menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 30.01.2022 в 23:30
Фанф прочитано: 660 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Люмінесценція Розділ 8 Гуртожиток


30.01.2022, 23:30

Де я, де я?
І куди пішла моя остання фея?
Хто тут, хто тут?
Вір або не вір,
В моїй голові віддає накази звір

Один в каное — Демони

 

— Ерене! Скільки можна повторювати за скейт? Ану віддавай його сюди.
 

Щойно почувши цей голос, Ерен прискорюється, щоб його не наздогнали, а потім, випередивши викладача на достатню відстань, зістрибує зі скейтборду і забирає його в руки.
 

— Ні, вибачте, пане Сміт, — Ерен розвертається до нього обличчям, але не зупиняється, а задкує у потрібному йому напрямку далі по коридору, — але це єдиний власний транспортний засіб, що в мене наразі є.
 

— Тоді в приміщенні тримай його в руках, будь ласка, — чоловік хмурить брови. — Інакше...
 

— Я більше не буду кататися по коридорах, чесне слово, — Ерен невинно всміхається, розуміючи, що й на цей раз його пронесло, і заходить за ріг. — При вас.
 

Через кілька кроків він знову стає на скейт. На першому поверсі головного корпусу під кінець дня завжди було досить людно, але Ерен вправно об'їжджає всіх, хто трапляється йому на шляху. Малознайомі йому студенти часто відсахуються від нього й інколи кидають вслід незадоволені погляди, а добре знайомі обличчя навіть не звертають уваги, або ж обходяться лаконічним кивком — вже звикли.
 

На новому повороті Ерен об'їжджає низеньку дівчину, і та від несподіванки впускає з рук усе, що в них тримала — підручник, кілька зошитів, пенал і папку з розпечатаними матеріалами з якогось предмету. Ерен встигає спіймати пенал і зупиняється, проїхавши трохи далі по інерції. Він повертається і допомагає підняти решту впущених предметів.
 

— Вибач, — він винувато всміхається, віддаючи дівчині зошити. — Моя вина.
 

— Та нічого, — говорить вона, складаючи все в рюкзак. — Я просто не очікувала.
 

— Що якийсь божевільний буде ганяти на скейті по коридорах універу? — Ерен посміхається ширше.
 

— Так, я думала, тут буде нудніше, коли вступала, — дівчина теж посміхається і піднімає на нього погляд.
 

Ерену вона й спочатку здавалася схожою на когось знайомого, а тепер він бачить її риси обличчя і ці великі блакитні очі...
 

— Вибач, а ти, часом, не Хісторія? — вирішує спитати він і, здається, не дарма.
 

— Так, — трішки спантеличено відповідає вона.
 

— Ти кузина Арміна, так? — про всяк випадок уточнює Ерен.
 

— То ось звідки ти мене знаєш. А ти...
 

— Ми з ним на початку року познайомилися, — він простягає їй руку. — Я Ерен.
 

— Приємно, — Хісторія м'яко відповідає на рукостискання. — Здається, Армін про тебе розповідав.
 

— Справді? Сподіваюсь, щось хороше.
 

— Точно щось хороше, Армін поганого не розповідає, — Хісторія закриває рюкзак і швидко закидає його на плечі. — Вибач, я трішки спізнююсь, тож маю бігти.
 

— Так, звісно, не буду затримувати, — Ерен відходить на крок, підкотивши до себе скейт.
 

Він проводжає Хісторію поглядом кілька секунд і розвертається, щоб продовжити свою поїздку до головного виходу. Він аж ніяк не думає про найдивніший діалог, що от-от станеться в його житті. 
 

Ерен не встигає перейти на скейт, як дорогу йому перешкоджає студентка десь його зросту, з помітним ластовинням на щоках. І стовбичить вона тут точно через нього. 
 

— Про що ви говорили? — запитує вона так, наче вони знайомі сотню років. Ось тільки Ерен впевнений, що бачить її вперше.
 

— Що? — здивовано перепитує він.
 

— Про що ви говорили з Хісторією? — спокійно уточнює вона.
 

Ерен зависає ще на кілька секунд, утримуючи в голові питання, а потім відповідає:
 

— Вибач, не думаю, що це тебе стосується.
 

Дівчина перед ним глузливо посміхається, що ще більше спантеличує Ерена.
 

— Та я жартую, — говорить вона. — Ми з Хіс дружимо. А ти мене не пам'ятаєш, так?
 

