menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 19.10.2021 в 22:22
Фанф прочитано: 539 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Draco Ignis


19.10.2021, 22:22
***
- Ох, Чжун Лі, рада знайомству, - привітливо сказала пані, років 35, з білим, гладеньким і шовковистим волоссям, чистою шкірою, майже без зморшок, приємним макіяжем, а також синіми очима. Одяг на ній також не був якимось відвертим, звичайний робочий офіційний костюм, що складався з сірої спідниці нижче колін, білої футболки і такого, як і спідниця за кольором, жакету.

- Я також радий знайомству, місіс Су - відклонився брюнет. І він, до речі, сьогодні також був одягнений в суворий і суто робочий одяг, а довге волосся, що спадало нижче плечей і досягало самого поясу, як завжди було зібрано в тоненький хвіст. Це була така “зачіска на всі випадки життя». І виглядала завжди красиво, і не потрібно було над нею заморочуватись.

- Я б хотіла з вами поговорити. Це стосується перевезення тютюну в сусідню країну, - розпочала розмову жінка, сівши на чорний, зроблений з шкіри, диван, на який їй жестом показав сам хлопець.

- Я вас уважно слухаю, - відмовив він, поставивши 2 чашки кави, а також кришталеву цукерницю, в якій знаходились різні солодощі.

Коли справа стосувалась роботи, парубок завжди був готовий. Навіть, якщо б довелось встати в дві години ночі, різко пробудитись і почати говорити про працю.
Взагалі в їх компанії було дуже багато людей, які займались тими чи іншими справами. Чжун Лі ж в свою чергу займався перевезенням тютюну, а разом з тим ще й наркотиків. Звісно, що друге виконувалось підпільно і інші й гадки не мали, що там ховається за тонами наповнювача для сигарет. Та й поліцейським було лінь розпаковувати кожну коробку й дивитись, що там, тому перевезти траву було легше-легшого.
Звісно, були випадки коли на кордоні якісь новачки почали доказувати іншим поліцейським, що потрібно перевірити весь товар, на що отримували тільки злий погляд в свою сторону, після чого, коли вже нікого не було, тих відчитували за погану поведінку, а також за те, що ніхто ніколи в житті не зможе перевірити кожну коробку до єдиного.
Кожен раз, коли Лі бачив подібну картину він тихо сміявся, адже наполегливість, цікавість а також працелюбність новеньких не на жарт мотивувала.

Якби вони тільки знали, що там знаходиться…

Задумавшись, парубок не помітив питання, яке задала жінка, і тільки коли його покликали по імені, той прийшов в себе.

- З вами все гаразд, містер Лі? – її голос звучав занадто занепокоєно, але юнак зміг дуже швидко прийти до тями

- Так, вибачте, задумався

- Ах, нічого, з ким не буває! – відкликнулась вона, після чого знову повернулась до тієї теми і Чжун, на цей раз, старався не відволікатись.

Після двох годин важливої розмови місіс Су попрощалась, подякувала за тепле знайомство після чого пішла по власним справам. Хлопець з полегшенням видихнув і подивився у свій блокнот, де занотовував найважливіше.

- На цей тиждень справ буде дійсно багато, - промовив він про себе і трохи відтягнув краватку, полегшивши собі дихання. Тепер, коли робочий час закінчився, можна було розлягтися в своєму кабінеті як завгодно. І тому, довго не думаючи, чорнобровий поклав ноги на стіл і відкинув голову назад, на спинку свого стільця, що був виконаний в чорному кольорі і, як і диван, оббитий шкірою.

