menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 29.07.2021 в 22:58
Фанф прочитано: 1142 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вогонь і лід. Розділ 8


29.07.2021, 22:58

"There is a little story I’d like to tell. About this little boy who came from hell.."

2008 рік.

    Кожна людина приписує собі принаймні одну з основних чеснот; от і я особисто вважаю себе одним з небагатьох відомих мені людей, які намагаються присвятити своє життя тому, що приносять користь суспільству своєю працею та діями, не дозволяючи будь-яким необ'єктивним , нелогічним моральним засадам суспільства чи емоціям переважати над логікою та розсудливістю.
    Я завжди вважав, що маю здатність швидко розпізнавати у людях ті якості, які необхідні мені, щоб отримати бажане з чиєюсь допомогою. Мені не важливо, ким є людина, для мене важливим є лише те, яку користь вона приносить і чи приносить її взагалі. Я завжди вважав себе практичним та досить терплячим, в тому числі й при співпраці з людьми. Саме це є правильним курсом у спілкуванні з людьми , що також є помічним і при веденні бізнесу.
    Терпіння та далекоглядність по відношенню до всього , завжди приносять хороші плоди, але не слід забувати також і про обережність. Навіть виснажена голодом, понівечена собака, яку ти хочеш приручити, годуєш, даєш прихисток , може рано чи пізно відкусити руку, яка її годувала. Але варто лише бути трохи жорстокішим- і страх переможе. Собака виконуватиме свої функції сторожа, її годуватимуть, але вона буде боятися піти проти свого господаря, який її час від часу «виховує», для вироблення покірності.
     Проте, слід пам’ятати: якщо перейти тонку межу між вихованням і тупим насильством- собака не просто відкусить руку, вона перегризе шию. Тому,  господарю слід завжди чергувати насильство і ласку, щоб собака з часом почала сприймати побої та цькування як належне.»

24 Листопада. 19:30
  
   На чорному Мерседес-Бенці, я повільно під’їхав до чорних металевих воріт. Автівка була стара, ще 2001 року, але я нічого не міг вдіяти: кращий транспорт звичайному лікарю, начальство не поспішало виділяти.    
 Закутавшись щільніше в своє чорне пальто, я вийшов з машини.
  Холод собачий.
  Я потер від холоду свої сухі руки і одягнув звичні білі бавовняні рукавиці, які так і не покращили ситуацію. Підійшовши ближче до воріт, я в черговий раз потер долоні і натиснув кнопку домофону. За мить з динаміка пролунав захриплий жіночий голос:

-Морі-доно, це ви?

-Так, Аме-сама, ви не проти, якщо машину я залишу за воротами?

-Ні-ні, все гаразд, заходьте.
   Ворота з гуркотом відчинилися і я попрямував до важких відчинених дверей, на яких висіла біла табличка: «Йокогамський притулок для сиріт №2». На порозі мене зустріла висока худорлява, яскраво нафарбована жінка, років сорока, одягнена в зимове кімоно чорного кольору, з білим хутряним коміром.

​​​​​  -По телефону ви казали, що ви хотіли б взяти дитину, еспера, років десяти -дванадцяти в якості підмайстра.- жінка вирішила одразу перейти до справи.

- Так, хотілося б взяти собі помічника, ще одна пара рук мені не завадить.- безтурботно відповів я, знімаючи пальто.
   З Сайто Аме, директоркою цього притулку, я був знайомий вже давно. Вона мала суворий характер, якраз підходящий для такої організації, як мафія. Сайто є однією з тих маленьких коліщаток, які своїм незначним існуванням запускають ланцюгову реакцію і допомагають такій великій Машині, як Мафія, функціонувати краще.
    Раніше, до Війни, вона керувала одним із найприбутковіших борделів, що тоді належали Портовій Мафії. А пізніше, коли війна зруйнувала Йокогаму, з’явився цей сиротинець і Сайто змінила професію сутенерки на наглядачку за неповнолітніми.  Минуло стільки часу, а її принципи щодо підтримання порядку та керування закладом так і не змінилися.

-Який помічник вам потрібен?-з ентузіазмом запитала жінка, повісивши на вішак моє пальто.- Ось, проходьте сюди будь ласка.

-Мені потрібен хтось покірний та кмітливий, той, хто не буде створювати проблем.

-У нас є такі, ходімо, я вас із ними познайомлю.- жінка вже розвернулася йти, очевидно до зали, де зазвичай разом збираються діти, але її ледве не збив з ніг худющий темноволосий хлопчик років одинадцяти, в пошарпаному червоному светрі з розтягненими рукавами, на обличчі якого була монокулярна бинтова пов’язка .     
  Мою увагу привернуло те, що майже на всю видиму поверхню тіла цього хлопчика, були накладені бинти.

