menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 30.09.2021 в 01:23
Фанф прочитано: 387 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 9 (частина 1).


30.09.2021, 01:23
Глава дев'ята (частина І)

Характерниця, йдучи повз будинки жителів Листя, зараз мріяла лише про одне – сісти швидше, ніж це зробить те кляте, сліпуче сонце на горизонті, і бажано, за стіл із смачною вечерею пані Йошино.

Сподівайся, - озвався Самуїакі йдучи поруч, - що сьогодні Шикаку буде таким же самим втомленим, як і ти, тому не матиме сил вантажити тебе новою порцією теорії.  
І не попросить те зробити Шикамару, бо він з кожним днем все більше бісить.
Не мели, він тобі подобається.
Тому і бісить. Мала дитина ж, про що я вічно забуваю, а так врізати інколи хочеться за цю його … - Тейваз задумалася, - добре, зарозумілістю то не назвеш.
Просто злишся через те, наскільки він ВЖЕ розумніший за тебе.

Тейваз щось була огризнулася другові, але слова заглушив собачий гавкіт. Дівчина з вовком підняли голови і побачили на даху знайому, завжди задоволену, білу морду Акамару, яку навіть в сутінках важко було не помітити, а потім і Кібу, що махав їм, вітаючись.

Ну, зате я точно розумніша за свого братика.
Але з тиранічною мамою вам пощастило однаково.

Дівчина просвердлила друга поглядом, а тоді стрибнула на дах.

Ти як хочеш, але я вечеряти, а вам, козаки, привіт. – проказав Самуїакі та направився в бік будинку Нара.
- Бачу, ти вже повернувся? – Тейваз розкуйовдила волосся кузена та сіла поруч. – А Хана?
Досі на місії. Мама вже вдома. Ну, в принципі, тому я і тут, а не там, тому краще розповідай про свою! Як все пройшло?!
А ти що, - Тейваз обійняла Кібу за плечі та притисла на мить до себе, - переживав за мене? Чи теж заклався?
Тобто? – Кіба в момент став серйозним, немов навіть подорослішав. – На тебе що, якась наволоч ставки робила? Кажи хто і вони в мене дізнаються, як це на дівчат закладатися!

Тейваз щиро розсміялася та ще раз приобійняла брата і цього разу він нарешті помітив наскільки її руки, особливо кісточки пальців були розбиті в м'ясо.

Дякую тобі за ці слова. – дівчина все ще всміхалася, а Кіба був дещо схвильованим.
Це з місії? Бо виглядає, як свіже.

Тейваз поглянула на руки, а потім швидко заховала долоні між колінами.

Це я намагалася наздогнати вчителя. Подряпини.
Ага, аж потьоки. Але уточни, будь ласка, якого вчителя?
А, точно. – Тейваз знову засміялася, вона на диво мала чудовий настрій, який не зникав всі ці дні після повернення. – Мого першого вчителя. З дому. Я рано від нього пішла, не закінчивши навчання повністю, але тутешні знання мені дещо нагадали про нього. Якщо по вашому, то він володів ґенджутсу, ми називаємо то марення, накласти марення на ворога на полі бою. Це одне із втрачених знань наших предків.
Ви їх руками накладаєте?
Мій ти жартівник.
Попрошу, я твій майбутній чоловік, забула? – Кіба всміхнувся своєю фірмовою, широкою посмішкою, а Тейваз штурхнула його в плече.
Кібо, ми вже говорили, ти звичайно найпривабливіший мужчина клану Інузука, але малий пиздюк, мій кузен і я не збираюся плясати під дудку ваших реліквій.
А справа не в тій умові, а просто, ще пару років і ти сама не зможеш встояти перед моєю харизмою.   
                                                             
Та я ж стара буду, подумай двічі.
Саме те, що треба.

Акамару гавкнув на знак згоди, а Тейваз знову штурхнула Кібу та назад притисла до себе.

