menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.09.2021 в 01:26
Фанф прочитано: 418 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 8 (частина 3).


23.09.2021, 01:26
Глава восьма (частина ІІІ)

***

Тейваз.

Дівчина моментально відкрила очі та схопилася за шаблю. Навпроти неї, в непроглядній пітьмі, знову світилися два ока. Нічого не було чутно, крім рівномірного сопіння людей, взагалі нічого, навіть сов чи мишей. Самуїакі не кліпав і Тейваз зрозуміла, що він насправді дивиться крізь неї. Її очі почали пристосовуватися до темряви, а чуття прокидатися.

Суууука, - з голосом повним відчаю просичала Тейваз, - я ж тільки була заснула.

Дівчина скочила на ноги, в чому і спала: одна вишита сорочка та розкуйовджене волосся, і в два кроки стрибнула до намету, одразу відрубавши чотирьом білим зміям голови.

Ну, чому завжди змії! Я їх так люблю, а вони вічно проти мене. – визвірилася Тейваз, заходячи до намету.

Какаші теж вже прокинувся, встигнувши оцінити ситуацію в таборі: Шикамару з командиром охорони не було видно, інші двоє мертві, зрозумів він, перевіривши пульс.

Шинобі в масці вилаявся.

Що там, Тейваз?
-
Пані Міако? – дівчина запалила запальничку, перевіряючи намет. – Все добре, можете ще поспати. Ми просто готуємося збирати табір. – всміхаючись, збрехала вона наложниці, а потім звернулася до Какаші. – Вже чисто. Самуїакі?!

Вовк цієї ж миті опинився в наметі.

Вона на тобі.

Самуїакі кивнув, скалячись, та став перед лежачою дівчиною, яка з просоння ще не сильно розуміла, що щось не так. Тейваз вийшла з намету, перед тим запаливши гасові лампи, і якраз на шум повернулися Шикамару та Генро. Какаші, з кунаями в руках, був абсолютно готовий до нападу поки що невидимого ворога.

Як так сталося? – запитав охоронець, коли побачив два трупи.
Шикамару, допоможи Самуїакі в наметі. – наказав Какаші, той кивнув та зник за полотном.
Змії. – відповіла охоронцю Тейваз із сильним акцентом. – Вони послали змій. Жодного запаху чи шуму, так би мовити. Просто ми з вовком вже мали не раз справу з плазунами, він їх завжди чує. Але хто послав і де вони – це вже інше запитання.

Почувся дівочий крик із намету, Тейваз була найближче, тому першою увірвалася туди. Двоє ворожих шинобі проникли за допомогою стихії землі і саме вели боротьбу із Шикамару та Самуїакі, а дівчина забилася в куток, галасуючи.

Пригніться, пані.

Дівча впало додолу, а Тейваз провела шаблею над її головою, розрізавши полотно намету, яке ж одразу просякло кров'ю.

Я, бляха, тільки була заснула!

Потім Тейваз теж одним ударом відрубала голову тому, хто бився із Шикамару, благо, він був значно вищим за хлопця, а другого відкинула потоком повітря на вулицю, разом із Самуїакі.

Вибач, друже.

Шикамару залишився із наложницею, а Тейваз вийшла на вулицю, де вже точилася запекла боротьба із шинобі селища Схованого у Камені.

А чим я завинив? – прогарчав Самуїакі.
Зволікаєш дуже.
Аааа. – лише і встиг сказати вовк, перед тим, як кинутися на двох шинобі, що саме завалили охоронця камінням і по-черзі, але з неймовірною швидкістю, відірвав їм голови та кинув по сторонам.
Дякую. – захекано відповів Генро, витираючи обличчя від чужої крові. – Вони мов нізвідки з'явилися.  
                                                
Біля Какаші вже лежало двоє загиблих ніндзя, коли він збирався прикінчити ще трьох.

О, ні, - Тейваз, побачивши Райкірі, кинулася до Какаші та пронизала одного ворожого ніндзя наскрізь шаблею, що лезо зупинилося аж перед самим животом шинобі в масці. А от куноїчі вона схопила за патли та відтягла до себе, - ділись. Вони мені завинили прекрасний сон.
Ще раз скажи, - облизуючись, озвався вовк, - а то не всі почули.

Тейваз, не відповідаючи другові, перехопила куноїчі за шию та з усієї сили кинула її об землю, стиснувши горло, поки вона не перестала подавати ознак життя.

