menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 28.03.2022 в 20:19
Фанф прочитано: 465 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Люмінесценція Розділ 11 Той, що біжить думками


28.03.2022, 20:19

Там, на вершку, біля твого гнізда
Виростуть скоро нові міста
Вулиці твоїх думок — мощений брук
Якби ж то не земне тяжіння
В руці птах, а не це каміння
Якби ж то не тут, не на цій мілині
Ми могли б будувати в собі кораблі
Якби ж то

Один в каное — Дерево

 

 

Ерен бачить Арміна, Сашу і Марко у вікно, коли виявляє бажання полити свої фікуси. Пів години тому він, як і обіцяв, сходив у магазин, а потім заходився наводити порядок у кімнаті. Розбуджений Конні, дізнавшись, що вони тепер чекають гостей, визвався щось приготувати, а Жан вже хвилин сорок сидів на ліжку з ноутбуком на колінах, обираючи фільм.
 

— Ідуть, — сповіщає Ерен, спостерігаючи у вікно, як Марко задкує перед Арміном і Сашею, щось емоційно розповідаючи й активно жестикулюючи однією рукою, бо інша зайнята сумкою.
 

Армін посміхається і щось додає, Саша гризе батончик і тому просто киває. Марко розвертається і сповільнюється, Армін вказує рукою вперед — певно, пояснює, де знаходиться вхід, а потім дістає з кишені телефон і починає дзвонити. Як виявляється через десять секунд — Ерену, телефон якого починає програвати рингтон.
 

— А я бачу вас, — говорить Ерен, взявши слухавку. — Зараз спущусь.
 

Коли Ерен спускається у вестибюль, компанія якраз заходить всередину і вітається з вахтеркою.
 

— Ви до кого?
 

— У триста дванадцяту, — відповідає Саша і помічає Ерена. — Ось до нього.
 

— Привіт, — киває Ерен і звертається до вахтерки. — Це до нас, до нас.
 

— У вас планується вечірка? — з легкою усмішкою питає вона, косячись на гітару за спиною Саші.
 

— Літературний вечір, — посміхається у відповідь Ерен, робить знак усім, щоб йшли за ним, і починає задкувати до сходинок.
 

— Та ще ж не вечір.
 

— Оце ви правильно сказали, — киває Ерен і разом з Арміном, Марко і Сашею покидає вестибюль.
 

Другий поверх вони долають мовчки, а потім Ерен чує в спину запитання.
 

— Навіщо вони записують, хто і до кого прийшов? — питає Марко.
 

— Щоб знати, кого і звідки виганяти ввечері, — сміється Ерен. — Усіх же не запам'ятаєш.
 

— Тобто тут не дозволяють залишатися на ніч у когось в кімнаті?
 

— Взагалі, ні. Але якщо домовитися з комендантом і черговою вахтеркою, то можна, якщо тихо й непомітно.
 

Марко дістає з кишені телефон і на ходу щось у нього записує.
 

— О, він вже працює, — з посмішкою зауважує Армін.
 

За дверима кімнати чути голосний звук пересування стільців, коли вони заходять у блок.
 

— Привіт, — вітаються в унісон Марко й Армін, щойно заходять в кімнату за Ереном, Саша просто салютує.
 

— Ми обрали «Того, що біжить лабіринтом», ніхто не проти? — питає Жан, киваючи їм замість вітання.
 

— Я читав книги, мені сподобалися, — говорить Армін. 
 

— Якщо Армін каже, що цікаве, значить, цікаве, — погоджується Саша. — А Марко все підряд дивиться.
 

— Я ж маю знати, на що посилатися і що подобається людям, — Марко з посмішкою знизує плечима і передає Конні сумку. — Це, мабуть, треба в холодильник.
 

— Ви купили торт? — дивується той, заглядаючи всередину.
 

— Я думаю, до холодильника він не доживе, — справедливо зауважує Жан, оглянувши їхню велику компанію. — Ерен, іди став чайник.
 

— А що, їсти ніхто не буде? — питає Конні, виглядаючи ображеним. — Я дарма готував чи що?
 

— Я буду! — викликається Саша й отримує вдячну усмішку Спрінґера.
 

Вони розсідаються довкола столу, кладуть по тарілці зі смаколиками між собою, вимикають світло і вмикають фільм. Саша й Конні наминають пасту.
 

