menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 21.01.2022 в 01:24
Фанф прочитано: 360 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Чотири страшні таємниці замку розвідників


21.01.2022, 01:24
- А може, краще не треба? – жалібно застогнала Хісторія, ховаючись за спиною Імір.
- Та годі, не бійся! Весело буде! - бадьоро заявив Конні, першим крокуючи вперед.
Зараз ніхто, напевно, навіть згадати не зміг би, кому спала на думку ця дивна витівка. Однак якось так сталося, що сидячи ввечері за чаєм, Армін, Жан, Конні, Саша, Райнер і Бертольд завели бесіду про чотири страшні таємниці замку, що служили штабом легіону розвідки. Слово за словом, і розмова прийшла до того, що ця ніч – найбільш підходяща для того, щоб усі їх розгадати! І от ніхто оком змигнути не встиг, як усі разом підірвалися і рушили на пошуки пригод.
Однак коли до місця, що служило домівкою першої таємниці, залишалося всього нічого, у декого з них несподівано затремтіли коліна і, можливо, всі б розвернулися і рушили назад, в світлу-затишну їдальню, але ентузіазм Конні виявився несподівано сильним.
- А якщо там прафда щось страфне? – пробурмотіла Саша, жуючи захоплене зі їдальні яблучко.
- А й справді, - прошепотіла Хісторія, не наважуючись залишити безпечну зону за спиною Імір. – Якщо вірити тому, про що шепочуться солдати… часто ночами з цього занедбаного тунелю можна почути жахливі звуки, що нагадують стогін душ в глибинах пекла. Подейкують, це привиди розвідників, які колись померли, не можуть знайти спокій. І якщо підійти надто близько… то можна навіть побачити зловісні тіні, що тремтять на стінах тунелю у світлі слабкого вогню, який горить так, ніби світить з того світу.
- Та годі! Хіба там може бути щось, з чим ми не впораємося? - засміявся Конні і першим повернув за ріг. Решті нічого не залишалося, як піти за ним.
На мить щелепи Саші завмерла... а потім запрацювали з потроєною силою, істерично пережовуючи яблуко. І це, мабуть, був єдиний звук, що розрізав ніч, крім ледь чутних, зловісних, моторошних стогонів, що долинали з боку старого тунелю!
- Матінко! - запищала Хісторія, щосили притискаючись до Імір, яка мужньо обняла її.
- Тихіше, не бійся, я з тобою, - прошепотіла дівчина, гладячи тремтячу від страху світлу маківку.
Йти далі, здається, розхотілося всім… крім Конні, очі якого тільки яскравіше спалахнули.
- Нічого собі! Навіть подумати не міг, що там насправді яесь жахіття виявиться! – із захопленням вигукнув хлопець. Судячи з поглядів друзів, ентузіазм його ніхто, м'яко кажучи, не поділяв, але визнати це відкрито означало вдарити обличчям у бруд для всіх… крім Хісторії, якій, через її зворушливу сутність, переляканий вираз обличчя тільки додавав мімімішності і посилював бажання захистити від усіх можливих бід та прикростей.
Тому коли Конні рушив далі до тунелю, ні в кого просто не залишалося іншого вибору, як піти за ним.
- Ні, це вже не смішно! – шоковано видихнув Армін, коли друзі завмерли перед входом у тунель.
Тінь, що танцювала на холодному камені, була чимось дивним, деформованим і від того жахливим. У тьмяному, потойбічному світлі її контури постійно змінювалися: вона то на мить розділялася надвоє, то знову зливалася докупи, то тяглася стінами, викидаючи кінцівки. Дивлячись на цей моторошний танець самої темряви, хлопці ще дужче затряслися від страху, чуючи посилені луною стогони і шарудіння.
- Ми... маємо дійти до кінця і з'ясувати, що там відбувається! - несподівано для всіх, нерівним голосом заявив Жан, коли Конні вже розвернувся на сто вісімдесят градусів і мав намір звалити до бісової бабці. - Що б там не було, ми повинні зустріти це мужньо, з високо піднятою головою.
Не бажаючи поступатися в хоробрості Жанові, друзі разом проковтнули клубки в горлі і ступили в тунель. Від звуків, джерело яких ставало дедалі ближче, справді кров застигала в жилах. Тому свій наступний крок кожен намагався ступати все безшумніше і безшумніше, навіть Саша припинила жувати яблуко. Та що там, страшно було дихати!.. поки наступний поворот тунелю не відкрив те, що наповнювало ці стіни моторошними пекельними стогнаннями:
На підлозі стояла невеличка олійна лампа, в якій горів тьмяний вогник. І в її світлі, сидячи на колінах у Ерена, Мікаса обіймала його, запускаючи пальці в коротке темне волосся. А руки юнака, що обвили її талію, рішуче притискали струнке тіло до міцних грудей. Їхні губи так і завмерли, пристрасно торкаючись один одного… тоді як повні паніки очі повернулися в бік друзів, що несподівано приперлися.
