menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 26.04.2022 в 14:34
Фанф прочитано: 351 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Забери від мене втому


26.04.2022, 14:34

— Чому тільки варто заявитись до Аяки в гості, як на нас знову наліплюють доручення?
— Мені треба якось тебе прогодувати. Тут будь-яка плата морою потрібна.
— Гей! Знову ображаєш Паймон!

Світловолоса дівчина розсміялася, прибираючи пасма волосся з обличчя, з яким грав вітерець із солодким запахом квітів саду маєтку. Не їй скаржитися на постійну роботу?

Вони не встигли покинути землю комісії, як вітер привів друга, що махає їм долонею. Яскравий, легкий та світлий, як і завжди. Один із тих, хто не просить нічого натомість і не використовує їх, допомагаючи до останнього.

— Тома! — фея швидко підлетіла, наближаючись до його щоки обійняти. Вона давно називає хлопця не просто годувальником, а справжнісінькою матір'ю — нагодує, зігріє, приголубить. Як і зараз, тепло погладжує по голові.
— Паймон легко зачарувати, — зітхнула Люмін, підходячи до них.

Промені сонця ширяли на обличчі блондина, він безумовно радий їх бачити.

— Мадамаре в своєму дусі, закидає інших роботою. Не дочекався мене і вас підставив, негідник, — поділився Тома, поки їхня компанія піднімалася на гору Його дерев'яним мостом. — Доставимо листа разом.
— О, то це правда, що ти боїшся Яе Міко? — посміхалася дівчина, жмуривши апельсинові очі на хлопця.
— Що? Ні… Чого ти взяла? — Руки його не знаходили місця: то з обох боків тіла, то на потилиці, то колупали краї одягу.

Пані Камісато ніби спеціально відправляє його до Великого храму Нарукамі, навіть по порожніх дрібницях: віднеси листа, допоможи з прибиранням та садівництвом, погодуй лисичок. З такими темпами він має стати повноправною жрицею та забути про службу комісії. Але ця думка лякала не лише зловісно-задоволеною усмішкою пані Міко, а й зрадою. Справжній кошмар, схожий на те, від якого Тома не спав сьогоднішньої ночі. Стали його вірними співучасниками рибки у ставку, колихаючі гортензії та місяць. Воістину приємне оточення ніжної весняної ночі.

Зустрічають торії початку священної території охоплювали простір, доки не вкриють потоки рожевих пелюсток. Найстрашніший кошмар Томи справдився, коли Гудзі Яе прийняла листа і, посмівши наблизитися п'янким повітрям до його вуха, прошепотіла своє зовсім «невинне» прохання.

Він сповільнився з відповіддю, не поділився з друзями, промовчав, закриваючи щоки кольору дерев храму. Жриця просміялася коротко, розвертаючись елегантно назад до своїх справ, здригаючись прекрасною косою.

— Яе Міко дуже нагадує мені нашого друга-маніпулятора, — Паймон зосередила мислення на обличчі. — Цікаво, а Чайльд може бути нащадком великих кіцуне? Як думаєш?
— Навряд, але він явно десь ховає гострі вушка, — усміхнулася Люмін.

Тома до землі приріс, мабуть, уже дістав до коріння Священної сакури. У нього часу три дні, якщо ні, він не хоче уявляти розчарування на обличчі леді клану. Жриця знала куди натиснути, знову змила всю впевненість Томи, яку він так старанно набирав.

Чайлд? Так, ще один хитрий лис. Посмішка ледве ковзнула на блондині.

— Куди Містер Загадка знову запропостився? Напевно, винюхує нові проблеми для нас, — роздратовано смутила Паймон.
— Він на острові Ясіорі. Вирушив туди два дні тому, — відповів Тома. А він швидко повернувся до себе, прояснився.
— Що? З якого пір він розмовляє з тобою більше, ніж з нами?

З яких пір? Напевно, з тих самих коли Люмін і Паймон привели Передвісника до нього знайомитись місяці три тому.

