики губ від посмішки.
 

- Сподіваюся, ти не серйозно чи ти справді думаєш, що це я наклала ґенджутсу?

- Ну, ти казала, що характерники на щось таке здатні. Крім того, якщо ти хочеш щоб твоє слово було останнім, ти цього доб'єшся будь-якою ціною.

- В нас ілюзії трішки іншого типу, хоч ця і схожа на Темницю, але це точно не мій рівень. – Хана сіла за стіл та холодно поглянула на кохану. – Що? Ти серйозно? Це дійсно не моїх рук справа.

- Ну, крім усього іншого, ти ще і гарна брехуха.

- Перестань, будь ласка, ти не думаєш, що зараз трішки не місце і не час.

- Я б так не сказала.
 

Хана взяла сувій, що лежав біля колоди карт, розгорнула його, щоб прочитати, а потім передала Тейваз.
 

- Це як взагалі розуміти і кому воно потрібно?

- Роздавай. – байдуже промовила Хана, хоч було помітно, як напружилися сухожилля на її шиї. – Ми і справді не все одна одній сказали.
 

Характерниця ще ніколи не бачила свою дівчиною такою холодною та чужою.
 

- Ні. Я тобі сказала все, а ти просто пішла геть.

- БО ДОСИТЬ МЕНІ БРЕХАТИ, ТЕЙВАЗ!
 

Хана зірвалася на ноги, обпершись руками на стіл та кинулася уперед, що Тейваз, з переляку від несподіванки, аж мала відсунутися назад, але тільки-но вона знову подивилася на Хану, як помітила, що очі тієї не були сповнені люттю чи холодом, як весь вечір до цього, навіть більше, ніж вечір, а самими лише сльозами та болем.
 

- Будь ласка, досить мені брехати, Тейваз...

- Але це правда, - не відриваючи погляду, відповіла характерниця, - я люблю тебе, хочу зробити тебе щасливою і бути поруч із тобою.

- Не так, як того хочу я.

- Так. Ми пара – інше значення не має. Хочу бути з тобою, як пара.
 

Хана хотіла було всміхнутися, але цієї миті вона відчула щось тверде в себе в горлі, що намагалося вирватися назовні, не даючи дихати.
 

- Хано! – Тейваз збиралася кинутися до кузини, але все її тіло обплелося ліанами, які взялися невідомо звідки, та не давали навіть поворухнутися нормально. – Хано!
 

З рота куноїчі почали випадати велетенські бутони пурпурових квітів, схожих на чайну троянду, один за одним, а потім, коли Хана викашляла останні пелюстки та впала, бутони перетворилися на кров, яка стікала зі столу. Ліани зникли і Тейваз змогла присісти біля сестри, з вуст якої теж бігла кров, а з тіла, з обличчя стали проростати квіти.
 

- Хано? – характерниця поклала голову дівчини собі на коліна. – Вибач, це я винна.
 

Хана посміхнулася з останніх сил, а потім її очі перестали бачити та відбивати світло. Тейваз теж замертво впала поруч.
 

***

Шикамару поглянув на небо, яке вже повністю затягнуло хмарами, і не міг зрозуміти, що саме змушує його не відривати погляду.
 

- Теж здається дивним? – запитав Іноічі, наполовину освітлений слабким світлом ліхтарів.

- Не знаю.

- Я б сказав, що ми під куполом, по-типу бар'єру, але ні.

- Іноічі-сан!
 

Шикамару з Іноічі поглянули позаду себе і десь вдалині помітили силует, що все швидше й швидше наближався до них дахами.
 

- Вчителю Ґай!?

- Ти теж при тямі?

- Ви перші, кого я зустрів по-дорозі.

- Що?! – Іноічі відволікся, відчувши, як щось тепле та вологе стікає по рукам. – ІНО!
 

На шиї непритомної дівчинки з'явився поріз з якого юшила кров.
 

- Нам треба знайти медика!

- Стійте. – Ґай схопив Іноічі за плече. – Дивіться.

- Що? Немає часу!
 

Але Ґай не послабляв хватку не зважаючи на диявольський погляд його товариша, аж поки не відчув тупий удар в груди, як і всі інші, та кивнув в бік дівчинки.
 

- Рана затягнулася? – зауважив Іноічі.

- Але кров, що вже витикла, залишилася, як і, - Шикамару дістав носовичок та протер шию Іно, - поріз. Він загоївся, але не зник.

- І що це може значити? – в унісон запитали чоловіки.

- Не знаю, але припускаю, що втрачена кров не відновилася. Вони оживають, але якщо вмиратимуть в ґенджутсу раз за разом, то...

- То помруть і тут. – Іноічі притис тіло доньки до своїх грудей та зціпив зуби.
 

