menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 30.09.2021 в 02:36
Фанф прочитано: 647 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 9 (частина 3). [ГЕНМА, твою наліво! Автор цього взагалі не планував, ВОНИ САМІ . Як?! Обережно ходіть повз Генму .]


30.09.2021, 02:36
Глава дев'ята (частина ІІІ)

За півдня вовк вперше відлучився від команди, вирішивши пополювати, але інші ще не збиралися робити зупинку. Перший привал команда Какаші влаштувала собі за годину до сходу сонця, коли Самуїакі вже навіть зміг їх наздогнати.

Що, вирішив переловити всіх білок в окрузі?
Ні, просто відпочивав від тебе. – відповів захеканий вовк, вмощуючися біля подруги, яка саме давилася рисовим хлібцем.
В могилі відпочинеш.
                                                           
А ти всім здатна допекти до живого, ще і за пару секунд? – запитав Генма, падаючи поруч.
А ось це звучало не дуже приємно. – шинобі знизав плечима. – Та і що, хіба людей так важко вивести із себе?
Ну, твій друг наче вовк. І що, ти робиш це навмисно?
Та нікого я не виводжу із себе. Це ти зараз немов маєш ціль таке зробити зі мною.
Нічого подібно, просто ти мене здивувала.
Чим же? Тим, що довго думала, немов ти весь час соломинку жуєш?

Генма всміхнувся.

Ну, це було просто кумедно, але я про Какаші.
Що? Це він постійно цькує мене, певно мені і йому дитину треба народити, щоб він нарешті перестав до мене ставитися, як до чужинки чи тягаря, а нарешті прийняв повноцінно.
Ні, ну, це вже на твій розсуд.
Я жартую. – Тейваз прискіпливо подивилася на товариша.
Але, чесно кажучи, я не здивуюся, що тобі і таке вдасться зробити, бо як ти з цього максимально спокійного та врівноваженого удава зробила он те, - Генма вказав на дерево, де відпочивав читаючи Какаші, - я не уявляю.
Тобто?
Ну, його неможливо із себе вивести, а ви вже декілька разів встигли спопелити один одного самими очима.
Та ми майже і не розмовляли, відколи покинули селище.
І я про те. Тому, тримай свою отруту при собі, не ставлячи місію під удар.

Генма з останніми словами підвівся, всміхнувся та повернувся на своє старе місце.

Здається, - із задоволенням промовив Самуїакі, - тобі зараз добрячий урок виписали.
Я б сказала, щоб ти закрив свою пащу, але і справді відчуваю себе років на шість зараз.

Тейваз доїла пайок та залізла до рюкзака, діставши звідти книгу.

Ну, значить, повернемося до плану «А». – дівчина хитро всміхнулася. – Ніякі образи не зупинять перед можливістю познущатися над цим зарозумілим шинобі.
-
Але, здається, тебе зараз просили якраз не робити нічого подібного.
Так я ж без отрути. – вогники заграли в очах характерниці. – Виключно дружні підколи, покажу, що все добре, а ненавидіти один одного будемо в селищі.

Договоривши, Тейваз стрибнула на гілку до Какаші та прийнялася зачитувати в голос сторінку, на якій завчасно залишила закладку:

Дозвольте мені доторкнутися до вас, - прошепотіла дівчина над самим вухом шинобі в масці, він, звичайно, одразу її помітив, але це не врятувало його від ризику ледь не впасти з гілки, через почуте.
                                                              
Щщщ що, перепрошую? – Какаші залився фарбою і закашлявся, а Тейваз стала перед чоловіком і продовжила зачитувати.
«Дозвольте мені доторкнутися до вас, - хрипко видихнув він, запускаючи пальці ще глибше і погладжуючи гладкий і пружний віночок її чуттєвого лона.» - Тейваз важко вдавалося втримувати сміх і від тексту, і від того, наскільки сильнішим стає рум’янець у Какаші. – «Юнак грайливо пестив слизькі і вологі пелюстки троянди, йому хотілося заритися в них обличчям і жадібно…»
Тейваз! – шинобі схопився на ноги. – Що ти збіса робиш?

Дівчина відійшла на пару кроків назад.

