menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.11.2021 в 22:25
Фанф прочитано: 341 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 15 (частина 4).


13.11.2021, 22:25
Глава п'ятнадцята (частина IV)

***

- Як думаєш, - запитував Какаші друга, - куди саме зараз пішли пан Іноічі та Шикамару?
 

Але відповідь шинобі в масці не розчув, його увагу захопила Сакура, яка з кам'яним обличчям та вже аж синіми вустами дивилася на мертве тіло своєї кращої подруги.
 

- Пробач.
 

Какаші підійшов та взяв Сакуру за руку.
 

- І за що Ви вибачаєтеся? – скляними очима поглянула на вчителя дівчинка.

- За те, що не зміг розвіяти ґенджутсу, за те, що мене не було поруч, за те, що не зміг врятувати твою... твоїх друзів.

- Ви б і не змогли. Нікому це не вдалося, думаю. Тож, тут Вам себе корити немає за що. Ви і так раніше завжди встигали вчасно.

- Майже. – Какаші присів на коліно перед ученицею та тепер взяв її за обидві долоні. – А як вчитель, я повинен був завжди бути поруч. Завжди встигати і не давати своїм учням чи їх друзям гинути, ще і у них на очах.

- Учням? Як вчитель?
 

Руки дівчинки затремтіли і вона вирвала їх із великих, шорстких чоловічих долонь. В середині маленької куноїчі немов підірвався вибуховий сувій і все, що вона тримала ці останні хвилини в собі виплеснулося назовні, захопивши із собою зрадливі думки, які були, як вона вважала, надійно заховані в самих темних нетрях її душі і Сакура засміялася, дзвінко, гучно, пронизавши ніч та всіх навколо своїм істеричним сміхом.
 

- Вчитель? Ви? Відколи? Та Ви найгірша людина, кого так можна назвати!

- Сакуро? – ошелешено окликала її Тейваз. – Що ти т...
 

Какаші, все так само стоячи на одному коліні перед дівчинкою, виставив руку позад себе, даючи зрозуміти характерниці та другові, щоб ті не втручалися.
 

- Ходили, постійно повторювали, що командна робота для Вас найважливіша, але де ж ця славнозвісна командна в Сьомій? Ми єдині, хто постійно собачилися і що Ви з цим робили? Думаєте, причина в дітях, що дісталися Вам? Це ми такі погані? А у всіх інших вчителів – золоті? Тому випромінюють дружбу в середині себе? Не думаєте, що якось безглуздо звучить, що лише Вам так не пощастило? А може справа у Вас? Може це Ви не здатні згуртувати людей? Ні, не подумайте, я Вас дуже люблю, ми всі Вас дуже любимо і Ви не раз нас рятували, без Вас ми б точно давно загинули, але відчуття, що Ви просто велика дитина, четвертий член команди, командир від сили, старший брат, але аж ніяк не вчитель, мене не покидає ні на секунду.
 

Ґай було ступив крок в бік Какаші, але Тейваз його відтягла назад, хоч і сама не хотіла те все слухати і бути цьому свідком. Ні, вона не хотіла, щоб те все вислухував Какаші, але вирішила поважати його вибір та прохання.
 

