menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 21.02.2022 в 01:18
Фанф прочитано: 643 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 23 (частина 1).


21.02.2022, 01:18

          Жадан і Собаки - Листопад (feat. Юрій Гуржи)


Глава двадцять третя (частина І)

 

-  Коли ти вже визначишся із стилем? - запитав Ґенма, поки вони йшли з Тейваз коридорами Резиденції Хокаґе.

- Ти про що?

- Ці твої зачіски, грим, колір волосся - ти не втомилася їх змінювати на кожну місію?

- А тобі яким це місцем всралося? - обурилася характерниця, але таки несвідомо вхопилася за пасмо, яке не було вплетене в коси. - І взагалі, наприклад, колір я давно не змінювала.

- Ага, джмелики в голові нарешті уляглися? – помахав Ґенма пальцями правої руки біля скроні.

- Мені прибрати цю посмішку з твого обличчя чи сам впораєшся?
 

Генма міцно стис губи, аби не засміятися, та підняв руки догори, мов здаючись.
 

- Просто, півтора роки минуло, ти за цей час чудово себе показала на місіях. - Ґенма на мить замовк та задумався, поглянувши догори. - Ну, на більшості, але ти щоразу різна, тебе так ніхто не запам'ятає. Ніякий поголос не піде, вороги не будуть боятися заздалегідь дивакувату чужинку, що підкорює собі сили природи.
 

Тейваз зупинилася, товариш послідував її прикладу.
 

- А мають? - знизавши плечима, запитала характерниця. - Як казав один славетний воїн: "Я не беру участі в турнірах, щоби супротивники не знали, чого від мене можна очікувати". І хоч ця фраза не дуже підходяща, але скажу, друже, - Тейваз вдарила Ґенму по плечі, - більш земною мовою: то хай щоразу офігівають від несподіванки.

- Хоча, так, - Ґенма взявся за підборіддя, - про який страх та славу може йти мова, якщо твій максимум в джутсу - це камінчики і несмертельний розряд в долонях.
 

Тейваз врізала товаришу в живіт, змусивши його скрутитися вдвоє та зі скавчанням, на видиху, прошепотіти:
 

- Я ж і слова поганого про твоє тайджутсу не сказав, ненормальна.

- Це тебе Шикаку підмовив?

- Що? А він то тут до чого? - Ґенма хоч і вирівнявся, але все ще тримався за живіт.

- Ні до чого. – Крізь зуби просичала Тейваз та, постукала до кабінету Цунаде.
 

Її зачепили слова Ґенми. Навіть він і той вже почав підколювати її на цю тему. Насправді, Тейваз давно визнала власну неправоту, але в неї ні чорта не виходило змінити. Вона просто кружляла на місці, хоч і розуміла свою основну помилку: як тільки Тейваз не отримувала бажаних результатів тоді, коли прагнула, то вона кидала і переходила до іншої стихії. Раз за разом, раз за разом, поки подумки не визнала себе невдахою, але не бажаючи це саме визнавати перед іншими чи знову просити їх про допомогу, що теж би означало визнати, що помилилася, тому і переховувалася за старою казочкою про кількість технік, а не їх якість.
 

Свого часу, Тейваз просто пощастило із вчителями, тому для неї це сакральне покликання, тому її так і вразили слова Сакури до Какаші, хоч усвідомлення цьому прийшло пізніше, коли вже пристрасті фестивалю уляглися. Сама характерниця майже не здатна до самоконтролю та мотивації. Вона може знищувати себе тренуваннями до межі і більше, як тільки бачить результат, але якщо він не достатній, Тейваз одразу занепадає духом та опускає рухи. Вся її сила зав'язана, по більшій мірі, на інтуїції, за що її постійно і сварили вчителі, але без них вона б, навряд чи, досягла того, що має зараз. Але тепер вони не поруч, зараз вона одна і знову кидає все на пів дорозі. Кидати - це найкраще, що їй вдається. Кидати та тікати. І втрачати віру в себе. Тому їй завжди потрібна людина, яка б вірила в Тейваз замість неї, тримала за руку, перевіряли, сварила, виправдовувала та підбадьорювала, головне, щоб чесно підбадьорювала, а тоді можна і гори звернути.
 

