menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.11.2021 в 00:28
Фанф прочитано: 353 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 18.


22.11.2021, 00:28



Глава вісімнадцята


- Пригнись. - Асума притис голову характерниці ближче до даху, поки вони лежачи на ньому, слідкували за новоприбулими на іспит на чуніна.

- Обережно, попіл. – обтрушуючи капюшон, огризнулася дівчина.

- Ось вони. – ігноруючи продовжив шинобі.

- Наші голуб'ята. – тихенько засміялася Тейваз.

- Та, ну, - прошепотів Асума, - ще зарано їх так хрестити.

- Я тебе прошу, ти лише подивись, як вони постійно намагаються зробити вигляд, що навіть не дивляться в бік один одного.

- Ну, добре, - посміхнувся шинобі, - це таки справді смішно.

- Але ти був правий, Темарі просто шикарна. Шика таких любить.

- Ненавидить та уникає, ти хотіла сказати?

- Обожнює, щоб він там не заперечував. Вона ж ще старша за нього?

- Так, на кілька років.

- Йому капець. – задоволено усміхнулася характерниця.

- Та вже, судячи з того, як він випав. Подивись на цей вираз обличчя.
 

Асума не міг перестати радіти тому, що хтось таки погодився разом пошпигувати за Шикамару і його невдалими спробами вести себе безпаливно при піщаній зміюці.
 

- О, Мудрецю, бачила б ти, як він нервував всі останні дні, коли стало відомо, хто прибуде допомагати проводити іспит із Селища Прихованого Піску.

- Не бачила, але вже мільйон разів чула. Як всі ми, Асумо, як всі ми.

- Ой, все.

- Ну, якщо то вона його врятувала, потім він, і це все після дивного жесту на іспиті, думаю, зараз ідеальний час нарешті запросити її на побачення. Так і хочеться стукнути малого за гальма.

- Ех, - дещо в розпачі видихнув вчитель Шикамару, - закладаюся, що посміятися з них, це все, що на нас чекає, бо скоріше я встигну померти, ніж Шика наважиться запросити дівчину на побачення.

- Або додумається до цього. – погодилася Тейваз, скривившись. – А Темарі виглядає так, що здатна все взяти в свої руки, але навряд чи захоче навіть чай випити із хлопцем, що боїться зробити перший крок.

- Ну, нічого, - Асума відвернувся від вулиці та перевернувся на спину, обпершись на лікті, - якщо не здохнеш, то хочеш, будемо кожні півроку робити на них ставки, аж поки не посивіємо?
 

Тейваз мовчки поглянула на товариша чи то злісно, чи то ображено.
 

- Хей, що ви там робите?

- Блядь. – в один голос промовили шинобі з характерницею та зістрибнули з даху.

- Привіт, Какаші, - з натягнутою посмішкою, привіталася Тейваз, - ти навіть не уявляєш, наскільки я рада тебе бачити.

- Вчителю Асумо, Тейваз? – Шикамару підозріло поглянув на дорослих, що ні з того, ні з сього, опинилися в нього та Темарі за спиною. – Що ви разом робили на даху?

- Хороше запитання. – кивнув Какаші.

- На хмаринки дивилися.

- Зустрічали делегації із селищ.

- Зустрічали делегації із селищ.

- На хмаринки дивилися.
 

Тейваз з Асумою, із німими запитаннями та лайкою, переглянулися, а потім в унісон промовили:
 

- Патрулювали.

- Тейваз, у нас нова місія, а тебе знайти нереально.

- А ти частіше наверх дивися, семпаю, відривайся, хоча б іноді, від своїх книжок, ходячи Листям.

- Угу. – все ще з осудом, відповів Какаші, поки Шикамару з вчителем «грали в мімів».

- Ех, - ніяково промовила характерниця до куноїчі Піску, - ці чоловіки.

- Я мабуть піду знайду своїх. Бувай, Нара. – дівчина зверхньо поглянула на Шикамару та пішла геть.

- Те... - не встиг зупинити її хлопчина. – Бувай.
 

Шикамару видихнув і з-під лоба поглянув на Асуму та ученицю свого батька.
 

- Пояснюйте.

- В мене місія.

- В мене Куренай. Чекає. Пельмені.
 

Не встигли вони втекти, як Шикамару зловив їх тіньовим нінджутсу та змусив повернутися.
 

- Окей, окей. – здався першим Асума. – Я хотів побачити, як ти Темарі запросиш нарешті на побачення.
 

Шикамару аж перекривило.
 

- Те стерво? З якого переляку?

- Ой, Шикамару, – застогнала Тейваз, - не починай. У вас все на лобі написано.

