menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.04.2022 в 01:10
Фанф прочитано: 409 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Забутий спогад


11.04.2022, 01:10
Частина 1. Вино
 
Бали у Рангвіндрів споконвіків були відомі своєю розкішшю. Цей — не виняток: сотні яскравих суконь унизу змушують погляд зачаровано зупинитися, подих затамуватися. Ритми пісень змінюються, танці щораз пришвидшуються, аж голова крутиться!
Біло-сині, іноді, червоні  мундирі лицарів Фавоніус рябіють де тільки можна, а зала старого, колись покинутого маєтку вилискує, мов не тут відбулися безповоротні події 3-х річної давності.
Ніщо не змінилося. Рука у незмінних вогненно-бурих рукавичках торкається старих знайомих різьблених поручнів. Ховатись у напівтінях балкону й тихо спостерігати Рангвіндру вдавалося значно краще, аніж фальшивити перед публікою.
Погляд спускається вниз, знову зачепившись за таку знайому фігуру капітана кавалерії. Сьогодні він у незвично-білій формі, навіть нічого дорікнути. Стрічками спадає пряме чорно-синє волосся, зібране у високий хвіст, вилискує у вечірніх вогнях брошка-пава. Із обличчя лицаря не зникає усмішка та щасливий погляд.

У думки, й до того сплутані, наполегливо уплелася ще одна…
Внутрішні монологи Ділюка (про доречність брошки у волоссі Кейї) різко урвалися, коли їхні погляди зустрілися. Юнак повільно та тягуче-важко зосередився на картинах у центрі зали, а лицар на мить упустив з обличчя маску «аля привіт» та ледь помітно усміхнувся.



Яким сильним та пломенистим було обурення й нерозуміння  Ділюка,  коли синє чудо через десять хвилин повільно підійшло до нього із двома келихами червонистого напою й винувато усміхнулося.
— 
Подумав, що тобі тут нудно,— стиха протягнув Кейя, зупинившись на відстані п’яти кроків. Він сперся на перила й ,мабуть, хотів ще щось додати та сіпнувся, мов за чимось далеко втраченим і змовк. Лише протягнув келих у напрямку все ще здивованого співрозмовника. — Негоже хазяїну свята сумувати в тіні.
Ділюк не знав що робити, адже розмова з Кейею не входила у його плани хоча б на найближчі кілька тижнів. Він мовчки прийняв запропоноване вино та, милуючись відблисками світла на його поверхні, швидко та впевнено промовив:
— Тобі дуже личить сьогоднішній ем… образ. Так, неймовірно красиво, — звучало щиро та трохи винувато.
 Діл швидко, та не думаючи, випив усе, відчувши жар, що язиками полум’я пробігається аж до кінчиків пальців. Усе-таки вино…
Кейя відреагував здивованим, ледь зачудованим поглядом :

— Це, що — похвала?
 Потім капітан поглянув у нікуди, а на його вустах залишився такий знайомий маланхонійний півусміх.
— Я, мабуть, піду, — невпевнено кинув у тишу юнак.
Він уже повернувся у напрямку сходів та раптом крок, і руки у вогненних рукавичках стрімко розвернули Кейю спиною до перил. Рангвіндр ніжно притиснув пальці лицаря до кедрового дерева. Втікати було нікуди. Вогненний погляд зачаровував: близько та небезпечно. Подих капітана раптово збився, а серце хотіло літати…
— Не тут і не зараз, — все що зміг на одному видиху прошепотіти Кейя
Бліді та потріскані губи Ділюка опинилися до неможливого близько. Він щось тихо-тихо промовив. Хитро усміхнені очі щосекунди ставали мутнішими, іскри десь загубилися. А згодом голова повільно впала на плече збентеженого Кейї.
— Вибач, мені щось дуже погано,— відсторонено прошепотів  Діл, обпікаючи подихом.
— Це я й без пояснень зрозумів, — гмикнув капітан полегшено, чи то розчаровано зітхнувши, — свята на сьогодні досить.

Кейя провів володаря феніксів до найближчої кімнати, одразу зрозумівши, що це кабінет колишнього господаря маєтку — Крепуса. Від спогадів було незатишно, було бентежно, але… Байдуже, кинув у пітьму юнак, твердо себе у цьому переконуючи. Марно переконуючи, надто багато спогадів.
Третя шафка зліва: клацнув замок, всередині — картатий червоно-сірий плед. Зі скрипом відчинилося вікно кімнату залив холод нічного повітря. Упавши на найближчий диван Кейя поклав голову Рангвіндра собі на коліна, укрив його знахідкою із шафи. Капітан спробував пригадати усі події такого сплутаного вечора.

Усе здавалося йому безнадійним, божевільним шаленством, усюди він чекав провалу. Щож... гірше вже не буде... тому… рука Кейї тремтливо потягнулася до завитків полум’яних локонів…торкнувся.
 Ех думав — обпечуся та, можливо, я вже обпікся…
Категорія: Культові відеоігри Культові відеоігри, Відеогри жанру Action/RPG, Онлайн-гри | Додав: Horolenk0o
Переглядів: 409 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.5/2
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Забутий спогад
Завантаження...