menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 27.12.2021 в 13:05
Фанф прочитано: 320 раз
Час прочитання:
Категорія: Ма́нга, Аніме
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Відображення


27.12.2021, 13:05
Ти у дзеркалі

Ханма Шуджі здивовано витріщався в дзеркало у ванній і не міг допетрати: чи то він не виспався, чи вчорашні цигарки були з галюциногенами. Інакше чому студент бачив не себе, а якогось незнайомця. І цей незнайомець з не меншим здивуванням витріщався на Ханму. Отже, теж бачив не себе.
Шуджі трусонув головою й прибрав мокре чорне волосся з окремими світлими пасмами з чола. Ніяк не міг позбутися дурної звички фарбувати волосся, що лишилася з часів середньої школи. На мить прикрив очі долонею. Коли прибрав руку, то побачив себе – настороженого і трохи шокованого. На обличчі застиг безглуздо-ошелешений вираз, світло-карі очі насторожено зиркали з-під насуплених брів.
– Схоже, курити і грати у відеоігри вночі – не найкраща ідея, – прокоментував Шуджі дивне видіння. Відтак, оглянувши дзеркало і переконавшись, що ніякі незнайомці там не з’являються, почав збиратися на навчання.
***
Кісакі Тетта так і завмер навпроти дзеркала, навіть коли на гладенькій поверхні з’явилося його відображення. Юнак намагався зрозуміти, що то було.
Він і справді щойно бачив у дзеркалі своєї ванни високого незнайомця, чи йому здалося? Чи це – результат посиленого навчання? Втім, наближався кінець року, потрібно було встигнути здати екзамени й заліки. Окрім того, Тетта ще й був старостою, тож мав більше обов’язків. Так, він спав на кілька годин менше, проте раніше такого не траплялося.
Не вистачало тільки опинитись у лікарні через перевтому.
Пообіцявши собі, що на канікулах відпочине Тетта пильно вглялався у своє відображення. Воно робило те саме. Юнак підійшов до дзеркала. Зробивши висновок, що йому дійсно привиділося, Кісакі зняв окуляри й потер очі. Тоді поспішив збиратися в університет. Він ненавидів спізнюватися.
***
Шуджі повернувся додому пізно. Хотів би закинути той підробіток, бо заробляв дріб’язок, та мав же якось платити за квартиру. На жаль, стипендію він не отримував, бо часто прогулювався заняття або спав десь подалі від очей викладачів. Неквапом переодягнувся в улюблений поношений одяг, упав на диван і полегшено всміхнувся. Тихі зимові вечори в компанії відеогри – що може бути краще? Згадавши, що в холодильнику є пиво, Ханма прудко скочив і рушив на кухню повз розкиданий мотлох. Юнак часто тягав до квартири деталі комп’ютерів, монітори, зламані ноутбуки, колонки і розбирав. Робочі деталі використовував, коли ремонтував техніку. А от винести непотріб лінувався. Тому студент і лаявся, коли на щось наступав. Поки йшов, глянув на прочинені двері ванни. Згадав незнайомця, якого бачив уранці. Зайшов і ввімкнув світло. Спочатку не зрозумів, що з приміщенням і чому воно змінилося. Аж потім до Ханми дійшло, що він бачить у дзеркалі чужу ванну.
Той білявий незнайомець схилився над раковиною і вмивався. Шуджі бачив лише спину у темно-синій піжамній сорочці.
– Агов, – покликав Ханма. Для певності постукав довгим пальцем по дзеркалу. Та незнайомець не відреагував. Шуджі зробив висновок, що розмовляти з цим хлопцем не зможе. А шкода.
Склавши руки на грудях, Ханма чекав, коли незнайомець підніме голову. А сам роздивлявся його ванну. Сучасне і доволі просторе приміщення. Освітлення неяскраве, проте приємне. Шафки трохи виділялися темнішим кольором. Ванна і душова кабіна зроблені окремо. На підлозі – м’який коврик. Ханма аж трохи позаздрив і невдоволено пирхнув, коли його погляд упав на підлогу власної ванни, де валялися кнопки від клавіатури і дроти.