 « … і жадібно пити божественний нектар, тамуючи спрагу, подібно втомленому подорожньому в жаркій пустелі. Всі жилки в його тілі напружилися і тремтіли, як натягнута тятива. Його спис, що сочиться чоловічою силою…»
Припини! – Какаші хотів було забрати книжку, але Тейваз встигнула перестрибнути на сусідню гілку. – Це одна із перших його книг, він тоді ще не дуже вміло писав. Де ти її взяла взагалі?
Шикамару підігнав. Він знає один сховок свого татка, цікаву скриньку, тому руки геть, мені її ще треба повернути неушкодженою. Не заважай, я і так загубила абзац. « Вмираю, так мені хочеться спробувати вас. Я відчуваю запах вашого збудження і то, як ви тут чудово соковиті і готові для мене, моя трояндо. Я знаю, що повинен зробити. Довіртеся мені. Вам не буде боляче. Обіцяю.»   
І нащо ти це робиш? Я не розумію.
                                                          
Какаші ще досі відчував певне ніяковіння та сором, але почало з’являтися також щось схоже на злість, але на якусь іншу, невідому йому злість. Шинобі навіть не був впевнений, що правильно зрозумів власні ж емоції, також, якась частина його хотіла чи то посміхатися у відповідь, чи то оскалитися, але він її швидко подавив.

Хочу дізнатися краще, чим живе мій командир. – Тейваз показово закотила очі та обперлася об стовбур. – Я знову загубилася! «Якщо вона зараз візьме його в рот, він позбудеться останніх залишків самовладання і дівчина знову опиниться в ліжку, лежачи на спині з розсунутими ногами. А він видереться на неї, як…»

Тейваз скрикнула з переляку, бо навіть не встигла зрозуміти, з якою швидкістю Какаші опинився біля неї, майже впритул, заблокувавши прохід руками з обох боків. Його погляд попереджав про недобре, але дівчина вирішила не зупинятися:

«З того самого моменту, як я вперше побачив вас, я не бажав іншої жінки, хоча і розумів, що у мене практично немає шансів завоювати вас, - зізнався він. - І…». Е? – Тейваз наважилася поглянути з-під книги на Какаші. – Тут вже якась дурня почалася, я загубила той уривок.
- Ні. – просичав шинобі. – Ти чого? Продовжуй.
                                                          
Дівчина нервово сковтнула і ледь змогла відвести від Какаші очі, настільки він недобре на неї дивився, але аж занадто, на її думку, гіпнотично.  

«І чи перебували ви далеко, поза моєю досяжністю, або спокушали мене своїми чаклунськими очима, я весь час черпав з вас натхнення», кінець сторінки. – серцебиття Тейваз прискорилося, неправильні бажання почали захоплювати думки, але в одну мить дівчина змогла відігнати їх від себе і прийти до тями. – Але тут їх багато. Продовжимо читання, бо вони все ніяк не можуть насититися один одним, ну, ці двоє.

Тейваз всміхнулася, перегорнула сторінку і в цю ж секунду Какаші вирвав книгу з її рук, але перш ніж опустити, аби сховати до своєї сумки, дівчина встигла схопити її. Вони так і залишилися стояти, кожен із піднятою рукою догори, тримаючи книжку. Їх зріст не дуже сильно відрізнявся, тому це було не важко, Тейваз лише трішки довелося стати навшпиньки.

Відпусти. Я це конфіскую, віддам по закінченню.
А то що? Що ти мені зробиш?

Те, що зараз відчував Какаші, нагадувало йому лють, але водночас це була геть інша емоція, нова емоція. Чоловікові хотілося схопити цю жартівницю за шию і… Какаші нарешті зрозумів, що це були за емоції, такі подібні з люттю та злістю, емоції, крихту яких він завжди відчував, читаючи свіжонадрукований роман Джираї, емоції, через які він і сидів на тих книжках. «Ні. Ні. Нізащо, хворий ти виродку!»

Дівчина помітила як його недобрий погляд вмить став невинним і повернувся рум’янець. Какаші відвернувся, опускаючи руку та відпускаючи книжку.
                                               
Ти права. Нічого.

Шинобі збирався зістрибнути до низу, але його встигла окликнути Тейваз:

Зажди! Вибач. Я просто вже не знаю, як знайти до тебе підхід.
Що? – Какаші не очікував почути подібного, тому одразу розвернувся і розгублено поглянув на Тейваз. – Нащо тобі до мене шукати підхід?
Бо мені подобається Листя, я хочу довести йому свою відданість і залишитися тут, хто знає наскільки. Я… Що мені треба зробити, щоб мій командир нарешті перестав до мене ставитися, як до чужинки та тягаря, який прив’язали йому до шиї?!

Чоловік продовжував мовчки дивитися.

