menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 01.01.2022 в 19:57
Фанф прочитано: 416 раз
Час прочитання:
Категорія: Ма́нга, Аніме, Дружба
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 22 (частина 3).


01.01.2022, 19:57

Глава двадцять друга (частина ІІІ)


Какаші увійшов до трактиру і ті, хто помітив його, одразу почали перешіптуватися, від чого, поглядів в його бік дедалі більшало, а від того і шепотіння, аж поки до зали не повернулася Мей та не зайняла своє місце на високому стільці на перетині шляхів від сцени, шинквасу та іншої зали. Какаші оглянувся довкола, помітив друзів, а тоді спокійною ходою рушив до барної стійки.

 

- Ну, я б подивилася на цього чужинця, - нахилившись до барменши, говорила Ханаре, - але краще піду подрімаю.

 

Дівчина хотіла зістрибнути зі стільця, але натомість налетіла на Какаші, знову зіткнувшись із його схованими вустами та обіймами, завдяки яким їй вдалося не звалитися на підлогу.

 

- Ханаре? – Какаші навіть не знав, що йому думати чи міг він бути винуватцем такої її долі? – Що ти тут робиш?

- Не може бути. – прошепотів Генма, так і завмерши біля свого столу.

- Який він молодець. Тільки зайшов і одразу до справи. – одним залпом Тейваз допила келих рисового пива.

- Співаю, граю, працюю. Живу, одним словом. А ти що тут забув, ще і, - Ханаре, все ще знаходячись в обіймах Какаші, озирнулася за його спину, - в цілковитій самотності.

- Я з місії. – Какаші переповнило якесь погане відчуття та почуття провини. – Працюєш? Тут?

 

Ханаре одразу зрозуміла до чого хилить її старий знайомий, але зловила себе на думці, що не бажає йому пояснювати, вона не проти, аби він замов її, якщо саме за цим сюди прийшов. Вона хоче, аби він замовив її, тому у відповідь лише чарівно посміхнулася та кокетливо заправила пасмо за вухо. Їй подобалося те, що він досі не випускає її з обіймів.

 

- Вони там в камінь перетворилися, чи що?

- Ревнуєш?

- Кого? Ми з Какаші просто друзі і не більше. Так само, як і з тобою.

- Та, ну? – всміхнувся Генма.

- Гаразд. В цьому плані з тобою і то більші друзі, але у нас з ним дійсно лише дружба. Ну, як між тобою і якимось ніндзя з членом. Щодо жінок я просто боюся припускати.

- Ага. – не перестаючи всміхатися, мовив шинобі. – Тільки кухоль нарешті відпусти, бо він зараз лусне в твоїх руках.

- Я нервуюся за Іно.

- Подивись уважно на Какаші.

- І що там?

- Подивись. – Тейваз послухалася, хоч їй і було неприємно. – Бачиш рум'янець під мушкою на тих прекрасних щічках?

- Важко не помітити.

- А бачиш такий самий у Какаші?

 

Тейваз придивилася.

 

- Ні. Взагалі.

- Отож бо. Наш Хатаке червоніє лише від одного погляду на нього красивої жінки чи просто, коли сам її побачить, червоніє, коли читає, та просто при першій нагоді наш Какаші схожий на свіжопофарбований у червоний паркан, що і маска його не рятує. Таке неможливо приховати, а з нею – навіть натяку і того немає. Він абсолютно не шаріється при ній.

- Отже, йому з нею максимально комфортно.

- Ага, а з книжками йому дискомфортно? Він червоніє від жінок, які його навіть не бачать. Ти розумна дівчинка і зможеш зробити висновки, замість того, аби просто сватати свого друга з якоюсь старою знайомою, яку він бачив пару раз у житті: мигцем та по роботі.

- Ну, так, цього ж інколи не буває достатньо? Та і доля, немов зводить їх. Нам, певно ж, варто підтримати друга.

- Мда. З «розумничкою» я, виходить, поспішив.

- Копіюючий Ніндзя? – Мей підійшла до Какаші, поклавши йому долоню на плече, немов прощупуючи м'язи. – Сам Хатаке Какаші? Якою дорогою і до нашого закладу?

 

Какаші нарешті відпустив Ханаре та поглянув на управительку, але співачка не поспішала залишати їх наодинці.

