menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.04.2022 в 15:05
Фанф прочитано: 428 раз
Час прочитання:
Категорія: Ма́нга
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Лосини


16.04.2022, 15:05
У тому, що сталося було звинувачено лосини.

Фушігуро Мегумі насолоджувався спокійним вечором вихідного дня у своїй кімнаті і тому неабияк напружився, почувши голосний стукіт у двері. Хлопець невдоволено поморщився, не відриваючись від книжки, яку тільки-но почав читати. “Ну що за клопіт…”
Лише місяць тому найгірше, чого міг сьогодні очікувати Мегумі було б запрошення на вечерю від Годжо-сенсея, проте зараз ситуація дещо... ускладнилася.
Стукіт повторився.

- Фушігуро?

Це був Ітадорі Юджі. І так, ситуація ускладнилася через нього і тільки.
Щоки Мегумі забарвилися вишневим.
Один лише голос Ітадорі занурював його у спогади, які він радше потер би з пам'яті назавжди, але вони засіли там так глибоко і ціпко, що Фушігуро відчував фізичний дискомфорт. Ні, на жаль хлопець ніколи не забуде, яким ідіотом виглядав перед сенсеем промовляючи на даху школи слова, на диво сповнені емоцій - “Я не хочу, щоб він помирав!”.
І хоча Юджі їх тоді не чув, з тих пір Мегумі ледве міг дивитися йому в очі. Хлопці не були друзями, проте тепер їх об'єднував якийсь таємничий зв'язок.
“Чорт, не хочу бачити його зараз.”

Стукіт став дещо голоснішим.

- Фушігуро, ти вже спиш?

“І якого біса його принесло так пізно?” Хоча зазвичай Мегумі ще не спав в такий час, гостей в своєму особистому просторі після 11-ї він теж приймати не бажав. Проте, судячи з усього, тікати йому не було куди, тому зітхаючи Фушігуро сповз з ліжка і попрямував до джерела дратуючого шуму.
Різко розкривши двері кімнати він змусив Ітадорі застигнути на порозі з піднятою рукою і тупим виразом обличчя.

- Чого тобі?

Замість відповіді Юджі зацікавлено пройшовся очима одягом Фушігуро. Мегумі оскалився, проте не сказав ні слова, розуміючи, що у широкій футболці з логотипом Joy Division і спортивних шортах він мабуть виглядав для Ітадорі досить незвично.
Втім варто було відзначити, що і сам Юджі мав вигляд так собі: одяг його зім'явся, а розтріпане волосся ніби кричало, що він щойно переміг самотужки 33 прокляття. В одній руці Ітадорі міцно щось стискав.

- Чого… тобі?... - Мегумі процідив крізь зуби своє питання ще раз.
- Я… цей… - Відірвавшись від споглядання безглуздої піжами Фушігуро, Юджі почав переминатися з ноги на ногу і підозріло заїкатися, - о-отримав сьогодні нову шкільну форму.

Мегумі зітхнув.
“Він бляха що, прийшов мені розповісти про це?”
Розчарований Фушігуро спробував зачинити двері, але Ітадорі підставив ногу, перешкоджаючи втечі Мегумі від незручної розмови.

- Почекай! - У голосі Юджі з'явилися нотки відчаю, - завтра вранці ми їдемо на вокзал зустрічати нового учня, тому в нас не буде часу, а я... Я не можу збагнути однієї речі!

Тільки тоді Фушігуро опустив погляд на річ, яку Ітадорі тримав у руках. Як він не відразу зрозумів, куди прямує цей вечір?

- Ці лосини… Фушігуро, ти міг би показати, як їх правильно одягати?

“Та ви бляха жартуєте!”

***

- Провалюй, - Мегумі виштовхнув Юджі в коридор і знову спробував зачинити двері, цього разу вдало.
- Але Фушігуро, я…
- Забирайся, - брюнет проігнорував розпач Ітадорі і, намагаючись не видавати жодних емоцій, відійшов на безпечну відстань від дверей.