Незнайомець нарешті глянув у дзеркало і злякано відскочив. Зі світлих очей ледь іскри не сипалися, так він розлютився через мить. Ханмі аж цікаво стало, що той говорив. Хоча, певно, це таки була лайка. Тішив той факт, що цей юнак нічого Шуджі не зробить. І не прожене. Навіть лається сам для себе.
Ханмі стало весело. Глянувши в очі незнайомцю, він хитро посміхнувся й помахав рукою.
***
У Кісакі ледь серце не спинилося. Відскочивши від дзеркала і ледь не послизнувшись на кахлях, він зустрівся поглядом з примруженими очима довготелесого юнака у поношеному одязі. Той склав руки на грудях і посміхався, вивчаючи Тетту.
Кісакі мимоволі вимовив кілька проклять на голову цього хулігана. Бо як інакше назвати цю чорняву жердину з пофарбованою в біле чуприною і татуюваннями на худорлявих руках? Він ніби вслухався у те, що їх говорив Кісакі, а тоді привітно помахав рукою.
Тетта аж словами подавився від такого зухвальства.
Отже, вранці йому не примарилося.
Тільки хто цей незнайомець? І якого біса з’являється у дзеркалі Кісакі?
– Гей, припини це все, – невдоволено мовив Кісакі. Чорнявий щось відказав, але Тетта не почув ні звуку. – От чудово, я навіть послати тебе не можу.
В ту ж мить незнайомець зник. Кісакі полегшено видихнув. Але думка, що відтепер він, можливо, щодня бачитиме цього нахабу, ще довго не давала спокою.
***
Ханма теж не відчував спокою, та його емоції нагадували піднесення і відчуття, ніби з ним сталося щось цікаве, щось нове, що трохи розбавить нудне студентське життя. Тож до думки про появу охайного блондина у дзеркалі Шуджі поставився доволі позитивно. Він навіть почав думати про те, як відшукати того юнака. Чи, може, його не існує? Дідько, і як дізнатися?
Ханма спробував думати логічно. Той юнак, схоже, не набагато старший від Шуджі. Він японець. Що ж, пошуки, можливо, звузилися до масштабу країни, бо жити він може у будь-якому місті. Ото не пощастило.
Ханма пообіцяв собі, що неодмінно щось придумає, а після цього вклався, спати.
Вранці відображення незнайомця не з’явилося. Списавши це на примхи всесвіту, богів і духів, Шуджі пішов на роботу. Екзамени в університеті якось здасть, це не проблема, а гроші потрібні завжди.
Коли повернувся, в першу чергу зазирнув у ванну. Та, на жаль, нічого незвичного у дзеркалі не помітив. Аж нудно стало.
– Я все одно діждуся, – зухвало звернувся Шуджі до дзеркала так, ніби воно могло його почути.
І чому Ханмі зненацька стало так необхідно побачити людину, про яку він нічого не знав?
***
Кісакі сторожко оглянув дзеркало. Не помітивши нічого незвичного, заплющив очі й постарався заспокоїтися. Той дивний юнак не з’являвся. Воно на краще. У Тетти і так видався важкий початок грудня. Стежити, аби всі студенти групи здали екзамени, контролювати тих, хто прогулює заняття, самому вчити потрібну інформацію… Зараз він вийшов на хвилину у ванну, аби прокинутися, бо задрімав за читанням. Кісакі вмився й випив води. Почувався морально виснаженим і спустошеним. Коли ж він нарешті виспиться? Юнак позіхнув. Коли знову глянув у дзеркало, то смикнувся і за звичкою вилаявся.
Довготелесий брюнет знову витріщався на Кісакі з тією нестерпною нахабною широкою посмішкою. Холодне світло робило його шкіру блідою, а світлі очі були хитро примружені.