Ерен відчуває себе, наче в кінотеатрі. Тільки в маленькому, домашньому кінотеатрі, де затишно і спокійно, а навколо — тільки свої. У кімнаті приємно пахне чаєм і чурчхелою, про існування якої Ерен дізнався лише сьогодні. Якби ці троє не принесли цілу сумку всякого до чаю, то й не знав би, що воно таке.
 

І знову це відчуття — такого моменту, який слід розтягнути, яким слід насолодитися уповні, перш ніж він розтане, і його знову замінить черговий сірий день. Ерен уважно дивиться початок фільму, уперто намагаючись відіслати чимдалі думку про те, що цей вечір не гумовий і він теж закінчиться дуже скоро, як і відчуття моменту.
 

— Що це за чай? — тихо шепоче до нього Армін через кілька хвилин, стискаючи у руках чашку. — Смачнючий.
 

— Правда ж? — погоджується Ерен. — Він ягідний, у магазині за рогом продається, останнім часом постійно його купую. А Жану не подобається.
 

— Напишеш мені якось його назву, — просить Армін і відвертається назад до екрана, із задоволенням роблячи ще один ковток. 
 

Ерен затримує на ньому погляд, повільно окреслює ним його м'який профіль, сподіваючись, що Армін цього не помічає, і згадує, що черговий сірий день відкладається, бо завтра цьому чуду виповнюється дев'ятнадцять, і вони разом з Жаном, Конні й Мікасою запрошені, тож цей день точно не буде сірим. Принаймні, друга його половина.
 

Відколи в житті Ерена з'явилася ця компанія, світлих днів стало більше. Стало більше хороших розмов, приємних телефонних балачок, більше жартів і усмішок, його самого стало більше всюди. Ерен з початком навчання в університеті боявся змін, боявся заводити нові знайомства — йому повністю вистачало його друзів, але ось ці знайомства майже відпустили його страх. Особливо одне конкретне з них, випадкове і найдивніше з усіх. Армін вплівся в Еренову буденність швидко і без запрошення, спонтанно і яскраво, — і це було чи не єдиною зміною, яку Ерен прийняв до себе із задоволенням. Зміною, яка покращила його життя. Тепер він боїться менше.
 

Через деякий час вони роблять павзу, щоб розібрати гору етикеток з-під цукерок і помити тарілки й чашки. Цю роль бере на себе Ерен, згрібаючи посуд зі столу і прямуючи з ним на кухню. Робота в кафе навчила його вміщати в руках одразу багато предметів, і він вважає це непоганою навичкою, якщо це можна так назвати.
Марко прямує за ним, плануючи поставити кілька питань.
 

— Кухня тільки на ваш блок? — питає він, щойно Ерен необережно звалює посуд у раковину.
 

— На наш і на сусідній, — відповідає Ерен. — Одна кухня на чотири кімнати. Але наших сусідів я на кухні бачу дуже рідко, не уявляю, чим вони харчуються.
 

Марко фотографує на телефон плакат «The Clash» і якусь вирізку з коміксу, що висять над плитою, і повертається до Ерена.
 

— А дівчата живуть десь на іншому крилі?
 

— Ні, поряд, у протилежних блоках, — Ерен вмикає воду, і вона сильно шумить у маленькій кухні, тому Марко доводиться говорити гучніше.
 

— Я чув, у гуртожитку всі часто збираються компаніями, щоб у щось пограти.
 

— Саме ми з Жаном і Конні рідко беремо в такому участь, бо близько спілкуємося лише втрьох, а от інші так, вони частенько влаштовують гучні ігри в карти чи навіть в лото, — Ерен відставляє вже чисті чашки на край раковини й посміхається. — Колись хлопці з іншого крила ганяли м'яча по коридору. Комендант про це взнав і відібрав його. Але це їх не зупинило, і через кілька днів вони вже ганяли легкий гумовий, щоб не так гучно було. Але найчастіше саме наші сусіди пиячать.
 

Марко посміхається на цю історію, щось записуючи у свій телефон, і Ерен, кинувши на нього погляд, на секунду задумується — як воно, щось писати? Як саме з'являються правильні слова у головах тих, хто щось пише? Як вони відчувають, як саме передати той чи інший образ, історію? Ерен і свою словами б не передав, не те, що чиюсь іще. 
 

— Ти давно пишеш? — питає він у Марко.
 

Той відволікається від телефона і підіймає на Ерена погляд, задумуючись на секунду.
 