Ну, взагалі-то, - підійшов до неї, вже вільний, Какаші, - це були мої.
Зволікаєш дуже.
Взагалі-то!

Але Какаші не встиг договорити, бо знову закричала наложниця, і він чкурнув до намету. Вже три трупи лежали на землі, ще один ніндзя стояв, із приставленим до нього кунаєм Шикамару, а інший тримав наложницю в заручниках.

Ще крок і вона помр…

Його голова злетіла з плеч, а задня стінка намету була вже повністю розірвана, через неї і увійшла Тейваз.

Що ж, видно той братик дуже не радий своєму майбутньому племіннику. – дівчина оглянула обстановку. – О, Шикамару! А я думала, що поки сонечко не встане, від тебе допомоги можна і не чекати.
Ха. Ха. – байдуже відповів хлопець, а тоді поглянув на Какаші. – Вчителю Какаші?
Не треба. Я сам.

Какаші підійшов та перерізав останньому шинобі Каменю горло, а тоді кинув до інших мертвих побратимів.

Думаю, я знаю, хто з вас це зробив.

Наложниця тихенько собі плакала в обіймах Тейваз.

А ми що, допитувати не будемо?
А ти що, не знаєш, хто їх послав? 
Збираймося і йдемо. – промовив єдиний вцілілий охоронець.

Шикамару, вийшовши з намету і побачивши всю картину, одразу запитав:

Тих, що без голови, теж ти?
Я схожа на ту, що відгризе зубами голову? – відповіла Тейваз, передаючи Міаку охоронцю.
Ну… - хотів було пожартувати Шикамару, але передумав.
Ні, мої он ті. – дівчина кивнула в бік мертвої куноїчі та шинобі, що лежав поруч. – А то вовчик-братик постарався. Бо хоч обезголовлення і найнадійніший варіант для переважної більшості нечесті, але можна трішки й додавати різноманіття.
А ти виявилася не такою добрячкою, якою здавалася. – сказав Какаші.
Та це навіть на ранкову гімнастику не тягнуло і ти не дав мені останнього покатувати хоча б.
Любиш таке? – дещо холодно він поглянув, запитуючи.
                                                                
Ненавиджу, але роблю майстерно.
А як називається твоя тактика? – продовжував шинобі в масці. – Я не вмію складати печатки, отже навіть іншим не дам змоги це зробити?
Тактика називається, - Тейваз з-під лоба поглянула на чоловіка, - я, бляха, тільки була заснула. Самуїакі, тепер задоволений?
А я ж її вчора будив. – з круглими від здивування очима, згадав Шикамару. – Знаєте, вчителю Какаші, на всі наступні ваші ранкові місії, Тейваз буде запізнюватися. Я більше до неї в кімнату не зайду, хай той будильник хоч розірветься.
                                           
Ну, а я постараюся і надалі ставити людей на варту так, щоб і мені її будити не доводилося. Хоча, це така цікава ідея, бо вона як скажена собака на ціпку, якби тільки можна було обирати час нападу на нас.
Ви такі кумедні, пончики.
Га? – не зрозумів Какаші.
Хлопчики, Тейваз, хлопчики. – виправив помилку Шикамару і попросив вовка вкусити нарешті дівчину, але точно не за шию. 
Не за шию…
                                          
Прошепотіла Тейваз і перехопила погляд Какаші, дозволяючи собі задуматися, але усвідомивши, що вона взагалі не відводить очей, а шинобі вже дещо зашарівся, дівчина одразу повернула себе до реальності та пішла одягатися, цього разу просто заплівши косу на один бік.

 
***
 
Нести ноші вже не було кому, тому останній відрізок маршруту компанія збиралася подолати пішки. Не можна було не помітити засмучене і набрякле від сліз обличчя наложниці, але команда із Листя були раді, адже тепер темп їхньої подорожі пришвидшиться. 

Після обіду вони зупинилися на заїжджому дворі, щоб перекусили, а Міака могла також перевести дух. Після їм трапилися на шляху ще декілька шинобі із Каменю, але цього разу миттєво з ними розправився Какаші, що наложниця навіть не встигла злякатися.