Все частіше Тейваз ловила себе на думці, що рости б вона в Листі, то і на іспит чуніна пішла б лише заради команди, а сама б втекла перед останнім завданням. Чим більшою силою починала володіти Тейваз, тим страшніше їй було навіть від самої лише вірогідності провалитися чи підвести когось. Вона жодного разу нікому не програвала, крім брата, нікого не підводила, але з кожним роком боялася цього все більше і більше, тому постійно уникали перевірок та росту. Вона вже звикла жити втечами та обмеженнями. Характерниця навіть встигла повірити, що в Листі буде інакше, бо так спершу і було, але виявилося, ти себе все одно наздоженеш, як би не ховався.
 

- Та, боги, охолонь. Ти навіть, якби і володіла стихією води на рівні Другого, все одно б розмахувала своєю кривою катаною зарядженою блискавкою, геть ігноруючи нінджутсу.

- Шаблею. - злющий погляд.

- І я лише одного мечника в Листі знаю, з ким би ти могла в кенджутсу зрівнятися. Знав, точніше. Не злись. - договорив Ґенма та штовхнув двері.
 

Характерниця дійсно перестала злитися, але не через похвалу її умінь, а через прикре уточнення.
 

- П'ята, викликали?
 

Перед самим носом, не встигла характерниця навіть увійти, постало розлючене обличчя Ґая.
 

- Не важливо.

- Ти впевнений, Майто? - перепитала, не менш розлючена Цунаде.
 

Цієї миті Ґай таким поглядом поглянув на Тейваз, що її тільки так обдало холодом. Навіть Ґенма помітив це.
 

- На жаль. Мої руки зв'язані. Але, - шинобі розвернувся знову до Цунаде, - повторю своє прохання, більше ніколи не звертатися до мене з такими місіями. Можете виписувати будь-яке дисциплінарне.

- Не буде ніякого. - втомлено видихнула Цунаде, люті як і не було. - Ти просто був найкращою кандидатурою. Ти та Лі, але Лі ще замалий.

- Я думав, що жінка здатна змінити усталену систему, але виходить, цього замало.

- Як легко судити про своїх керівників ніколи не будучи на їх місці.

- Можливо, - втрутилася розгублена Тейваз, - ми пізніше зайдемо?

- Ні. Проходьте.
 

Гай блискавкою вилетів з кабінету.
 

- Ґенмо, що там із розвідкою поблизу Каменю?

- Завтра вирушаю.

- Лайно. Що ж, сподівалася, хоча б Какаші сьогодні повернеться. - Цунаде сіла за стіл та закрила очі, відкинувшись на спинку. - Давайте ваші звіти.

- П'ята? - не зрозуміла характерниця.

- А точно... Не має сенсу двічі повторювати. Зайди до мене ввечері, якщо Какаші повернеться.

- Добре, П'ята.
 

Коли Тейваз залишила їх удвох, Ґенма, перш ніж почати доповідати, задав одне єдине запитання:
 

- Перепрошую, я правильно зрозумів, Ґай мав бути напарником Тейваз у спеціалізованому завданні?

- Так. - не відкриваючи очей та потираючи скроні, промовила Цунаде. - Мала необережність спробувати.

- Жорстко Ви.

- Та знаю, знаю. А що?

- Та поки нічого. - задумливо, відказав Ґенма.

- Ще ти почни мені оце тут.
 

***
 

Чомусь, останніми місяцями, коли Какаші з Тейваз поверталися з місій, де все було легко, в Листі, особливо наодинці, їх огортала пелена незручності та ніяковіння, і ні один, ні друга не могли цього собі пояснити.
 

- Як місія? - все ж перервала тишу характерниця, поки вони йшли до Цунаде, після того, як Какаші повідомили ще на варті про виклик і попросили захопити із собою також і подругу.

- Шикамару знову себе чудово показав і з ТенТен вони добре спрацювалися.

- Я про місію, а ти завжди відповідаєш спочатку про підлеглих. – Тейваз, всміхаючись, поглянула на друга. - Це мило.
 

