menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.11.2021 в 22:20
Фанф прочитано: 336 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 15 (частина 3).


13.11.2021, 22:20
Глава п'ятнадцята (частина IIІ)

***

- Хто був з Вами, вчителю Ґаю?

- Лі, Какаші, Тейваз та Сакура. – Шикамару хитро всміхнувся, саркастично подумавши, як же вчасно характерниця вирішила з'їхати і почати більше часу проводити із ровесниками. - З Лі вже було те саме декілька раз, що і з Іно, а Какаші, скоріш за все, намагається покинути ілюзію, калічачи себе, але поки марно і ушкодження не заживають.

- Обмін чакри теж не допомагає. – прошепотів Іноічі.

- Отже треба поспішити. Знайти того, хто наклав.

- Ґаю, приглянеш за Іно?

- Звісно. – батько передав дівчинку з рук на руки. – Я віднесу її до друзів і буду там чекати на вас.
 

Чоловіки переглянулися, кивнули, а тоді Ґай стрибнув на дах та швидко зник із поля зору.
 

- З чого почнемо, пане Іноічі? В мене жодних припущень. Що кажуть Ваші сенсорні здібності?

- Я не відчуваю джерела. Його немов і не існує. – очільник клану Яманака втомлено видихнув. – Як думаєш, Куренай попала під ґенджутсу?

- Ми можемо лише перевірити.
 

На цих словах, вони рушили в пошуках куноїчі.
 

- Я ніяк не можу знайти щось спільне між тими, хто не попав під ґенджутсу. – поділився роздумами, по-дорозі, Шикамару.

- Може спільне є у тих, хто потрапив до ілюзії? Але в мене тут теж нуль припущень.

- Пане Іноічі! – Шикамару вказав на провулок не далеко від місця, де запускалися одні із феєрверків. – Вчителька Куренай!

- Бачу. Лайно.
 

Вони стрибнули до непритомної жінки, яка лежала на животі.
 

- Лайно. – погодився Шикамару.
 

Іноічі з усієї сили вдарив об цегляну стіну найближчого будинку, але нічого, крім збитого кулака, не отримав.
 

- Патороч якась. – заскрипів зубами хлопчина. – Хоча...
 

Місяць вийшов з-за хмар і освітив з легка провулок, давши змогу розгледіти кандзі, написані кров'ю на бруківці.


- Хана? – зачитав Іноічі. – Не Інузука ж.


Шикамару присів біля вчительки та обережно підняв руку із надкушеним пальцем.


- Ханабі.

- Думаєш, Куренай щось хотіла передати Хінаті? А... - Іноічі вдарив себе по лобі. – Дійшло. Куренай все ж таки нам допомогла.

- Хоча це і так було очевидно. Ви ж самі це сказали.

- Але тепер сумнівів не має, що це не збіг, що все почалося з феєрверків. Та все ж ще, що це нам дає вагомого?
 

Шикамару не мав чого відповісти, тому мовчки перевернув Куренай, щоб всадити її спиною до стіни будинку, але тільки-но хлопчик це зробив, як перелякано відсахнувся. В животі куноїчі була здоровенна, скривавлена діра, яка повільно стягувалася.
 

- Що ж сниться нашим друзям, Шикамару? – запитав, знову поглянувши на небо, Іноічі.
 

***

Хіаші поклав першу карту з наступними словами на стіл:
 

- Хінато, - він подивився на доньку холодним поглядом з-під лоба, - ти моє розчарування, як старша дитина клану.
 

Дівчинка і так це знала, але це не врятувало її від сліз, які зрадницькі проступили на очах.
 

- Твій хід, доню.
 

Вона мовчала, сильно стиснувши вуста та боячись зустрітися очима з батьком.
 

- Та скільки можна! - Кіба застрибнув на стіл і присів рачки біля Хіаші, скалячи зуби. – Скільки можна так себе вести із рідною донькою?!

- Не вмішуйся в чужі, родинні справи, щеня. – спокійним, рівним голосом відповів чоловік, від якого Кіба ще більше закипав.

- Кібо, - прошепотіла у стіл Хіната, - перестань, будь ласка.

- Ні.
 

Огризнувся хлопчина, зістрибнувши зі столу та підійшовши до подруги.
 

