menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.03.2022 в 22:01
Фанф прочитано: 228 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Люмінесценція Розділ 9 Просто спостереження


22.03.2022, 22:01

Oh, I’m still alive.
Am I bleeding? Am I bleeding from the storm?
Just shine a light into the wreckage, so far away, away.

Green Day — Still Breathing

 


@twiornottotwi:
Пишу статтю про волейбольну команду. У когось є цікаві історії зі змагань?
#нут #нутволейбол #газетанут
 

@caroline:
@twiornottotwi, наша команда вже багато років на змаганнях не була, наскільки я знаю( Ми лише раз з місцевим коледжем минулого року грали
 

@caroline:
@twiornottotwi, але я можу розповісти тобі кілька пліток про тренера : D
 

@twiornottotwi:
@caroline, ловлю на слові)
 

 

@mrkirstein:
Скоро Гелловін! Признавайтеся, вже вирізаєте гарбузи? 
#нут #нутподії #гелловін
 

@dude01:
@mrkirstein, я тобі зараз так виріжу, якщо ти запізнишся. Ти обіцяв привезти мій проєкт
 

@mrkirstein:
@dude01, я вже їду
 

@caroline:
@mrkirstein, ти вже обрав костюм?
 

@mrkirstein:
@caroline, Аякже ; )
 

@caroline:
@mrkirstein, вже хочу побачити •^•
 

@steeljaw:
@mrkirstein, не дуже люблю Гелловін, весь цей натовп п'яних відьом і вампірів...
 

@callmequeen:
@steeljaw, я думала, ми разом сходимо на вечірку...
 

@steeljaw:
@callmequeen, МИ ПІДЕМО. Сподіваюся, ти не вдягнешся відьмою чи вампіркою...
 

@callmequeen:
@steeljaw, хах, ні ^•^

 

 

— Ти точно не будеш? — запитує Саша, тримаючи в руці кришку від контейнера для їжі так, наче збирається від душі когось нею вдарити.
 

Армін піднімає сонні очі від книги. Оскільки біля них з Сашею за столиком більше ніхто не сидить, цим «кимось» цілком може стати саме він.
 

— Ні, дякую, я добре поснідав зранку.
 

— Ну як хочеш, — Брауз закриває контейнер кришкою і кладе його в рюкзак. Забирає ще один порожній зі столу і кладе туди ж. — Але якщо це неправда, я про це дізнаюсь і насильно тебе нагодую.
 

Армін посміхається. Ні, цього він точно не переживе. Йому хоча б не заснути на останній парі. Вночі він трохи зачитався новою книгою і ліг пізно. Підйом зранку здався пеклом, а на перших заняттях він ледве тримав очі розплющеними. І зараз теж хочеться спати.
 

— Як репетиція? — він переводить тему і закидає ногу на ногу під столом, одночасно кладучи в розворот книги закладку.
 

Попри постійний розгардіяш в їдальні на великих перервах, йому подобається тут сидіти. Весь цей вже звичний фоновий шум не те, що не дратує, а навіть навпаки, підтримує мотивацію займатися чимось корисним. Коли всі навкруги обговорюють щось цікаве, коли хтось нашвидкуруч дописує домашню роботу чи зубрить конспект, а хтось просто куняє за обідом, і самому хочеться щось робити. Куняти, звісно, хочеться найбільше, але цьому бажанню Армін навчився досить вдало протистояти, коли необхідно.
 

— Чудово, — Саша посміхається. — Пані Ханджі зовсім не дає мені нудьгувати. Я не думала, що буду тут стільки  говорити з кимось про музику. Тим паче з викладачкою. Шкода, що в нас немає латинської. Це були б мої улюблені пари.
 

— Так а що співатимеш? — запитує Армін і помічає біля виходу з їдальні Хісторію. Дівчина обводить поглядом приміщення, бачить Сашу й Арміна і крокує до них. — Ти так і не сказала.
 

— Ну, це поки секрет, — Саша загадково посміхається, смикнувши бровами. — Один номер запланувала Ханджі, кілька інших запропонувала я, а ще ми вигадали дуже класний образ. Я вже не дочекаюся, — Саша потирає долоні, наче в передчутті. — До речі, а ти вже обрав, у чому будеш?
 

— Так. Це буде дещо класичне, — з натяком відповідає Армін. — У цьому році мені ніколи довго думати про костюм.
 

