menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.04.2022 в 18:58
Фанф прочитано: 427 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Подорож в один кінець


22.04.2022, 18:58
− Так. Ми отримали пристрій... − погляд Ішіґамі миттєво став холоднішим. − І тепер ми можемо штурмувати місяць. А наша ракета – найважливіша частина плану. Ми не знаємо, коли Чомучка перейде до повномасштабного наступу, але ми повинні якнайшвидше відправитися туди та вступити з ним у бій.

Зовсім невелике тремтіння миттєво огорнуло тіло вченого. Погляд був серйозним і різким, а голос − холодним. Усі усвідомлювали важливість і складність цієї місії. Всі знали, яким може бути результат.

− Нам належить подорож до місячного світу, − продовжив Сенку. − І у нас немає часу турбуватися або готуватися до зворотного рейсу, − голос залишався рівним до останнього, хоча Ішіґамі боявся. Йому було дуже страшно. Страшніше, ніж в долині озера сірчаної кислоти. Тут шляху назад точно не буде. 

− Гм... Хто б не полетів, він не повернеться на Землю за будь-якого сценарію. Я правий? – доволі спокійно запитав Рюсуй, хоча в його погляді також прочитувався страх, так добре вловимий для менталіста – Ґена Асаґірі.

Здивування, страх, шок, тривога – все це було прочитано в поглядах представників королівства науки. Це не питання одного місяця роботи або навіть семи років. Нехай ніхто не залишиться на самоті − ситуація сама по собі лякала. Точно іншого варіанту немає? Точно не можна щось вигадати?

Однак, трохи розвіявши непотрібні зараз сумніви друзів, Сенку зробив шаг уперед.

«Майбутні покоління зможуть вільно подорожувати туди-сюди. До тих пір... Три, хто висадиться на місяці − вчений, воїн і пілот − використають медуз, щоб перетворитися на камінь. Вони будуть чекати, поки їх не врятують. Роки. Десятиліття. Століття».

− Медуза зробить свою справу. А наш політ на місяць − це подорож в один кінець.

Більше ніхто не наважувався сказати ні слова. Варіантів не було, і ціна місії була відома заздалегідь. Однак гробову тишу розвіяв шум декількох шагів і дзвінкий звук поличника.

− Тільки спробуй не знайти шлях назад, учений, − Ґен схопив молодшого за комір, дивлячись прямо в його червоні очі. − Ти мене чуєш?!

− Припини марити, менталісте, − тихо промовив Сенку і відвів погляд. – Зараз усім складно…

− Я знаю це, і я знаю не гірше за тебе... – процідив Асаґірі через зуби, опустивши голову.

− Уже темніє, − перебив Рюсуй хлопців. − Усі по каютах! Новин на сьогодні достатньо. Усім нам потрібно перетравити інформацію, − самому хлопцю точно не подобався такий результат, хоча і спочатку розумів, що часу може не вистачити, щоб повністю підготувати план повернення або відступу.

Асаґірі відпустив ученого, шумно видихнувши. Він навіть не удостоїв друга поглядом, відразу ж пішовши. Гнів, відчай, нерозуміння, страх, напруга − все це заповнювало палубу корабля. Однак, варто було всім розійтися, як стало набагато спокійніше.

Ґен затримався в душі довше, ніж зазвичай. Він не відчував себе винним за те, що сказав своєму другові, але зрозумів, що помилявся.

Менталіст по дорозі до каюти заглянув до Франсуа, у якої за столом уже сиділа Суйка. Гарячий чай з м'ятою і деякими іншими травами, невідомими Асаґірі, і невимушена розмова про що завгодно, крім вечірнього повідомлення, допомогли йому відволіктися. Але навіть після такої тривалої відсутності після повернення в каюту менталіст не знайшов там свого сусіда. Тому, вирішивши не чекати його появи, він акуратно поклав свої речі на стілець і в напівтемряві ліг у своє ліжко.

Ішіґамі затримався спочатку на палубі, потім в душі, а потім і в коридорах, де просто бродив. Незрозумілі почуття полонили розум ученого, але він не хотів турбувати Асаґірі з цього приводу: сам бачив його стан після того, як увечері була оголошена новина.

«Я розумію, що це емоції, але навіщо говорити щось таке нелогічне?..» − думки Сенку зникли, як тільки він побачив відкриті двері своєї каюти, яку він розділяв з вищезгаданим.

Хлопець видихнув, помітивши, що світло було вимкнене, тому сміливо зайшов усередину.

