menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 01.01.2022 в 19:19
Фанф прочитано: 348 раз
Час прочитання:
Категорія: Ма́нга, Аніме, Дружба
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 22 (частина 1).


01.01.2022, 19:19


Глава двадцять друга (частина І)
 

- Знову падає сніг.

- Так, - погодився з Генмою Какаші, посьорбуючи гарячий чай біля вогнища, - і це не зважаючи на те, що ми вже добряче відійшли від кордону. Так незвично.

 

«Особливо сьогодні» - промайнуло в думках Какаші, поки він задер голову догори, а великі, пухнасті сніжинки розціловували своїм холодом йому обличчя.

 

- Сидіти запорошеними посередині лісу в вересні? – Генма досі не пив чай, лише грів долоні об горнятко та сильніше кутався у плащ. – Але як же, з біса, гарно.

- Що є, то є. – прошепотів Какаші, тепер дивлячись попереду себе, де по той бік ватри спала Тейваз під своєю та його ковдрами. – Але, якщо почнеться снігопад, варто буде поставити навіс.

- Ага.

 

Генма в чергове нахилився назад, щоб перевірити цілісність чорного з червоними візерунками чохла.

 

- Ти заспокоїшся нарешті чи ні? Ми вже направляємося додому, їй нічого більше не загрожує.

- Якщо я не поверну гітару абсолютно неушкодженою, то Асума же виїдатиме мені мозок до кінця життя. Малесенькою ложечкою. Такою, знаєш, ще морозивко їдять? – показав жестами, зачерпування уявного десерту з креманки, Генма.

- Я взагалі здивований, як він погодився позичити її для місії, ще й тобі.

- Попрошу! Хто ще краще за мене знає, як шляхетно обходитися із жінками? Крім того, в мене дуже делікатні пальці.

- Та вже всі чули про твої делікатні пальці. І не раз. На жаль.

 

Генма у відповідь лише самовдоволено посміхнувся, ще раз поглянув довкола, насолоджуючись не по-осінньому зимовим пейзажем, а тоді нарешті прослідкував за поглядом товариша.

 

- І довго ти будеш вести себе, як якесь собаче гальмо?

- Що? – Какаші, пійманий на гарячому, моментально розвернувся до Генми. – Звідки у собак гальма?

- Я хотів сказати лайно. – товариш подарував йому посмішку сповна переповнену знущанням.

- Не розумію про що ти.

- Дійсно? – нахиливши голову набік, запитав Генма.

 

Какаші хотів сховатися за ковтком чаю, але виявив, що горнятко давно порожнє.

 

- Все не так просто, як тобі здається.

- Серйозно? Та що тут складного?

- ВСЕ, якщо бажаєш змогти зберегти стосунки довше, ніж на одну ніч, ГЕНМО.

 

Старший товариш прокашлявся і відвернувся до варти.

 

- Знаєш, я б образився, якби це хоч якось зачепило мене.

- Пробач. – покосився на нього винувато Какаші.

- Я ж сказав, що начхати.

- Я знаю. Та і, якщо комусь би і вдалося побудувати найміцніші стосунки в селищі, то це точно тобі. Ти в нас ще той хитрий лис, особливо, що стосується дівчат.

- Хей! А це вже попрошу забрати назад. Я ніколи не брехав жодній жінці, я завжди поводився з ними шляхетно, ну, або так, як вони того жадали, але все ще з повагою. Отримати бажане обманом чи жалістю – все одно що силою. Це суцільна хуїта, слабкість та програш.

- Я мав на увазі, що тобі байдуже, що між вами буде на ранок, а мені ні. Хоча, не скажу, що хоч колись задавався подібними питаннями.

- Ну, в мене чудові відносини з усіма моїми дівчатами.

- Тому що не брешеш їм?

- Тому що не паскуджу їм життя стосунками з собою.

 

Чоловіки розреготалися, аж раптом Генма різко схопив товариша за передпліччя та кивнув в біг багаття.

 

- Здається, дурний сон.