— Класу з шостого, мабуть. Спочатку це були шкільні твори, набагато більші за обсягом, ніж нам задавали, — він дещо зніяковіло посміхається, і Ерен подумки віддає йому перемогу у номінації «Найневинніша посмішка університету». — Потім я брав участь у шкільних конкурсах плакатів. Потім писав шкільну газету, брав перші інтерв'ю. Так все і закрутилося, я зрозумів, що це моє. Завжди було моїм. Тому журналістика була очевидним для мене вибором.
 

Руки Ерена завмирають на кілька других секунд, а потім він продовжує намилювати губкою тарілку, щоб не видати себе. Економіка не була очевидним для нього вибором. У школі його вчили, що треба слухати мозок, а не серце. Обирати те, що правильно. Що корисне і приємне — завжди різні речі, і так влаштоване життя. Його вибір був майже випадковістю, він немов би просто прокрутив рулетку зі списком професій, які вважалися престижними, перспективними й були високооплачуваними. Усі були раді чути, що він обрав економіку, і він подумав, що зробив правильний вибір.
 

Коли ж він зрозумів, наскільки помилявся, його розчаруванню не було кінця. І немає — воно тягнеться вже рік і тягнутиметься, либонь, до кінця навчання. А далі... Ерен не хотів думати про це. «Далі» душило його кожен раз, як він серйозно задумувався над ним, забирало повітря і будь-які надії. Віднедавна він вирішив просто плисти за течією. Принаймні, допоки думки про майбутнє настільки його лякають.
 

Дихай, Ерене. Просто дихай. Це легко.
 

— До речі, що, на твою думку, в гуртожитку найдивніше?
 

— Зараз — комендант, — хрипко відповідає Ерен, відчайдушно хапаючись за цю можливість втекти від потоку своїх думок. — Я тобі про нього потім окремо розкажу, він у нас рідкісний кадр. Тільки нагадай мені. 
 

Марко киває і знову записує щось в телефон. Невдоволено мружиться і зітхає.
 

— Знову налаштування у блокноті полетіли, — скаржиться він. — Не дочекаюся, поки Армін допише свою програму.
 

— Армін вже пише програму? — зацікавлено питає Ерен.
 

— Так, я часто жалівся йому на електронні блокноти. У мене був з десяток, і жоден не працював так, як треба. Армін вирішив створити блокнот сам і записав всі мої побажання, — Марко знову сонячно всміхається. — Корисно мати друга, який схиблений на комп'ютерах.
 

— І на книгах, — з легкою посмішкою тихенько додає Ерен, вимикаючи воду.
 

— Що? — перепитує Марко.
 

— Нічого. Ходімо в кімнату. Додивимося фільм, і я розповім тобі щось іще.
 

Ерен чесно намагається сфокусувати всю свою увагу на фільмі. І він справді цікавий, це так. Просто це його вічна боротьба — намагатися тікати від власних думок. І найчастіше він програє.
 

Армін поряд здивовано видихає, реагуючи на щось у фільмі. Ерен не хоче відволікати його, але йому просто необхідно спитати. Просто спитати щось, про що Армін розповість з іскрою у погляді й ледь помітною вдячністю за цікавість у голосі. Ерену просто треба повірити, що він теж так може. Що він теж може бути таким... живим.
 

— Мені тут пташка наспівала, що ти вже пишеш свою програму, — трохи схиливши голову, шепоче він Арміну, який п'є вже четверту філіжанку чаю за вечір. — Це... вражає.
 

— А пташку звуть Марко чи Саша? — з посмішкою питає Армін. — У будь-якому разі, тут нічого особливого. Але дякую.
 

— Нічого особливого? — підіймає брови Ерен, а потім удає, що образився. — Арміне, це нахабна брехня.
 

Армін легенько тицяє його ліктем в бік і посміхається ширше. Він, мабуть, засміявся б, якби не боявся потурбувати інших, які були повністю зайняті фільмом, на відміну від них двох.
 

— Спочатку це була просто спроба, — говорить він Ерену через деякий час і дістає телефон. — Мені хотілося перевірити свої можливості. Тим паче Марко постійно скаржився на свої блокноти. Пізніше це вилилося у щось серйозніше — я хочу завершити її, — Армін відкриває додаток і віддає телефон Ерену. — Тут ще треба внести купу деталей, дещо виправити, та й дизайн мені не дуже подобається. Я планую блокнот з купою різних корисних функцій, мені ще довго над ним працювати.
 