– Чорт забирай, звідки ти тільки берешся? – не витримав Кісакі. Зазвичай він міг контролювати емоції й не зриватися, проте така ситуація бісила, бо юнак не міг нічого вдіяти. – Ти можеш не витріщатися? Не витріщайся на мене!
Тетта вказав на себе, аби незнайомець хоч щось зрозумів.
Брюнет підняв руку і вказав довгим пальцем на Кісакі зі здивованим виразом обличчя. Коли він не шкірився, наче маніяк, то виглядав доволі спокійно і врівноважено.
Тетта для певності знову вказав на себе, тоді затулив очі.
Незнайомець знизав плечима. Вказав на Кісакі й склав долоні сердечком.
Від несподіванки блондин ошелешено дивився, як сміється юнак у дзеркалі. До чого те сердечко? Що це означає? І якого біса цей шибайголова знову шкіриться?
– А ти вмієш бісити людей, – крізь зуби промовив Кісакі, не знаючи, що робити далі. Зате брюнет знав. Він підійшов до свого дзеркала і торкнувся долонями поверхні, наче хотів пройти крізь дзеркало. Кісакі стривожився: раптом у незнайомця вийде?
Але нічого не сталося.
А після цього все зникло. Тетта, скуйовдивши волосся, пішов з ванни геть спантеличений.
***
Ханма вимкнув звук на телефоні, бо повідомлень і дзвінків від старости за ці кілька днів отримав безліч. Написавши у відповідь, що в понеділок прийде, відкинув телефон. Шуджі було геть нецікаве реальне життя. Він хотів знати, хто той блондин і як його відшукати. Лише зараз Ханма додумався до того, аби покласти у ванні на умивальнику блокнот. А ще себе розумником вважав.
Він ремонтував ноутбук, а сам шкодував, що мав іти в понеділок в університет. Треба переглянути те, що нотував на лекціях. Якби Шуджі не прогулював, то вчився б непогано, бо добре запам’ятовував суть матеріалу, вмів шукати необхідну інформацію і групувати її за важливістю. Періодично студент зазирав до ванни. Було далеко за північ, тож шанси, що у дзеркалі Ханма побачить вже знайомого блондина, були невеликі.
Він нарешті закінчив ремонт. Спати не хотілося, бо Ханма випадково випив забагато кави. Вирішив пограти у відеогру. Та перед цим востаннє зазирне у ванну.
Побачивши чуже приміщення у дзеркалі, Шуджі зрадів, хоча блондин у ванні був відсутній. Придивившись, Ханма розгледів розмиту постать у душовій кабіні. Губи самі розтяглися в хитрій посмішці. Юнак сів на край ванни і став чекати.
Нарешті білявий хлопець вийшов з душу. Волосся у нього виявилося довшим, ніж Ханма гадав. Пасма закривали очі, і блондин не бачив, що хтось на нього дивиться. Шуджі зауважив, що юнак у дзеркалі має треноване тіло. Спортсмен? Чи просто стежить за собою? Цікаво, звідки у нього шрам на ребрах зліва? Ханма все більше хотів познайомитися.
Юнак у дзеркалі прибрав волосся з обличчя, взяв рушника… І аж заволав, коли побачив Ханму. Шуджі теж покотився від сміху, поки блондин, певно, проклинав його останніми словами. Не перестаючи сміятися, юнак узяв блокнот і почав писати.
***
“Маєш гарний вигляд. Я Ханма Шуджі. Як тебе звати?”
Так ошелешити Кісакі до цього часу не міг ніхто. Цей Ханма постарався на славу. Не перестаючи лаятись японськими й англійськими словами упереміш, Тетта обмотався рушником, кинув розлючений погляд на Ханму й показав тому середній палець. Негарно, звісно, але він сам напросився.
Ханма відповів широкою посмішкою і черговою нотаткою у блокноті.
“Ти не назвешся?”
Кісакі повторив жест.