- Схоже. – погодився Какаші, занепокоєно поглянувши на Тейваз, яка крутилася в спальнику та щось бурмотіла, а тоді підвівся та рушив до неї.

 

Він присів поруч на мокру землю та обережно підняв ковдру, де побачив, як крізь сон, Тейваз продовжувала собі до крові роздряпувати руки. На них майже живого місця вже не лишилося. Характерниця все так і крутилася, говорячи щось не розбірливе, поки очі її були щільно стиснуті.

Какаші не очікував такого, тому на якусь мить розгубився, навіть завмер і чомусь йому стало боляче, немов це йому зараз здирали шкіру наживо.

Генма, тим часом, теж підвівся, прикусив губу та відвернувся.

- Занадто, як для сну.

- Тейваз, сонц...

 

Не встиг Какаші договорити, турботливо доторкнувшись до обличчя подруги, щоб розбудити, як вона моментально відкрила очі, дістала сай, майже проткнувши ним шию Какаші наскрізь та все це під оскаженілі крики.

 

- НІ!!! ЗАБЕРИ СВОЇ РУКИ ВІД МЕНЕ! БУДЬ ласка, ні...

 

Страх, що був викликаний нічним кошмаром, та злість, яку породили дитячі спогади уві сні, в одну секунду перетворилися на жах та розпач від усвідомлення ситуації. Очі Тейваз забігали та почали блищати.

 

- Какаші? Що я..?

 

Какаші злякався не менше, але не через лезо в горлі, з якого текла тонесенька цівка крові, а через стан подруги. Він сильно злякався за неї.

 

- Генмо-сан, скільки можна вас чекати?! Міняймося вже! Я спати хо... – Іно гучно дала знати про своє повернення із вартування, потираючи від холоду руки, а тоді завмерла на пів слові. – ЩО ТУТ У ВАС ВІДБУВАЄТЬСЯ?

 

Характерниця випустила сай з рук та схопилася на ноги, відійшовши подалі від території, на яку вистачало світла від вогню. Какаші одразу пішов за нею.

 

Тейваз, відвернувшись від табору, подивилася на свої руки. Вони почали тремтіли, немов після годин роботи із відбійним молотком і їй все ніяк не вдавалося їх угамувати.

 

- Тейваз, йди до м...

 

Какаші підійшов ззаду, приобійнявши подругу за плечі, з ціллю пригорнути до себе та спробувати заспокоїти, але одразу ж відлетів назад від її удару, поки стовбур дерева не перешкодив його польоту.

 

Тейваз, через переляк, викликаний своїм же вчинком, затулила рот руками.

 

- Я не хотіла. – навіть кроку почуття провини не давало зробити.

 

До Какаші підбігла Іно, одразу почавши заживляти невелике поранення від удару об стовбур та поріз від сая, а потім допомогла підвестися. Генма все так і стояв на своєму місці, поглинутий власними роздумами про побачене, а потім його обличчя перекосила страшна гримаса огиди.

- Блядь.

 

Як тільки Тейваз переконалася, що з Какаші все добре, то побігла в глиб лісу, встигнувши лише сказати, щоб не йшли за нею, що їй треба трішки часу на самоті. Але, насправді, Тейваз не сильно розуміла, куди біжить, бо очі вже страшно пекли від сліз і невідомо, куди б її занесло, якби коріння під ногами не зупинило її, змусивши впасти додолу, прямісінько обличчям в болото, та розридатися на повну силу від своєї нікчемності.

- Я ще наприкінці місії казала, що вона себе якось дивно веде.

- Іно. – Генма суворо поглянув на підопічну.

- Що? Я нічого поганого не сказала.

- Ти не збираєшся йти за нею?

- Вона ж просила цього не робити. – здивувався Какаші.

 

Тепер Генма ошелешено поглянув на шинобі в масці.

 

- Я не вірю, що в твоїх любовних романчиках нічого подібного не піднімалося.