Ерен киває на його слова, розглядає меню і намагається не думати про те, що зараз в його руках телефон Арміна. Що він міг би заглянути в нього. Цікаво, якими ще соцмережами, окрім Твіттеру, він користується? Чи стоять на його телефоні якісь ігри? Він складає ярлики в папки, чи на його робочому столі справжній безлад, як в самого Ерена?
 

Ні, там точно ідеальний порядок. Це ж Армін.
 

— Я мало в цьому тямлю, але це вже виглядає чудово, — щиро каже Ерен, не уявляючи, як щось подібне взагалі можливо створити. — Б'юсь об заклад, не багато першокурсників можуть таким похвалитися.
 

— Дякую, — тихо говорить Армін і ніяково відводить погляд.
 

Це дивно, це, мабуть, взагалі неправильно, але Ерену шкода, що в кімнаті надто темно, щоб побачити, як зайдуться рожевим бліді щоки Арміна.
 

Ерен більше не думає. Решту фільму він повністю переживає разом з усіма. Потім виявляється, що це була лише перша частина, тож усі одноголосно домовляються зустрітися тут ще раз найближчим часом, щоб подивитися другу. А потім ще раз для третьої. Ерен виявляє в себе раптову любов до фільмів, які складають з кількох частин. 
 

Конні вмикає світло, і Ерен знову бачить для себе роботу — нові філіжанки з-під чаю на столі. Очевидно, не тільки Арміну не вистачило однієї порції.
 

Марко і Жан починають жваво обговорювати фільм, Саша активно киває і вставляє свої коментарі, поки Ерен збирає філіжанки зі столу.
 

— Я допоможу, — Армін теж піднімається і забирає половину в руки. — Все ж, я тут найбільший любитель чаю серед вас.
 

Він виходить вперед Ерена з кімнати, і вони прямують на кухню.
 

— Скидай все у раковину, — говорить Ерен, складає туди свої філіжанки й дістає з кишені телефон. — Покажу тобі дещо, — він заходить у галерею і знаходить фото з минулої вечірки. — Тримай. 
 

— Що це? — питає Армін, беручи телефон до рук.
 

— Це селфі з Гелловіну. Гортай далі, там є і наші з тобою.
 

Поки Ерен миє філіжанки, Армін гортає фотографію за фотографією, зупиняючись ненадовго на кожній і розглядаючи. На деяких він широко посміхається. Ерен мовчки чекає, поки він дійде до того селфі, де вони двох показують якісь незрозумілі жести на камеру і яке вийшло ну дуже вдалим.
 

— О, — здивовано видає Армін через деякий час, і Ерен розуміє, що він знайшов. — У нас тут навіть погляди більш-менш тверезі.
 

Він сміється, і Ерен прикриває очі, насолоджуюючись цим звуком.
 

— Публікуватимеш? 
 

— А можна?
 

— Так, я не проти, тільки мене відмітиш, — Армін киває і кладе телефон до кишені Ерена, поки він домиває останні філіжанки.
 

— Гаразд.
 

Вони замовкають і одразу чують, як Саша в кімнаті грає на гітарі, а хтось басистий невпевнено мугикає під мелодію. Напевно, це Жан, і це вже більше, ніж в нього можна було колись  випросити.
 

— Вони почали веселитися без нас, — посміхається Армін і забирає в руки кілька вже чистих філіжанок.
 

— Ходімо, — Ерен хапає решту, і вони вертаються в кімнату. 
 

Саша сидить на стільці й тихо грає щось простеньке, якось дивно дивлячись на Жана, Марко чомусь посміхається від вуха до вуха. Сам Жан забився у куток на своєму ліжку, склавши руки на грудях, і його обличчя з невідомої причини яскраво рожеве. Конні ж сидить на іншому ліжку, і перед ним, наче на виставці, лежить шахова дошка.
 

— Арміне, я знаю, чим ми зараз займемося, — говорить він, хитро всміхаючись.
 

— Клас, — радіє Армін і миттю опиняється на ліжку навпроти Конні. — Тільки не кажи, що вони раритетні.
 

— Так, ця дошка ще мого прадідуся, — з гордістю киває Конні, розкладає дошку і висипає фігури на ліжко. — Так сказати, передається від покоління до покоління. У мене є новіша, але ця для особливих випадків.
 