 

- Втомився на дорозі власного життя від самотності.

- Не може такого бути, щоб у знаменитого ніндзя не було відбою від дівчат по всім П'яти країнам.

- В першу чергу, я ніндзя, а з цією роботою неможливо викроїти час для, кхм, спілкування, близького спілкування. Якщо ти, звісно, хочеш бути знаменитим, а не просто ніндзя. А, чесно кажучи, я навіть не знаю, яке це селище за місяць. Просто збився з рахунку і нарешті хочу відпочити, перш ніж повернутися додому, де візьму чергову місію.

- А щодо ваших товаришів? Вони приєднаються до нас? Де ваші товариші по команді?

 

Какаші стис вуста та відвів погляд.

 

- О, боги! – вигукнула Ханаре. – Прийми мої співчуття.

- Дякую.

- Я бачу ви знайомі?

- Якщо так можна сказати. – мовила Ханаре.

- Що ж, тоді ви зможете і самостійно позгадувати минуле, у Ханаре якраз зараз перерва, але, пане Какаші, співачок у нашому закладі не знімають, якщо вона, звісно, сама того не захоче.

- А в повій вибору немає?

- Не знаю жодну, яка б Вам відмовила. – Мей ще раз доторкнулася до його плеча. – Прошу, проходьте за столик або бажаєте одразу відправитися до нашої особливої зали?

- Думаю, спершу вип'ю з дороги. Якраз тут.

 

Какаші сів за шинквас, а Ханаре поруч, все так само всміхаючись та червоніючи, як декілька років тому. Мей же,граційно, мов кішка, дика кішка, як сказав би Генма, пройшла до нього та Тейваз.

 

- Прошу, сцена вільна.

- Я надаю перевагу тісному контакту, - блиснув очима Генма, - з залом.

- Хм.

 

І Генма, ще раз змірявши очима управительку, вийшов на середину зали, взявши перші акорди. Мей же зайняла його місце, оцінюючи та прохолодного поглянувши на Тейваз, якій цієї миті подих перехопило від захвату, бо вона навіть і не очікувала, наскільки її товариш здатен палко, з надривом співати.

 

Досить страждань,

Що зробив - не повернеш.

 

Ні, вона навіть не сумнівалася в його акторських здібностях, хоч характерниця і знала, що зараз він не грає, що це і є його справжня харизма, яку можна більше не стримувати в угоду серйозному чинові, яку нарешті можна випустити сповна на волю, вправно вдаряючи по струнам та примудряючись в цей момент загравати із присутніми в трактирі дамами, крадучи, самим лише поглядом, їхні серця назавжди. Але те, наскільки він пронизливо співає, характерниця справді не очікувала, це стало сюрпризом навіть для Какаші.

Генма не просто грав та співав пісню. Ні, весь зал, всі люди в ньому та інтер'єр, були його сценою та реквізитом, ні, Генма проживав цю пісню, немов це він випустив її з-під свого пера, немов це йому розбили серце та змусили палати цими почуттями.

 

Після всього, що ми пройшли,

Чужим ти став мені -

Не до страждань.

 

Тейваз, яку все ж зачепив погляд управительки, вирішила вийти до зали, перейшовши через столи, умисне світячи ніжками в чоботах під спідницею. Кожен крок вона робила в так музиці, паралельно зупиняючись та заграваючи з клієнтами, які навіть бували забували про повій, що поруч розважали їх, чекаючи, коли їм заплатять більше, аби відвести їх до зали.

 

Глянь, Різник, палай!

А в кінці, перед тим як помру,

Найприємніше слово я напишу:

Палай!

 

Виявилося, характерниця добряче володіла своїм тілом , що і Генму зуміла змусити не відривати від неї погляду, кожного разу, коли вона кружляла довкола нього, даючи волю власним рукам.

 

Палай, Різник, палай!

 

Мей зрозуміла, що недооцінила цю дівчину і, можливо, капіталовкладення далеко не буде марним.

 

Палай, Різник, палай,

 

Какаші ж усвідомив, що геть забув навіщо він тут і де це «тут». Шинобі в масці просто пожирав очима свою подругу, кожен її рух, що ще більше підкреслював вигин тіла, кожен її доторк до чужих чоловічих тіл, хоча, навіть, дівчат вона не обділяла увагою в своєму танці. Але він не бачив нікого, лише розмиті силуети довкола неї. Він бачив лише її, її танець, її погляд та її посмішку, яка була невід'ємною частиною цієї вистави і так й манила до себе, і не лише його.

