menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 20.03.2022 в 22:52
Фанф прочитано: 321 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Не відпускай моєї руки. Пролог


20.03.2022, 22:52
«Життя любить сміливих», так часто говорила Сакурі мати. Напевно це було найбільш правдивим та віщим з усього, що вона почула за своє недовге життя. Дівчина змалку звикла до ризику, звикла долати власний страх та робити те, на що іншим забракло б рішучості. Ризикувала щохвилини: на війні, в лікарні, на місіях. Жила, ризикуючи, навіть у мирні часи.

Що лишається людині, котра в свої двадцять два втратила саму себе? Що лишається молодій дівчині, котра в одну мить зрозуміла, що якщо відкинути статус героїні війни та учениці Великої Цунаде, в неї не залишилось анічогісінько, крім розбитого серця, скривавлених рук, нічних жахіть та смертельної втоми.

Після Четвертої війни шинобі вона віддавала всю себе Селищу Прихованого Листа та його жителям і в якийсь момент ледь не втратила саму себе. Просто одного разу Сакура прийшла додому після важкої зміни в госпіталі, скинула взуття в коридорі і важко осіла на диван на кухні, оглянула свою пусту квартиру і їй стало лячно. Їй стало холодно і пусто. Дівчина просто опинилась десь поза бортом життя і, схоже, плавати вона так і не навчилась, а кисню в легенях майже не лишилось.

«Коли ти почнеш дивитись кудись далі своєї лікарні?» - пригадалось як, певно, сотню раз питала в неї краща подруга. Так, Іно завжди вміла поцілити в саме серце. – «Сакуро, коли ти востаннє була на побаченні з кимось окрім своїх звітів та скальпелів?» - таке просте уїдливе питання змусило дівчину спинитися.

Дійсно, а коли? І від болісного усвідомлення стало особливо сумно. Напевно, ніколи.

В юні роки їй все було ніколи, вона наполегливо вчилась та тренувалась, щоб наздогнати напарників, потім прийшла війна, а після – її руйнівні наслідки.

Ще одну причину підкинула та ж таки Іно – таку сильну і рішучу куноічі просто ніхто не кликав. Мало хто наважувався запросити настільки войовничу дівчину, наперед очікували різкої відмови. Єдиними людьми, котрі приймали та любили її такою – її вірні друзі, в якийсь момент пішли далі. Наруто будував свою сім’ю та невпинно трудився, щоб одного дня обійняти посаду Хокаге. Саске… Від колишніх почуттів лишилось лише згарище від її дитячої любові та мрій, коли він, навіть не озираючись, пішов з селища. Тоді ж вона сама усвідомила що більше не хоче чекати, а всі свої почуття залишила десь далеко позаду, у спогадах дитинства.

Та разом з тим так важко було будувати щось своє, бо за Сакурою давно закріпився ярлик закоханої дурненької дівчинки, котра босоніж по розпеченому вугіллю бігла за своїм Саске. Але злитися більше вона не могла. Хіба на саму себе, бо більше винних у цому не було, лише вона сама. І від цього лиш гірше.

Як в її голові виникла ідея змінити зовнішність та вийти розвіятсь, Сакура точно б і не пригадала. Чи то в розмові з Іно промайнуло, чи то до цього дійшла сама дівчина, але врешті решт в один проходолний весняний вечір з дому Сакури Харуно пізно ввечері вийшла і вирушила назустріч невідомості незнайомка з довгим темним волоссям та хитринками на дні карих очей.

***

Вранішній вітерець розбудив Сакуру. Прохолода торкнулась оголеної спини дівчини і та вкрилась мурашками. Голова страшенно боліла, вчора куноічі дозволила собі зайвого, випивши надто багато алкоголю, що виявилось занадто для її оргнаізму, що не звик до такого. Як тільки Цунаде-сенсей примудрялась в такому стані ще й керувати селищем?

Сакура ледь повернула голову і їй на обличчя впало довге темне пасмо волосся. Невже техніка перевтілення так і не розвіялась? От що значить ідеальний контроль чакри. Дівчина прослідкувала поглядом далі і наступним, що кинулося їй в очі був незвичний чужий інтер’єр. Усвідомлення прийшло в ту ж мить.