- Що Ви зробили, як вчитель? Саме, як вчитель? Навчили нас лазити по деревам? Та вибачте, але Ви просто озвучили те, що і так є в підручниках, навіть не пояснивши достеменно, а хлопці самостійно пропадали в лісі, поки ви читали свої романчики. А коли Наруто просив йому допомогти із підготовкою до третього етапу іспиту, що Ви зробили? Просто сказали, що у Вас на нього немає часу, бо він є лише для Вашого улюбленця? І не кажіть, що це не так і то було через шарінґан, що Саске більше ні в кого навчитися ним володіти, бо в Наруто теж нікого, взагалі нікого, розумієте, і ніколи не було! Ні, я теж ще та дурепа і усвідомила це запізно, але мені тоді було дванадцять від сили, а ви дорослий чоловік, але ведете себе не краще за геніна. Та й Ваш улюбленець і той полишив Вас, він кинув нас, бо йому потрібен був вчитель! Справжній вчитель. І Наруто пішов із Листя з якимось старим збоченцем, бо йому потрібен був вчитель! Я... - очі дівчинки заблищали від сліз, а дихання стало важким та обривчастим. – Я... Ви взагалі мною ніколи не займалися, а в мене хоч і є батьки, але що вони мені можуть дати? Книжку з рецептами та газету з анекдотами? Я мусила благати, маючи свого вчителя, іншу людину, аби вона мене навчила хоч чогось, чого я не зможу збагнути, просто зазубривши черговий підручник, щоб більше не бути обузою та не ставати проти сильно ворога із самим лише кунаєм у руках, але Вам... Вам навіть не було цікаво, що я роблю і чого досягла. Скажіть, Ви хоч дали зрозуміти Саске, що самі його навчите всьому, чого він потребує? Ви хоч попросили Джираю не забирати Наруто з його дому? Ви хоч намагалися переконати пані Цунаде, що вона занадто зайнята на пості Гокаґе і їй буде не до якогось геніна у вигляді хвостика, а у Вас, навпаки, тепер повно часу для однісінької дитини? Скажіть, Ви хоч на мить засмутилися, що у Вас забрали Ваших учнів? Ви хоч хотіли бути нашим вчителем? Ви хоч один день були нашим вчителем, а не старшим братом у якого і то не завжди є на нас час? Скажіть, чому вони пішли і залишили мене тут абсолютно саму? Скажіть, коли вони повернуться? Я так сумую за ними. Сумую за нашими місіями. За Вами, вчителю Какаші. Ну, чому вони пішли? ЧОМУ, НАВІТЬ, ВИ ПІШЛИ ВІД МЕНЕ?! Нащо ви всі приходите в моє життя, щоб потім кинути та померти?!
 

Сакура не в змозі більше говорити, розвернулася спиною до чоловіка та намагалася витерти сльози рукавом, але вони все бігли і бігли, бігли і бігли, не бажаючи зупинятися.
 

- Бо я їх... вас, навіть не намагався зупинити. – Какаші підійшов та обережно обійняв Сакуру ззаду, чому вона неймовірно здивувалася, що аж трішки злякалася, не в змозі цього приховати. – Пробач, Сакуро, з мене дійсно паскудний вчитель. Я навіть не знаю, як ним бути, я свого майже не пам'ятаю, як вчителя. Я завжди був лише членом команди, хоч зрозумів, що це таке насправді бути членом команди вже занадто пізно. І я просто використовував вас, сам того не усвідомлюючи, щоб надолужити втрачене. Ті роки, іншу Сьому команду. Я злився на вчителя, що він ніколи не встигав, а сам так захопився тим, аби завжди встигнути до своїх учнів, що геть забув, що це не найголовніше в ролі вчителя.
 

Какаші обійшов довкола дівчинки та знову став перед нею на коліно.
 

- Я не виступив проти санінів, бо прекрасно розумів, що вони будуть кращими вчителями за мене для вас. Я жодного разу, - Какаші витер останні сльози із обличчя Сакури, змусивши її зашарітися та несміливо посміхнутися, - не провідав тебе, бо ревнував, що тепер я вам геть не буду потрібен і переконаюся, що насправді ніколи і не був, бо, якщо чесно, я ніколи вам нормально часу і не приділяв, точно менше за Асуму, Ґая чи Куренай. Я боявся прив'язатися і знову переживати втрати товаришів по команді. Ще й тих, кого взагалі-то мав би оберігати. Це я вас потребую, а не ви мене. Я без Сьомої команди більше не зможу. Ви мене врятували, - Какаші відчув, як важка рука друга лягла на плече, дбайливо стиснувши його, - а я вам ще не зміг за це віддячити. Навіть забув, що вчитель тут я, бо це ви мене багато чому заново навчили.