— Ні?.. — тягне Ерен і з усіх сил намагається згадати. Та скільки не згадуй, цю дівчину він не пам'ятає. Але є одна здогадка, чому він може її не пам'ятати, і вона здається досить логічною. — Якщо ми знайомилися на вечірці в кінці серпня, то...
 

— Бінго! — дівчина підіймає вгору вказівний палець. — А я пам'ятаю, який ти був, тому не дивно, що ти мене забув. Добре, вдамо, що я теж тебе забула, — вона простягає йому руку. — Я Імір, вчусь на філології.
 

— Ерен, економічний, — хлопець стискає її руку і про себе дивується, як йому вдається тижнями не спілкуватися ні з ким з університету, крім Мікаси й Жана з Конні, а потім в один день і в одну годину познайомитися одразу з двома студентками.
 

— А хіба тут не заборонено кататись на скейтбордах? — питає Імір, кидаючи погляд на його транспортний засіб.
 

— Заборонено, — з викликом відповідає Ерен, а потім додає: — Ти не схожа на ту, хто хоче настукати.
 

— Та боже збав! — відмахується Імір і, схоже, збирається піти. — Гаразд, будемо знайомі.
 

Ерен у відповідь тільки мугикає і дає їй обійти себе.
 

— Не недооцінюй Хісторію, — додає вона, не зупиняючись. — Вона лише здається тендітною.
 

— Якщо ревнуєш, могла б так і сказати, — на цей раз глузливо посміхається Ерен.
 

— Замовкни, — вже повернувшись до нього спиною, говорить Імір. 
 

— У будь-якому випадку, щасти тобі! — прощається Ерен і переходить на скейт, щоб нарешті дістатися виходу і покинути приміщення університету.
 

У гуртожиток він їде разом з Мікасою, чому дуже радий. У Лівая на цей раз не знайшлося часу на рейд в кімнату Ерена, тому замість нього визвалася вона. Щоправда, рейд її цікавив в останню чергу.
 

Прибирання на довго не затягується. Поки Жан йде вибивати килими, Ерен вичищає їхню кімнату, Конні — свою, Мікаса робить ревізію холодильників. Брудний посуд в них майже не водиться, тож у мийку відправляються лише спустілі контейнери для їжі з того ж холодильника і кілька столових приладів.
 

Після прибирання кімнат вони наводять безлад на кухні, готуючи, здається, на цілий тиждень вперед, але якщо оцінювати чесно, то лиш на кілька днів. Музика з їхнього блоку, напевно, лунає на весь поверх. Ерен сидить на стільці спинкою вперед, поклавши на неї підборіддя, і чистить картоплю, поряд цим же займається Мікаса. Жан смажить м'ясо, а Конні розбирається з приправами, яких у нього більше, ніж самих продуктів.
 

— До перевірки сорок хвилин, покваптеся, — говорить Жан, накриваючи велику сковорідку кришкою.
 

— Ми майже закінчили, — Мікаса кладе почищену картоплину у миску з водою і бере останню з пакета.
 

Коли картопля ставиться на плиту, починається прибирання кухні в експрес-режимі. Потім у такому ж режимі готова їжа фасується по контейнерах і тарілках. Ерен першим завалюється в кімнату з тарілкою ароматної їжі в одній руці, з вилкою в іншій і втомлено плюхається на диван. Ерену завжди подобалися санітарні дні. Бо санітарний день означає те, що вони обов'язково зберуться на фільм, гру в карти чи ще якісь посиденьки, навіть якщо хтось з них в цей день має якісь справи. Всі вони трішки відкладаються на потім.
 

Наступним в кімнату заходить Жан, ставить свою тарілку на стіл і вмикає ноутбук. Конні й Мікаса приходять за хвилину. Замість того, щоб сидіти й довго обирати фільм, який буде до вподоби всім, вирішують ввімкнути продовження серіалу, який дивилися Ерен і Жан.
 

Щойно закінчується заставка серії, приходить перевірка. Комендант бажає смачного й уважним поглядом сканує кімнату, поки староста гуртожитку робить позначки в журналі.
 

— Моя кімната не закрита, — говорить їм Конні, коли вони збираються йти.
 

