menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 30.09.2021 в 13:58
Фанф прочитано: 478 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 9 (частина 5). [автор плаче]


30.09.2021, 13:58
Глава дев'ята (частина V)
 
Визвірився на неї чоловік із фотокартки, якого перед цим Тейваз, навіть не розгледівши обличчя, скинула в ущелину. Характерниця перевернулася, а чоловік стрибком опинився над нею і вона закрилася руками, готуючись заблокувати удар, але нічого не сталося. Шинобі Каменю кинувся до своєї дружини, яка досі не могла прийти до тями, стоячи на карачках, тримаючись за горло та кашляючи.

- Рюуен, ти як? – запитав чоловік, обіймаючи її за талію та допомагаючи підвестися.

Тут Тейваз перестала відчувати землю під ногами, не встигла вона зрозуміти, що сталося, як вже опинилася на гілці дерева разом з Какаші.

- Якого чорта, Тейваз? – запитав шинобі в масці, хоч остання була вже дещо розірвана, а обличчя поруч в порізах та заляпане кров'ю. – Що за підлітковий максималізм?

Щось прохолодне доторкнулося до обличчя дівчини, вона підняла голову і побачила, як крізь гілки дерев прориваються краплі дощу.

- Ходімо. – Какаші схопив її за плече, потягнувши за собою. – Ці двоє вже не загроза нашій місії, треба переконатися, що з хлопцями все добре і спробувати відірватися, бо моя чакра вже реально майже все. Думаю, на галявині ситуація не краща.

На околиці лісу вони побачили, як їхні товариші стоять перед все ще непритомним Х’юґа, прикриваючи його спини, а навпроти них троє шинобі Каменю, двоє з яких виглядають цілковито бадьорими, чого точно не можна сказати про виснажену команду Листя. Какаші з Тейваз в один стрибок опинилися поруч з товаришами.
                                       
- Звідки ті двоє? – запитав Какаші.

Половину обличчя куноїчі прикривало зачесене наперед біляве волосся, а шинобі, нижчого на зріст, грубі, багряні візерунки, між ними стояв захеканий чоловік середнього віку та зросту.   

- З-під землі. – відповів Генма. – Неочікувано, скажи?

Тейваз згадала слова ніндзя в лісі.

- Дурепа.

Хлопці подивилися на дівчину, але нічого не сказали.

- Що у вас з чакрою?
- Я все, в Муто трішки ліпше, а Токума просто чілить, йому найкраще.
- Самуїакі? – вовк кволо підійшов та вкусив дівчину. – Ні, дурнику, як ти?
- Певно, щось залишилося в рані, погано гоїться. Чому вони не нападають, бачать же перевагу?
- Ну, в того мужичка, що по-центру, видно чакри не більше нашого, ми все ж теж добре їх вимотали, а щодо тих двох, - Генма пригледівся, - схоже, не так давно вони бігали ще генінами за котами, не вистачає певно рішучості.
- Що ти там, дядьку, язиком своїм мелеш? – крикнула білявка. – Зараз ми покажемо, чого нам не вистачає, а чого в нас вдосталь!

Тейваз лише і встигнула помітити, наскільки важко дихають її товариші та підняти шаблю, направивши в неї чакру блискавки, приготувавшись до бою, коли троє з Каменю кинулися в їх бік.

- Тейваз!

Дівчина зреагувала і помітила, що Какаші показує пальцем в небо, яке вже давно затяглося чорними хмарами і зараз освітилося блискавицею. Загриміло, а характерниця полегшено видихнула та посміхнулася правим кутиком губ. Тейваз сховала шаблю в піхви та підняла руку до небес з відкритою долонею в яку моментально вдарила блискавка і пронизала характерницю наскрізь, а потім вирвалася розрядом з її тіла, охопивши його десятками маленьких, блакитних блискавиць, навіть очі дівчини світилися суцільним холодним вогнем, а весь залишковий розряд вийшов через долоню, утворивши величезний спис.

- Поцілунок громовержця!

Тейваз вдарила блискавкою в землю і абсолютно все, що було перед її очима, неважливо люди чи дерева, в радіусі декількох десятків метрів, впали долілиць цієї ж миті. Шинобі Каменю закричали, скрутившись від болю, навіть команда Тейваз ледве утрималася на ногах від ударної хвилі і теж відчула на собі частково силу природи.      
                                
- Час покінчити з цим.