«Та хай летить воно під три чорти! Ніякий знак, ніякий перший крок мені від неї не потрібен! Плювати до чого це призведе. При першій же нагоді, я запрошую її на побачення і наголошу на тому, що це буде саме побачення. Я хочу, щоб вона дивилася так на мене. Я хочу дивитися так на неї. Я хочу, аби торкалася вона так мене. Чорт забирай, я хочу її».

Мей одразу помітила голодний погляд її бажаного гостя.

«Он як...» - все, що подумала собі жінка.

 

палай, палай, палай...

 

Тейваз нарешті опинилася біля друга, блиснувши, несвідомо, злими очима на Ханаре, одразу присоромивши себе за це подумки, а потім за руку витягнула Какаші до себе та схопила його за підборіддя, немов збираючись подражнитися. Він навіть майже наважився, дивуючись власній сміливості та нахабству, взяти, погладжуючи, під спідницею подругу за стегно, аби закинути на себе її ногу, але не встиг, Тейваз миттю відштовхнула його від себе, змусивши нервово видихнути, та покружляла до свого лже-чоловіка, розуміючи, що пісня доходить до свого завершення.

 

Пам'ять всю про тебе я спалю.

 

Після останнього акорду, Генма перекинув гітару за спину та притягнув до себе Тейваз, міцно притиснувши її, нахиливши та палко поцілувавши. Це було неочікувано для всієї команди. Зал заполонився оплесками. Не цуралася їх і управителька, яка підійшла до подружжя і наказала характерниці пройти за нею. Мей з Тейваз зникнули за ширмою.

Підставний бард підійшов до шинквасу, попросив води та злегка розвернувся, щоб тихцем подивитися на Какаші, який не кліпаючи свердлив його поглядом. Генма лише знизав плечима, одночасно піднявши брови та прошепотів:

 

- Жінки не собаки на ланцюгу, вони не мусять чекати, поки господар захоче їм приділити увагу, якими б вірними не були. – шинобі за раз перехилив кухоль. – Та і собаки навіть такого ставлення не заслуговують.

 

Ханаре зацікавлено поглянула на свого непрошеного колегу.

 

- Пані, - Генма вклонився, перед тим, як повернутися за столик, - прошу мене вибачити.

- Пане Какаші. – до зали повернулася Мей і стала між ним та Ханаре. – Чи є у вас якісь особливі побажання? Вподобання? – управителька несвідомо облизала вуста. – Вважайте, - вона нахилилася до нього, поклавши свою долоню на його, - сьогодні ви у нас особливий гість.

 

«Та що не так з цим світом? – подумалося Какаші. – І що я такого зробив вже, ставши особливим гостем для будинків розпусти? Не та репутація, про яку можна мріяти».

 

- Я бачила, як Ви на неї дивилися.

- На кого?

- Нашу новеньку. І якщо хочете – Ви її матимете, але, проблема в тому, що вона геть новенька, а я не хочу ризикувати іміджем нашого закладу, тому танцівниця піде бонусом, а подарунком буде хтось інший.

- Подарунком?

- Вважайте, все уплочено.

- Ну, - Какаші посміхнувся, - так, Ви мене підловили, але, - Ханаре затамувала дихання, - я б також не відмовився від чогось протилежного. Чогось невинного, світлого, тендітного? Ви мене розумієте?

- А чому б ні? Та і невинність ніяк не перешкоджає професіоналізму. Є в мене дівча на приміті.

 

Мей виставила руку, запрошуючи Какаші взяти її.

 

- Знаєте, а мені здалося, що та танцівниця не сама, - Какаші кивнув в бік товариша, - я не хочу проблем.

- То моє слово для Вас нічого не важить?

- Ми щойно познайомилися. – якомога миліше всміхнувся Какаші.

 

Управителька розвернулася до барда і підкликала його жестом, а коли він опинився поруч, щось прошепотіла йому на вухо, а потім виставила вже обидві руки.

 

- Що ж, пройдемося, хлопчики.

 

Чоловіки взяли Мей за руки і вона повела їх у пітьму.

