menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.03.2022 в 22:12
Фанф прочитано: 587 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Віддати по заслугам (Частина 3/3)


08.03.2022, 22:12
Рука на волоссі змусила повернути голову у різні боки. У кімнаті почувся виразний скрегіт зубів.

— Паскуда, — шипить, з якимсь подивом дивиться, як Учіха так само опускається на коліна. Від цього не легшає. Тобірама б’є по чужих руках, коли ті чіпляють за край гольфу, відтягуючи тканину вгору. Мадара дивиться з цікавістю, як Сенджу сам стягує з себе ганчірку. Зазвичай, як після тренування чи звичайного робочого дня. Ні красиво, ні сексуально, а механічними, відточеними рухами навіть почав той складати за звичкою. Видихнув, кидаючи ганчірку кудись у кут, адже мерзотні руки Учіхи торкалися тканини, треба буде попрати. Ні, викинути до біса. А краще спалити, попередньо окропивши саке.

Стримує сповнений відчаю виття, коли розуміє, що у підстави шиї — чужий язик. Чортовий язик чортового Учіхи на чортовій шиї Сенджу. Той навіть не цілує, хоч, це було б напевно огидно у виконанні Мадари. Юдзе все роблять ледве торкаючись, а Учіха навпаки, і згодом від незвички зводить вилиці. Широко маже язиком від ключиці до самої лінії підборіддя, ще раз, після чого кусає. Ні грайливо, ні чуттєво, а просто кусає. Як Тобірама хотів його вкусити зовсім недавно. Щоб з кров’ю і віддерти не один шматок плоті, щоб інший шипів, а краще взагалі ридав. Тобірама мовчить. Він знає, що цим вибішує Учіху, і ця маленька перемога у своєму виконанні приносить дивну, майже дитячу радість.

Видихає через ніс шумно, коли язик проходить по кадику, а чужа рука широко веде по боці, там, де торкалася вперше, переходить на спину, на поясницю, а потім стискає нижче. Як Хашіраму. Він, напевно, провертав подібне з Хаширамою. Може, кусав трохи м’якше, а той притискався у відповідь. Тобірама не ворушиться. Він боїться здригнутися, видати свої побоювання, але ще більше він не хоче зірватися і все ж таки відповісти на все, що відбувається, парою технік і ударом кунаю в чужу грудну клітку. Онрьо, як він прочитав нещодавно, невразливі, тому що помститися — дар, який їм дарували небеса. Те, що заповідали давні звичаї справедливості, карма та зла доля. З Мадарою нічого не буде, а діяти почне різкіше. Може, навіть піде до Хашірами. Тобірама промовляє все це подумки кілька разів, але вмить у голові порожніє, коли руки притягують і змушують притиснутися.

Мертва людина не повинна пахнути життям. Колись живий Мадара пах цим: дим від вогняних технік, щось на зразок мускусу і зрідка — піт після тренувань та боїв. Тобірама не хотів цього знати. Але, коли ви обидва перекочуєтеся по підлозі, один намагаючись вбити, а другий -увильнити, вибору особливого немає. Тобірама пам’ятає, коли почув цей запах уперше, і зараз знову вдихати його це майже ностальгія. Коли чужа долоня тягне його за зап’ястя нагору, змушуючи закинути руку на плече Учіхи, Тобірама не витримує.

З тихим гарчанням відскочив, відштовхнувшись від чужого тіла руками, здається, кілька разів заїхав по плечу. Занадто сильно відштовхнувся, тому впав на спину, відповз на метр, упираючись ступнями о татамі. Дихає загнано, і не одразу вдається встати. Спираючись на стіну, піднімається на ноги.

— Це все… Ти ж не хочеш, я тим більше, так пішло воно все… — бурмотить швидше для себе, але завмирає, чуючи чужий сміх. Мадара зараз господар ситуації. Він не почувається приниженим, не почувається швалью та контрольованим. На відміну від Тобірами, ніколи так і не почувався.