- Ти постійно нас підтримувала із Шино, захищала, коли всі довкола могли з нас сміятися. Постійно змушувала вірити в себе та не почуватися непотрібними, коли це аж здавлювало горло, то якого чорта ти сама цього навіть не заслуховуєш почути від батька?

- Хіната? – Хіаші щиро розсміявся. – Захищала когось?

- А Вам що, - Кіба був готовий спопелити чоловіка очима, якби тільки міг, - так важко повірити у силу своєї доньки?

- Кого вона здатна захистити? Вона собі навіть ради дати не може.
 

Хлопчик, ричучи, кинувся на Хіаші, але той моментально вклав його на стіл, заламавши руки на спині та погрожуючи виламати одну з них.
 

- Таточку! – Хіната скочила, прикривши рот долонею. – Кібо, вибачся, будь ласка!

- Дурниці якісь ти мелеш, захиснице.
 

Хіаші відпустив хлопця, сівши назад на стілець, але Кіба не підвівся і Хіната помітила, як з його рота стікає кров. Кіба помер.
 

***

- Добре, ти маєш рацію. Роздавай.

- Ого, - награно здивувалася Іно, - Харуно Сакура визнала мою правоту.

- Досить продовжувати цю маячню.

- Це ще коли? – запитала дівчинка, тасуючи карти.
 

Сакура відвернулася та почервоніла.
 

- Можна подумати, що я ніколи раніше не захоплювалася тобою і твоєю недитячою мудрістю.

- Це було раніше.
 

Сакура пирхнула та знову подивилася на подругу.
 

- В що граємо?

- Давай, як в дитинстві, в скриньку.

- Померти, через якусь дитячу гру.

- Ти справді в це віриш, Іно? – питаючи, Сакура перетягла ближче свої карти.

- Не знаю. – дівчинка доторкнулася до шраму на шиї, що ще досі болів. – Але я відчуваю, що втратила багато крові.

- Я теж. – стримуючи сльози, відповіла Сакура. – В тебе є валети?

- Так.

- Чому ти зненавиділа мене, Іно?

- Немає такого питання у грі.

- А в правилах цієї ілюзії є.
 

Іно закотила очі.
 

- Я не ненавиділа тебе, Сакур... - дівчинка не змогла договорити, бо відхаркнула кров'ю.

- Іно, одна з нас і так, скоріш за все, помре, то давай хоч по чесному грати. Чому ти зненавиділа мене?

- А нащо ти також покохала Саске?! Нащо сама, добровільно стала моєю суперницею!!?

- Добровільно?

- Так! – Іно не могла вже стримувати крик. – Я перша в нього закохалася!

- Один?

- Що?

- Валет один?
 

Подруга відвернулася на мить перед відповіддю, щоб видихнути та заспокоїтися.
 

- Так.

- Дзвінка?

- Ні. – Іно передала карту з колоди суперниці, а потім уважно подивилася на свої та промовила. – Маєш одного туза, жир?
 

Сакура віддала подрузі свою карту, а Іно доклала до неї власні три та склала першу скриньку, а потім тріумфально посміхнулася.
 

- Не радій так передчасно, Іно-свинино. Нащо ти взагалі тоді заступилася за мене? Нащо змусила повірити в те, що я теж гарна? Повірити в себе?? Те, ким я зараз є, це і твоя заслуга чи не найбільше! – сльози хотіли покотитися по щоках дівчинки, але вона їх швидко стерла рукавом.

- Тобто, ти хочеш сказати, що це я винна в тому, що ти почала крутитися біля Саске???

- ТА ДО ЧОГО ТУТ ЦЕЙ... цей... - Сакура хотіла обізвати його, накричати на нього, хоча б таким чином, але не змогла навіть спробувати промовити подібне в слух. – Я б ніколи і не подивилася в його бік, якби знала тоді, що ти вже в нього закохана. Я б поховала ці почуття в собі і ніколи б не зрадила нашої дружби, бо ти для мене тоді стала найважливішою людиною в світі, ти стала тією, кого я потребувала від тоді кожної секунди і я спішила поділитися з тобою про Саске, бо я хотіла ділитися з тобою всім, а ти приховувала від мене свої почуття, а потім і просто обрала його, а не нас, а я навіть не могла зрозуміти чому, бо ти просто почала ігнорувати мене, уникати. Ти увійшла раптово в моє життя, як світанок, а потім згасла назавжди, нічого не пояснивши і коли вже знову заговорила зі мною, то нічим не відрізнялася від тих дівчаток, що били мене, поки ти їх не прогнала, поки ти не навчила і мене захищати себе та не боятися стати за своїх друзів перед сильнішим та чисельнішим ворогом. Хоч ми і однокласниці, але ти завжди була для мене моєю старшою сестрою, яку я безмежно люблю.
 