Тома тоді займався побутовими справами в місті, дізнавався новини, запасався покупками, підгодовував вуличних кішок та собак. Вони з'явилися перед чайним будинком.

Він не ховався з перших секунд знайомства. Одинадцятий Передвісник Фатуї. Дуже відома фігура з чуток з Лі Юе, про яку Тома не поспішав замислюватися, поки одного разу Люмін сама не розповіла про воїна, що обдурив їх.

На перше враження молодий чоловік привабливої зовнішності не викликав підозри, якби не манера мови, схожа на флірт, і цікавого відтінку очей. Томі не вперше зустрічати когось нового, він і з торговцями зі Сніжною часто перекидався словами. Але цей Тарталья залишає одні питання після себе, пройшовшись пальцями між рудих пасм, стріляючи в серце сміхом, відкидаючи дивний багряний шарф на вітер.

— Чому ви так безстрашно провертаєте свої справи, після того, що сталося в Інадзумі, пане Передвіснику? — не приховав манливе запитання Тома, крутячи паличку з данго в пальцях.

Ідея провести час на відкритій веранді чайного будинку «Коморе» цілком гідна місця знайомства та дружби. Високе сонце не пекло, маленький кам'яний сад розчулював. З чашок обпалював приємний димок свіжого чаю, кульки данго танули в роті. Люмін поспішила піти, як тільки привела хлопця.

— Я не Синьйора, мені нічого не потрібно від народу Електро Архонта. Але моє завдання змушує мене побути тут на тривалий час, — спокійно говорив, усміхнувся краю чашки. Давно вивчив відповідь на таке запитання, видно відразу.

Чому в синіх очах не відображаються відблиски сонця? Неначе глибоке темне дно з кровожерливими тихими монстрами. Холодна вода проковтнула все приймаюче світло від Томи.

— Доведеться добре постаратися, щоб я зміг вам довіритися, лорд Тарталья, — висунув рішення блондин, але тремтячі світлі вії і прилиплі зелені очі до чужих руйнували весь малюнок.
— Ох, то ти знаєш, як до мене звертаються піддані. Впевнений, ми з тобою потоваришуємо, дорогий Томо.

Маніпулятор від шкіри до кісток – такі залишав думки Чайлд про себе. Але час минав й якимось дивом зустрічі їх почастішали не лише з метою торгівлі секретами. І віддавався такий час приємними краплями до душі.

Такими морозними, але солодкими та терпкими, як данго та чай зранку в чайному домі; але й теплими, коли Тома відігрівав холодні долоні Чайлда на колінах, поки вони сиділи біля річки лісу Тіндзю; але й приємними, як нові дрібнички в руках фатуїста з магазинів на Ріто; але й страшними, як бої, у які Чайлд вплутувався з кайрагі перед очима Томи; але й бентежни, як Тома смикнувся від пальців на щоці, що заправляли пасмо за вухо.

Море приносило ще чимало хвиль спогадів.

— Томо, про що тебе попросила Яе Міко?
— Не хвилюйтеся, це незабаром буде написано від видавничого дому Яе, стане новим хітом, і мені доведеться згоріти з сорому й втекти з Інадзуми назавжди.

Насправді ж прохання було куди серйознішим, але від нього чоловіча гордість Томи похитнулася на кілометри.


***
 

Якщо сліди, якими Чайлд крокує вже другий місяць, кинуті Скарамуччею, його старання не пройдуть марно, але якщо ні… Ця місія була не термінової, але не менш важливою. А він давно казав, що від цього коротуна одні проблеми будуть, і начхати, що той в організації довше, ніж він.

Пелюстка із гілочки впала на його ніс, усе напружене від злості обличчя, навіваючи почуття розслабленості.