— Звичайно, Тор’ю, це ж не мене збираються поставити рачки,— каже він через сміх, піднімається слідом. Тобірама відвернувся — бачити чуже обличчя не хочеться. Не хочеться взагалі тут бути. Хочеться в душ, змити цю всю гидоту, що залишилася після чужих дотиків. Завмирає, відчуваючи на своїй шиї чужу долоню. Усього мить — і він із гучним гуркотом упирається в стіну, а над вухом чуже дихання. — Ти маєш страждати, розумієш? — зірваний шепіт, Тобірама відчуває, як волосся на потилиці ледве не стає димом. — Це все ти… З самого початку винен тільки ти. І ти не розплатився.

— Ніколи не розплачуся, — сухо у відповідь. Смішок.

— Ти можеш спробувати, — Тобірама не відразу, але киває. Він може спробувати. Завжди був терплячий; те, чого так не вистачало Хашірамі. Це здається просто - підставиться, щоб сухими з води вийшли всі. І Тобірама відстрочить свою смерть, і Хаширама не відволікатиметься від своєї нірвани. — Ну так що? Будеш приниженим? — Тобірама скріпивши серце киває ще раз. Від цього простого руху шию зводить під лінією підборіддя, десь біля вух, тисне і болить. — Чоловіка важко взяти проти волі. — Мадара усувається, і каже вже стриманіше. Тобірама не повертається до нього обличчям, свердлить напруженим поглядом стіну, намагаючись випалити на ній прокляття. Ті, які навряд чи посміє вимовити вголос. Чує шурхіт — Учіха стягнув з себе одяг. Але, напевно, не повністю. Навіть Хаширама не удостоївся подібної честі, а Тобірама вже й годі. — Так що тобі краще розслабитися, Тор’ю. Ти ж умієш терпіти.

Тобірама завмирає; плечі розслаблено опускаються. Він починає розв’язувати пояс.

— Ти говориш так, наче це моя слабкість.

— Це не слабкість? Відповідати мовчанням на нападки? Гідний би відповів.

— Гідний би зміг утихомирити своє его і зрозуміти, що іноді краще промовчати.

— У нас різні поняття гідності.

— Я б повісився, якби було навпаки.

Під чужий хрипкий смішок Тобірама повністю позбавляється одягу. Це має бути саме так — без почуттів. Тобірама не зміг зтерпіти, якби Учіха його ще й роздягав. Сам не зміг би торкнутися країв чужого кімоно, здається, білизна тканини роз’їла б йому пальці до кісток. Віддалено розуміє, що Учіха не повинні носити біле. У них чорне волосся, очі та душа; їм іде бути чорними як зовні, і усередині. Ізуну ховали в білому і з білою пов’язкою на очах — Тобірама знає зі слів Кагамі, якому розповідав батько. Він, сам не знаючи, чому, вибрав би для Учіхи червоний. Тому що кров, війна та шаринган — ці слова уособлюють Мадару в повній мірі.

Відчуває на своєму тілі чужий погляд, що оцінює. Відводить погляд убік. Він теж раніше не роздягався ні перед ким повністю. Може, справа була в комплексах — бентежили білі плечі й живіт, не бліді, як в Учіхи, а саме, що білі. Це виглядало болісно, він відчував себе хворим на все життя. Стоп, у Учіхи...

— Як мило, — глухо кидає Тобірама, красномовно переводячи погляд з кімоно на підлозі та на Мадару. Той криво усміхається.

— Сам же казав, що все бачив. Чого ж тепер соромитися.

— Продав би душу, щоб ще раз витягти гниле серце з твоїх грудей.

Тобірама не може придушити здригання, коли гарячий язик широко маже по шиї; руки стискають стегна, штовхаючи назад. Тобірама спиною відчуває холод стіни, через що шкіра береться мурашками. «Це з боку, напевно, виглядає не естетично»,— думає він. Просто тому, що якщо він ще може уявити разом тонкого, худорлявого хлопчика і масивного чоловіка разом, то Учіха і він сам, практично однакового зросту, комплекції та обидва мовчазні та похмурі — видовище дивне. Ще дивніше, що Тобірама має підкоритися.

А чи не розкриється зараз найбільша його таємниця?

Він ніколи не підкорявся ні в житті, ні в ліжку. Не розумів тих чоловіків, у яких встає на біль та приниження. Якби вийшли на поле бою — померли б від надлишку почуттів. Зараз Тобірама повинен утихомирити те давнє, що підштовхує його... Що? Тобірама зі змішаними почуттями розуміє, що огида потроху стихає.