Сакура, з тремтячими вустами, подивилася на подругу, але та байдуже подивилася на карти, а тоді так само байдуже промовила:
 

- Десятки маєш?

- Серйозно? – Сакуру немов крижаною водою облили. – Це саме те, що ти хочеш зараз сказати?

- Не змушуй мене повторювати.

- Так.
 

Відтепер гра тривала в гробовій тиші і дівчатка більше не дивилися одна на одну, вся увага була сконцентрована на картах. Хід за ходом. Обмін за обміном. Скринька за скринькою. Тиша, яку порушувало лише злюще сопіння та сухі питання щодо карт.
 

Сакура так і не могла зрозуміти, чому гра триває, якщо вони більше і слова особистого не промовили одна до одної, аж поки не залишилася без карт на руках та в колоді.
 

- Як?

- Ти виграла, Сакуро. – з ніжною посмішкою на вустах прошепотіла Іно.

- Але як? Ти частіше вгадувала за мене, але не склала більше жодної скриньки! Покажи свої карти! Негайно.

- Це вже не має значення. Я не брехала тобі під час жодного ходу. - Іно розкрила віяло із карт, де переважно були лише трійці. – В грі заборонено брехати про наявність карт у себе, але не забороняється збирати ті, котрих в тебе не має чи уникати тих, котрі в тебе є.

- Але нащо, Іно?
 

Сакура більше не стримувала сліз, а Іно не прибирала посмішки.
 

- Бо ти права. І я це завжди знала, що не маю права на тебе ображатися, бо нікого ти в мене не забирала, не порушувала нашої дружби, це я приревнувала тебе до Саске і все спаскудила, а потім боялася до тебе повернутися, боялася, що більше не приймеш. Не захочеш дружити. А шпиняючи тебе, я просто мала можливість знаходитися поруч зі своєю кращою подругою. Хоча б так.

- Іно!
 

Сакура кинулася до дівчинки, сильно стиснувши її в обіймах та заливаючи слізьми.
 

- Чому ми не поговорили раніше? Чому!? Іно!

- Я ніколи не переставала тебе любити, сестричко.
 

Іно теж обійняла подругу та поцілувала в чоло, а потім Сакура відчула, як тіло дівчинки обм'якло, а ноги підкосилися.
 

- Іно!
 

Сакура більше не відчувала ні серцебиття Іно, ні присутності її чакри. Лише ще тепле тіло подружки на своїх руках, з яким вона і впала на коліна та заволала на всю порожнечу цієї клітки із ґенджутсу.
 

Десь, на черговому пункту із запуску феєрверків у голови клану Яманака щось сильно стисло в грудях, що йому довелося рефлекторно обпертися об плече Шикамару, аби не втратити рівновагу.
 

- Щось сталося?

- Не впевнений...
 

А в декількох кілометрах на північ, Ґай, похитуючись назад-вперед та закриваючи вуха руками, сидів над посірілими в мить тілами Іно та Лі і не знав, як про це скаже їх батькам.
 

- Какаші, будь ласка, розірви вже це кляте ґенджутсу, ти мені потрібен. Повертайся вже, сучий ти сину!

 

***

Хіната сиділа за столом, дивилася в підлогу та не звертала більше ніякої уваги на гру чи оточуючих, вона все ніяк не могла зрозуміти, чому лише в її пам'яті залишилася кожна смерть Кіби, а для самого хлопчика та батька черговий цикл був, мов вперше, але що вона точно усвідомила – її присутність ніяк не впливає на хід чи фінал партії.
 

- Я порожнє місце, навіть в ілюзії.

