menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.09.2021 в 01:54
Фанф прочитано: 632 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 8 (частина 4).


23.09.2021, 01:54
Глава восьма (частина ІV)
 
- Йдемо. – пробурмотів Какаші, скручуючись вдвоє, чим змушуючи зігнутися і дівчину, - тільки зараз зігріюся і йдемо.
- Ага. Патороч якась.

Шикамару подіставав з усіх рюкзаків постіль та зробив з того одне спальне місце для Какаші з купою, яких не яких, але ковдр і вони перетягли туди чоловіка.

Добре, що за цим валуном геть не вітряно. Розпали вогонь, а я назад до селища.
Що? Тобто?
Йому негайно потрібні ліки, ти, якщо підеш, є шанс, що заблукаєш і втратиш час, тому ти залишаєшся з ним. Спробуй його зігріти, розпали багаття, нам немає від кого переховуватися. Я за півдня повернуся.
Але…
Що?
Я скоро втрачу здатність до мови, а якщо щось йому буде потрібне?
Крім води і тепла, йому зараз нічого не потрібно, а ці слова ти вже точно вивчила. І це, слідкуй, щоб опіки не розповзлися по тілу, якщо тільки це станеться, то хоча б знімеш біль цим. – Шикамару дістав мазь із сумки та кинув в руки Тейваз.
Що це?
Брав для тебе, якщо знову обпалиш долоні.
Оу…
І так, якщо опіки ставатимуть виразками, зміни з нього одежу, яка торкалася ураженого тіла  і кинь у багаття.
Добре… але…
Що але?
А може все ж піду я, а ти залишишся з ним наодинці?

Шикамару здивовано підняв ліву брову та нахилив голову.
                                                  
Не веди себе, як дитина.
Що?! – Тейваз скочила на ноги. – Знову ти за своє! Це взагалі-то тут ти дитина!   
А ведеш себе постійно ти, як підліток. Тусуєшся регулярно лише з дітьми, немов тобі не чверть століття майже, розберися вже зі своїми психологічними травмами, а то застрягла в одному віці давно, а час рухатися далі.
Що… Ні, чому ти це кажеш?

Шикамару важко видихнув та опустив очі.

Мабуть я трішки втомився, вибач, я давно хотів це тобі сказати, але точно не так.
Але ти не правий, я часто відпочиваю з вашими вчителями.
Ага, десь з краю, в зажатій позі, а тільки опиняєшся серед нас, так одразу…
Все, - перебила його дівчина, - припини.
Добре. Я пішов. Вода і тепло. І чесно кажучи, я б краще сам чекав тебе спокійно під валуном, споглядаючи хмаринки і, нарешті, побачив би обличчя вчителя Какаші, але раціональніше буде піти мені.
Ви ніколи не бачили його обличчя?
Ні. Напевно ніхто не бачив.
Він що, завжди в місіях на деревах їсть?
Хм…
Шикамару, а як ти хочеш, щоб я його зігріла? Не в багаття ж кидати, а ковдри і так всі на ньому, але він все одно тремтить.
Серйозно?
Ну, та? Був би тут Самуїакі, він би ліг на нього і швиденько зігрів своїм теплом.
Молодець, Тейваз, думаєш в правильному напрямку.
ЩО?! – щоки дівчини залилися фарбою.
Кому з нас двох чотирнадцять?

Очі, мов по п'ять копійок, Тейваз перевела з Шикамару на Какаші, а потім назад.

Патороч якась.

Хлопець пішов, залишивши характерницю наодинці із хворим шинобі в масці.

І що мені з тобою роботи? Як взагалі за людьми доглядати?

Тейваз застогнала і сіла поруч, нахилившись, щоб знову змочити бандану, але коли намагалася зав’язати назад, то Какаші скинув її, схопивши Тейваз за руку.

Не треба. Холодно.
Добре, добре. Тільки відпусти мене, будь ласка.

Але Какаші не сильно розумів, що вона там говорить і хто говорить, проте натомість притягув її руку до себе, намагаючись затягнути під ковдру, мов м’яку іграшку чи грілку. Тейваз ледь встигла іншу руку виставити в опору, щоб не придавити шинобі.

Добре, добре, я зрозуміла. Холодне вже не треба. – дівчина звела брови та сумно застогнала. – Чорт, Самуїакі, ну, чого тебе зараз тут немає?