Так, в мене паршивий характер і я могла б йому піддатися, продовжити цю колотнечу чи вести себе так само холодно, як і ти, навіть гірше, бо я можу бути ще тією безжалісною сукою, але чомусь вперше я цього не хочу. Розумієш? – Тейваз поглянула на Какаші, але він так і мовчав. – Певно ні, бо я сама цього не розумію. Але тут мені не хочеться грати роль холодного, байдужого до всього стерва, мені хочеться піти на компроміс і, чорт би мене побрав, ПОГОВОРИТИ. Дипломатія, розумієш? Я?! Хоча звідки тобі знати. Мені просто вперше за дуже, дуже довгий час, якщо і не за все життя, було з кимось так легко з першої зустрічі, з першої хвилини, а потім, а потім щось сталося і ти почав немов карати мене за щось, немов тобі взагалі не сподобалося, що якась іноземка приперлася до вашого селища качати свої права. І будь би то хтось інший, я б не церемонилася, він би давно своє отримав, я б не принижувалася цими дурними розмовами чи спробами подружитися, але чомусь тут, у Листі все інакше, немов я і не я зовсім, чи навпаки, нарешті я – це я.

Дівчина видихнула, а тоді засміялася і з усієї сили вдарила по стовбуру дерева. Він дав тріщину, а рука дівчини розфарбувалася кров'ю.

Все. Вільний. Більше я не буду принижуватися. Я обіцяла почати собі нове життя, а натомість роблю все ті ж самі старі, забуті, дитячі помилки. Але, - Тейваз з-під лоба поглянула на свого командира, - якщо я вже і осоромилася, то договорю. В селищі робитимемо вигляд, що нас не існує, що я для вас порожнє місце, ну, і з вами ніколи не була знайомою, але на місіях, засуньте своє особисте ставлення до мене собі до заду і хоч інколи будьте не таким мудаком, яким ви є виключно зі мною. З іншими ви такий самий, як були тоді при першій зустрічі. Ні, звісно, ніякі мої почуття образи та гідності не вплинуть на мою віддачу для командної роботи, але знаєте, маленька б посмішка від командира б не завадила для відчуття, що я хоча б вже відношусь до цієї команди, а не воєнний кореспондент по проходці, який лише дратує всіх своєю присутністю. Але! Якщо це справді так, то визначиться вже раз і на завжди. Мене дістали ваші гойдалки, то ви друг, а то взагалі навіть не стараєтеся приховати свого зверхнього ставлення. Я втомилася плутатися та розбиратися у твоєму ставленні до мене.
Ти абсолютно права, Тейваз, - Какаші посміхнувся, - просто при першій нашій зустрічі ти офіційно була в статусі гостя, а вдруге, в статусі бранки і мені вже не потрібно було грати з тобою роль привітного члена селища, а можна було бути нарешті самим собою. Теплих почуттів ти в мене не викликала, як і те, що стала загрозою для мого дому. Але не в моїх правилах сперечатися із рішеннями Гокаґе, тому я все почув і погоджуюся з тобою. Вибач, що на місіях дозволив комусь із шинобі, за яких я несу відповідальність, почуватися погано, я не хотів цього. Командна робота для мене понад усе. Дякую за зауваження.

Какаші ще раз всміхнувся та зістрибнув з дерева, а Тейваз так і продовжила стояти, паралельно стовбуру ще декілька наступних хвилин, аж поки в її гомілку не прилетів сенбон, потрапивши в необхідну нервову точку, і Тейваз, втративши рівновагу, полетіла донизу.

Ну, - почав Генма, тримаючи Тейваз на руках, - цього разу я тебе зловив, але якщо знову ослухаєшся, поцілуєшся із землею.
Ти сам мене і скинув. – дівчина потягнулася і витягнула сенбон з ноги. – Будь хорошим хлопчиком, відкрий ротик.

На обличі Генми з'явилася усмішка і він забрав металеву голку назад.

Я тебе просив по хорошому.
Так я ж навпаки хотіла, як краще зробити!

Чоловік ще більш задоволено посміхнувся та випустив характерницю із рук.
                                                            
Ой, я ненависно. – не прибираючи посмішки, сказав Генма.
Скажи це моїм сідницям. – потираючи їх, через біль, відказала Тейваз.

Генма нахилився до дівчини, витягнувши перед цим з роту сенбон, та прошепотів на вухо:

А ти нам з ними побачення влаштуєш?

