menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 30.09.2021 в 14:45
Фанф прочитано: 505 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 9 (частина 6). [Та пішов ти, Хатаке Какаші!]


30.09.2021, 14:45
Глава дев'ята (частина VІ)
 
***

Пробач, - до лікарняної палати залетіла Хана із величезним оберемком соняхів, - сьогодні я теж лише на декілька хвилин.
                                                                  (Julie Douglas)

Хана замінила квіти у вазі, збираючись попередні айстри викинути на зворотній дорозі, та сіла біля ліжка Тейваз.

Цього разу ти тут застрягла щось довгенько, – кузина взяла долоню Тейваз у свої. -  А я лише втретє за весь цей час була у селищі і то практично без вихідних.
Та не картай ти себе так, ти в принципі єдина моя гостя. – тепер голос дівчини був позбавлений будь якого акценту, як і тоді, коли вона говорила за допомогою друга.  
Як так?
Ну, у всіх же місії, а хтось просто дуже заклопотаний, я це добре розумію. – Тейваз знову посміхалася, як і раніше, але кузина добре бачила все, що в неї було на душі по-справжньому. – Та і, якщо чесно, я ненавиджу, коли мене провідують у лікарнях, бо, ну, ви чого, я точно не хочу, щоб мною милувалися в такому вигляді хто-небудь. Просто раніше не казала, щоб не образити.
Я не хто-небудь, я – родина. І все ж… - не могла змиритися Хана.
Ну, Кіба один раз встиг зайти та пані Йошино, та і мені тут геть не нудно, я ж вже можу читати ваші книжки і все таке. – Тейваз погладила вільною рукою, тильний бік долоні Хани. – Не переймайся, мене ввечері виписують.
Вже? Ти хоч і корчиш із себе героїню, але точно не готова до виписки! Що вони собі думають?!
                                                            
Хано, я підписала всі папери, я тут вже більше місяця і ще однієї ночі не переживу. І я хочу вже цього клятого рамена! 
Хана нарешті теж відповіла усмішкою, але потім дещо спохмурніла.
Навіть Какаші?    
Що Какаші? – запитання, через шум птахів під вікном, довелося повторити двічі.
Ну, він довго був у відгулах після вашого повернення і сьогодні я його бачила біля квіткового магазину.  
А чому б він мав мене провідувати?
- Ну, хоча б тому що ти врятувала йому життя!
Е, ні. Ні, ні, ні, ні. – Тейваз забрала руки, і не те щоб навмисно, а через активну жестикуляцію. – Давай не будемо підтасовувати карти, це він мені врятував життя і через мене ледь не підставився. Я просто повернула борг і сподіваюся спокутувала свій єблізм на місії. Все. Він нічого мені не винний, а тоді б чому йому провідувати людину, яка точно вже виживе, але ще й викликає в ньому купу негативних емоцій, а після того, як я провалилася, так тим більше. Він певно бачити мене не може без почуття нудоти. Єєєє. – Тейваз підняла великий палець догори. – Я вмію будувати стосунки із командиром, якщо він, звісно, не зробив все можливе, аби я більше ніколи не потрапляла до його команд.
Це не дуже схоже не нього… Або схоже. Я не знаю, але думаю, ти точно перебільшуєш, хоча все ж таки, міг хоча б той клятий рамен і принести разочок.
Зате ти була поруч зі мною кожну свою вільну хвилинку. Сама хоч встигала відпочити та поїсти?

Хана ніяково всміхнулася та почухала потилицю.

Я маю вже бігти, але ледь не забула, тримай. – кузина дістала коробочку з кишені, Тейваз її відкрила і побачила там свій годинник. – Це скло з алмазною печаткою, можеш хоч молотком по ньому гатити, але і подряпини не залишиться.

Тейваз щиро кинулася обіймати сестру.

Дякую, дякую, дякую тобі. Цей годинник дуже важливий для мене. Звичайно, я все одно тепер боятимуся його вдягати на місії, щоб ти там про якість скла не казала, але він завжди буде зі мною, щоправда в цій же коробочці та в сумці на стегні.

Хана, поклала годинник на тумбочку, обійняла Тейваз міцно у відповідь та зарилася носом у її волосся, що досі залишалося у повному безладі. Вона б так і сиділа, але під вікном знову голосно зашуміли птахи і це змусило повернутися із думок до реальності.

Тейваз, - прошепотіла Хана на вухо дівчині, - дозволиш мені дещо зробити, але не кажи нічого з цього приводу, поки я не повернуся з місії, добре? Можна? 

Характерниця цілком зрозуміла про що мова, вона так і не забувала ті думки, які передалися їй від Хани при першій їхній зустрічі, думки Хани щодо незнайомки.             

Та…

Не встигла договорити дівчина, як губи кузини поринули до її губ. Вони були такі теплі, ніжні, вологі і вона явно знала, що з ними робити, а також із губами Тейваз. Насправді, характерниця давно про них мріяла, але проганяла ці думки від себе як надалі з двох причин, однією з якої були їх кровні вузи, але ж, промайнуло зараз в голові дівчини, їм же не дітей спільних народжувати, і вона відповіла на поцілунок, запустивши свої пальці у довге та шовковисте волосся Хани.

Я ж просила нічого не казати, поки я не повернуся. – всміхаючись прошепотіла Хана, а тоді поцілувала Тейваз в чоло, віддала їй пакет з одягом, який обіцяла та попрощалася, поспішивши на наступну місію.

Ввечері нарешті прийшла Цунаде.