— Круто, — Армін жадібно розглядає фігури; деякі з них добряче покоцані й врятовані суперклеєм, з деяких злущилася фарба у кількох місцях, але ось вони — шикарні старезні шахові фігури. — Вперше бачу такі. Ерен, ходи сюди, рахуватимеш нам час.
 

Ерен, який складав посуд у шафки, обертається і радісно киває. Він вже подумав, що в нього вкрали компанію Арміна на цей вечір, але як виявилося, ні.
​​​​​​

— Ви спочатку випросіть у Жана щось заспівати, — жалісно стогне Саша, припиняючи грати. — У мене не виходить.
 

— Він співав, поки ми не звернули на це увагу, — додає Марко. — І дуже гарно.
 

— Не буду, — бурчить з кутка Жан, розглядаючи свої руки. — Не просіть.
 

Саша зітхає і знову тихо перебирає струни пальцями, вдаючи, що змирилася з відмовою, а потім кидає багатозначний погляд на інших хлопців, щоб ті зайнялися чимось і не звертали увагу на Жана.
 

Вони розуміють її без слів. Ерен бере у руки по фігурі різних кольорів і заводить руки за свою спину. Так вони з Конні завжди вирішували, хто якими гратиме.
 

— Конні, вибирай руку.
 

Армін і Конні розставляють фігурки й починають грати, Ерен рахує їм час за допомогою таймера на своєму телефоні. Марко ж записує щось у свій блокнот, іноді кидаючи погляд на шахову дошку.
 

Саша піднімається зі стільця і сідає на краєчок ліжка біля Жана.
 

— Нумо зі мною в дуеті, Жане, — знову просить вона, тицьнувши його рукою у бік. — Ти не можеш ховати свій голос вічно.
 

Жан важко зітхає і закочує очі. Але вилазить з кутка і нормально сідає на ліжку, глянувши на хлопців, зайнятих шахами.
 

— Гаразд, — киває він. — Що саме?
 

Ерен анульовує таймер після ходу Арміна і дивується тому, що Жан погодився. Саша вміє вмовляти.
 

Вона починає грати щось старе і знайоме і наспівує перший куплет. Жан тихенько починає разом з нею, а потім його голос помалу набирає силу. 
 

Ерен прислуховується. Він багато разів чув, як Жан підспівує під їхні колонки, але зараз він чує зовсім іншого Жана. Не того, який балується чи випендрюється. Він чує того Жана, який старається. Який хоче сподобатися.
 

Ерен усміхається, кинувши на друга швидкий погляд. Хтось повинен був його вмовити. Йому ж подобається, то чого б ні?
 

— Чому Жан не хоче співати? — тихо питає в Ерена Марко, нахилившись до нього. — Йому б універі на заходах виступати.
 

— Не знаю, — Ерен знизує плечима. — Його не назвеш стриманим чи сором'язливим, але якщо мова не йде про співи перед кимось. 
 

— Але перед нами з Ереном він співає, — додає Конні з посмішкою. — Ми ж його бро.
 

Вони замовкають, щоб далі слухати Жана, Армін і Конні продовжують свою партію. Ерен бачить, наскільки Конні цікаво грати з тим, хто не уступає йому за вміннями. Тому що партії Конні з Ереном нагадували гру професіонала з п'ятирічкою.
 

Конні чудово продумує ходи й виходить з важких ситуацій на дошці. Армін теж не дає йому пробитися, тільки думає швидше.
 

Марко робить кілька фото процесу на дошці, іноді вставляє коментарі в їхню гру, а в інший час пише в блокнот і кидає довгі погляди на Жана з Сашею. І коли вони закінчують чергову пісню, не може не запитати.
 

— Жан, — звертається він до хлопця, і той переводить на нього погляд. — Чому ти не співаєш на сцені?
 

Жан дивиться на нього кілька секунд, а потім відповідає:
 

— Не думаю, що в мене вистачить вмінь і досвіду для такого. 
 

— Це не проблема, Саша теж вийшла на справжню сцену лише цього року в університеті, — додає Армін, не відволікаючись від шахової дошки. — Досвід — це спроби.
 

Ерену здається, що Жан зараз нову відмахнеться від усього, як робив раніше, але він просто стенає плечима, не знаючи, що сказати.
 

— Якщо ти не будеш проти, я б сказала Ханджі, що хотіла б заспівати з тобою, — ненав'язливо пропонує Саша. — Вона б послухала нас.
 

— Навіть не знаю.
 

— За спробу не вбивають, Жане, — говорить Ерен і підморгує йому. — Наважуйся вже.
 