- До чого тут романчики? – розізлився Какаші, хоч злість та була насправді на себе самого та свою безпомічність. – Наше життя – не романчики. Тейваз чітко дала зрозуміти, що хоче, щоб її не чіпали.

- Боже, який ти дурень! Іно, допоможеш, бо я йому зараз морду розіб'ю?

- Ага, отже тепер Іно можна говорити?

- Іно.

- Та добре, добре. – дівчинка налила собі та вчителю чаю і сіла поруч. – Так, дівчат варто слухати та дослухатися до них. Коли ми кажемо «ні» - це означає «ні». Це вже всі, сподіваюся, знають. Коли ми просимо залишити нас в спокої – то ми хочемо, щоб нас залишили в спокої. Але! Бувають виключення. Бувають ось такі ситуації, коли щось стається і насправді нам зараз, ой, як, необхідна підтримка, але ми боїмося її попросити чи соромимося, або і самі цього до кінця не розуміємо. І перед вами постає вибір – або ще раз її запропонувати, але з розумом, краще, як ось це зараз, більше своїх рук не розпускати, і допомогти; або запропонувати і бути ще раз грубо посланим. Насправді, не вгадаєш. Все залежить від ситуації та конкретної людини. Я пані Тейваз не знаю, а чи знаєте її ви, вчителю Какаші? Ви їй потрібні?

- Інколи, можна і вдруге спробувати. – додав Генма.

- А втретє не варто. – захитала головою Іно. – Бо і вдруге вже маєте второпати, ну, а якщо насправді та людина і хоче допомоги, але знову посилає, то це її проблеми. Хай йде лікується. Лише Наруто здатен бігати за подібними істеричками, яким давно час подорослішати.

- Я б пішов зараз і сам поговорив з Тейваз, але не думаю, що ми з нею настільки близькі. От, якраз, мені з Іно, то і було сказано, про «залиште мене в спокої». Ну, мені так здається. Хоч побили і тебе.

- Смішно.

- Хоча, Іно права, судячи з того, що їй снилося, не варто її чіпати. Ну, буквально чіпати, руками.

- Звідки ти знаєш, що їй снилося? – здивувався Какаші.

- Рахувати вмію, хоча б до чотирьох.

- Оу... - тепер Іно стало соромно за її слова, за які на неї і нагримав Генма.

- Я вас не розумію.

- Впевнений?

 

Какаші задумався, аналізуючи все, що міг згадати, пов'язане з Тейваз та конкретно з останніми днями. Насправді, йому не вдавалося здогадатися, лише тому, що підсвідомо Какаші одразу ж заблокував ці думки в своїй голові. Він навіть припускати подібного не хотів.

 

- Шуруйте, вчителю Какаші. – Іно долонями почала підганяти його за спину.

- А якщо вона не захоче говорити?

- Спробуй натиснути.

- Це вже повна мачня! Ти ж казав, що дівчат треба поважати, а в чому тут повага?

- Друзям інколи можна тиснути і, навіть, буває таке, що треба.

- Я вважаю це не правильним.

- Або хочеш залишитися в комфортній позиції і не ризикувати втратою вашої дружби? А так і до того, щоб стати енейблером недалеко. Тоді можеш просто втратити друга.

- Ким стати?

- О, боги, вчителю Какаші, читайте інколи хоч щось, окрім ваших збочених книжок. – закотила очі Іно і з усієї сили вдарила його по спині, аби той нарешті таки підвівся.

- Ваш клас, що весь не поважає своїх вчителів? Я думав, лише мені так пощастило.

- Чого ж? Чоджі справжнє янголятко.

- Ні, ви правильно мене зрозумійте, я найбільше в житті зараз хочу піти до неї, змусити її про все розповісти, просто бути поруч, тримати ті кляті руки, аби вона більше не калічила себе, але ж вона чітко дала зрозуміти.

- Ні, вона закричала в істериці. – в унісон промовили Іно з Генмою та здивовано переглянулися.

- ЯК ЖЕ СКАЛАДНО! – схопився за голову Какаші.