— О, я зрозуміла, — Саша посміхається, але її посмішка швидко зникає, коли до них підходить втомлена і чимось незадоволена Хісторія. — Привіт, Хіс, що сталося? Сьогодні ти мала виспатись, тобі ж на третю пару.
 

— Справа не в цьому, — Хісторія зітхає і втомлено опускається на стілець біля Саші. — Я трішки посварилася з батьком зранку. Настрою тепер взагалі немає.
 

— Що? — Армін хмуриться, якось одразу прокидаючись. — Тільки не кажи, що знову через навчання.
 

— Саме через нього, — киває Хісторія. — «Я чекаю від тебе більшої тяги до знань». Я чую це вже раз десятий.
 

— Трясця, ну скільки можна? — обурюється Армін. — Не зважай, Хісторіє. Ти добре вчишся, і взагалі багато предметів тут не мають ніякого значення. Хай заспокоїться вже.
 

— Тобі легко говорити, — дівчина совається впритул до стола і кладе на нього голову, тим самим спрямовуючи погляд на вихід з їдальні. — Тобі цікаво все це і ти дуже розумний, легко все розумієш. Батьки пишаються тобою і постійно ставлять тебе мені в приклад.
 

— О, — здивовано реагує Армін. Це все, що він може видати в першу секунду. Він про це не знав. Хто взагалі ставить в приклад людину з зовсім іншими інтересами і на іншому факультеті? Рейси дивують його все більше. Не Хісторія, звісно. — Я не знав, вибач.
 

— Та ти тут до чого? — заперечує дівчина. — Це батько. Я не можу розповісти йому, як складно мені вчитися. Якби не допомога Імір, мої оцінки б точно знизилися.
 

— Імір? — зацікавлено перепитує Саша. — Що за Імір? Це та дівчина, з якою ти останнім часом тусуєшся?
 

— Так, — лаконічно відповідає Хісторія.
 

— І все? — посміхається Саша. — Більше нічого про неї не скажеш?
 

— Більше нічого не скажу, — піднявши голову, киває вона, але на її обличчі теж з'являється посмішка.
 

Саша демонстративно і засмучено зітхає, а потім дістає свій контейнер з їжею і ставить перед подругою. 
 

— Будеш?
 

— О, так, дякую.
 

Поки дівчата заводять розмову про Гелловін, Армін мимоволі впадає в роздуми. Чи справді йому цікаво все це? Ні, аж ніяк. І легко йому дається далеко не все. Він часто сидить годинами над домашнім завданням, постійно читає якісь матеріали і ледве вибиває час на те, щоб почитати щось таке, що його дійсно цікавить.
 

А ще проблема в тому, що його старання вважаються чимось само собою зрозумілим, майже ніхто не думає, яких зусиль це коштує. Часто йому дають додаткові завдання, як тому, хто «легко» справляється з основними. Але він був би радий, якби до нього відносилися як до звичайного студента, а не до особливого, яким він не є. Він просто дуже старається і багато працює.
 

Чомусь Армін раніше про це не думав.
 

— Сюди йде Марко, — радісно помічає Саша, дивлячись на хлопця у невеличкому натовпі біля роздачі. Той тримає в руках тацю з їжею і прямує до них. — Зараз дізнаємося, чи вигоріло в нього з інтерв'ю.
 

— Б'юсь об заклад, що вигоріло, — жуючи бутерброд з шинкою, говорить Хісторія. — Це ж Марко. Як йому можна відмовити?
 

Всі за столом посміхаються через її слова, коли Марко підходить і сідає поряд з Арміном.
 

— Що ви вже тут задумали? — дружньо питає він і починає помішувати свою каву. — Чи про мене говорили?
 

— Про тебе, — прямо відповідає Хіс. — Що там з інтерв'ю? Спитав?
 

— Спитав, — киває Марко і розпливається в щасливій усмішці. — І моя перша колонка в студентській газеті буде справді крутою. Жан погодився на інтерв'ю. Я ще я хочу випросити хоча б кілька слів ще в когось з їхньої команди. Хочу зробити все якісно.
 

Армін нарешті випливає зі своїх складних післяобідніх думок і одразу вливається в бесіду.
 

— Як щодо Мікаси? — питає він. — Вона їх капітанка. Я можу попросити Ерена передати їй твоє прохання.
 

Марко активно киває кілька разів.
 

— Було б чудово! Дякую, Арміне.
 

— Та будь ласка. Як побачу Ерена, запитаю. Або подзвоню йому. Тобі терміново?
 

— Ну, бажано не затягувати.
 