- Сходи до окуліста.
 

Характерниця закотила очі.
 

- І взагалі, навіть, якщо припустити, лише припустити, що ви не перегрілися на сонці, то якого чорта лізете не в своє діло?

- Пф, бо ведете себе, як діти і не зрозуміло нащо, втрачаєте час даремно.

- Ми і є діти. Ну, - Шикамару задумався, - типу. І хто взагалі б говорив про те, що на лобі там написано чи час втрачати, поки ведете себе, як діти.

- В мене все прекрасно. – посміхнувся Асума.

- Добре, вчителю, з вами за грою ввечері повернемося до розмови.
 

Шикамару відпустив Асуму, той відсалютував Тейваз та поспішив зникнути.
 

- Зрадник! – крикнула йому в слід Тейваз. – Тепер ясно, чому навіть Ґай тебе не підтримав у цій затії.

- Тейваз, - все ще тримаючи її за допомогою нінджутсу, звернувся Шикамару, - а тобі б сподобалося, якби я ліз в твої справи, бо мені б здавалося, що тобі дружнього копняка не вистачає чи набридло б слідкувати за вашим цирком?

- Еее? За яким за нашим? В мене все добре.

- Ага.
 

Хлопець, перед тим, як піти й далі готувати все до першого етапу іспиту, злісно кинув, за допомогою техніки тіньового захоплення, Тейваз на Какаші, що весь цей час робив вигляд, немов читає роман, а не з цікавістю насолоджується виставою. Шинобі в масці випустив книжку, щоб упіймати подругу, сам ще повністю не усвідомлюючи, що сталося.
 

«Ауч... Серденько закололо. Аритмія чи що? Права була Хана, треба припиняти із жирною їжею».
 

- Привіт. – ніяково посміхаючись, прошепотіла Тейваз, а капюшон злетів з її голови.

- Добряче, видно, ви його дістали. Я казав, що ви дурню затіяли.

- То ти знав і навмисно нас спалив!? – характерниця, вивільнила одну руку та стукнула друга кулаком в плече, не жаліючи.

- Тихо-тихо, не бодайся. – всміхаючись відповів Какаші. – Бо на фермі тебе худоба за свою сприйме.

- Як ти мене наз... - Тейваз замовкла, все ще, частково, знаходячись в обіймах шинобі в масці, який міцно притискав її до себе. – Яка така ферма?

- Всі малі зайняті підготовкою до іспиту, як і їх вчителі, а надійшла заявка з проханням допомогти на фермі. Хех, думаю ти не сильно щаслива, але, змирись, у ніндзя бувають різноманітні завдання.

- Та ні, це чудово! Люблю роботу з тваринами та на вулиці.

- Дивно, я вважав, ти ненавидиш прибирати.

- На вулиці, Хатаке, не в будинку.

- А яка різниця?

- Велетенська.

- Ну, от, і добре. Пішли.
 

Какаші нарешті усвідомив, що робить та відпустив Тейваз. Лише тоді й до неї дійшла вся незручність цієї ситуації і Тейваз одразу опустила голову, ховаючи ніяковіння та посмішку, яка незрозуміло звідки з'явилася.
 

- Гарні насичено-рожеві пасма. – Какаші скуйовдив подрузі волосся, що вже відросло майже до плечей, але все так само нерівномірно.

- Хей! – Тейваз скинула з себе його руку.

- Що? – посміхнувся Какаші. – Ти ж попереджала, щоб я про це лише мовчав. – чоловік обвів пальцем довкола власного обличчя. – Я скучив за твоїм яскравим волоссям. Пішли вже.
 

Какаші підняв книжку, поклав її до сумки на поясі та потягнув Тейваз за рукав Кібиної кофти, аби дівчина нарешті поспішила.

 

***

- Аааааа! Не може бути!
 

Тільки-но Тейваз побачила руде цуценя на господарчому подвір'ї, як покидала всі інструменти, які видав фермер та кинулася до кудлатої малечі.
 

- А хто це в нас такий хороший? – характерниця сіла прямо на землю, взявши цуценя на руки, яке то стрибало, то намагалося її лизнути за обличчя, і чухала його від вух до животика. – Хто таке сонечко? Хто наша киця?

- Тейваз, - Какаші, який підняв за нею розкидані інструменти, обидва їх набори поклав біля характерниці та сів поруч, - це пес.

- Нічого ти не розумієш, Хатаке. – не відриваючись від цуценяти, відповіла подруга. – Так, нічого не розуміє цей наш дурний дід? А як тебе, як тебе звати?