- А тому що не буває інструкцій, як вести себе з жінками чи чоловіками. Всі люди різні і підхід до кожного індивідуальний, а не спробуєш, то ніколи його не знайдеш.

- Але ж ти сама щойно розпиналася про дівчат?

 

Іно лише мовчки закотила очі.

 

- Добре, остання спроба. – розкинув руки Генма. – Якби це в тебе щось сталося і ти з цими словами втік до лісу, то ти б хотів, щоб твій друг пішов за тобою.

- Ні. – моментально відповів Какаші.

- А Тейваз?

 

Тут шинобі в масці зумів лише відвернутися.

 

«Ох... Була б тут Рін, вона завжди знала, що сказати і як вчинити. Вона завжди вміла підтримати. Як мені її зараз не вистачає, Рін би точно підказала, що робити з Тейваз. Щодо всього підказала б. Рін...» - раптом Какаші тихенько засміявся, бо в його думках постав образ подруги дитинства, яка нагримала на нього та з лайкою послала до лісу.

 

- Так би все і було. Не сумніваюся.

- Що ти там шепочеш?

- Я скоро повернуся. – всміхнувся Какаші, перш ніж піти на пошуки. – Ми скоро повернемося.

 

Какаші направився в глиб лісу і з кожним кроком його хода ставала дедалі швидшою, він геть не зважав на голі гілки, що били його в обличчя чи обламувалися об одяг, залишаючи в ньому поодинокі колючки, Какаші був сконцентрований виключно на слідах Тейваз.

 

- Я була не права.

Він підняв голову і побачив, як в місячному світлі, на одному із дерев, вкритих снігом та кригою, сидить, скрутившись характерниця з посинілими від холоду вустами. Лише зараз він зрозумів, що це вперше, з того вечора, вони виявляться наодинці. Ці декілька місяців були занадто насиченими, майже без вихідних, а коли такі траплялися, то не співпадали, бо Тейваз, як тільки приходила з їх завдання, одразу відправлялася на спеціалізоване. Їх було аж занадто багато цього літа, через нестабільну політичну обстановку в П'яти великих країнах, раптовими смертями феодалів, зникненням шинобі. Всі розуміли, що щось насувається та намагалися підготуватися якомога краще.

 

- Дозволиш? – Какаші моментально виявився на одній із нею гілці, тримаючи дистанцію в півтора метри, та зняв із себе плащ.

- Я вже прокинулася. Все нормально.

- А хотілося, щоб було добре.

- Що? – Тейваз, з по-дитячому здивованим обличчям, яке було наполовину вимазане в болоті, поглянула на друга, поки той обережно кутав її в плаща.

- Ну, нормально, це ж, як би, тільки, що не погано, але взагалі не добре, навіть і близько.

- Ти перший хто це розуміє. – Тейваз ніяковіючи посміхнулася та відвернулася, ховаючи рум'янець. – Перший, за все моє життя.

- В чому ти була не права?

- Що з малечку ростите воїнів. Це правильно. Якби я в дитинстві хоча б вміла те, що учні з Академії, то... - Тейваз закашлялася, бажаючи приховати сльози. – Хоча не в моєму випадку. Він би теж те вмів і давніше. Він завжди мене перемагав. Лише він і перемагав.

 

Тейваз усвідомила, що сказала це в голос і з повними очима страху поглянула на Какаші, не розуміючи, як так проговорилася. Як тепер їй далі бути? Як вона могла? Ще й полізти до нього з цією розмовою? А якщо він теж її зненавидить чи почне звинувачувати?! А якщо йому чисто начхати? А що, якщо виявиться все набагато гірше, і йому буде не байдуже, не надокучливо, не огидно, а він почне її жаліти? Тейваз не могла перестати називати себе безмозгою дурепою подумки, аж поки не зустрілася з його поглядом.