— Зрозумів, — Армін киває і кладе голову назад на стіл. Ніякий фоновий шум не завадить йому подрімати ці солодкі кілька хвилин до дзвінка на наступну лекцію.
 

А потім він подзвонить Ерену і спитає про Мікасу. А ще про свої конспекти. От хто справді оцінив їх та Армінову працю, то це точно цей хлопець. Він лише дивився на них так, наче вони варті всього на світі, і так вдячно кивав, що Армін був готовий допомагати йому щоразу, як Ерен буде цього потребувати. 

 

***

 

Ерен відчайдушно не хоче розплющувати очі, тому що сидіти отак на осінньому сонечку, підставляючи теплому промінню своє обличчя — справжнє задоволення. Одна з тих речей, через які думаєш, що навколо тебе є щось хороше і все може бути краще.
 

Але скетч сам себе не домалює.
 

Ерен розплющує очі і опускає їх у свій скетчбук. Він малює фасад університету, який малював вже не раз із різних ракурсів, але саме цей малюнок чомусь йому зовсім не подобається. Його треба або врятувати, або забути про нього. Ерен вибирає перше і починає наштриховувати жирніші і кращі лінії поверх старих.
 

— А ось цей тобі як? — запитує Жан у Конні і в черговий раз тицяє своїм телефоном йому в обличчя.
 

— Ні, він більше схожий на медичну форму, дивний якийсь.
 

— Тьфу ти, і все тобі не подобається.
 

Вони сидять утрьох на дворі біля університету, розвалившись під великим деревом, на розстеленому на траві покривалі, і проводять тут перерву між парами. У Конні взагалі заняття вже закінчилися, але він дружньо погодився допомогти Жану обрати новий спортивний костюм для тренувань з волейболу. І поки їхні смаки розбігаються майже в кожному варіанті.
 

— А тобі як, Ерене?
 

Ерен піднімає очі і дивиться в екран телефону, на фотографію легкого синього костюма, про який він не може сказати нічого — костюм як костюм. Тільки колір справді дивний.
 

— Не знаю, Жане, вибирай сам, це тобі його носити.
 

Конні з посмішкою відпиває свою улюблену кавову колу з бляшанки. Все ж таки він кращий помічник у цій справі, хоч і вередливий.
 

— Дякую, допоміг, — зітхає Жан і втомлено кидає телефон біля себе. — Я костюм на Гелловін швидше вибрав, ніж бісові спортивки. Чому це так складно?
 

— Опа, і що ж ти вдягнеш на Гелловін? — з дитячою цікавістю запитує Конні.
 

— Я зібрав собі класний образ зі старих батькових речей. Він носив модний одяг у свою молодість, — з дещицею гордості відповідає Жан. — Придбаю кльовий капелюх і буду ковбоєм.
 

— О, то може і пластмасову рушницю в іграшковому подивишся? — з посмішкою питає Конні, на що Жан тільки закочує очі. — Я сподіваюсь, вечірка буде не гіршою за торішню. Ти ж підеш, Ерене?
 

— Ні, він після того разу не п'є, — встигає вставити Жан, поки Ерен, що ледь прислухався до їхньої розмови, ліниво піднімає погляд від скетчбука.
 

— Ти коли-небудь про це забудеш? — по-доброму хмуриться він.
 

— Не сподівайся. То що?
 

— Я люблю Гелловін, ти знаєш, — Ерен знов опускає очі в скетчбук і розуміє, що краще забути про сьогоднішній малюнок. Це той випадок, коли найліпше буде просто перемалювати. — Але я гадки не маю, що придумати цього року.
 

Він видушує з себе усмішку. Він дійсно не знає, що вигадати. Але проблема навіть не в цьому, а в тому, що й бажання особливо немає. Чому взагалі треба вигадувати якийсь костюм? Напевно, тому, що люди йдуть на Гелловін як на веселу тематичну вечірку, де круто проведуть час, а не як на чергову спробу втекти від реальності. Може, взагалі не йти?
 

Ерен зітхає ледь помітно. Зараз на думці лише бажання опинитися десь не тут. Десь там, де спокійно. Десь там, де про все це можна не думати. Та хоча б в кафе. Розносити напої і говорити з Ліваєм про щось далеке. Ось тільки він обов'язково може запитати щось про університет.
 

— Часу мало, думай, — говорить Конні. — Я от буду містером Смітом, нещодавно придбав собі файний костюм. До речі! — згадує він і його очі загоряються ентузіазмом. — Хочу найближчим часом проколоти вухо. Щоб не сумніватися і не передумати, як ти, просто взяти і зробити.
 