- Дід? – випав в осад шинобі в масці. – Відколи це? Я на роки три тебе лише старший.

- Або на двадцять один.

- Що?
 

Тейваз повільно розвернулася та поглянула на друга.
 

- Жартую. Ведеш ти себе просто інколи, як дідуган.

- Або ти, як дитина.
 

Характерниця щось собі пирхнула під носа та продовжила бавитися із цуценям, а Какаші мовчки споглядати за цією кумедною картиною із посмішкою, яку приховувала маска.
 

- Ти сумуєш за ним?

- За ким?

- Самуїакі.
 

Тейваз відпустила цуцика, обтрусила шерсть та підсунула коліна під себе, обхопивши їх руками.
 

- Чи ти вже геть його не пам'ятаєш?

- Не впевнена. Але, здається, мені бракує його нетактовних жартів та вічних повчань.

- Хочеш, я буду тебе підйобувати замість нього? Хоч щогодини? З тобою це взагалі не важко, привід даєш на кожному кроці.

- Дурень.
 

Тейваз знову хотіла вдарити Какаші в плече, але той вчасно ухилився, тому подруга впала йому на коліна і вони засміялися. Характерниця перевернулася на бік, не прибираючи голови, лише підклавши під неї руки, і поглянула вдалечінь, де виднілися ліс та гори.
 

Какаші хотів покласти свою долоню на плече подрузі, але так і не наважився, залишивши її висіти у повітрі. В нього виникло непереборне бажання зараз провалитися, крізь землю, або навпаки зупинити цю мить назавжди.
 

- А що ти пам'ятаєш про свою сім'ю?

- Я не знаю. Нічого більше не знаю, Какаші. – він таки доторкнувся до неї. – Я не впевнена, де зараз мої справжні спогади, а де спогади, чужі, отримані тоді, під час експерименту. Не знаю, що я пам'ятаю, а що вигадала, намагаючись не забути про своє минуле, яке потроху стирається разом із спогадами, пов'язаними із Самуїакі. Інколи, мені здається, що я загубилася між різними реальностями і жила в Листі завжди, а інколи я просто думаю про свою сім'ю і не можу заснути до самого світанку. Але, що я знаю напевно, я не хочу туди повертатися, але хочу, щоб вони були живі, здорові та щасливі.
 

Запала тиша.
 

- Осуджуєш мене, так?

- Ні. Ми не зобов'язані когось любити лише тому, що маємо спільну кров чи хтось був добрими до нас. Ми не здатні керувати власними почуттями, це я вже усвідомив сповна, ми лише можемо обирати, як нам ставитися до людей, які бувають поруч.

- Какаші, - Тейваз підвелася та сіла на коліна, пильно дивлячись на друга, - а як можна взагалі знати, любиш ти когось чи ні? Я в цьому геть не розуміюся. Я лише брехати про це можу, щоб не ображати важливих мені людей чи просто брехати, бо я далеко не хороша людина. Але як справді це зрозуміти? Я знаю, що я готова своє життя за сім'ю віддати, що вони не погані, але я не хочу туди повертатися. Я хочу залишитися тут. Поруч із... - Тейваз перехопило дихання. – Із вами всіма. Але, одночасно з цим всім, я не бажаю, аби вони доживали свого віку в цілковитій самотності, покинутими. Та і те, що я готова віддати життя, хіба це щось значить? Не в моєму випадку.
 

Характерниця відвернулася та сіла паралельно другові, знову підібгавши та обійнявши коліна.
 

- Я помітив. Хотів би я знати причину.

- Що? – здивувалася Тейваз.

- Не з цікавості, просто, не знаю, хотів та і все. – він крадькома поглянув в її бік. – Але розумію, що не маю права лізти до тебе в душу.
 

«Маєш. Я хотіла, щоб ти ліз. Щоб ти, навіть грубо, вибив всі двері» - Тейваз злякалася і тому не промовила ці слова в голос.
 

- Какаші... - характерниця одягнула капюшон та сховала очі. – Я так і не придумала, що тобі подарувати. Точніше, там, звідки я родом, є одна неймовірна серія книг, хоч ще і не закінчена, і мені здається, тобі б сподобалося, але..

- Куди подарунок?

- На День народження. Я ж обіцяла подарувати щось нормальне.
 

«Знала б ти, який ти тоді насправді вже була зробила мені дарунок, Тейваз...» - лише подумки проговорив шинобі в масці.
 

- Дурниці якісь! Той подарунок і так годиться, він досі зі мною.

- Знущаєшся! – очманіла характерниця.

- Нічого подібного.
 

Какаші опустив маску та дістав руну.
 

- Нащо, Какаші?
 