Там не було нічого з того, чого боялася характерниця. Какаші навіть зараз ще не міг повністю дозволити собі зрозуміти все до кінця, бо йому ніколи цього не виправити. Він ніколи не зможе захистити Тейваз від цього, ніколи не зможе не дати їй це все пережити, навіть не зможе виправити. Він абсолютно безпорадний, а вона мусила всі ці роки носити це в собі, жити з цим, сміятися з цим на серці. Какаші до болю стис кулаки. Він зараз, як ніколи, хотів її обійняти, але тепер боявся навіть випадково зачепити пальцем.

Характерниця, сама того не помітивши, почала знову роздирати собі руки і Какаші кинувся її зупинити, але його долоня застигла в десяти сантиметрах від подруги. Тейваз зрозуміла, що до чого і це змусило її перестати. Тейваз поправила рукава.

 

- Вибач. Це інколи трапляється. – вона підвелася, Какаші теж вирівнявся. - Коли від нервів, коли уві сні, а коли саме собою і я навіть не маю тому пояснень. Помічаю часто навіть запізно вже.

- Чому ти вибачаєшся?

- Бачив би ти своє обличчя зараз. – не смілива посмішка. - Можна подумати, що ти і справді злякався за мене.

- А я і справді злякався. – Какаші помітив її вже спокійний погляд, посмішку, вуста, які повернули собі колір. – А твоє обличчя взагалі замурзане. Гірше, ніж коли ти все ще намагаєшся безуспішно підкорити земельні техніки.

- Дурень!

 

Тейваз засміялася, а тоді наважилася зробити те, заради чого і вставала, те, що зрозуміла, що варто зробити, коли побачила його страх. Вона кинулася йому в обійми і Какаші, від несподіванки, ледь не впав разом з нею з дерева, але втримався і потім міцно-міцно пригорнув її до себе, сприйнявши все це, як дозвіл. Тейваз, відчувши себе в цілковитому затишку, вперше за перебування тут дозволила собі заборонене: вона просто розплакалася, голосно, намагаючись сховатися в нього на грудях, випускаючи із себе весь свій біль та сором за минуле, а також страх, що через пару хвилин вона жалкуватиме про це.

Какаші ж вперше не боявся, що не знає, що робити. Він просто тримав її в своїх обіймах та гладив по спині, а потім, несподівано для себе ж, заговорив, коли почув, як плач стає все тихішим, а дихання Тейваз все рівнішим.

 

- Я завжди ховав в думках те, що хотів би сказати тобі. З безлічі причин. І зараз вперше хочу проговорити в голос те, що нізащо б не зробив, ще якихось п'ять хвилин тому. Тейваз, будь ласка, розкажи мені все. Абсолютно все, що з тобою сталося. Я хочу знати все. Відчуття, немов я цього потребую. І я знаю, що не маю ніякого права про таке тебе просити, тим паче вимагати і ще б ті кляті п'ять хвилин тому, я б так і зробив. Замовк би, сподіваючись, що колись ти сама захочеш розказати, або ніколи б і не ліз, аби не тривожити твої рани, але ось я тут і я прошу тебе поділитися зі мною тим, що в середині тебе.

 

Тейваз лише сильніше притулилася до нього і він не міг не розтанути від цього, хоч серце досі сповнювалося болем та ненавистю.

 

***

Вони ледь не врізалися один в одного, влітаючи до Резиденції Хокаґе.

 

- Ха! – вигукнула, сміючись Тейваз. – Привіт.

- Не забилася? – запитав Какаші, який в останню секунду встиг пропустити подругу, але через це добряче вдарився об двері.

- На відмінну від тебе?

 

Тейваз доторкнулася до його плеча і через біль, Какаші рефлекторно, поклав свою долоню поверх її. Обидва почервоніли, як малі діти, але так стояти і залишилися.

 

- Давно не бачилися.

- Ну, так. Останній місяць ми навіть в одній команді не пересікалися. Лазиш ото по своїм... - Какаші запнувся. Йому стало соромно, він згадав, що наговорив Тейваз будучи одержимим.

- Розслабся. – з посмішкою мовила характерниця та стисла його плече, перед тим, як сховати руки до кишень.