«Інадзума більш вимагаюча до людей та їхніх думок, тебе можуть засудити за прості слова. Але є тут, у природі, щось особливо заспокійливе… І довго я це собі вселятиму?», говорив йому якось Тома під час Ханамі під квітучим деревом. Весь такий простий, намагається відколоти від себе шматочок розбитої душі, щоб заповнити порожнє місце в Тартальї. Не вийшло одразу…
 
Між пальцями зморщилася пелюстка, викинули її під черевик, до решти, якими тупцювали люди. Чайлд уже відправляв декілька з листом на батьківщину, інші чіплялися за одяг та подорожували з ним назад до Лі Юе.

Одинадцятий Передвісник з'явився на володіннях найбільшого храму Інадзуми, де жриця негайно привітала відвідувача, краще не знати їй, кого саме вона пустила з посмішкою.

Визнає він, що вельми тут не погано і порожньо: лише дві жриці біля великої святині. Говорив дзвінкий голосочок, інша мовчала. Привернули вони увагу хлопця, стоячи прямо перед ним. Яскраві шати, золотисті коси, зібрані на потилиці. Чайлд навіть змахнув із себе дорожній пил з оцінюючим поглядом на чужій спині. Чи може розгорнути діалог? Вони знають багато чого про своє божество.

Тієї ж секунди ступив рудий хлопець до міко, що оберталася до нього, яка злякалася.

— Томо?

Розплющилися зелені очі в вигуку здивування. Здригнулися тканини одягу в солодкому потоці пелюсток сакури.

— Точно ж ти! — зрадів він, підійшовши ближче.
— Чайлд? Ти якого тут забув?! — замахав Тома широкими білими рукавами, маючи намір відлупцювати. Губи сильно стискалися в лінію, а вії часто махали туди-сюди.
— Гей, не бий мене. Такого тут не схвалюють. Невже мені не можна бути просто туристом? — сміявся фатуїст, захищаючись руками. Поки не схопив кулаки, що летіли в нього, обхоплюючи голі зап'ястя чорними шорсткими рукавичками, щоб вдивитися в обличчя, що не бажає прямого контакту.
— Відпусти, — сказали з-під чола. Блондин забарився і знову атакував. — Тебе чому так довго носило?!
— Ти вирішив стати жрицею? Вражаюче.
— Не відповідай запитанням на запитання!

Скрипучи дошками, поверталася жриця перевірити шум за її спиною, змушуючи Тому ойкнути і підскочити. Кращої ідеї, ніж забрати Чайлда з собою не знвйшлося, в страху, що зловлять, запідозрять. Врізавшись спиною об стіну будівлі святилища, Тома дуже різко потягнув хлопця на себе, замкнувши його шию руками, тицьнувши його обличчя собі на плече. Щоб не вибрався, мабуть?

Сіра тінь не ступила до них, як дивні звуки пішли. На сьогодні всі жриці мали якесь завдання у місті, кинувши відповідальність на «новеньку» та іншу біля входу. Вдалішої можливості для завдання не представиться. Чайлд завмер, йому правда було цікаво, що такого затівав його друг, одягнувшись не просто жартома.

— Якщо ти так хотів пообійматися за краєм, міг би просто сказати, — пробубнив іноземець десь на білій сорочці, несвідомо лоскочучи через тканину. Уперся долонями об дерево, напружуючи руки.

Теплий… як і завжди, вогник, що не погасає. Мертвим треба бути, щоби не відчути. Таке усвідомлення прийшло, коли його завжди холодні пальці старанно намагалися зігріти, кажучи що це ненормально. Зараз приємні пушинки пурхали на плечах і грудях, гріючи зсередини.

Переставши затримувати дихання і розтиснувши захоплення, Тома видихнув, трохи тремтячи.

— Та ні! Моєму завданню провал, якщо тебе побачать поруч... зі мною. Я не хотів…

А може навіть дуже хотів обійняти тіло чоловіка, за яким він висихав добами, переживаючи за нові шрами на цьому тілі та душі.

Вся його хоробрість і контроль над ситуацією змилася хвилею, коли Чайлд підняв очі, свої чортові загадкові очі. Ще й щруритися починає лис. Як тільки рука ковзнула блондинові за спину?