Загалом, в цьому кабінеті все здавалось дорогим. Але не так як в інших, що надавали перевагу просто дорогим речам, щоб були, які зовсім не поєднувались між собою. Тут все було виконано в такому-собі «суворо-аристократично-старому» стилі. Любив все ж таки хлопець колекціонувати різний антикваріат, починаючи від посуду 18 століття, закінчуючи картинами і фотографіями, що продавались на аукціоні. Благо гаманець завжди був при собі.
Стіни пофарбовані коричневою фарбою і на 3 тони світліші від кольору підлоги, стеля була біла, хіба що в кутках павуки зробили собі “дім”. І, якщо чесно, це трохи зіпсовувало інтер’єр.
« - Потрібно буде сказати прибиральницям, хай заберуть» - подумки відмітив про себе карокий, уважно придивляючись до того кутку, що був найближче до столу.
Позаду знаходився великий сервант, виповнений в старому стилі, також з дерева і пофарбований, як не дивно, в коричневий. По вигляду зроблений з бука, та й важкий досить був, що підтверджувало минуле припущення.

Там знаходилось найцінніше, а якщо говорити конкретніше то - антикварні дрібнички, що були досить цінними для юнака. Звичайно, більшість людей з його оточення думали, що парубку далеко не 24, а щось під 40, якщо він займається таким. Чуючи такі висловлення в свою сторону, Лі тільки подумки закочував очі, а їм пояснював в чому полягає сама цікавість такого хоббі. Було нестерпно, але якщо людям не «розкладеш все по поличкам» то самі вони ніколи не здогадаються, що це, як це і навіщо.

Брюнет вже майже заснув, хоча і сам цього не зрозумів. Задумався про щось, повіки самі спали на очі, а той і не був проти, тому зараз знаходився десь посередині сну і реальності.
Дрімота затуманила голову, а тому зараз чорнобровий бачив перед собою дім, де він з рідними грався з собакою по кличці «Доггі» і був як здавалось, найщасливішою людиною в світі. Забув про цю всю маячню, про ці всі клопоти і насолоджувався моментом.

- Містер Лі… - донісся звук звідкись з вулиці, звісно що хлопець пішов перевіряти, хто це, але наступні слова змусили вийти його з альернативної реальності, що видумав мозок, і пробудитись

- Містер Лі! – гість не ховав роздратування через те, що його ніхто не чує, але водночас старався зробити голос м’ягшим.

- А? Що сталось? – нарешті парубок прийшов в себе до кінця, але замість звичної, прекрасної і такої рідної, чисто-білої стелі, що була його ”супутником по роботi” побачив перед собою помаранчеве волосся, блакитні, чи то сині скоріш, очі, помаранчево-коричневі брови, кольору волосся, рівний ніс, красиву форму обличчя, тонкі рожеві губи, що зараз здавались на пару тонів темнішими через тінь, а також занепокоєно-здивовований вираз обличчя.

- Мене відправили до вас, щоб ви підписали декілька документів, ось, - хлопець випрямився і протягнув досі лежачому Лі папери. Брюнет в свою чергу швидко забрав ноги зі стола і навіть не дивлячись гостю в вічі взяв документи в свої руки, уважно читаючи зміст і стараючись сховати рум’янець на білих, трохи загорілих, щоках.

- А… Ем… А ви хто? – ввічливо запитав він, продовжуючи вдумуватись і читати текст, що красивим, класичним і рівним шрифтом вистелився на білосніжному листі.

- Ох, вам про мене не розповідали? Я новий робітник і шеф мені сказала, що я буду вам допомагати з перевезенням товару в інші країни! – голос його звучав аж занадто радісно і, якщо чесно, це трохи лякало Лі, але він, як людина з досвідом, освічена, грамотна і ввічлива не подав вигляду, хоча в голові вже кружляло багато думок, на рахунок першого враження, а також зовнішності цього, без спору, прекрасного молодого парубка.

- І скільки ви вже в нас стажуєтесь? – кароокий нарешті підняв свою голову і подивився прямо юнаку у вічі.
Очі. Вони були такі прекрасні. Сині-сині немов глибоке озеро, що з кожним разом затягує, заманює до себе все більше і більше. А ти вже просто не маєш сили впиратись і в кінці-кінців слідуєш до нього, тонучи в цій прекрасній синеві.