Какаші злегка зашарівся, а потім відкрив двері та пропустив подругу уперед, переконуючи себе в тому, що причина цьому все ж ввічливість, а не щось інше.
 

- Цього разу, - Цунаде поклала руки в замку на стіл та продовжила, - місія має певні нюанси, тому йтимуть лише двоє. Чоловік та жінка. Я планувала послати Ґая та Юґао, але вона не те що не готова повернутися досі до служби, Юґао взагалі попросила себе перевести з Анбу до медиків на побігеньки. Господи, мені її звісно шкода, - Цунаде на мить похилила голову, а тоді продовжила, - але так себе закопувати. Ну, а Ґай... Що ж, як ви вже зрозуміли, в нього теж є свої причини, тому ця місія переходить до вас.

- Стоп. – насторожився Какаші. – Ґай відмовився від місії? Наш Ґай? Майто Ґай? Відмовився? Від місії? Та він і від пошуку кота б не відмовився! Тому що за місія?

- Спеціалізована місія.

- Я знаю, що Ірука буває їх бере, але Ґай? Серйозно?

- Ні, зваблення на плечах куноїчі, а шинобі потрібен для другої половини завдання і підтримки.
 

Какаші мимоволі поглянув на Тейваз, а потім знову завернувся до Цунаде.
 

- Знову супровід?

- Ні, з вас двох повне проникнення.

- Ви знаєте моє ставлення до подібних місії. Знайдіть когось іншого.
 

Цунаде грюкнула кулаками об стіл, а тоді підвелася, обпершись на його поверхню.
 

- Отже, Тейваз йде сама.

- Добре. – абсолютно байдуже, цієї ж миті, відповіла характерниця.

- Ні! Чому? І чому лише двоє?
 

Цунаде, пропаливши очима дірку в Какаші, сіла назад в крісло.
 

- На всьому селищі стоїть бар'єр, який зчитує будь-які нінджутсу та ґенджутсу, навіть доуджутсу там ризикованими будуть, бар'єр чи сенсори їх одразу відчують. Єдине до чого можна буде вдаватися – це тайджутсу і то більше «тай», ніж «джутсу», бо навіть щодо зброї, шинобі обов'язково обшукають. І спершу треба викрасти сувої, а лише тоді дозволено викривати себе. І то, що це справ рук Листя – ніхто не має запідозрити.

- Тобто, Ви буквально хочете Тейваз і зв'язаними руками кинути до лігва звіра?

- Так. Тому я і хотіла взяти наймайстернішого ніндзя в тайджутсу. То дати тобі список вільних, підбереш пару Тейваз із чунінів? Більше двох посилати ризиковано. Дуже. Два сувої – два шинобі. Один в сейфі в спальні Оябуна, інший на мінус четвертому поверсі.

- Оябуна? – поцікавилася Тейваз.

- Голава місцевої мафії. Тримає під собою геть весь бізнес в селищі та в його окрузі. Фактичний володар селища, бо даймо теж під ним.

- А що за селище? Звідки в них навички для встановлення бар'єру? Хто з ними співпрацює, що вони мають сенсорів?

- Какаші, а чому я маю ділитися всіма деталями з незадіяним шинобі?
 

Какаші відвернувся, а тоді знову поглянув на Цунаде, визнаючи свій програш.
 

- Вибачте, П'ята. За таких умов, звісно я йду.

- П'ята! – Тейваз раптово сповнилася енергії та аж ринулася до столу Цунаде. – Дозвольте мені довести! Вже так довго триває мій випробувальний, то хай на це завдання я піду одна і доведу свою відданість та професіоналізм! Хай це буде моїм випускним іспитом!

- Ще чого. – в один голос сказали Цунаде з Какаші, чим вдвічі сильніше розізлили характерницю.

- Звичайно, - почала Цунаде, - я б не пустила тебе самою нізащо. Оябун хоч і проста людина, але казино, на верхніх поверхах якого і розташована його квартира, під зав'язку набите охоронцями.
 

Характерниця незадоволено пирхнула, склавши руки на грудях, та відвернулася від Цунаде з Какаші. Цунаде, тим часом, дістала із шухляди теку та кинула її на стіл, вказуючи на неї рукою.
 