 

***

Тейваз завели до порожньої кімнати, виконаної в темно-червоних відтінках з приглушеним світлом, ароматичними свічками та диваном вздовж майже всього периметру, і залишили одну, наказавши просто чекати, забороняючи виходити. Двері залишили відчиненими, тому характерниця могла бачити кожного, хто проходив повз них в глиб коридору, але звуків, на диво, взагалі не було чутно жодного.

 

Чомусь, не зважаючи на вогонь, фізичну підготовку та опановані джутсу, Тейваз почувалася без зброї абсолютно беззахисною, тому раз за разом, нервуючи, перекручувала годинник на руці. Раптом вона почула дитячий голос і це змусило її підвестися, щоб виглянути до коридору. Там Тейваз побачила зі спини двох діток, приблизно років 6 та 9, яких кудись вів за руки високий та аж занадто худорлявий чоловік. Він немов відчув її погляд, тому повернув голову та посміхнувся так, що це викликало огиду в Тейваз та кинуло її в холодний піт, а потім чоловік зник в темряві. Характерниця так і не побачила куди він їх повів, але для чого – сумнівів майже не лишалося. Вона зі злості та безвиході сильно стисла кулаки, що аж нігті боляче вп'ялися в шкіру.

 

- Дружинонька, - почувся знайомий голос з протилежного боку, - сумувала? – широко всміхаючись, поцікавився Генма.

 

Тейваз розвернулася і повністю спантеличилася від побаченого.

 

- Для тебе ж краще, якщо цей шинобі залишиться задоволеним. – прошепотіла Мей на вухо. – Чекатиму на тебе біля шинквасу.

- Як накажете, пані.

 

Генма взяв її за руку, бажаючи поцілувати, але управителька лише грубо вирвала долоню, пирхнула та пішла назад до трактирної зали, перед цим, перевішавши рубіновий браслет з правої руки на ліву.

 

- Що відбувається? – тихо промовила характерниця, коли вони опинилися наодинці в кімнаті за закритими дверима.

- Говори нормально. – відповів Какаші. – Тут немає камер та ідеальна звукоізоляція.

- Якось не хочеться ризикувати. І як щодо відповіді?

- Я облажався. – Какаші вхопився за потилицю обома руками та задер голову, а потім опустив руки та міцно взяв Генму за передпліччя. – Придумай щось.

- Раніше треба було думати.

- Я не знаю, що мною керувало. Витягни її.

- Заспокойся. Вас ніхто не перевірятиме, тому просто зробите вигляд, а якщо хочете, можете і не вигляд.

 

Какаші замахнувся, аби вдарити товариша, але вчасно опанував себе. Генма ж дозволив собі ніяк не відреагувати на це, хоч і значно обурився.

 

- Сука! – шинобі в масці сів на диван, опустивши голову між колін. – А якщо другою буде не Іно? Ми ж не можемо виходити з образів, поки не знайдемо дівчисько.

- Привіт, я тут. – нагадала про себе Тейваз, впавши на диван поруч із другом.

- Какаші тебе замовив.

 

Тейваз з виряченими та злісними очима поглянула на шинобі в масці.

 

- Перепрошую?

- Я не замовляв. Вона запропонувала.

- А він і рад старатися.

- Я не знаю, як так вийшло. – він винувато подивився на подругу.

 

Не зважаючи на те, що Тейваз вже не раз ловила себе на думках про Какаші, яких не мало би бути, та зараз вона почувалася, чомусь, ображеною, злою та використаною. Хоч марення можливого майбутнього таки намагалися прорватися у її свідомість, але характерниця одразу ж їх проганяла.

 

- Какаші, - заговорив Генма, - і як тобі управителька?

- В плані?

- В прямому.

- Демониця хоч, звісно, - Какаші прокашлявся, через горло, що раптово пересохло, - але неймовірно шикарна жінка, що аж бракує слів.

 

Генма засміявся, побачивши вираз обличчя товаришки.

 

- Що, Тейваз, а тобі вона вже не така шикарна?

- Закрийся.

- Занадто палишся. – самими лише вустами прошепотів Генма, але Тейваз добре його зрозуміла та показала середній палець.

- А до чого ти питав?

- Залишайтеся тут, я все виправлю. Хто ж, як не я, справді, панове?

 

І він залишив їх самих, закривши за собою двері. Друзі не сміливо перезирнулися.