Характерниця, чиї очі не переставали світитися, знову, але тепер двома руками, зловила блискавки та кинулася з ними до лежачих ворогів. Спочатку вона пронизала білявку, навіть розірвавши землю під нею, крик куноїчі рознісся округою, а потім Тейваз стрибнула до шинобі з гримом, розуміючи, що ворога без чакри можна залишити наостанок. Характерниця тільки занесла руку з блискавкою-клинком над хлопцем, як всіх довкола оглушив несамовитий крик:

- АМІБОШІ!!!

Попереду показалися ті двоє шинобі Каменю з якими Тейваз не закінчила сутичку в лісі. Чоловік міцно тримав свою дружину, яка волала, мов навіжена, не даючи їй вирватися. Тейваз так і застигла із піднятою рукою над хлопцем, що зціпивши зуби від болю лежав між її ногами та дивився пекельним поглядом на неї. Дівчина пару разів перевела погляд з нього на куноїчі та назад, поки його обличчя заливало дощем, таким вже сильним, що грим почав потроху змиватися і Тейваз чітко розгледіла в ньому того малого з фотокартки.

«Він її син… Вони не покидьки, які бажають смерті невинним людям, вони такі самі, як і ми і все заради якихось політичних інтриг, заради звичайнісіньких папірців, змісту яких ніхто з нас навіть не знає, вони просто виконують завдання, вони такі самі як і ми…». Тейваз колись вже втрачала віру у власні дії, у накази, у їх сенс, у правильність власних вчинків і от тепер знову рішучість покинула її, а блискавки її тіло. Лише якась мить втрати уваги, але цього вистачило, аби не помітити, як позаду неї опинився шинобі каменю, готуючись кинути їй в спину з десяток сюрикенів.

- Тейваз!

В останній момент, до неї кинувся Какаші, схопивши її та відлетівши з нею подалі від траєкторії попадання.

- Що ти твориш? Прийом, Тейваз, де ти зараз!? – запитав шинобі в масці, встаючи та витаскуючи сюрикен із гомілки.

За цей час Генма з Муто встигли знерухомити нападаючого та хлопця з Каменю. Іншим двом було зараз байдуже до шинобі Листя, вони просто припали до своїх дітей.

- Якого чорта?! – продовжував закіпати Какаші.  – Чому ти засумнівалася? Ти ж рубала всіх на право й на ліво до цього?! Що за раптові приколи в той час, коли ТВОЇ товариші в біді?!
- Вони…
- Що вони?! – Какаші грубо схопив її за плечі, штурхнувши, намагаючись остаточно привести до тями.
- Вони такі самі, як ми. Чому вони заслуговують смерті, бо просто їх Каґе наказав викрасти інформацію, яку наш – доправити? Вони не вбивці, не покидьки…
- Помиляєшся! Так, вони такі самі, як ми. Такі самі, як ми вбивці! Кожен, хто вирішив піти шляхом ніндзя – зробив свій вибір, підписав собі вирок. Він погодився з тим, що його вб’ють, так само, як і він вбиватиме десятки, а то і сотні людей до цього! І люди, які обирають зв’язати своє життя з нашим, заводити від нас дітей, одразу прирікають всіх на смерть та втрати! Але в мене до тебе єдине питання, - Какаші сильніше зжав її за плечі, - то ти таки одна з нас, з шинобі селища Прихованого в Листі, чи таки чужинка? Або просто його жителька, вогонь Листа, який такі, як я, вбивці, поклялися захищати, навіть ціною життів ніндзя інших селищ, навіть, коли цей захист полягає в доправленні інформації, а не невинного життя? І цей твій вибір ніхто не осудить, але ти маєш нарешті прийняти його, щоб більше не підводити команду, щоб кожен на місії був впевнений один в одному. Хто ти, Тейваз, брудна вбивця чи та, кого я буду захищати, мараючи свої руки та серце?

Дівчина тільки підвела очі на Какаші, як помітила Рюуен з піднятою катаною над ним, що світилася чакрою, тому теж схопила Какаші за плечі, останньої митті, помінявши себе з ним місцями і прийнявши удар на себе. Лезо катани вийшло через сонячне сплетіння, розірвавши  дівчині груди та спину, і зупинилося перед животом Какаші, лише на декілька міліметрів зачепивши його шкіру під одягом. Чоловік все так і тримав Тейваз за плечі, і коли побачив, як Самуїакі вгризся в шию куноїчі Каменю, і як жуки знищили останнього ворога, і як Тейваз почала всміхатися, а її вуста поступово зафарбовуватися кров'ю.