Це не її дім!

З властивою їй грацією, Харуно безшумно піднялась з ліжка, прикриваючи оголене тіло ковдрою. Побачене шокувало її настільки, що дівчина мало не впала на місці.

На іншій половині те такого вже й великого ліжка спав чоловік. Знайомий до болю, до відчаю. Підтягнуте тіло було ледь приховане під ковдрою, одна рука захована під подушкою, а інша, з татуюванням АНБУ на плечі, лежала за кілька сантиметрів від місця, де до цього була сама Сакура.
Гарне чоловіче обличчя прикрашала родимка під губою, а великий шрам, що перекреслював око, нарешті був нічим не прихований. Волосся у сяйві ранкового сонця було схожим на розпечене срібло.
Вона провела ніч з власним сенсеєм!

Усвідомлення вдарило сильніше будь-якого чидорі, так само як і спогади про вчорашню ніч. Алкоголь. Раптова зустріч в барі. Слово за словом, щира усмішка і, раптово, флірт. Ніяковий усмішки, що перетворилися у щирий сміх. Спокій і комфорт, котрий вона відчувала, дали можливість розслабитись та нарешті дозволили відкинути все те, ким дівчина є, всі її проблеми та просто насолодитися миттю.

А далі все надто нечітко, розмито, а хай йому грець, тому саке. Поцілунки. Сповнені пристрасті та жару. Рвані вдихи та відчайдушні спроби не задихнутися від цих емоцій, поцілунків та дотиків. Надто відвертих. Надто бажаних.

Спалахами до Сакури почали повертатися уламки спогадів. От вона ніжно веде долонею по грудях чоловіка, обережно торкається кінчиками пальців його шрамів та слідів від бойових ран. От його важке дихання зігріває її шию, а потім дотик губ. От вона тягнеться назустріч і цілує його в самі кутики губ, опускаючи руку все нижче. Перші рухи. Спалахи чогось абсолютно нового. Поза межами.

Ні, ні, ні! Це не могла бути вона! Це не могли бути вони! Тіло відгукнулось на спогади приємним тремтінням, що не на жарт налякало дівчину. Підхопивши свої речі, в одну мить накинувши їх на себе, Сакура постаралась якомога швидше забратися з дому вчителя, сподіваючись, що від неї не лишилось там і малого сліду.

Як? Як вона могла дозволити цьому статися? Як це могло статися з нею? Гостра думка змусила її зупинитися і завмерти в передпокої власної квартири. Як могло статися те, що її перший вчитель став її першим чоловіком?

Сакура влетіла в свою кімнату і важко опустилась на холодне ліжко. Постійно холодне. Сьогодні вночі вона зігріла ліжко свого сенсея і на мить, всього лише одну коротку мить, їй здалося, що вона сама зігрілась.

Вгамувавши перший схлип, дівчина лягла на холодну ковдру, зіщулившись, і заховала обличчя в долонях. Сліз не було, ні, хоча може так і було б простіше. Відчайдушно хотілось завити і стерти цю ніч не лише з пам’яті, а й зі свого життя. Як шкода, що технік переносу у часі так і не вигадали. Вона точно вирушила б у минуле і відрадила дурну себе від цієї ідеї. Дурне дівчисько, якій надто набридла її самотність.

Знову опинившись у жорстокій реальності, Сакура відчула лютий холод та порожнечу. Їй відчайдушно хотілось, щоб хтось нарешті запалив її застигле серце. А сенсей… Какаші так ніколи і не дізнається, хто приховувався за образом грайливої та відкритої Сайко.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Аніме, Драма, Hurt/comfort, Ангст, Романтика | Додав: Story_Fairy | Теги: Hurt/comfort, Незапланована вагітність, Слоуберн, Щасливий фінал, постканон, романтика, дайте їм нарешті бути щасливими, Ангст і флаф, драма
Переглядів: 321 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Не відпускай моєї руки. Пролог
Завантаження...