Тейваз, не вірячи побаченому, кинулася до друга, схопившись за руну, яку шинобі так і продовжував тримати, тому, краще сказати, що схопилася за руку Какаші, а коли підняла голову, то помітила, наскільки близько тепер вона була від його губ, що посміхалися, але тільки-но Какаші з Тейваз зустрілися поглядами, як посмішка зникла з його обличчя, а дихати стало неймовірно важко, немов здоровенне каміння давило на груди.
 

- Я ж, - Какаші, який вільною рукою обперся на землю, намагаючись втримати рівновагу, зараз повільно вичавлював із себе слова і Тейваз кожен його подих відчувала на собі, - казав, що... люблю вироби з дерева.
 

«Якщо вона в цю мить хоча б на секунду, хоча б випадково ще якось доторкнеться до мене, а вчиню дуже не правильно і не зможу собі пробачити, але і зупинитися не зможу. – пронеслося в голові у чоловіка, разом із картинками, що б могло бути далі, тільки доторкнись вона. – Про що це я взагалі??».
 

- Я лише зараз її помітила. – Тейваз знову перевела погляд на його губи. - Твою родимку. Ясно, - щоки характерниці вкрилися рум'янцем і вона на пару секунд опустила голову, сміючись, - ти носиш маску, щоб не зводити своєю родимкою всіх дівчат з розуму.

- І як ти змогла її не помітити? – всміхаючись, крізь все ще важке дихання, поцікавився Какаші.

- Виходить, дивилася трішки не туди.

- А куди, - пауза, подих, - Тейваз?
 

Її погляд ковзнув по його губам, поки знову характерниця не поглянула на Какаші, який вже теж весь зашарівся. Ще якусь мить вони мовчки дивилися один на одного, аж поки ця тиша, ця їхня бездіяльність не стали нестерпними для обох і Какаші нарешті не заговорив, коли до них підбігло цуценя, змусивши друзів повернутися до реальності, яке почало, гавкаючи, намотувати довкола них кола.
 

- А коли твоє День народження? Я так і не зміг витягнути цієї інформації із Інузука.

- А вони і не знають. Я не говорила. Хоч вони і намагалися мене розколоти не раз.

- І Цунаде з Шикаку, як води в рота понабирали.

- А вони єдині, хто знають, але обіцяли мовчати.

- Навіть про дату тієї місії.

- Навіть про неї, - Тейваз всміхнулася, нарешті дихання прийшло в норму, а серце перестало тріпотіти, - та і я народилася не в термін, ти б навіть місяць, таким чином, не дізнався.

- Але так не чесно, ти моє знаєш.

- А хто тобі винен, що ти проговорився?

- Ти колись зізнаєшся?

- Якщо ми, так само випадково, опинимося в цей день разом, то обіцяю виказати.
 

Какаші розчаровано, але з усмішкою, захитав головою.
 

- Може до роботи?

- Так, семпаю.

 

***

Какаші доколов останні дрова, встромив сокиру в пеньок та розім'явся, закидаючи, по-черзі, руки за шию, а потім розвернувся до Тейваз, що саме перекопувала землю.
 

- Пішли перекусимо.

- Зараз, мені ще невеличкий шматочок залишився.

- А відколи, одна четверта – це невеличкий шматочок?

- Ну, то йди без мене.

- Без тебе не хочу.
 

Тейваз посміхнулася, але так, щоб Какаші того не побачив.
 

- Я не можу кинути щось робити, поки не дійду до логічної точки.

- Але ж ти втомилася.

- Не правда. – злісно відрізала характерниця.

- Дивись, коли людина вже впала, то це не втомилася, це вже край.

- Отже, - Тейваз зупинилася, встромила лопату в землю, обперлася, склавши долоні, на руків'я та поглянула на друга, - в мене є лише два режими: повна сил і вже край.

- Ні, - засміявся Какаші, беручи другу лопату, та направився до подруги, - отже в мене немає вибору.

- Ша, Хатаке, це моя ділянка роботи!

- Ну, пофарбуєш замість мене фронтон.

- Я і так мала його фарбувати.

- А хлів приберемо разом. Ти ж любиш тварин, правда?
 

Какаші хитро посміхнувся і прийнявся до перекопування.
 

- Я не давала згоди!

- А в цьому мені твоя згода не потрібна. - не розвертаючись обличчям до Тейваз, зауважив Какаші.

- А в чому тоді?

- Ну, може колись не пощастить, то дізнаєшся.
 