- Видно, - весело промовила дівчина, яка відчула неймовірну душевну легкість, - ти любиш, коли твій прес лоскоче клинок.
- Тей…
 
Ноги дівчини підкосилися, але Какаші легко зловив її, бо все ще не відпустив за плечі. Чоловік витягнув з її тіла катану та присів на землю, поклавши голову Тейваз собі на коліна.

- Самуїакі! – окликав він вовка, що з трудом, але таки піднявся із землі, де впав біля трупа куноїчі, та пришкандибав до подруги.
- Знаю. – він підійшов. – НІ!
- Пізно. – всміхаючись відповіла Тейваз. Лезо пройшло наскрізь і було збагачене чакрою, таку рану слиною вовка характерника не вилікувати, навіть кровотечу зупинити не вийде.  І, до речі, вітаю з виграшом. Ти отримав бажане. – дівчина засміялася, крізь біль, бо їй все ще було так легко.
- Що? Я не цього хотів… - Какаші згадав, як не раз думав, що Тейваз загине швидше, ніж він до неї прив’яжеться і все знову буде добре. «Я ж і справді цього хотів? То що зараз не так? Ми не подружилися, вона ж навіть встигла мене зненавидіти, я в цьому впевнений, так і мало продовжуватися, вона просто мала зневажати мене і думати, що я зневажаю її, я не хотів вже, щоб вона помирала, я просто не хотів знову когось втрати і ми ж не друзі, то чому мені зараз так здавлює в грудях, так ріже в горлі?…»
- Чого? – Тейваз вирвала його із роздумів. – Я не знаю про що ти, але я про твою ставку, семпаю, щодо мого терміну в дві місії.

Очі Какаші наповнилися жахом.

- Ні. Ти не помреш так просто. Ні, не на моїх руках.
- То переклади мене на травичку.

Дівчина посміхнулася та потягнула руку до обличчя Какаші, опускаючи йому бандану на ліве око.

- Ти і так забагато використав чакри. – Тейваз зупинила долонь на його обличчі, погладивши великим пальцем по щоці. – Хей, що з поглядом? Я ще, не дай Боже, подумаю, що ти переживаєш за мене, що за сум, семпаю? – ще раз всміхнувшись, вона нарешті опустила долоню.
- Тейваз. – суворо заговорив Самуїакі. – Цього разу ти мусиш це зробити.
- Забудь про це, вовче. Я ніколи подібного не зроблю з другом.
- Тейваз, ти ж пам’ятаєш, що тобі не можна тут помирати?
- Мені байдуже, ти знаєш. Померти тут так і зараз в рази краще, ніж ще довгі роки життя там.
- А як же тоді я?
- Ви про що? – до них підійшов Генма, а Муто залишився із непритомним товаришем.
- Та, вовк трішки головою вдарився, меле якісь дурниці.
- ТЕЙВАЗ! – загарчав Самуїакі.
- Я ніколи не зроблю цього з другом! – крикнула Тейваз, заплювавши, ненавмисно, його руду морду кров'ю, що і без того була доволі брудною після стількох бійок.
- Я не твій друг і ти це знаєш! Я вовк характерника і ти знаєш наше призначення!
- Та плювала я на твоє призначення. – слова дівчині давалися вже дуже складно, але все ж вона відчувала велетенську різницю між своїми станами до та після перепрограмування чакри, тоді на галявині вона і близько стільки сили не мала.
- Ми маємо поспішити, - Генма присів поруч із Какаші, - кордон із селищем Прихованого у Траві не так далеко, там мають бути медики.
- Не встигнете, тому вона має вирвати моє серце!

Чоловіки переглянулися, вони не очікували почути подібного.

- Пішов ти. – засичала Тейваз. – Ти мій друг, а друзям серце я не вириваю.

Какаші немов струмом вдарило і він на якусь мить побачив в її обличчі, обличчя Обіто.
                                    
- Ти не винна, що тобі попався вовк із кров'ю Інузука і саме той, який отримав здібність говорити. Саме через це ти сильно прив’язалася до мене, якби знав, прийняв би обітницю мовчання навіки.