Тейваз таки спромоглася вирвати руку з полону, перелізла за спину Какаші та підлізла під ковдри, аби обійняти ззаду, намагаючись хоч трішки більше зігріти.

Сподіваюся, ти як одужаєш, всього цього не пам’ятатимеш. – дівчина максимально намагалася контролювати свої думки. – Хоча, це звісно… Ні, ні. Але… Але краще, ти б не хворів взагалі.

Дівчина міцніше притисла до себе шинобі, паралельно розтираючи йому то руки, то спину. Какаші був неймовірно гарячим і з часом його трусити почало ще більше.

Чорт.

Тейваз вилізла з-під ковдр та сіла біля чоловіка, розкриваючи його та піднімаючи одяг, закривши очі.

Будь ласка, тільки не поширення, тільки не поширення. – Тейваз відкрила очі. – Ох, Шиво.

Какаші хотів було вкритися назад, але дівчина не дозволила, натомість перехилилася через нього, дістала мазь та почала по-черзі змащувати кожну почервонілу ділянку. «О, боги, Тейваз, про що ти думаєш???». 

Добре хоч без виразок.

Закінчивши, дівчина знову вкутала Какаші та витерла піт з обличчя.

«Ти ж не помреш, правда? … Хоча, це буде навіть смішно, якщо настільки знаменитий ніндзя віддасть богам душу через простеньку, дитячу хворобу. Тік мені смішно не буде, хоча, може мене поруч поховають, живцем, покладуть під труну, як винного».  

Води. – хрипло попросив шинобі, перебивши фантазії дівчини про смерть, коли прийшов більш-менш до тями вперше за всі ці години.

Тейваз дістала пляшку, потім допомогла Какаші привстати, обпершись об валун, простягнула пляшку та закрила очі руками.

Що ти робиш? – важко дихаючи запитав Какаші, після того, як зробив перший ковток, його свідомість частково все ще була затуманена, через лихоманку, але він знову, хоча б трішки, вже міг розуміти, що відбувається. – І чому я весь масний?
Допомагаю тобі залишатися інкогніто.
Тейваз, - він схопив її за зап'ясток своєю розпеченою рукою, прибираючи долоню з зажмурених очей, - маска – це просто невід’ємна, хоч і застаріла, частина форми, яку не всі полюбляють натягувати, а мені комфортно з повною екіпіровкою, навіть в  дитинстві я дуже всі ці правила любив, тому просив тата знайти дитячу варіацію безрукавки шинобі та і емоції вона допомагає приховувати, до речі, в принципі, в цьому теж колись була її суть, як частини форми. Але я ніколи цим всім не приховував себе від друзів, буцімто не довіряючи їм, як би ти там не казала, а з дітворою просто гра, мені прямо цікаво, куди вона заведе, тому відкрий очі, тут нічого страшного. Ну, … сподіваюся.
                                                              
Какаші важко засміявся, а потім ще зробив пару ковтків. Його рука все ще тримала Тейваз за зап'ясток, коли дівчина поглянула на шинобі без маски.

То лікувальна мазь. – відповіла Тейваз, не в змозі відвести від нього очей.
Що?
Ти масний, через мазь. – «І схожий на нього… Зовсім трішки, але все ж».
А де Шикамару?

Какаші зрозумів, що досі тримає дівчину за руку, тому нарешті відпустив.

Він повернувся в селище тобі за ліками.
Дідько. Я ж казав, що мені стане краще і ми зможемо йти.
Ні. Це через опіки. Мазь трішки зняла жар, але скоро він повернеться, ти вже мусиш знову яскраво відчувати втому.
Так. – він задумався. - Ти права. Щось є.

Какаші зробив ще ковток і почав повільно сповзати назад в горизонтальне положення, паралельно одягаючи маску.

Зажди. Я мушу дещо зробити.

Какаші, як був, так і завмер, не розуміючи про що вона та боячись припустити. Його серце зрадницьки закалатало, коли Тейваз почала нахилятися до нього.