— Ну ти порівняв, — Ерен добродушно закочує очі. — Вухо і язик. Вухо і я з тобою за компанію можу піти проколоти. У Лівая є знайомий тату-майстер, він і пірсинг робить, можу попросити контакти.
 

— Буду вдячний. Серйозно зі мною підеш?
 

— Я ще подумаю, — відповідає Ерен і дістає з кишені телефон, відчувши вібрацію.
 

По фотографії, що висвічується на екрані, навіть без імені, Ерен одразу розуміє, хто йому дзвонить. Нещодавно він завантажив ту кумедну фотографію Арміна з літньої вечірки і вліпив у його контакт. Він не знає, якою була б реакція самого Арміна на це, але поки він не бачив, нехай постоїть.
 

Ерен піднімається з місця і відходить на десяток кроків від місця їхнього з Жаном і Конні привалу, на півдорозі прийнявши виклик.
 

— Ало.
 

— Привіт, Ерене, ти можеш говорити?
 

— Так, я не на парі.
 

— Тут є одна справа до тебе. Точніше, до Мікаси.
 

— Я слухаю, — зацікавлено відповідає Ерен, ліниво проводжаючи поглядом групку студенток, що прямують до входу в університет. 
 

— Ти ж уже чув про те, що Марко вибив у Жана інтерв'ю для своєї колонки? Так от, він хоче попросити і кілька слів від Мікаси, якщо вона не буде проти. Запитаєш у неї, будь ласка?
 

— Добре. Без проблем. Не можу сказати, чи погодиться вона, але я спробую вмовити.
 

— Дуже дякую, — Армін робить павзу, і Ерен вже думає, що це все, але чує його голос знову. — Як там мої конспекти себе почувають? Знадобились? Переписав?
 

— Звісно, знадобились! — відповідає Ерен так, наче це аксіома. — І так, я їх переписав, вже можу повернути. У тебе зараз пара?
 

— Так, остання.
 

— Трясця, в мене теж. Не хочеш прогуляти? — чомусь Ерен думає, що Армін точно не погодиться, і має рацію.
 

— Я б і не проти, — обережно говорить Армін, — але якщо про це прознає тітка, мене чекатиме довга виховна лекція. А потім вона розкаже дядькові. Тому вибач.
 

— Нічого-нічого, я розумію, — швидко відповідає Ерен, бо йому чомусь здається, що він тисне на друга. — Після пар? Зустрінемось?
 

— Так, звісно. У зоні відпочинку, добре?
 

— Домовились. Слухай, Арміне, а ти на вечірку від університету на Гелловін збираєшся?
 

— Збираюся, — голос Арміна веселішає. — Завтра забиратиму свій костюм Мисливця за привидами.
 

— О, то ти любиш безпрограшні варіанти. А я от ще не визначився. Не знаю навіть, чи йти мені.
 

— Гей, буде весело! Це мій перший Гелловін тут, але я впевнений, що буде весело. До того ж кого мені рятувати від алкогольної інтоксикації, якщо тебе там не буде? — Армін коротко сміється, і Ерен мимоволі посміхається.
 

— Ой, починається, — він закочує очі, обертається на п'ятках і кидає погляд на Жана і Конні, які активно щось обговорюють. Схоже, досі вибирають костюм. — У вас з Жаном одні жарти на двох, чи як?
 

— У нас спільний друг, — уточнює Армін. — Маю бігти, побачимось.
 

— До зустрічі, — встигає сказати Ерен перед тим, як дзвінок завершується.
 

Ерен на пару не поспішав, але вирішив, що якщо вже знайти того, хто прогуляв би з ним, йому не вдалося, то доведеться все ж бути присутнім на занятті.
 

— Ходімо, — повернувшись, Ерен безцеремонно потягнув Жана за руку, змушуючи встати. — До пари дві хвилини. Треба бігти, якщо не хочемо запізнитись.
 

— З яких це пір ти такий пунктуальний? — Жан встає і закидає на плечі свій рюкзак.
 

— Я завжди таким був, — кидає Ерен і, не чекаючи друга, виходить на доріжку.
 

— За покривало відповідаєш головою, — говорить Конні Жан, перш ніж піти. — Мені його мама подарувала.
 

— Почув, — киває Конні і примружується на сонці.
 

