menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 04.03.2022 в 18:23
Фанф прочитано: 886 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Запах надії


04.03.2022, 18:23

Від могил тягнуло надією. Мені так здавалось. Досить ймовірно, що це був запах нової паскуди, яка як завжди взялась незрозуміло звідки, але хоч одного хіміка, який зміг би підтвердити цю здогадку, поруч вже не було. Поруч не було вже нікого. 
 

Але мені все ж хотілось вірити, що то була надія. Певно, так би і сказала Нісбет: «Хочеться вірити, що це не кінець». Її ми поховали першою.
 

Другим був старий Отто. Його смерть ми виявили набагато пізніше, ніж треба було, так що навіть після своєї кінчини він зміг нам напакостити, бісів жартівник. Тіло знайшлося глибоко під водою, вкрай непривабливе та згнивше. Коли більш сміливі хлопці витягли цього дурня з резервуару, мене вперше знудило. 
 

Тим не менш, питання чиєї-небудь блювоти зараз мене хвилювало мало. Як і те, що за Отто пішли інші — яка різниця, якщо кисню вже майже нема навіть для мене одного. Кисню. 
 

Тривожні датчики не замовкали ні на мить, але їх шум вже давно перетворився у фоновий та неважливий. Вони намагались достукатись до збудженого мозку, попередити про небезпеку так відчайдушно, наче я не знав про невідворотність вже запущеного процесу і без них.
 

Дихати ставало все важче, повітря застрягало десь посередині, не доходячи до легень, тому обнадійливі чомусь могили прийшлось залишити позаду і повернутись у житловий комплекс. Асфіксія виглядає не так, адже я чудово знаю, як вона відбувається насправді. Якраз так помер Гарольд, коли через вибух генераторної від основного крила відірвало декілька робочих капсул. Я тоді спостерігав за цим через ілюмінатор і не міг зробити нічого, тільки молитись. Молитись тоді вже було, звичайно, пізно. 
 

До дідька, я вже давно придумав, як саме буду помирати. Розум був напрочуд холодним, єдина крихітна панічна думка билась десь на периферії: дихати залишилось недовго. 
 

Я розумів, звідки у склепі вязалась надія. Мені давно набридло дихати цим гидким, несвіжим повітрям, пити бридку воду і запевняти себе, що віра ще жива, а не мирно покоїться поруч з Нісбет, але я покірно відганяв це розуміння кудись подалі. Зараз в цьому вже нема сенсу. 
 

Масажний блок зустрів мене радісним гудінням бідолашних ламп, які поки не знали, що буквально через пару годин заглохне останній генератор і електроенергія закінчиться. 
 

— Ха-ха. 
 

Простір переломив навпіл чийсь смішок. Через мить дійшло — сміявся я. Співчуття до ламп точно було лишнім. 
 

Спеціальна таблетка, приготована саме для цього моменту, тяжко відтягувала кишеню, хоча важила ледве половину грамма. В руці вона стала ще тяжчою, а в роті — непідйомною. 
 

Проковтнув. Ліг. Запах надії посилився, тілом розлилось приємне тепло. Масажний стіл впорався з своїм завданням і розслабив мої напружені м’язи… Надії? 
 

— Ха. 
 

І це був мій останній вдих.  

 
Категорія: Культові відеоігри Культові відеоігри, Відеогри жанру Action/RPG, Онлайн-гри | Додав: Nayann | Теги: Oxygen Not Included, Драмa, POV
Переглядів: 886 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Негативне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Запах надії
Завантаження...