Пані Гокаґе, ви моє сонце світанкове! – скочила на ноги Тейваз вже повністю одягнута, та ледь не втративши рівновагу, вчасно схопилася за бильце ліжка, але злякалася, що Цунаде це помітила і передумає сьогодні виписувати.
На вулиці сутінки, яке сонце?
Випустіть мене, просто випустіть!

Тейваз скорчила благальну мармизу та склала руки, мов в молитві.

«Кого ти хочеш обдурити, дівчино? – подумала Цунаде. – В твоїх очах все написано, але і справді краще тобі буде повернутися до нормального життя, ніж продовжувати лікування тут, коли тепер ці стіни повні гучної тиші, а не вічного сарказму того кудлатого вовка».

Іди звідси, щоб мої очі тебе не бачили. – махнула Цунаде в її бік рукою.
- Волю домашнім ельфам!
Боже… і кого я тільки в шинобі приймаю.
                                                         

Награно, або, можливо, не зовсім, обурилася Цунаде, коли Тейваз прямо пролетіла повз неї на вихід.
Тільки переступивши поріг лікарні, Тейваз прибрала фальшиву посмішку з обличчя, натягнула капюшон, певно, від Кібиної кофти, що була їй майже до колін і рушила в бік Ічираку. Там вона замовила підряд три порції рамену, а потім пішла шукати першу ліпшу, головне щоб ще відкриту, продуктову крамницю, аби накупити там купу шоколаду, вафлів, чіпсів та якогось гострого соусу. Взагалі, дівчина заходила виключно за грушевою содовою, але щось пішло не так і тепер вона купу упаковок несла в самих лише руках, намагаючись не впустити їх і згадати, де в селищі вона раніше вже бачила пірс. Блукаючи сповненими людьми вулицями, Тейваз дивилася виключно в землю, тому не дивно, що таки врізалася в перехожого, ледь не вронивши все з рук.
                             
Ти?
Я. – всміхнувся Какаші. – А ти, я бачу, пограбувала весь дитячий майданчик?
                                           
Як завжди дотепно, але не вгадав. – «Що? Сьогодні рак у Венері, тому в тебе настала фаза привітності, а завтра знову все стане на свої місця?»
Навпаки, збираєшся цим підкупити всіх дітей Листя?
Ні, я збираюся це все запихнути в себе за один раз, щоб потім ненавидіти себе, адже, насправді, я вже пограбувала Ічираку і на їжу більше дивитися не можу, лише спочатку знайду, де той клятий пірс.

Тейваз хотіло було нарешті піти собі далі, але Какаші не дав їй цього зробити, заступаючи дорогу.

А нащо тоді їсти, якщо знаєш, що чомусь картатимеш себе за це?
Якщо питаєш, отже тобі не зрозуміти. Крім того, робите те, за що я потім себе ненавидітиму – ось мій справжній шлях ніндзя.

Какаші пильно подивився на дівчину, яка весь час навпаки уникала з ним зорового контакту та промовив:

Отже, ділись. - а тоді вихопив всі солодощі зі снеками і викинув їх в протилежний від Тейваз бік. - Члени моєї команди не будуть навмисно шкодити собі.

Тейваз в мить зашарілася, ще і так сильно, що вперше зраділа відсутності яскравих пасм на голові, бо вони б її точно видали, навіть не зважаючи на сутінки.

«Та подивись ти на мене вже!» - закричав подумки Какаші, з бажанням взяти дівчину за підборіддя та розвернути до себе, але натомість схопив її за зап'ясток та потягнув за собою, всміхаючись.

Ходімо, я покажу тобі, де той клятий, як ти виразилася, пірс. 
Що?! – дівчина геть вже розгубилася і нічого не розуміла, що ж він собі там взагалі думає. – Дай я хоч собі спершу палець зламаю.

Чоловік зрозумів відсилку, через що не зміг стримати самовдоволеної посмішки, ведучи Тейваз поміж натовпу.

«Ну, він довго був у відгулах після вашого повернення і сьогодні я його бачила біля квіткового магазину» - пролунали в голові Тейваз слова, які вона почула вдень від кузини, а потім ще згадала букет, що бачила в Ічираку, з запискою «Дякую!», хоча і без нього було вже достатньо, тому дівчина вирвала свою руку із хватки Какаші. Чоловік здивовано зупинився та поглянув на Тейваз, яка зараз просто спопеляла його поглядом.

«Добре, а може і не дивись на мене, точно не так… Відчуваю себе зараз п’ятирічною дитиною, яка певно десь облажалась». 

«Зате ти була поруч зі мною кожну свою вільну хвилинку» - пригадалися Тейваз тепер вже її власні слова, а тоді вона випалила із неймовірною злістю в голосі:

Та пішов ти, Хатаке Какаші.

Їй хотілося штовхнути його з усієї сили, вдарити його, накричати і ще раз вдарити, але натомість вона просто чкурнула в протилежний від нього бік, відчуваючи, як бинти на грудях просочуються кров'ю.
                                           
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба, Юрі/шьоджьо-ай, Романтика | Додав: KunoichiHatake | Теги: сакура, Нара, хана, какаші, Какаші/ОЖП, Кіба/Неджі, Хана/ОЖП, інузука, Шикамару, Х’юґа, ОЖП, Хатаке, ніндзя, характерники, Неджі/Хіната, Хіната, Неджі, Наруто, Кіба, шинобі, Асума, козаки, Куренай, Генма, шикаку
Переглядів: 505 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 3.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 1
avatar
Безкінечність. Глава 9 (частина 6). [Та пішов ти, Хатаке Какаші!]
Завантаження...