 

- Пробач. – Какаші підсунувся ближче та поклав свою долоню на долоню Тейваз. – Я... Я... Я просто не знаю, як це пояснити.

- Та забий. – Тейваз прибрала руку з дивану, похлопала нею по плечу Какаші, а потім відкинулася на спинку дивану, склавши руки на грудях, а ноги одна на одну.

- Але ти ображаєшся, тому не можу.

- Я не на це.

 

Какаші звузив очі.

 

- Але на мене.

- Можливо. - вона не дивилася на нього, поки говорила.

- Тоді я маю право знати.

- Не маєш ти ніяких прав.

- Тейваз?

- Це дурниці.

- Для мене ні.

- Ні, це дурниці по-факту. Мені соромно за це. Вони смішні та принизливі. Ну, причина.

- Я не буду сміятися.

- Яка мені різниця на твою реакцію, якщо я буду почуватися осоромленою?

 

Какаші перебрався на підлогу, ставши на одне коліно перед ногами Тейваз, змусивши її таки дивитися на себе. На мить шинобі в масці забув, що хотів говорити, бо в його голові знову з'явилося непереборне бажання доторкнутися до цих ніг під спідницею, провести по ними своїми долонями, аж до самих стегон, супроводжуючи це все поцілунками, але зажмуривши очі, Какаші прогнав ці думки від себе якомога далі, натомість просто поклав підборіддя на коліно подруги та щенячим поглядом подивився на неї.

 

- Будь ласка. Ми ж друзі, ми багато чого пережили, в різних станах один одного бачили, ти мене взагалі хворим доглядала, ти не маєш вже соромитися мене.

 

Тейваз залилася фарбою, не в змозі відірвати своїх очей від нього.

 

- А ти себе, можна подумати, почуваєш абсолютно комфортно зі мною і поводишся якось інакше, ніж з іншими. – ледь промовила характерниця.

- Ти навіть собі не уявляєш як.

 

Рум'янець на щоках дівчини ставав дедалі більшим і вона помітила, що Какаші теж зашарівся після своїх останніх слів. Це додало їй сміливості.

 

- Я тобі огидна?

- Що?! – Какаші аж підвівся, а потім знову сів поруч із Тейваз. – Звідки такі дурниці?

 

Тейваз відвернулася та пробурмотіла щось не розбірливе.

 

- Чіткіше, будь ласка.

- То чому ти так наполохався, що довелося б спати зі мною.

 

Какаші не знав, що відповісти. Він просто провалився від почутого.

 

- Я знаю, це дурня! – згораючи від сорому, крикнула характерниця. – Просто, не те, щоб я дуже того хотіла, просто місія є місія, то, і, а ти, ну, аааа! Ну, нащо я в цьому зізналася! Від управительки ти б не відмовився.

- Не відмовився б.

 

Немов щось тупе пронизало серце характерниці.

 

- Ну, звісно. Хто б сумнівався. Вона ж така шикарна, що аж бракує слів.

 

Какаші всміхнувся.

 

- Ти набагато шикарніша, Тейваз.

- Пха! – характерниця все ще і не думала повертатися. – Та навіть Іно поруч з нею не стояла. Ну, поки ще, так точно.

- Ти інколи таку дитину нагадуєш.

- Ну, дякую! У Шикамару навчився?

 

Какаші уважно дивився на свою подругу, не відводив від неї очей та посміхався, а потім він навіть не міг уявити, звідки у нього з'явилася сміливість для цих слів.

 

- Ти найбільш нестерпна та найбільш шикарна жінка, яку я тільки зустрічав у своєму житті.

 

Тейваз миттю розвернулася до Какаші, який просто посміхався, сидячи поруч із нею, з ніжним рум'янцем на щоках. Вона не знала чому, але вона повірила йому. Вона вперше комусь повірила, почувши щось подібне. Хоча, насправді, аж такого Тейваз ніколи не чула в свою адресу, лише, коли грала роль незабутніх жінок для спеціалізованих місій, але ж то була не вона. Чи лише тоді насправді то вона і була? Тейваз прив'язалася до подібних місій, саме через почуття волі на них, через можливість, сховавшись за образом, бути собою без обмежень, страху та комплексів.