Какаші знову радів тому факту, що завжди носив маску, приховуючи, завдяки ній, свої емоції від оточуючих, бо через цей, неочікуваний для нього ж самого, жарт, він неймовірно зашарівся, але, чомусь, не міг прибрати посмішку з обличчя та дивні картинки з власної уяви.
 

- Хатаке! - Тейваз застрибнула другові на спину, ледь не поваливши його. - Досить себе сьогодні так дивно поводити!

- Тобто, - він трішки повернув обличчя, щоб бачити характерницю, - ти це говориш зараз сидячи на мені верхи, а дивно себе поводжу я?

- Угу.

- Угу? - обурився, ледь стримуючи сміх, шинобі в масці. - Давай покінчимо вже з цим. Злазь.

- Не знаю, на тобі так зручно.

- Тейваз, в мене виник жахливий, не ввічливий жарт, за який мені соромно і який я не бажаю озвучували, тому досить давати мені можливості, їх генерувати.

- А відколи ти це ввічливим зі мною став?
 

Характерниця зістрибнула на ноги та підняла лопату.
 

- Так, все. Копаємо. Бо я ще один придумав.
 

Какаші повернувся до роботи, але Тейваз, перш ніж взяти з нього приклад, промовила:
 

- Так, а хто добі забороняє бути зі мною не ввічливим, семпаю?

- Ти мене таки колись доведеш.

- Цікаво до чого. - перекопуючи в інший, від друга бік, запитала характерниця.

- ТЕЙВАЗ!
 

У відповідь, дівчина лише голосно розсміялася, а Какаші вилаявся, проганяючи незвані думки з голови.
 

- Отже, їсти! - десь за, майже, за годину викрикнула Тейваз та побігла до господарської прибудови біля хліву, яка слугувала польовою кухнею і де вони залишили речі.
 

Какаші підійшов до подруги та вирвав з її рук ще запакований рамен швидкого приготування.
 

- Хей, це що було?!

- Тут є плита, господар дозволив брати будь-які продукти та посуд, а ти збираєшся це їсти?

- А ти збираєшся ще і готувати?

- Так. Як щодо картоплі з куркою?

- Ти збираєшся готувати? - голодним, злим поглядом Тейваз поглянула на свого командира.

- А тебе голод позбавив можливості розуміти все з першого разу?

- То чому ти не міг смажити свою картоплю, поки я б копала, Хатаке?

- Я ж сказав, без тебе не хочу.

- І як можна на тебе злитися???

- А не треба на мене злитися. - відповів, всміхаючичь Какаші, та підкинув ножа, з яким направився до картоплі. - Півгодинки і ти взагалі мене любитимеш.

- Моя любов ні для кого ще щастям не стала, тому обережніше з бажаннями, семпаю.
 

Какаші лише посміхнувся та кинув в подругу другим ножем, закликаючи допомагати.
 

- А якби я не зловила?

- Після того, що я бачив на місіях? Не вірю.
 

За декілька хвилин, шинобі в масці спокійно собі читав книжку, а Тейваз, поклавши руку під голову, лежала на столі та не відривала свого погляду від годинника.
 

- Скільки ще?

- За часом же слідкуєш ти.

- За часом же слідкуєш ти.

- Давай, ти можеш краще, ніж просто перекривляти.

- Я голодна! Я зараз нічого не можу, крім того, аби покусати.
 

Какаші лише важко видихнув, втримуючи жарт за зубами.
 

- Все. До чорта. Я заварюю рамен.
 

Какаші встиг перехопити лапшу та викинути її до сміттєвого кошика.
 

- Ти що зробив?

- Ображусь, якщо знехтуєш моєю їжею на користь швидкого їдла.

- Ти не з тих, хто ображається. Та і взагалі, хто сказав, що я б з'їла лише рамен?

- Я. Інакше потім би ти знову бурчала на себе за це. Нащо ти взагалі цим сміттям харчуєшся?

- А ти, татку, подивися на час приготування рамену та цієї сранної картоплі, яка вже несамовито пахне, але ще досі сира! - Тейваз злісно, говорячи, вказала на плиту.

- Ненормальна. - байдуже визирнув над книгою Какаші та повернувся до читання. - Але, як не крути, картопля з куркою - це смачно.

- Лапша швидкого приготування теж і дупа від них росте однаково.
 

Какаші захитав головою та закотив очі.
 

- ТА, ГОСПОДИ! - Тейваз підвелася і почала намотувати круги по периметру прибудови, розмахуючи руками. - Якого чорта воно так довго готується?! Я помираю з голоду! Ну, чому не можна залити картоплю окропом на три хвилини і ГОТОВО?! На роботі паши, людей терпи, волосся видирай, картоплю чекай! Нічого просто так не дають. ЖЕРТИ!
 