Ерен і Жан разом заходять в університет, а потім розходяться по своїх авдиторіях. Ерен вертається думками до вечірки, яка відбудеться через тиждень. Мікаса говорила йому щось про костюм ельфійки, Жан буде ковбоєм, Конні містером Смітом, а Армін — Мисливцем за привидами. Це безперечно треба побачити.

 

@mrkirstein:
У мене ще ніколи не брали інтерв'ю, я хвилююся брр
 

@twiornottotwi:
@mrkirstein, не варто, я не ставитиму дивних питань абощо)
 

@mrkirstein:
@twiornottotwi, а якщо я забуду слова? Якщо я скажу щось не те чи в мене заплутається язик -_-
 

@erehyeag30:
@mrkirstein, о боже та заспокойся
 

@twiornottotwi:
@mrkirstein, ти даватимеш інтерв'ю для газети, а не на телебаченні)
 

@mrkirstein:
@twiornottotwi, окей, заспокоїв

 

***

 

Малювати тих, хто малює — кумедно. Ерен в котрий раз піднімає очі і дивиться через вікно на дівчину на дворі — та сидить на лавці боком до нього і активно штрихує щось у скетчбуці. Сам Ерен вже закінчує свій невеличкий ескіз — залишилось домалювати тіні, що гарно огортають обличчя дівчини. Вона навряд чи здогадується, що хтось всередині приміщення уважно роздивляється її останні десять хвилин і старанно вимальовує її фігурку на папері.
 

У зоні відпочинку в цей час вже нікого не було, пари у більшості студентів скінчилися. Армін затримувався, але Ерен не став йому дзвонити. Кілька зайвих хвилин у тиші і з олівцем у руках були йому потрібні. Він поговорив з Мікасою, і її навіть не довелося вмовляти — вона була зовсім не проти відповісти на кілька запитань для університетської газети.
 

Або Ерен надто зосереджений на малюванні, або ж Армін з'являється надто тихо, але його обережне «Привіт» змушує Ерена сіпнутись.
 

— Не помітив, як ти зайшов, — говорить Ерен і поспішає сховати скетчбук у рюкзак. Натомість він дістає звідти зошити Арміна і викладає на столик.
 

Армін сідає на диван поруч, і Ерен на кілька секунд мимоволі затримує погляд на його строкатому рюкзаку. Вони не бачилися понад тиждень, і тільки зараз Ерен зрозумів, що встиг скучити за їхніми розмовами і рідкісними прогулянками коридорами університету. Після візиту Арміна і Саші у гуртожиток вони спілкувалися все частіше. А останній тиждень Ерен, завалений домашньою роботою, інколи не встигав і Жану сказати більше ніж кілька слів за день. Вони живуть в одній кімнаті, що вже казати про інших. Та й Армін десь пропадав.
 

— З усім розібрався? — питає Армін, змушую Ерена зіскочити з думки.
 

— Було кілька важких тем... — зізнається він. — Але то вже таке, я не настільки розумний, щоб все зрозуміти.
 

— Математика? — з розумінням посміхається Армін.
 

— Так.
 

— Я можу спробувати пояснити, якщо знайдеш для мене вільний час.
 

Ерен ледве не давиться повітрям. Чи то від теплої доброти у словах Арміна, чи то від його щирого бажання допомогти, чи то від усього разом.
 

— Я знайду вільний час? — його брови самі по собі піднімаються вгору. — Це ти витрачаєш на мене свій. Не хочу цим зловживати.
 

— Ти мене не зрозумів, — хитає головою Армін. — Я подумав, що це буде непоганим приводом, щоб колись зустрітись поза університетом.
 

Ерен підіймає на нього по-новому здивований погляд. Оу.
 

— О, тоді без проблем, — гаряче киває він. — Щоправда, я зараз ніде, крім як тут і на змінах в кафе, не буваю, але ти можеш у будь-який день заскочити в гуртожиток, якщо така локація поза університетом тебе влаштує.
 

— Влаштує, — погоджується Армін і починає складати зошити у свій рюкзак. — Домовились.
 

На його губах м'яка посмішка, а рухи сповнені такою простою плавністю, що Ерен, якого так раптом і зовсім невчасно накрила ніяковість, майже починає заздрити. І все ж Армін ніколи не викликав в Ерені бажання скоріше закінчити розмову, скоріше розпрощатися, спираючись на якусь сумнівну і часто неправдиву причину, як це бувало з більшістю малознайомих йому людей. Все було навпаки. З Арміном хотілося проводити час, з ним хотілося говорити, про нього хотілося дізнаватися більше. А ще поряд з ним завжди було спокійно. Або ж Ерену так здавалося.
 