Від здивування всі разом гикнули і завмерли як укопані, тоді як Жан скривився, наче ковтнув змішаного з оцтом риб'ячого жиру: мабуть, він би вважав за краще побачити примар, що розчленовують труп місцевого кошеня.
Тиша протрималася близько хвилини, і зруйнував її радісний крик Арміна:
- Я ЗНАВ!
Закашлявшись, Ерен та Мікаса нарешті відлипли один від одного, але з місця так і не зрушили.
- Друзі, чого ж ви мовчали?! - продовжував Армін, весело стрибаючи тунелем. - Я ж так чекав, так сподівався, що ви нарешті розберетеся у своїх стосунках і все у вас буде добре! Я такий радий, словами не передати! До речі, Ерене, - пошепки промовив Армін на вухо другові. - Як вирішите переходити до... ну ти зрозумів, до наступного етапу... загалом, звертайся, я тут деяку літературу нарив, допоможу-проконсультую, щоб все було ОК!
- Арміне, заспокойся, тебе понесло! – напружено процідив Ерен, спостерігаючи за тим, як щоки не глухої Мікаси, яка все чула, покриваються рівномірним червоним.
- Вибач, ти маєш рацію, - ніяково кивнув хлопець. – Просто я такий радий за вас! Ви навіть не уявляєте, як я хотів, щоб ви були разом!
- Та ми вже зрозуміли, - тяжко зітхнув Ерен.
- Ну, все і так було зрозуміло, – добродушно засміявся Райнер. - Всі ви, закохані парочки, однакові і розібрати, що в когось із вас на душі, раз плюнути! Що ви, що Бертольд зі своїми млосними поглядами убік…
- Гей, Райнер, тихіше, про що ти взагалі? - панічно замахав руками раптово почервонілий Берт.
- Ну годі вже, адже все з тобою ясно! - усміхався Райнер, поплескуючи друга по плечу. – І я думаю, що тобі давно вже час сказати їй…
- Краще б своїм особистим життям зайнявся замість того, щоб за чужим маніакально стежити, - пробурчала Імір.
- Щоб ти знала, у мене на любовному фронті все, на щастя, чудово!
- Та невже? – підняла брову дівчина.
- Звичайно! Моя богиня від мене без тями, я це точно знаю! - упевнено повідомив Райнер, дивлячись на Хісторію. Сама вона тим часом, відчуваючи його погляд, розгублено закрутила головою - наче намагалася зрозуміти, чи не стоїть у неї за спиною хтось, на кого Райнер так наполегливо дивиться.
- Ну так, звичайно, - фиркнула Імір, власницький притискаючи Хісторію до себе.
- Це все, звичайно, круто, але може ми таки повернемося до наших баранів? – напружено процідив Жан.
- А правда ж, - Згадав Конні. - Є ще цілих три таємниці!
- Які ще таємниці? - здивовано поцікавилася Мікаса.
Вислухавши розповідь друзів про чотири страшні таємниці замку, які вони будь-що збиралися розгадати… а також дізнавшись, що завдяки зрадницькому відлунню стали однією з них, Ерен та Мікаса спочатку синхронно почервоніли, а потім повідомили про своє бажання приєднатися до розслідування. Ніхто не заперечував проти такого розкладу, тож загін, уже в розширеному складі, рушив до місця, що зберігало другу таємницю.
- Якщо вірити чуткам, це відбувається щомісяця – у ніч, коли Місяць починає спадати, – говорив Конні, безшумно спускаючись сходами. – І сьогодні саме така ніч! З особистого льоху командувача Ервіна постійно долинають якісь дивні звуки: шепоті, копошіння, стукіт. Притому, що сам льох повинен бути зачинений, тому що ключ від нього має тільки Ервін. Деякі солдати підозрювали, що він сам чогось там посеред ночі лазить. Але цю теорію швидко спростували: просто перевірили, чим зайнятий командувач, коли це відбувається. Як виявилося, на момент перевірки він спав у себе, доки у підвалі щось відбувалося. А сам льох так і був зачинений на замок!
- Ну, і як же ми туди потрапимо? - невдоволено кинув Ерен.
- Побачимо, може пощастить! - оптимістично заявив Конні, викликавши хвилю ненависті у своїх супутників.
Однак незабаром від обурення не залишилося й сліду: моторошні звуки, що долинали від підвалу сходами, змусили забути про все на світі. Навіть Мікаса, зіщулившись, пригорнулася до Ерену – чим чимало всіх здивувала: ніхто й подумати не міг, що найкраща бійчиня випуску, яка без вагань іде в бій на натовп титанів, виявляється, боїться привидів!