Тейваз знову впала за стіл і приречено видихнула, дивлячись в бік, де шкварчала пательня.
 

- Життя, як життя.

- Давай.

- Що?

- Розкажи хоча б про свій гарем, відволічи мене чимось

- Потерпи.

- Будь ласочка... - характерниця взяла стілець та сіла навпроти Какаші, підсунувшись так, що вперлася колінами об його.
 

Какаші закрив книгу та підняв руки догори.
 

- Здаюсь, здаюсь. Про чоловіка чи жінку?

- Чоловіка звичайно. - тріумфально заусміхалася Тейваз.
 

Задзвенів таймер.
 

- Ех, шкода-шкода. - награно засмутився шинобі в масці та пішов насипати їжу.

- Що означає шкода, Хатаке? Ти можеш їсти та розповідати.

- Їсти треба мовчки.

- Ну, Какаші... - Тейваз підійшла до друга, що стояв біля плити, та почала його обережно штурхати пальцем в спину.

- Давай так, - покірно видихнув шинобі, - я дам тобі книжку, ти прочитаєш і вгадаєш, хто там мій фаворит, а потім ми обговоримо його, ти скажеш, чому подумала на нього, а я чому обрав, піде?

- А ти знаєш, як вмовити дівчину.
 

Какаші розвернувся з виделкою в руках, на якій була картопля, та простягнув її подрузі.
 

- Пішли їсти, голодне ти створіння.
 

Тейваз відкусила, потім забрала виделку, свою тарілку та вони пішли до столу, а поївши, знову прийнялися до роботи. Спочатку вичистили в хліву, а потім Какаші пішов переносити дрова, а Тейваз фарбувати вікна та фронтон.
 

Сонце вже почало сідати, коли Какаші заніс останню партію колод до піднавісу.
 

- Тейваз, що там в тебе? - окликав від подругу.

- Пофа... ААААА, БЛЯДЬ. – почувся крик та гамір десь по той бік будівлі для свійських тварин.

- Так і думав.
 

Шинобі в масці, сміючись, захитав головою та пішов дивитися, що сталося. Завернувши за ріг, Какаші побачив Тейваз, яка лежала під драбиною повністю облита зеленою фарбою.
 

- До очей личить, незграбо.

- Ну, - підводячись та тримаючись за поясницю, заговорила характерниця, - я так і задумувала.

- Таааак, звісно. Штани то твої ще врятувати можна, вони зі шкіри, а з усім іншим одягом доведеться попрощатися.

- Що, прямо тут?

- Ну, майже. – засміявся Какаші. – Пішли в середину, віддам тобі жилет, бо не будеш же ти в мокрому одязі йти, адже до Листя доволі далеко, і все ж січень та вечір.

- Ну, він не те, щоб мокрий... - зауважила, скривившись Тейваз, поки знімала Кібину кофту, з якої тільки так збігала фарба.

- А що, сухий?

- І те правда.

- Тримай жилетку, - сказав Какаші, коли вони повернулися до прибудови, що слугувала польовою кухнею, - я поки приберу тут все і складу наші речі.

- Дякую.
 

Тейваз, розвернувшись спиною до Какаші, обережно скрутила спочатку кофту, щоб нічого тут не заляпати, а потім зняла і Ханину безрукавку, так само, обережно поклавши її на підлогу.
 

- Тейваз, а ти не бачила, куди я кинув кни... Ой, вибач! - Какаші ненароком поглянув на подругу, яка застигла до нього оголеною спиною, склавши руки на грудях. - Я не знав, що ти без...

- Не люблю їх. Вони викликають лише дискомфорт. Одягаю виключно на місії, коли ймовірність битви висока. - не розвертаючись, зашарівшись, відповіла характерниця.

- Вибач, я зараз вийду.

- Та що вже... Просто подай жилет, він...

- Я бачу. - теж вкритий рум'янцем, промовив Какаші, не в змозі відвести погляду від спини, та підійшов до подруги, простягаються їй свій жилет. - Вибач, за це дивне прохання, яке зараз озвучу, але чи можна доторкнутися?

- Що?

- До шраму.
 

Какаші, одразу, як побачив його, то відчув, незрозуміло звідки, сум та старий біль в грудях. Чомусь, йому стало занадто тяжко на душі і прокинулася це кляте почуття провини.
 

- Ем, так...

- Він доволі великий, - Какаші дивився, боячись підійти ближче, - більший, ніж я думав та схожий на коріння старого дуба, що розрослося із нерівної сфери.