- Що Ви таке кажете? – Сакура нарешті зрозуміла все, що наговорила. – Я просто... Я не знаю, що на мене найшло. Я погарячкувала, я...

- Ти просто походила. В грі. – почувся позаду голос характерниці.

- Ні.

- Так. – заперечив дівчинці Ґай. – Ви навчили Какаші всміхатися і знову повернули любов до життя. Ви повернули мені мого друга. Вчасно повернули, бо якби не ви, боюся, ми б втратили його на віки.
 

Сакура від нерозуміння захитала головою.
 

- Ви зробили те, що не вдавалося нікому вже багато років.

- Вчителю Какаші? – збентежено прошепотіла Сакура. – Виб...
 

В цей момент шинобі в масці приклав пальця до своїх вуст та всміхнувся дівчинці.
 

- Я радий, що ти це сказала. І урок номер один, ніколи не вибачайся за свої почуття.

- Три.

- Що? – встаючи, перепитав Какаші.

- Це був третій урок. Можливо, навіть, і більше, але точно не перший, бо інколи, ви все ж вели себе, як вчитель, вчителю Какаші. – всміхаючись, сказала Сакура, а Какаші скуйовдив їй волосся, через цей прихований підкол.
 

Чоловіки помітили, що Тейваз чомусь не розділяє їхніх веселощів.
 

- Як думаєте, - запитала вона, підходячи ближче та рівняючись із Сакурою, - чи є шанс того, що вони всі не померли? Якщо і це ілюзія. Є шанс, що вони просто прокинулися по справжньому, в нашій реальності?
 

Сакура змовчала, як і Ґай, бо вони обидва боялися, що якщо промовлять хоча б слово, то їх голос затремтить і вони знову розплачуться.
 

- Ми можемо лише вибратися звідси та перевірити, але я б не плекав марних надій, щоб знову не прощатися з нашими близькими.

- Тоді, Хатаке, - Тейваз коштувало неймовірних зусиль стримувати сльози, - тобі варто помилятися, інакше я знайду тебе на тому світі і знову, але вже власноруч, приб'ю. Жорстко. Ні краплі пощади.
 

Всі здивовано поглянули на характерницю, яка ось-ось була готова зірватися.
 

- Що ти таке кажеш, незграбо?
 

Тейваз, згадавши, скільки разів вдарялась об щось, через необережність при Какаші, чи просто впускала із рук, що зрозуміла, що це його нова дражнила, тому засміялася, а через це не змогла більше стримувати сльози.
 

- Подивись на свої руки, Какаші. – «Не кидай і ти мене, благаю. – подумала, але не змогла промовити характерниця. - Я не зможу одночасно втратити тебе і Хану. Я не зможу втрати вас обох».
 

В цю ж мить Сакура схопила вчителя за долоні та скинула з них рукавички.
 

- Це справді була партія... - розбито та ошелешено сказала дівчинка. – Ні. Ні. Чому ж хоча б цього разу не я?

- Все буде добре. – Какаші поклав свою посірілу, холодну долонь на тім'ячко Сакурі. – Ви впораєтеся.
 

Ноги чоловіка підкосилися і його ледь встиг зловити Ґай, щоб той ще зміг втримати рівновагу, перед тим, як повністю відключитися.
 

- І це, - Какаші поглянув в заплакані і такі зараз смарагдові очі Тейваз, - я чекатиму, але тільки не поспішай.
 

Все, що він встиг зробити – це підморгнути, а потім до нього непритомного кинулася з криками Сакура та намаганнями повернути вчителя до життя, а Тейваз застигла, мов вкопана, не в змозі навіть кліпнути.
 