-Осаму, кому я казала не гасати, коли у нас гості? Ти вже почистив усю картоплю на вечерю? – суворим голосом запитала Сайто у хлопчика.
-Почистив.- байдуже виплюнув хлопець і почав зацікавлено розглядати мене. Минула мить- і я перестав його цікавити і він вже поривався йти, однак Сайто не дала йому це зробити, тримаючи за комір.
-Почистив чи змусив когось робити це за тебе?- Сайто скептично оглянула його.

-Сам почистив.-закивав головою Осаму.

-А от і брехня! Ми все за тебе зробили! Він нас шантажував! Аме-сама, він нас змушує робити все за нього, його слід знову покарати!- дорослі розвернулися і побачили двох інших дітлахів, на вигляд трохи старших за Осаму, що стояли осторонь і ледве не задихалися від обурення та бажання поскаржитися на нього, а хлопчик на це лише зневажливо хмикнув, ігноруючи їх.

-Ану цить, у нас гість, марш по кімнатах, потім розберемося!- гучним командирським голосом відчеканила жінка і різко повернулася до Огая обличчям і вже своїм звичним тоном промовила: Перепрошую за цю сцену, ходімо у вітальню.

-Хто цей хлопчик з пов’язками?- я вирішив одразу поцікавитися. -Спочатку сідайте- жінка махнула рукою в бік невеличкого сірого дивану, від якого так і тхнуло дешевизною і, сідаючи напроти мене, запалила цигарку останнім сірником, який витягла з коробочки- Осаму Дадзай, тринадцять років, побував вже у трьох притулках Токіо. До нас відправлений згідно з останнім рішенням суду Йокогами. Батьки його живі, але були позбавлені прав на опіку аж двічі. Кажуть, вони були ще тими психопатами, крім того, ходили чутки, що вони були якось пов'язані з мафією, але хто зна… Це лише чутки…
  Я задумався на мить. Мафія? А це вже цікаво. Тим паче те, що він потрапив саме у цей притулок, а не в будь-який інший. Чутки не з’являються з нізвідки. Поки я роздумував, Аме продовжила: -А перед тим, як потрапити сюди, хлопчик побував у прийомній родині, яка теж виявилася неблагополучною. Його опікун час від часу любив розпускати руки з малими дітьми і мова йшла не лише про фізичне, а й про сексуальне насильство. Страшна річ . А потім Осаму втік від того покидька. Хлопця розшукувала поліція два місяці, аж поки не знайшла його серед групи безпритульних дітей на околиці Йокогами.- допаливши одну цигарку, вона загасила її об стіл і, діставши з-за пазухи наступну, підпалила запальничкою, яку я їй ввічливо підніс. Подякувавши, жінка продовжила- Коли суд довів факт фізичного і сексуального насильства з боку опікунів, його привезли сюди, а це було трохи більше ніж місяць тому. Тоді у нас склалося враження, ніби він потрапив в аварію буквально перед приїздом у притулок. Все обличчя та тіло були в синцях, а його кінцівки явно були довгий час в якості чиєїсь попільнички. Я, та ще кілька працівниць обробили та перемотали бинтами усі зовнішні пошкодження, які впадали у вічі, деякі ділянки свого тіла він категорично не дозволив нам оглядати. Ми навіть уявити не можемо, що ще, окрім побоїв, йому довелося пережити.-жінка зітхнула, нервово потерла зашкарублі маленькі долоні і задумано дивлячись кудись крізь мене, за мить знову продовжила: -З дня приїзду він рідко з кимось розмовляє, але йому вдається викликати страх і без слів, як у своїх ровесників, так і в старших дітей. Проте хлопець дуже кмітливий, не конфліктний, великих проблем не створює, я вважаю, що він ідеально підійде вам як помічник.

   -Ви казали, що цей хлопчик-еспер. Що в нього за здібність?-я вирішив перейти одразу до суті. 
  Жінка на мить замислилася і ніби вагаючись сказала: - Коли мені його привезла соц. служба, мені сказали, що здібність у нього точно є, але яка саме – я не знаю, він може виявитися навіть анти-еспером, оскільки ще жодного разу так і не скористався своєю здібністю.

   -Зрозуміло, тоді можна мені його забрати? Я підготував усі необхідні папери, в разі чого.-звісно, що ніхто не збирався нічого підписувати, Йокогама-це не те місце, де піклуються про сиріт. Однак, щоб уникнути штрафу чи закриття такого бізнесу, як в Сайто, коли за кожну душу, яка поповнює лави Мафії, виплачується хороша сума, обидві сторони оформляли угоду, під красивою назвою «опіка».
   Аме сумно зітхнула і сказала:
​​​​​​  - На жаль чи на щастя, процесом всиновлення чи оформленням опіки над сиротою мало хто цікавиться у підпільній Йокогамі, тому, думаю, що з цим проблем не буде, головне, щоб хлопчик сам захотів піти з вами. А з документами я сама розберуся.- мені було дивно чути це з уст жінки, чий вклад в торгівлю людьми та наркотиками в Йокогамі просто вражав . Можливо вона просто любила дітей, що малоймовірно бо наскільки мені було відомо, любила вона лише гроші.
-Можна мені поговорити з ним наодинці?