 

- Але я не хочу ставати твоїм завданням, завданням, які я ненавиджу. Я не хочу бути вимушеною частиною його, примушувати тебе. Я не хочу, щоб це сталося так.

 

«Я щойно сказав те, що сказав??! Я що?!» - Какаші опустив свій погляд на диван, тепер він боявся зустрітися очима із Тейваз, а горло знову пересохло.

Характерниця почала дряпати ліву руку, але вчасно це усвідомила та перестала, якраз перед тим, як до кімнати увійшла Мей, забравши кудись Какаші. Тейваз знову було наказано не висовуватися.

 

- Пане Какаші, - мовила управителька, завівши його до іншої кімнати, схожої за інтер'єром, лише кольорова гамма була бузковою та буяли інакші аромати, - вибачте, але я не можу собі дозволити ризикувати репутацію свого закладу, тому дозвольте запропонувати Вам дещо інше, замість танцівниці.

- Ну, дивлячись що. – підіграв шинобі в масці.

- Найкраще, що є в цьому закладі.

 

Мей спочатку доторкнулася до рубінового браслету, а потім одним помахом руки скинула на підлогу із себе сукню. Все, що на ній лишилося – золоті прикраси.

«Що ж, - промовив подумки Какаші, намагаючись опанувати себе, - люблю свою маску».

Управителька штовхнула шинобі на диван та сіла зверху.

 

- Але, хіба ви обслужуєте клієнтів? – нічого в голосі навіть не вказувало на те, що в середині Какаші зараз панує суцільна паніка.

- Для свого закладу я ладна піти на все.

- Але ж...

 

Мей поклала палець Какаші на вуста, не даючи договорити, а потім схопилася за край маски, збираючи її зняти. В цей момент, Какаші, сам того не очікуючи, поклав долоні на оголену, теплу та, немов, оксамитову спину управительки. Його мозок поглинув туман, а очі самовільно пожирали тіло цієї жінки.

 

- Пані Мей, викликали?

- Я геть забула. – до кімнати увійшла Іно в дуже відвертому, лазурному наряді. – Щось невинне.

 

Мей важко видихнула та пересіла з Какаші на диван, поклавши нога на ногу та розкинувши руки на спинку.

 

- Одне з моїх останніх придбань. Нарумі. Зовні янгол, але в середині неї цілковите пекло. Покажи йому себе, дівчинко.

 

Какаші зустрівся поглядом з Іно. Вона намагалася не показувати свого переляку, але він встиг помітити його. А потім згадав свою обіцянку Іноічі та наскільки той сильно, через страх, стис його руку, коли в день виходу прийшов проводжати команду до брами. Страх та безпорадність батька доньки – погане поєднання. Какаші пообіцяв. Знову. Усвідомлення цього змусило розвіяти туман та дурман з голови.

 

- Пані, - Какаші навмисно поглянув зверху вниз та знизу вверх на Мей, - Ви неперевершена, ніякого сумніву, але дозвольте спершу побути трішки наодинці з цим миленьким створінням.

- Бажання клієнта – закон. – нагнувшись до Какаші, прошепотіла Мей, спочатку покосившись на свій браслет, а тоді встала, та якою була, такою і вийшла за двері.

- О, Мудрецю. – з полегшенням видихнула Іно та сіла біля Какаші, але з протилежного, ніж управителька, боку. – Вибачте, що завадила.

- Дуже смішно.

- А по Вам і не скажеш.

- Ти знайшла Сьокі?

- Так. Більше того, вона не так і далеко звідси. Управителька обирала між мною, нею та ще однією дівчинкою. Але з них всіх, до навчання серйозно підходила лише я.

- Перепрошую?

- А нащо дарма час витрачати? Нічого поганому тут не навчали. Потім ще хтось мені подякує за мою завзятість на місіях.

- Я не хочу це коментувати.

- Давайте вже заберемося звідси.

- Вас ображали?

- Ні. Управителька дуже любить своїх підопічних, навіть тих, хто ще адаптується та бушує. Вона дає їм час, якраз, як Сьокі, не наказує. Хоч дівчинка в основному лише плаче.

- Але не відпускає.

- Ні. Вони її власність, допоки не викуплять себе. Але з того, що я чула, ніхто тут і не захотів себе викупляти, крім декілька романтичних історій, які все одно закінчилися поверненням дівчат до своїх джерел.