Я обожнюю тебе, малий, але інколи, ти такий бовдур.
Але все ще неперевершений.
Неперевершений бовдур.
Так що з руками?
Вчитель володів ще декількома втраченими техніками, наприклад, він мав неймовірну фізичну силу та міг свою руку наділяти сталевою міцністю, що об неї навіть найзагартованіше лезо просто кришилося.
Це схоже на те, чому П'ята навчає Сакуру!
Ага… І я так подумала. Але нав’язуватися їм не хотілося, тому спробувала сама навчитися направляти та зміцнювати чакру в кулаках, та, нажаль, поки перемагає каміння у нашому з ним змаганні. Я тоді так захоплювалася силами природи та холодною зброєю, що геть не поспішала освоювати марення чи сталевий кулак, думаючи, що нащо ця рутина, коли можна керувати стихіями… Дурне.

Кіба помітив, як Тейваз задивилася в небо і зрозумів, що зараз вона вперше засумувала за домом.

Козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж.
Що?
Гав?
Та так, чомусь згадалося. Слова, які чула і від мого першого вчителя, і від другого, але так і не знаю, що вони означають. Певно, якась метафора, адже Мамай вихід таки не знайшов.
Ну, ти все ж завітай до лікарні.
Я тебе прошу, а нащо мені тоді той вовк? Та і крім того, кожний характерник володіє незначними медичними техніками для першої допомоги, поки до тебе не доберуться характерники-цілителі.
А у вас теж вони є? Ти наче казала лише за якихось знахарів.
Так, просто вони не мусять обирати воювати їм чи лікувати, не мусять бути жінкою в переважній більшості випадків, але якщо знахарем може стати кожен, то до медичних технік має бути схильність від народження, якщо ми говоримо саме про серйозне лікування. Найчастіше вона, тобто схильність, передається від батьків, тому і справді, поки характерник-цілитель не має потомства, він рідко рветься до бою. Та й мало хто обирає приділяти такому навчанню час, бо воно неймовірно довге, нудне і потребує нереальної посидючості.
А ти маєш цю вашу схильність?
Ну, колись один сенсор казав, що від моїх рук йде певне тепло, яке можна розвити повністю, але якщо натомість я вже добре вправляюся із шаблею, чому не зробити це ще кращим? Подумала я тоді і послала до чорта, цю їхню науку. До речі, як там твої тренування із триголовою псярою?
Псярою… - Кібі явно не сподобалася така назва для техніки. – Поки ніяк, але я не здамся. Нізащо.

«Псярою? – повторив ще раз, але вже подумки хлопець. – А може вже і подобається? Хм».

Мені б твою наполегливість та віру в себе в твоєму то віці.
Що? – Кіба щиро здивувався. – Але ти геть не схожа на невпевнену в собі людину!
Ага… До речі, кого ти тут виглядаєш?
Що? – хлопчина схопився на ноги. – Е? Та нікого. Нікого не виглядаю, просто сидів.

Тейваз пильно подивилася на брата.

І це, я, мабуть, час Акамару годувати.

Кіба ніяково всміхнувся, зістрибнув з даху на землю разом із щеням, та чкурнув в бік дому, а Тейваз помітила блокнот, який весь цей час лежав за його спиною.

Кібо?

Але хлопець вже не почув, тому Тейваз, дещо вагаючись, але вирішила погортати блокнот, який виявився альбомом з малюнками.

Ого… - Тейваз обережно та повільно гортала сторінку за сторінкою. – Ніколи б не подумала, … хоча, ні, думаю, малювання дуже личить Кібі.

Дівчина всміхнулася, а потім застигла, дивлячись на один із малюнків.

ОГО!

Тейваз швидко закрила блокнот, поклавши на місце, де він перед тим й лежав, і спочатку планувала його залишити на даху, щоб Кіба навіть не запідозрив, що вона його гортала, але зрозуміла, що хтось ще може знайти, а це вже буде набагато гірше, ніж якщо лише вона.

