menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 24.08.2021 в 00:39
Фанф прочитано: 746 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Не гідний. Частина 5


24.08.2021, 00:39
Увага  Бакуго до деталів дозволила йому зробити для Мідорії гарний сюрприз.

— Каччане, куди ми йдемо? —зацікавленість Деку зростала з кожною хвилиною. 
— Скоро дізнаєшся, — Бакуго слабо посміхнувся здивованому Мідорії.

Вони вже підходили до місця призначення, тому Кацукі попросив Ізуку прикрити очі. Взявши Деку за руку, аби провести, серце Бакуго почало битися швидше.
— Відкривай.
— Це ж те котокафе, в яке я все хотів сходити! Невже ти пам'ятав весь цей час? Я вже й сам забув.
— У мене все добре з пам'яттю, тож чому я мав ти забути. Не стій перед дверима, заходь вже, — він не хотів відпускати його руку.
Деку з радістю ступив вперед і, зайшовши, вибрав краще місце біля вікна.
Хлопці сіли за стіл і тільки тоді їхні руки роз'єдналися. Поряд з ними вмістився невеличкий рудий кіт.
Якусь мить вони мовчки дивились один одному в очі, щоки Ізуку вкрилися рум'янцем, хлопець дурнувато усміхався, а Бакуго й не знав як на це реагувати, його непокоїло власне серце, яке від такого готове було вистрибнути з грудей. Незручну ситуацію врятувала офіціантка, яка саме підійшла прийняти замовлення. 

Після цього Ізуку вирішив продовжити розмову.
— Дякую, що запросив мене саме сюди. А то в мене все якось часу не вистачало.
Після цих слів Деку нагородив Каччана щирою усмішкою, Кацукі не стримався і посміхнувся у відповідь.
— Нема за що, — Бакуго повернувся в сторону пухнастого чорного котика, який підійшов до їхнього стола.
Деякий час вони обговорювали рутину. Коли настала пауза, Мідорія зважився на запитання, яке його давно бентжило.
— Каччане, вибач за дивне питання, але щось сталося?
Ізуку деякий час думав про це. Кацукі здивувався таким словам.
— З чого ти таке взяв? — він впевнено усміхмувся, хоча насправді вийшло трохи істерично.
— Інколи ти виглядаєш засмученим чи стривоженим, відводиш погляд і часто наче літаєш у хмарах... Не називаєш мене тупим задротом. Не те, щоб мене це не влаштовувало, я про те, що це не схоже на твою звичайну поведінку. Я помітив це ще того дня, коли ти вперше пішов зі мною у бібліотеку, — Деку міг додати до цього дивні усмішки в його сторону, але вирішив, що вже було достаньо для одного питання.

В цей час до їхнього столику підійшла офіціантка, яка принесла замовлення. Ізуку ввічливо подякув та вже хотів взятися за своє морозиво, але вирішив дочекатися відповіді.
Кацукі розгубився. Він і не думав, що настільки себе видає. 
— Просто я намагаюся поводити себе гідно як для ученика та майбутнього героя, — насправді, це лише малий шматок справжньої причини.
— Я й не думав, що тебе хвилюють подібні речі... Насправді, Каччане, це не схоже на правду. Ти ж знаєш, якщо тобі потрібна допомога...
— Деку, я тебе прошу, їж своє морозиво та не забивай свою голову дурнею.
— Я лише хочу зрозуміти тебе.
Бакуго зітхнув 
— Можливо колись, — він слабо усміхнувся, дивлячись у великі смарагдові очі.
Ізуку не зрозумів цієї усмішки і просто зашарівся. Зараз Бакуго не може дозволити, щоб Мідорія дізнався про його наміри і справжні причини дій. Деку заслуговує на краще, ніж він є зараз. 

Сам Ізуку вирішив поки що не торкатися цієї теми, успіху він все одно не досягне.

Вже вдома Мідорія зміг оцінити сьогоднішню прогулянку. Він досі дивувався змінам Бакуго. Для цього точно були якісь причини і він хотів їх дізнатися, він хотів зрозуміти.
Та єдине, що сьогодні зрозумів Ізуку так це те, що йому подобаються руки Бакуго. Долоня велика та шершава, ледве‐ледве торкаючись, тримала його трохи меншу, але також сильну. Ізуку ніяк не хотів відпускати її і вирішив: доки Кацукі не розтискає руку, значить все добре.
Подібні почуття бентежили його через думку, що Каччан міг би відштовхнути його, коли дізнається. Сам Мідорія не сильно дивувався подібному, адже його завжди тягло до Бакуго, щоб там не було. Він не розумів у якому саме сенсі. Та й не те, щоб йому хотілося. Подібні почуття та думки були занадто складними. Ізуку просто хотів бути поряд, хотів відчувати себе гідним стояти поряд з такою людиною.
 
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Фентезі, Навчальні заклади, Аніме, Дружба | Додав: беккет | Теги: манга. аніме, Слеш
Переглядів: 746 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Не гідний. Частина 5
Завантаження...