- Спереду так само, але тут тобі доведеться повірити мені чисто на слово. - все так само, прикриваючи груди та дивлячись попереду себе, промовила Тейваз.

- Вибач.

- Ти тут ні до чого, ми вже про це говорили, не змушуй мене повторювати, і я люблю шрами. На інших теж люблю.

- Це не має значення, щоб ти не казала. Краще то був би я.

- Ти міг би тоді загинути. - Тейваз відчула, наскільки поруч зараз опинився Какаші і знову відчувала його дихання на своєму тілі.

- Зате ти б не постраждала.

- Дурень. Який же ти дурень. Вдарила б тебе зараз, якби не стояла цієї миті майже оголеною перед тобою.
 

Какаші нічого не відповів, лише провів обережно, самим лише кінчиком пальця, по одному із "променів" шраму і цієї ж миті шкіра Тейваз вкрилася сиротами, а серцем із неймовірною силою стисло у грудях і Тейваз зрозуміла нарешті, що ніяка то не артемія від шкідливої їжі.
 

Шинобі мандрував пальцями по спині подруги і невідомі почуття починали огортати його тіло, незрозумілі, нові бажання захоплювати думки, яких він з усієї сили намагався позбутися, але не виходило. Какаші і сам того не помітив, як перестав водити по шраму, а почав тильним боком долоні, пальцями гладити плечі Тейваз, її шию.

 

Характерниця зараз боялася зайвий раз поворухнутися, зробити зайвий подих. Їй здавалося, що вона тоді закричить будь-якої миті чи просто не зможе втримати себе в руках, хоч і не могла зрозуміти чи пригадати хоча б однієї причини, окрім страху, що це все марення, що їй це все лише здається, продовжувати тримати себе в руках і не піддаватися бажанню побачити ту родимку ще раз. А що, якщо вона розвернеться і він зникне назавжди?
 

Він декілька разів провів зверху вниз по її хребту, нарешті усвідомивши та щиро собі зізнавшись, що, насправді, бажає робити це вустами. Какаші стало дуже соромно за себе та боляче, що він аж прикусив губу, але не міг припинити торкатися до Тейваз.
 

Тейваз, не в змозі більше затамовувати подих, важко видихнула, що більше походило на приглушений стогін.
 

- Боляче? Вибач.
 

Все, що змогла зробити зараз Тейваз, це лише заперечно захитати головою та закрити очі.
 

"О, боги, що ж я роблю??? Так не можна себе вести з чужою дівчиною, не можна. Але, чорт забирай, як же мені хочеться схопити цю чужу дівчину та притиснути до себе. Як же хочеться... Що? Вкусити? Це що ще таке? Я ніколи не хотів нікого кусати. Це взагалі нормально? Але ось її шия і я не можу перестати зараз про це думати. Ні, не правда, зізнайся вже собі, нещасний ти збоченцю, що ти завжди, коли бачив її шию, то хотів вкусити за неї. Ні, перестань, так не можна з чужими дівчатами і з друзями не можна. Ви тільки стали ними, а один твій невірний крок і ти знову втратиш її. Але вона зараз абсолютно мені не заперечує? Не заперечує, щоб я торкався її? Чи може це означати..? Ні, навіть, якщо так, скільки разів я бачив, що подібні речі псують навіть, здавалося, найміцнішу дружбу? А наша і так занадто розбита. Та що ж я роблю?! Чому я так хочу цю дівчину?! Що? - Какаші перехопило подих від власних думок, йому стало неймовірно страшно від них. - То, я хочу її? Так виходить? Але це геть не так, як бувало раніше. То що ж я насправді хочу? З нею...".
 

Він наважився поставити те питання, яке його турбувати останні дні, але перед цим, завів долоню по шиї під підборіддя полонянки своїх доторків.
 

- Тейваз, як в тебе з Ханою?

- Що? - характерниця зараз майже не могла сконцентруватися на думках, які не стосуватися того, що відбувалося тут цієї миті, вона ледь могла знову не забувати про дихання. - Все чудово. Ми поговорили і все вирішили. Зараз у нас стосунки кращі, ніж будь-коли. Як на самому початку.
 

Какаші навіть не міг уявити, наскільки йому боляче буде це почути. Але, насправді, він також відчув і радість за свою подругу, що в неї все добре. Шинобі накинув на плечі Тейваз жилетку і міцно обійняв дівчину, повністю охопивши руками, немов хотів огородити від усього навколишнього світу. Це все, що він зміг собі дозволити, змусити наважитися зробити, чого так давно жадав, але боявся навіть подумки в тому зізнатися чи зрозуміти це. Але ось відпустити дівчину виявилося складніше.
 