«Не дивно, що він вже спить, після такої емоційної гойдалки. Я не злий на нього, просто не можу зрозуміти, чому він наважився сказати таке», − розмірковував учений, знімаючи верхній одяг та складаючи його на другому стільці. Однак, як тільки хлопець зручно влаштувався на ліжку, думок стало ще більше. І всі мовили про такий маленький інцидент з менталістом.

− Вибач, − зовсім тихо пролунало з другого ярусу. − Я не можу собі уявити, наскільки страшно та боляче тобі.

Ішіґамі здригнувся, спіймавши неприховане тремтіння в голосі друга. Він сів на край ліжка і почав слухати тихе і злегка приглушене дихання менталіста.

«Значить, не спав...»

− Якщо... ти хочеш поговорити, то спуститися, − сказав вчений трохи нерішуче, але абсолютно серйозно.

Ґен трохи забарився, але, все ж таки, мовчки спустився і сів поруч з Ішіґамі.

«Тобі потрібно виговоритися. Не з приємних справ повідомляти такі новини», − тихо сказав він. Усередині все підступно стиснулося, варто було менталісту згадати ситуацію на палубі. «Я не повинен був так реагувати. Я міг би стриматися», − промайнув у його думках.

− Однак, не втримався ти, − Сенку потер щоку, тихо розсміявшись. Погляд червоних очей плавно лі на співбесідника.

− Утомився? – запитав Ґен, наполегливо проігнорувавши слова свого друга. − Ти ніколи не казав, що тобі важко. Ти приховуєш втому краще, ніж будь-хто інший. Але я не дурний, бачу, що тобі важко, − хлопець піджав губи на пару секунд, сумніваючись у наступній фразі. Однак з думками «був, не був», він обернувся до Ішіґамі і тихо додав:

− Допомога тобі в моїх інтересах.

Як тільки вчений зустрів порожній погляд сірих очей, він одразу ж відвернувся. «Чого я очікував від менталіста? Що він негайно прийде розкривати мені всі свої слабкості? Треба було думати стратегічно, та й зовсім не допускати того, щоб вій займав мої думки».

− Я ж кажу, все гаразд. Не наповнюй голову нісенітницями, Ґен...

− Отже, «нісенітницями», − перебив болтолог друга та встав з ліжка. − Ішіґамі, ти ж, здається, не дурний хлопець, − він подивився зверху вниз, прямо в червоні очі, змушуючи одним тільки своїм видом дивитися на нього. − Тоді чому ти робиш мені боляче цими словами? Хочеш, щоб я відкрився? Щоб перестав брехати? Якщо я брешу − це не означає, що я нічого не відчуваю! У мене теж є почуття! Мені також буває погано!

− Ґен, не гнівайся. Зараз усім пога…

− Так! − погляд різко охолонув, а до горла підійшов неприємний ком. − Але перед тобою зараз я! Мені боляче! Мені дуже боляче! Чортів учений, я кохаю тебе! Я маю потребу у тобі не менше, ніж усі ці люди!..

Менталіст різко замовк, як тільки відчув мокрі доріжки на щоках. Його тіло сильно тремтіло, змусивши осісти на підлогу.

«Йому боляче через те... що прив’язався? Закохався?..»

Настільки розбитим Сенку бачив хлопця лише один раз − коли напав Стенлі. Він невпевнено сів у турецьку позу перед болтологом та обережно поклав руку на його голову, почавши заспокоюючи гладити.

− Правда, зараз переді мною ти. Як і тоді – справжній... Але... Чи знаєш ти, де закінчується твоя брехня? Ти сказав, що показував себе справжнього, але чи існує справжній Ґен Асаґірі?

− Зупинись... – хрипко та без жодної емоції, але менталіст сильно замружив очі.

− Чи тільки образ? − Ішіґамі наполегливо продовжував говорити, бажаючи висловитися − іншої можливості не буде. − Не знаю, чи був у тебе вибір залишити себе в живих, але я бачу результат...

− Не смій, − голос тремтів знову, як і плечі його власника. Незрозумілі почуття полонили розум. З одного боку Асаґірі вже все знає, з іншого – це хотілося почути.

Сенку підсунувся ближче й ніжно обійняв хлопця.

«Ти вбив себе?»

Ґен дивився на неіснуючу крапку на стіні. Не моргав, здається, забув, що треба дихати. Здавався зовсім холодним, мертвим. Але сльози, які капали вниз по щоках, видавали його. Він продовжував дивитися на пляму на стіні. Можливо, у тій пітьмі знаходились відповіді на питання? Ні. Їх точно там не було. І Асаґірі опустив руки, здається, що він поворухнув губами, − тільки здається.