-Зайдіть у мій кабінет, через хвилин п'ять. Там поворот направо, в кінці коридору зліва. Зачекайте там на мене кілька хвилин. Відчуваючи на собі погляди як мінімум десятка дітей, що стояли вгорі, на сходах другого поверху , через дві хвилини я був змушений покинути вітальню.
  Коридор був довгим і ледве-ледве освітленим, скрипіння підлоги після кожного зробленого кроку ехом розліталося по ньому. Стіни були обклеєні де-не-де обдертими сірими шпалерами, що від старості аж пожовкли. Дійшовши до кінця коридору я побачив, як з кабінету вийшла Аме.
-Він вже там, я йому повідомила, що ви хочете його забрати.-промовила жінка пошепки.
  Я лише ствердно кивнув головою і зайшов в кабінет. Ним виявилася кімнатка, площею приблизно 3x4м², з маленькою квартиркою замість вікна та сірими стінами. Єдиними меблями в ній був блискучий металевий стіл із стосами паперів та книг на ньому та два стільці один навпроти одного, на одному із яких, погойдуючись сидів Осаму. Він ніяк не відреагував на мій прихід і непорушно сидів, вдивляючись у стелю. На обличчі хлопчика я одразу помітив якусь відчуженість від зовнішнього світу. Дивна дитина.
 
 -Навіщо вам помічник, лікарю Морі?- випроставшись, монотонним голосом, Дадзай першим порушив тишу між ними, як тільки я сів напроти нього.
 
 -Я не просто лікар. Моя діяльність поширюється на всю підпільну Йокогаму. Я працюю на велику комерційну організацію і потік пацієнтів у мене великий, тому я вирішив знайти собі помічника.-вирішив почати здалеку. Однак Дадзай мене миттю розкусив.

-А цей притулок ви обрали випадково чи мафія його просто фінансує для того, щоб в майбутньому черпати звідси людські ресурси? Чутки тут розлітаються зі швидкістю світла. До того ж я не перший, по кого приходять представники мафії- Дадзай, ледь схиливши голову набік, дивився на мене порожнім поглядом, від якого у будь-якої нормальної людини пішов би мороз по шкірі. Розумний хлопець.

-Кілька людей, що займають серйозні посади в мафії час-від-часу надсилають допомогу таким забутим для держ. фінансування притулкам.

-Тобто ви вважаєте, що я піду з вами тільки тому, що мафія забрала собі цей притулок? В такому разі вам потрібні набагато кращі аргументи, щоб переконати мене піти з вами-потягнувся на кріслі Дадзай.
 
   Я уважно подивився йому у вічі, але так і не зміг знайти там щось ще, окрім порожнечі та байдужості.
  -Твої пов’язки на руках. Вони зовсім свіжі, а на деяких, якщо придивитися, можна помітити яскраві крапельки крови. Навмисні регулярні самопошкодження, так? Робітницям притулку байдуже на таких, як ти, їм подобається лише те, що ти не створюєш проблем , правда ж? Як часто тобі доводиться терпіти приниження від таких як вони? Тобі й до цього було не солодко. Це відчуття власної нікчемності, коли хтось, хто повинен був тебе захищати, скористався тим, що ти слабкий. Я зможу допомогти тобі стати сильнішим, навчу як вижити в цьому безглуздо жорстокому світі, дам тобі змогу вибратися з цього неблагополучного місця, дам роботу, а ти натомість допоможеш мені.   
    Дадзай недовірливо примружився, схрестив руки на грудях і відкинувшись назад, на спинку крісла, таким самим монотонним голосом, повільно промовив: -Припустімо, що ваша промова якось на мене вплинула. Але так чи інакше, ви маєте рацію, тут на мене нічого не чекає. Тобто, ви забезпечите мене дахом над головою і роботою, а що вам потрібно від мене?

Якось легко він погодився. Що ж він задумав?
   - Співпраця та допомога в якості асистента лікаря, виконання дрібних доручень. В принципі все, нічого складного. Якщо захочеш -я зможу тебе багато чому навчити.    Хлопчик подумав кілька секунд, дивлячись на мене своїм пронизливим поглядом і обережно промовив:
-Згода, сподіваюся це принесе мені стільки ж користі, скільки й вам.



Примітка: у вступі йде мова про один із базових принципів утилітаризму-ідеалістичного філософсько-етичного вчення, в основі якого лежить оцінювання речей, предметів, процесів, явищ з точки зору їх корисності, можливості їх використання для досягнення цілей і задоволення потреб.
Категорія: Ма́нга Ма́нга, Фентезі, Філософія, Психологія, Аніме, Драма, Детектив, Соулмейти | Додав: Годинонька | Теги: Bungou Stray Dogs, soukoku, жорстокість, Дазай Осаму, мафія, Dazai_Osamu, сіра мораль, гедканон, без хеппі-енду
Переглядів: 1142 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вогонь і лід. Розділ 8
Завантаження...