Наступним сюрпризом для друзів стало те, що двері до льоху були відчинені. Від такого несподіваного повороту у всіх засмоктало під ложечкою: мабуть, кожен був упевнений, що двері будуть зачинені, і вони просто розвернутися та підуть назад, але ця геніальна задумка, схоже, провалилася.
Не бажаючи уславитися один перед одним боягузами, розвідники зібрали волю в кулак і, не запалюючи лампи, увійшли в льох.
Побачене змусило кожного стрепенутися від жаху, а найлякливіших ще й скрикнути: посеред льоху копошилося дві дивні тіні! Але варто було їм зайти, обидві негайно розігнулися і подивилися в їхній бік!
Не пам'ятаючи себе від страху, Армін тремтячими руками запалив лампу... а через секунду ледь не заматюкався. Разом з усіма іншими товаришами.
- Ох, малі… це ви! От якось незручно вийшло, – ніяково посміхнувся Ханнес, чухаючи потилицю. – Ми ж ніби двері зачиняли…
- Але ж ви нічого не розкажете, так? – добродушно засміявся Піксіс, поспіхом ставлячи на місце невелику дерев'яну діжку. – Не зрозумійте нас неправильно, ми не хом'ячимо чуже добро! Просто ваш командувач… такий файний лікер готує! Як тут встояти можна? А ділитися не хоче – все заперечує, каже, що нічого не робить. Ну ось і доводиться... ми вже з’ясували, коли в нього нова партія готова, підраховувати навчилися, от і ходимо собі відливаємо собі помаленьку. Тільки не кажіть йому, що бачили нас у нього в штабі, а то... хе-хе!
Якщо хвилину тому друзі не висловлювалися благим матом від подиву, то зараз їх від цього стримало, хіба що, розсудливе бажання зберегти обличчя. Нічого не кажучи, вся група шукачів пригод покинула льох і, сподіваючись розвіяти відчуття власного обдурення, попрямувала до наступної таємниці.
- Ця кімната - справді той же жах! - промовив Конні. – Чи не кожної другої ночі ті, хто проходять повз неї… розповідають про страшні крики та звуки ударів – ніби самі демони катують душі нещасних. Подейкують, це страждає примара молодого солдата, який колись повісився в якійсь кімнаті на поверсі, можливо навіть в тій самій.
Зупинившись перед тією кімнатою, друзі простояли ще кілька хвилин, перш ніж наважитися потягнути за ручку дверей, які приховували за собою цілий потік жахливих звуків. Зрештою Райнер, зі словами «мені це набридло», відчинив двері… і негайно завмер разом із рештою друзів.
Дивлячись прямо перед собою, на освітлену тьмяним світлом кімнату, хлопці навіть і не знали, що збентежило їх більше: Петра в корсеті, панчохах на підтяжках і чорній мереживній білизні, яка стискала в тендітній руці батога… чи зв'язаний Леві в бандажі та шкіряних труханах із слоником.
Німа сцена протрималася близько п'ятнадцяти секунд… після чого все полетіло шкереберть.
- ЦЕ!.. НЕ ТО, ПРО ЩО ВИ ПОДУМАЛИ! - скрикнула густо почервоніла Петра.
- Ми так і зрозуміли, - гикнув Армін і, першим прийшовши до тями, негайно зачинив двері. – Знаєте… нам краще забратися звідси, доки Леві не розв'язали.
- Ти, як завжди, маєш рацію, - негайно кивнув Ерен і, схопивши Мікасу за руку, першим помчав куди подалі.
Усвідомлюючи, чим те, що сталося, може для них обернутися, решта шукачів пригод відразу ж поспішили за ними.
- Якийсь дивний вечір, - пробурчав Жан, коли вони втекли досить далеко.
- А чого ти загалом хотів? - знизала плечима Саша: яблука саме скінчилися, жувати було знову нічого, і дівчина вирішила, що можна трохи поговорити з друзями.
- Схоже, ти маєш рацію, - приречено промовив Жан.
- Ну, залишилася остання таємниця, і я справді сподіваюся, що хоч вона не буде таким безнадійним знущанням, - пирхнув Конні. – І це – демон, який живе в одній із кімнат північної вежі. Кажуть, його часто можна там побачити у перші ночі спадання Місяця. Його помічали лише мигцем, лише кілька разів, і кожен очевидець описував зовсім різних істот. Хіба що зріст загалом буває лише двох видів… іноді цей монстр ледь не під два метри, а іноді воно не вище за нас з вами. Але в іншому цей демон щоразу зовсім інший.
- Звучить наче маячня, - скептично пробурмотів Армін.
- Маю погодитися, - пробурчав Жан, намагаючись не дивитися на Ерена і Мікасу, що йшли під ручку. – Усі попередні «жахливі таємниці», і то звучали не так по-ідіотськи.