- Ти б не витримав, дурний, дурний, вовче. – Тейваз хотіла було його почухати, але він ухилився. – Та і кажеш так, немов звичайного чотирилапого друга так просто вбити.
- Але характерники це робили споконвіку, для цього наш вид і вивели, і ти це прекрасно знала, ще до того, як отримати мене.
- Ти сам мене обрав. Вовк сам обирає свого…
- Господаря.
- Друга.
- Тейваз, так, обрав і ні секунди не жалкував про це, і ні граму сумніву в собі не маю, аби віддати за тебе життя.
- Будемо чесні, якби я сама сьогодні сумнівам не піддалася, то не лежала би зараз оточена трьома прекрасними чоловіками.
- Ні! – злісно заперечив Какаші. – Якби ти не підставилася під удар! Нащо ти це зробила??? Він передбачався для мене, нащо, Тейваз?
- Я б знову це зробила. Тут вже без жодних сумнівів та зволікань. Заради тебе, друга, товариша можна і в могилу.
- Що ти таке говориш?
- Тейваз, козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж. Ти знаєш наше покликання, знаєш, що якщо господар помре раніше за нас, ми не знайдемо спокою на тому світі і більше ніколи не переродимося навіть, щоб спробувати ще раз закінчити нашу місію.
- Козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж. Так от про що було це, а я думала метафора.
- Ну, вона такою і є, з могили я тебе не дістану, але здатен зробити твоє смертельне поранення таким, з яким ти матимеш шанс вижити. Давай, дівчинко, зроби це, сам я собі серце не вирву і тобі не згодую.
- Ти не маєш права її до такого змушувати. – Какаші радів зараз, що його бандана вже прикриває ліве око, яке наповнилося слізьми, а мокрою вона і так була через зливу.
- То що, копаємо яму? Відспівувати хто буде?
- Ні, я це мав на увазі. Має бути інший вихід, адже як потім з цим жити? Як потім це змити зі своїх рук?

Тейваз мовчала, хоча більше не через те, що майже не мала вже сил говорити, а через роздуми. Дівчина не хотіла, аби її друг жертвував своїм життям заради неї, але й прирікати його на ще більш жахливішу долю, і знову ж через її вину, вона теж не могла.

- Це. Моє. Призначення. Для цього я народився.
- Що за маячня? З якої ви країни чи селища? Що за характерники, козаки? Чому Тейваз здатна контролювати блискавки, але жодного разу не викликала їх, за виключенням оболонки для свого клинка?

Вони лише зараз зрозуміли, що Генма, який стояв поруч із ними, не був в курсі всіх деталей походження Тейваз.

- А у вас що, не прирікають нікого з народження на конкретну долю, не дуже просту, а? – поцікавився Самуїакі, а Генма просто змовчав. – Тейваз, я просто зараз тебе вироблю і попрошу хлопців все зробити замість тебе.
- Ні! – Тейваз хотіла було підірватися, настільки розізлилася через почуте, але Какаші її притримав. – Ні!
- Тоді не втрачаймо час, зробімо це. Це моє призначення і доля кожного характерника. Не один вовк у нього завжди на шляху, нам дуже пощастило, що ми так довго були разом, дівчинко, - Самуїакі ткнувся холодним носом їй в обличчя, дівчина посміхнулася та погладила вовка за вухом, - але не прирікай мене на вічну порожнечу й почуття не виконаного боргу. Та і дай вже відвалити, як просила. – вовк лизнув Тейваз за щоку.
- Якщо вона з’їсть твоє серце, то житиме?
- Так, рана звісно не зникне, але точно буде вже не смертельною. Всі внутрішні ушкодження заживуть, залишиться пару виразок з обох боків, але все ж це вже буде не поранення наскрізь. Все моєї життя та сили перетечуть до неї, а вовки характерників живуть не менше віку, якщо вдається померти власною смертю.
- Сили?
- Не переживай, Какаші, я не кусатиму тебе без дозволу. – відповіла Тейваз, ховаючи за усмішкою правду, про те, як насправді Самуїакі зчитує знання з людей. -  Просто мій словарний запас трішки збагатиться, ну, мовний запас.

На останніх словах дівчина сильно закашлялася та важко видихнула.

- Так, все, або зараз, або вирубаю тебе.
- Ні, я сама все зроблю.
- Тобі все одно доведеться попросити про допомогу, в тебе дуже мало сил, ти не впораєшся наодинці.
- Я нікому не дозволю до тебе торкатися. – дівчина скинула із себе руки Какаші та спромоглася сісти, але одразу ж довелося обпертися об лікті.
- Але хтось має залишитися поруч, як страховка, щоб впевнитися, що ти змогла закінчити весь ритуал, а не знепритомніла десь, через знекровлення.