“Що за чорт?”
Ну чому він прийшов саме до нього з таким питанням?

- Я б запитав у Годжо, але його немає у кімнаті! - Голосно провив з коридору Ітадорі, ніби відповідаючи на питання Фушігуро.

Мегумі завмер на півшляху до безпеки.
“Що?..
Тобто він спочатку був у Годжо-сенсея з цим питанням?” Справи були поганенькі.
Фушігуро раптово занервував, сам не розуміючи чому. Він згадав, як незадовго до цього зіткнувся з такою самою проблемою, розбираючись із своїми власними лосинами, наявність у шкільній формі яких Годжо-сенсей так і не зміг пояснити, відбувшися безглуздими жартами. Мегумі тоді лише грюкнув дверима і пішов просити допомоги у семпаїв.
Тепер Фушігуро переповнювало почуття відповідальності за молодшого однокласника.

- Добре, - він відчинив двері, пускаючи в кімнату Юджі і той не забарився радісно запросити себе всередину.

“Я пошкодую про це.”

***

- Воооа, скільки в тебе книг, Фушігуро… Ти, напевно, дуже розумний, га? - Ітадорі почав бігати по кімнаті Мегумі, як радісне цуценя.

“Не дуже розумний, раз пустив тебе сюди”, роздратовано подумав Фушігуро сідаючи на ліжко, він відчував себе ніяково, адже все те, що він робив цього вечора, виглядало абсолютно не властиво його характеру.

- Давай я тобі покажу, як це одягати і ти скоріше звалиш з моєї кімнати.

Мегумі розправив ковдру на ліжку і широко розставив свої довгі ноги, які виглядали ще худішими у темних коротких шортах.

- Гей! - Він привернув увагу Юджі та легенько поплескав по місцю на ліжку спереду від себе, - сядь тут.

Ітадорі завмер у нерішучості, що спочатку потішило Фушігуро, адже він сподівався, що у Юджі все ж виявиться достатньо здорового глузду, щоб розуміти, що ситуація стає все більш і більш абсурдною. Але радість швидко змінилася розчаруванням, як тільки Ітадорі без зайвих роздумів усівся між ніг Мегумі, розмотуючи лосини.

- Я справді намагався самостійно розібратися з ними, але в результаті це закінчилося повною поразкою, - щебетав без угаву Юджі, - от скажи, Фушігуро, це ж точно якийсь проклятий пристрій, створений, щоб ускладнити учням життя, правда?

“І не кажи…”, подумав Мегумі, відчуваючи ком у горлі. “І як ти можеш бути таким безтурботним, ідіот?”
Роздивляючись лосини Ітадорі хитнувся назад і злегка притиснув свою широку спину до грудей Мегумі. Фушігуро здригнувся, розуміючи, в якій небезпеці опинився. Ще з моменту, як Юджі вперше обмовився про лосини, його серце почало битися, як шалене. Ось і зараз, він ледве не отримав серцевий напад, відчувши тепло і запах тіла Ітадорі, що розглядав безглуздий предмет гардеробу у своїх руках, притулившись до Мегумі.
“Аби ти не відчував стукіт мого серця.
І аби не було ніякої… дивної реакції.”

- …а потім я двічі впав і навіть вдарився головою, - Юджі потер забиту потилицю і засміявся, - напевно я став ще дурнішим!

“Ні, можна бути спокійним, така тупість нічого підняти не зможе.”

- То що мені робити?

Не чекаючи вказівок Фушігуро, Ітадорі почав стягувати спортивки. Мегумі завмер, боячись навіть дихати і радіючи, що Юджі не бачить його обличчя, інакше Фушігуро не знав би, як пояснити йому той вираз, який воно набуло у той момент, коли штани Ітадорі опинилися на підлозі.
“Я напевно збожеволів.
Що я взагалі роблю?”
Рожеві сімейки Ітадорі Юджі зовсім не мали б здаватися Фушігуро привабливими, і все ж здавалися, і Мегумі довелося відвести погляд убік, щоб перестати витріщатися на них. Розглядаючи стіну, він спробував заспокоїтися, але було вже пізно. Хлопець пропав.