“Добре, я все одно дізнаюсь”.
Упертий.
“Чудова ванна, до речі. Я б не відмовився прийняти там душ із тобою”.
Кісакі не знав, як на це реагувати. Як реагувати на людину, котра не сприймала його невдоволення і не зникала. А тепер цей Ханма підглядав за ним!
Тетта взяв іще один рушник і завісив ним дзеркало. Та ще встиг побачити розчароване обличчя Шуджі.
 
Ти в реальності
 

Ханма дивився у дзеркало, яке зі сторони білявого юнака було завішане рушником, і не розумів, що зробив не так. Добре, можливо, речення про спільний душ було зайвим. Звідки Шуджі було знати, що той коротун не розуміє жартів і флірту.
– Ну і біс із тобою, – кинув Ханма і пішов геть. Не хотів зізнаватися навіть собі, що небажання блондина йти на контакт засмутило його.
Шуджі нудився всю п’ятницю й суботу. Намагався відволіктися від думок про дзеркало, тому на вихідні взяв більше замовлень у ремонтній майстерні. Навіть розклад екзаменів у старости спитав, на що отримав гнівну тираду розміром у дві сторінки. Ханма навіть читати не став і повернувся до комп’ютерів. І чому старости такі зануди?
Але вночі з суботи на неділю, зайшовши у ванну, Ханма з неабияким здивуванням помітив, що блондин зняв рушника і стояв навпроти. В руці тримав блокнот з написаними великими охайними літерами фразами:
“ПРАВИЛА ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВТРУЧАЮТЬСЯ В ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР.
ПО-ПЕРШЕ, КОЛИ Я ПРИЙМАЮ ВАННУ/ДУШ – НЕ ДИВИТИСЯ!
ПО-ДРУГЕ, НЕ ВИТРІЩАЙСЯ НА МЕНЕ.
ПО-ТРЕТЄ, ПРИПИНИ НЕОЧІКУВАНО З’ЯВЛЯТИСЬ”.
Шуджі читав цю маячню з непоборним бажанням розреготатися. Леле, який суворий його співрозмовник. І нудний, аж верне. Проте він пішов на контакт, а це було гарним знаком. Життя налагоджувалося.
Ханма схопив блокнот і нашкрябав:
“Зізнайся, ти просто скучив”.
І з насолодою дивився, як блондин хмуриться, дивлячись то на Шуджі, то на те, що той написав.
“То як тебе звати?” – знову спитав Ханма. Співрозмовник проігнорував питання і зітхнув. Знову показав ті дурні правила. Ханма написав:
“Можеш не хвилюватись, я вже все побачив”.
Блондин відреагував на репліку середнім пальцем.
“Маєш обмежений емоційний діапазон?” – продовжував підколювати Шуджі. – “Чи погано лаєшся? Я можу навчити”.
***
Кісакі ледь не розбив кляте дзеркало. Ханма вміло виводив зазвичай спокійного студента. А Тетта ще гадав, що від утоми втратив здатність злитися.
“Зникни. Я маю прийняти душ”.
“Все ще мене соромишся?” – Ханма награно здивувався, а Кісакі вкотре пошкодував, що не може зламати йому щелепу.
“В іншому випадку я завішу дзеркало”, – написав Тетта. Це подіяло. Шуджі невдоволено скривився.
“Тоді до завтра, незнайомцю”, – написав Ханма. Почерк у нього був жахливим, Кісакі насилу розбирав слова. Але підходити ближче не наважувався. Хтозна, як на це відреагує Шуджі.
Брюнет помахав рукою і вийшов з ванни. Кісакі для певності постояв, аби пересвідчитися, що Ханма не повернеться. Але той дотримав слова.
Тетта неуважно приймав душ, а сам думав. Якого біса він вирішив почати спілкуватися з цим Ханмою? Наче йому проблем не вистачає. Проте Тетта визнав, що йому самому цікаво. Можна пошукати брюнета серед студентів То-дай* чи у соцмережах. Кісакі звик вивчати людей, аби знати, чого від них очікувати.