Таємниця розкриється для кого? Для Мадари? Цього Тобірама боїться?

Тобірама несподівано для себе розуміє, що принизливо не розставляти ноги. Принизливо розуміти, що це не так і погано.

Чи для нього самого?

— Це навіть очікувано, — говорять на вухо, а Тобірама завмирає у нерозумінні.

— Що очікувано?

— Ти думаєш про мій трупа, поки тебе нагинають.

— Ще не нагинають.

Тобірама розуміє, що гарячо у щік і шиї не від дотику, а від жару власного тіла. Він почервонів. Судячи з того, як мружиться то несмішливо, то вдоволено цей аспід, він також помітив. Сенджу стримує себе від того, щоб приховати обличчя у вигині чужої шиї. Чужий глум майже відчутний, і Тобірама, недовго думаючи, кусає Учіху в шию, недалеко від вуха. Чуттєво, зі смаком просто вгризається. З жалем розуміє, що цього недостатньо, щоби відчути прокляту кров на смак. Рукою відсуває важке смоляне волосся, і одними іклами ранить те тонке і бліде, напевно чутливе, з-під якого швидко з’являються червоні намистини крові. Повторює в точності чужий жест, язиком збираючи рідину. Морщиться. Нерозумно було думати, що якось відрізняється від інших. Така ж, як і в тих юдзе, як у самого Тобірами, може, через ситуацію, що склалася, здається більш насиченою за смаком, але в основному — просто солона. Майже розчаровується.

— Що тобі сподобалося робити найбільше? З моїм тілом.

Тобірама відчуває між своїми ногами чуже коліно. Усвідомлення цього пробиває струмом хребет, Тобірама дивиться куди завгодно, але не вперед. Від цього жесту з боку Учіхи огидніше ще більше, адже саме так він сам Тобірама чинив із жінками. Вони любили, коли він сам розсовував їм ноги, такі тонкі та м’які; Сенджу насправді не має жодного поняття, як ці дві крайності можна вмісити в одному тілі. У самого ж Сенджу ноги худі, сполосовані тугими м’язами, і тверді на дотик. Мадара виявляється масивнішим за нього, може, навіть сильнішим у фізичному плані. Тобірамі було складно набирати м’язову масу ще з дитинства.

— Аутопсія… мозку.

Звучить трохи хрипко. Тобірама, згадуючи той прекрасний, на його особисту думку, вечір, бездумно притулився губами до шиї, глибоко вдихаючи запах диму. Тоді від Мадари пахло кров’ю, прямо несло, хоч і попелу теж було місце. Але ж більше кров. Вона тоді здалася йому підозріло темною і густою, і як же Тобірама розчарувався, коли зрозумів, що причина лише в печінці, що погано функціонує. Мадара завмер, і Сенджу навіть не одразу зрозумів чому. Бездумно притулився губами вище, майже біля кадика. Зупинився, коли зрозумів, яку нісенітницю зробив. Гидливо витер губи на свою руку. Учіха хмикнув, втискаючи в стіну сильніше, а його коліно піднялося вище.

— Звучить не збудливо.

— Було б дивно, якби я… — перервався. Варто було чужим пальцям провести по лінії хребта, повільно переходячи до сідниць,— збудився, розкраюючи тобі череп.

Тобірама подумки повернувся до тих днів, ігноруючи чужі руки. Нудота то підступала до горла, то відступала, залишаючи місце лише щемливій гулкій порожнечі, серед якої, боронь Камі, проглядалися проблиски збудження. Бридко. Тобірама цього не хотів, почував би себе набагато краще, якби все, що відбувалося, було чисто механічним і несло в собі лише фізичний біль.

Тобірама не пам’ятає, чи в ті дні було сонячно, чи йшов дощ. Не виходив із лабораторії дні три. Три дні лише він і Учіха, що мирно лежить на столі. Такий спокійний, проте, навіть тоді дратував. Завжди дратує навіть зараз, гвалтуючи його рот гарячим язиком. Це навіть не поцілунок, Тобірама не пробачив би собі, дозволь він чомусь на кшталт поцілунку з Учіхою взагалі статися. Це щось подібне до битви. Тобірама користується можливістю, прокушуючи чужі губи до крові, а в самого в голові - картини прекрасного часу. Ось він уже закінчив з усім, найсмачніше - мозок, - залишив наостанок. Пальці тремтять, варто згадати про те, як акуратного робив надріз — від вуха до вуха, через маківку. Він, справді, старався, щоб потім зашити максимально непомітно. Витвір мистецтва - за копною волосся не було видно і натяку на шов. Мадара Учіха має йому дякувати.