- Вже як тиждень, але мені сказали, що від завтра я починаю роботу з вами.
« - Дивно, чому це мені Мінг не сказала?» - Чжун вже було хотів йти до і розбиратись в чому справа, але потім згадав, що колись приходило повідомлення від неї, напевно, минулої середи, а він його так і не прочитав. Забув. Ось, має тепер.
- Ох, це прекрасно! – мовив Лі, але в глибині душі був дуже засмучений, аж занадто…
Нова людина, яка ніхера не шарить в цьому всьому і навіть не уявляє собі в що вона в’язалась. Про наркотики, парубок впевнений, синьоокий і гадки не мав, либонь знову рекламодавці попрацювали на славу, от і пизданули, що робота хороша, багато платять, та й робочих місць дофіга.

Та й сам брюнет ясно пам’ятає, як на його власне день народження Ван казала, що обов’язково найме тому помічника, бо самому дуже важко, а так і швидкість роботи збільшиться. Звісно, що брюнет засміявся і сприйняв це як жарт, але коли перед тобою стоїть жива людина, гарно одягнена, прекрасної статури, красивої зовнішності, то жарт перестає бути жартом, а мозок зовсім відмовляється сприймати це як реальність, хоча десь тихо власний голос підказує, що все ж таки пора відкрити очі, подивитись на життя не через “рожеві окуляри”, а так, як все є і просто визнати, що може статися все що завгодно, не важливо ти того очікував чи ні.

- Як я до вас можу звертатись? – спитав чорнобровий, підписавши останній документ і віддавши його в гарячі руки гостя, які чомусь були в рукавицях.
- Ох, мене звати Тарталья, або ж можете кликати мене Чайльд, - з радісною посмішкою відповів той і поклонився в знак подяки
- Перепрошую, «Чайльд»? – ще раз запитав Лі, звісно він розумів, що це не було виховано, але вирішив просто забути те, що сказав і дочекатися відповіді
- Багато хто дивується, коли я прошу їх так називати. Справа в тому, що в мене така кличка з дитинства і, якщо чесно, мені навіть зручніше коли звертаються саме так, але це вже вибір кожного, я нікого не змушую робити так, як скажу, ахах, - посмішка розцвіла на гладенькому лиці а губи стали ще більш червоніші.

Чи це так юнаку здається…

- Ох, все гаразд! Чайльд, так Чайльд, - Чжун також посміхнувся, проте швидко відвів погляд в інший бік.
- Може ви хочете кави? – ввічливо, все ж таки спитав він, вставши зі свого місця
- Вибачте містер Лі, але я каву на ніч не п’ю, - відмовився Тарталья і зробив крок назад.
Але не очікувано руку світлобрового хапає хлопець навпроти і з благальним поглядом дивиться все ж в ті блакитні очі.
- Ох, вибачте, - зрозумівши всю ніяковість ситуації парубок забрав власну руку і випрямився, почервонівши. До слова, Чайльд був нічим не ліпший і також розгубився, а разом з тим його щоки набули рожевого кольору.

В цій ситуації ніхто не зміг перемогти.

- Я просто хотів вас попросити… - хвилинна мовчанка, після чого брюнет продовжив, - будь-ласка, не розповідайте начальству про те, що ви сьогодні побачили, - хлопець ще більше зніяковів, натомість синьоокий тільки здивовано подивився у відповідь, після чого все ж таки наважився запитати
- Про що ви? – дійсно, юнак не вдупляв, що і до чого тут, адже таке дивне прохання не кожного дня зустрінеш
- Про те, як я спав декілька хвилин тому… - голос притих, але хлопець молодець, стійко тримався. І, якщо чесно, з його вуст це прозвучало так, ніби хлопець кожен день так каже, при чому всім підряд.
В кінці-кінців довго вони так не простояли і Чайльд першим вирішив розірвати мовчанку
- Ахах, звісно, що я нікому не роскажу! Ви ще просто не бачили, як я сплю, - сміх був настільки щирим і заразливим, що навіть завжди сер’йозний Лі засміявся, не менш щиро.