Ханма взагалі здавався непередбачуваним. Але ця непередбачуваність і всесвітнє нахабство підкупали. Оця нахабно-хитра посмішка, примружені очі, розслаблений вигляд робили Шуджі загадковим і відкритим водночас. А прямолінійність підсвідомо вселяла довіру, хоч Тетта майже нікому не довіряв.
До канікул лишався тиждень. Кісакі здав майже всі екзамени, отримавши найвищі бали. От би ще змусити прогульщиків прийти, бо їхня постійна відсутність дратувала. Тетта хотів, аби в останній день навчання він зі спокійним серцем відпустив групу й пішов на відпочинок. Та деякі індивіди так і наривалися на сварку. Кісакі відправив тим самогубцям гнівні повідомлення. Варто все ж переходити на погрози або зробити старостою когось іншого. Студент умів контролювати себе, але не інших.
Недільного вечора Кісакі вирішив раніше лягти спати, аби відпочити. Та у дзеркалі знову був Ханма, котрий енергійно махав рукою у знак вітання.
Кісакі скептично вигнув брову.
“Радий тебе бачити”, – написав Шуджі. Тетта не відреагував. – “Таке враження, ніби я з роботом спілкуюся. Ти щось напишеш у відповідь?”
Кісакі похитав головою. Що він повинен писати? Ханма мав би розуміти, що його маячня буде проігнорована.
Брюнет, схоже, не розумів, бо продовжив:
“Ти серйозно не збираєшся назватися? Це ж нудно. Як я маю до тебе звертатися?”
“Окрім нас, тут більше нікого нема”, – не втримався Тетта. Ханма хмикнув.
“Ну ти й загадковий. Хоча б у Токіо живеш?”
Кісакі подумав і кивнув. Шуджі посміхнувся і показав великий палець. Блондин пошкодував, що підтвердив місце проживання. Не вистачало випадково перестріти Ханму посеред міста.
***
“Може, щось про себе розповіси?” – написав Шуджі. Блондин не поворухнувся. – “Бачу, ти мало спиш. Теж граєш у відеоігри?”
У відповідь отримав коротке: “Ні”.
“Ходиш на побачення?”
“Ні”.
“Як же важко з тобою спілкуватися”, – зробив висновок Ханма, – “я от компи ремонтую допізна, тому й не сплю. Якщо буде потреба, клич. Для тебе буде знижка”.
Блондин дивився на Шуджі, як на дитину, що несла відверту маячню. Ханма і сам це знав, та мав якось підтримувати розмову, бо співрозмовник був неговірким. Брюнет писав якісь випадкові репліки, а сам розмірковував, як змусити цього хлопця розповісти про себе хоч щось. Бо інформації, що він живе у Токіо, було недостатньо. Токіо – надто велике місто, вони можуть ніколи не зустрітися.
“Я бачу, у тебе купа вільного часу”, – прокоментував блондин. Ханма писав, що на нього готовий витрачати скільки завгодно часу, та співрозмовник зник. Але Шуджі був задоволений. Цього разу вийшло довго поспілкуватися.
Глянувши на годинник, він не повірив, що вже опів на другу ночі. Довелося увімкнути будильник, інакше спізниться в університет.
Наступного дня сонний Ханма виповз в університет. По дорозі курив і лаявся через те, що холодно і що університет так далеко. Втім, він сам винен, що обрав Токійський університет. Та тоді Шуджі це здавалося найкращим варіантом.
Староста, Хіроші Макото, вже десять хвилин щось торочив, та Ханма майже його не слухав. Брів коридором закладу, намагаючись не задрімати на ходу. Хіроші почав перелічувати екзамени, до яких Ханмі варто було підготуватися, бо в іншому випадку прогульщика просто виключать. Адже Шуджі важливо навчатися у То-дай? Це ж така честь – бути студентом цього закладу, така велика відповідальність…
Ханма чув це сотню разів. Він раз-у-раз кивав, а сам байдуже роздивлявся студентів, що проходили повз. Вже хотів розпрощатися з Хіроші, аж тут побачив білявого юнака у темно-синьому костюмі. Поглиблений у читання документів, той не помічав нічого довкола.