- Тільки ти не повертайся.

 

Іно лише спопелила вчителя поглядом.

 

- Добре, показуй дорогу і передай Генмі з Тейваз сигнал, щоб чекали нас біля чорного ходу.

- Що?! – неприховано здивувалася Іно. – А нащо для такої дріб'язкової справи стільки шинобі, ще і двоє джонів? Єдина складність, що за ширму може провести лише управителька, а із охорони, Ви бачили, якісь невдахи, хоч і кремезні. Я не розумію, у Листі раптово припинився дефіцит висококваліфікованих шинобі, поки мене не було, що ви тепер парами ходите?

- Певно, Цунаде дуже хвилювалася за тебе.

- Що ви приховуєте? – дівчинка прискіпливо подивилася на вчителя.

- Твій батько. Він наполіг.

- Ну, звісно! – в шаленстві розкинула руками Іно. – Перше самостійне завдання і така його віра в мене.

- Та не у вірі справа.

- Серйозно? То в чому? Скількох людей би ви відправили на цю місію?

- Вдвох би з тобою впоралися.

- Правда? – оченята Іно заблищали, сповнені надії та вдячності.

- Правда. – посміхнувся Какаші. – Але і ці двоє нахлібників не сиділи без діла. Вони буквально підтвердили, що управителька викрадає людей.

- Купує.

- Але Тейваз не власність чоловіка, отже за неї Генма не міг вирішувати.

- Управителька має впливових друзів при владі і на днях прийняли закон, що дівчина належить комусь із сім'ї, чоловічій її половині, а вільною може бути лише вдова. Ну, якщо у неї не залишилося синів.

- Отже Мей вдова?

- Угу.

- Дивні в неї уявлення про піклування.

 

Какаші лише зараз усвідомив, що дозволив собі причаруватися, що в нього не виходить зневажати Мей. Картини недалекого минулого закружляли перед його очима, та і так яскраво, що йому довелося струсити головою, аби вони розчинилися в пам'яті.

 

- Ходімо.

- Згадала! – раптово зупинилася Іно перед дверима та розвернулася назад до Какаші. – А як вам управителька?

- Чому мене всі про це питають?

- Це важливо.

- Вона дуже гарна.

- Ви її хочете? – від питання Какаші моментально почервонів, коли Іно стояла із абсолютно серйозним обличчям, немов підлітком тут був він.

- Ні?

- Це важливо.

- Ні.

- Це погано. Дуже погано. Хоч по Вам і не сказати було, як я увійшла. Здавалося, Ви теж були б раді у...

- Іно!

- Мовчу. – всміхнулася дівчинка. – Але, якщо серйозно, тримайтеся від неї подалі, краще взагалі не пересікайтеся з нею.

- Чому?

- Управительці абсолютно байдуже на людей, що проявляють до неї інтерес, але попадись хоча б один, кому байдужа вона і все, пані Мей просто дах зносить. Нехай то буде навіть якийсь огидний бурмило, але вона його полонить. Стоп! Ви що, не читали мої звіти?

- Цього не було.

- Певно ви розминулися з останнім соколом. Дідько! Вчителю Какаші, вона має вплив, неймовірний вплив на тих, хто не хоче її. Вона змушує себе хотіти і робити геть усе, щоб вона не наказала, а якщо вона переспить з вами, то порятунку більше не буде і з кожним разом управителька висмоктуватиме чакру своєї жертви, аж поки та не помре під нею.

- Дуже дивні уявлення в неї про піклування.

- Ну, якщо бути чесною, тих, хто її не хоче – одиниці. І я здивована, - Іно зміряла його очима, - що серед них Ви.

- Я маю образитися чи порадіти?

- Йти за мною. Лише дайте хвилинку.

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Аніме, Дружба | Додав: KunoichiHatake | Теги: Ханаре, Ґоджьо Сатору, Відьмак, Кіба/Неджі, Ґенма, любисток, Масамуне Араї, Іно, Фушиґуро Меґумі, Генма, Асума, Куренай, Хатаке, Какаші/ОЖП, Тейваз, яманака, мей, Цунаде, Сьокі, Хана/ОЖП, Учень Архітектора, Мей Хатторі, какаші, характерники, Іноічі
Переглядів: 416 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 22 (частина 3).
Завантаження...