Ерен із задоволенням заглиблюється в серіал, щоб ці кілька годин поспостерігати за чиїмось, нехай і вигаданим життям і не думати про своє. Вони від душі наїдаються і дивляться три серії без перерв, ліниво розвалившись хто на дивані, хто на двох стільцях одразу. Конні майже засинає, але його будить вхідний дзвінок на телефон Ерена.
 

Ерен дістає телефон з кишені й бачить на екрані ім'я Арміна. Перелазить через ноги Мікаси, злазить з дивану й виходить з кімнати.
 

— Так?
 

— Привіт, — голос Арміна в динаміку здається трішки нижчим, але ніяк не менш бадьорим, ніж зазвичай. — Пам'ятаєш, ти колись кликав мене до вас у гуртожиток? Так от, я сьогодні вільний і міг би якраз завезти тобі конспекти, як ти на це дивишся?
 

— Як на чудову ідею, — відповідає Ерен. — Зачекай секундочку, спитаю у решти.
 

Ерен заглядає в кімнату, все ще залишаючись у блоці. Двері тихенько скриплять, і тому всі одразу звертають на нього увагу.
 

— Армін може під'їхати, ви не проти?
 

— Звісно, ні, — відповідає Конні, поки Мікаса мовчки хитає головою, підтверджуючи його слова. — Веселіше буде.
 

— А він сам приїде? — питає Жан. — Чи зі своїми? 
 

— Та наче сам, — відповідає Ерен.
 

— А своїх він покликати не хоче?
 

— Я спитаю, — Ерен знову ховається за двері.
 

— Якщо Саша погодиться, нехай візьме гітару! — чує він у спину і посміхається, вмикаючи мікрофон на телефоні.
 

— Слухай, Арміне, вони питають, чи можеш ти покликати Сашу і Марко.
 

— Я спитаю в них, — одразу ж відповідає Арлерт.
 

— Якщо Саша поїде, скажи їй, що ми просимо її взяти з собою гітару. Моїм нудно, пробач.
 

— Та нічого, — говорить Армін, і Ерен впевнений, що він усміхнувся. — Нам теж часто буває нудно. Я зараз напишу своїм і передзвоню тобі. Напиши мені адресу.
 

— Гаразд.
 

Ерен скидає виклик і йде забирати з кімнати брудні тарілки. Вечір обіцяє бути цікавим.

 

***

 

Ерен спускається на перший поверх, щоб зустріти гостей. Марко виявився зайнятим написанням статті, тому приїхали тільки Армін і Саша. Ерен бачить їх ще зі сходинок, вони стоять біля виходу і розмовляють з вахтеркою.
 

— Вони до нас! — кричить він і злітає зі сходинок.
 

— Якщо до вас, то забирай, — говорить вахтерка і посміхається. — І не шуміть там сильно, багато вас сьогодні зібралось.
 

— Постараємось, — говорить Ерен. — Ходімо.
 

Вони підіймаються сходами, і Ерен згадує свій перший візит до гуртожитку. Тоді він здавався йому доволі непоганим місцем і трішки лякав великою кількістю чужих людей, що постійно знаходяться зовсім поруч. Зараз же він звик настільки, що давно на цих людей не звертає уваги, а гуртожиток і особливо їх з Жаном і Конні блок став яким-не-яким, але домом.
 

— У вас тут доволі весело, — говорить Саша, на секунду заглядаючи в коридор на другому поверсі, звідки лунає музика і чиїсь бадьорі переклики. — Ерене, я хочу екскурсію.
 

— Якщо хочеш, то буде, — посміхається Ерен. — Жан теж казав, що треба вам тут все показати.
 

— Тобі подобається жити в гуртожитку? — ставить очікуване питання Армін, і Ерену навіть не треба думати, що відповісти.
 

— Так, — впевнено киває він. — Є, звісно, багато мінусів, якщо порівнювати з орендою квартири, але життя в гуртожитку має свої особливості, які не можна ні з чим порівняти. Тут відчуваєш справжню студентську атмосферу. Я міг би жити у квартирі з Ліваєм і Мікасою, мені пропонували, але я відмовився. Живу в них тільки на канікулах і ночую іноді, коли доведеться, — поки Ерен говорить, вони підіймаються на третій поверх, і він веде їх коридором до свого блоку. — Жан взагалі з Тросту, але теж надав перевагу гуртожитку. Захотів пожити самостійно і йому сподобалось. Принаймні, так він мені казав. Нам сюди, — Ерен відкриває двері блоку і пропускає гостей всередину. — Ласкаво прошу в блок «3F». Кімната 312-та моя і Жана, кімната 313-та Конні, він живе сам, — Ерен штовхає двері їх з Жаном кімнати, і вони з тихим скрипом відчиняються навстіж.
 