В Тейваз самі собою закрилися очі. «Вибачте, це що зараз було? Такого в мої плани не входило взагалі, хоч важко заперечувати його привабливість чи це мені здалося? Точно здалося, просто гумор, ти сама так буваєш любиш жартувати. Це точно просто…». Не встигла дівчина завершити думку, як Генма легенько вкусив її за краєчок вуха та пішов геть.

Коли Тейваз відкрила очі, щоб подивитися йому в слід, то лише помітила перед собою два вовчих ока.

Чи варто мені якось це коментувати? – підійшов Самуїакі ближче та сів поруч.
Я думаю не варто.  – прикриваючи вуста кулаком, відповіла дівчина.
Тебе щось зупиняє?

Дівчина зробивши глибокий вдих та на видиху відповіла.

Більше взагалі нічого. І я ж обіцяла собі почати нове життя, відпустити себе, а той шинобі непоганий для старту. Тим паче, з того що ми чули, серйозні стосунки і його ім'я навіть в одному абзаці ніколи не стояли, не те, щоб поруч.
Якщо ти звісно пам’ятаєш, як там і що у людей влаштовано.
Знаєш, враховуючи те, що це кажеш ти, це звучить не як, що в мене вже декілька років не було сексу, а доволі огидно.
Приборкай свою фантазію, жінко, я тільки поїв. Але виглядаєш ти все одно не дуже впевнено, ти ж розумієш, що цим можеш перекреслити собі все, що бажала?

Тейваз покосилася в бік командира, який якраз щось говорив хлопцям, а потім закрила очі та зціпила зуби.

Я і так вже стала занадто милою, аж огидно та і терпіти, невідомо заради чого, набридло. Я хочу тут не лише навчатись, я хочу жити, вовче, хоча б спробувати розслабитися. Якщо вже потім знову судилося складувати дрова, то дай цього разу я вперше їх хоча б сама наламаю. І нехай все вирішує доля.
Ой, будеш ти жінко плакати.
А ти переживати раптово став?
Звісно, наче мені подобаються твої шмарклі на моєму хутрі.
Не було такого! І помреш, а не дочекаєшся!
Ось веселою злюкою ти мені більше подобаєшся. Я спати.  

Самуїакі ліг та скрутився під деревом, а до дівчини саме підійшов Какаші.

​- Ти з Самуїакі заступаєте на вахту після Генми та Мути, після я з Токумою замінимо вас. Інтервал дві с половиною години. Вважай, час пішов. На добраніч.

«Ну, я ж ще та фаталістка».

Зрозуміла, командире.
Давай, хоча б семпай, як домовлялися.
Зрозуміла, семпаю.       

Здавалося, Какаші ще хотів щось було сказати, але натомість мовчки пішов на своє місце. Тейваз теж пішла на своє спальне та поглянула на зап’ястки: «Відчуття, що ці кайдани тут були завжди, бо причини, чому я їх на себе одягла, вже і не згадаю». Дівчина лягла та почала споглядати зоряне небо і так хвилина за хвилиною. До того, як вона мала заступати на варту ще було більше ніж пів години. Впала зірка, але дівчина вже багато років не загадувала бажань, натомість, Тейваз вирішила пройтися і ноги самі її, випадково, завели саме на бік, де патрулював Генма, сидячі на валуні.
                                           
А чи не рано ти зібралася мене підміняти? – чоловік зістрибнув з каменя, натомість обпершись об нього.
Обійдеся. – Тейваз наблизилася до Генми, майже не залишаючи між ними відстані. – Я просто ходила собі та дихала свіжим повітрям.
Ну, так, ми ж ночуємо не в лісі, повітря в таборі практично немає.
Тобі взагалі зручно настільки багато говорити з цією голкою у роті?
А що, із соломинкою було б зручніше?