- Ні. – в серце характерниці немов встромили сотні голок. – Так не мало бути. Не мало ж? Самуїакі, не мало ж? Я не пам'ятаю. Я не знаю, як все виправити. Ка-ка-ші...
 

***

Вся охорона до архіву досі знаходилася під дією техніки, тому Шикамару з товаришами без проблем могли проникнути в будь-які його секції.
 

- П'ята з Шизуне теж сплять. – повернувшись до хлопців, сповістив Іноічі.

- Отже запитати ми можемо лише папери. – підсумував Неджі, стоячи посеред здоровенного крила.

- Патороч якась. З чого взагалі починати?

- Вона, але це не точно, здається, ровесниця пана Хіаші.

- Круто, - саркастично відповів Шикамару, - і хтось знає, скільки йому? – «Було».

- Сорок три. – в один голос промовили Неджі з Іноічі.

- Та жінка казала, що вони не бачилися декілька десятиріч, а ще батько Хінати був дуже вражений, почувши її голос. Немов привида побачив. А ще вона сказала, що від неї лише голос лишився, та я не знаю наскільки цьому можна вірити та схоже було на те, що вони гралися разом дітьми, а потім вона мусила кудись тікати чи весь час тікати і може пан Хіаші думав, що вона мертва? Неджі, - Кіба поглянув на друга, - тобі батько нічого про друзів дитинства не розповідав? Вони мусили бути знайомими.

- Ти знаєш лише ім'я?

- Ми якось не встигли обговорити все. Ми... - Кіба не бажав Неджі розповідати про сварку, хоч і розумів, що це й так очевидно, бо, певно ж, правила були для всіх однакові, але хотів вберегти його від деталей, - ми були зайняті грою. Але вона дуже добре все знала про жителів листя, наприклад Хінату і як її ображали чи ваші сварки з нею.
 

Кіба встиг помітити, як Неджі прикусив губу.
 

- І стоп! До тебе вона що не приходила?

- Ні, був лише сувій із правилами та колода карт.

- Отже, вона точно пов'язана із паном Хіаші. – задумався Шикамару. – Неджі, а які клани мають тісні зв'язки із вашим? Чи мали?

- Років тридцять тому? Але ти правий, батько з братом навряд чи б гуляли на звичайному дитячому майданчику поза резиденцією.

- Узумакі. – озвався Іноічі. – Узумакі – це той клан, який мав і повагу в селищі, і одночасно був його вигнанцем, та і самим членам клану доводилося багато переїздити після того, як їх селище знищили та і до того також.

- Не зрозумів щось. – здивувався Кіба. – Це той Узумакі, що Наруто? Поважний клан?

- Так. – Кібу перекосило на якусь мить, поки він не зустрів осудливий погляд друга. – Його мама була останнім представником в Листі. Ну, як ми думали.

- А якщо, ніхто не знав, що хтось із них є досі в селищі, навіть глава клану Яманака, то є лише одне логічне пояснення всьому цьому.

- Її переховували в тіні. – зрозумів Неджі.

- Дякую. Як все ясно стало.

- Данзо. – просичав Іноічі. – Отже, пропоную розділитися і шукати все, що знайдете за ті роки пов'язане із Узумакі та Корінням.

- Патороч якась.

- Пішли, Шикамару, - Іноічі схопив хлопчину за жилет і потяг його в протилежний від Кіби та Неджі бік, - потім поскавчиш.
 

Кіба розвернувся йти вглиб архіву, махнувши другові, щоб той не відставав, але Неджі не поспішав, натомість він до болю стис кулаки та промовив:
 

- Кібо, - Неджі вичекав, поки хлопчина розвернеться до нього обличчям, - я хочу, щоб ти дещо знав. Я не звинувачую тебе в смерті Хінати, тому що мені б було однаково нестерпно боляче, хто б з вас не загинув.
 

Кіба не знав, куди подіти власного погляду і як йому треба відреагувати на почуте.
 