Почекай, вибач. – вона прибрала його руку від обличчя та назад опустила маску.
Що ти..?
В тебе біля кутиків губ теж опіки, певно і на шиї, опусти, будь ласка, більше, я маю помазати і їх.
Я сам. Сам попіклуюся про себе.
Хатаке. – її суворий погляд зовсім поруч. – Казала ж, не корчи з себе крутія. Опускай або розріжу.

Какаші видихнув, заспокоюючи серцебиття, і зняв з себе гольф та безрукавку повністю.

Так буде легше. Вибач, що завдав клопоту.

Тейваз обережно наносила мазь спочатку на уражені частини обличчя, потім спустилася і на шию.

Що ж, якби ти, як і бажав того, не витрачав на мене свій час та не приймав взагалі ніякої участі в моїх тренуваннях, то не лежав би зараз тут ослаблений та … оголений.
Справа не в тренуваннях, Тейваз, чи моєму бажанні.

Дівчина закінчила мазати опіки та поглянула на Какаші.

А в чому? – Тейваз подала йому одяг.

Какаші опустив очі, одягнувся і ліг назад під ковдри.

Знову стало дуже холодно. Вибач.
Тобі краще заснути, зберігаючи сили. Шикамару певно вже повертається до нас із ліками. Але чому ти постійно вибачаєшся?

Він вже не міг відповісти, а за декілька хвилин Какаші знову почало сильно трусити і він майже не приходив до тями. Тейваз сиділа поруч, періодично прибираючи волосся та витираючи піт з чола.  

Какаші? – він не відповів, так і продовжуючи боротися із гарячкою. – Дякую тобі, що збрехав тоді щодо ставки. Я не знаю, як це, коли в тебе вірять, а ти змусив трішки це відчути і перестати хвилюватися, як пройде перша місія. Чи не підведу я вас.

Тейваз усміхнулася сплячому Какаші і знову намагалася прогнати від себе непрохані думки. «Але краще б ти був зараз здоровий. Де ж ти, Шикамару?». Какаші знову зловив її за руку та щось пробурмотів незрозуміле, Тейваз цього разу легко вирвалася, бо сил в шинобі майже не залишалося вже, і знову залізла до нього, щоб обійняти за спину, спробувавши зігріти. Прямо перед ними, над річкою, почало сідати сонце.
                                                    
Шикамару… - Тейваз починала вже боятися, адже температуру необхідно було якнайшвидше збити, але обов'язково тільки із середини.

Та не встигло небо позбутися червоної фарби, як нарешті з'явився Шикамару із ліками, якими вони напоїли Какаші та вирішили залишитися на ніч.

Що ж, - почав було хлопець, сидячи біля багаття - тут поруч ніякого укриття, але небо чисте-чисте, тому у нас не залишається вибору, як спати просто неба на землі.
Уф, моє простирадличко. – Тейваз поглянула на Какаші, якому всі їхні простирадла та ковдри слугували утеплювачами.
Ну, можеш і далі його зігрівати. – Шикамаро хтиво посміхнувся. – Як я бачу, із сором’язливості ти не померла.
                                             
Зараз ти в мене сам підеш туди.
Його вже не морозить, так що це не обов’язково.
От і мовчи мені. 

На ранок Какаші вже був в змозі відправлятися в дорогу, хоч в Листі його ще чекало повноцінне лікування.

А де знову Шикамару? – запитав Какаші, п’ючи ліки після пробудження, у Тейваз, яка саме збирала речі.
Я не знаю, як це вашою сказати. Вибач. Скоро буде.
Добре. І дякую добі.
За що? – дівчина озирнулася, лише, щоб запитати, а потім знову повернулася до речей.
За всю турботу, що подарувала мені вчора.
                                                
Ліки дістав Шикамару, я просто була, - Тейваз намагалася згадати слово, - поруч.
За це і дякую. І, до речі, я не брехав.

В Тейваз з такою силою стукнуло в грудях, коли вона зрозуміла про що він, що дівчина подумала, немов серце зараз вискочить назовні.
 
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Наруто, Неджі, Асума, Хана/ОЖП, Хіната, Х’юґа, какаші, ОЖП, Нара, Кіба, хана, інузука, характерники, Кіба/Неджі, Хатаке, Шикамару, шинобі, Какаші/ОЖП, козаки, сакура, ніндзя, Куренай, шикаку, Неджі/Хіната
Переглядів: 632 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 8 (частина 4).
Завантаження...