***

Какаші знову встав та пройшовся по всьому периметру, який йому був доступний, все ще намагаючись зачепитися хоча б за щось, але і цього разу марно.
 

- Добре, зрозумів.
 

Чоловік повернувся до столу, взяв стілець та розбив його одним ударом, хоч це було дещо важкувато, враховуючи кількість зламаних пальців. Вибрав найбільш влучніший кілок та уважно подивився на нього.
 

- Ну, згодиться. Головне не перестаратися, бо якщо не подіє одне, інше тим більше, але там я вже нічого не вдію.
 

З цими словами Какаші підняв бандану з ока та миттєво встромив в нього частину обламаної ніжки стільця. Раптово порожнечу наповнило важке дихання шинобі та звуки крапель крові, що стікали донизу.
 

- Яка невдача.
 

Какаші впав на коліна, відкинувши кілок як надалі, та тримаючись долонею за місце, де колись був шарінґан, а зараз лише місиво із чогось слизького та крові.
 

- Прям, як помолодів років на чотирнадцять. – чоловік, все ще важко дихаючи, ліг на спину, не відпускаючи око, чи, точніше, те, що від нього залишилося. – Сподіваюся, з Сакурою все добре. Вона точно краще розвіювати вміє. Сподіваюся, вони живі. Точно живі. Ніяк інакше.
 

***

- То в що ми гратимемо? – приречено запитала Іно.

- Має бути інше рішення.

- Його немає, Сакуро. НЕ-МА-Є. Те, що ти відчуваєш, це дріб'язок, це ґенджутсу неймовірно сильне.
 

Іно взяла колоду карт та почала тасувати.
 

- Ні. Я не збираюся вбивати тебе чи сама тут помирати!
 

Сакура перевернула стола і цієї миті щось невидиме перерізало Іно горло. Кров пирснула Сакурі в обличчя, потрапивши навіть в очі. На якийсь відрізок часу дівчинка забула, як дихати, а перед очима все, що тільки що відбулося, промайнуло знову, аж поки тисячі голок не пронизали мозок, чим привели Сакуру до тями.
 

- Ні! – дівчинка кинулася до вмираючої подруги, що все намагалася зробити останній ковток повітря, лежачи у власній крові та розкиданих картах. – Іно, ні! Пробач! Я більше не буду!
 

Світло згасло і Сакура відчула, як щось холодне та гостре увійшло в її груди.
 

***

- Ілюзія повторюватиметься раз за разом, аж поки ви не почнете грати за правилами. Щоправда, якщо ваші тіла пробудуть занадто довго без води та їжі або сильно знекровляться, то ви помрете по-справжньому, також, коли хтось з вас, вже в чесній грі, зазнає поразки, то теж звільниться від ґенджутсу.

- Хінато, про що вона? Я заплутався.

- Щоб Аска не казала, їй необхідний переможець. По-справжньому помруть лише двоє.

- Або ми всі, якщо застрянемо тут надовго.

- За якими правилами? Вона ж заявила, що вид гри не має значення? Правила взагалі існують?!

- Карти лише декорації. Гра полягає в іншому.

- Молодець, Хіаші.

- В чому тоді, батьку?
 

Чоловік не відповів, лише скривившись, підняв руку, наказуючи доньці замовчати.
 

- Гра почалася.
 

Після цих слів всі відчули, що зник не лише голос, але і його власник.
 

***

Хана сповзла на стільці так, щоб покласти голову на його спинку, вдивляючись над собою, а ноги простягнула під стіл.
 

- Ти мене хоч взагалі любила?

- Га? – Тейваз відвела погляд від п'яти карт в своїй руці та поглянула на кузину. – Звісно.

- Але що ти з біса за коханка, якщо не цілуєш мене на світанку?

- А це тут до чого?

- Ні до чого. Просто згадалося, а якщо любила, то, давай, ходи.

- Ні, серйозно?! Ти будеш проти мене за аргументи брати те, що я ненавиджу цілуватися зранку?! От чесно? Якщо не люблю, то все, не кохаю і не хочу?

- Зранку тебе не цілуй і взагалі не чіпай, сексом можна займатися виключно одразу після душу, дивно, що талонної системи немає, на ніч теж тебе ніколи не вмовиш залишитися. В ліжку ти мені повністю так і не змогла довіритися, ти навіть тіла свого досі соромишся, хоч я мільйон разів казала, що ОБОЖНЮЮ його! Мені продовжувати?

- Туз. – навіть не ховаючи образу в голосі, відповіла Тейваз.

- Ти диви, походила. Я пропускаю.

- Валет.

- І чого ти хочеш?

