menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 01.01.2022 в 23:38
Фанф прочитано: 303 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Дотики


01.01.2022, 23:38
Місія на Татуїні закінчилася. Енакін та Асока от-от мають повернутися на Корусант і доповісти про результати. Обі-Ван з нетерпінням чекав поверненнч учня. Він не бачив Скайвокера кілька місяців. Магістру довелося вирушити з дипломатичною місією на іншу планету. З Енакіном він спілкувався лише кілька разів за допомогою голоекрану. Учень коротко доповідав про ситуацію та відключався.

Обі-Ван чекав Енакіна не тільки, щоб почути про місію. Кенобі знав: Скайвокер та його падаван впоралися блискуче. Магістр зрозумів, що сумував за учнем. Без зв'язку, що виникав, коли Енакін знаходився поруч, Кенобі відчував самотність і тугу. Ці почуття не заважали виконувати завдання, битися, думати, спати. Але без учня вони почали виникати постійно, варто було магістру залишитися наодинці.

Він відчув присутність Скайвокера ще до того, як побачив. На губах мимоволі з'явилася посмішка, яку Обі-Ван відразу спробував приховати. Гнітюче почуття самотності зникло, поступившись місцем умиротворенню і спокою. Кенобі багато чого хотів сказати учневі. Але не в присутності магістрів. Це надто особисте.

Енакін з'явився в залі Ради, і Обі-Ван тихо видихнув. Незважаючи на помітну втому, Скайвокер намагався здаватися бадьорим і непохитним. Кучеряве світле волосся вигоріло під спекотними татуїнськими сонцями, набувши золотистого кольору. Шкіра засмагла, стала ніжно-бронзовою. І блакитні очі учня яскраво виділялися на фоні теплих відтінків. Скайвокер трохи повернув голову і ледь помітно посміхнувся вчителю. Кенобі відчув, що Енакін теж сумував. Серце забилося з подвоєною швидкістю. Магістр майже не слухав, що говорив Скайвокер. Дивився на нього. І шалено хотів доторкнутися до хлопця. Провести рукою по засмаглій шкірі (як Обі-Вану подобався цей золотавий відтінок!), відчути її м'якість і тепло. Обійняти учня і не відпускати. Це бажання було несподіваним, спонтанним і водночас природним. Наче Кенобі завжди хотів цього, але боявся зізнатися.

"Це неправильно", - похитав головою джедай, хоча думка про миттєвий дотик до Енакіна не виходила з голови. Кенобі міг скільки завгодно нагадувати собі про Кодекс. Тільки після Ради все ж обійняв учня. Всього на коротку мить. Цього було достатньо, щоб відчути щось схоже на возз'єднання. І тим паче достатньо, аби ледве вловимо поцілувати чи, швидше, торкнутися губами оголеної шиї Енакіна. Обі-Ван щиро сподівався, що хлопець нічого не помітив. Але так хотілося більшого. Магістр не дозволяв собі обмірковувати, що саме він мав на увазі під більшим. Інакше…

Обі-Ван так і не поспілкувався з Енакіном. Він довго обмірковував власні почуття. Невже тривала відсутність учня викликала такі неоднозначні думки? Кенобі знову згадував появу Скайвокера, бронзовий колір його шкіри – такий теплий і ніжний, наче ранок на Татуїні. Чи все тіло Енакіна таке? Чоловік здригнувся, коли поставив подумки це питання. Як же було нестерпно приховувати свої бажання і не мати можливості втілити їх.

"Я не можу, я джедай", - постійно нагадував собі Обі-Ван.

Згодом магістр дозволяв собі легкі дотики до золотавої шкіри учня – непомітні, але такі бажаний для чоловіка. Завжди знаходив можливість побути з Енакіном, помилуватися, як він усміхається, обійняти хоча б на мить. Скайвокер нічого не помічав, захоплений навчанням Асоки. Магістр тішився неуважністю хлопця. Він не знав, як пояснити свою поведінку самому собі, вже не кажучи про Енакіна.

Якось, повернувшись із завдання, Обі-Ван ніяк не міг знайти Скайвокера. Він скучив і відчайдушно хотів побачити учня. У Храмі джедаїв хлопця не було. Асока послужливо підказала, що вчитель теж нещодавно повернувся і, скоріш за все, відпочиває.