- Що ти там бурмочиш собі під носа? Говори чітко, раз взялася. Прояви повагу.

- А в неї було кому її цьому навчити? – пирхнув сміхом Кіба.

- Я б тебе вже прикінчив, - обурено відповів Хіаші, - якби нам не треба було почати гру, бо яка різниця? Це або витягне тебе з ґенджутсу, або просто помреш трішки раніше, все-одно, виграти не здатен.

- Ви розумієте, що щойно цими словами поховали власну доньку?

- А що я маю казати? Брехати? Махлювати тут неможливо, отже мені ніяк не підставити себе замість вас. Ніяк.

- Ну, так, краще змиритися. Хінато, яка це партія, ти кажеш?

- П'ятсот сорок перша. Кібо, ти не переживеш ще однієї смерті, а нас з батьком вистачить лише на парочку.

- Ви ж самі казали, що карти тут виключно декорації, то нащо ми граємо? Чому не шукаємо вихід?

- Ти вже це питав. Не граємо – помираємо. Граємо – теж помираємо.

- Отже, якась умова не виконана. – підсумував п'ятсот тридцять восьмий раз Хіаші.

- А чому ви навіть припустити не можете, що виграти здатна Хіната?
 

Чоловік, почувши це, залився сміхом.
 

- Бо я її ростив, тренував, бачив, що з неї вийшло. Що ж, навіть на здоровому дереві бувають гнилі плоди.
 

Хіаші отримав кулака в щелепу та такого сильного, що аж впав, хоч більше від несподіванки, звідки в Кіби з'явилися сили для настільки потужного удару. Хлопчик стрибнув на батька своєї кращої подруги та почав його гамселити, хоча встиг нанести лише пару ударів, перед тим, як відлетіти в бік столу, вдарившись головою.
 

- Як Ви так можете про свою доньку?

- Я не кажу цього про доньку, я кажу це про непідходящу кандидатуру для спадкоємця клану. Як донька, моя Хіната – прекрасна, неймовірна та дуже добра дівчинка.
 

Хіната ніколи не чула навіть трішки подібних слів від батька, тому нарешті подивилася перед собою, встала та підійшла до Хіаші.
 

- Але, як глава клану, як шинобі – вона абсолютна невдаха, слабачка та здатна лише заважати. Я не вірю, що вона хоч раз когось захистила. Скажи чесно, коли когось з вас висміювали, то вона просто мовчки, як зараз, стояла поруч, а потім шепотіла щось на вухо, що то не правда, не звертайте уваги, так це завжди відбувається?
 

Кіба хотів було підірватися, але не зміг. Все, що йому залишалося – це шалено дивитися на Хіаші.
 

- Не правда! Хіната давно не забита дитина! Але знаєте чому вона такою була, а тепер змушена з цим боротися? Та через вас. Через тих, хто навпаки мав її підтримувати і зрощувати впевненість в собі, то чому зараз цим має займатися її брат, з яким ви спочатку її стравили та хлопчик, якого ненавиділо все селище, але йому все-одно вдавалося вступатися за інших і вчителька, яка з нею ближча, ніж рідна матір? Чому, пане Хіаші, скажіть? Ви ж самі зазначили, що ростили її, виховували, то виходить, щоб Ваша дитина могла стати сильною, то вона такою має лише народитися, бо ви, як батько, як глава клану ні на що самостійно не здатні?
 

Хіаші заніс руку для ляпасу, але в останній момент перед ним і Кібою виникла Хіната, що змогла зупинити батькову руку, щоправда, лише перед самим своїм обличчям, через що змушена була відвернутися, але тільки-но удар було заблоковано, як Хіната вперше за життя поглянула батьку в очі на одному рівні з ним.
 