- Я вже занадто глибоко пустив тебе до свого, - в цей момент хлопець встиг пошкодувати, що піддався неочікуваному для себе імпульсу і почав цю розмову, але назад дороги вже не було, тому, заскрипівши зубами, Неджі договорив, - серця. Ти й Хіната – ось все, що в мене є. Було. До сьогоднішнього вечора.

- Що ти несеш? – не це Неджі хотів почути. – А як же твоя команда? Ханабі? Яким місцем я взагалі опинився на вершині цього списку? Ще і поруч із Хінатою? Це просто шок від втрати, я розумію, не переймайся.
 

Кіба пішов собі знову, але зупинився, почувши наступні слова друга.
 

- Третьої команди більше не існує. Як мінімум, в первинному складі, її вже більше ніколи не буде.
 

Кіба розумів, що йому зараз необхідно підійти до Неджі, щоб його, можливо, обійняти чи ще якось підтримати, але продовжував не зрушувати з місця, навіть не озирався.
 

- Як виявилося, я сильно завинив перед Лі і навіть не помічав цього, але помер чомусь він, бо приховував ці образи в середині себе, вважаючи дитячими та дріб'язковими, не вартими, аби через них ризикувати дружбою, хоча ж винним був я. До утворення команди, він був вигнанцем, тому дуже боявся нас втратити, а ми частенько вели себе не гідно справжніх товаришів. Я не знаю, як працюють ці правила, не знаю, що сталося між вами з Хінатою, але єдине, що не дає мені спокою, це чому вижив не Лі? Він навіть встиг щиро усміхнутися та дати цю їхню дурнувату клятву, що ми ще якось зустрінемося на тому світі і змусив мене так само заприсягтися в цьому.
 

Кіба чув, як затремтів голос друга на останніх словах, що він намагався сховати за сміхом, але нічого не зробив, просто втомлено видихнув та промовив, повернувши трішки голову вбік:
 

- Вибач, але нам треба поспішати.
 

Неджі сумно всміхнувся в спину другові.
 

- Я почну зліва.

- ТА ЧОГО ТИ ВІД МЕНЕ ОЧІКУВАВ?! – Кіба розізлився сам на себе та скинув цілий ряд книг із полиць, змусивши друга аж підскочити від несподіванки та від стосу, що пролетів біля нього. – ЩО, НЕДЖІ?!

- Ніч... - Неджі зрозумів, що боїться договорити. – Кібо?
 

Хлопчина просто обурено продовжив на нього дивитися, скрививши вуста набік, в очікуванні відповіді.
 

- А що, якщо ми досі в ілюзії, бо це другий рівень? Другий матч? Бо які ще причини нас тут тримати? Ти ж сам говорив, що Аска хоче очистити селище, ну, в її розумінні?

- Ну, можливо. Той що? Пропонуєш самим пошукати гральні автомати чи може шоґґі?

- А що, якщо цей рівень складніший, бо тепер не можна взагалі брехати?
 

Тінь страху пробігла обличчям Кіби.
 

- Тобто, якщо походимо нечесно, то партія заново не почнеться, це ти хочеш сказати? Помремо? По-справжньому?

- Так. Або той, хто збрехав, або, як покарання, - Неджі нервово ковтнув, - тому, кому збрехав.

- Ха! – Кіба розвернувся обличчям до полиць та обперся руками на них, похиливши голову. – Давай тоді просто будемо мовчати, добре?
 

Неджі підійшов майже впритул до друга.
 

- Не можна. Відмова від гри теж призведе до непоправимого. Нам не можна ризикувати дарма і перевіряти цю теорію.
 

Хлопець бачив наскільки напружений Кіба, тому поклав йому долоню на шию, вирішивши її трішки розім'яти, але в цей же момент Кіба просто врізав йому в щелепу, відкинувши друга на стелаж, який, на щастя, був міцно закріплений до підлоги.
 