- Ем, трохи ніяково, так?...

Ітадорі покрутив головою, привертаючи увагу Фушігуро, який завмер в заціпенінні.
Мегумі не знав, що відповісти. “Ніяково?.. Чим ти взагалі до цього думав, ідіот? Пізно вже говорити, що ситуація стала трохи ніяковою.” Він спробував вичавити з себе хоч якийсь звук у відповідь, але все, що вирвалося назовні, було схоже скоріше на передсмертні муки вмираючого звіра.

- Фушігуро, ти пробач, що завдаю тобі стільки клопоту, - трохи засмучено промямлив Ітадорі.

“Ну чого це він…”
Фушігуро зовсім не хотів ображати його своєю реакцією. Зрештою, він добровільно погодився допомогти і сам запросив Юджі до своєї кімнати та на своє ліжко. Ітадорі не був винен у своїй наївності і дурості.
Притихлий Юджі стискав лосини у своїх руках і навіть його потилиця виглядала сумною і сповненою відчаю. Мабуть він і справді змучився з цим абсурдним елементом одягу і потребував допомоги.

- Все нормально, - спокійно відповів Мегумі, заспокоюючи хлопця, - давай, спробуй акуратно засунути одну ногу всередину.

Не довго думаючи, зовсім як дитина, яка все робить навпаки, щоб подратувати дорослих, Ітадорі різко штовхнув праву ступню в лосини і відразу в них застряг. Фушігуро не знав сміятися йому чи плакати.
Зітхнувши, він подався вперед, і його тонкі довгі пальці, обережно обхопивши ногу Юджі, допомогли неслухняній ступні пройти до переможного кінця. Чорна тканина щільно обтянула гомілку Ітадорі. Рука Мегумі ковзнула по нозі від коліна вниз, промацуючи кожен міліметр аж до стопи, поправляючи гумку біля п'яти. Тендітні пальці ніжно ковзнули шорсткою поверхнею ступні Юджі.

- Хаха лоскотно, - засміявся Ітадорі, - але я здається зрозумів!

Ноги Юджі були набагато м'язистішими і масивнішими, ніж у Фушігуро. Втім, вони взагалі здавалися значно більшими, ніж належить мати хлопцю його віку. Мегумі це дуже подобалося. “Неначе торкаєшся дикої тварини.”
Ітадорі самостійно впорався з лівою ногою, але Фушігуро не втримався від спокуси провести долонями і по ній теж, цього разу куди повільніше і ніжніше, розправляючи тканину по твердим як камінь м’язам. Лише просто доторкаючись тіла Юджі через тонку еластичну тканину, Мегумі переповнювали незвичні емоції.
Повисла незручна пауза.
Мегумі кинув погляд на хлопця попереду і зрозумів, що на обличчі Ітадорі грає легкий рум'янець.
“Бляха, я трохи перегнув…”
Фушігуро різко відсмикнув руки зрозумівши, що вони почали тремтіти. Проте Юджі і далі сидів у нього в ногах, у лосинах, що наполовину приховували його великі ноги і нічого не робив, так ніби задумався про всі можливі таємниці всесвіту і завис.
Мегумі розумів, що зараз йому слід першим порушити мовчання, але не міг промовити жодного слова. Зазвичай у таких ситуаціях, у якій-небудь манзі, що так любила його сестра, логічним би став поцілунок, але це був точно не їхній випадок. Навіть не маючи нагоди читати думки, Мегумі знав, що останнє, про що міг думати Ітадорі були якісь там поцілунки.
Нехай і маючи справжнього демона всередині, цей хлопець залишався занадто простим і невинним, настільки, що не роздумуючи сів між ніг людини, яку знав від сили тиждень.
Фушігуро знову зітхнув.
“Безнадійно.”