Лихо б сталося, якби Кано Нана побачила його. Вона ж не розуміє якого Фатуї ловити, будучи в курсі справи обставин.

— Хочеш сказати, що ти стоїш переді мною весь такий приваблюючий тільки для маскування? — зійшло солодке з губ, цмокнувши. Біло-чиста верхня частина одягу з яскраво-червоними хакама. Ще й укладене волосся, без пов'язки на лобі. Дуже чарівно він виглядав поблизу, разом з ним під сонячними тінями, що падають, проскакуючі між густими цвітіннями Священної сакури.
— … Приваблюючий? Знову фліртуєш? — бурчав блондин, але пальці все одно відчутніше на твердих плечах стиснув.
— Ні, лише правду говорю. — Він легенько чеснувся носом по чужій щоці - дражниться.

Як приємно розглянути ластовиння на задоволеному обличчі, всі до одного. До них можна доторкнутися, не побоятися, що зникнуть, як зірки з першим промінням світанку. Але тіло оніміло, жар тиснув на грудну клітку. Душив, ні, обіймав за талію, ближче до іншого життя.

Губи самі натрапили на чужі, самі розбавляли сухість жаром, навіть якщо ті не відповідали і застигли льодом, подібно до синіх очей.

— Це теж для прикриття?
— Так.

Не сумніваючись, відповів, вичікував реакції. Тарталья з народження не боявся кидатися у вируючий вогонь, як і Тома не катував страху від величезної хвилі неспокійного океану, нехай забирає життя — не звикати йому.

Але губи Передвісника зігріти вдалося, тепер вони охочіше стискали його, ковзаючи язиком.

Хоч Чайлду до шаленства подобається бачити як ці сильні долоні спритно прокручують спис, але коли пальці лоскочуть і ніжно хапаються за волосся на потилиці, то неможливо стримати легке гарчання. Нагадує Томі швидше за кошеня, ніж лева, яким той себе часто вважав.

Утримуючи однією рукою тіло, другою самого себе об стіну, він клеївся вологими пелюстками по рожевій щоці, пестячи диханням. Усміхається, коли руки Томи на його плечах стискалися сильніше на дотик до стегна. Намацав рудий хлопець там через тканину прив'язаний кунай ніндзя з круглим оком бога поряд.

Дімпрацівник замішаний у темній справі комісії Ясіро? Що ще за брудна робота ховалася за безневинним авторитетом?

— Потрібна допомога із завданням? — прошепотів, вдивляючись у зелені очі та відкриті блискучі губи.
— Я впораюся, — переставши дихати, як рибка, блондин опускав долонями голову Чайлда ближче до себе, щоб поцілувати в щоку.

Потім пізніше Тома зможе розповісти, що місія не закликала його бути найманим убивцею, лише виманювання інформації. Що несло користь комісії, Томі та Передвіснику про пересування інших агентів Фатуї. Місцевий авторитет уміє грати на трьох сторонах. Завжди вмів.

***


— Щоб ми ще раз допомогли тобі! Паймон не стримує роздратування, — вона сильно замахала маленькими ручками.
— Та бачу я, — болісно видихнув Чайлд.
— Сподіваюся, ти розумієш, що якщо Аяка тебе побачить на своїй території, буде погром і тобі, і нам? — відрізаючи шматки бинта, Люмін не вщухала з поясненнями.
— І Томі, — додав він, ховаючи очі за чубчиком, але посмішку все одно тягне.
— Він ризикує найбільше за нас. За допомогу ворогові його не просто виженуть, а й затаврують повік, — говорила вона, неакуратно поводжуючись з перев'язуванням.

Чайлд не з тих, хто хвилюється за життя інших, крім своєї сім'ї, і називатиме це правильним добром. У всіх випадках йому глибоко начхати — руки й так у крові. Нема за що шкодувати або рвати нерви. Але всьому є попит та вигода.

Черговий бій закінчується перемогою, чергові шрами застигнуть на шкірі, як приємно усвідомлювати.