— Привіт усім, — перша вітається Саша. — У вас смачно пахне.
 

— Жане, ти хотів провести екскурсію — тобі пощастило, Саша хоче екскурсію, — говорить Ерен.
 

— Ну то став гітару і ходім, — піднімається на ноги Кірштейн. — Я можу також трішки історії розповісти, тут ще зовсім нещодавно був далеко не гуртожиток. 
 

— Ми з Арміном поки з конспектами розберемось і знайдемо вас, — Ерен сідає за стіл і кивком запрошує Арміна теж сісти.
 

— Тільки недовго, Армін теж має почути історію гуртожитку, — Жан забирає свій телефон зі столу і першим виходить з кімнати. — Ми будемо на першому поверсі.
 

Саша залишає гітару під стіною і разом з Мікасою і Конні прямує за Жаном.
 

— Куди хочеш спочатку? — Ерен чує останню його фразу і двері за ними закриваються.
 

Ерен починає звільняти свою половину столу від тих небагатьох підручників і скетчбуків, що там лежать.
 

— Як бачиш, тиша в нас буває рідко, — говорить він, закидаючи книжки на полицю.
 

— Це твої скетчбуки? — питає Армін і отримує лаконічний кивок. — Ти малюєш?
 

— Малюю, — відповідає Ерен і теж ховає скетчбуки на полицю, без слів попереджаючи, що показувати він їх не збирається. — Але чисто для себе. Просто подобається. 
 

— Як і скейтборд, — помічає Армін і трохи посміхається, відкриваючи свій рюкзак.
 

— Так, — киває Ерен і розуміє, що про улюблені заняття Арміна, якщо вони є, він не знає майже нічого. — А ти чимось таким займаєшся?
 

— Я читаю багато, коли є час, — Армін викладає на стіл стіс зошитів з кольоровими напівпрозорими закладками і кілька блокнотів. — Художню літературу здебільшого. Про комп'ютерні ігри ти знаєш. Але зараз граю дуже мало, бо... — він киває на зошити, — сам розумієш.
 

— Розумію, — сумно всміхається Ерен. — Особливо перший курс, тобі не позаздриш. А ти ще тут мені допомагаєш.
 

— Ми про це вже говорили, мені не важко, — Армін безапеляційно відкриває перший зошит на форзаці, де від руки розкреслений зміст. — У синіх зошитах філософія. Тут усе від стародавнього світу до проблем аксіології. Написано більше, ніж в програмі, тому що мене цікавила більшість тем, але додаткове я відокремлював в кожній темі, — він трохи пролистує зошит, поки не натрапляє на сторінку з широкою червоною лінією посеред тексту, і Ерен помічає досить велику кількість тез і таблиць. — Ось. Після ліній і до кінця кожної теми йде вже моя писанина, можна не читати.
 

— Я почитаю, — заперечує Ерен. — Ти що, дарма писав?
 

— Ну як хочеш, — Армін кидає на нього швидкий погляд і ніяково посміхається. — Але додаткову математику вже точно не читай, тільки мізки зламаєш. Я майже зламав, — він відкладає два синіх зошити і відкриває товстіший білий з намальованим абстрактним яблуком. — Тут десь до половини наша програма. Окремо в мене аналітична геометрія, — він вказує спочатку на найтонший зошит, а потім на один з блокнотів. — А тут я виніс усі формули і зразки задач. В іншому блокноті ще трішки філософії, здебільшого дати і коротко про праці філософів. В принципі, це все. Якщо десь не зрозумієш почерк...
 

— Не сміши, в тебе найзрозуміліший почерк з усіх, що я бачив, — перебиває його Ерен, з легким здивуванням вдивляючись у відкритий зошит. — Трясця, коли ти все це встигаєш? Я ледве змушую себе не забивати на звичайні конспекти.
 

— Просто по своїх конспектах мені легше вчитись, — Армін знизує плечима. — Я теж не дуже люблю писати кілометрові тексти, але я одразу і вчу все, поки пишу. Час компенсується.
 

— Я б все одно себе не змусив, — з посмішкою хитає головою Ерен. — Моя глибока повага і шана, ти робиш неймовірне.
 