Тобірама напружився, варто йому відчути, як у стегно впирається чуже збудження. Кого Мадара уявляв на його місці? Напевно, Хашираму. Чисто по статурі вони були схожі, хоч у Тобірами і були тонші ноги і, може, більше просвічували ребра. Сенджу відчув, як плямами від сорому покривалося тіло від самої голови, бо сам нікого уявити не міг. Він не був раніше з чоловіком, він ніколи не підкорявся і не підкориться більше. Ніхто не підкорить. Немає людини, яка посміє. Тож це й було принизливо, що цим єдиним винятком став паскуда-Учіха. Як вони дійшли такого? Камі, лише чотири роки тому Мадара йому розбивав обличчя у підворіттях.

— Так що ти відчував тоді?

— Хвилювання.

Це було хвилююче — дивитись на Мадару зсередини. Майже як вперше роздягати дівчину. Або самому знімати одяг, стоячи спиною до ворога всього свого життя, морально налаштовуючись на те, що тебе незабаром позбавлять честі. Це було менш хвилююче, ніж зараз. Відчувати чужі пальці в себе між сідниць, і вдавати, що свого хвилюючого очікування немає. Це сором. Тобірама нарешті розуміє, чому виникла ця нудота. Не від дотиків червоноокої паскуди, точніше, не лише через це. Від себе самого. Він підвів сам себе.

Таємниця майже розгадана.

Тобірама спритно вислизнув, пройшовши під чужим ліктем. Мадара завмер, з цікавістю спостерігаючи за діями Сенджу.

— Трусиш? Це починає набридне…

— Ти забуваєш, хто я, — перериває його на півслові. Іде у бік кута, підлаштованого під кухню. Риється в ящиках, а після ненадовго зупиняється — стоїть, задумливо розглядаючи два пляшки. Киває сам собі, кладе один на місце, після чого йде до футону,— це... незвично для мене. Цей досвід. — Намагається говорити максимально неупереджено. Дивиться навмисне «крізь» Учіху, а сам сідає на футон. Розуміє, що виглядає нереалістично, але це єдиний спосіб скрити ніяковість. — Мені треба… підготуватися.

Тобірама відчуває, як палає від рум’янцю не тільки обличчя, а, здається, і шия з плечима. Але, з іншого боку, він чисто фізично не витримає без належної розтяжки, хоч це Учіху, напевно, хвилює. Тобірамі завтра тренувати команду. Ходити на наради. Якщо, звісно, після цього… Цього всього він сам собі не переріже горлянку. Ні, розтяжка обов’язкова, головне не від Учіхи. Цей гад уже підійшов ближче і висунув долоню. Тобірама здивовано насупився, перевів погляд на пляшок оливкової олії, а потім на протягнуту кінцівку. На олію і знову на руку. Негативно мотнув головою.

— Я сам,— кинув напружено, ігноруючи чужу усмішку. Став у колінно-ліктьову, вилив трохи на пальці. Досить? Йому звідки знати? Старший братик, напевно, розбирається... А ось про це краще не думати. Повів плечима, відганяючи спогади. Відвів руку назад. Шкіра покрилася мурашками, коли кілька холодних крапель упали на спину. Боявся подивитися у бік Учіхи. Радо йому, мабуть. Сміється, сам Тобірама збирається трахати себе пальцями. Мадарі й робити нічого не треба. Але це менш принизливо, ніж якби Учіха робив усе сам.

Обережно обвів слизькими від олії пальцями вхід. Здригнувся, стискаючись. Це огидно. І Хаширама проробляв це щоразу? Мадара робив це з ним? Так треба розслабитися. Просто видихнути через ніс і розслабиться. Обережно штовхнувся середнім пальцем усередину. Незвично. Значить, потрібно лише розслабитися, і все закінчиться не так погано. Вказівний був наступним. Майже задихнувся від відчуття гарячої тісноти, що міцно обхопила його пальці, і штовхнувся глибше.