- Це всі дані розвідки зібрані за останні дев'ять місяців.

- Так довго? – Какаші потягнувся за текою та штурхнув її кутом Тейваз в плече, змушуючи розвернутися та теж поглянути.

- Кажу ж, справа не проста.

- Стоп! – очманів шинобі в масці. – Це ж той самий єдиний союзник Країни Дощу!

- Ага.
 

Тейваз перевела свій погляд зі звітів на Какаші.
 

- Це та країна, куди ти мене не взяв був на початку року?

- Злопам'ятна.

- Ще б пак. – отруйно всміхнулася характерниця та штурхнула Какаші пальцем між ребрами, так само, як колись він полюбляв над нею знущатися. – Зажди!
 

Тейваз, в мить посерйознішавши, вихопила теку з рук друга.
 

- Поглянь! Тут звіт Ґенми про Мей!
 

Какаші запитально подивився на Цунаде.
 

- Ви ж,- під «ви ж» Цунаде мала саме Какаші, який добряче поплатився за інцидент в селищі на кордоні з Країною Заліза, - пам'ятає бордель, в який проникали більше двох місяців тому? Ця мерзота найбільше постачала туди і в подібні заклади дівчат та дітей.
 

- Але ж Ви казали, що там все законно? – обурилася характерниця.

- Ну, офіційно і не підкопаєшся, тому нас і найняли. Політика, корупція, зв'язки.

- А що в тих сувоях? – продовжила Тейваз.

- В одному вся чорна бухгалтерія, в іншому всі імена задіяних можновладців. Самі по собі вони не багато горя принесуть Оябуну, але разом, ще і після дешифрування – це закриє не один будинок розпусти, брудні чорні канали та знесе багацько високих голів.

- Цікаво, - пробурмотів Какаші, не припиняючи весь цей час, з рук Тейваз, гортати теку, - а чи буде там і одна перебинтована голова?

- Какаші, - просичала Цунаде, - я сподіваюся, що там жодної компрометуючої інформації на Країну Вогню, а тим паче на Листя, не буде. Я ще веду переговори, стосовно того, чи Листя матиме доступ до інформації в середині, яку приховують сувої.

- Як так?! – вигукнула Тейваз.

- Я ж сказала, нас найняли. Це не наше завдання, а завдання для нас. У Листя навіть би не вистачило грошей на таку довгу розвідку.

- І хто ж наняв? – запитав Какаші.

- Феодали із інших країн.

- І чому вони не найняли своїх шинобі?

- Бо, - Какаші нарешті закрив теку, забрав її із рук подруги та віддав Цунаде, - бажають очистити собі шлях в тих секторах, але залишитися із чистими руками.

- І як я одразу не зрозуміла. – закотила очі Тейваз. – А я ж колись мріяла податися в політику.

- А тепер бачиш наскільки це протухле болото?

- Та ні, за це я і захоплювалася нею. Просто... Просто відлягло, а потім я таки побачила своє справжнє призначення, після поневірянь та зневіри у власних силі й користі.
 

Тейваз неймовірно була рада знаходитися тут і зараз, але Какаші, дивлячись на її посмішку, не міг прогнати від себе думок про те, що на неї чекатиме на тій місії. Він догортав до кінця. Він хотів їй сам все переказати, навіть не помітивши, як Тейваз сховала пару аркушів до кишені.
 

***
 

Характерниця розстелилася на нічліг і просто впала на зімпровізоване ліжко, не маючи вже сил ані читати, ані продовжувати докучати своєму командиру отруйними жартиками. Раніше їх завжди відтягували один від одного, переживаючи, щоб обмін сарказмом та підколами не переріс в бійку, хоч обидва цього б собі не дозволили, але товариші не звикли того ж Какаші бачити не вічно спокійним, тому вирішували перестраховуватися. А це була їхня перша повноцінна місія лише на двох, тому і зупинити було нікому, а жарти попросту вже скінчилися.
 

- Неймовірно гарне небо. – прошепотіла Тейваз, напівлежачи біля великого каменю, з піднятою догори головою.
 