Люмін починає сумніватися у вирішенні привести фатуїста до чайного будинку «Коморе». Хоч глибока ніч за вікном і Таромару пішов, але здавалося це нахабством і помилкою доти, поки дзвіночок на дверях не задзвенів, змусивши їх здригнутися мурашками. Чайлд з клинком на підготовці, дівчина з переляком кого першого тримати.

— Ви? Ви чого…

Тома злякався не менше їх самих, але зберігав контроль.

— Томочко, я така рада, що ти тут, — за звичкою полетіла до нього Паймон.

Блондин довго косив на них очі, розглядаючи поранення на іншому хлопці, який сидів на татамі біля котацу, на розкидані криваві тканини та бинти.

— Ви що вчудили?! — увірвалося з його вуст. Він випередив питання дівчини про його вбрання жриці, підбігши до них, збираючи безладдя. — Невже ти не вмієш заліковувати порізи, Люмін?
— Навчаюся, але таких масштабних у мене не було. Мені допомагали завжди.
— Якщо не сумніваюся, нам треба швиденько йти, — прошепотіла Паймон на вушко супутниці.
— Вам краще бігти, або зустрінете не пані Аяку, а моє зле обличчя! — Крики вони почули, швидко світячи п'ятами. Роботи то в них недопитий край, навіть уночі.
— Обличчя твоє миле, чого там боятися, — посміхався Передвісник, проводжаючи очима Тому, що сідав поруч.
— Ану мовчати! — крикнув командою він, знявши до біса діряву сорочку з рудого.

Не те щоб якась покоївка могла вселити страх у могутнього воїна, але коли той неймовірно схожий на його рідну матір, то дитячі переживання поверталися.

«Аяксе, не смій більше кидатися в крижану річку за рибою. Захворієш, а потім що? Краще тобі так рано не вмирати, чуєш?», жінка не вщухала доки не поклала хлопчика сотим шаром ковдр біля вогню. Малий не сумував не на секунду, тягнув губи в посмішці і був собою задоволений, що приніс сім'ї вечерю.

Дивно, після його чотирнадцятиліття вона так не бігала, як квочка за маленькими курчатами. Дивилася не вище його губ і мовчала, перев'язуючи свіжі рани з недавньої сварки з офіцерами Сніжної.

Порожні очі були не в нього, а в...

— Не смій так більше робити! Померти захотілося? — вирвав Тома зі слизької підсвідомості. Він встиг принести теплої води та мазі. — Кому цього разу пощастило?
— Досінам комісі Кандзьо і кайрагі, — відповів гордо, розправляючи плечі в синцях і ластовиннях.

Може очі мертві тільки в нього, не такі сяючі зелені, як у Томи.

Дімпрацівник, роблячи перев'язки та промивання, вичитує його, як можна за шість годин після їх зустрічі побитися з місцевими та сидіти радісним. Але він не злився за ідею Люмін притягнути розбійника сюди, в чайний будинок, для нього тут поки що безпечніше.

— А як твоя місія пройшла?

І почалося. Розповідати було нічого. Не довелося вбивати і то вже перемога для копійника. Хоча гладкою ці дії не описати — Тома прийняв усі пошкодження на себе.

"Я не посмію слухати жалюгідні умови якогось пса з комісії Ясіро! Моє тіло і кров належать Сніжній і тільки!"

Цариці, і тільки. Проте отрута подіяла на завзятого сміливця, але подряпини на юному тілі не заживуть, мабуть ніколи. І не лише про фізичних йде мова.

Співи галасливого океану та нічних цикад виривалися з напіввідчиненого вікна. Де вітер? Де він, коли треба видути весь смуток та сумніви з існування Томи?

— Чому не сказав мені раніше? Тоді, у храмі? — питав Тарталья, ховаючи зрозумілі відповіді в голосі.
— Ну, доручення прийнято від рук Пана Камісато та Верховної Жриці — засекречено та закрито від сторонніх осіб. Думаю, після цього ти й сам упораєшся зі своїми поданими, — відповів легко і спокійно, ніби не йому доручили розібратися з нахабним шпигуном, йому — слузі, вірністю якого ризикували.