«Не знаю, прийме таке Тсума, якщо взнає чи ні, але підколювати його точно буде, тому краще хай все залишається, як є. Тим паче, це ж лише малюнки, вони нічого не означають, але, якщо скласти 2+2… Ні, я знову фантазую і лізу, куди не треба».

О, Тейваз! – з думок її вирвав Кіба, який видно повернувся за блокнотом. – А ти часом не бачила..?
Хлопець не договорив, бо саме помітив блокнот.

Що?
Та ні, вже нічого. – Кіба підняв та заховав його до куртки. – А ти блокнот не чіпала?
Який? Ти як залишив мене раптово в цілковитій самотності, так я сумно тут і сиділа споглядаючи перші зорі, зраднику.
Е?
Казав, що одружишся на мені, а при першій же можливості злиняв, так?

Тейваз засміялася, Кіба, заспокоївшись, приєднався і вони вже разом спустилася з даху, але як тільки-но завернули до провулку, ледь не врізалися в Хінату та Неджі, які саме йшли з тренування.

Хінато! Ми щойно повернулися із завдання, а ти вже знову на тренуваннях?  
- А ти б краще брав з неї приклад.
                                                      
Промовив Неджі та пройшов, з ідеально рівною поставою, повз Кібу з Тейваз. 
Не можливо було не помітити, наскільки хлопчина вже змужнів.

Та якого ти до мен… - дівчина сильно стисла плече кузена, аби той замовк. – Ай! За що?
Вибач, Хінато, - всміхнулася Тейваз, не послабляючи хватку, - ми вже підемо.

Дівчина помахала на прощання Хінаті та повела брата далі провулком, кинувши легенько об стіну, через декілька сотню метрів, Акамару загарчав.

Охолов? 
Охолов. – відповів Кіба, обпершись об цегляний мур та відвернувшись від сестри. – Я думав, ти на моєму боці.
                                                   
А я і справді на твоєму. – дівчина збиралася вже піти геть, але наостанок мовила. – І запам’ятай, агресивний запал ніколи не буде показником мужності чи сили, лише страху та відсталості.
Ти бачила… - хлопець засмучено опустив голову.
Нічого я не бачила, але колись знову повернемося до цієї розмови. Мир? – Тейваз простягнула кулака.
Мир. – не змінюючи пози, відповів Кіба.
Мир? – не прибираючи кулака повторила Тейваз.
Тобі буде боляче, якщо вдарю по ньому.
Мені буде боляче, якщо не переконаюся, що ти не злишся на мене.

Кіба подивився нарешті на сестру зі своєю, як завжди, чаруючою посмішкою і обережно вдарив кулаком об її кулак.

Мир!
***

Не встигла Тейваз зайти до будинку, як на ґанку її зустрів Шикаку і одразу відправив до Цунаде.

Вона досі в себе?
Через той сувій, що ви доправили Самуїакі, у неї всі ці дні доволі заклопотані були, а завтра ви вирушаєте на місію.
Хто ми?
У П’ятої все і дізнаєшся. – Тейваз одразу спохмурніла. – Що? Не дивись на мене голодними очима, тебе ніхто не змушував запізнюватися на вечерю. Ти ж знаєш, в Йошино жорсткі порядки.
Добре, стрункіша буду, але впевнена, що Самуїакі своє отримав.
Ну, бо він хитра морда. Поспіши.
Так, точно, сенсею.
                                                         
Шикаку закотив очі та захитав головою із сторони в сторону, але із посмішкою на вустах, а дівчина ще раз зобразила вмираючу мармизу та направилася до Гокаґе.
                                                       
Йдучи коридором резиденції, вона зустріла Генму та ще двох невідомих їй шинобі, але з їх вигляду, Тейваз зрозуміла, що чоловіки належали до кланів Х’юґа та Абураме, в самому ж кабінеті, крім Цунаде, був ще Какаші. Як тільки вона побачила його, як тільки він поглянув на неї, перевівши погляд з поранених рук на обличчя та назад, то перед очима дівчини згадалася місія, точніше, її остання доба, а серце зрадницьки затріпотіло.

