menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.03.2022 в 19:49
Фанф прочитано: 347 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

НЕЗВОРОТНІСТЬ. Прокляття Перше: Потім буде жінка.


13.03.2022, 19:49



НЕЗВОРОТНІСТЬ

Прокляття Перше: Потім буде жінка

Глава 7, сторінка 3:
«Потім буде жінка. Воно повне нахабства.

Впевнений, я з нею добряче повеселюся» - Сукуна до Ітадорі.


- Привіт.


У коридорі гуртожитку з'явився Ітадорі. Меґумі одразу впізнав кроки друга, як тільки почув їх, тому вже був підвівся з підлоги під дверима та став перед ними, закриваючи спиною.

- Привіт. Чув, що цього разу твої рани набагато швидше загоювалися.

- Ага.

- Але до тями ти довго не приходив.

- Ага. – Ітадорі, всміхаючись, почухав потилицю. – Чуєш, це вже не смішно.

- Ти про що?

- Чому ніхто мені не каже, що з Нобарою?
 

Ітадорі все ще всміхався, хоч і сліпий би помітив, наскільки ця посмішка важка та фальшива, а Меґумі лише почувши ім'я їхньої подруги, натягнувся мов тятива та ледь стримався, аби не відвести очей.
 

- В сенсі? – натомість запитав він. – Я чув, що тобі одразу повідомили, що з нами все добре.

- Ну, от, знову! – Ітадорі пальцем вказав на друга, в момент, коли нервовий сміх зірвався з вуст. – Чув і чув. Фушіґуро, чому ти сам не приходив? Не схоже на тебе та Куґісакі. Жодного дня вас не було.
 

Меґумі уважніше придивився на свого друга і зрозумів, що той втік з лікарні чи довів знову Шьооко до сказу, що вона його прогнала, бо де-не-де виднілися з-під одягу нитки від бинтів, та і рухи давали зрозуміти, що Ітадорі досі боляче. Цього разу йому добряче дісталося і до, і під час втрати контролю. Всім їм, але не так, як Нобарі.
 

Меґумі несвідомо зціпив зуби. Він знову був безсилим. Знову нічого не зміг вдіяти. Що б було з ними всіма, якби не Ґоджьо? Але ж чому він не прийшов раніше? Де він цього разу застряг?! В якій клятій кондитерській?!
 

Меґумі намагався вилити злість та провину на себе або вчителя, аби тільки не звинувачувати в скоєному Ітадорі. Він не винен.
 

- Вибач. Тренування.

- Панда-семпай сказав, що не було вас на тренуваннях. Не тебе, ні Куґісакі. І знову, тільки я промовив її ім'я, як цей погляд... ЧОМУ ВИ ХОВАЄТЕ ПОГЛЯД, КОЛИ МОВА ЗАХОДИТЬ ПРО НЕЇ?! – Ітадорі більше не намагався посміхатися. – Шьооко-сан сказала, що вона ціла, що її життю навіть нічого не загрожувало. То що? ЩО ВІН З НЕЮ ЗРОБИВ?
 

Сльози виступили на очах Ітадорі, а Меґумі не дав їм волю. Він проплакав цілу добу після того, як прийшов до тями, як побачив її, як Ґоджьо підтвердив його здогадки. Сам же вчитель не покидав стіни шпиталю, поки кожний з його учнів не відкрив очі, але навіть його Ітадорі так і не застав.
 

- Він виконав свою обіцянку?
 

Меґумі нарешті відвернувся, та ні на міліметр не здвинувся від дверей. Він жив під цими дверима, але жодного разу так і не наважився постукати.
 

- Фушіґуро? – шмигаючи носом, повторив Ітадорі. – Виконав?

- Ти нічого не пам'ятаєш?

- Нічого...

- Ну, я живий. Він не вбив мене, хоч і був близько того, але Куґісакі, але Нобара, вона, вона ніколи не вміла тримати язика за зубами. – Меґумі відчував наскільки сильно запекли його очі. – Вона змусила його залишити мене і направити свою... Сука! – просичав, крізь зціплені зуби, Меґумі. – Це навіть не злість! Він радів, веселився! Розумієш, Юджі, йому це було, як в парк атракціонів сходити?! І вона стала його... - він замовк на півслові не в змозі прогнати зі своєї свідомості картинки того, що він встиг побачити, перед тим, як кров залила його очі та прийшла темрява.

- Ні...
 

Ітадорі витер очі рукавом, а губи прикусив аж до ран.
 

- Ні.

