menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.03.2022 в 18:18
Фанф прочитано: 301 раз
Час прочитання:
Категорія: Ма́нга, Аніме
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Не відпускай моєї руки. Розділ 1


25.03.2022, 18:18
Розділ 1. Як вчора більше не буде Професія лікаря, як і абсолютна більшість інших, має свої особливості, свої недоліки та переваги. Головною перевагою для Сакури було те, що вона дійсно допомагала людям, дарувала їм надію. Але, коли втратила свою, знайшла ще один плюс – ця робота забирала у неї надто багато часу і сил. Настільки, що молода куноічі просто не лишала собі часу на те, щоб копирсатись у собі та думати про своє життя. За що Харуно любила роботу в госпіталі, то це за абсолютну втрату відчуття часу, що пролітав з шаленою швидкістю. Неупинно. Дні минали один за одним і у такому скаженому ритмі пройшло трохи більше двох місяців. Цунаде готувала Сакуру до того, аби передати їй управління лікарнею та нарешті піти на заслужений відпочинок, тому на дівчину чекало дуже багато роботи і безсонних ночей. Проте, як би сильно вона не втомлювалась, тим не менш, приходячи додому іноді далеко за північ, вона щиро раділа, що ця робота не давала їй часу на дурні роздуми й можливості перетнутись з чоловіком, з чиєї спальні вона так поспіхом тікала нещодавно. Про нього самого вона намагалась і зовсім не думати, що, зізнатись відверто, вдалось далеко не одразу. Її спогади і думки довго не покидав образ гарного чоловіка, що мирно спав поруч. Згадуючи його сухі але такі гарячі губи, що цілували її, сірі очі, котрі бачили, здавалось, наскрізь і його сильні руки, Сакура зовсім трішечки вмирала від бажання повторити і сорому за ці аж ніяк неприпустимі думки. Несправедливо, зо совість не дає жити лише їй, а він навіть не знає, що тієї ночі так палко цілував власну ученицю. Але недарма кажуть, час – найкращий лікар, бо зрештою Сакурі вдалось прогнати цей інцидент з думок і вона чесно намагалась жити далі, без надокучливих спогадів. Сьогодні ж дівчина лишилась на нічне чергування замість колеги, котра, очевидно, втекла на побачення з нареченим, що тільки повернувся з завдання. Закінчивши вечірній обхід, Сакура хотіла було повернутися до кабінету. Сьогодні їй весь день було зле, нудота не давала вільно дихати, а слабкість заважала працювати. І де вже встигла захворіти? Виходячи з останньої на сьогодні палати, дівчина зіштовхнулась з наставницею, котра виглядала теж доволі втомленою. - Ти сьогодні пізно, - відмітила Цунаде. - Намі-чан попросила відпустити її раніше сьогодні, а я не змогла відмовити, - всміхнулась Сакура, знімаючи халат. Весна цьогоріч видалась дійсно жаркою. Травневе сонце виявилось набагато активнішим, аніж очікувалось. - Могла б уже і сама відпрошуватись на побачення, - незадоволено пробурмотіла Сенджу. – Сидиш тут цілодобово, найкращі роки дарма витрачаєш. Харуно злегка всміхнулась. Вона знала як по-материнськи тепло піклувалась про неї Цунаде, відносилась як до власної доньки і за це дівчина готова була дякувати всесвітові щодня. Коли вона лишилась сам-на-сам з горем та самотністю після війни та смерті батьків, саме наставниця завжди була поруч. Цунаде любила свою ученицю і її серце боліло щораз, коли вона бачила, як Сакура дивиться на чергових закоханих пацієнтів або ж яким поглядом проводжає випадкові парочки на вулиці. Думає, що ніхто не бачить. Але жінка завжди вміла читати свою ученицю, ніби відкриту книгу. А ще вона впізнавала в ній себе і від цього було ще страшніше. Не такої долі вона їй бажала. А ще Сенджу бачила, що з Сакурою в останній час коїлось щось незрозуміле. Вона почала все більше і довше залишатися в лікарні і все менше проводила часу з друзями, майже відгородилась від них. Нещодавно навіть, не зважаючи на втому, слізно попросилась провести операцію замість звичайного планового огляду колишнього сенсея її команди. Та причина такої добровільної ізоляції для жінки лишалась таємницею. «Напоїти її, чи що?» - задумалась тоді Цунаде, але так само швидко відкинула цю ідею за її абсурдність. З алкоголем її учениця явно була на «ви», їй вистачало зовсім трохи, щоб оп’яніти, а тоді вже така нестримана