— Чекатиму, — з щирою усмішкою відповідає Ерен. — І дякую тобі. Ти мені дуже допомагаєш.
 

— Будь ласка.
 

— Можна питання? — хоч в Ерені на якусь мить і прокидається думка про те, що він може бути нав'язливим, та все ж бажання продовжити цю розмову виявляється сильнішим.
 

— Звісно, — Армін зацікавлено переводить на нього погляд. 
 

— Ти за весь час прогуляв хоча б одну пару?
 

Ерену справді цікаво. Просто річ, яка в певний момент виникає в думках і не відпустить доти, поки не дізнаєшся відповідь. От що по-справжньому нав'язливе, то це подібні думки.
 

— Ні, — Армін навіть не задумується. Щось змінюється в його погляді, він підтискає губи, наче ця тема йому не дуже приємна. — Не тому, що я не хочу, просто мені за це може влетіти.
 

— Настільки серйозно? — дещо співчутливо запитує Ерен. Він міг прогуляти пару, якщо хотів, але ніколи не зловживав цією можливістю, тому що навіть терпінню Лівая колись може прийти кінець, що вже казати про вчителів. Тим паче з тим, які проблеми створюють деякі прогули, Ерен розбиратися не хоче, а тому вважає за краще потерпіти і побути присутнім.
 

— Так, — коротко відповідає Армін, і Ерен не може зрозуміти, яким тоном це було сказано.
 

Схоже, він не хоче про це говорити. Ерен розуміє, що вперше порушив тему, яка Арміну не просто нецікава, а по-справжньому не подобається.
 

Армін раптом піднімається і крокує до автомата з напоями, по дорозі нащипуючи в кишені дрібні гроші.
 

Ерен кілька секунд тупо витріщається йому в спину, а потім щось гучно цокає в його голові. Це неприємно зачепило Арміна. Ерен зачепив його. Знайшов те, що не хотів.
 

Він зіскакує з місця і в кілька великих швидких кроків опиняється біля Арміна.
 

— Знаєш, прогулювати — це не так вже й круто, — він намагається звучати безтурботно, так, наче не помітив, що для Арміна це вразлива тема. — Потім потрібно наздоганяти те, що пропустив, червоніти перед викладачами, просити у когось конспекти й купа іншої тяганини. Якщо пропускаєш надто багато, бувають проблеми.
 

— З власного досвіду? — запитує Армін і натискає на кнопку, щоб купити енергетик. А потім усміхається. Легко і трішечки насмішкувато. 
 

Ерен подумки видихає з полегшенням. Усе добре.
 

— Та ні, я не надто багато прогулюю, — знизує плечима Ерен. І говорить правду. За минулий рік він добре вивчив, де можна прогуляти, а де краще не треба. Де важко відпрацювати прогуляне, а де взагалі не треба напружуватись. — Тож у мене через це зараз немає проблем. На першому курсі іноді були. Краще вже посидіти на парі, ніж потім їх вирішувати.
 

— Намагаєшся переконати мене? — питає Армін, вистреливши в Ерена підозріливим поглядом.
 

— Так? — Ерен по-дурному посміхається. По-перше, поведінка Арміна його спантеличила, по-друге, він не хоче брехати. — Просто не хочу, щоб ти думав, що пропускаєш щось круте, якщо не прогулюєш.
 

— Дякую, — вдячно киває Армін, дістаючи свій енергетик. — Але я все ж таки пропускаю, правда?
 

Ерен дивиться в його обличчя кілька секунд, намагаючись щось знайти у світлих очах, але залишається ні з чим.
 

— Хіба що трішки, — чесно відповідає він. — На прогуляних парах інколи відбувається щось цікаве. Я маю на увазі, деякі моменти з минулого року, які я пам'ятатиму все своє життя, дійсно відбулися тоді, коли я прогулював. Але це ж не можна передбачити, тож...
 

— Ти багато говориш, коли хвилюєшся, — тихо промовляє Армін, відкриваючи бляшанку.
 

— Що? — Ерен добре почув його слова і разом розгубив всі думки.
 

— Просто спостереження, — Армін винувато всміхається, відпиває ковток енергетику і крокує назад до дивану. — І в яких випадках ти прогулюєш?
 