Ханма одразу його впізнав.
– Хто це? – спитав Шуджі. Макото, прослідкувавши за його поглядом, відказав невдоволено:
– Кісакі Тетта з юридичного факультету. Добіса розумний, але та ще дупа. Ханмо, може, повернемося до екзаменів?..
Шуджі вже не слухав, а йшов за Теттою. Він буде ідіотом, якщо не заговорить до Кісакі прямо зараз. Пора розговорити цього упертюха.
Тетта був у шоці, коли його ні з того ні з сього схопили за руку й притисли до стіни. Хотів щось сказати, та його випередили.
– Ого, а в житті ти ще нижчий, – насмішливий голос був незнайомим. Кісакі поправив окуляри на носі, глянув угору і остовпів.
Невідомо яким чином, але Ханма Шуджі його знайшов. І тепер нависав над невисоким Кісакі, наче стовп. Тетті стало незручно, а Ханма всміхався так, ніби знайшов скарб.
– Ти… Якого біса? – Кісакі намагався говорити суворо, а виходило спантеличено.
– Оце доля, – продовжував Шуджі, – а я ще дарма заняття прогулював. Що ж, я пожертвую годинами сну, аби ще раз побачити тебе, Кісакі Тетто.
– Тільки не кажи, що ти в моїй групі, – Кісакі все ж зміг відновити самовладання. Тепер дивився суворо й відчужено, хоча доводилося задирати голову, аби бачити обличчя з зухвалою посмішкою. – І відійди. Здається, я казав про особистий простір.
– Так, ти писав, аби я не підглядав, коли ти прийматимеш душ чи ванну, – кивнув Ханма, нахиляючись, – і більше нічого.
Почуваючись усе більш незручно, Тетта відштовхнув від себе Ханму, хоч довелося прикласти зусиль.
– Так, слухай сюди, – почав Кісакі, тицьнувши в груди Шуджі. Брюнет не образився. Лиш перехопив чужу долоню і спитав:
– Ти на Різдво вільний?
Аби Ханма не побачив рум’янцю на блідих щоках, Кісакі висмикнув руку і швидко пішов геть – розгублений і спантеличений. Одна справа – бачити юнака у дзеркалі, а зовсім інша – зіштовхнутися з ним обличчям до обличчя й не знати, як реагувати.
І що йому тепер робити? Не кидати ж університет через якогось дивака. Навчання для Кісакі було дуже важливим, важливішим навіть за вільний час і друзів.
Тетта намагався згадати, де був Ханма перед тим, як піти за ним. Згадав, що Шуджі був не сам. Це тільки збоку здавалося, що Кісакі нічого не помічає, читаючи документи. Так, можливо, блондин не зауважив присутність Ханми. А що поробиш, як він такий довготелесий, і його голову треба шукати десь угорі? Зате супутника Шуджі Тетта добре знав. Хіроші Макото з інженерно- технічного факультету разом з Кісакі входив у раду старост. Варто з ним поговорити.
Коли в кінці дня закінчилися збори старост, Кісакі спинив Хіроші.
– У мене нема часу з тобою спілкуватися, – Макото був сама люб’язність. Тетта придушив бажання послати його і спитав:
– Ханма Шуджі вчиться у твоїй групі?
Хіроші здивовано глянув на співрозмовника.
– Чого це ви зненацька зацікавилися один одним?
– Що? – не зрозумів Тетта.