- Ах, ти!

- Хто, хейчо-сама?

 

Какаші закрив, всміхаючись, очі та театрально нахилився перед відкритими дверима, жестом просячи Тейваз проходити.

 

- Ти подиви на нього.

 

Характерниця прискіпливо поглянула на друга, перш ніж зайти до Резиденції, а Какаші, не розгинаючись, провів її поглядом, через що сильніше залився фарбою. Раніше він собі цього не дозволяв, та і зараз намагався тримати себе в руках, але з того самого вечора не дивитися на вигини тіла Тейваз ставало все важчим. Какаші нервово ковтнув, вилаявся подумки, а тоді випростався, видихнув та поспішив за подругою.

 

- Може тобі наступного разу карту намалювати? – запитала Тейваз, коли Какаші нарешті з'явився в кабінеті Хокаґе. – Якщо раптово пам'ять відшибло.

- Краще, - він нахилився над її вухом і не помітити рум'янець на її щоках та як вона намагається стримати посмішку було важко, - відвести за руку.

- Чув, Генмо, - Тейваз кивнула в бік товариша, що стояв біля Цунаде, які втомлено споглядали за цими двома, обпершись на стіл, - проведеш його за ручку, як закінчимо?

- Пропоную спочатку почати. – якось суворо, незвично для Тейваз, промовила Цунаде.

- Вибачте, П'ята. – в один голос відповіли друзі.

- До нас звернувся чоловік із селища на кордоні з країною Заліза і попросив визволити його пасербицю з борделю.

- Її викрали? – поцікавився Какаші.

- Продала матір. Саме тому у вітчима ніяких прав. Викрасти її маєте ви.

- У Листя не буде проблем, зважаючи на локацію?

- Ви маєте постаратися, щоб не було. Саме тому ми будемо брати якістю, а не кількістю шинобі на місії. Я рідко коли на подібні операції відправляю аж двох джонів в одній команді, але тут це кращий вихід.

- І хто мій капітан?

- Генма. Точніше, твій брат чи чоловік, тут вирішите самі. Ви мандрівні музики, завітаєте до борделю з ціллю тебе продати. Ну, він завітає з такою ціллю.

- Цього місяця так туго із зарплатою?

- Тейваз. – суворо поглянула Цунаде на характерницю.

- Генмо, що ти тут робив з пані Хокаґе? Вона геть не в настрої.

- Вона хвилюється за Іно.

- Що?! – одночасно вигукнули Тейваз з Какаші.

- Іно вже деякий час знаходиться там під прикриттям, надсилає нам інформацію, шукає ту дівчинку. Сьоко, малу звати Сьоко.

- ВИ ПОСЛАЛИ ДИТИНУ ДО БОРДЕЛЮ?! – не витримала характерниця.

- Вона не дитина. – холодно відповіла Цунаде, намагаючись не ховати погляду. – Змирись вже нарешті із чужим монастирем, півтора роки як одна з нас. Чи все ж не одна?

- Та піш... - Какаші взяв її за руку, поки Тейваз просто закіпала від люті, але не дозволила собі порушити субординацію. Не через страх бути відстороненою чи відісланою назад, а просто бо була такою, навіть, якщо і посилала старших за чином, то лише на «Ви» і більше ніколи не поверталася.

- Охолонь. З Іно все добре, вона лише проходить там період навчання, але все ж час витягати, бо занадто яскраву пташку ми послали до хижої оселі.

- Я НЕ ПРОБАЧУ. – вона вирвала руку та вказала пальцем на Цунаде. - Якщо з нею щось станеться, я Вам цього не пробачу.

 

Генма весь цей час мовчав і просто уважно спостерігав за не характерною для Тейваз реакцією в цих стінах.

 

- Моя яка роль? – Какаші вийшов наперед та став спиною до подруги, на що Тейваз лише пирхнула та вдарила його між лопатками, а потім відійшла до стіни, обпершись на неї та відвернувшись до вікна.