Ерен сідає на підлокітник і спрямовує погляд в якусь невидиму точку на тканині дивану. Все, що він зараз відчуває, — вишневий аромат енергетику. Все, про що він зараз думає, — те, що сказав Армін. Він справді багато говорить у ніякових ситуаціях? Чому ніколи не помічав? Чому ніхто не казав цього раніше? Чому він взагалі про це думає? Ерену завжди здавалося, що він, навпаки, губиться, коли ситуація стає для нього некомфортною, але точно не починає говорити ще більше.
 

— Коли в мене безсоння, — зрозумівши, що павза затягнулася, чесно відповідає Ерен. — У такі дні надзвичайно важко встати на першу пару. Якщо якісь нагальні справи, теж можу прогуляти, це нормальна практика, але, думаю, ти це знаєш. Якщо Жан чи Конні кудись потягнуть, теж прогулюю. Але таке нечасто буває.
 

— А безсоння в тебе часто?
 

Ерен піднімає погляд на Арміна. Навіщо він питає? Цікавість? Просто логічне питання? Сказати правду чи віджартуватися?
 

— Не скажу точно, — обережно відповідає Ерен. — Іноді весь тиждень нормально сплю. Іноді й однієї ночі без снодійного не можу спокійно поспати.
 

— Намагався знайти причину? — питає Армін, і Ерен розуміє, що вони помінялися місцями. Тепер голос Арміна висловлює співчуття, а Ерен не хоче про це говорити.
 

І взагалі, їхня розмова зайшла кудись не туди.
 

— Це через стрес, напевно, — знизує плечима Ерен і одразу знаходить для себе рятувальне коло. — До речі, я вже поговорив з Мікасою. Вона не проти інтерв'ю, тож ти можеш передати її номер Марко, нехай впевнено дзвонить.
 

— О, дякую, — Армін посміхається. — Він буде радий.
 

— У вас з Марко непоганий тандем, так? Він постійно пише, ти постійно читаєш.
 

Ерен і справді рідко бачив Арміна без книжки в руках. І навіть коли її все ж не було, а хлопець гортав щось у своєму телефоні, це часто виявлявся якийсь текст.
 

— Я більше люблю художню літературу, — уточнює Армін. — А він пише здебільшого статті. Але так, я завжди його перший читач. І редактор іноді.
 

— Художню літературу... — задумливо тягне Ерен, згадуючи цілу бібліотеку, яку бачив в Арміна у квартирі. — Усі ті книжки в тебе вдома. Тільки не кажи, що ти всі їх читав.
 

— Добре, не скажу, — Армін весело всміхається.
 

— Але ти всі їх читав, — здогадується Ерен, всередині дуже цьому дивуючись. Ніхто б не сказав, що Ерен не любить книги, але він би не змусив себе читати аж стільки.
 

— Так, — не припиняючи всміхатись, знизує плечима Армін. — У кожного своя залежність. Бачив би ти господарку квартири, коли я заїжджав. Впевнений, вона подумала, що я пограбував місцеву бібліотеку.
 

— Я подумав лише «Очманіти, як багато книг!» і все, — сміється Ерен. — Правда, я тоді намагався багато не думати.
 

— Як щодо твоєї залежності? — з натяком питає Армін. — Якщо це, звісно, не секрет.
 

— Ти про що?
 

— Про твій скетчбук, який ти постійно ховаєш. Впевнений, ти там малюєш, а не записуєш туди конспекти.
 

— Малюю, — киває Ерен, ніяково розглядаючи свій рюкзак, в якому лежить об'єкт їх розмови. Він про це не скаже, але йому приємно, що когось це зацікавило. — Ти хочеш подивитися?
 

— Звісно, якщо можна, — говорить Армін і м'яко всміхається. — Тобто, я не наполягаю, якщо...
 

— Та ні, без проблем, — Ерен дістає скетчбук і віддає Арміну. — Тільки попереджаю одразу, нищівна критика мене розтопче.
 

— Заспокойся, я в цьому нічого не тямлю, — сміється Армін, ставить бляшанку з енергетиком на столик і розгортає скетчбук.
 

Перші його сторінки — хаос із дрібних замальовок. Квадратний горщик з кактусом, автівка біля супермаркету, рюкзак, схожий на той, що носить з собою Конні, нариси якоїсь незнайомої Арміну авдиторії, гілки дерев, канцелярія, пляшка з молоком, жуйки. Далі йдуть вже більші, пропрацьовані малюнки, деякі навіть у кольорі. Головний вхід в університет. Бібліотека зсередини. Жіночі руки. Соняхи. Кіт на підвіконні.
 