- Щоб між нами все було, як колись. Я дуже сильно боюся, що якщо ми розсваримося, як пара, то я втрачу свою сестричку, яку тільки віднайшла. – голос зрадницькі затремтів. – Я не хочу без тебе, розумієш? Не хочу! А якщо ти була зі мною з першого дня така рідна, лише тому, що сподівалася на взаємність, а якби я не відповіла, то цього чудового року, нашого року, коли ми були разом, вдвох, втрьох з Кібою, коли я була частиною вашого клану, в мене і не було б?

- Карту, яку ти хочеш. – байдуже уточнила Хана.

- Вина. Хочу вина.
 

Хана усміхнулася і нарешті знову поглянула на свою кохану.
 

- Ти ж ненавидиш вино?

- А зараз би випила.

- Тобто, ти хочеш сказати, що почала зі мною зустрічатися, лише зі страху, що я стану байдужою до тебе в усіх значеннях?

- Ні. Я мала почуття до тебе. Чесно. Просто не думаю, що піддалася би їм тоді.

- Дві сімки, греби. А, як дівчину, ти взагалі мене любила?

- Я ж сказала, що так. Просто... Що це за гра така і чому вона в мене в голові?

- Улюблена мамина та пана Нара.

- Ясно.
 

Тейваз змогла походити, що одразу примітила Хана.
 

- Просто що?

- Просто, якби ми зустрілися трішки раніше.
 

Кунуїчі спочатку розгублено подивилася на Тейваз, а потім на карти.
 

- Але ж ми зустрілися першого ж дня майже?

- Я знаю. Я одразу втратила дар мовлення, як побачила тебе. Ти була неперевершеною. Ти завжди неперевершена.

- То ось чому мені постійно здавалося, що ти так далеко, навіть коли була неприпустимо близько.

- Я занадто пізно це зрозуміла. Зрозуміла, що збрехала собі, але не тобі, чесно. Мені справді було добре з тобою, я хотіла бути з тобою.

- Але цих почуттів вже було не достатньо?

- Так...

- Скільки в тебе?
 

Тейваз поглянула на край столу, де вони вишкрібали рахунок після кожної партії.
 

- Триста сорок п'ять. Згоріти я вже не зможу.

- Отже, це справді не твоя ілюзія?

- Хано?

- Знаю, знаю, просто я не хочу вірити в те, що це все за правду.

- Я помру. Ти вийдеш і врятуєш інших, кого ще можна буде витягти з полону.

- Я медик. Ребуси – це по твоїй частині.

- Але не ходити ми не можемо, інакше помремо обидві. Тому клади вже карту, в тебе добрий запас по балам. Ти мусиш жити.
 

Хана ще раз подивилася на стіл, де лежала колоди гральна та відбита, далі на Тейваз, в руках якої була лише одна карта і на свої дві, а потім поклала валета та промовила:
 

- Вино.

- Що? – очі характерниці затремтіли від жаху. – Ти можеш попросити будь-яку масть, Хано!

- Знаєш, теж би зараз не проти випити.
 

Хана встала за столу, підійшла до коханої та обережно поцілувала її в самий лише кутик губ. Їх поцілунок був вологий та солоний, через сльози, які не могла ніяк стримати Тейваз.
 

- Люба моя, сестричко, більше ніколи не тікай від тих кого любиш до тих, кого хочеш любити. – сказавши це, Хана сіла на стіл, забрала карту в Тейваз і поклала її біля колоди. – Піковий король.

- Рахувати карти не м... м... не можна... Ти знала, що в мене він.
 

Хана почала по-черзі діставати з колоди шість карт та відкривати їх на столі, слідкуючи за результатом лише периферичним зором, бо продовжувала дивитися та посміхатися на Тейваз.
 

- Сімка, шістка, сімка, - посмішка зникла з її обличчя, - ні... - натомість, надія запалала в очах характерниці.

- Так!

- Туз, валет, валет. Триста п'ятдесят п'ять.

- Ні!

- Так.
 

Хана провела теплою долонею по щоці коханої, а тоді її серце перестало битися. Тейваз залишилася на самоті із порожнечею. Світло згасло, а ґенджутсу ні. І Хана більше не відроджувалася, адже її дівчина виграла цю гру.

 

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Кохання/ненависть, Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Hurt/comfort, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: хана, Х’юґа, Хатаке, Тейваз, Аска, Іно, Незука, Ґай, Іноічі, Цунаде, Рок Лі, Наруто, Йошино, Узумакі, Неджі, Ірука, Нара, Кіба, Шикамару, шикаку, Данзо, Хіаші, Хіната, какаші, інузука
Переглядів: 323 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 15 (частина 2).
Завантаження...