- Досить ображати близьких мені людей, ще і на моїх очах. Я більше ніколи не дозволю, навіть Вам, зачіпати мого братика чи моїх друзів, і не дозволю перетворювати Ханабі на холоднокровну машину. Що Ви з нею зробили? З цією дівчинкою, яка завжди раділа як світанкам так і заходам? Вона була янголятком, а тепер стала ідеальною спадкоємицею. Ідеальною для Ваших бездушних, застарілих критеріїв. Кіба правий, я постійно винила себе, що не виправдала Ваших сподівань, що не здатна навіть спробувати вдарити сестричку, але ж це Ви мене так ростили. Ростили, весь час кажучи, що я невдаха, що це не моє, за кожний мій промах, навіть, якщо це було вперше, навіть, якщо я була ще зовсім дитиною. А хто я така, щоб сперечатися із власними батьками? Я Вам повірила і сумнівів не мала, що може бути інакше. Ви просили мене хоча б не заважати і я боялася, навіть пискнути, навіть, коли мене били, боялася, навіть спробувати захистити себе, бо хіба я на таке здатна? І знаєте що, якщо бути ідеальним шинобі чи ідеальним головою клану – це робити боляче своїм близьким, то я і справді гнилий плід на гілці Х'юґа, або просто все це дерево давно всохло через ці закони, печатки, норми. І так, я стану сильнішою, але не щоб заслужити Вашої любові, а щоб стояти поруч із тими, хто завжди в мене вірив та підтримував, навіть не знаючи, коли це мали бути в першу чергу саме Ви, татку, але навіть слова любові я від Вас зуміла почути після п'ятсот сорока смертей непереривного циклу ґенджутсу.
 

Хіната відпустила руку батька та опустила власну, все ще не ховаючи погляду.
 

- Знаєш, якби мені надали вибір між: бути хорошим главою клану чи бути хорошим батьком, дядьком, братом, я б не вагаючись обрав друге, але доля рідко коли питає та дає другий шанс.
 

Хіаші посміхнувся, поклав долоню на потилицю доньки та притулився своїм чолом до її.
 

- Впевнений, з тебе виросте чудова жінка.
 

На цих словах чоловік впав замертво. Хіната не змогла побачити більше його чакри, але відчула, як Кіба стис її долоню, а потім потягнув та пригорнув до себе, даючи можливість виплакатися.
 

- Кібо, та що це за гра така? – тихенько спитала дівчинка, зарившись носом в груди друга, після вічності мовчання в напівтемряві. - Чому ти або помираєш, або нарешті говориш по душам, те, що завжди боявся, але все одно втрачаєш того, кого тільки знову здобув?

- Я не знаю, Хінаточко, не знаю.
 

Він притулив подругу міцніше до себе, поцілувавши в чоло, а вона з усієї сили вп'ялася пальцями в його руку, не здатна зупинити свій біль, що виливався через сльози та крик.
 

- Все буде добре, чуєш, все буде добре. – Кіба то гладив, то цілував її в чоло і почав відчувати сором, огиду до себе, що в цей момент його серце закалатало сильніше, а над животом почало розтікатися тепло. «Виродок» - подумав він про себе, а тоді мовив в голос, що вони обов'язково виберуться звідси.

- Точно. – в одну мить Хіната перестала плакати та розвернулася, щоб поглянути на друга. – Чому ми ще тут? Партія ж закінчилася, то чому ми ще тут?
 

Кіба усвідомив, що нарешті зрозумів правила цієї проклятої гри.
 

- Хінато...
 

Він подивився на дівчинку такими невинними та сповненими любові очима, що вона аж зашарілася, але не відвернулася та не забрала долоню, яку він схопив в свої, такі завжди гарячі.
 

- Я любив тебе ще із самого малечку. Завжди. Як тільки вперше побачив твої очі. Я завжди хотів тебе захищати чи просто бути поруч, але ти ніколи в такому сенсі не звертала на мене увагу, твої думки були забиті лише Наруто. Цим Наруто, якого я просто зненавидів. – Хіната тихенько охнула. – Але потім ми опинилася в одній команді і я вважав, що вже тепер точно щастя в моїх руках, але той іспит на чуніна, він показав, що ти так сильно любиш, ні, закохана в Наруто, а я просто товариш по команді. І я зненавидів Наруто ще сильніше...

- Ні. – перебила дівчинка. – Ти ніколи не був просто товаришем. Ви з Шино та вчителькою Куренай моя сім'я, яку я так сильно потребувала. Для вас я готова на все, навіть померти і знаю, що ви б вчинили так само.
 

Кіба сумно посміхнувся.
 

- Твоє волосся, - він заправив прядку дівчинки за вухо, - вже так відросло. Але я ніколи не був для тебе особливим в цій команді, хіба не так?