Ішіґамі зрозумів, що він попав прямо по найбільш вразливій точці. Він не знав, як це робити делікатно, тому що майже завжди питав про все і говорив прямо. Сенку відчував, що Ґен стиснувся більше, ніж будь-коли, став повністю твердою статуєю, затамував подих. Треба було привести його до тями якомога швидше.

− Більше ніколи не запитаю, − тихо прошепотів молодий чоловік.

Він притиснув напружене тіло друга до свого власного, а його обличчя пригорнув до своєї шиї.

− Дихай, чуєш? Дихай. Відпусти це почуття.

Тим не менш, ті книги з психології, які випадково були знайдені в дитинстві вченим і прочитані з великим інтересом, знадобилися йому.

− Ти брехав, тому що не міг поступити інакше. Я не звинувачую тебе за це, − Сенку провів рукою по грудях Асаґірі, щоб вивести його із заціпеніння і подумки повернути назад. − Як би там не було... − хлопець ковтнув і голосно видихнув. − Я приймаю тебе.

Одна з рук торкнулася щоки менталіста, доторкнувшись і до нижньої щелепи. Великий палець м'яко витирав сльози. Пригорнувшись до маківки і вдихнувши такий приємний запах болтолога, Сенку спокійно продовжив:

− Навіть якщо ти не можеш довіряти мені повністю, я тобі буду. І говорити правду буду. Зрештою, прийняття − це необхідність. Або... дорогій людині тільки дають поштовх, щоб прийти до тями? − хлопець тихо розсміявся, трохи почервонівши від своїх слів.

Ґен уважно вслуховувався в слова і, заплющивши очі, різко обійняв Ішіґамі, стиснувши його одяг до побіління кісточок на долонях. Сльози нахлинули з новою силою. Хотілося кричати – неможна. Асаґірі стиснув зуби, сильно замружився. Плечі почали тремтіти, а в кімнаті пролунали схлипи, разом із зовсім тихим «мені шкода». Ґен схопився за Сенку, як за останню можливість. Він боявся втратити його. Боявся, що за всіма цими масками не розгледить те, що потрібно.

− С-сенку, я… Нужд-даюся в т-тобі…

Хлопець здригнувся від різких обіймів, але швидко розслабився, як тільки зрозумів, у чому річ.

− Ґен, будь ласка, − ласкаво прошепотів на вухо Сенку. − Не забувай глибоко дихати.

Він почав м'яко гладити потилицю друга і пригорнувся до його шиї.

− Я тут. Я не збираюся йти.

Ґен дихав глибоко, іноді збиваючись через схлипи, але хватка, здається, стала тільки сильнішою.

− Не бреши. Сам же сказав, що подорож до місяця − це дорога в один кінець, − зовсім тихо промовив менталіст.

Ішіґамі не відповів. Просто потер очі, коли вони почали сльозитися.  Ґен трохи розслабився і спочатку відпрянув, а потім знову обійняв ученого.

«Усе  обов'язково буде добре. Ми щось придумаємо», − трохи нерозбірливо через нещодавні плач прошепотів Асаґірі. І Сенку дозволив собі розслабитися, оголивши свої справжні почуття. Біль, відчай, тривале замовчування проблем, придушення емоцій – все це ліпилося величезним сніжним шаром уже котрий рік. І тільки зараз учений по-справжньому дозволив собі слабість – показати справжні емоції. Єдине, що міг зараз зробити менталіст − шепотіти щось заспокійливе і м'яко пригорнути тремтяче тіло до себе.

А з часом, коли здалося, що пройшло всього хвилин десять, а фактично всі півгодини, Сенку почав заспокоюватися. «Я також... уже... вже безповоротно... − він збивався знову і знову, через що роздратовано нахмурив брови. − Я вже безповоротно закохався». Удвох завмерли, а всередині з'явилося якесь незрозуміле відчуття. Це було схоже на суміш страху, хвилювання і безмежної радості. Тишу порушив Асаґірі, шмигнувши носом та розсміявшись.

− Просто ідеальний момент для освідчення, − заспокоївшись, промовив він, чим шокував Ішіґамі.

Однак, учений не розгубився та лиш посміхнувся.

− А сам то?
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Психологія, Аніме, Драма, Дружба, Hurt/comfort | Додав: Kira_Eidler
Переглядів: 427 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.5/2
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Подорож в один кінець
Завантаження...