- Я Ж КАЗАВ ТОБІ, ЩОБ ТИ НЕ ЧІПАВ МЕНЕ, КОЛИ ТОБІ ВЗДУМАЄТЬСЯ!
 

Неджі доторкнувся тильним боком долоні до розсіченої губи, щоб зупинити кров.
 

- Знаєш. – він відвернувся, видихнув, а тоді злісно поглянув на Кібу, крижаними очима, де лише в самих зіницях зчитувалася лють. – Я думав, що ми це вже обговорювали, а тут, прикинь, дежавю. Я теж тобі дещо казав. І втомився. Все. Тим більше сьогодні. Ти мене просто дістав цими своїми перепадами.
 

У відповідь Кіба просто заволав, що аж вигнувся та закинув голову, зігнувшись дещо в колінах, але не на Неджі, не на когось конкретного, а просто заволав від безвиході, від почуттів, що його переповнювали, від думок, що його з'їдали, від страхів, що не покидали його ні на мить із самого дитинства.
 

- ТА Я САМ СЕБЕ ВЖЕ ДІСТАВ! ДАВНО! Давно!

- Кібо... - Неджі стало шкода друга і соромно за те, що ледь не зробив, тому він просто простягнув руку, аби покласти її на плече, але в цю ж мить отримав знову в обличчя.

- ТИ МЕНЕ ГЕТЬ НЕ СЛУХАЄШ!
 

Кіба кинувся на друга, та навіть не встиг зрозуміти, як полетів через весь прохід, поки не зустрівся із стіною, до якої світло вже не досягало, а потім вискочив із тієї темряви, як шалений звір і зав'язалася сутичка.
 

Вони били один одного, не жаліючи останніх сил, що залишилися від попереднього прошарку ґенджутсу, але жоден із них не застосовував ніяких технік, навіть їх тайджутсу просто походило на звичайну, п'яну бійку в придорожньому трактирі. Та такими вони зараз і були: п'яними від почуттів, втомленими подорожуючими на шляху до дорослого життя.
 

- Ненавиджу! – Кіба знову опинився зверху, розбиваючи кулаки об обличчя Неджі, але не надовго.

- І чим це я заслужив, твоєї ненависті? – вже Неджі сидів верхи на другові та заніс в чергове руку для удару, як побачив сльози на обличчі Кіби, що змішувалися із кров'ю.

- СЕБЕ Я НЕНАВИДЖУ! СЕБЕ! Слабака такого!
 

Цієї секунди сумнівів Неджі вистачило для Кіби, аби скинути його з себе, а потім встигнути придавити до підлоги та схопити за шию, стискаючи її.
 

Неджі навіть уявити не міг, що зараз виражали його очі, бо відчував він абсолютно непоєднувані емоції від розпачу до гніву.
 

- Я слабак! – крізь зуби процідив Кіба. – Слабак! – Неджі ухопився обома руками за передпліччя друга, намагаючись вивільнитися. – А ТЕПЕР ЩЕ І ЦІ КЛЯТІ ПОЧУТТЯ! – Кіба стис сильніше. – Я так нічого і не досягнув в цьому житті, а виходить, що навіть чоловіком ніколи не був!
 

Хлопець знову заволав, крізь лють та сльози, а Неджі нарешті зумів скинути руку друга зі своєї шиї, перекинув його із собою за допомогою ніг та скрутив Кібині руки ззаду, притискаючи його спиною до власних грудей, поки сам обперся об стіну.
 

- НЕ ЧІПАЙ! Не чіпай мене! Не чіпай, прошу. – в Кіби залишилися лише сльози та кволі сили для безглуздих намагань вирватися. – Будь ласка, не чіпай мене.

- Тихо. Тихо. – прошепотів Неджі, закинувши голову на стіну та заплющивши очі. – Заспокойся.

- Не чіпай...