Тейваз не відповіла, лише схопила зубами сенбон, щоб витягти його і в цей момент, Генма однією рукою викинув його кудись в бік, а іншу поклав дівчині на спину та притис до себе, помінявши їх місцями. Тепер Тейваз обпиралася об камінь, за єдиним виключенням, що зараз між нею та Генмою не було відстані взагалі. Чоловік вп’явся в її вуста своїми, а руками намагався пробратися до шнурівки її поясу, інколи перериваючись на те, щоб то грубо стискати, то ніжно пестити жіночі стегна. Тейваз вигнула спину, аби полегшити справу з поясом, але через цю позу добре відчула все бажання шинобі. Дівчина однією рукою обійняла Генму за шию, притискаючи до себе його сильніше, а іншу запустила йому в штани. Чоловік відпустив її вуста та прийнявся цілувати шию, чергуючи з укусами: ніжними, жорсткими, тими, що лише дражнили, змушуючи сильніше мріяти дівчину, аби він вже нарешті увійшов в неї. Тейваз відчувала його твердість та жар, а також не могла повірити, що знову здатна танути від чужих доторків. Так, напруга, що бігла її тілом була все ж незначною, але її бажання величезним. Вона майже забула, що тут взагалі насправді робить. Генма, коли закінчив вже і з поясом та зі шнурівкою на сорочці, схопив її обидві руки за зап'ястки та підняв їх догори, скрутивши хрест навхрест, а тоді більш агресивно вкусив за шию, потім спустився язиком до її грудей, однією рукою так і залишився тримати її руки, а іншою проник під сорочку. Тейваз лише зараз зрозуміла наскільки скучила за великими, грубими чоловічими долонями. Він ніжно стискав її груди, паралельно цілуючи їх, а тоді розвернув дівчину спиною до себе, все так само притискаючи до каменю. Провів руками спочатку по її грудях, потім талії, животу, зупинивши руку, навмисно дражнячи, лише на самому початку лобка, а далі присів та жорстко схопив Тейваз за сідниці, і коли почав стягувати з неї штани, то одразу вкусив за щойно відкриту оголену часину тіла. Тейваз простогнала, закусила губу, а тоді ледве знайшла в собі сили промовити:

Зупинись.

Чоловік одразу почув та послухався, хоч так і завмер навколішках перед дівчиною, тримаючись за пояс її штанів.

Ти впевнена? – Генма важко видихнув, намагаючись привести себе до тями.
Ні, але так. Зупинись.

Генма підвівся, натягнувши назад на дівчину штани та ляснувши її по дупі, а тоді засміявся та прийнявся зашнуровувати пояс, поки Тейваз так і стояла до нього спиною, відстані між ними було все ще не багато, лише щоб можна було зав’язати шнурівку. 

І що це було? – запитав чоловік, коли закінчив із поясом та прижався ближче до Тейваз, нахилившись до її шиї, а руки виставив по сторонам від дівчини.

Тейваз відчувала його тепле дихання на собі, його бажання, що ще не повністю зникло, вона сама ще не могла заспокоїтися, тим паче, коли він був так близько.

Я не маю ставити під удар нашу місії, адже так?

Тейваз спромоглася розвернутися обличчям до Генми. Він знову засміявся.

А це все не дуже ж допомагає уважному несенню варти? – дівчина хитро усміхнулася.
Ах, ти… Помста значить?
Ні, ти питав про побачення із моїми сідницями, от я вам його і влаштувала, а про продовження нічого не йшлося. Будемо вважати, ти попросив у них вибачення.

Генма не переставав посміхатися.

А ти дійсно здатна допекти до живого за пару секунд. Думаю, зараз ти заступиш на варту трішечки раніше, бо якщо я ще хоча б одну на мить тут затримуюся, то сумніваюся, що зможу й надалі тримати себе в руках.
Ну, так я піду продовжу свою прогулянку деінде. Мені п’яти хвилин вистачить подихати свіжим повітрям перед вартою.
Е, ні. Тут п'ять вільних хвилин треба вже мені.

Генма закінчивши говорити, почав нахилятися до губ дівчини, але тільки-но побачив, що вона хоче відповісти йому взаємністю, як різко випрямився та відступив на пару кроків назад.

Повелася.
Заслужено.
Щоб тобі всі наступні години ікалося.
Дякую, сонце, я теж від тебе втрачаю голову.

Генма ще раз наостанок посміхнувся та пішов в глиб лісу, залишився Тейваз на самоті.
 
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Кохання/ненависть, Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Куренай, Наруто, Нара, інузука, шикаку, Неджі/Хіната, какаші, Какаші/ОЖП, Асума, козаки, Неджі, ніндзя, Хіната, сакура, характерники, ОЖП, Кіба/Неджі, хана, Х’юґа, Генма, Шикамару, Кіба, шинобі, Хатаке, Хана/ОЖП
Переглядів: 647 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 2
До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Заскамили діда.

avatar
Безкінечність. Глава 9 (частина 3). [ГЕНМА, твою наліво! Автор цього взагалі не планував, ВОНИ САМІ . Як?! Обережно ходіть повз Генму .]
Завантаження...