і емоційна Сакура ставала зовсім непередбачуваною. Відкривши двері кабінету, жінка пропустила ученицю всередину. Та тихенько прошмигнула і присіла поруч зі столом голови лікарні, злегка скривившись. Її чутливий ніс вловив запах вина і від цього організм знову нагадав про себе нападом нудоти. Непоміченим це не лишилось. - Що з тобою? - Напевно перехопила щось несвіже, - відмахнулась Харуно, розминаючи пальці. – Відновлю трохи чакри і подивлюся. - Ага, подивишся, ніби я тебе не знаю, - невдоволено зітхнула Цунаде. – Сиди вже, горе моє. Долоні колишньої Хокаге засяяли приємними зеленим світлом медичного дзюцу і вона провела по животу учениці. Кілька хвилин подібних маніпуляцій і вона відсторонилась, уважно вглядаючись у обличчя дівчини. - Сакуро, як давно ти так себе почуваєш? - Кілька днів. Того тижня не встигала забіги за продуктами і перекусила тим, що було вдома. Може отруїлась чимось, - чесно відповіла Харуно. - А коли…коли збився твій цикл? – Цунаде знову торкнулась живота дівчини технікою, ніби хотіла пересвідчитись, та напружено прикусила верхню губу. - Місяці два, може трохи більше. Думаю то наслідки травми, після війни таке не раз траплялось. Але яке це має відношення до нудоти та запаморочень? – Сакура спантеличено дивилась на наставницю, прикидаючи в голові варіанти захворювання. Інфекція? Гастрит? Щось гірше? - Сакуро, це не отруєння. Це вагітність, - сказала жінка і, важко зітхнувши, опустилась на крісло поруч. - Що? Ні, дурниця якась, певно помилка, - голос дівчини став тихішим а сама вона затремтіла. – Це точно якась дурниця. Абсурдно. Як я можу бути вагітною? Це неможливо. - Я не помиляюсь, ти сама знаєш, - відповіла Сенджу, не відводячи погляду від учениці. Сакура тремтячими руками обійняла себе і нахилилась. У роті пересохло, а в очах почала збиратися волога перших сліз. Як таке могло статися? Яка вірогідність, що після першого разу такі наслідки. Хіба вони не використовували ніяких запобіжних засобів? Як, чорт забирай, таке могло трапитись з нею? Вона не готова стати матір’ю! Не готова! Хто батько дитини, вона не мала ніяких сумнівів, бо ж її єдиним чоловіком був той, про кого вона намагалась не думати останні місяці. Раптова істерика лавиною накрила дівчину. Руки трусились, сльози ніяк не спинялись. Подібна реакція сильно здивувала Цунаде і лише її по-материнськи ніжні обійми змогли, хай не одразу, зупинити Сакуру. Вона б і не подумала, що хтось зробив це з її ученицею силоміць, слава про силу дівчини йшла далеко попереду. То чому вона так сильно побивалась? Невже тут причетний той хлопчисько Учіха? Харуно тихенько схлипувала, але вже майже вгамувалась. Навички шинобі доволі сильно в цьому допомогли. Кому як, а Цунаде вона могла б довіритись на всі тисячу відсотків. Ближче, після смерті батьків, у неї нікого не лишилось. - І? Хто ж щасливий батько? - Цунаде-сама… Це… - Сподіваюсь це по любові? – перебила її жінка . Дівчина зніяковіла і після невеличкої паузи відповіла: - Зі згоди обох. Легендарна санін тяжко зітхнула і опустилась на крісло поруч з ученицею. - Розкажи мені все по-порядку, Сакуро. І вона розповіла. Розповіла як вмирала від самотності й холоду, як зважилась змінити свою зовнішність і вперше відчути себе просто жінкою – цікавою і бажаною, як зустріла моловіка і дозволила собі віддатись моменту і почуттям, а на ранок з соромом втекла. Розказала усе, окрім імен. Не могла промовити вголос. Цунаде слухала, не перебиваючи, хоча й дуже кортіло. Як її раціональна Сакура дозволила такому статися? Слухала уважно, подумки перебираючи усі можливі кандидатури. Хто в нас ходить по барах? Малий Інузука? Навряд. Рок Лі ще менш ймовірно. Навряд Сакура напилась до такого рівня. Хтось із попередніх випускників? Може хтось старший? Може хтось з Хьюга? Теж навряд. Генма Ширануі? Той ще ловелас, все може бути. - І що плануєш робити? – спитала Цунаде, не відводячи очей від учениці, котра вся зіщулилась, ніби намагалась злитися воєдино з кріслом і стати невидимою. Зітхнула. – Якщо хочеш я можу зробити це з мінімальними ризиками… - Ні! Нізащо! – неочікувано для них обох вигукнула Сакура. – Дитя не винне, що я дурепа, якій хотілося тепла. Харуно