«Ох, Шиво! Я не розумію, якого чорта це досі триває??? Ми ж на місії, вже на місії, то чому ця незручність не зникає? Якщо так і надалі піде, то маю якесь дивне відчуття, що натворю чогось не доброго...» - вона тихенько, від розпачу та втоми, заскавчала, а тоді продовжила намагатися завести вже нормальну розмову, бо жарти все менше і менше походили на жарти.
 

- І це останній затінок перед перетином кордону, далі лише пісок.

- Ага.

- Що? – Тейваз поглянула в сторону, звідки линув голос. – А що ти робиш на тому дереві?

- Вартувати збираюся. – теж дещо втомлено, відповів Какаші, перевіряючи, об себе ж, на гостроту щойно заточений ніготь мізинця, а потім сховав пилочку та дістав книжку.

- Ти знущаєшся?! – аж підвелася на лікті характерниця. – Какаші, якого чорта!? Ми ж домовилися, що в останню ніч випробуємо мої нові техніки!

- Та заспокойся ти. – перегортаючи сторінку, спокійно відповів шинобі в масці.

- Ні!
 

Тейваз скочила на ноги та підійшла до дерева, поглянувши нагору.
 

- Якого чорта, Хатаке, ти що не довіряєш мені?

- Довіряю.

- Щось не видно! Хана з Кібою поділилися зі мною своїми знаннями, що не є спадковими, і цим допомогли удосконалити моє вміння ставити пастки та приховувати табір, головне, аби це був ліс чи щось до нього подібне, я ж казала, а це просто ідеальне місце і останнє, мать вашу. Тому злізай звідти, сволото, та вали спати! – від злості, характерниця аж підстрибувала.

- Заспокойся, я довіряю тобі і не сумніваюся в твоїх вміннях, я ж вже сказав. Але перестраховка зайвою не буває. Я просто спочатку хочу раз затестити, щоб точно переконатися.

- Та пішов ти! Нічого подібного! – Тейваз зараз не могла зрозуміти, вона більше злиться чи ображається, тому просто повернулася та лягла під камінь. – Це остання ніч перед місією і логічно було б добряче виспатися, але ти настільки не впевнений в мені.

- Я максимально впевнений в тобі.

- Воно і видно.
 

Какаші змучено видихнув, поглянувши на свої складені речі в наплічнику неподалік Тейваз, сам не розуміючи, чому він заліз на це трикляте дерево, чому вирішив вартувати, коли насправді переконаний в справності прихованих технік, а Тейваз просто лежала та рахувала зорі, намагаючись проковтнути пекучу образу, але безрезультатно. Хоча, насправді, вона теж геть не розуміла, чому так сильно зараз розізлилася, чому взагалі не може заспокоїтися і перестати думати про Какаші на тому дереві, проклинаючи його.
 

Передчуття неминучості поганого досягло свого піку, але тепер Тейваз стало абсолютно байдуже.
 

- А книжками тими ти лише приховуєш свою немічність!

- Чого? – ледь не подавився Какаші, стримуючи сміх.

- Або компенсуєш ними її ж.

- Так, пояснюй. – Какаші намагався продовжувати посміхатися, хоча насправді його вкололи ці слова.

- Читаєш про ти тих головних героїв, заздриш їм, а сам ні на чорта не здатен.

- Та я наче не поганий шинобі.

- Немов ти не знаєш про що я.

- Про що ж? – Какаші вже не читав, він звісив ноги, сховав книжку та уважно дивився на подругу, яка в свою чергу, із складеними на грудях руками, не відводила очей від неба.

- Про манівці твоїх улюблених героїв. Про те, як вони підкорюють дівчат, вкладають їх в ліжко, кохаються з ними. Я чула, як ти гигочеш та червонієш на подібних моментах, а сам просто не здатен втілити це в життя, от тому заробив собі залежність від цих книг.

- Твої жарти по дорозі були смішнішими.

- А я і не жартую.

- То краще слідкуй за своїм язиком, а то потім же знову шкодуватимеш, а можливо, цього разу вже, в поплатишся.