Дівчина опустила погляд, розуміючи, що він має рацію, особливо зважаючи на те, як вона себе зараз почувала. Тейваз знову подивилася на друга, але вже сповненими сльозами очима, Какаші помітив якими смарагдовими та яскравими вони стали, та прошепотіла:

- Добре… Ти, як завжди, правий.
- Я за… - почав був Какаші, але дівчина його перебила.
- Генмо, залишишся про всяк випадок зі мною поруч?

Генма здивовано поглянув на Какаші, який дещо розгубився, а тоді кивнув на знак згоди. Дівчина розуміла, що, можливо, зараз дала ляпаса Какаші, але в цей момент, насправді, їй було абсолютно начхати на його почуття, та і вона просто нізащо не хотіла, аби він став свідком майбутніх її дій, але і сказати вона йому цього не могла, не наважилася б і не знала б, як пояснити причини. Тільки не він.

- Допоможеш дійти мені до лісу? – навіть злива не могла сховати її сліз. - Не хочу це робити тут просто неба, та і хащі трішки закриють від дощу.
- Звісно.
                               
Тейваз подала руку, сподіваючись, що Генма допоможе встати, але натомість чоловік взяв її на руки та поніс до нової межі лісу, Самуїакі шкандибаючи пішов за ними.


- Генмо, - почала Тейваз, коли вони вже зупинилися в гущавині лісу і дівчина обперлася об стовбур дерева, - тільки, будь ласка, відвернись, а краще відійти подалі.
- Тейваз. – Самуїакі суворо поглянув на дівчину, яка дістала кунай та не кліпаючи дивилася на його лезо.
- Просто відійти, а не залишити мене в спокої. – договоривши, Тейваз ледь не впала, але втрималася на ногах, ще до того, як шинобі встиг зреагувати.
- Генмо, - цього разу до нього звернувся вже вовк, - тільки не відходь далеко і все ж, як би вона того не хотіла, поглядай періодично, адже я не чистокровний і не впевнений наскільки все спрацює і що саме станеться з пораненням. Чесно кажучи, з минулою її чакрою, вона б вже мала бути непритомною, навіть мертвою, а не так добре триматися.
- Але, - Тейваз, мов дитина поглянула на друга, - якщо взагалі твоя смерть буде марною?!
- Якщо ти думаєш, що я після твоєї смерті повернуся додому чи залишуся розводити щенят Інузука, то ти погано мене знаєш. Досить зволікань. Давай трішки поваги до виду моїх батьків та нашого призначення.
Дівчина шмигнула носом та витерла рукавом сльози.
- Генмо, йди звідси. Будь ласка.

Чоловік підійшов до Тейваз, поклавши руку їй на плече та нахилився до вуха:

- Ти не монстр. – прошепотівши це, він відійшов глибше до лісу.

«Якби ж… Але все одно дякую, Генмо». Тейваз спустилася на одне коліно перед другом, тримаючи в правій руці кунай, Самуїакі підійшов до неї ближче:

- Дівчинко, мене тепер з тобою не буде, тому головне не забувай хто ти є і звідки прийшла, не загубись у власній пам’яті.

Тейваз просто кивнула, не бажаючи зараз вступати в суперечку, а Самуїакі востаннє лизнув її обличчя, дівчина натомість міцно-міцно його обійняла та перерізала горло, не випускаючи його з обіймів та вп’явшись зубами у власну руку, яка обіймала вовка за шию, за його, незважаючи на дощ, досі тепле хутро, аби не закричати від болю та ненависті до себе, до предків, що винайшли такий спосіб продовжувати собі життя, здобувати силу, ціною власних друзів, хоч і чотириногих. «І чим це відрізняється від того, коли брат вбиває брата, аби забрати його частину спадку собі і таким чином збагатитися?».
Тіло вовка розм’якло в її обіймах, а його кров повністю залила тіло та одяг дівчини. Тейваз обережно поклала Самуїакі на землю та прийнялася вирізати серце. Вона і не помітила, як припинився дощ, а з ним і її сльози, вона навіть потім не згадає, як саме вирізала серце, що взагалі бачила перед собою, що відчувала, крім важкої, крижаної брили на душі, її руки буцімто і не її були. Все, що вона пам’ятатиме – це наскільки гарячим було це серце, як воно зробило ще останній стук вже в її долоні, яким скляним став погляд її друга, і що вона точно не зможе викинути із голови – це смак його крові на своєму язиці.
Тейваз обожнювала сире м’ясо, ніколи не могла перед ним встояти, бабусі особливо доводилося від неї ховати вже замариноване чи готовий фарш, але це точно був не той випадок. Ні, після цього вона більше ніколи не зможе навіть поглянути на подібне без жахливих спогадів і того самого смаку. Можливо, якби дівчина під час відривання зубами, шматок за шматочком, жуванні та ковтанні серця близького їй створіння, не провалилася б емоціями немов в вакуум чи якийсь колодязь, вона б навіть і не змогла б втримати, ще на самому початку, всі нудотні позиви, але щось вимкнуло у неї частину свідомості і прийшла вона до тями, лише, коли вже поклала свого рудого вовка до свіжої ями.