- Вибач.
 

Хіната хотіла було опустити очі, але хлопчик не дав їй цього зробити, схопивши за підборіддя.
 

- Ніколи не вибачайся за свої почуття і за те, ким ти є. – очі дівчинки заблищали, сум, здавалося, поступається своїм місцем чомусь світлому. – Я так довго мріяв тебе поцілувати, так довго, боявся, що Наруто і тут мене обійде, а потім зрозумів, що ніколи не дивився на твої вуста, лише в очі. Що любив тебе, але ніколи насправді не кохав. Я просто донедавна і не знав, наскільки почуття можуть бути сильними та інакшими. – він все ще тримав Хінату за підборіддя, вперше знаходячись так близько біля неї. – Якщо мене попросять обрати, яка жінка в моєму житті найдорожча, я не зможу вибрати між тобою, мамою та Ханою і це дає мені зрозуміти, наскільки я тебе люблю і як саме люблю. Ти завжди мене підтримувала, легко приводила до тями після того, як я злий чи розбитий приходив від мами і я просто хотів, щоб ти завжди була поруч зі мною, але я не вартий тебе. Та я готовий був стати найкращим шинобі Листя, аби тобі не доводилося соромитися такого нехлюя біля себе.

- Кібо! Мені б ніколи не було соромно за тебе поруч.

- В цьому і проблема. Ти б ніколи нічого проти не сказала, б завжди підтримувала і нізащо б не вимагала б більшого, а ти заслуговуєш на більше, ти заслуговуєш на те, щоб бути дружиною самого Гокаґе! Але будемо чесними, мені ним ніколи не стати, а я не хочу, аби ти закопала себе в побуті в тісному будиночку, поки твій чоловік приноситиме копійки та скине на тебе все виховання дітей.

- Що за дурниці? Я виросла у великому домі, в багатій родині, але щасливою стала, лише, коли мене вигнали звідти до Академії. Яка різниця ніндзя чи допомогосподарка, аби лише з коханим чоловіком поруч та дітлахами, які ніколи не сумніватимуться в тому, що потрібні своїй сім'ї. Мені не багатий, успішний чоловік треба, а...

- В цьому і проблема. – Кіба приклав палець до її вуст. – А ти заслуговуєш на все найкраще. Чому ви, дівчатка, так легко готові відмовитися від усього заради таких бовдурів, як ми, варто вам лише закохатися чи пообіцяти, що наступного разу ми вас любитимемо більше? Бігаєте за цими Саске. Але не ти. Ти ніколи навіть уваги на нього не звертала. Ні на кого, крім Наруто, хоч його всі зневажали, але не ти. Я так довго злився через це, аж поки не зрозумів, що саме через це теж тебе і полюбив.
 

Хіната відвела погляд в бік.
 

- Немає за що тут мене любити. Я бачила, як погано доводиться Наруто, але жодного разу за нього не заступилася. Жодного, хоч він за мене і не раз. Я нічим не краща за тих хуліганів, за тих дорослих, що дозволяли собі ненавидіти дитину.
 

Кіба знову змусив подругу подивитися на нього.
 

- Ніхто з нас не заступався, хоч всі ми це бачили, а то і долучалися, але коли виберемося звідси, то більше нізащо не повторимо наших помилок, правда ж?
 

Хіната всміхнулася, прикривши очі, а коли відкрила їх, то побачила обличчя Кіби, що тягнулося до неї. Зашарілася, але не відсахнулася, лише знову, зі страху чи переживання, заплющила повіки і розплющила лише тоді, коли відчула теплі, міцні обійми на собі.
 

Хлопчик давно не відчував себе так легко. Нарешті він зізнався їй та собі.
 

- Кібо? – тремтячим голосом прошепотіла Хіната. – Кібо, що це?
 

Кіба легенько відштовхнув її від себе та побачив, як кофта дівчинки просочується кров'ю. Він моментально зірвав її з неї та побачив величезну рану на серці.
 

- Ні! – заволав хлопець до порожнечі, піднявши голову догори. – Це ж я брехав! Я мав програти!
 

Кіба притулив свої руки до грудей Хінати, намагаючись зупинити кров, але марно, потім кофту, але і це не допомагало. Хіната почала втрачати свідомість в нього на руках.
 