- Ви задовбали. – почувся байдужий голос по той бік дверей. – Обидва. Один тут стирчить цілими днями, а не заходе. Тепер що, і другий прийшов, аби затопити мені весь коридор своїми шмарклями?

- Ти знала? – здивувався Меґумі чи то почутому, чи то голосу подруги.

- Ти хропеш, як мопед коханця моєї бабусі, Фушіґуро.

- Не правда. – ображено, в закриті двері, промовив Меґумі.

Ітадорі засміявся. Вперше щиро засміявся за дні цієї невизначеності. А може він поспішив з висновками? Вона ж така, як завжди! Та хіба б Нобара вела б себе так, якби Сукуна посмів? Певно, Меґумі про щось інше.
 

- Звісно не правда, просто ти дуже паршиво ховаєшся. Техніку маєш тіньову, а про власну тінь забуваєш. Ідіот.
 

Нобара відкрила двері так раптово, що Меґумі ледь не впав повз неї.

- Ти теж зібрався в коридорі гніздитися?

- Ні. Я хотів тебе побачити.
 

Вона і виглядала такою, як завжди. Навіть жодних ушкоджень не було видно. Її очі все так само бриніли життям, лише, немов стала старшою на декілька років. Старішою.
 

- Побачив? Ну то, або котись під три чорти, або заходь. В мене є ще купа фільмів та ще більше чіпсів.
 

Ітадорі покосився на друга, що одразу ж помітила Нобара.
 

- Немає сенсу. Він лише як той пес на килимку: щодня сидить і жодного разу навіть не постукав. Не зайде. Знаю.

Меґумі почервонів та відвернувся, Нобара навіть не поглянула в його бік, лише махнула рукою Ітадорі, аби заходив, почекала та закрила двері, все ще уникаючи Меґумі.
 

- В тебе немає право вибору фільму. – мовила Нобара, застрибнувши на ліжко та взявши пульт. – Та і все-одно, ти їх вже всі бачив.

- Ага.

- Та сідай вже, що ото як вкопаний стоїш?

- Куґісакі...

- Замовкни я сказала і сідай. – Набора похлопала по місцю біля себе. – І бери чіпсики.
 

«Точно помилився».
 

- Дякую. – всміхнувся Ітадорі, сідаючи поруч, а тоді потягнувся за пачкою крабових снеків, що лежала на подушці позаду Нобари.
 

Він лише на одну мить торкнувся її плеча, але Нобара моментально скрутилася на ліжку та закрилася руками. Ітадорі одразу ж скочив на ноги та перелякано поглянув на подругу, яка вже вирівнялася, спустила ноги та з повними очима співчуття поглянула у відповідь.
 

- Вибач. – ледь чутно прошепотіла Нобара.

- Щ... що? – взагалі не зрозумів почутого Ітадорі. – Вибач?
 

Жахливі картини почали проступати в його свідомості, які заливали очі слизькою чорнотою і Ітадорі впав на коліна, припавши всім тілом до підлоги. В його вухах продовжував лунати несамовитий, нестерпний дівочий крик, а на вустах з'явився присмак її холодного поту, сліз та крові. Він немов знову відчував її шкіру своїми пальцями, він бажав тепер аби йому відрубали всі його пальці та згодували бродячим псам.
 

Ітадорі бачив перед собою її волосся на потилиці все в крові, бачив її спину з глибокими порізами та розірваним в лахміття шкільною формою, бачив, як вона все ще намагалася вириватися з рук Сукуни, ні, з його власних рук, поки він тримав її всім тілом, затуляв рота рукою, а червоні озера ставали все більшими, поки її крик все слабшим.

- Пробач мене. – крізь сльози, ледь дихаючи, вичавлював із себе хлопчина. – Ні, нізащо не пробачай мене. Ніколи. Ненавидь мене. Прокляни мене! Вбий мене, Куґісакі!

- То був не ти. Ти не винен.
 

Нобара хотіла підійти до нього, підняти свого друга з підлоги та запевнити, переконати його, що не винить, ні в чому не винить. Вона хотіла його обійняти, підтримати, але натомість просто дивилася на Ітадорі і не могла навіть поворухнутися, бо бачила перед собою – його. Лише його. Як би Нобара себе не переконувала, але вона більше не могла сприймати Ітадорі, як колись, вона знала, що він не винен, що це був не він, але...

Нобара дивилася на скручене тіло перед її ліжком, і бачила того, хто змусив її пережити пекло, змусив її благати про смерть, змусив її пережити вічність довжиною в п'ятнадцять хвилин, а коли мав прийти блаженний порятунок, прийшов Ґоджьо та прирік її навіки жити в цьому пеклі. Прирік її та Ітадорі навічно жити цим спогадом.
 