На добраніч, пані Гокаґе.

Цунаде кивнула і Какаші направився до дверей, пройшовши мовчки повз Тейваз. Дівчина могла заприсягтися, що в цей момент, через його абсолютно байдужі та холодні очі, температура довкола впала нижче нуля і вона немов отримала коліном в живіт, але не подала жодного вигляду. Як тільки Какаші вийшов, Цунаде звернулася до дівчини.

Я чула, що ти добре себе показала.
Сподіваюся, пані.
Що з руками?

Тейваз було соромно казати всю правду, тому вона просто коротко відповіла, що перестаралася на тренування.

Добре, але зайди до лікарні та залікуй їх, бо зранку ти підеш вже на наступну місію, і надалі твої завдання будуть регулярними.
Дякую, пані.
Хоча, чого це я, підійди.


Дівчина послухалася і Цунаде сама залікувала ушкодження.

Тут же роботи на лічені хвилини. – Цунаде всміхнулася. – Що ти там, заміж не надумала?
Тейваз скривилася, а П'ята засміялася.
Добре, йди. І тримай, - жінка простягнула пляшечку снодійного, - тут більша доза, але не зловживай.
Дякую, та на місіях я уникаю ліків. Маю бути впевнена в своїй реакції.
Так, я чула, що вона виручила на минулій місії, але і на завданні сон дуже необхідний.
То моїм командиром від тепер  і до кінця терміну буде Какаші?
Так, якісь проблеми?
Ні. Жодних.
                                                     
Цунаде підняла ліву брову та пирхнула.

Вільна.   

Тейваз подякувала і поспішила покинути будівлю, але бажання повернутися додому зникло, тому дівчина вирішила прогулятися торговими вуличками, де один за одним вже закривалися крамниці та ятки.

Не може бути? Ви ще відкриті? – радісно вигукнула Тейваз, побачивши світло в Ічираку Рамен.  
О, привіт, обманщиця.
Досі ображаєтеся? – сумно запитала Тейваз, сідаючи за стіл.
Насправді, ні, - кухар привітно посміхнувся, - але готуйся, я ще довго тобі пригадуватиму ту брехню про письменницю.
Точно!
Що?
Та згадала дещо про книги. – Тейваз задоволено всміхнулася, настрій почав повертатися до неї.
Тобі як завжди?
Чесно кажучи, я хотіла замовити дві порції, але ви змогли розвіяти мій смуток, тому так, як завжди. А чому ви сьогодні так пізно?
Та, затримав нас один клієнт, не зміг відмовити, але він взяв із собою.
А я Вас не затримую?
Ну, ти ж не проти споглядати, як я прибираю все тут?
Совість мене мучатиме, що я не допомагатиму, але не проти. А де Аяме?
Відпустив. Визвалася провести останнього клієнта, а Какаші і не заперечував.

«Он як…» - єдине, що прозвучало в  голові у дівчини.
                                                    
Хто знає, - продовжував кухар, подаючи рамен, - може щось в них і вийде. Вони ж гарно виглядають разом?
Угу. – всміхнулася Тейваз, топлячи палички в тарілці. – Вони обидва дуже гарні.
Хоча, я б не хотів, аби Аяме пов’язувала своє життя із шинобі. Це не те, чого б батько побажав своїм дітям та онукам.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Какаші/ОЖП, ніндзя, Хатаке, ОЖП, козаки, Генма, Неджі/Хіната, какаші, Кіба, шинобі, характерники, Асума, Хіната, інузука, Куренай, Нара, сакура, шикаку, Кіба/Неджі, Шикамару, Х’юґа, Неджі, Хана/ОЖП, хана, Наруто
Переглядів: 387 | Завантажень: 0 | Оцінка: 3.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 9 (частина 1).
Завантаження...