Армін повільно перегортає сторінку за сторінкою, уважно пробігає поглядом по кожному малюнку, і ледь помітна усмішка на його обличчі нічого Ерену не говорить.
 

— Не мовчи, — тихо просить він. — Мені ніяково.
 

Армін на мить піднімає на нього очі і знову опускає їх в скетчбук.
 

— Це... — його усмішка стає помітнішою, захопленою, схоже, що він ретельно підбирає слова, щоб описати свої емоції. — Краще, ніж я уявляв. Набагато. Ти... Ти дуже гарно малюєш, правда. Я в захваті. Це чудово. Справді чудово. Але тобі вже це не раз казали, авжеж?
 

Ерен дивиться на малюнок, що зараз розглядає Армін, і сам мимоволі посміхається. Ні, таке він не чує часто.
 

— Та ні, я майже нікому їх не показую, — говорить він.
 

— Чому? — щиро дивується Армін.
 

— Навіть не знаю, — Ерен знизує плечима під допитливим поглядом і вирішує бути чесним до кінця. — Напевно, хочеться, щоб їх бачили лише ті, кому це цікаво. Знаю, дивна причина.
 

— Нічого дивного, — заперечує Армін і перегортає ще одну сторінку скетчбука, щоб побачити детальний портрет Мікаси, над яким Ерен пихтів доволі довго. — Оу, — захоплено видає він. — Вона бачила?
 

— Так. Я при ній його малював. Такі штуки я вмію лише з натури.
 

— Дуже гарно, — оцінює Армін, уважно роздивляючись портрет. — Це, певно, дуже складно?
 

— Коли як. Іноді легко малюється, просто довго. А іноді все не те, і доводиться помучитись. Але мій зап'ясток після такого кожен раз болить, — Ерен коротко посміхається.
 

Вони говорять ще хвилин п'ятнадцять, і Ерен ловить себе на тому, що постійно намагається вигадати нові теми, щоб подовжити їхню розмову. Він просить Арміна порадити йому якусь книгу, він хотів би прочитати щось фантастичне, тож кілька хвилин уважно слухає опис «чудової трилогії-антиутопії, яку я дуже раджу» від Арміна.
 

— Я, до речі, писав колись на неї рецензію.
 

— Ти пишеш рецензії на книги? — зацікавлено запитує Ерен.
 

— Так, веду невеличкий блог, якщо його можна так назвати, — Армін знизує плечима, наче говорить про щось зовсім неважливе.
 

— Впевнений, що можна. Надішлеш мені посилання? Мені цікаво почитати твої відгуки, — Ерен посміхається і, побачивши, що Армін завагався, корчить цуценячі оченята. — Будь ласка.
 

— Гаразд, — подумавши трохи, киває Армін. — Але ти повинен прочитати хоча б одну книгу з трилогії.
 

— Добре, — з посмішкою киває Ерен. — Домовилися.

 

@erehyeag30:
Хочу вмовити Арміна хоч раз прогуляти зі мною пару 8)
 

@caroline:
@erehyeag30, чому саме з тобою °.°
 

@callmequeen:
@erehyeag30, краще не треба, у нас в родині цього не розуміють(((
 

@erehyeag30:
@callmequeen, ти теж не прогулюєш?
 

@callmequeen:
@erehyeag30, ні
 

@erehyeag30:
@callmequeen, ЯКИЙ ЖАХ
 

@dude01:
@erehyeag30, відчепись від людей
 

@armout:
@erehyeag30, колись, можливо
 

@erehyeag30:
@armout, )))
 

Примітки:


Думаю, зрозуміло, що @twiornottotwi — це Марко. Він ніяк не міг вибрати собі нік між двох варіантів, на думку спала всім відома цитата, він змінив її і використав.

callmequeen — звісно, це Хісторія

steeljaw — Імір

Нагадую про існування плейлиста до цієї роботи. 

 

*О, я все ще живий. 
Я стікаю кров'ю? Я стікаю кров'ю від шторму?
Просто пролий світло на ці руїни, так далеко, так далеко. 

Розділ 8  

Розділ 10

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Повсякденність, Навчальні заклади, Дружба, Hurt/comfort, Ангст, Романтика | Додав: Mizalekordiya | Теги: сучасність, Hurt/comfort, Ереміни, Атака Титанів, Слеш, au, навчальні заклади
Переглядів: 228 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Люмінесценція Розділ 9 Просто спостереження
Завантаження...