- Якого дідька?! Так не чесно!!!!!! Ти порушуєш свої ж правила!!! Клята ненормальна!!!!

- Ні... - прошепотіла дівчинка із заплющеними очима. – Все за правилами. Це я собі брехала, що була інакшою, ніж ті, хто ображав Наруто. Я дозволяла собі думати, що ставлюся не так, як вони до хлопчика з демоном в середині себе. Але стояти осторонь, ще і коли любиш, це чи не гірше.
 

Хіната поклала свою руку на скривавлені руки Кіби, який вже просто плакав та, немов, скулив, через те, що намагався стримати сльози.
 

- Дякую тобі, Кібо. За цю гру.
 

Порожнеча тепер наповнювалася лише обривчастим, важким плачем хлопчика, який з усіх сил намагався затулити собі рота скривавленими руками.

 

***

Тейваз здавалося що вона вічність просиділа на самоті з крижаним тілом кузини на руках в повній темряві, здавалося, що, якщо вона хоча б пошевелиться, то зійде з розуму, ні, що вона вже зійшла з розуму, і залишиться в цьому ґенджутсу назавжди, аж поки не відчула свіжий вітерець на обличчі та теплі руки на плечах. Вона миттю розплющила очі та помітила перед собою занепокоєне обличчя Ґая.
 

- Ти як? – вона лише звела брови та привідкрила рота. – Вибач, дурне запитання.
 

Тейваз поглянула довкола і побачила поруч із собою, на тому самому даху, якісь посірілі тіла Іно з Лі та живих Какаші з Сакурою, що саме лікувала його поранення. Очі дівчинки були сухі та червоні.
 

- Какаші!
 

Характерниця кинулася на шию командирові, більше не в змозі вичавити із себе ні слова. Чоловік спершу розгубився та задубів від здивування, а потім відповів на обійми дівчини, наскільки тільки був здатен, ще не вилікуваними руками.
 

- Тихо, тихо. – прошепотів він їй на вухо. – Хто загинув в тебе? – обережно запитав Какаші.

- Хана. – зціпивши зуби, аби не заплакати відповіла характерниця. – В мене не було багато варіантів, це була б або вона, або ти.

- Але ми все вияснили раніше.
 

Тейваз спершу ще сильніше обійняла чоловіка, а потім відсахнулася від нього, як від гарячої води, бо відчула сором через власні думки і тінь радості, яка десь глибоко в середині серця дала про себе знати.
 

- Що таке?

- Нічого... А хто був з тобою і чому твої рани не зажили?

- Нікого. І я не знаю, чому я тоді взагалі потрапив під техніку, може помилка якась, а ці рани, то я сам розважався, як міг.

- Досить жартувати, - суворо урвала його Сакура, - і дайте мені Вас долатати вже. Бо нам час покінчити з цим всім.

- Тобто? – не зрозуміла Тейваз.

- Не хочу вас розчаровувати, панове вчителі і хто б ви там не були, але, як я вже сказала, ми досі в ілюзії. Подивіться уважно на небо.
 

Ґай і вдруге нічого не побачив, Какаші таки зумів, завдяки відновленому шарінґану, побачити все чітко, а от Тейваз довго вдивлялася, поки нарешті не розгледіла дивні тіні високо-високо в небі. Точніше, небо немов було вкрито цупкою, чорною тканиною, по той бік якої досі квітли вогняні квіти, осяюючи справжнє небо своїми кольорами.
 

***

- Кібо?! – Шикамару знайшов товариша в одному із провулків недалеко біля резиденції клану Х'юґа. – Що трапилося?
 

Хлопчик порожніми очима подивився на однокласника з паном Яманака, даючи зрозуміти, що немає ніякого бажання відповідати.
 

- Синку, ти ж був під ґенджутсу, судячи із твого вигляду?
 

Кіба лише кивнув та пройшов повз, далі у бік головної площі.
 

- Та стій же! – Шикамару злісно схопив його та розвернув до себе. – Хіба ти не розумієш, що зараз необхідно не про себе думати! Куди ти взагалі намилився!? Кажи, що ти бачив!