- Знаменитого Копіюючого Ніндзя Шарінґана Какаші.

- Е? – не зрозуміли Какаші з Тейваз.

- В селище ви заходите окремо один від одного. Спочатку музики, через декілька годин і наша зірка. Ви не пересікаєтеся до сигналу Іно. Кожен розвідує своє і одночасно ви є страховкою один для одного.

- Зірка? – скривившись, перепитала Тейваз.

- В цих країнах немає жодного борделю, де б дівчата, та і не тільки дівчата, не мріяли аби їх своєю присутністю не порадував ще один біловолосий, легендарний шинобі. Щоправда, одного вони вже бачити не хочуть, а іншого все ніяк і не отримають.

- Ага, - заговорив Генма, - Какаші навіть випити після місії в борделях не погоджується, не те, щоб порозважатися там.

- Ти сам не користуєшся борделями. – огризнувся шинобі в масці.

- Бо це не цікаво, а не неправильно, як торочиш про це ти.

- Тчн. – тепер і Какаші відвернувся до вікна, а Тейваз напрочуд не відводила свого погляду від друга.

- Але, якщо Копіюючий Ніндзя зробить честь одному із борделів, ще й вперше, той злетить в своїй популярності, тому Какаші будуть старатися вгодити якнайкраще. Подадуть найкраще. Молодих, незайманих.

- Я схожий на педофіла?

- Пограєш роль. Нам потрібно щоб до тебе привели Іно та пасербицю. Такі дівчатка завжди найбільше цінуються.

- Або екзотика. – втрутилася Тейваз. – Ви могли послати мене.

- Крім акценту, якого і то вже майже немає, пробач, але в тобі більше нічого екзотичного. Ну, може ще і слабкі метаморфні здібності.

- Розріз очей.

- Трапляється і в країнах Землі чи Вітру, про селища біля Пустелі Смерті я взагалі мовчу. Та і Блискавка.

- Але колір шкіри інший, а в мене ваш, а очі не ваші.

- А ти думаєш, що одна така нечистокровна по цей бік...

 

Цунаде обірвалася на півслові та поглянула на Генму, який в цей момент розминав скроню, але здавався абсолютно не здивованим.

 

- Я не знаю, що таке Пустеля Смерті, можливо спав на тих уроках, але я здогадувався, що наша чужинка не така проста, як здається. Та і її зброя, - Генма кивнув на шаблю на поясі у дівчині, - прогалини в знаннях, що відомі кожному жителю цих країн, грим, який далекий від всіх знаних мною обрядових та релігійних макіяжів, а ще той старий одяг, вишивка на ньому – в жодному селищі такої не бачив. Я не здивований, що ви приховуєте справжнє її походження, я спантеличений, чому Данзо досі не протягнув до неї своїх пазурів.

- Я теж. – важко видихнула Цунаде. – І мала б цьому радіти, але навпаки хвилююся все більше, через його неочікувану сліпоту.

- Все одно, - пробурмотіла під носа Тейваз, - ви могли хоча б спробувати послати мене.

- Хіба ти будеш заперечувати, що вроді перед Іно точно поступаєшся? Це бордель, Тейваз. Там беруть не харизмою. – всі помітили, як перемінилася в обличчі характерниця. – Вибач.

- Немає за що. – всміхаючись, відповіла Тейваз та повернулася ближче до товаришів. – Отже, я правильно зрозуміла, Какаші винюхує про дівчинку, витягує Іно, а ми з Генмою збираємо інформацію про «торгові шляхи» власників борделю?

- Так.

- Але місія полягає лише в тому, щоб викрасти дівчинку?

- Так.

- То чому ми не можемо знищити цей клятий бордель. Одна справа, коли люди туди приходять працювати добровільно, але не коли їх викрадають!

- Продають.

- Та яка різниця?! – знову закіпала Тейваз.

- В тому, що все законно.

- Що?

- В селищі, з якого походить родина клієнта, діти до чотирнадцяти років є власністю своїх батьків.