Ґоджьо не дозволив Сукуні вбити його учнів, але ніхто з них це не вважатиме за спасіння, за вдачу. Це стане їх спільним прокляттям, яке не можливо вигнати. Не можливо ж?
 

Прийнятті рішення незворотні. Жодна техніка на це не спроможна і жодна не дозволить передбачити наслідки.
 

Ні. Нобара торкнулася кінчиками пальців босих ніг до холодної підлоги, сильно-сильно зажмурила очі, а тоді ще раз подивилася перед собою і побачила його, вона бачила свого кращого друга, що практично лежав в її ногах, з яким вона пережила прекрасні моменти свого життя, але... Це все ще було важко, вона не могла все ж розбачити в ньому того, хто жорстоко побив та зґвалтував її, побив та зґвалтував, взагалі не лишаючи на її тілі живого та чистого місця. І того, хто щоразу змушував її сміятися і завжди підтримував будь-яку її чудернацьку ідею, або просто доводив до сказу.
 

Нобара знову закрила очі та обійняла себе. Ногам було холодно.
 

Скільки минуло часу з того дня? Вона давно втратила лік. Як їй тепер любити свого кращого друга? Разом вчитися та розважатися? Вона знала, що він абсолютно невинний, але, чорт забирай, як?!
 

Ні. Вона не може перестати його любити. Просто не може.
 

- Я... я... - продовжував задихатися та давитися шмарклями Ітадорі. – Я не знаю, що мені зробити, Куґісакі... Я не знаю, як допустив це. Не знаю.

- Ти не винен.

- ВИНЕН.

- Те, що я побачив, - не піднімаючи голови, навіть очей, говорив Ітадорі, - те, що я зробив з тобою, я...

- Не ти зробив.

- Я...

- НЕ ТИ ЗРОБИВ!!! – тепер заплакала і Нобара, вп'явшись нігтями у власні плечі. – Не ти! Не ти! Не ти!
 

З кожним словом, вона плакала та кричала все сильніше, заперечно хитаючи головою.
 

- Прошу, Ітадорі, не ти! Не кажи цього! Ти не розумієш! Не ти!
 

Але Ітадорі справді не розумів про що благала Нобара. Він думав, що вона намагається захистити його, але Нобара просто намагалася вберегти хоча б дрібку того, що ще не розбилося. Вона намагалася захистити себе. Захистити їх. Вона просто не могла дозволити собі перестати любити його. Не могла та не хотіла.
 

- Не ти, Ітадорі!
 

До кімнати увірвався Меґумі, спочатку завмерши на порозі, а тоді, після того, як поглянув довкола, схопив Ітадорі за комір та виволік на зовні, обережно закривши за собою двері.
 

Ітадорі, в коридорі, все так само впав на підлогу, немов продовжуючи вимолювати прощення.
 

- Припиняй. – Меґумі важко було бачити таким свого друга, але ще важче йому було зізнаватися собі, що десь в глибині душі, він солідарний із ним. – Припиняй вже.
 

Меґумі злісно підняв Ітадорі з підлоги і той розгублено поглянув на нього.
 

- Що з нами буде далі, Фушіґуро?

- Ми. – лише і промовив Меґумі, а тоді міцно-міцно, сам того не очікуючи, обійняв свого друга. – Ми будемо. Ти, я й Нобара. Нас ніщо не зможе розлучити, ми завжди будемо. Завжди.

- Ніколи. Ніколи Сукуна більше не заволодіє моїм тілом. Ніколи. Я більше не дозволю цьому повторитися. Я обіцяю.

- Знаю.

- Скажи, - Ітадорі не бажав, аби Меґумі випустив його з обіймів, - що з Нобарою все буде добре?

- З Нобарою все буде добре.
 

Ітадорі лише міцніше прилинув до свого друга, поки чужа, лиховісна посмішка промайнула його обличчям.
 

- З Нобарою все буде добре.  

 

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Містика, Шьонен (аніме для хлопців), Аніме, Дружба | Додав: KunoichiHatake | Теги: магічна битва, Фушіґуро Меґумі, Ґето Суґуру, Ґоджьо Сатору, Юджі Ітадорі, Куґісакі Нобара, Магічка, Сукуна, Панда, Годжо, Іейрі Шьооко
Переглядів: 347 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
НЕЗВОРОТНІСТЬ. Прокляття Перше: Потім буде жінка.
Завантаження...