- Пха! І як же? Ото сиди собі на варті і далі продовжуй кусати лікті, читаючи, що і близько не дотягуєш до головного героя в кохані. Я щось тебе жодного разу, хоча б за цей рік, не бачила біля дівчини. Тікаєш від них, як прокажений, бо знаєш, що невдаха. – «От лайно».
 

Какаші мовчки подивився на подругу та відвернувся, Тейваз хоч цього і не бачила, але прикусила собі навмисно дуже боляче язика. Вона зрозуміла, що її підколи зайшли дійсно вже занадто далеко, але чомусь зупинитися їй не вдавалося.
 

- Чого ж ти замовчав? Сказати нічого? Нічим заперечити?

- Тейваз, ще слово і...

- Та хоч два! Продовжуй далі компенсувати свою сексуальну немічність на тому дереві!!
 

«Яка ж я дурепа! – Тейваз відвернулася в протилежний від Какаші бік та сильно зажмурила очі. – Що я взагалі наговорила? Ще і пошила себе в дурні, ясно ж, що це максимально далеко від правди. Але чому я не можу закрити свого огидного рота?!»
 

- Сиди і заздри своїм героям!

- Що?
 

Тейваз розвернулася назад і побачила, як над нею нависає з лютим поглядом Какаші.
 

- Ти замовкнеш вже нарешті чи як?
 

Його руки були по обидва боки від неї і Тейваз розуміла, що їй зараз ніяк не сховати свою провину, а їй дійсно було соромно, хоч замовчати все ніяк не вдавалося.
 

- Якби не знав, то подумав би, що ти напилася. Тому просто замовкни та спи. Вважай це наказом, інакше я не відповідаю за свої дії.

- Пха! Не відповідаю за свої дії. – перекривила його характерниця. – Чи не запізно ти командира увімкнув, відповідальний ти наш?
 

Какаші лише ще більш грізно на неї поглянув.
 

- А що, хочеш сказати не так? Не ховаєшся в тих романчиках?
 

Вона не могла відвести від нього очей, від його люті в погляді.
 

- А ти?

- Що я?

- Від чого ти ховаєшся за цим своїм гримом?
 

Він важко, дуже важко вдихнув, немов повітря довкола розрізало йому горлянку невидимими лезами. Він не вірив, що Тейваз би просто так брала і ображала його, навіть, коли вони сварилися, вона ніколи так не вгризалася в його душу, тому він мав лише одне єдине припущення, що тут відбувається. Те саме, і чому він викарабкався на те злощасне дерево, замість того, аби виспатися, ще і усвідомлюючи, як образить Тейваз цим, через її постійну невпевненість в собі, у власних силах та потрібності, які вона так сильно намагалася приховувати, але він все те давно прекрасно бачив. І тут вона нарешті наважилася, наважилася взяти на себе відповідальність, повірила в себе, а він взяв і піддав її техніку сумнівам, хоч і не щиро, але ж... Ще і саме він. Хоча, може він просто здурів? Адже звідки вона б могла знати, що ці всі слова його зачіпають?
 

«Отже... Пан або пропав».
 

- І нащо на цю місію розмалювала своє обличчя, якщо ми все одно будемо маскуватися під звичайних людей?
 

Тейваз уважно поглянула на свого командира, тепер сумніваючись, а чи лють то насправді? Її серце забилося в тисячі раз швидше, так і погрожуючи зупинитися, а він все продовжував нависати над нею, навіть не кліпаючи.
 

- Я ж попереджала, Хатаке.

- Я знаю. – немов винувато, прошепотів Какаші, але не в змозі, навіть на секунду, закрити очей.
 

Цих слів було досить.

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Шьоджьо (аніме для дівчат), Аніме, Драма, Дружба, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Тейваз, Нара, мей, Акімічі, Кісакі, Віґілантка, Карательниця, Томіоко, Генма, какаші, Кканґпе, Хаяте, Ірука, Оябун, шикаку, Ізумо, Шикамару, Юґао, Ґай, характерники, Котецу, ТенТен, Цунаде, якудза, Хатаке
Переглядів: 643 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 23 (частина 1).
Завантаження...