- Ці шрами... Я ніколи більше не дозволю тобі зашкодити собі і щоб ти страждала через мене.
 

Какаші, весь вкритий рум'янцем, ще раз міцно притис подругу, а потім швидкою ходою вийшов на вулицю. І лише зараз Тейваз відчула себе оголеною, змерзлою та абсолютно беззахисною посеред чужого світу. Вона не розуміла, що щойно відбулося і більше не знала, чого чекати далі. Всі спогади, всі плани, абсолютно все немов було в тумані. В неймовірно густому тумані, що навіть власної руки не можливо було розгледіти.
 

- Порожньо. – прошепотіла Тейваз. – Більше ні минулого, ні майбутнього. – і, просушувши руки в неї, до краю застебнула жилетку Какаші. - В мене залишилося лише зараз. Пробач, ім'я того, кого я навіть вже не можу згадати. Я провалилася. Я нічого не пам'ятаю, я не знаю, як треба себе вести, що робити, щоб нікому тут не зашкодити. А якщо щось піде не так, то я ж навіть не зможу цього виправити. Я більше не зможу повернутися.
 

Серце дуже сильно заболіло, але характерниця видихнула та пішла назовні, роблячи вправно вигляд, що все добре.

 

***

- Хатаке!
 

Наступного дня, через те, що в Листі кипіло життя, Тейваз ледве змогла знайти Какаші, і вже аж перед самим виходом із селища.
 

- Ти мене уникаєш? Знову? – вона вистрибнула перед самим його обличчям з повними люті очима.

- Що ти таке кажеш?

- Та, ну? То куди ти вчора зник, залишивши мене саму на фермі і зараз куди намилився?

- Я не зник. – Какаші ненавидів себе за вчора, йому було неймовірно соромно за себе, незручно зараз знаходитися поруч із Тейваз, але, не зважаючи на це все, йому неймовірних зусиль коштувало приховати посмішку, яка проривалася від того, що Какаші зараз споглядав перед собою характерницю у своєму жилеті, вдягненому поверх укороченої, темно-сірої футболки. – Ти забарилася, а я пішов звітувати. Я мушу йти.
 

Він намагався обійти Тейваз, але марно.
 

- Чому ти сказав Цунаде, що підеш на місію без мене?

- Бо це доволі небезпечна розвідка і забагато людей можуть підірвати операцію.

- Какаші, але ж ти прекрасно знав, на що здатні характерники на подібних місіях, я тобі особисто розповідала про пластунів!

- Це не має значення. – він знизив тон. – Країна Дощу – не жарти.

- А звучить так, немов ти взявся за старе. І хіба нам не варто поговорити про вчорашнє? Я вимагаю, щоб ти все пояснив. – лють в очах перетворилася на страх та розпач, але волосся залишалося незмінним, Тейваз за рік адаптувалася та повернула собі бездоганне вміння його контролювати. – Чому ти мене уникаєш? Чому навіть зараз не дивишся на мене?
 

«Бо, чорт забирай, я хочу тебе поцілувати! Що тут не зрозумілого!? Я тепер навіть маску боюся зняти в твоїй присутності, щоб не піддаватися спокусі, не кажучи вже про те, щоб залишатися наодинці, бо ти ЧУЖА ДІВЧИНА! Бо я не буду нікого кривдити відносинами із собою і ризикувати нашою дружбою.» - він думав, що його зуби зараз розкришаться, так сильно він стис щелепу, волаючи в своїй голові.
 

- Нам немає про що говорити. Вчора нічого не сталося. Ти забагато собі надумала. Можливо, вдарилася сильно головою, коли летіла із драбини.

- Як ти мене дістав.
 

Тейваз з усієї сили врізала командирові по обличчю, який навіть не збирався ухилятися, і пішла назад до селища, намагаючись заглушити картання в голові: «Здалося... здалося... ЯКА Ж Я ДУРЕПА! Я просто все лише паскуджу довкола себе своїм невмінням чекати та хворою уявою. Здалося. Знову осоромилася. Та, Господи, - характерниця струсила рукою, - як же болить кулак, з чого взагалі зроблена його щелепа? Зі сталі?».

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Хана/ОЖП, Самуїакі, Шикамару, Темарі, Неджі/Хіната, характерники, Хатаке, Кіба/Неджі, какаші, Какаші/ОЖП, Тейваз, Асума, хана, інузука, Цунаде
Переглядів: 353 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 1
Да-да-да, я пожартувала двічі про смерть Асуми та зробила відсилку на Магічну битву, і що ви мені зробите? Я в іншому місті.

avatar
Безкінечність. Глава 18.
Завантаження...