- Так, думаю, нас знову чекає розчарування, - з сумом зітхнув Армін.
- Ну, давайте хоча б подивимося! - промимрив Конні. - Це ж зовсім недалечко!
- Добре, веди, подивимося що там, - знизала плечима Імір. - Все одно ніч даремно згаяли.
До потрібної частини замку друзі справді дісталися дуже швидко і, розбившись на групи, почали блукати коридорами, прислухаючись до всіх дивних звуків, які могли б долинати з кімнат.
- Гей, тут ніби щось є! - покликав Жан, притискаючись вухом до товстих дверей.
Вмить збігшись, друзі перезирнулися, тихенько відчинили двері і навшпиньки увійшли в кімнату.
- Ніби тут нічого немає, - Розчаровано зітхнула Саша, оглядаючись на всі боки.
- Ні, я напевно щось чув, - наполягав Жан.
– У тебе просто галюцинації! – пирхнув Ерен.
- Стули пельку! – розлютився Жан. - Це ти у нас псих, а не я!
- Що, ніяк не вгамуєшся? Між іншим…
Несподівано Ерен замовк: його перервав дивний, надзвичайно сильний дотик до плеча, який більше був схожий на незграбний удар. Спрямувавши погляд те що, що кілька секунд було предметом спостереження товаришів, хлопець побачив щось страшне:
Істота була приблизно одного з ним зросту. Дородне, кудлате, обдерте... з нього стирчало пір'я, гілки з листям, шматки потертого хутра! Воно рухалося повільно і незграбно, але й цього в зловісному тьмяному світлі спадного місяця було достатньо, щоб змусити друзів впасти в паніку!
- МАМО, ЯКЕ Ж ВОНО СТРАШНЕ! - заверещала Хісторія, взявши на себе тягар першого, у кого здали нерви.
- Невже для мене все закінчиться тут? – панічно крикнула Саша, ухиляючись від істоти, яка рушила в її бік. – І я що… більше ніколи тієї ковбаски не скуштую? Знала ж, що треба її більше заховати!
- Вибачте, що втягнув вас у це! - на все горло закричав Конні, перечіпляючись об стілець, що стояв неподалік, у спробах ухилитися від демона.
- Що б це не було, не бійся, я тебе захищу! - рішуче заявив Ерен, вистрибуючи перед Мікасою і прикриваючи її собою.
– Райнере! - скрикнув Берт, обливаючись ріками поту. – Якщо я зараз загину!.. скажи Енні… скажи… що я її… усі ці роки… усім серцем!
- Ти сам їй це скажеш, чуєш? - відчайдушно закричав Райнер, трясучи друга за плечі.
- Ну вас усіх до бісової бабусі! – гаркнула Імір. Схопивши Хісторію на руки, вона вибила ногою двері, що зачинилися, і негайно дала драпака, поки тварюка не встигла їх наздогнати.
- Ні, Ерене, не перетворюйся, ти так весь замок рознесеш! – з жахом закричала Мікаса, відтягуючи від обличчя хлопця його власну руку, яку він мав намір прокусити.
Подумки давши самому собі потиличник, юнак взяв приклад з Імір і, схопивши шоковану Мікасу на руки, з усіх ніг побіг геть. Інші, не довго думаючи, накивали п’ятами, розбігаючись хто куди. За лічені секунди в кімнаті не залишилося нікого, крім незграбного демона.
- Чорт, і що це було? – гикнув демон.
Бурчачи щось собі під ніс, Ханджі стягла зі своєї голови втикане гіллям і пір'ям брудне рване покривало і здивовано на нього витріщилася.
- Ервіне, чорти б тебе вхопили разом із твоїм лікером, який ти запросив мене продегустувати! - незграбно пробурчала жінка. - Знову мстишся старим друзям? Знову мене в якусь хрінь вирядив і в цій частині замку залишив!? Ну я тобі... і що з того, що я з тобою так само роблю... це що, привід? І скільки ми так один над одним по черзі знущатимемося? Та ну тебе… Забудь про ставки, явки й паролі: Господь ховається в алкоголі. Від чорної люті лікує водяра. Жадан і Собаки, черговий хітяра! - проспівала вона і, знесилено впавши на диван, п'яно захропіла.
…А Місяць спокійно заглядав у віконце, спостерігаючи за нею. А ще за Ханнесом і Піксісом, які успішно покидали замок розвідників з парочкою пляшок лікеру. І за Леві, який показувався у вікнах, люто нишпорячи замком. І звичайно за юними розвідниками, які досі шалено носилися територією штабу!
 
КІНЕЦЬ
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Фантастика, Фентезі, Аніме, Дружба | Додав: Монада_Сателіт | Теги: гумор, атака_титанів, фанфік
Переглядів: 360 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Чотири страшні таємниці замку розвідників
Завантаження...