– То Ханма питав про тебе, тепер от ти, – відповів Хіроші, – не знав, що ви знайомі. Та не можу зрозуміти, чому ти став водитися з таким прогульщиком, як Ханма. Це один з найбільш проблемних студентів моєї групи, якщо не всього факультету. Байдужий до навчання, хоча досить здібний, лінивий, але вправний у практичних завданнях, недбалий, зухвалий, повсякчас шукає пригод, має жахливе почуття гумору, порушує правила і…
– Ясно, проблемний хлопець, – зробив висновок Тетта. От же не пощастило йому зі знайомством. Втім, із самого початку було зрозуміло, що Шуджі не з хороших хлопців.
І Кісакі сам продовжив спілкування. Мав можливість припинити все, коли завісив дзеркало рушником. Але ж ні, цікавість перемогла.
Тетта також розумів: якби історія повторилася – він би зробив те саме.
***
У Ханми нарешті з’явився стимул відвідувати університет. Тим більше, Кісакі у дзеркалі не з’являвся. З чого Шуджі зробив висновок: вони зустрілися – отже, дзеркало не потрібне. Шкода, Ханмі було весело підколювати Кісакі так би мовити, в домашніх умовах.
Студент хоч і не вчився на юридичному, та вмів познайомитися з будь-ким, заговорити й вивідати потрібну інформацію. Тож до останнього дня навчання перед канікулами він знав розклад Кісакі і його звички. Коли помічав Тетту, то вітався на весь коридор, через що Кісакі прикривав долонею обличчя, мовляв, як ти набрид, юначе.
24 грудня надвечір, здавши останній екзамен, Ханма нарешті здихався Хіроші, котрий читав йому лекцію щодо відвідування навчання наступного семестру. У Макото був гіпнотичний і занудний голос, котрий вганяв Шуджі у напівсонний стан. Тож, опинившись на вулиці, студент збадьорився і став чекати Кісакі, бо знав, що той ще в університеті. Ханма вже й забув, що взимку холодно, тож трохи змерз у легкій куртці. Краще б лишився в університеті, але в такому разі Хіроші не відчепився б.
Тетта покинув навчальний заклад, коли повністю стемніло і пішов сніг. Юнак не помітив Шуджі, бо був заглиблений у роздуми. “Старости на юрфаці точно не люди”, – подумав Ханма й пішов слідом. Наздогнати Кісакі було неважко. Якийсь час вони йшли мовчки, поки до Тетти не дійшло, що він іде не сам. Він глянув убік, побачив усміхненого Шуджі й закотив очі.
– От же лихо, – сказав Кісакі.
– Не лихо, а всього лиш я, – мовив Шуджі, – вирішив зустріти тебе у цей прекрасний вечір. Ти не зайнятий?
– Занятий, – буркнув Тетта, хоча поняття не мав, що буде робити.
– Та годі, Кісакі, сьогодні Різдво, настали канікули, всі відпочиватимуть, – говорив Ханма, підстрибуючи довкола, – а ти такий набундючений. Диви, сніг падає.
– Сніг падає щозими, – відказав співрозмовник, поки Шуджі ловив язиком сніжинки.
– Ходімо до мене, – запропонував брюнет, – стільки бачимося, а ні разу нормально не поспілкувалися. А все через те, що ти постійно тікаєш.
– Я не тікаю, я зайнятий, – виправив Кісакі, – гадаю, святкувати буде краще у мене, бо…
Ханма обняв його зі спини. Тетта ніяково замовк.
– Ого, то жарт про спільний душ у твоїй ванні – більше не жарт? – прозвучало біля вуха.
– Який же ти нестерпний, Ханмо, – пробурмотів Кісакі, ховаючи посмішку.

Примітки

*То-дай – Токійський університет

Категорія: Ма́нга Ма́нга, Аніме | Додав: Rin_Okita | Теги: Токійські месники, Кісакі Тетта, Ханма Шуджі, навчальні заклади, Слеш, Соулмейти, Ау, ООС, розмови, повсякденність, Різдво
Переглядів: 320 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне
Всього коментарів: 2
674
Дякую)
0
avatar
Відображення
Завантаження...