- Та пішов ти. – Кіба різко вирвався із хватки товариша. – Теж мені, розумник знайшовся. Я і без тебе все прекрасно знаю, але спершу я маю знайти їх!
 

Шикамару та Іноічі переглянулися, а тоді поховали погляди.
 

- Хана мертва.

- Он як... - Кіба немов відчув, як його серце, що висіло на останній ниточці, тепер провалилося в прірву. – Буває. Мама?

- Не зустрічали.

- Впевнений, на мене чекає.

- Що ти маєш на увазі?


Кіба уважно подивився на Шикамару та батька своєї однокласниці.


- А ви чистенькі, виявляється. Вітаю.


У відповідь вони лише ще раз переглянулися, досі нічого не розуміючи.

- Тейваз? Нед... Шино? Куренай? Неджі?

- Не б... - почав було Шикамару, але вчасно згадав, - Тейваз на даху на околиці Листя з північної частини. Непритомна була, як ми знаємо. Там також в такому стані Іно, Сакура, Лі та вчитель Какаші. Ще...

- Ви залишили їх самих?! – не тямлячись від злості, перебив Кіба.


Хлопчик зрозумів, що здатен відчувати зараз весь спектр емоцій, але не біль, на біль у нього просто вже не залишилося місця.


- Ні, з ними вчитель Лі, а щодо Неджі... - Шикамару намагався пригадати, бігаючи очима по землі, та зумів лише знизати плечима.

- Ясно.
 

Кіба розвернувся йти, не бажаючи більше витрачати час на розмови, перш ніж знайде своїх людей, але тільки-но зробив крок, як одразу врізався в Неджі. Його серце шалено затріпотіло від самої лише тіні посмішки на обличчі друга.
 

- Кібо, - Неджі поклав руки йому на плечі, - я щасливий, що з тобою все добре.
 

Насіння радості, що навіть ще не встигло прорости в душі хлопчика, миттєво зникли, щойно він усвідомив, що саме йому зараз доведеться сказати другові.
 

- Ханабі, - Кіба заскрипів зубами, перш, ніж продовжити, - вона зараз в маєтку.

- Це добре. – Неджі вже все зрозумів, але навіть подумки не міг того промовити, навіть прибрати легку усмішку з обличчя.
 

Кіба хотів кинутися до друга в обійми, дати волю почуттям, але натомість впав на коліна та почав гамселити кулаками бруківку.
 

- Пробач мене, Неджі. – він був готовий розплакатися, дозволити собі розплакатися, але не міг ні сльозинки із себе вичавити. – Пробач мене, Неджі, я не зміг її захистити!
 

Іноічі з Шикамару схопили хлопчика за руки, не даючи йому змоги продовжити себе калічити, хоч той і виривався із несамовитою силою, все ще стоячи на колінах перед другом.

- Пан Хіаші та Хіната МЕРТВІ!
 

Цілий світ рухнув перед очима у, відтепер, цілковитої сироти. Неджі відчув, як похололи його кінцівки, як щось розірвалося між грудей, а все, що він споглядав перед собою набуло сірих відтінків.
 

- Хінато... Дядечку. – ледь чутно прошепотів хлопець.

- Пробач мене, прошу!

- Відпустіть його, він же більше не пручається.
 

Кіба наважився нарешті поглянути на друга і побачив перед собою його долоню.
 

- Вставай. Ми мусимо повернути їх.

- Про що ти? – аж запнувся Іноічі.

- Повернути їхні тіла, хоча б в нашу реальність, точніше нашу свідомість до їх тіл і схопити винного.
 

Шикамару ще раз подивився на небо.
 

- Ось чому відчуття не змінилися з того моменту, як ми знайшли першого пробудженого.

- Га? – підвівшись, розгубився Кіба.

- Ілюзія триває. Свято триває.

- Аска.
 

Всі присутні подивилися на Кібу.
 

- Ту суку звати Аска.

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Hurt/comfort, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: какаші, Хіаші, Хатаке, Іно, хана, Узумакі, Іноічі, шикаку, Наруто, Кіба, Незука, Неджі, Нара, Йошино, Х’юґа, інузука, Шикамару, Ірука, Тейваз, Аска, Цунаде, Хіната, Данзо, Рок Лі, Ґай
Переглядів: 336 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 15 (частина 3).
Завантаження...