- Я ніколи не знала, що треба казати в подібні моменти, якщо твою смерть, можна назвати подібним моментом. – якимось занадто байдужим голосом проказала Тейваз. – Що ж, тепер я і справді, характерниця, тільки затаврувати нікому. Козаки починають носити оселедець після першого свого бою, якщо змогли повернутися, а характерникам вибивали Йерь на плечі після першого Ярилового воскресіння. Але я цього не робитиму. Мені не потрібна пам’ятка про цей день, я і так ніколи не зможу забути того, що зробила та і частина тебе, тепер навіки залишиться зі мною. – Тейваз мимоволі поглянула на свого годинника і помітила, що скло розбите і половина його відсутня взагалі. – І знаєш, я хочу, щоб частина мене теж завжди була з тобою.

Тейваз цієї ж миті відрізала свого хвоста та поклала під лапу Самуїакі, волосся в одну мить втратило свій яскравий колір, ставши однотонним, темним, а зачіска розпустилася вже повністю, перетворившись на короткі, різної довжини пасма.

- Прощавай.
                                       
Дівчина одним помахом руки засипала могилу, але поглянувши довкола не знайшла жодного каміння, аби залишити замість надгробку. Раптом Тейваз відчула на своєму плечі велику, теплу долоню – це повернувся Генма, який тримав в іншій руці невеликий валун та поклав його на свіжу могилу.


- Дякую.

Чоловік кивнув, а тоді зняв із себе жилетку та накинув її на дівчину, враховуючи, що вся її сорочка була добряче розірвана, через яку виднілися з обох сторін відкриті рани, але це і справді вже були дві рани, а не одна суцільна. Генма поклав її руку собі на шию і таким чином вони і повернулися на галявину, Какаші сидів там, де і перед цим. Він одразу побачив Тейваз, як тільки вони показалися з-за дерев, але впізнав її не одразу, її погляд, її вираз обличчя, навіть, немов риси обличчя, абсолютно змінилися, стали більш суворішими, різкими, сірими, а шкіра ще більш блідою, наскільки її можна було розгледіти за повністю скривавленим обличчям. Підійшовши до Какаші, Тейваз прибрала руку з шиї Генми та, навіть не поглянувши, пройшла повз шинобі в масці до невеличкої річечки, що більше нагадувала струмок.

- Тейваз, - озвався Какаші, - як твоє поранення? Зможеш самостійно рухатися?
- А що, зараз ти мене несеш? – холодно відповіла дівчина. – Так, тільки я хочу змити всю його кров хоча б із власного обличчя.

Тейваз нахилилася до води, зачерпнувши її до долонь, та разів десять, не менше, вмилася, а потім взялася полоскати рота так само декілька разів під ряд, ледве припинивши це робити, коли відчула що їй вже не вистачає дихання. Нарешті дівчина підвелася, дістала той самий кунай та жбурнула його якомога далі, він зник у верхівці дерева на тому боці, з якого злетіли, галасуючи, ворони, і цього ж моменту дівчина на повну відчула весь фізичний біль в грудях, схопилася за поранення, помітила, що кровотеча знову відкрилася і втратила свідомість, впавши обличчям у воду.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: Кіба/Неджі, хана, сакура, ніндзя, Х’юґа, ОЖП, шикаку, Хіната, характерники, Куренай, Генма, Кіба, Шикамару, Хатаке, Асума, Неджі/Хіната, Нара, Хана/ОЖП, інузука, Какаші/ОЖП, шинобі, Неджі, козаки, Наруто, какаші
Переглядів: 478 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 4.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 1
ФУМ, чому ти ріжеш назви глав? Мені ж лінь виправляти тепер.

avatar
Безкінечність. Глава 9 (частина 5). [автор плаче]
Завантаження...