Поговоривши 10 хвилин вони розійшлися. В кожного був хороший настрій і приємні враження від такого теплого знайомства.
***
Ставші звичними сірі стіни вітали парубка.

« - Як завжди…» - подумав він, після чого зняв своє однотонне коричневе пальто і повісив на металеву, пофарбовану в білий колір, вішалку, біля якої стояло дзеркало, прикріплене всього-навсього на один лиш цвях.

Пояснити таке чорнобровий міг тим, що йому просто не вистачало грошей на нормальний шкаф, тому прийшлось щось придумовувати, щоб було і економно, і стильно водночас.
За те ні в кого такого більше немає.

Стеля, як завжди була біла. Звісно, трішки сіріша від тої, що була на роботі, але в порівнянні з іншими в цій багатоповерхівці була найчистіша. Напевно.

« - Сам себе не похвалиш, ніхто не похвалить» - відмітив хлопець, коли задумався про чистоту стелі, а потім і взагалі цілої квартири.

Підлогу застеляв білий, на диво якісний, ламінат, з оригінальним дизайном. Хоча його і робили тоннами, проте юнак купив його на самому краю міста і цей будівельний магазинчик, як здавалось, був найдалекішим і найдорогішим з усіх, які він бачив.
Але грошей вистачало, бо кароокий змушений був сказати антикварним речам на деякий час: «Ні», і повноцінно зайнятися ремонтом свого дому.

Безумовно, це були найважчі часи його життя.  В плані не фінансовому, а більш моральному, бо потрібно було обмежитись і забути про своє улюблене хоббі.
Той рік юнак все ще згадує з мурашками на шкірі.

В маленький коридор, що одразу вів до просторої вітальні, потрапляли промені Місяця, який сьогодні світив аж занадто яскраво. Два великі і білі пластикові вікна знаходились одне біля одного і допомагали тим променям потрапити в затишну квартиру. Відстань між ними дорівнювала метру, а на тій стіні, що розділяла їх, примостилась поличка, де знаходилась художня література. І на відміну від свого хоббі, ті книги були доволі сучасні. Якась з них вийшла минулого року, якась п’ять років тому. А також між тими книжками знаходились, на диво, 4 частини «Сутінок».

Чжун Лі 24 роки, але він обожнює читати любовні романи. Можливо, через те що в самого ніколи не було сер’йозних відносин, а можливо…
Його роздуми перервав звук вхідного повідомлення. Хлопець вирішив не так як завжди, ігнорувати це, а все ж таки подивитись хто йому там пише.

Зайшовши в месенджер, що зараз був доволі популярний, той побачив одну-однісіньку фразу: «Добраніч.»
В голові одразу почався бунт з різних думок, а мозок пробував ”перебрати” всіх знайомих, яких юнак тільки пам’ятав, щоб зрозуміти хто ж це все таки був.

Але аватарка користувача, яка завантажилась тільки тепер, сама відповіла на всі запитання.
 
Завтрашній день обіцяє бути цікавим…
 
Категорія: Культові відеоігри Культові відеоігри, Відеогри жанру Action/RPG, Онлайн-гри | Додав: weitydes | Теги: мафія, кримінальний світ, дружба
Переглядів: 539 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 4.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 2
Непогано написано, але тут присутні русизми та і знання з української мови потрібно трохи підтягнути й набратися досвіду.
"Благо гаманець завжди був при собі." - доволі іронічно у порівнянні з канонним Жонлі. giggling
Буду чекати продовження wink

768
Спасибі, за ваш відгук! Чесно кажучи, з українською мовою в мене трішки все погано, тому прошу вибачення за це! Буду старатись підтягати знання! 
На рахунок тієї фрази: "Благо гаманець завжди був при собі", - тут я просто хотіла показати іронію, але погоджуюсь, не канонно.
Ще раз вам спасибі! Мені дуже приємно читати такі відгуки! Цілую вас, цьом hearts
0
avatar
Draco Ignis
Завантаження...