— Гаразд? — начебто погоджується Жан, чим дивує усіх. — Але я одразу попереджаю, що ні чорта не розумію в музиці. Я просто люблю співати.
 

— Це головне. Всьому можна навчитися, — Саша відверто радіє його згоді. — До речі, яку музику ти найчастіше слухаєш?
 

Вони заговорюють про музичні вподобання, і ця розмова зачіпає всіх. Жан слухає все підряд, як і Саша, але найбільше йому подобається кантрі. Марко слухає поп, електроніку, іноді класику. Конні любить інді й реп. Армін не має улюбленців серед груп чи жанрів, він просто слухає те, що йому подобається. А Ерен... Він теж слухає різні пісні, але його улюблена група назавжди в його плейлистах.
 

— Green Day? — перепитує Армін. — Це ті, що написали ту відому пісню про бульвар розбитих мрій?
 

— Так, це його улюблена, — відповідає Жан. — До того, як зустрів Ерена, я думав, що постійно слухати одне й те ж саме неможливо, але він переконав мене.
 

Ерен усміхається ледь-ледь. Так, він слухає їх кожен день. Постійно, завжди. Це ті пісні, в яких він колись знайшов себе, ті, які покращували і покращують його настрій, ті, які здатні змусити його відчути щось хороше. Вони як знеболювальне для його серця.
Але іншим необов'язково про це знати.
 

— Green Day, значить, — повторює Армін. — Кинеш мені свій плейлист?
 

— Так, — повільно киває Ерен, ховаючи своє легке здивування.
 

— І мені, — просить Саша.
 

— Гаразд.
 

Ерен знову киває і вирішує, що сьогодні перед сном переслухає усі їх пісні. Просто для того, щоб цей вечір став ще кращим. Просто в надії, що вони допоможуть йому заснути. А вранці він відправить плейлист з цими піснями Арміну і Саші. Вони навряд чи знайдуть у них те, що знайшов Ерен, але вони знатимуть. Хоча б щось. Від цього трішки, але легше. 
 

— Хтось буде чай? — питає Ерен, готовий навіть без відповіді злетіти з місця і, схопивши чайник, побігти на кухню.
 

— Так, — киває Марко.
 

— Я теж буду, — слідом говорить Армін, і Ерен не сумнівався в ньому.
 

— Марко, я повернуся і розповім тобі про коменданта.
 

Він забирає чайник і виходить з кімнати, щоб хтозна-який раз за вечір наповнити його водою.
 

Щойно двері кімнати за ним зачиняються, Ерен перестає стримувати себе і справжня щира усмішка з'являється на його обличчі, а очі намокають. Поки в чайник набирається вода, він намагається заспокоїти своє нерівне серцебиття. Це такі рідкісні і такі жадані ним відчуття — переповнення емоціями через те, наскільки йому добре. Наскільки все спокійно. 
 

Жан, який нарешті співає. Саша зі своїми чарівними піснями, якій, врешті-решт, вдалося вмовити його. Марко, який пише просто увесь час і цікавиться життям у гуртожитку, цікавиться новими друзями. Конні, який отримав чудового напарника для шахів. І Армін, котрий п'є чай бочками, сам пише цілу бісову програму для смартфона й іноді говорить так, наче знає все на світі.

Ерен із задоволенням глибоко вдихає і видихає, вимикаючи воду, що ледве не полилася через край чайника. Біль і страх вже давно нуртують у ньому, тамовані до того часу, поки не виринають на поверхню. Усе частіше і частіше. І тамують їх саме такі моменти. Саме таким моментам у більшості випадків вдається витягнути його на світло. Він дуже хоче пробути в такому стані ще кілька днів, щоб відбути вечірку Арміна, будучи нормальним. Ерен заслуговує бути таким хоча б кілька днів підряд, хіба ні? А Армін заслуговує на вміння Ерена робити веселі вечірки ще веселішими. Так колись казав Конні. І Ерен повірив йому. Бо саме такі речі позбавляють його болю. 


Розділ 10  

 

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Повсякденність, Навчальні заклади, Дружба, Hurt/comfort, Ангст, Романтика | Додав: Mizalekordiya | Теги: au, Слеш, Ереміни, Hurt/comfort, сучасність, Атака Титанів, навчальні заклади
Переглядів: 465 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Люмінесценція Розділ 11 Той, що біжить думками
Завантаження...