- Кібо, ти перший кинувся на мене і бив по всьому тілу я навіть не знаю скільки хвилин, ти мою сорочку і ту геть розірвав, то що ти вже починаєш?

- ТОМУ ЩО ЦЕ ЄДИНИЙ СПОСІБ! – Неджі відчув, що його друг більше не пручається, все тіло розм'якло, але він не хотів ще його відпускати.

- Єдиний спосіб для чого? – нахилившись, запитав хлопець.

- Не змушуй мене говорити. Не змушуй.

- Та якби я знав, що помру я, то я б дозволив тобі навіть збрехати зараз скільки тобі того потрібно.

- Чому?
 

Кіба перелякався почутого та рефлекторно розвернув голову назад, зустрівшись дуже близького із обличчям Неджі, відчуваючи на собі кожний його подих. Хлопчині зробилося дуже страшно, більше ніж зазвичай, дихання стало надривистим, серце почало калатати, а пульс безжалісно бити по скронях, але він не поспішав відвертатися.
 

- Чому, навіть після того, що щойно відбулося, ти продовжуєш таке казати?
 

Неджі усміхнувся і одразу скривився, через біль.
 

- Краще сміятися не буду, поки обличчя не заживе.

- Ти теж мене не жалів. – дещо по дитячому, з образою, відповів Кіба.

- Та я ні в чому тебе і не звинувачую.

- Припини всміхатися. Сам же казав, але на питання так і не відповів.

- Бо я відповідав на нього раніше. Якщо я і впустив когось в своє життя, то це вже назавжди. Пробач, але твоя черга. Я все ж хочу те почути, чим заслужив скуштувати твоїх кулаків та єдиний спосіб для чого?
 

Кіба відвернувся, ховаючи рум'янець. Він відчував себе, як злочинець перед виконанням смертельного вироку, звіром, загнаним гончаками, тим, в кого немає більше вибору та шансу врятуватися.
 

- Доторкнутися до тебе, не перестаючи бути чоловіком. - Кіба опустив голову. - Я вже знаю, що це дурість і не так працює, і про інших, таких самих, я так не думаю, але я нічого не можу вдіяти із собою та власним баченням світу, особливо мого місця в ньому.
 

Він жадав зараз провалитися, крізь землю, а краще померти, але точно ніколи не зізнаватися у цьому. Неджі мовчав. Тримав друга в своїх міцних обіймах, притуляючи до оголених грудей, до власного серця, та продовжував мовчати. Здавалося, Кіба взагалі не дихає.
 

- Я знаю, - нарешті, через декілька хвилин суцільної тиші, де було чутно лише власне серцебиття, Неджі почав говорити, - що це було лише через гру, але дякую тобі, що поділився. Мені дуже потрібно було це почути. І ти почуй: мені байдуже, я чекатиму скільки тобі заманеться, скільки буде потрібним, але не відштовхуй мене більше, хоча б в дрібницях, інакше, це таки може спрацювати і назад дороги вже не буде.
 

Кіба не пручався. Його крижані руки сковзнули по животі Неджі.
 

- Кібо. – хлопець таки збагнув. Його друг не заспокоївся нарешті. – Кібо!
 

Неджі розвернув Кібу до себе і неначе весь час довкола зупинився, коли він побачив перед собою посіріле обличчя друга та його заплющенні очі. Хлопець закричав на всі легені, але навіть не почув власного крику. Все довкола немов потрапило у вакуум, а його серце до м'ясорубки.

 

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Юрі/шьоджьо-ай | Додав: KunoichiHatake | Теги: Хіната, Наруто, Данзо, Тейваз, Рок Лі, Х’юґа, Цунаде, Іно, Неджі, Шикамару, Нара, Аска, шикаку, Незука, Йошино, Кіба, Ґай, Хатаке, какаші, хана, Іноічі, Ірука, інузука, Хіаші, Узумакі
Переглядів: 341 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 15 (частина 4).
Завантаження...