— Та не перебільшуй, — закочує очі Армін.
 

— А ти не применшуй, — гне свою лінію Ерен, а потім серйознішає. — Дякую, Арміне, ти мене рятуєш. Скільки я можу їх у себе потримати?
 

— Ну, можеш не спішити. Головне, до сесії поверни.
 

— Добре. Ходімо до наших, думаю, Жан повів їх в спортзал.

 

***

 

— А ще нам на першому курсі розповіли, що на четвертому поверсі ночами блукає привид, — розповідає Ерен, коли вони всі спускаються сходинками з п'ятого поверху, повертаючись до кімнати. — Не думаю, що хтось тут вірить в привидів, але ця історія передається від студентів до студентів вже багато років. Як традиція.
 

— Якийсь дурень вигадав, а інші понесли, — коментує Жан.
 

— Якби не вигадав, не було б традиції, не бубни, — закочує очі Ерен.
 

— А ви вже цю історію комусь передали? — питає Саша. Вона усі розповіді про побудову гуртожитку, минулих комендантів-тиранів і дивакуваті й смішні ситуації на кшталт вибивання Конні дверей в кімнату через втрату ключа вбирала в себе зі щирим інтересом.
 

— Хіба що вам, — говорить Конні. — А тим, хто з гуртожитку, ні. Майже всіх першачків на другому поверсі поселили, я майже нікого з них ще не бачив.
 

— А ти, до речі, сам звідки? — питає Саша.
 

— З Раґако, — відповідає Конні. — Це недалечко від Давперу, тож ми, вважай, сусіди по містах.
 

— Треба буде якось заскочити в гості на канікулах, чи що.
 

— Та будь ласка, — посміхається Конні.
 

Вони добираються до блоку і Жан одразу звертає на кухню.
 

— Хто буде чай?
 

— Та всі, мабуть, — говорить Ерен. — Чи хтось не буде?
 

Ніхто не відмовляється, і вони зручно розсідаються в кімнаті, залишивши місце на стільці в центрі для Саші — вона пообіцяла зіграти щось ліричне. Щойно Жан повертається з кухні, вона перевіряє налагодження гітари і на кілька секунд в кімнаті настає повна тиша, яка порушується лише ледь чутними балачками сусідів за стіною.
 

А потім Саша починає грати. Тиха спокійна мелодія заливає кімнату, приємно б'є по вухах цікавим ритмом і ненав'язливістю. Ерен сидить на краєчку дивана і, підперши голову рукою, заплющує очі. Саша починає співати, і цю пісню Ерен чує вперше. Вона сповнена метафор, напрочуд емоційна при спокійній мелодії. Образи самі вимальовуються в голові, ллються крізь музику, плюскочуться в ній, і Ерен мимоволі пропускає все це через себе, відчуваючи щось загублене, щось нездійсненне і крихке. Він розплющує одне око і дивиться на Сашу. Вона легко перебирає струни і чудово передає голосом настрій пісні.
 

Ось тільки вже через кілька рядків спочатку доладна пісня разюче б'є в голову, і Ерен раптом розуміє, що повинен контролювати своє дихання. Серцебиття стає відчутним, а власні долоні здаються такими холодними. Чому це відбувається знову? Чому він просто не може почуватися нормально?
Його рятує рука, якою він підпирає голову, бо він може хоч трішки закрити від інших своє обличчя, вираз якого зараз зовсім не радісний. У думках так неприємно спекотно, а руки досі такі холодні, що починають дрібно тремтіти, і навіть глибокі вдихи й видихи не відволікають.
 

Ерен сидить ще трохи і, щойно пісня закінчується, проковзує у ванну кімнату, добре закриваючи за собою двері. Сідає на підлогу і утикається обличчям у свої коліна, продовжуючи глибоко дихати.
 

Це все так остогидло. Всі ці осоружні емоції, які неможливо зрозуміти, неможливо поставити під контроль. Навіщо вони існують? Тільки душать, тягнуть назад і плутають думки. Ерен цими почуття вже сповнений по вінця, і більше нічого не хоче.
І як же віра в те, що все це може минути? Надія на краще? Іноді цього взагалі не видно за бісовим страхом, що так часто хапає серце у свої кігтисті лапи.
 