подумала, що цілком могла б покинути селище, якщо знадобиться. Гаара не раз запрошував її до Суни. Непоганий варіант, хоч дівчина і ненавиділа спеку. Зате достатньо далеко звідси. Мить і вона усвідомила наскільки потрібна їй ця дитина. Егоїстичне бажання, щоб хоча б хтось у цьому світі її щиро любив і був поруч. Хоч хтось, кому вона зможе дарувати своє тепло і ласку. Своє тепло. Принцеса Сенджу знову тяжко зітхнула, правильно зрозумівши насуплене обличчя та пустий погляд дівчини. - Тобі варто розповісти йому, хто б це не був. Таке не приховаєш. Сакурі на мить уявилась картина: вона в парку, веде за руку мале хлопченя з попелястим, як у батька волоссям і сяючими зеленими очима, як у мами. Такі гени непросто буде приховати. Навіть неможливо. Можливо, Суна не такий вже й поганий варіант? Дівчина опустила голову і сховала обличчя в долонях. Думала. Як їй вчинити? Вона не може просто прийти до чоловіка і сказати що вона, його учениця, вагітна від нього! - Учениця? – ледве стрималась щоб не крикнути від несподіванки Цунаде. Як виявилось, останні слова Сакура сказала вголос. Дурна звичка ще змалку. – Тільки не кажи мені, що батько – Какаші? – останні слова Сенджу таки вигукнула. Благо, о такій порі в лікарні нікого не було, окрім пацієнтів у іншому крилі. Такого жінка точно не могла передбачити. Ніяк. Сакура була розбита вщент. Вона не уявляла, що робити далі. Цунаде сиділа поруч у пустому кабінеті, де було настільки тихо, що дівчина чітко чула кожен цокіт секундної стрілки на годиннику та свист вітру за вікном. А ще задушливий аромат квіткового вина. - Ти сама як до нього, - жінка ніяково повела плечима, порушуючи тишу, - відносишся? - Не знаю. Не думала про це, - тут Харуно відверто лукавила. Їй пригадались ніжні і міцні руки з лабіринтом вен, дихання на її шиї, умиротворене спляче і неймовірно гарне обличчя… На щоках зрадливо проступив рум’янець, що помітила Принцеса Слизнів. - Може це твій шанс, Сакуро? – раптом зітхнула жінка, відкинувшись на спинку крісла. Вона як ніхто знала, що відчуває молода куноічі. Це біда всіх сильних жінок – їх ніколи не обирають. Шукають завжди милу і слабку. Якому чоловікові потрібна жінка більш незалежна і сильніша за нього? Сама Сенджу це пережила, але Сакурі потрібна була любов. Без неї вона гинула, як фіалка в пустелі Якою б сильною вона не була, глибоко всередині все так само сиділа дівчинка, котра потребувала піклування та тепла. Дівчина спантеличено підняла очі на наставницю. Та сиділа і дивилась кудись в бік вікна, очевидно, обдумуючи ситуацію. - Ти хотіла позбутися пут почуттів до Саске і ярлика дівчинки, що бігала за ним стільки років, а Хатаке потрібна сім’я. Ви обоє заручники власної самотності. Може це шанс допомогти одне одному? Ця дитина може стати панацеєю для вас обох, - ця думка раптово здалася колишній Хокаге неймовірно правильною. Дивною, раптовою, але достобіса правильною. – Розповіси йому? - Не знаю, - тихо й невпевнено відповіла Сакура, схиляючись до відмови. У це було так важко повірити. Неможливо. Як можна повірити в те, що раз і все, життя змінює свій плин і ти нічогісінько не можеш з цим зробити? Одне вона усвідомила ясно – як вчора вже не буде ніколи. - Я не маю права вказувати тобі, що робити, але прошу, подумай добре. Я знаю, як важко тобі було, але згадай скільки всього пережив і втратив він, - так само тихо відповіла Сенджу, вдивляючись у обличчя дівчини. Як багато емоцій там було тепер. - Але як я скажу? – прошепотіла Харуно, намагаючись не дивитися на наставницю. Як про таке можна було розповісти? Тим паче йому! Він навіть не знає з ким провів ту ніч. Як вона може просто прийти зі словами, що носить під серцем його дитя? - Вже як є. Підійди і скажи. Минулого не змінити, але я впевнена, він вчинить правильно, - відповіла їй Цунаде. Яким буде це «правильно» вона, звісно ж, не уточнила.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Аніме | Додав: Story_Fairy | Теги: Незапланована вагітність, Щасливий фінал, Слоуберн, постканон, Hurt/comfort, романтика, Ангст і флаф, драма
Переглядів: 301 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Не відпускай моєї руки. Розділ 1
Завантаження...