Зайшовши в кімнату Енакіна, Обі-Ван зібрався погукати його, але передумав. Учень спав. І магістру слід було відразу піти, не піддаватися спокусі. Але він не встояв і тихо підійшов до ліжка. Стояв і спостерігав за умиротвореним виразом обличчя Енакіна. Він, мабуть, заснув, не встигнувши повністю роздягнутися. Нижня туніка задерлася, оголивши смужку засмаглої шкіри на животі. Відчуваючи приємне хвилювання, Обі-Ван зупинив погляд на оголених ключицях, на плавних лініях підборіддя, на пухнастих віях хлопця. Розум твердив, що магістру не можна тут знаходитися, але чоловік проігнорував це. Як і думки про Кодекс, які зараз майже не турбували його.

Кенобі схилився над сплячим Скайвокером і в нерішучості простяг руку. Пальці трохи тремтіли, коли чоловік ласкаво, ледь відчутно погладив бронзову шкіру учня. Енакін не відреагував. Схоже, сильно втомився, тож розбудити його буде складно. Обі-Ван похитав головою, ніби намагався відігнати спокусу, якій так необачно піддався. Але продовжував гладити тіло Енакіна. Тильною стороною долоні торкнувся вилиці, вказівним пальцем провів по розкриих вустах. Сило, як важко стримуватися, щоб не покрити цю м'яку, золотаву шкіру поцілунками! Магістр досі побоювався, що учень прокинеться. І як Обі-Ван пояснить те, що відбувається? Він собі не міг відповісти, навіщо все ще гладить парубка. Та ніхто не забороняв торкатися учня. "Я не роблю нічого поганого", - переконував себе Обі-Ван, важко видихаючи після кожного дотику. 

Магістр прибрав сплутане світле волосся з чола Скайвокера. Денне світло падало на шкіру, через що вона, здавалося, злегка сяяла. Кенобі не втримався і поцілував Енакіна в щоку - обережно, легко, майже по-батьківськи. Він не збирався бути з учнем довше. Джедаєм і так керували емоції – ті, які він так старанно приховував. І Кенобі розумів, що міг зайти надто далеко у необдуманих діях.

"Не варто", - зупинив себе Обі-Ван, неохоче відсторонюючись від Енакіна. А сам відчував, як боляче і гірко стає від заперечення почуттів та бажань. Магістр прикрив очі рукою і важко зітхнув. "Ще один поцілунок. Останній", – вирішив Кенобі. Сумно посміхнувшись, він ніжно торкнувся кутика губ хлопця.

Зненацька Енакін розплющив очі, обійняв учителя і потягнув на себе. Обі-Ван, злякавшись, спробував звільнитись і втекти. Такого результату він явно не очікував. Скайвокер не дозволяв магістру піднятися. Його руки міцно пригортали Кенобі до себе.

- Вчителю, - голос хлопця пролунав тихо і неквапливо, дихання обпалило чутливу шкіру на шиї, через що тіло Обі-Вана вкрилося мурашками. Магістр сховав голову на плечі Енакіна, аби той не бачив, наскільки він зніяковів, і припинив чинити опір. Він важко дихав і боявся поворухнутися. Ніколи джедай не почувався так незручно і хвилююче, як зараз. - А я все чекав, коли ви зважитеся на більше. Не обмежуватимете себе короткими дотиками.

- Енакіне, я не… - почав Обі-Ван, відчувши збентеження і сором. І як давно учень помітив жести магістра? Не хотілося навіть думати. Відчувши, як Скайвокер розстібає пояс, Кенобі вжахнувся ще більше. - Ні, не треба…

- Ви гадаєте, що я вас відпущу? - Скайвокер посміхався - лукаво і вдоволено. – Я маю ж якось відреагувати на ваш прояв почуттів.

- Енакіне... - прошепотів магістр. Через хвилювання голосніше говорити не виходило. Він усе ще лежав нерухомо, відчуваючи тепло тіла учня. Опиратися не хотілося. Чого він насправді жадав - обіймати хлопця, цілувати, торкатися. І не думати про те, що правильно, а що ні. Піддатись ласкавому голосу учня, дозволити йому...

- Не заперечуйте, - Скайвокер дбайливо вкклав магістра на ліжко, а сам сів зверху на стегнах чоловіка. Туніка облягала привабливе засмагле тіло, блакитні очі сяяли. Потім він сказав саме те, про що думав Кенобі: - Ви цього хочете.

Застосувавши Силу, Енакін замкнув двері.

- Я допоможу вам роздягнутися, вчителю.
Категорія: Екшн (Action) Екшн (Action), Фантастика, Пригодницькі серіали та фільми | Додав: Rin_Okita | Теги: Обі-Ван Кенобі, поцілунки, зоряні війни, почуття, Енакін Скайвокер, Слеш, емоції
Переглядів: 303 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Дотики
Завантаження...