Відчуття, - з підозрою промовила Тейваз, виходячи з-за кам’яної стіни, яку для захисту інших підчас битви утворив Какаші, - що ти змагатися надумав, бо я навіть шаблю не встигла витягнути? А я думала, що це фішка Ґая.
Нічого подібного. – не приховуючи задоволення, відповів чоловік, одягаючи рюкзак назад. – Ви просто зволікали дуже.
От, паск…
Хто? Ну, Тейваз, як ти хотіла назвати свого командира?
                            
Пасссс…. – дівчині не вдавалося придумати іншого співзвучного слова. – ссскаль?

Якби Самуїакі міг, він би вдарив себе зараз по чолу на пару із Шикамару.   

Нам ще довго? – тоненьким голоском звернулася Міака до свого охоронця.
Через годину ми перейдемо кордон країни Гарячих Джерел, а за пару вже будемо в повній безпеці.
Сумніваюся, що ще будуть напади.

Промовив Какаші і виявився цілком правий, залишок шляху вони пройшли абсолютно без пригод, але прибувши в селище, одразу помітили наскільки порожні вулиці. 

Це не добре.

Прокоментував Генро, а наложниця міцно притулилася до нього, немов донечка до батька, в принципі, за віком воно так і виглядало.

Крім того, - продовжував він, - нас мали вже зустріти. Десь тут знаходиться трактир, в якому і зачекаємо.

Компанія швидко знайшла необхідний заклад та з легкістю зайняла столик, бо відвідувачів абсолютно не було.

Пане, - звернувся Какаші до господаря трактиру, - а де всі?
Туристи чи що? – чоловік важкими очима поглянув на своїх гостей, а потім помітив протектори. – Чи що, значить. Карантин у нас, локальний та невеличкий.

Самуїакі одразу нагострив вуха.

Карантин чого? Чому тоді вхід до міста вільний?
Бо це драконяча шкіра лише. Під загрозою діти та вагітні, а батьки теж стараються зайвий раз не виходити, щоб не принести додому. Ви замовляти щось будите?
Так, давайте на всіх страву дня та чай.
Пані, - Шикамару звернувся до наложниці, коли вже принесли обід, - судячи із вашого спокійного стану, ви вже перехворіли драконкою?
Так. – ніжним голос і з посмішкою відповіла дівчина. – Та і ми вже в безпеці, чого мені тепер хвилюватися? З дитиною теж все добре.
                                                                
Тейваз, з-під глиняного горнятка, поглянула на Міаку, сумніваючись чи вона взагалі здатна виносити дитину.

В безпеці? Шикамару, що це за драконка така?
Хвороба, якою найчастіше хворіють діти ще до 9 років і в них вона, ну, майже, проходить без змін. Незначна температура та висип, що схожий на сонячний опік і нагадує луску дракона, коли сходить з тіла, але якщо її підхватить дорослий, то в лічені години звалиться з ніг, жар буде такий, що майже нереально зігріти, а опіки, немов вилили кислоту. Та це вкрай рідко трапляється, адже в дитинстві її легко підхватити дитячим імунітетом, але і дорослі ризикують, якщо спора хвороби потрапить напряму в кров, тобто у відкриту рану, наприклад.

Схоже на зміїний покрив, як її у нас називають. І справді, дитині вистачає простого карантину, дорослим щастить менше і навіть є смертельний ризик, якщо не надати допомогу вчасно, тому дітей навпаки посилають в гості до хворих, аби заразити. Але ти маєш рацію, Шикамару, нею дійсно всі встигають перехворіти в дитинстві.
Доброго дня. Пані Міака? Пан Генро?

Біля їхнього столика з'явилася жінка, років сорока, в традиційному кімоно та з чорним, густим волоссям, складеному на потилиці.

Так. – відповів чоловік.
Я пані Юї і мене послав правитель за вами. Вибачте за затримку, в селищі зараз невеличкі проблеми з вільними людьми. Прошу, пройдемо на двір, там на нас чекає повозка з волами.
І знову без коней… - сказала сама до себе Тейваз.
Дякую вам, - тепер жінка говорила до Какаші, - що доправили нашу подругу цілою та неушкодженою. Але чи не могли б ви доставити пані Гокаґе цей сувій? Це дуже важливо та терміново.
Так, звісно. – Какаші поклав сувій до портфелю.

Після того, як шинобі поновили запаси продуктів, всі вийшли на вулицю, попрощалися і команда із Листя вийшла за ворота селища в напрямку дому.    