Немає того в Томі, чого Чайлд не відчув на своїй шкурі: чутки за спиною, користування на користь панів, поранення, самотність і прийняття смерті за рогом. Ні, Аякс і є та смерть з водяною косою, що чекає наступну жертву, якою не мав права ставати Тома. Він той єдиний, хто дивиться в його мертві очі, не боячись, не відвертаючись, не втікаючи в агонії, приймаючи кожну колючку.

Тарталья поспішно підхопив руку до чужого тіла, зачепившись поглядом за багряну пляму на одязі жриці Томи. Він з силою рушив від холоду рук без рукавичок. Який нахабник безсовісний…

— Тобою користуються, Томо, — зійшло важке з сухих тонких губ. — І я маю на увазі не лише посади домробітника та авторитету.
— Я знаю…

Тома сидів, не зігнувши під себе коліна, як це зазвичай буває. На цей раз боляче так робити. Рівний поріз прикрашав пружну шкіру м'язів стегна, вилив немалу точку на і так червону спідницю. Безцеремонно рудий хлопець підповз до блондина, тримаючись на руках. Шорстка, в нитках подряпин і шрамах долоня влізла під край тканини на ликах.

— "Я знаю" і все? Це твоя явна згода?

Рухи піднімалися, шарудячи по шкірі, до зігнутого рожевого коліна, злегка стискаючи трикутничок кісточки. Тома неусвідомлено забував дихати, від чого серце солодко пропускало удари. Майже догоріла свічка змальовувала з боку огидні начерки битви, вкриті бинтами, на оголеному тілі Передвісника.

Чому дозволяєш себе використовувати?

— Ні... Усьому є ціна.

Він смикнув ногою, коли кінцівка дійшла до теплого і сильного стегна.

— О, то ти продав себе клану Камісато?
— Ні я…

Долонь Чайлда нарешті знайшла поріз із засохлою скоринкою крові — неглибокий та яскравий. Зашипів Тома через зуби, схопившись за зап'ястя хлопця.

— Я заплатив своєю довічною відданістю клану Камісато задля життя в Інадзумі, — вийшло рвано і голосно з підозрілою вологою на віях.

Використали.

Ховався місяць за грозовими пурпуровими хмарами, ніби не бажаючи бути свідком сварки весни з літом. Але єдина свічка не згасала, горіла до останньої крапельки воску на дереві.

— Ми все одно різні полюси, Чайлде. Як простому домробітнику може бути подарована честь бути поряд із Передвісником?
— Дивись, як заговорив. Це ти після поцілунку таке вигадав? — скалився іклами лучник, наближаючись близько до жертви. Тома просто ліг спиною на підлогу татамі – втомився. — Ми однакові зброї у руках наших панів.
— А якщо я ще раз попрошу поцілувати, погодишся?

Як спритно його сум змінився на миле і безневинне прохання, пускаючи нефритові блискітки. Не хоче продовжувати говорити про віддану зброю.

Чайлд не проти зовсім. Нехай хоча б зараз їм дозволено насолодитися компанією одне одного. У майбутнє немає бажання дивитися.

Долоня дала спокій поновленій рані на стегні. Дряпаючи шрамами шкіру, Тарталья дивився, нависаючи над тілом, і провів пальці по щоці. Розпущене золотисте від світла свічки волосся хвилями розсипалося на підлозі. Під пальцями Тома промацував бинти та теплі поранення на чужій спині.

Якщо поцілунки — все, що їм зараз дозволено, то більше немає совісті просити.

Категорія: Відеогри жанру Action/RPG Відеогри жанру Action/RPG | Додав: opalxne | Теги: Японія, розмови, Genshin Impact, Кросдресінг
Переглядів: 351 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 4.5/2
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 2
дякую вам за такий чудовий фік, бажаю автору/авторці всього найкращого!! dry

1074
happy 
дякую вам за прочитання!
0
avatar
Забери від мене втому
Завантаження...