- Тепер просто натягни їх.

Юджі жваво засмикався, заподіявши Мегумі чергову хвилю дискомфорту між ніг. Ітадорі сидів надто близько, а Фушігуро надто довго торкався його ніг, вкритих ледве відчутною темною тканиною, щоби це пройшло без наслідків для його тіла. Він заплющив очі, намагаючись не дивитись, з чим так довго порається цей ідіот.

- Чорт, мені сімейки заважають, - ледве чутно пробурмотів Юджі, - о, я зараз-

Мегумі відчув, як Ітадорі різко смикнувся уперед. “Курва!” Він схопив Юджі за руку, не розплющуючи очей.

- Стій! Зробиш це коли вже одягатимешся зранку!
- Хаха, а я не подумав, - нервово засміявся Ітадорі у відповідь.

Фушігуро, у якого вже практично зупинилося серце, видихнув з полегшенням, він відпустив руку Ітадорі і пробігся своїми по тілу хлопця, намагаючись відсунутися якнайдалі і нарешті виплутатися з полону небажаної фізичної близькості. Він розумів, що якщо Ітадорі ворухнеться ще хоч раз, то Мегумі повстане перед ним у невигідному положенні. Тікаючи, Фушігуро випадково торкнувся напружених м'язів преса Ітадорі і йому знову перехопило подих.
Мегумі згадав у деталях, як виглядало тіло Юджі, одержимого Сукуною. Мабуть, це все ж не було ефектом від проклятого духу. Все, що він бачив цілком і повністю належало Ітадорі.
Внизу живота Мегумі неприємно потягло.
Він зрозумів, що остаточно втратив самовладання, опустив голову на плече Ітадорі і тихенько застогнав. Тепер він розумів, чому реакція Годжо-сенсея на його прохання про допомогу з лосинами була такою. Мабуть, в них і справді була якась особлива сила, здатна збільшити привабливість навіть найбільшого ідіота в Японії. Голова Фушігуро гуділа, а до потоку відчуттів, що переповнювали його, додався запах шампуню Юджі, який також був куди приємніший, ніж хотілося Мегумі.

- Ти в порядку? - Засмикався спереду Юджі, намагаючись зрозуміти в чому справа.
- Пробач… Ітадорі, ти міг би вже… піти, будь ласка?
- Так, вибач!

Юджі квапливо спробував підвестися, але забувши, що його ноги наполовину обтягнені тісною тканиною втратив рівновагу і завалився назад на Фушігуро. Його рука приземлилася акуратнісінько в область паху Мегумі.
Обличчя брюнета поблідніло. “Тільки не…”

- Ой вибач! - Вигукнув Ітадорі, схоплюючись на ноги і знову завалюючись на ліжко, наче лялька-дарума.

Мегумі був змушений піддати йому ногою досить сильно, щоб Юджі незграбно зі звуком мішка з рисом звалився з ліжка, виграючи тим більше часу, щоб залізти від сорому під ковдру.

- Забирайся!
- Йду, йду! - Пробурмотів Ітадорі, судячи з звуків, стрімко прямуючи у бік дверей, - але знаєш, Фушігуро, тобі треба краще харчуватися, у тебе страшенно худі та гострі коліна. Я-я подбаю про тебе!

Двері грюкнули і настала довгоочікувана тиша.
Не вилазячи з-під ковдри Мегумі застогнав.

- Ааааааа! - Безсонна ніч була йому забезпечена.

Як Фушігуро взагалі дозволив собі опинитися в такій безглуздій ситуації? Про що він думав?
Але найголовніше…
Як добре, що Ітадорі Юджі був цілковитим ідіотом.
Категорія: Ма́нга Ма́нга | Додав: alien_kitsune | Теги: jujutsu kaisen, заперечення почуттів, кінк на лосини, гумор
Переглядів: 428 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Лосини
Завантаження...