Думаю, ми за добу будемо вже вдома, адже нам тепер не потрібно робити той гак та зайвий раз затримуватися. – припустив Шикамару, коли вони вже покинули межі країни і поки йшли цілковито безлюдною, гірською долиною вздовж річки.
Т…т…так. – лише і зміг вимовити Какаші, перед тим, як втратити міцність в ногах.

Він би впав на землю, ризикуючи забити голову об каміння, якого тут було вдосталь, якби Тейваз його не встигла зловити та не усадила, але вже із допомогою Шикамару, спиною до великого валуна.

Він весь горить. – зауважила Тейваз. – Хатаке, а ну зізнавайся, ти хворів в дитинстві тією хворобою?

Какаші ледве підняв голову та зумів всміхнутися.
                                                           
Та я, в принципі, в дитинстві маже ніколи не хворів.

Рука Тейваз так і тягнулася йому врізати, але вона вчасно це усвідомила, опустивши її.

Чому ти не сказав? Чому вам хлопцям так важливо грати із себе крутіїв, в яких нічого ніколи не болить? – з кожним словом тон та погляд дівчини ставали все суворішими. - Хатаке, коли ти відчув перші недомагання? Чому змовчав про них?
Не хотів, щоб ти ще більше заганялася.
Тобто?
Вибачте, вчителю Какаші.

Шикамару розстібнув жилетку чоловіка та підняв гольф з безрукавкою, відкривши поранення від стихії блискавки, яке вкрилося довкола червоною шкірою.

Аааааааа. – Тейваз губилася в словах. – Але ж, ти сам казав, що я не винна, нащо було приховувати, Хатаке?!
А тобі то допомагало не картати себе? – він знову всміхнувся, а піт стікав йому в очі. – Чи думаєш я не помічав, що ти постійно дивишся на цей бік?
Але ж, ти міг сказати, ми б взяли ліки хоча б.
Я вважав, що ми встигнемо повернутися, якщо таки і захворів.
Мабуть, - мовив Шикамару, - температура у вчителя була вже тоді...

Тейваз потягнулася до бандани Какаші та зняла її.

Пробач. – сказала дівчина, витерши піт з обличчя шинобі, а тоді намочила бандану в річці, віджала та пов’язала назад. – Треба його якось зручніше вкласти, Шикамару.
Е, ні, перестаньте вже. – Какаші хотів встати, але Тейваз не дала цьому статися. - Зараз я трішки перепочину і ми підемо далі, тим паче, сувій просили доправити негайно.
Ми все одно не зможемо вже рухатися в такому самому темпі, як планували.
Тоді я відправлю сувій Паккуном, зараз тільки викличу.
Це хто?
Собака-ніндзю.
Як із клану Інузука?
Ну, не зовсім, але щось таке.

Какаші трішки змінив позу і спробував застосувати техніку виклику, але нічого не сталося.

Схоже, вчителю Какаші, вам трішки гірше, зовсім трішки, ніж ви думали.
Вибачте. Зараз я спробую ще раз.
Та сиди ти вже, Хатаке. – Тейваз знову силою всадила Какаші. – Самуїакі, ти ж єдиний із нас тут найшвидший, знайдеш дорогу до селища?
Дуже смішно, жінко. Давайте свій сувій. Заодно хлопці в тиші побудуть, он хворому взагалі корисно.
Просто гризони мене якомога смачніше і вали до П’ятої.

Двічі вовка просити не треба було, він виконав прохання і побіг, що є духу.

Що ж, семпаю, тримайтеся за мої плечі і пішли, може до Нового року дійдемо.
Так, дякую. – Какаші закинув руку на дівчину і вона просто обпікала їй шию. – Тільки чого ж так холодно?

Шикамару з Тейваз переглянулися, поки Какаші намагався закутатися в жилет вільною рукою.

По-ходу, не йдемо. – зауважив Шикамару, кидаючи рюкзак під камінь.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Хана/ОЖП, Нара, шинобі, козаки, Куренай, Наруто, Какаші/ОЖП, ОЖП, Кіба/Неджі, інузука, хана, сакура, характерники, Шикамару, Неджі/Хіната, шикаку, Кіба, Неджі, ніндзя, Х’юґа, Асума, какаші, Хатаке, Хіната
Переглядів: 418 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 8 (частина 3).
Завантаження...