— Тор’ю, ти там народжуєш? — лунало зовсім поруч. Сенджу так і завмер з двома пальцями всередині. Обличчя вже звично обпалило жаром. Все-таки глянув на Учіху. Він сидів на цьому ж футоні, підім’явши під себе одну ногу, а на другу сперся рукою. Погляд перемістився нижче, туди, де долоня спокійно водила по члену. Тобірамі захотілося самовбитись об найближчий канцелярський ніж. — Допомогти?

Розлючено замотав головою. Ще чого, Тобірамі ж насправді не переживе. Це було б надто… інтимно. Нижче поясниці обпалило різким спалахом болю, варто було спробувати розвести пальці на кшталт ножиць. Це його не зупинило. Спробував ще раз. І ще. Про себе думав, що Мадарі, швидше за все, подобається спостерігати за його обличчям, спотвореним злісною гримасою. Скривився, варто додати безіменний. Завмер, намагаючись звикнути. Толкнувся глибше. Ще раз. Поки не завмер, здригнувшись від чогось дивного. З горла вирвався чи хрип, чи стогін, хоча, скоріш, просто різкий видих; м’язи судомно стиснулися, ніби намагаючись утримати пальці, фіксуючи на тому самому приємному.

Тобірама застережливо глянув на Учіху, який, слава Камі, що мовчав. Сенджу дивився зло, усім своїм виглядом кажучи: ти нічого не чув і не бачив. То був не Тобірама. Він не настільки зіпсований і огидний, щоб стогнати від своїх пальців. У спробі довести собі це, повів пальцями ще раз, не перестаючи дивитись збудженому Учісі в очі. Тобірама був підготовлений до цього спалаху, так що цього разу стримався — лише підібгав губи. Думки про те, що саме він робить з собою, дивлячись в очі Учісі, були благополучно проігноровані.

— Досить, — кинув Мадара за секунду до того, щоб одним рухом перекинути Сенджу на спину. Тобірама розумів чому саме так. Паскуда хоче бачити його обличчя. У цьому ні краплі почуттів, Мадарі потрібен доказ того, що Сенджу принижений. Дивитиметься на те, як Тобірама стримуватиме крики (або стогнання?), відчуватиме дискомфорт (намагатися приховати задоволення?) і це так у його дусі!..

Червоні очі в оточенні білих вій широко розкрилися — апогей виразу переляку. Тобірама намагався не дивитись униз. Вигляд своїх, широко розведених ніг викликав сором. Мадара збирався сказати щось напевно глузливе і гидке, але Сенджу перервав його одним поглядом. До скрегота стиснув зуби, варто було Учісі приблизитися. Це було гірше пальців, набагато гірше, але ще гірше було б без підготовки. Проте менш принизливо. Тобірама в будь-якому разі терпів.

Зойкнув так високо, що захотілося самому собі вирвати язика. Вчепився в руку зубами, хитаючись при кожному грубому поштовху. Це є закономірним. Він відчуває ефемерне збудження, а водночас і приниження, адже Мадара досяг свого. Мадара, що зараз шепоче йому на вухо, наказуючи вибачатися, досяг свого повною мірою. Тобірама так само терпить, смиренно кажучи те, що від нього вимагають, чіпляючись нігтями в чужу спину. Він спокутує свої гріхи та терпить. І терпітиме.

До того моменту, коли все ж таки створить техніку Нечестивого Воскресіння. Адже повсталі нічого не зроблять, Тобірама все передбачав і ті, що воскреснуть, будуть повністю під його контролем. Це буде остаточним відпущенням гріхів — повернути Ізуну Учіху до життя, а разом і Мадару.

Тобірама довго сміятиметься. Бездумно дивитиметься в стелю, закинувши голову, згадувати ті ночі і пам’ятати про свою вражену гордість. За словами Ізуни, той так і не зустрів брата за межею. Мадара Учіха більше не приходив.
 
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Яой/шьонен-ай, Кохання/ненависть, Аніме, Ангст | Додав: Кавачай | Теги: Віддати по заслугам, МадаТобі
Переглядів: 587 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Віддати по заслугам (Частина 3/3)
Завантаження...