Міцно зціпивши зуби, Ерен піднімається і крокує до раковини. Дивитися в дзеркало він собі не дозволяє. Він не може зараз бачити своє відображення. Просто не можна.
Він вмивається холодною водою і стоїть, опустивши голову і вчепившись пальцями в краї раковини до побілілих кісточок. Погляд натрапляє на ключ, що ліниво гойдається на ланцюжку на шиї. Скільки разів він вже думав про той чортів блокнот? Кожного разу. І кожного разу він думає позбутись його, щоб не бачити і не згадувати, але щось зупиняє його. Щось не дає це зробити, і блокнот продовжує валятися в його рюкзаку, час від часу потрапляючи на очі.
 

Проте Ерен точно знає, що більше не буде формулювати в слова те, що відбувається і відчувається всередині нього. Сформованими ці думки важче ігнорувати, важче вдавати, що вони не виникали в голові. І брехати самому собі, що все гаразд, теж стає неможливо.
 

Саша в кімнаті вже співає іншу пісню, веселішу і якусь відому, всі тихенько підспівують, і Ерен уважно прислухається, заплющивши очі. Знайомі слова крутяться в голові, Ерен повторює їх, рядок за радком, і помалу заспокоюється. Настрій ще довго не повернеш, так хоч дихати стає легше.
 

Ерен повертається в кімнату ще за кілька хвилин і сідає на своє місце. Тут вже всі перейшли на групові співи, хтось голосніше, хтось тихіше тягне слова і жестикулює в такт. Ерен би подумав, що всі вони захмеліли, але їм просто дуже весело. Колись і він знав, як це. Його зачіпає слабкий укол заздрості, а потім він подумки лає сам себе. Треба старатися. Старатися вилізти з цього лісу, в якому він заблукав. Старатися зрозуміти, чому серед стількох людей він відчуває себе таким самотнім.
 

Пісня закінчується, і всі чують, як голосно свистить чайник на кухні. По нього біжить Жан, Конні йде у свою кімнату по додаткові горнятка, бо тих, що є в цій кімнаті, на всіх не вистачить. Ерен лізе в полицю з продуктами в пошуках чаю і дістає звідки кілька пачок з пакетиками, перераховуючи:
 

— Є класичний зелений. Є чорний з мандарином. У Жана є м'ятний, але він несмачний, кажу одразу, — він передає пачки Мікасі, щоб кожний взяв собі по пакетику і, закривши полицю, вертається на місце.
 

— Той чай для сусідів, — каже Жан, розливаючи кип'яток у перші горнятка.
 

— У якому сенсі для сусідів? — питає Армін, а потім нахиляється над пачкою чаю, щоб вдихнути запах.
 

— У прямому, — пояснює Жан. — Коли зайдуть попросити чай, я їм отой м'ятний і збуваю.
 

Армін тихенько сміється і передає пачку Саші, Жан забирає в нього горнятко, щоб налити кип'яток.
 

— О, а хочете анекдот про коменданта? — раптом згадує Конні.
 

Ерен по-доброму закочує очі. Цей жарт, який перший раз здається смішним, тому що дурнуватий, теж вже багато років ходить гуртожитком, як і легенди про всіляких привидів. І найбільшим ентузіастом у передачі цього «анекдоту» вже другий рік поспіль являється саме Конні. Чомусь він припав йому до душі.
 

Жарт по-справжньому оцінює тільки Саша, і наступні хвилин двадцять вся компанія розмовляє про все, про що можна, поки п'ють чай. Емоційно передають якісь історії з життя, сміються, зачіпають смаки в музиці. Ерену помалу легшає. Думка про те, що з такими людьми в рутині надовго не застрягнеш, трохи зігріває серце.

 

@erehyeag30:
Ви врятували цей вечір, знаєте? @armout, @ultrafastarrow
 

@ultrafastarrow:
@erehyeag30, знаємо ; ) було круто
 

@armout:
@erehyeag30, ми завітаємо якось ще, якщо ви не проти
 

@erehyeag30:
@armout, БУДЬ ЛАСКА

Розділ 7
 

Розділ 9

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Повсякденність, Навчальні заклади, Дружба, Hurt/comfort, Ангст, Романтика | Додав: Mizalekordiya | Теги: au, Слеш, сучасність, Ереміни, Атака Титанів, Hurt/comfort, навчальні заклади
Переглядів: 660 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Люмінесценція Розділ 8 Гуртожиток
Завантаження...