- Що? – Тейваз з недовірою поглянула на Какаші, а той лише, чомусь винувато, кивнув.

- Саме тому ми не можемо нічого вдіяти, саме тому маємо бути обережними, але зайвої інформації не існує. Ви все одно необхідні, як підтримка, то чому б не попрацювати додатково?

- А можна хоча б прикінчити сволоту, яка цим займається?

- Ні. – сказала, як відрізала Цунаде, тоном, який не допускав заперечень. – Якщо Листя видасть себе, якщо хтось запідозрить, що викрадення – справа рук шинобі, а тим паче, якщо проллється кров і ОСОБЛИВО, якщо кров управительки, в якої повно зв'язків та покровителів, то це неймовірно вдарить по казні нашого селища, щоб зам'яти політичний скандал, який буде неминучим. У нас угода із Залізом і нехай це селище лише на кордоні, але якщо хтось дозволить собі самовільний вчинок, то буде розплачуватися із власної кишені, - Цунаде обвела всіх присутніх лютим поглядом, - і я сумніваюся, Тейваз, що в тебе хоча б десята частина цієї суми буде. Ти мене зрозуміла? І не забувай, що твоя доля в цьому селищі ще не вирішена. Я не пробачу, якщо ти скомпрометуєш Листя і підставиш його під удар.

- Пані Хокаґе, - звернувся до неї Какаші, - Ви забули про мій звіт? Мені нагадати, яку відданість Тейваз проявила в травні?

- Полетівши в прірву, бо не змогла навіть оглушити тебе?

- Пані Ц...

- Досить.

 

Цунаде підняла перед собою долоню, вимагаючи тиші, викликавши на себе лише злісний погляд Какаші. Тейваз, тим часом, розбитими очима втупилася між своїх ніг на підлогу.

 

- Генма ваш командир і введе в курс справи більш детальніше. Вільні.

 

Товариші розвернулися до дверей.

 

- Тейваз?

- Так, пані Хокаґе. – зупинилася характерниця і поглянула на Цунаде.

- Я тебе не звинувачую. І я знаю, що ти стояла до кінця.

 

«Сподіваюся, що ні. Сподіваюся, всього Какаші не розповів».

 

- Так, пані Хокаґе. – Тейваз натягнуто всміхнулася та вийшла до коридору, де на неї чекали товариші.

- Дякую. – почулося з кабінету, перш ніж двері закрилися. Це слово вразило характерницю.

 

Тейваз зупинилася та поглянула на долоню, де залишився шрам у вигляді руни, дарованої Одіном. Він досі палав несамовитим, але таким вже звичним, болем, коли Тейваз намагалася освоїти нову силу, але найбільше болів, бо був навічно згадкою про ту рокову ніч. Характерниця не бажала себе таврувати рік тому знаком предків, аби не пам'ятати, що вже й справді не пам'ятала, але доля обіграла її, не збираючись проявляти милосердя.

Какаші помітив той червоний шрам, який досі виглядав занадто свіжим. Він хотів підійти, взяти її долоню в свої та поцілувати. Дивні думки, яких він не зрозумів, сприйняв за щось жахливо сороміцьке, але бажання від того меншим не стало. Та Какаші не був здатен навіть кроку ступити, аби його уява стала реальністю, він зрозумів, що коли в крові немає алкоголю, він все так само жалюгідний поруч із Тейваз, без жодної краплини сміливості. «Чортів Кіба, чортів Ірука, чортів я».

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Аніме, Дружба | Додав: KunoichiHatake | Теги: характерники, какаші, любисток, Хана/ОЖП, Цунаде, Хатаке, Ґенма, Тейваз, Ґоджьо Сатору, Куренай, Іноічі, Відьмак, Какаші/ОЖП, Кіба/Неджі, Асума, Фушиґуро Меґумі, Учень Архітектора, Генма, Ханаре, Сьокі, мей, яманака, Мей Хатторі, Іно, Масамуне Араї
Переглядів: 348 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 22 (частина 1).
Завантаження...